Правове регулювання сільськогосподарської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Як свідчить світова практика, зростання продуктивності тварин і підвищення якісних характеристик продукції тваринництва можливе лише за рахунок сталого розвитку селекції й племінної справи. Не останнє місце у забезпеченні ефективності селекційних процесів відіграє їх юридичне закріплення у відповідних нормативно-правових актах. Водночас для юристів певну складність становить розуміння матеріального змісту нормативно-правових актів, тобто сутності селекції й племінної справи через наявність значного масиву спеціальної термінології. Для порівняння, у аграрних вищих навчальних закладах існує окремий напрям підготовки "Зооінженерія" за спеціальністю "Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва", у основі якого і лежить вивчення особливостей розведення різних видів сільськогосподарських тварин.

Тим не менше студентам юридичних спеціальностей, які вивчають аграрне право, необхідно розуміти сутність основних категорій і технологічних процесів у тваринництві для правильного застосування норм спеціального законодавства. Насамперед, слід розрізняти селекцію і племінну справу у тваринницькій галузі. Селекцією є цілеспрямована творча діяльність фахівців, спрямована на створення групи племінних тварин (породи, порідного типу, лінії, родини тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам. При цьому племінною є чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції.

Отже, в результаті селекційного процесу створюється група тварин, які відзначаються підвищеною продуктивністю або якістю одержуваної продукції. Проте ефективність такого селекційного досягнення є поки що локальною і у масштабі країни є досить незначною через невелику кількість тварин у групі. Народногосподарське значення полягає саме у поширенні корисних властивостей тварин, одержаних у процесі селекції, на всю територію країни і підтримку їх прояву протягом максимального періоду часу. Виведена в результаті селекції нова порода є поліпшуючою, яка використовується для поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин інших порід та виведення нових порід, порідних типів, ліній, родин. Покращення властивостей інших порід здійснюється шляхом застосування племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих порід (сперми, ембріонів, яйцеклітин, інкубаційних яєць, які мають племінну (генетичну) цінність). Виконання таких задач і покладається на племінну справу. Таким чином, племінна справа - це система зоотехнічних, селекційних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин.

Відповідно до "Загальнодержавної програми селекції у тваринництві на період до 2010 року", затвердженої однойменним Законом України від 19 лютого 2004 р. за № 151Т-ГУ, усього в господарствах України розводять 25 порід великої рогатої худоби, 13 - свиней, 12 - овець, 14 - коней, 18 порід і кросів птиці, 5 порід кролів, 4 - норки, 2 - лисиць, 4 - нутрій, 3 - бджіл та 9 - риб. Загалом організація селекційної діяльності в Україні здійснюється відповідно до загальнодержавних програм селекції у тваринництві, які розробляються та здійснюються Кабінетом Міністрів України і затверджуються відповідним Законом України. Загальнодержавні програми селекції у тваринництві розробляються на період 5-10 років і є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами племінної справи у тваринництві.

Господарська діяльність у племінній справі в тваринництві, пов'язана з виробництвом, зберіганням і реалізацією племінних! (генетичних) ресурсів, проведенням генетичної експертизи походження та аномалій тварин, піддягає ліцензуванню відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження ліцензування певних видів господарської діяльності у племінній справі в тваринництві" від 20 лютого 2003 р. Ліцензування здійснюється ліцензійною комісією Міністерства аграрної політики України на підставі Положення про ліцензійну комісію з ліцензування провадження господарської діяльності з виробництва, зберігання, реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 15 серпня 2005 р. № 380.

Об'єктами племінної справи у тваринництві відповідно до Закону України "Про племінну справу у тваринництві" є велика рогата худоба, свині, вівці" кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції. Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: 1) власники племінних (генетичних) ресурсів; 2) підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; 3) підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів;

4) власники неплемінних тварин - споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Суб'єктам племінної справи у тваринництві, які здійснюють свою діяльність у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, Міністерства аграрної політики України залежно від напряму їх діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів присвоюється відповідний статус на основі Положення про присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві, затвердженого спільним наказом Мінагрополітики та УААН від 17 липня 2001 р. № 215/66, зареєстрованого в Мін'юсті України 20 серпня 2001 р. за №721/5912.

Під статусом розуміється певний стан суб'єкта племінної справи у тваринництві, який визначається видом і напрямом його діяльності, якістю наявних племінних (генетичних) ресурсів та рівнем ведення селекційно-племінної роботи. Відповідний статус суб'єкта племінної справи у тваринництві визначається за результатами проведення державної атестації та переатестації на основі Положення про відповідність суб'єктів племінної справи у тваринництві статусу племінного заводу, племінного репродуктора і племінного птахорепродуктора, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2001 р. за № 722/5913, а у бджільництві - на основі Технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затверджених наказом Мінагрополітики України від 20 вересня 2000 р. № 185/83, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 739/4960.

