Правова і правомірна поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Правова і правомірна поведінка

1.1 Поняття, ознака і види правомірної поведінки

1.2 Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

1.3 Склад і види правомірної поведінки

Розділ 2. Правопорушення як система ознак протиправної поведінки

2.1 Склад правопорушення

2.2 Види правопорушень. Правопорушність

2.2 Зловживання правом

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Основоположними принципами такої держави об'єктивно виступають верховенство права, першочергова соціальна цінність прав і свобод людини і громадянина.

Україна, обравши для себе шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, продовжує формувати державні інституції, місцеве самоврядування, систему національного права. Конституція України визначає нашу країну як суверенну й незалежну, демократичну соціальну, правову державу.

Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами і у повсякденному житті кожного громадянина. Усе зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, а й основних принципів, ідей, закономірностей і напрямків розвитку основоположних державно-правових явищ.

Дане курсове дослідження стосується розкриття такого правового поняття як правова поведінка, яка включає в себе поняття правомірної поведінки та розгляду юридичного поняття правопорушення.

Всі ці питання будуть розкриті з допомогою теоретичного матеріалу на прикладах періодичних та наукових видань.

Мета дослідження: ознайомлення з основними видами правомірної поведінки та юридичної відповідальності.

Завдання курсової роботи полягає в тому, щоб зрозуміти і осягнути усю сутність правопорушення, визначити його ознаки та види; довести, що правомірна поведінка - це, як правило, суспільно корисна, суспільно необхідна, бажана, допустима поведінка осіб, яка має відповідати правовим нормам держави і гарантуватися саме цією державою.

Об'єктом курсової роботи є правопорушення і правомірна поведінка.

Предметом є правомірна поведінка, як певна вольова поведінка суб'єкта права, яка відповідає приписам правових норм, які, як правило, не суперечать основним принципам права і відповідно гарантуються державою; основні риси і види правомірної поведінки; правопорушення, його основні ознаки і склад.

Структура курсової роботи відповідає її меті та завданням і складається з вступу, двох розділів, які містять підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладено на сторінках.

поведінка правопорушення юридичний законність



Розділ 1. Правова і правомірна поведінка

1.1 Поняття, ознака і види правомірної поведінки

Правомірна поведінка є видом правової поведінки, яка, на відміну від протиправної поведінки, є соціальне корисною, відповідає закріпленим у правових нормах моделям поведінки і має позитивні юридичні наслідки.

Основною юридичною ознакою правомірної поведінки є її відповідність приписам правових норм, тобто її правомірність. [14, с 236 ]

Термін «правомірність» має широкий зміст і означає:

ѕ відповідність поведінки приписам норм права;

ѕ одиницю виміру, з допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу;

ѕ здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка має складний характер. Зокрема, вона пов'язана з правовідносинами не тільки як юридичний факт. Якщо під правовідносинами розуміти суспільні відносини, врегульовані нормами права, то правомірна поведінка є їхнім соціальним змістом, засобом втілення у життя суб'єктивних прав і обов'язків. Це дозволяє деталізувати співвідношення правомірної поведінки і реалізації норм права, правового регулювання в цілому. Правомірна поведінка являє собою загальну форму реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, втілення правових настанов у життя, форму перенесення юридичних можливостей і необхідностей у соціальну дійсність.

Як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і обов'язків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання виявляється по-різному:

ѕ у нормах права правомірна поведінка виявляється як модель бажаної поведінки суб'єктів - адресатів норми;

ѕ у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин;

ѕ у юридичному змісті правовідносин - як суб'єктивні права і обов'язки сторін правовідносин;

ѕ у фактичному змісті правовідносин - як дії сторін правовідносин, спрямованих на реалізацію їх взаємних прав і обов'язків;

ѕ у правопорядку - як його зміст.

Усе це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму правового регулювання в єдине ціле. [2, с 52]

На різних підставах правомірна поведінка поділяється на такі види:

1. Як юридичний факт - на поведінку:

а) правоутворюючу;

б) правозмінюючу;

в) правоприпиняючу.

2. При реалізації норм права - на діяння, що спрямовані на:

а) дотримання;

б) виконання;

в) використання;

г) застосування норм права.

3. З точки зору фактичного змісту правовідносин - на діяння, що спрямовані на здійснення:

а) суб'єктивних прав;

б) юридичних обов'язків.

4. За зовнішньою формою вираження - на:

а) дії;

б) бездіяльність.

