Правовий режим майна та землі в сільськогосподарських кооперативах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий режим майна та землі в сільськогосподарських кооперативах

Для забезпечення функціонування сільськогосподарського кооперативу необхідним є формування належної майнової бази. Майно сільськогосподарського виробничого кооперативу належить йому на праві власності (ст. 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також майна, придбаного на підставах, не заборонених законом (ст. 20 вищезазначеного Закону). Фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством (ст. 21). майнова база фермерський сільськогосподарський

У сільськогосподарських кооперативах обов'язково створюються неподільний та пайовий фонди. їх існування відрізняє саме кооперативні організації від інших суб'єктів господарювання. За рахунок вступних внесків осіб та відрахувань від доходу кооперативу створюється неподільний фонд. Він не може бути розподілений між членами, крім випадків, передбачених законом (ч. З ст. 20 Закону "Про кооперацію). Внески до цього фонду здійснюють лише дійсні (повні) члени сільськогосподарських кооперативів. Для асоційованих членів вступних внесків законом не встановлено. Розмір вступного внеску визначають загальні збори членів кооперативу.

Пайовий фонд - майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу (ч. 2 ст. 20 Закону "Про кооперацію"). Для кооперативів мінімальний-розмір пайового фонду законодавством не встановлено, що дозволяє їх створювати особами, які не мають великих коштів. Кожний окремий кооператив може в своєму статуті визначати розмір такого фонду. Адже його визначення надало б можливості членам кооперативів контролювати всі зміни пайового фонду, що, у свою чергу, сприяло б захищенню їхніх майнових прав. Процедура зміни розміру пайового фонду повинна здійснюватись за рішенням загальних зборів з подальшим внесенням відповідних змін до статуту кооперативу.

Розмір пайового внеску також встановлюється загальними зборами кооперативу та зазначається у його статуті. Він має бути помірним, адже головною ознакою сільськогосподарського кооперативу є обов'язкова участь в його діяльності членів (трудова - для виробничих кооперативів і участь в господарській діяльності - для обслуговуючих), а майнова повинна відігравати другорядну роль. Тому статути кооперативів можуть містити, наприклад, ряд пільг для осіб, які одержують державну допомогу, пенсію або стипендію тощо при вступі їх до кооперативу.

Як уже зазначалося вище, пайовий фонд формується з майнових пайових внесків. У Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" поняття "пайовий внесок" чітко не визначено. Крім того, воно застосовується поряд з поняттям "пай". Виходячи з положень ЦК України (ч. 1 ст. 163, ч. 2 ст. 165) та ГК України (ч. З ст. 98, ст. 100), при утворені кооперативу або вступі до вже діючого, слід говорити про "пайовий внесок". Він може здійснюватися шляхом передачі кооперативу майна, у тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки. Розмір пайового внеску встановлюється загальними зборами засновників кооперативу у вартісному виразі і зазначається в статуті. Для виробничих кооперативів він встановлюються в рівних частинах (виключення може бути встановлене тільки для асоційованих членів) (ч. 4 ст. 12 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"), а для обслуговуючих - пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності (п. 4 ст. 21).

Таким чином, пайовий внесок, по-перше, це обов'язковий внесок, що має вартісний вираз; по-друге, він здійснюється особою при вступі до кооперативу і, по-третє, шляхом передачі до пайового фонду належного особі на праві власності майна, в тому числі грошей, а також майнових прав та/або земельної ділянки. Крім обов'язкового пайового внеску, член кооперативу може здійснити додатковий внесок, який також передається до пайового фонду. Зважаючи на вищезазначене, пайовий внесок можна визначити як обов'язковий внесок засновника, члена (асоційованого члена) кооперативу, що має вартісний вираз і здійснюється шляхом передачі до пайового фонду належного особі на праві власності майна, у тому числі грошей, майнових прав та/або земельної ділянки.