Статус присвоюють залежно від напряму діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів суб'єктам племінної справи у тваринництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, контрольно-випробувальна станція, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів, підприємство (лабораторія) з оцінки якості тваринницької продукції, кінний завод, заводська конюшня, іподром, трендепо, племінна пасіка, племінний бджоло розплідник, племінна станція із шовківництва, гренажний завод. Гренажний завод - сільськогосподарське підприємство, яке виробляє промислову гібридну грену (гусінь) шовковичного шовкопряду для забезпечення потреб галузі шовківництва. У конярстві трендепо - це сільськогосподарське підприємство з племінного конярства, яке здійснює виявлення та облік працездатності племінних коней ваговозних, призових та спортивних порід шляхом їх відповідного тренінгу і випробувань.

Процедуру присвоєння статусу конкретним племінним підприємствам врегульовано наказом Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук "Про присвоєння суб'єктам племінної справи у тваринництві статусів племінного заводу, племінного репродуктора, племінного птахорепродуктора, племінної пасіки і племінного бджолорозплідника" від 22 лютого 2002 р. № 54/17.

Ефективність племінної справи прямо залежить від стану племінного обліку на підприємствах, які використовують племінних тварин або інші племінні (генетичні) ресурси. Племінний облік застосовується з метою організації точного, систематичного обліку походження кожної тварини, її селекційних ознак для проведення селекційно-племінної роботи, удосконалення існуючих та розробки нових ефективних методів практичної селекції, визначення більш раціональних методів добору та підбору тварин у конкретних умовах вирощування. Племінний облік - це визначення та внесення до документів з племінної справи (племінної документації) суб'єктами племінного тваринництва даних про походження, продуктивність, тип, характер спадковості і наслідування господарсько-корисних ознак та інші індивідуальні якості тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи. Племінний облік має бути чітким, своєчасним і не громіздким. Він узгоджується з первинним зоотехнічним та бухгалтерським обліком і складається з таких елементів: ідентифікації (присвоєння клички та ідентифікаційного номера), зважування, промірів, запису інформації про тварину у відповідні форми племінного обліку.

Таким чином, у племінних господарствах ведуть індивідуальний облік походження і продуктивності тварин усіх статевовікових груп. Форми племінного обліку тварин ведуть спеціалісти суб'єктів племінної справи у тваринництві незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності до вибуття тварини, після чого передаються і зберігаються в архіві.

Племінний облік має свої особливості залежно від виду сільськогосподарських тварин і здійснюється на основі таких нормативних документів: 1) Інструкції з ведення племінного обліку в молочному і молочно-м'ясному скотарстві, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 30 грудня 2003 р. № 474, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 січня 2004 р. за № 96/8695; 2) Інструкції з ведення племінного обліку в м'ясному скотарстві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 6 червня 2002 р. № 154, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 червня 2002 р. за № 517/6805; 3) Інструкції з ведення племінного обліку у свинарстві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 17 грудня 2002 р. № 396, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 р. за № 1028/7316; 4) Інструкції з ведення племінного обліку в конярстві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 15 жовтня 2003 р. № 364, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2003 р. за № 993/8314; 5) Інструкції з ведення племінного обліку у вівчарстві та козівництві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 16 липня 2003 р. № 242, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 серпня 2003 р. за № 680/8001; 6) Інструкції з ведення племінного обліку в птахівництві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 22 червня 2001 р. № 179, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 р. за № 847/6038; 7) Інструкції з ведення племінного обліку в звірівництві та кролівництві, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 25 вересня 2003 р. № 351, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2003 р. за № 934/8255; 8) Технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затверджених наказом Мінагрополітики України від 20 вересня 2000 р. № 185/83, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 739/4960.

Як зазначалося вище, необхідною складовою племінного обліку є ідентифікація і реєстрація племінних тварин. Обов'язковість проведення цих операцій встановлюється законом. Так, у ст. 10 Закону України "Про племінну справу у тваринництві" встановлюються обов'язкові вимоги щодо ідентифікації, а у ст. 11 цього Закону - щодо державної реєстрації племінних тварин і племінних стад. Ідентифікації і реєстрації підлягають усі тварини, які перебувають, розводяться або утримуються на території України.

Ідентифікація тварин - це процес їх нумерації, присвоєння кличок, фотографування тощо, що забезпечує можливість формування інформації про кожну тварину зокрема та встановлення відповідності цієї інформації даній тварині. Тварині присвоюється індивідуальний ідентифікаційний номер, який не змінюється протягом її життя та є унікальним у межах одного виду тварин.

Державна реєстрація племінних тварин і племінних стад - це внесення даних про племінних тварин і племінні стада відповідно до державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру з метою формування відповідної бази даних про племінні ресурси. Державні книги племінних тварин представляють інформаційні бази даних про племінних тварин, а Державний племінний реєстр - це інформаційна база даних про племінні стада. Процедура ведення Державного племінного реєстру здійснюється відповідно до Положення про Державний племінний реєстр, затвердженого наказом Мінагрополітики України і УААН від 20 травня 2002 р. № 134/40 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 10 червня 2002 р. за № 488/6776.