5. За причинами вияву - на:

а) поведінку, зумовлену внутрішніми причинами і потребами;

б) поведінку, зумовлену зовнішніми обставинами.

6. За способом формування в текстах правових документів - на:

а) прямо й однозначно сформульовану;

б) опосередковано передбачену.

7. За характеристиками суб'єктів - на:

а) індивідуальну;

б) колективну;

в) посадову;

г) професійну.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єктивної сторони на активну правову, звичайну, конформну та маргінальну. [14, с 237]

Активна правова поведінка (правова активність) полягає в добровільності здійснення правових норм і адекватній реакції на порушення правових приписів з боку інших суб'єктів. Активна правова поведінка заснована на переконаності суб'єкта в необхідності і справедливості правового регулювання, на високій правовій свідомості та правовій культурі.

Звичайна правомірна поведінка характеризується тим, що необхідність її здійснення стала притаманною суб'єктові властивістю, переросла у звичку і може навіть не усвідомлюватись ним у всіх її аспектах.

Основа конформної (пристосовницької) поведінки - пасивно-пристосовницьке ставлення до правового середовища за принципом «поводься так, як поводять себе інші». Таким чином, конформна правомірна поведінка базується не на внутрішній переконаності суб'єкта в необхідності неухильного виконання приписів права, а є формою його пристосування до оточуючого соціального середовища. Тому, потрапляючи в середовище осіб, схильних до правопорушень, такий суб'єкт швидко змінює свою правомірну поведінку на протиправну. [2, с 53]

Маргінальна правомірна поведінка базується не на позитивних правових настроях суб'єкта, а на його страху перед юридичною відповідальністю за скоєне правопорушення. Такий суб'єкт готовий до протиправних дій у разі переконаності в їх безкарності.

Правомірна поведінка (законослухняна) - суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. [11, с 618]

Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Ознаки правомірної поведінки:

1. Є суспільне корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою - забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства; задоволення інтересів суб'єктів права. Правомірною можна вважати і припустиму поведінку, тобто таку, котра спрямована на реалізацію окремих корпоративних інтересів і не торкається інтересів інших людей (наприклад, відправлення культових обрядів релігійними об'єднаннями та ін.);

2. Не суперечить нормам і принципам прана, будь яка суспільне корисна поведінка є правомірною, тобто не лише відповідає нормативним приписам законів, але і не суперечить загальнолюдським цінностям, оскільки право присутнє в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах, нарешті, у природних правах людини, правосвідомості, правовідносинах. Тому правильно говорити про правомірну поведінку як про таку, котра не суперечить нормам і принципам права, не порушує заборон, встановлених у суспільстві, а не пише заборон, що містяться у законах і підзаконних актах; [5, с 36]

3. Має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;

4. Зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5. Спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється її юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід врахувати, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;

6. Охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.

Правомірна поведінка завжди включає два моменти:

ѕ інформаційний - поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

ѕ поведінковий - уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків. [7, с 48]

Правомірна поведінка складається з елементів - правомірних вчинків (правових вчинків, що мають суспільне корисний характер). Перш ніж відбуваються вчинки, виникають їх мотиви - спонукальна причина до дії (бездіяльності), доказ на користь саме такої дії.

Мотиви правомірної поведінки особи можуть бути різними:

1. Переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм.

2. Відповідальність перед суспільством і державою за вчинки.

3. Свідомість громадського обов'язку.

4. Егоїстичний особистий інтерес.

5. Додержання звичних для неї дій.

6. Прагнення робити як усі.

7. Острах відповідальності та ін.

Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби і інтереси.

Мотиви визначають правову установку - правомірну і неправомірну. У них виявляється соціальна зрілість і юридична грамотність, рівень правосвідомості особи.

Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідні:

1. Розвинена економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян.

2. Подальше системне правове забезпечення її розвитку.

3. Подолання величезного розриву між бідними і багатими.

4. Зведення до мінімуму безробіття.

5. Виконання соціальних програм.

6. Авторитет влади, який можливий за умови, якщо влада не маніпулює законом.

7. Стабільний демократичний політичний режим.

8. Створення цілісної правової бази організації та діяльності судової системи, органів юстиції і правоохоронних органів.

9. Додержання законності всіма посадовими особами і громадянами.

10. Високий рівень правової культури.

11. Державна ідентичність громадян, тобто їх усвідомлений зв'язок з українською державою, що розвивається.

Склад правомірної поведінки (з англ.) -- система ознак поведінки, яка відповідає приписам права.