Пайовий внесок є складовою частиною паю, розмір якого може змінюватися за рахунок додаткового паю (точніше - додаткового пайового внеску) (ч. 12 ст. 1 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"), а також у тих випадках, коли виплата часток доходу на паї здійснюється шляхом збільшення паю (п. З ст. 24 вищеназваного Закону). Таким чином, пай можна визначити як частину пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу, яка пропорційна розміру майнової участі члена в кооперативі, існує у вартісному виразі, при виході (виключенні) з кооперативу може бути витребуваний у натурі, грошах або цінних паперах.

Питання стосовно визначення порядку та термінів здійснення членами кооперативу внесків (вступного та пайового) до відповідних фондів віднесено законодавством до компетенції самих кооперативів (п. З ст. 98 ГК України; ч. 1 ст. 11 Закону України "Про кооперацію"; п. 1 ст. 9 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Необхідно зазначити, що пріоритетними повинні бути такі умови внесення паю, які б сприяли вступу до кооперативу малозабезпечених верств населення, зокрема поступове внесення всієї суми пайового внеску.

Право власності на пай особа набуває тільки при виході чи виключенні з кооперативу, тобто після припинення членства в ньому. У зазначених випадках особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу (ст. 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Загальні збори на власний розсуд у кожному окремому випадку можуть встановлювати одну з цих форм або навіть поєднувати їх. Термін отримання паю не може перевищувати двох років, а відлік цього терміну починається з 1 січня року, що настає після моменту виходу (виключення) із кооперативу (ст. 25).

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що при ліквідації кооперативу його майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю (п. 4 ст. 38), а асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу (п. 2 ст. 12).

Особливу увагу слід звернути на врегулювання питання майнової відповідальності в кооперативах. Так, законодавством встановлено, що кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном і не несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу. Члени ж кооперативу несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах пайового майнового внеску (п. 1 ст. 23 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Що стосується випадків відповідальності осіб, які при вступі до кооперативу не повністю сплатили пайовий внесок, то їх у Законі України "Про сільськогосподарську кооперацію" не врегульовано, а тому така відповідальність практично не застосовується, хоч і може встановлюватись у статутах окремих кооперативів.

Однією з важливих форм реалізації членами кооперативів своїх майнових прав є право на одержання частини прибутку від діяльності кооперативу у вигляді виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат. Згідно з Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" ці виплати здійснюються за рахунок частини доходу, що залишається після сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу (п. 2 ст. 29). Дохід, призначений до розподілу між членами кооперативу, розподіляється на дві частини. Одна спрямовується на здійснення кооперативних виплат, які складаються з частини доходу кооперативу, що розподіляється між його членами пропорційно їх участі у накопиченні цього доходу (ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Друга частина цього доходу розподіляється між членами кооперативу та його асоційованими членами з урахуванням обов'язкових та додаткових внесків до пайового фонду, причому виплаті часток доходу на пай підлягає до 20%, визначених до розподілу (п. 2 ст. 29 вищеназваного Закону). Конкретне співвідношення між частинами доходу встановлюється загальними зборами кооперативу і є нормою, яка регулюється його статутом. Таким чином, принцип розподілу прибутку кооперативу між його членами залежить від їх трудової, а не майнової участі, що проявляється у спрямуванні 80 і більше відсотків усього доходу на здійснення кооперативних виплат та встановленні для повних членів кооперативу більш високих нормативів відрахувань доходів на паї, ніж для асоційованих. Реалізувати право на отримання частини прибутку (виплати часток доходу на паї і кооперативних виплат) члени кооперативу можуть тільки за виконання двох умов: 1) наявності у кооперативу чистого прибутку за результатами фінансового року; 2) прийнятті членами рішення про розподіл між ними частини отриманого прибутку.

Сільськогосподарські кооперативи можуть формувати свої земельні масиви за рахунок земельних ділянок: 1) набутих ними у власність; 2) переданих у користування на умовах оренди. Однією з підстав набуття права приватної власності на землю ЗК України визначено внесення до статутного фонду сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельних ділянок їх засновниками (п. 2 ст. 28 та пл. б) п. 1 ст. 82).

Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що при вступі до кооперативу громадянин може передати до пайового фонду належну йому на праві власності земельну ділянку (ст. і). Слід зауважити, що законом не передбачено обов'язкове формування засновниками (членами) пайового фонду сільськогосподарського виробничого кооперативу за рахунок їх земельних ділянок. Тому в своїх статутах кооперативи мають право самостійно вирішувати це питання. У випадку коли пайовий внесок (його частина) здійснюється земельною ділянкою, він стає складовою частиною лаю. Виходячи зі змісту ЗК України, який визначив юридичних осіб суб'єктами права приватної власності (ст. 80), а також Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" (п. 1 ст. 20), слід зазначити, що право власності на земельні ділянки, передані до пайового фонду, отримує кооператив як юридична особа. Члени кооперативу мають право лише вимагати виділення певної земельної ділянки після припинення членства в ньому.

Так, Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" передбачено, що в разі виходу з кооперативу фізична особа має право на отримання земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 25). Таким чином, єдиною організаційно-правовою формою підприємств, що забезпечують повернення земельної ділянки у випадках припинення членства, є сільськогосподарські кооперативи. На практиці може виникнути запитання: чи отримають особи саме "свої" ділянки при виході (виключенні) з кооперативу? Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" не встановлено, що особі надається саме та ділянка, яку вона внесла до кооперативу. Необхідно також зазначити, що оскільки на законодавчому рівні кооператив є власником майнових паїв (п. 1 ст. 20 вищезазначеного Закону), то земельна ділянка, що вноситься як майновий пай (його частина), переходить відповідно у його власність. Таким чином, у випадку припинення членства кооператив (на підставі рішення загальних зборів його членів) має право вибрати ділянку для члена, який вибуває, на свій розсуд. Зважаючи на продовження дії п. 14

Перехідних положень ЗК України, згідно з яким до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель але не раніше 1 січня 2012 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств, до пайових фондів сільськогосподарських кооперативів земельні ділянки сільськогосподарського призначення не вносяться.

Також кооперативи можуть набувати земельну ділянку у власність шляхом придбання її за договором купівлі-продажу, дарування, міни, укладення інших цивільно-правових угод відповідно до ЗК України (ст. 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію"). Слід зазначити, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель але не раніше 1 січня 2012 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб (п. 15 Перехідних Положень ЗК України).

Селянин може реалізувати своє право власності на земельну ділянку і шляхом передачі її в оренду кооперативу. Передача земельних ділянок в оренду є доцільною для пенсіонерів, а також інших категорій осіб, якщо вони не бажають стати членами кооперативу та брати трудову участь в його діяльності. Передача кооперативу в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і кооперативом та регулюється ЗК України та Законом України "Про оренду землі".

Поняття та порядок створення фермерського господарства

З урахуванням набуття Україною членства у СОТ першочерговим завданням держави є проведення належної правової регламентації підтримки діяльності фермерів в Україні. Головна мета створення фермерських господарств в Україні - збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності, максимальне використання сільськогосподарських угідь. За даними Держкомстату України, станом на 1 січня 2009 р. в Україні діяло 42,4 тис. фермерських господарств, за якими закріплено у користуванні 4,3 млн га сільськогосподарських угідь,, у т. ч. 4,2 млн га ріллі. Сукупно фермерські господарства виробили 5,7 відсотка валової сільськогосподарської продукції в Україні у 2008 р.

Базовими нормативними актами, що встановлюють статус і регулюють діяльність фермерських господарств, є ГК України (ст. 114), ЗК України, а також спеціальний акт законодавства - Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян. Це означає, що засновниками фермерського господарства, а також його членами мають право бути лише фізичні особи-громадяни України.

На відміну від законодавства, що регулює діяльність колективних сільськогосподарських підприємств, Закон України "Про фермерське господарство" чітко розрізняє засновників та членів господарства. Засновником фермерського господарства може бути кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства. Фермерське господарство може бути створене лише родичами або членами сім'ї.