У зв'язку з прийняттям 4 червня 2009 р. Закону України " Про ідентифікацію та реєстрацію тварин" з 1 січня 2010 р. заплановано ввести Єдиний державний реєстр тварин, який є електронною базою даних про ідентифікованих тварин, їх власників, господарства, переміщення, забій, утилізацію, загибель, падіж таких тварин. Водночас введення єдиної електронної системи обліку племінних тварин потребуватиме не лише значних матеріальних витрат у набутті електронних носіїв усіма племінними господарствами і об'єднання їх у єдину систему, а й створення нових або внесення відповідних змін до цілої низки існуючих підзаконних актів, які нині деталізують загальні вимоги до ідентифікації й деталізації племінних тварин. Такий стан дещо перешкоджатиме введенню цієї дійсно прогресивної системи і ставить під сумнів початок дії Єдиного державного реєстру тварин саме з початку 2010 р.

Процедура ідентифікації і державної реєстрації має свої особливості залежно від виду сільськогосподарських тварин. Ці особливості виокремлено у низці відповідних положень, які у своїй сукупності охоплюють правову регламентацію цілісного процесу ідентифікації і державної реєстрації племінних тварин: 1) Положення про ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби, затверджене наказом Мінагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342 (у редакції наказу Мінагрополітики від 29 червня 2005 р. № 289), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 909/8230; 2) Положення про ідентифікацію та реєстрацію свиней, затверджене наказом Мінагрополітики України від 31 грудня 2004 р. № 497, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 103/10383; 3) Положення про ідентифікацію та реєстрацію коней, затверджене наказом Мінагрополітики України від 31 грудня 2004 р. № 496 (у редакції наказу Мінагрополітики від 1 лютого 2005 р. № 49), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 6 квітня 2005 р. за № 362/10642; 4) Положення про ідентифікацію та реєстрацію овець і кіз, затверджене наказом Мінагрополітики України від 31 грудня 2004 р. № 498, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26 січня 2005 р. за № 102/10382. На жаль, не розроблено положень про ідентифікацію і реєстрацію інших видів тварин, зокрема кролів і хутряних звірів, сільськогосподарської птиці.

Слід зазначити, що в Україні функціонує спеціальний державний орган, який координує роботу з ідентифікації і реєстрації тварин, - Державне підприємство "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин", створене наказом Міністерства аграрної політики України від 29 липня 2002 р. № 213. Цей орган постачає племінні господарства відповідними формами обліку тварин та використаних і знятих з тварин бирок, паспортів великої рогатої худоби і ветеринарних карток тощо.

Для окремих видів сільськогосподарських тварин (великої рогатої худоби) встановлено необхідність мати паспорта і ветеринарні картки до паспорта, процедуру одержання яких врегульовують Положення про паспорт великої рогатої худоби, затверджене наказом Мінагрополітики України від 17 вересня 2003 р. №342, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за № 910/8231, а також Положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби, затверджене зазначеним наказом Мінагрополітики України від 17 вересня 2003 р. № 342, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 р. за №911/8232.

Паспорт великої рогатої худоби - це документ, виданий Агентством з ідентифікації і реєстрації тварин, що містить дані стосовно тварини, її переміщення, власників або утримувачів, місцезнаходження і реєстрації в Реєстрі тварин та є супровідним документом при будь-якому переміщенні тварини. Паспорт є безстроковим. Обмін паспорта проводиться у разі, якщо: власником були встановлені розбіжності в записах паспорта із записами книги обліку тварин; паспорт став непридатним для користування. У разі втрати паспорта здійснюється оформлення та видача нового паспорта. Обмін та видача нового паспорта замість втраченого проводиться Агентством з ідентифікації і реєстрації тварин через уповноваженого агента з ідентифікації.

Загалом забороняється переміщення тварини з господарства в інше господарство (за винятком переміщення тварин на ветсанзавод чи інше місце утилізації) без наявності паспорта великої рогатої худоби з ветеринарною карткою. Ветеринарна картка до паспорта великої рогатої худоби - документ, що засвідчує дані щодо ветеринарно-санітарного стану господарства, де перебуває тварина, та стану здоров'я тварини, факт проведення вакцинацій, діагностичних досліджень і профілактичних обробок та є додатком до паспорта великої рогатої худоби.

Ветеринарні картки бувають двох кольорів: зеленого і жовтого. Ветеринарна картка зеленого кольору видається тільки на здорову тварину, тоді як ветеринарна картка жовтого кольору видається на тварин, які є не придатними для подальшого розведення і направляються на забійні підприємства. Забороняється використання тварин для відтворення та приймання і продаж молока, молочної сировини від тварин, на яких видана ветеринарна картка жовтого кольору.

Відповідність племінних (генетичних) ресурсів установленим вимогам засвідчується племінним свідоцтвом (сертифікатом), видача якого регламентується Положенням про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 426, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 січня 2003 р. за № 55/7376. Племінне свідоцтво (сертифікат) - документ установленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості племінних (генетичних) ресурсів, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зразки свідоцтв затверджуються Міністерством аграрної політики України. Наявність свідоцтва на племінні (генетичні) ресурси обов'язкова у таких випадках: 1) при реалізації для відтворення на внутрішньому і зовнішньому ринках; 2) при переміщеннях коней з метою проведення їх випробування, участі у змаганнях та парувальній кампанії. Свідоцтво заповнюється та видається на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспектором району. Контроль за оборотом племінних сертифікатів здійснює Головна державна племінна інспекція Міністерства аграрної політики України, керівником якої одночасно є начальник Департаменту ринків продукції тваринництва Мінагрополітики. Правовою основою обороту племінних свідоцтв виступає Інструкція з порядку обліку, видачі, зберігання та витрачання бланків племінних свідоцтв (сертифікатів), затверджена наказом Мінагрополітики України від 20 травня 2004 р. № 171, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 травня 2004 р. за №667/9266.