Правомірна поведінка є соціальне значущою, оскільки завдяки їй відбувається упорядкування суспільних відносин, забезпечується правопорядок, задовольняються інтереси індивідуальних і колективних суб'єктів права.

Види правомірної поведінки за мотивами (суб'єктивною стороною):

ѕ активна (принципова);

ѕ звичайна (звична);

ѕ пасивна (конформістська - її різновид);

ѕ маргінальна.

Активна (принципова) правомірна поведінка - це цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних коштів. До суспільне активної поведінки слід віднести інакомислення - випереджувальну, алармістську (з англ. - тривожити, турбувати) поведінку громадян, які ініціювали боротьбу за реальні права і свободи особи, що формально закріплені в конституції держави, а в дійсності не виконуються. [4, с 75]

Активність та принциповість громадянина, який виражає щирість, ініціативу, неформальну (не стандартну) самостійність у думках і діяннях, не повинні виходити за рамки правомірної, соціальне відповідальної поведінки.

Звичайна (звична) правомірна поведінка - вид законослухняної поведінки, то виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль.

Пасивна правомірна поведінка - вид поведінки, що виявляється в бездіяльності, у навмисному невикористанні суб'єктом приналежних йому прав і обов'язків (наприклад, неучасть у виборах). Пасивна позиція призводить до конформістської поведінки (з лат. - подібний), тобто пасивно-пристосовницької, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), тобто до підпорядкування суб'єкта груповим стандартам і вимогам. Конформісти - це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддані «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) начальника. [11, с 620]

Маргінальна поведінка особи виражається в готовності до протиправних дій у разі зниження нагляду за її поведінкою, але не стає антисуспільною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд в автобусі лише тому, що в нього зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: - добровільна (явка з повинною до суду); - змушена (доставка до суду під конвоєм). Види правомірної поведінки за об'єктивною стороною:

-- активна - дія (своєчасне подання декларації про доходи);

-- пасивна - бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Види правомірної поведінки за суб'єктами:

-- індивідуальних суб'єктів: громадянина, посадової особи та ін.;

-- колективних суб'єктів.

1.2 Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки

Правомірна поведінка - це вольова поведінка суб'єкта права (дія або бездіяльність), яка відповідає приписам правових норм, не суперечить принципам права і гарантується державою.

Такий вид поведінки виступає як вчинки, що зв'язують правову норму та той соціальний ефект, на досягнення якого вона була розрахована. [9, с 354]

Ознаки правомірної поведінки:

1. Є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів права.

2. Втілена в юридичну форму - відповідає нормам і принципам права.

3. Має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права - додержання, виконання, використання (громадянами), правозастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки - юридичні акти, юридичні вчинки.

4. Гарантується, охороняється державою.

Правомірна поведінка завжди містить два моменти:

-- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні права і обов'язки. Важливою є не тільки наявність розвинутого юридичного механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне практичне використання його громадянами;

-- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення своїх юридичних прав і обов'язків.

Слід зважити на те, що правомірна поведінка складається із елементів - правомірних вчинків, тобто таких, що мають суспіль-но корисний характер.

В основі правомірної поведінки лежить розуміння справедливості і корисності розпоряджень правових норм, відповідальності перед суспільством і державою за вчинки, що є показником соціальної зрілості і юридичної грамотності особи.

Через правомірну поведінку право діє, поза неї воно мертве. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків.

Саме правомірна поведінка становить сутність правопорядку. Через правомірну поведінку здійснюється управління суспільством, його життєдіяльність. Основна маса виникаючих і діючих у суспільстві правовідносин має у своєму підґрунті правомірну поведінку.

Причини нестабільності правомірної поведінки в нашому суспільстві.

1. Економічні - процес руйнування старого господарського організму (нежиттєздатного, але все-таки цілісного) значно випереджає становлення української економіки як саморегульованої системи виробничих зв'язків і матеріальних можливостей виробництва - на основі економічної волі. Громадяни позбавилися звичних умов трудової діяльності і через неможливість і нездатність (економічна неграмотність і небажання брати на себе ку-небудь відповідальність) не можуть швидко адаптуватися до нової економічної обстановки, виникли невдоволення, апатія, агресивність, невпевненість у завтрашньому дні, балансування поведінки на межі між правомірною і неправомірною.