Поняття "родичі", "члени сім'ї" визначаються, зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99, відповідно до норм якого до близьких родичів належать чоловік, дружина, діти, рідні брати, сестри, онуки, дід і баба. До членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування жилим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім'ї інших осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами, а у спірних випадках - судами загальної юрисдикції; які з'ясовують характер їх відносин при розгляді кожної конкретної справи.

Стаття 1 Закону України "Про фермерське господарство" встановлює положення щодо можливості його створення як однією, так і кількома фізичними особами, які, як уже зазначалося, повинні бути родичами або членами сім'ї. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту.

У разі потреби до роботи в фермерських господарствах можуть бути залучені постійні, сезонні або тимчасові працівники. Трудові відносини цих працівників з фермерським господарством оформляються трудовим договором (контрактом, угодою) і регулюються чинним законодавством. У трудовому договорі (контракті, угоді) визначається предмет поговору, умови праці і відпочинку, розмір оплати праці, матеріальна відповідальність сторін, термін дії договору. Оплата праці залучених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності фермерських господарств. Голова повинен створити безпечні умови праці як для членів фермерського господарства, так і для залучених працівників.

Члени фермерського господарства та особи, які працюють у ньому за трудовим договором, підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню. Також засновники та члени фермерського господарства повинні бути громадянами України. Фермерське господарство є юридичною особою із притаманними їй ознаками - наявність майна, самостійність діяльності, ведення бухгалтерського обліку і подання звітності, наявність печатки із своїм найменуванням і адресою, право розпоряджатися власними коштами та ін. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі статусом юридичної особи.

Фермерське господарство створюється громадянами, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію. Крім того, у галузі фермерського господарства існує інститут професійного відбору громадян-засновників господарства. Згідно зі ст. 6 Закону "Про фермерське господарство" такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, до складу якої включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій. Правовою основою для проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств є спільний наказ Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та соціальної політики "Про затвердження Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств" від 17 грудня 2003 р. № 452/335, яким було запроваджено єдиний порядок проведення професійного відбору щодо створення фермерських господарств.

Громадяни, які виявили бажання створити фермерське господарство, подають до професійної комісії заяву, у якій зазначаються бажані розміри і місце розташування земельної ділянки та кількість членів фермерського господарства. До заяви додаються копії документів, завірених у встановленому порядку, які підтверджують їх досвід роботи в сільському господарстві, наявність необхідної кваліфікації або спеціальної підготовки, обгрунтування розмірів земельної ділянки і напряму діяльності фермерського господарства. Під час вивчення поданих претендентами документів професійна комісія може проводити перевірку їх достовірності. У разі виявлення недостовірної інформації або неналежним чином оформлених документів заява претендента залишається без розгляду. Рішення професійної комісії приймається на засіданнях у присутності не менше двох третин її складу відкритим голосуванням простою більшістю голосів. У разі рівності кількості голосів голос головуючого є ухвальним. Рішення професійної комісії оформляється протоколом, який підписують головуючий та всі члени комісії, присутні на засіданні. У разі відмови на підставі виявлення недостовірних даних у поданих документах претендент має право подати до професійної комісії нову заяву не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову. У разі відмови на підставі невідповідності вимогам щодо створення фермерського господарства претендент може подати до професійної комісії нову заяву тільки після усунення причин, що стали підставою для відмови. Рішення професійної комісії у разі відмови може бути оскаржене претендентом у встановленому законодавством порядку.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств надаються у приватну власність або надаються у користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності. Для одержання земельно! ділянки громадяни звертаються до районної державної адміністрації, якщо землі належать до державної власності, або до місцевої ради, якщо це землі комунальної власності з відповідною заявою. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств щодо наявності у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. При цьому відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем. У разі позитивного рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Наказом Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Статуту Українського державного фонду підтримки фермерських господарств" від 2 квітня 2004 р. № 119 та ст. 10 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що Український державний фонд підтримки фермерських господарств є державною бюджетною організацією, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо підтримки становлення і розвитку фермерських господарств в Україні.