Ведення племінної справи у тваринництві неможливе без існування оцінки індивідуальних продуктивних і племінних якостей Тварин, яка здійснюється шляхом процедури бонітування племінних тварин. Бонітування - це індивідуальна комплексна оцінка тварин за племінними і продуктивними якостями, яка проводиться в усіх господарствах, що мають племінних тварин, незалежно від форми власності. Метою бонітування є визначення комплексного класу тварин, залежно від якого визначається їх племінне та виробниче призначення і раціональне використання. Звичайно, що наявність видового і навіть породного поділу тварин зумовлює відмінності у методиках оцінки їх племінних і продуктивних властивостей.

Тому правове регулювання процесу бонітування є диференційованим з урахуванням зазначених особливостей, що викладено у таких інструктивних документах: 1) Інструкція з бонітування великої рогатої худоби молочних і молочно-м'ясних порід, затверджена наказом Мінагрополітики від 30 грудня 2003 р. № 474, зареєстрована в Мін'юсті України 21 січня 2004 р. за № 95/8694; 2) Інструкція з бонітування великої рогатої худоби м'ясних порід, затверджена наказом Мінагрополітики від 6 червня 2002 р. № 154, зареєстрована в Мін'юсті України 19 червня 2002 р. за № 516/6804; 3) Інструкція з бонітування свиней, затверджена наказом Мінагрополітики від 17 грудня 2002 р. № 396, зареєстрована в Мін'юсті України 29 грудня 2002 р. за № 1027/7315; 4) Інструкція з бонітування овець, затверджена наказом Мінагрополітики від 16 липня 2003 р. № 242, зареєстрована в Мін'юсті України 5 серпня 2003 р. за № 679/8000; 5) Інструкція з бонітування племінних коней, затверджена наказом Мінагрополітики від 15 жовтня 2003 р. № 364, зареєстрована в Мін'юсті України 30 жовтня 2003 р. за №992/8313; 6) Інструкція з бонітування кролів, затверджена наказом Мінагрополітики України від 25 вересня 2003 р. № 351, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2003 р. за № 933/8254; 7) Інструкція з бонітування норок, лисиць, песців, тхорів, єнотовидних собак, нутрій кліткового розведення, затверджена наказом Мінагрополітики України від 25 вересня 2003 р. № 351, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2003 р. за № 933/8253; 8) Інструкція з бонітування сільськогосподарської птиці, затверджена наказом Мінагрополітики України від 22 червня 2001 р. № 179, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 вересня 2001 р. за № 846/6037; 9) Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затверджені наказом Мінагрополітики від 20 вересня 2000 р. № 185/83, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 739/4960.

Племінних тварин оцінюють також за якістю їхньої продукції. Здійснюється ця процедура на підставі Інструкції з оцінки якості молока корів, овець та кіз у племінному тваринництві, затвердженої наказом Мінагрополітики від 14 липня 2008 р. №421, зареєстрованої в Мін'юсті України 1 серпня 2008 р. за № 715/15406, а також Інструкції з оцінки кнурів і свиноматок за якістю потомства в умовах спеціалізованих контрольно-випробувальних станцій, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 6 серпня 2004 р. № 290, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2004 р. за № 1048/9647.

Важливим елементом племінної справи є розповсюдження племінних ресурсів шляхом штучного осіменіння тварин. Штучне осіменіння - це основний і найдосконаліший біотехнологічний метод якісного поліпшення поголів'я при використанні сперми високопродуктивних плідників як власних порід, так і кращого світового генофонду. Процедуру штучного осіменіння різних видів тварин детально регламентують такі нормативно-правові акти: 1) Інструкція зі штучного осіменіння корів і телиць, затверджена наказом Мінагрополітики України від 1 серпня 2001 р. № 30, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 жовтня 2001 р. за № 852/6043; 2) Інструкція зі штучного осіменіння свиней, затверджена наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 лютого 2003 р. за № 104/7425; 3) Інструкція зі штучного осіменіння овець і кіз, затверджена наказом Мінагрополітики України № 395 від 13 грудня 2002 р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 7 лютого 2003 р. за № 104/7425; 4) Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 р. № 4, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 січня 2008 р. за №64/14755.

Поряд з цим галузь штучного осіменіння потребує державної підтримки. Для створення передумов для стабілізації ситуації в галузі тваринництва та сприятливих умов для її розвитку, відкриття і забезпечення обладнанням нових пунктів зі штучного осіменіння було прийнято наказ Міністерства аграрної політики України "Про поліпшення матеріально-технічної бази підприємств (об'єднань) по племінній справі в тваринництві для створення пунктів штучного осіменіння маточного поголів'я великої рогатої худоби" від 24 травня 2005 р. № 226.