2. Соціальні - соціальна напруженість як результат ослаблення соціальної відповідальності держави і неврівноваженості соціальної політики. Нерегулярною оплатою праці, підвищенням плати за комунальні послуги, низьким рівнем соціального забезпечення (за наявності інфляції) держава вільно або мимоволі провокує (незалежно від соціально-психологічної нестійкості особи) нестабільність правомірної поведінки.

3. Політичні - розпад СРСР, скасування однопартійної системи, утвердження ідеологічного і політичного плюралізму, труднощі формування політичної системи українського суспільства виявили непідготовленість демократичних громадських сил до швидких історичних перетворень, відсутність прагматичної демократичної ідеології і політики для перехідного періоду. Це привело до політичної хиткості суспільства, яка спричинила й нестабільність правомірної поведінки громадян.

4. Ідеологічні - падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок руйнування системи правового виховання, що існувала раніше, і лише започатковане формування нової. Правосвідомість громадянина виявилася непідготовленою до зняття криміналу з багатьох діянь, що вважалися раніше злочинними (спекуляція товарами, приватнопідприємницька діяльність, комерційне посередництво та ін.), і одночасного вступу в дію принципу «дозволено все, що не заборонено законом». Свободу вибору громадянин сприйняв як вседозволеність. Межа між правомірною і неправомірною поведінкою була стерта.

5. Юридичні:

а) в галузі правотворчості - відсутність послідовності, логічності в прийнятих законах і підзаконних актах, їх суперечливість підривають віру в якість законів, служать підставою для правового нігілізму (наприклад, нормативні акти про податки є неконкретними, неповними, казуїстичними);

б) в галузі правоохоронної діяльності - слабке розкриття злочинності, корумпованість створюють умови для можливості обійти закон, породжують хиткість правомірної поведінки.

Щоб правомірна поведінка перетворилася на норму життя для переважної більшості населення, необхідні розвинута економіка, достатня для задоволення життєвих запитів громадян, стабільний демократичний політичний режим, додержання законності всіма посадовими особами і громадянами, високий рівень правової культури. [12, с 415]

1.3 Склад і види правомірної поведінки

Правомірна поведінка - суспільно корисна поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою. Більшість громадян і юридичних осіб діють у правовій сфері правомірно (правослухняно). Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Види правомірної поведінки за мотивами (за суб'єктивною стороною - залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків):

1. Активна (принципова) - цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов'язків, компетенції в межах правових норм, яка пов'язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її мотивом є переконаність чинити правомірно.

2. Звична - вид законослухняної поведінки, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль.

3. Конформістська (від лат. - подібний) - вид пасивно-пристосувальної поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: "роби так, як роблять інші"), підпорядковується груповим стандартам і вимогам (колег по роботі, керівництва, неформального лідера, родичів та ін.), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти - це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддаються "синдрому юрби" чи наказу (прикладу поведінки) керівника.

4. Маргінальна (від лат. - прикордонний, проміжний) - вид "проміжної" (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності до протиправних дій у разі послаблення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд у тролейбусі лише тому, що зайшов контролер). Види правомірної поведінки за ступенем активності (за об'єктивною стороною): дія (своєчасне подання декларації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Право не регулює бездіяльність. Бездіяльність - це специфічний вчинок, а саме: відсутність поведінки, передбаченої нормативно-правовими актами, нормативними договорами та іншими джерелами (формами) права. [13, с 449]

Слід підкреслити, що правомірна поведінка не перестає бути правомірною тому, що її суб'єктивну сторону склада­ють соціально засуджувані мотиви, якщо останні не вира­жаються в заборонених правом діяннях.

Залежно від соціальної значущості того або іншого ва­ріанта поведінки виділяють:

1. Соціально належну (наприклад, захист Вітчизни, виконання трудових обов'язків тощо). Варіанти такої поведінки закріплюються в імперативних нормах права у вигляді обов'язків.

2. Соціально бажану для суспільства (наприклад, участь у виборах, вступ до шлюбу, оскарження неправомірних дій посадовців). Вказана поведінка закріплюється не як юридичний обов'язок, а як суб'єктивне право. Варіанти такої поведінки закріплені в диспозитивних, дозвільних нормах.

3. Соціально допустиму (наприклад, розлучення подружжя, страйк, часта зміна місця роботи тощо). Суспільство не зацікавлене в їх поширенні, проте ці дії є правомірними.

Правомірна поведінка у всіх її видах є запорукою стабільності і суспільного спокою. У цьому полягає її головна соціальна цінність. [10]

Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновки: Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна - охоронних.