Основними напрямами діяльності Українського державного фонду підтримки фермерських господарств є: надання фінансової підтримки фермерським господарствам через регіональні відділення; сприяння кадровому, науково-технічному забезпеченню фермерських господарств в умовах ринкової економіки; визначення розміру потреби у коштах для фінансової підтримки фермерських господарств тощо. Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі з метою забезпечення гарантій, поруки при кредитуванні банками фермерських господарств.

Відповідно до ст. 121 ЗК України безоплатно передаються у приватну власність фермерському господарству земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Така передача здійснюється одноразово, про що у паспорті особи або документі, який його заміняє, про факт передачі земельної ділянки робиться відмітка. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

У складі земель фермерського господарства можуть перебувати землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду. Так у власності фермерського господарства можуть перебувати замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів і до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. При цьому фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності. Право власності на землі фермерського господарства посвідчується державним актом, при цьому документ оформлюється саме на голову фермерського господарства. Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладання договору оренди земельної ділянки фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Він представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону, укладає від імені господарства згоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Фермерське господарство діє на основі статуту, в якому зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Представницьким органом фермерських господарств України є Асоціація фермерів та приватних землевласників України. З метою забезпечення прав і законних інтересів громадян України, які ведуть фермерське господарство Асоціація здійснює такі функції: представляє інтереси громадян, які ведуть фермерське господарство, перед Президентом України, Верховною Радою України, центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює діяльність фермерських господарств, на розгляд центральному органу виконавчої влади з питань аграрної політики України.

Земельні то майнові відносини у фермерському господарстві

Правовою основою щодо визначення складу земель фермерського господарства є ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. 31 ЗК України. Землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до перехідних положень ЗК України до 1 січня 2015 р. максимальний розмір земельної ділянки, яка може перебувати у власності фермерського господарства, складає до 100 га сільськогосподарських угідь. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств можуть передаватися безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташовані на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані жилі будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, що знаходяться на цій земельній ділянці.

У ст. 27 Кодексу України про надра визначено, що землевласники і землекористувачі можуть бути позбавлені права видобування корисних копалин місцевого значення, торфу і прісних підземних вод та права користування надрами для господарських і побутових потреб у разі порушення ними порядку і умов користування надрами на наданих їм у власність або користування земельних ділянках. Фермерське господарство та Його члени мають право: самостійно господарювати на землі, право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; на відшкодування збитків; споруджувати жилі будинки, господарські будівлі та споруди; реалізовувати вироблену сільськогосподарську продукцію на вітчизняних ринках і поставляти на експорт.

Землі фермерських господарств підпадають під дію мораторію щодо заборони зміни цільового призначення та купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, який діятиме до набрання чинності законами України "Про державний земельний кадастр" та "Про ринок земель", які ще й досі залишаються на рівні законопроектів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності" від 11 липня 2002 р. № 1000 фермерські господарства здійснюють обов'язкове страхування врожаю зернових культур на випадок настання таких страхових ризиків: град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками тощо. Не підлягає обов'язковому страхуванню врожай: природних сінокосів і пасовищ; сільськогосподарських культур, що посіяні на зелене добриво; сільськогосподарських культур, що висівалися понад три роки і жодного разу сільськогосподарські підприємства не одержали врожаю; підпокривних та безпокривних багаторічних трав; посівів, та багаторічних насаджень плодоносного віку, які не розміщені в зоні офіційного землевпорядкування.