На збільшення обсягів штучного осіменіння маточного поголів'я великої рогатої худоби в господарствах України всіх форм власності, у тому числі і в особистих селянських господарствах з метою створення передумов для стабілізації в галузі тваринництва, комплексного зооветеринарного обслуговування сільськогосподарських тварин та здійснення профілактичних ветеринарних заходів спрямовано також дію наказу Мінагрополітики України "Щодо вдосконалення надання сервісних послуг в усіх категоріях господарств у проведенні штучного осіменіння сільськогосподарських тварин та профілактики ветеринарних заходів" від 16 серпня 2005 р. № 384.

Правові засади виробництва молока і м'яса

Правові засади виробництва, переробки і реалізації продукції молочного тваринництва встановлюються Законом України "Про молоко та молочні продукти" від 24 червня 2004 р. № 1870-ІУ. Насамперед, розкривається зміст основних понять: молока, молочної сировини, молочних продуктів, зокрема національних кисломолочних продуктів. Законом визначаються: вимоги до показників якості та безпеки молока, молочної сировини і молочних продуктів, їх пакування; ветеринарно-санітарні вимоги до виробництва молока, молочної сировини та молочних продуктів, умови організації виробниками контролю за якістю і безпекою цих продуктів, а також атестації їх виробництва; права та обов'язки молочних товаровиробників, а також порядок організації і органи державного контролю за виробництвом, переробкою і реалізацією їх продукції.

Встановлюються правові засади державної підтримки виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів, яка здійснюється виходячи з пріоритетності розвитку молочної галузі агропромислового комплексу, зокрема шляхом фінансування з Державного бюджету України: 1) програм розвитку селекційно-племінної роботи в молочному скотарстві, протиепізоотичних заходів, що мають загальнодержавне значення; 2) дотацій на молоко незбиране вищого, першого та другого ґатунку і вершки незгущені; 3) підтримки виробництва продукції дитячого харчування; 4) надання пільгових короткострокових і довгострокових кредитних ресурсів; 5) лізингових послуг щодо придбання обладнання вітчизняного та зарубіжного виробництва для технічного переоснащення і запровадження сучасних технологій виробництва та переробки молока і молочних продуктів; 6) стимулювання підвищення якості молока, що відповідає вимогам державного стандарту України, через доплати у відсотках до закупівельної ціни: для молока вищого ґатунку - 25 відсотків; для молока першого ґатунку - 20 відсотків.

Для забезпечення рентабельного ведення м'ясного скотарства було прийнято цільову програму "М'ясне скотарство", затверджену наказом Мінагрополітики України і УААН від 21 жовтня 2003 р. № 372/99. До 2012 р. передбачається істотно підвищити економічну ефективність розведення м'ясної худоби шляхом підвищення її продуктивності (забезпечити середньодобовий приріст живої маси худоби всіх статевовікових груп до 775-800 г, вихід телят на 100 середньорічних корів 85-87 голів), що призведе до зниження витрат кормів на 1 ц виробленої живої маси (включаючи годівлю корів) до 14,0-14,2 ц кормових одиниць. На кінець освоєння цільової програми "М'ясне скотарство" (2012 р.) передбачається забезпечити: 1) чисельність поголів'я м'ясної худоби - 400 тис. голів, у тому числі 182 тис. корів; 2) обсяги реалізації м'яса високоякісної яловичини на 76 тис. тонн; 3) створення 20 тис. додаткових робочих місць.

Вищенаведене поняття "кормова одиниця" застосовується для уніфікації поживності різних видів кормів. Кормова одиниця (корм, од.) - це поживність 1 кг вівса, яку взято за еталон. Усі інші корми порівнюються з цією еталонною одиницею. Наприклад, поживність 1 кг пшениці становить 1,2 корм, од., сіна - 0,46 корм, од., силосу - 0,2 корм. од. тощо (показники розраховані дослідним шляхом і містяться у спеціальних таблицях поживності кормів). Це означає, що поживність 1 кг пшениці у 1,2 разу більша, тоді як сіна - наполовину, а силосу - у 5 разів менша ніж 1 кг вівсу. Якщо для виробництва 1 кг молока в середньому потребується 1,5 корм, од., яловичини - 12-14 корм, од., свинини - 9-10 корм, од., це жодним чином не означає, що тварин годують лише вівсом. Просто загальний раціон, у структурі якого містяться корми різних видів, що згодовуються тваринам, має поживність, співставну з еталонною поживністю 1 кг вівса. Така оцінка поживності кормів застосовується у пострадянських країнах. Для порівняння, у країнах Західної Європи застосовується оцінка поживності кормів за їх енергетичною цінністю, одиницею якої є кілоджоуль (кдж). При цьому, на одиницю виробленої продукції тваринництва розраховуються показники енергетичної оцінки затрат кормів у кдж.