Розділ 2. Правопорушення як система ознак протиправної поведінки

2.1 Склад правопорушення

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Суб'єкти правопорушення - фізичні і юридичні особи

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.). [12, с 421]

Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення.

1. Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини та цінності (певні блага), що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, громадський порядок, здоров'я людини та ін.). Не існує правопорушень, в яких був би відсутній об'єкт.

2. Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. До обов'язкових елементів об'єктивної сторони належать: діяння (дія чи бездіяльність суб'єкта); його шкідливі наслідки (їх настання або загроза настання); необхідний причиннонаслідковий зв'язок між діянням і наслідками, які настали. Цей зв'язокповинен бути не випадковим, а саме необхідним, тобто його вивчення і аналіз мають переконати і довести, що конкретні шкідливі наслідки настали на підставі і в результаті саме цього діяння конкретної особи, а не будь-якого іншого, випадкового чинника.

3. Суб'єкт правопорушення - це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Необхідна ознака суб'єкта правопо рушення - його деліктоздатність, тобто визнана законом спроможність особи персонально відповідати за свої протиправні діяння.

4. Суб'єктивна сторона правопорушення (вина) - це сукупність таких ознак, які відображають психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння та його шкідливих наслідків. Правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним, тому відсутність такої властивості робить її неделіктоздатною. [9, с 363]

2.2 Види правопорушень. Правопорушність

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають змогу класифікувати ці правопорушення за різними підставами. За ступенем суспільної небезпечної, завданої шкоди, а також характером санкції, що застосовується до суб'єктів, правопорушення поділяються на злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і проступки (вчинки, що є правопорушеннями, передбаченими іншими галузями законодавства).

Проступок - це протиправне, винне діяння (дії чи бездіяльність), які не настільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється в усіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об'єкти посягання і викликає такі юридичні наслідки за їх вчинення (стягнення). На відміну від злочинів, передбачених кримінальним правом, вони передбачені іншими галузями права. [9, с 363]

Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службових, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, організацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Матеріальні проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки - це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- договірні правопорушення - пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

– позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм. [12, с 423]

Злочин - це передбачене і заборонене кримінальним законодавством протиправне суспільно небезпечне винне і карне діяння (дія чи бездіяльність), яке спричиняє чи може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам - державному і суспільному ладу, політичній, економічній та соціальній системам, правопорядку, власності, життю, здоров'ю, правам і свободам особи. [9, с 363]

Кримінальний злочин - це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість. [12, с 425]

2.3 Зловживання правом

Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо-зволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі. [12, с 427]

Ознаки зловживання правом:

1. Наявність в особи суб'єктивного права (зловживати можна тільки суб'єктивним правом).

2. Діяльність особи, що спрямована на реалізацію цього права.

3. Використання цього правила всупереч його соціальному призначенню і заподіяння цим використанням шкоди суспільним чи особистим інтересам; застосування таких форм його реалізації, що виходять за встановлені законом межі.

4. Відсутність порушення конкретних юридичних заборон (їх додержання) або невиконання обов'язків (їх виконання), тобто невиразність протиправності поведінки як юридичної ознаки правопорушення.

5. Юридичні наслідки не традиційні: відсутня юридична відповідальність, що характерна для правопорушення - юридична відповідальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб'єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.

Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Зловживання суб'єктивним правом - це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії, ненормальне (марне, незвичайне, шкідливе, аморальне) здійснення права, яке виражається в недозволених конкретних діях, що заподіюють шкоду іншій особі чи загрожують чужому праву.

Види зловживання правом за правовою кваліфікацією:

- правомірне (легалізоване, але аморальне чи недоцільне): явно не виходить за межі встановленого законом суб'єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці правомочної особи - заподіює шкоду неохоронюваним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значущої інформації або передбачення в публікації судового рішення);

- протиправне (неправомірне, нелегалізоване): явно виходить за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, є соціально небезпечним, винним діянням (журналіст, зловживаючи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, образа, породження національної, расової або релігійної ворожнечі). [13, с 452]

Оцінка зловживання правом у літературі є неоднозначною. Багато авторів трактують зловживання правом як правопорушення, але подібний висновок не цілком адекватно відображає його зміст, оскільки правопорушення є протиправним діянням, а зловживання правом - це діяння в рамках права, хоч і таке, що має асоціальний характер. Разом із тим суперечність соціальному призначенню права не дає підстав і для характеристики зловживання правом як поведінки правомірної, бо остання є завжди соціально корисною. Цей феномен слід розглядати як самостійний вид правової поведінки, девіантної (що відхиляється) щодо права.