Обов'язки фермерського господарства та його членів передбачають: забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; сплачувати податки та збори; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; не допускати зниження родючості ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримуватися санітарних, екологічних та інших вимог щодо якості продукції, виходячи із положень Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", дотримуватися правил добросусідства та встановлених обмежень у використанні земель і земельних сервітутів; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

На землях фермерських господарств особи мають право вільного проходу, проїзду дорогами всіма видами транспорту, пересування на човнах, купання у водоймах на належних фермерським господарствам на праві власності або праві оренди земельних ділянках, розміщення наметів і проживання в них, розведення багаття та інші дії, що дозволяються за згодою їх власників, крім випадків встановлення за рішенням суду земельних сервітутів, за умови збереження природних компонентів у екологічно чистому вигляді. Юридичні особи-власники об'єктів (газо-, нафтопроводів, ліній електропередач, зв'язку тощо), що проходять через земельні ділянки фермерських господарств, мають право доступу до таких об'єктів на підставі угоди, укладеної з відповідним фермерським господарством, відповідно до затвердженої документації із землеустрою або встановленого земельного сервітуту. Фермерське господарство має право споруджувати жилі будинки, господарські будівлі та споруди на належних йому, його членам на праві власності земельних ділянках відповідно до затверджених документації із землеустрою та містобудівної документації у встановленому законом порядку. Будівництво на орендованій земельній ділянці жилих будинків, господарських будівель та споруд фермерське господарство-орендар погоджує з орендодавцем.

Стаття 19 Закону України "Про фермерське господарство" визначає, що до складу майна фермерського господарства можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, майнові права, грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його капіталу.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Спільна сумісна власність є переважним різновидом власності у фермерських господарствах. Стаття 89 Земельного кодексу України визначає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки подружжя та членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі жилі будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

Фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. За порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності відповідає голова фермерського господарства.

Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання. За рішенням членів фермерського господарства фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, подають у встановленому порядку Статут фермерського господарства на державну реєстрацію. Успадкування фермерського господарства або його частини здійснюється відповідно до вимог Цивільного законодавства України.

Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства

Виробничо-економічні відносини фермерського господарства з іншими юридичними особами і окремими громадянами будуються на основі договорів. Втручання в його господарську діяльність з боку державних, громадських та інших органів не допускається; Державні органи здійснюють контроль за діяльністю господарства тільки відповідно до своєї компетенції, яка встановлена чинним законодавством. Фермерське господарство має право бути засновником або членом асоціацій, корпорацій, консорціумів, галузевих та територіальних об'єднань, кооперативів, спільних підприємств. Це право значно розширює виробничі і фінансові можливості господарства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану організаційних заходів щодо сприяння розвиткові сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та забезпечення доступу особистих селянських і фермерських господарств на ринок аграрної продукції" від 11 лютого 2009 р. № 219 визначено пріоритетні напрями державної політики в сфері підтримки фермерських господарств в Україні та сприяння фермерським господарствам в опануванні аграрних ринків. Фермерські господарства, створені з 1 січня 2004 р. на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності в аграрному секторі економіки" від 19 червня 2003 р., є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

У практиці діяльності фермерських господарств чинним законодавством дозволяється створення фермерських кооперативів. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про фермерське господарство" фермерські господарства разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками мають право створювати обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, спілки, інші об'єднання, а також бути засновниками (учасниками) господарських товариств. Фермерський кооператив - це добровільне об'єднання фермерів, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності. Основним призначенням фермерських кооперативів є надання послуг його членам. Вони централізовано виконують такі функції: постачання засобів виробництва (мінеральних добрив, засобів захисту рослин, насіння, пального, кормів, запасних частин, сільськогосподарської техніки і обладнання тощо); переробка сільськогосподарської (м'яса, молока, птиці, зерна, цукрових буряків, овочів, фруктів) і несільськогосподарської продукції (глини, дерева та ін.); підготовка до реалізації та реалізація продукції (зберігання, пакування, маркування, рекламування, оптова і роздрібна реалізація, маркетингове обслуговування); фінансування і кредитування фермерських господарств; придбання і спільне використання складної і дорогої техніки; професійного, правового, фінансово-економічного консультування та інформаційного забезпечення. Кооперативи надають послуги своїм членам за собівартістю, розподіл їх постійних витрат на більші обсяги виробленої продукції значно здешевлюють її собівартість. Крім того, кооперативи дають змогу фермерам отримувати прибуток не тільки від виробництва, а і з подальших стадій руху виробленої ними продукції (зберігання, переробка, транспортування, торгівля).