Завдяки скоростиглості та високій якості продукції птахівництва ця галузь посідає пріоритетне місце серед галузей тваринництва; За даними ФАО, щорічний приріст птахівничої продукції у світовому масштабі становить: яєць - 3,0-3,5%, м'яса - 4,4%. Нормативне закріплення поділу свійської птиці на види містять Ветеринарно-санітарні правила для птахівничих господарств і вимоги до їх проектування, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 3 липня 2001 р. № 53, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 липня 2001 р. за № 565/5756. До свійської птиці належать види птахів (кури, індики, качки, гуси, цесарки, перепели та голуби), що розводяться людиною для одержання від них продукції (яєць, м'яса, пуху, пір'я), а також з декоративною та спортивною метою. Птиця поділяється на сухопутну, до якої належать кури, індики, цесарки, перепели, голуби, та водоплавну - гуси, качки.

Напрями і заходи розвитку птахівницької галузі визначає цільова програма "Птахівництво", затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 31 грудня 2003 р. № 485/131. На кінець реалізації заходів розвитку птахівництва (2010 р.), визначених цією Програмою, передбачено досягнення: 1) в усіх категоріях господарств виробництва 13,5 млрд шт. яєць, 790,0 тис. тонн м'яса птиці, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності відповідно 7,2 млрд шт. яєць та 555,0 тис. тонн м'яса птиці; 2) чисельності поголів'я всіх видів птиці, включаючи молодняк у сільськогосподарських підприємствах, який досягне 80,0 млн голів, в тому числі курей-не-сучок - 32,5 млн голів; 3) створення надійної племінної бази галузі, умов для успішної реалізації продовольчого забезпечення населення України продукцією птахівництва. Поряд з цим відпрацьовуватимуться нормативно-правова база розвитку галузі та сучасні методи менеджменту та маркетингу.

. Узагальнюючого програмного значення у питаннях правового регулювання виробництва тваринницької продукції набувають "Заходи щодо розвитку м'ясного та молочного тваринництва", затверджені наказом Мінагрополітики України від 24 березня 2006 р. № 144. Цим відомчим правовим актом передбачено здійснення певних програмних заходів.

1. Протягом 2006-2010 pp. збільшити чисельність поголів'я великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств до 10,2 млн голів, у тому числі корів - 15 млн голів, птиці - до 186 млн голів. Для забезпечення продовольчої безпеки держави довести в 2010 р. обсяги виробництва м'яса у забійній вазі до 3,2 млн тонн, молока до 20 млн тонн, що дозволить збільшити споживання однією особою м'яса і м'ясопродуктів - до 70 кг та молока і молокопродуктів - до 340 кг.

2. Суттєве збільшення щорічної бюджетної підтримки вітчизняних виробників.

3. Пільгове оподаткування і кредитування галузі (здешевлення короткострокових та довгострокових кредитів, збереження дотацій з податку на додану вартість за молоко та м'ясо в живій вазі, продані переробним підприємствам).

4. Забезпечити повноцінну годівлю сільськогосподарських тварин, для чого довести у 2010 р. обсяги виробництва кормів усіх видів до 63,7 млн тонн кормових одиниць з вмістом 105-110 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю, збалансованих комбікормів - до 20 млн тонн, для чого необхідно 18 млн тонн фуражного зерна, у тому числі ячменю - 5,5, кукурудзи - 5, зернобобових - 2,8, пшениці - 4, вівса - 0,7 млн тонн, а також 3 млн тонн макухи та шротів; сіна - 13 млн тонн, сінажу - 14, силосу - 40, кормових коренеплодів - 15, жому - 20 млн тонн.

5. Надання пріоритету розвитку великотоварному виробництву з використанням сучасних технологій і обладнання шляхом реконструкції існуючих І будівництві нових тваринницьких комплексів: молочних - 83; з виробництва яловичини - 44; з виробництва свинини - 114; птахівничих - 74.

6. Збільшення обсягів та підвищення питомої ваги виробництва яловичини у загальному балансі м'яса (доведення в 2010 р. обсягів виробництва яловичини, одержаної від м'ясної худоби, до 56 тис. тонн, поголів'я великої рогатої худоби м'ясних порід до 310 тис. голів, у т. ч. 137 тис. голів корів.

7. Розробка та впровадження Національної системи контролю та оцінки продуктивності тварин та випробування плідників за якістю потомків, адаптовану до вимог європейських стандартів, а також завершення формування мережі племінної служби на державному і регіональному рівнях.

8. Поліпшення професійного рівня фахівців атестованих підприємств, які виконують спеціальні роботи, пов'язані з племінними (генетичними) ресурсами.

9. Підвищення рівня споживання тваринницької продукції та збалансованості попиту і пропозицій на внутрішньому ринку через формування інфраструктури надання сервісних послуг на селі з виробництва та реалізації тваринницької продукції.