Існує проблема юридичного реагування на зловживання правом. Вона безпосередньо пов'язана зі встановленням певних юридичних меж, що позначають межі допустимої поведінки особи при реалізації права. У різних системах права різними способами (в основному за допомогою заборон) фіксується негативна реакція законодавця на зловживання правом. Так, ст. 103 Земельного кодексу України встановлює, що власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, користувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням. Така поведінка трактується Земельним кодексом як неприпустимий вплив.

Ст. 13 Цивільного кодексу України встановлює не тільки заборону ряду дій, що кваліфікуються як зловживання правом (не допускаються дії особи, що здійснюються з умислом заподіяти шкоду іншій особі, використання цивільних прав у цілях неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним положенням на ринку, а також недобросовісна конкуренція), а й реагування на них. У разі недотримання особою вказаних вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами. [6, с 326]

Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопорушення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як правопорушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціальне корисною. Врешті-решт, зловживання правом - це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведінки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає. [12, с 429]

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Росії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживання правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випадках - за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом - законодавець визначає його як правопорушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією. [12, с 430]

Зловживання правом завжди було та й дотепер залишається невід'ємним «атрибутом» функціонування права. Однак у той же час інститут зловживання правом є відносно новим для законодавства України та недостатньо розробленим для сучасної вітчизняної юридичної науки, наслідком чого є численні розбіжності у поглядах учених щодо правової природи, сутності поняття «зловживання правом».



Висновки

Отже, з усього вищесказаного можна зробити висновки: Будь-яка юридичне значима поведінка суб'єктів права є правовою, оскільки вона перебуває в сфері правового впливу. Правова поведінка служить формою вияву свободи особи, найважливішою формою існування будь-якої професійної діяльності, здійснюваної в державі. Без правової поведінки не відбудуться правовідносин, не реалізуються права і свободи громадян, оскільки правова поведінка виступає як юридичний факт, що визначає характер поведінки: правомірна поведінка викликає виникнення регулятивних правовідносин, неправомірна - охоронних.

Правомірна поведінка ( законослухняна ) - суспільне корисна правова поведінка суб'єкта права (дія чи бездіяльність), яка відповідає приписам юридичних норм і охороняється державою.

Більшість індивідуальних і колективних суб'єктів права діють у правовій сфері правомірно. Завдяки правомірній поведінці право функціонує, поза нею воно мертве. Правомірна поведінка виступає як загальна форма реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вид і міра правомірної поведінки встановлені диспозиціями норм права. Шляхом правомірної поведінки відбувається управління суспільством, здійснюється його життєдіяльність.

Правопорушення - суспільне шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.

Причини правопорушень:

1) чинники суб'єктивного характеру - низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується; збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2) чинники об'єктивного характеру - конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру - недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності з необхідністю вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Однією з характеристик суспільства є правопорушниць. Якщо правопорушення - соціальне значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, гак само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурною), неминучі. Невідповідність (розузгодження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

В даній курсовій роботі були розкриті поняття правової поведінки, правомірної поведінки та поняття правопорушень. А також виведені причини правопорушень у нашому суспільстві.



Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумови правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти // Право України.- 2006.- № 1.- С. 50-54.

3. Коментар до Конституції України. - К., 1996.

4. Кондрат С.С. Юридично значуща поведінка: основні концепції: основні концепції та підходи до вивчення // Держава і право: 36. наук, праць.- 2005.- Вип. 30.-С 73-77.

5. Кондрат С.С. Правомірна поведінка та правопорядок: взаємозв'язок та взаємозумовленість // Держава і право: зб. наук, праць.- 2006.- Вип. 31.- С. 35-38.

6. Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. -- X.: ТОВ«Одіссей», 2008.-- 432 с

7. Основи держави і права: Навч. посіб. / Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А. та ін. - К.: Либідь, 1997.-208 с

8. Охримович Ю. Теорія права. - К., 2000.

9. Петришин О.В. Загальна теорія держави і права / за заг. ред. Цвік М.В., Авраменко Л. В. - Х.: Право, 2009 - 584 с.

10. Правомірна поведінка, її ознаки і види

11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права ( Енциклопедичний курс ): Підруч.- X.: Еспада, 2006.- 776 с

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник - 2-ге видання. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 520 с.

14. Теорія держави і права: Навч. посіб. / За заг. ред. Лисенкова С.Л., Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.-368 с

Размещено на Allbest.ru

...