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт). Розмір оплати праці і тривалість щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором (контрактом), не повинні бути меншими за встановлений державою розмір мінімальної заробітної плати і передбачену законом тривалість щорічної відпустки. Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором, зараховується до загального стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

Підставами для припинення діяльності фермерського господарства є: реорганізація; ліквідація; визнання неплатоспроможним (банкрутом); відсутність усіх членів фермерського господарства або спадкоємців, які бажають продовжити діяльність господарства. Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається: власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону та Статуту фермерського господарства; у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом; у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону. Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються судом.

Поняття, правові ознаки та види сільськогосподарських товариств

Сільськогосподарські товариства протягом порівняно нетривалого строку свого існування зайняли важливу нішу серед суб'єктів аграрного господарювання. За даними Держкомстату України, у сільському господарстві протягом 2008 р. діяло 7879 господарських товариств, які здійснювали свою виробничу діяльність на 10,1 млн га сільськогосподарських угідь, у т. ч. - на 9,4 млн га ріллі. Передусім, це крупні підприємства у сільському господарстві країни. У сфері аграрного виробництва здійснюють свою діяльність переважно акціонерні товариства (СВАТ, СЗАТ) і товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ). Правосуб'єктність сільськогосподарських товариств регламентується, зокрема, ЦК України (статті 113-118, статті 140-162), ГК України (статті 79-92), Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. та Законом України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК України господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У свою чергу, ст. 113 ЦК України визначає, що господарським товариством є юридична особа, статутний капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства завжди є юридичними особами. Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Обмеження щодо участі у господарських товариствах може бути встановлене лише законом.

До характерних ознак сільськогосподарських товариств належать: наявність статутного фонду (капіталу) (для СТОВ - це 100 мінімальних заробітних плат, а для сільськогосподарського акціонерного товариства (CAT) - 1250 мінімальних заробітних плат на момент державної реєстрації); право випускати цінні папери; необов'язковість особистої трудової участі акціонерів або учасників товариства з обмеженою відповідальністю у діяльності господарського товариства; управління та контроль діяльності цих підприємств здійснюється саме учасниками TOB або акціонерами; кожен учасник або акціонер має право на отримання дивідендів - доходів від акцій або інших цінних паперів, а також від корпоративних прав. Відповідно до Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законами України "Про державний земельний кадастр" та "Про ринок земель" забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Стаття 2 Закону України "Про акціонерні товариства" констатує, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера-власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також інші права та правомочності, передбачені законодавством чи статутними документами. Відповідно до чинного законодавства володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Таким чином, право участі у сільськогосподарських товариствах - це сукупність правових норм установчих документів, якими регламентуються корпоративні права й обов'язки щодо участі у формуванні статутного фонду, розподілу прибутку, участі в управлінні, припинення участі в товаристві, а також правомочностей у разі ліквідації або реорганізації цих підприємств.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Акціонерне товариство розмішує акції двох типів - прості та привілейовані. Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права. Привілейовані акції надають їх власникам переважні щодо власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законодавством, яке регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.

Закон України "Про акціонерні товариства" визначає, що акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. При цьому зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

До набрання чинності Законом України "Про акціонерні товариства" в Україні здійснюють аграрне виробництво сільськогосподарські акціонерні товариства відкритого та закритого типу, відповідно до положень ст. 81 ГК України. Але не пізніше двох років, починаючи з 29 квітня 2009 р., усі акціонерні товариства повинні бути перереєстровані як публічні або приватні акціонерні товариства.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі. Акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них.

Засновниками акціонерного товариства визнаються держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, а також фізичні або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.