Правове регулювання виробництва рибної продукції

Рибне господарство - це галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання риби та інших водних живих ресурсів, їх вилучення (вилов, добування" збирання) та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції для задоволення потреб населення. Передусім рибне господарство України відіграє значну роль у забезпеченні населення продовольством, а галузей національної економіки - сировиною, а також у відтворенні природних ресурсів та підвищенні зайнятості населення. Фізіологічно обґрунтована річна потреба в рибі та рибній продукції (20 кілограмів на душу населення) становить близько 1 млн тонн. На сьогодні середній рівень споживання досягає лише трохи більше 8 кілограмів на рік. Через різке скорочення обсягів фінансування в рибному господарстві з'явилися загрозливі тенденції. Насамперед це пов'язано з погіршенням технічного стану обладнання, швидкими темпами його морального і фізичного старіння та виходом з ладу основних фондів підприємств.

Законодавчою основою виробництва рибної продукції є спеціальний Закон України "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" від 6 лютого 2003 р., а також Загальнодержавна програма розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, затверджена Законом України від 19 лютого 2004 р. № 1516-ІУ. Закон України "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" спрямовано на встановлення загальних засад регулювання якості й безпечності вирощеної рибної продукції і вироблених з неї продуктів харчування для життя і здоров'я населення та запобігання негативному впливу на довкілля.

Важливим надбанням Загальнодержавної програми розвитку рибного господарства України на період до 2010 року є нормативне закріплення розподілу рибного господарства на підгалузі - рибальство і рибництво. Рибальством визнається промисел риби та інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах. Рибництвом є розведення і вирощування риби та інших водних живих ресурсів у спеціально створених штучних умовах або визначених для цього рибогосподарських водних об'єктах.

Національний класифікатор України ДК 009:2005 (Класифікація видів економічної діяльності), затверджений наказом Держспоживстандарту України від 26 грудня 2005 р. № 375, відносить до рибництва (код 05.02): вирощування рибопосадкового матеріалу (молоді устриць, мідій, креветок, ракоподібних, мальків риб тощо); вирощування червоних та інших морських водоростей, які придатні для споживання; морське і прісноводне рибництво; розведення устриць; надання послуг, пов'язаних з діяльністю риборозплідників та рибних ферм, обстеження стану водоймищ. Рибництво не включає розведення жаб, а також рибальство як вид спорту чи дозвілля.

Вилов вирощеної у внутрішніх водоймах риби належить до сфери безпосереднього аграрно-правового регулювання. Промислове рибальство дикоростучих біоресурсів не є сільськогосподарською діяльністю і підпадає під сферу дії аграрного права лише як складова агропромислового комплексу у частині рибопереробної харчової промисловості.

Основні вимоги щодо ведення рибного господарства та здійснення рибальства висуває Тимчасовий порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192. Ведення рибного господарства та рибальство повинні здійснюватися з додержанням таких основних вимог: 1) недопущення погіршення умов існування водних живих ресурсів; 2) забезпечення охорони водних живих ресурсів від браконьєрського та іншого використання, що проводиться з порушенням правил; 3) сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів шляхом проведення біотехнічних та рибницько-меліоративних робіт, спрямованих на поліпшення умов їх існування, здійснення заходів щодо штучного відтворення водних живих ресурсів; 4) виконання встановлених норм, лімітів (квот), термінів і правил використання водних живих ресурсів; 5) забезпечення управління і контролю у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та збереження середовища їх перебування; 6) виконання норм і вимог міжнародного права щодо здійснення рибальства; 7) забезпечення науково обгрунтованого раціонального використання водних живих ресурсів.

Порядок здійснення рибництва встановлює Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 р. № 4, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 січня 2008 р. за № 64/14755.

Порядок здійснення та регулювання промислового рибальства (крім любительського та спортивного рибальства в рибогосподарських водних об'єктах загального користування) встановлюється Правилами промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затвердженими наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 травня 1999 р. за № 326/3619.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства є Державний комітет рибного господарства України, правовою основою функціонування якого є постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Державного комітету рибного господарства України" від 2 листопада 2006 р. за № 1523, а також Положення про Державний комітет рибного господарства України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2007 р. № 42. Діяльність комітету спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики. Взаємні функціональні права і обов'язки Міністра агрополітики і Голови Держкомрибгоспу встановлюються наказом Міністерства аграрної політики України "Про спрямування і координацію Міністром аграрної політики України діяльності Державного комітету рибного господарства України" від 4 лютого 2008 р. № 37.

Правове регулювання бджільництва

Україна - одна з провідних держав світу в галузі бджільництва, що забезпечує запилення ентомофільних (які запилюються комахами) сільськогосподарських культур, виробництво достатньої кількості меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфумерно-косметичної й інших галузей та для експортних потреб. За даними Міністерства статистики, в усіх категоріях господарств налічується до 3 млн бджолиних сімей. Водночас для ефективного запилення сільськогосподарських культур необхідно досягти показника у 6 млн бджолиних сімей. Щорічне виробництво меду на пасіках усіх категорій господарств складає від 40 до 60 тис. тонн (обсяг експорту меду - близько 3-5 тис. тонн). Валове виробництво воску становить 1,2-1,4 тис. тонн. Важливим економічним показником галузі є виробництво додаткових продуктів бджільництва - прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, трутневого гомогенату, бджолиної отрути, які є основою виготовлення низки цінних лікувальних препаратів та продуктів харчування. Дедалі ширшого застосування знаходить апітерапія, тобто лікування та профілактика захворювань за допомогою продуктів бджільництва. Наприклад, після ядерних вибухів населення Японії споживало декілька тонн маточного молочка на рік. Як наслідок, зараз ця країна є лідером за тривалістю життя на планеті.

Бджільництво України має запилювально-медовий напрям. Бджолозапилення сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур на 30-60% і навіть вище, залежно від виду рослин та умов запилення. Крім того, підвищується якість плодів, збільшується їх натуральна вага. Підвищення врожайності сільськогосподарських культур при запиленні квіток бджолами в середньому становить: ріпаку 25-30%, соняшнику - 40, гречки - 41, червоної конюшини - 75, люцерни - 50, баштанових - 60, плодових - 65, гірчиці - 35-61%. Слід зазначити, що насіння люцерни практично неможливо одержати без повноцінного запилення. Окрім медово-запилювального, в галузі бджільництва розрізняють ще такі виробничі напрями: медово-товарний, запилювальний, бджолорозплідницький та комплексний. Водночас у структурі продуктивного комплексного бджільництва немає яскраво виявленого одного чи двох виробничих напрямів: різні види продукції бджільництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва.

Особливим етапом регулювання суспільних відносин у галузі бджільництва стало прийняття Закону України "Про бджільництво" від 22 лютого 2000 р. призначенням якого стало регулювання відносин щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом. У ст. 1 зазначеного Закону розкривається зміст бджільництва як галузі сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості. тваринництво рибний бджільництво правовий

Програма розвитку галузі бджільництва в Україні, затверджена спільним наказом Мінагрополітики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62, розроблена на виконання Закону України "Про бджільництво" з метою створення конкурентоспроможної галузі. Тому в програмі враховані й дістали розвитку положення відповідних статей зазначеного Закону щодо удосконалення державного управління в галузі бджільництва, здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин, підготовки спеціалістів із бджільництва у професійно-технічних і вищих сільськогосподарських закладах освіти, координації підготовки та перепідготовки спеціалістів, із бджільництва, організації державної підтримки бджільництва, охорони бджіл у разі застосування в сільському і лісовому господарстві засобів захисту рослин тощо.

У нашій країні державна підтримка здійснюється на розвиток бджільництва та селекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало можливість частково відновити кількість бджолосімей та збільшити їх до 3 млн, хоча для успішного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, як було зазначено, потрібно 6 млн бджолосімей.

За виробничим напрямом розрізняють пасіки: 1) медотоварні - призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути, збору пилку); 2) запилювально-медові, де бджоли використовуються для запилення садів, ягідників та ентомофільних сільськогосподарських культур і для виробництва меду; 3) запилювальні - призначені для запилення бджолами культур закритого грунту (в теплицях, парниках тощо); 4) репродукторні (розплідники) - для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка); 5) племінні - для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маточного молочка; 6) карантинні - для витримування бджіл у карантині.

На розвиток нормативно-правової бази було прийнято спільний наказ Мінагрополітики України і УААН "Про затвердження нормативно-правових актів з питань розвитку бджільництва" від 20 вересня 2000 р. № 184/82, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 жовтня 2000 р. за № 736/4957. Цим наказом було затверджено цілу низку, нормативних документів: План породного районування бджіл; Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорта пасіки; Порядок реєстрації пасік; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва.

Згідно з Планом породного районування в Україні розводять три породи бджіл: українську степову, карпатську та поліську (популяцію середньоросійських бджіл), ареал розміщення яких адаптовано до їхніх породних особливостей. Породне районування бджіл є основою раціонального розміщення і використання племінних ресурсів держави, це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл.

У ст. 13 Закону України "Про бджільництво" визначено, що з метою обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Форма паспорта і порядок його видачі встановлюються вищезазначеним Порядком видані ветеринарно-санітарного паспорта пасіки. Ветеринарно-санітарний паспорт пасіки видається районним (міським) управлінням державної ветеринарної медицини на пасіку незалежно від форми її власності і є документом, який засвідчує ветеринарно-санітарний стан пасіки. Паспорт підписується головним державним інспектором ветеринарної медицини району (міста), завіряється печаткою відповідного управління державної ветмедицини та реєструється в журналі обліку і має порядковий номер. Паспорт пред'являється при продажу і обміні воскосировини, купівлі вощини і є підставою для видачі ветеринарних свідоцтв при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарному контролю, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 7 серпня 1997 р. № 27 і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 р. за 326/2130.

Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до Порядку реєстрації пасік. Проводиться реєстрація за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах один раз у рік заснування пасіки. Реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кількість бджолосімей. Під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної медицини. Дані обстежень заносяться до журналу обліку пасік у районному (міському) управлінні державної ветеринарної медицини. Районне (міське) управління державної ветеринарної медицини повинне видати в 30-денний термін заявнику ветеринарно-санітарний паспорт пасіки, що засвідчує факт її реєстрації. Порядковий номер у журналі, під яким зареєстрована пасіка, присвоюється ветеринарно-санітарному паспорту пасіки.