Складання позовної заяви

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Складання позовної заяви

Більшість цивільних справ вирішується у порядку позовного провадження. Таким чином, позовне провадження -- основний вид цивільного судочинства, який встановлює найбільш широкі правила судового розгляду. Пред'явлення позову, як і звернення до суду із заявою у непозовних провадженнях, є складовою більш широкого конституційного права -- права на звернення до суду за захистом. Позовне провадження є універсальним за юридичною природою. Поняття позову є одним із найбільш спірних у правовій літературі. Це зумовлено наявністю кількох концепцій поняття позову.

Поняття позову в матеріально-правовому і процесуально-правовому сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернення в суд першої інстанції з вимогою про захист своїх прав та інтересів, тобто як засобу відкриття цивільного процесу. Позов у матеріальному сенсі -- право на задоволення своїх позовних вимог. У цьому аспекті поняття позову вживається у розумінні здатності володільця матеріального суб'єктивного права до примусового здійснення його через суд. З цим нерозривно пов'язаний і пропуск позовної давності, що тягне за собою втрату права на позов у матеріально-правовому сенсі.

Деякі спеціалісти (А.Ф. Клейнман, А.А. Добровольський та ін.) розглядали позов як єдине поняття, яке складається з двох сторін: матеріально-правової та процесуально-правової. Процесуально-правова сторона позову - це вимога позивача до суду про захист його права. Матеріально-правова сторона позову -- це вимога про захист матеріального права або інтересу.

К.С. Юдельсон, В.М. Семенов, К.І. Комісаров розглядали позов як категорію цивільного процесуального права. Домінуючим поглядом серед процесуалістів нині вважається позиція, що позов є поняттям та інститутом цивільного процесуального права, а тому він не може бути таким подвійним матеріально-процесуальним інститутом. "Умови пред'явлення позову і сама можливість порушення справи в суді в порядку позовного провадження обумовлені обставинами тільки процесуально-правового порядку, у зв'язку з чим позов точніше може бути охарактеризований як категорія винятково цивільного процесуального права".

Проте існує і протилежна думка."Позов у цивільному судочинстві - це вимога заінтересованої особи до суду про здійснення правосуддя у цивільних справах на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Вимога позивача до відповідача (матеріально-правова складова позову) хоч і має допроцесуальний характер, виникає ще до відкриття провадження у справі, але тільки з відкриттям справи у суді набуває цивільно-процесуального характеру. Процесуально-правова складова позову - це вміщена у ньому вимога до суду про захист права зі спірних правовідносин". Невеликий екскурс у різні погляди на позов потрібен для того, щоб усвідомити, що поняття позову залишається предметом дискусій і для практичної діяльності вирішального значення не має.

Більш важливим і актуальним є з'ясування таких елементів позову, як предмет позову, підстава позову (у деяких випадках можна говорити про зміст позову). Елементи позову є головним критерієм у визначенні тотожності позовів. Якщо не збігаються сторони, предмет або підстава позову (наприклад, з'являються нові юридичні факти у підставі позову), то неможливо говорити про тотожність позовів, і позивач може знову звернутися до суду з вимогами. "Предмет і підстава позову визначають межі предмета доказування, межі судового розгляду".

Предмет позову - вимоги позивача до відповідача, наприклад, про визнання права на майно, поновлення на роботі, відшкодування шкоди тощо.

Предметом позову є та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог - п.З ч. 2 ст.119 ЦПК України).

Слід розрізняти предмет позову і об'єкт позову, щодо якого заявляється позов. Щодо об'єкта спору можуть бути заявлені різні позови. Наприклад, стосовно житлового будинку або квартири можуть бути заявлені позови: про визнання права власності на будинок, про вселення до будинку (квартири), про усунення перешкод у користуванні будинком, про вилучення будинку (квартири) з опису, про перехід прав покупця будинку на співвласника тощо.

Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права.

На практиці суддям буває важко визначити предмет позову, оскільки нерідко він викладається позивачами не досить чітко і прозоро. Звична картина: суддя по кілька разів перепитує позивача: "Що ви хочете від суду?" Це наслідок недостатньо кваліфікованої підготовки позовної заяви. Але суд не вправі коригувати позицію позивача. Між іншим, правильне визначення предмета позову визначає майбутнє виконання судового акта, оскільки обмежено сформульовані вимоги позивача у подальшому не дозволять його примусово виконати.

Наприклад, позивач пред'явив позов тільки з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляючи вимог, пов'язаних з правовими наслідками задоволення позову судом. Суд винесе рішення про визнання правочину недійсним, але для того щоб настали наслідки недійсності правочину, у рішенні суду, відповідно до вимог позивача, мають бути визначені й подальші дії - повернення майна, грошових коштів, вчинення інших певних дій сторонами правочину, до яких відповідач може бути примушений судом. Без цього позов буде неповноцінним. Тільки тоді позивач зможе вимагати виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Якщо ж рішення суду буде винесено тільки стосовно заявленої вимоги, наприклад, про визнання правочину недійсним, то примусове виконання такого рішення буде неможливим.

Під підставою позову розуміють обставини, з яких випливає право вимоги позивача і якими позивач їх обґрунтовує. Отже, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України): юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Таким чином, позивач має не просто навести обставини, а вказати на юридичні факти, тобто такі, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Як правило, певне суб'єктивне право ґрунтується не на одному юридичному факті, а на їх сукупності, тобто у підставі позову має міститися певний фактичний склад. Тому говорять про фактичні підстави та юридичні (правові) підстави позову. Отже, в цьому контексті фактична підстава позову - це сукупність юридичних фактів, а юридична (правова) - вказівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога позивача. Саме так підходять до цієї проблеми практичні працівники - адвокати, юрисконсульти.

Серед процесуалістів висловлено і підтримано думку, що позов має не лише фактичну, а й правову основу. Ця позиція узгоджується з підходами до справи адвокатів. Обґрунтовується це тим, що юридичні факти, які складають підставу позову, визначаються нормами цивільного й інших галузей права. Але ЦПК не зобов'язує позивача підтверджувати наявність суб'єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 119 ЦПК). Такий підхід не означає, що вказівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога, є помилкою. Навпаки, і для прокурора, і для адвоката посилання на норму закону в позовній заяві є бажаним і потрібним.

Процесуалісти виділяють активну підставу - тобто обставини, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладено певні обов'язки, а також пасивну підставу - факти, які свідчать, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить.

Адвокат, який готує позовну заяву, має подбати як про виклад юридичних фактів, так і вказати ті норми закону, на яких ґрунтуються вимоги. І якщо позивач не наводить або не в змозі навести правові підстави позову, то він ускладнює роботу суду, а також захист своїх прав, оскільки стає незрозумілим, чого хоче домогтися позивач.

На практиці в такій ситуації суд витрачає додаткові зусилля і час, вимагає письмово уточнити свої вимоги, щоб продертися через неясну і недостатньо зрозумілу позицію позивача.

Частина процесуалістів (зокрема, М.А. Гурвич, А.Ф. Клейнман) виділяє і третій елемент позову - зміст позову, тобто вид (спосіб) судового захисту, якого просить позивач, - визнання, присудження, припинення або зміну правовідносин, витребування майна з чужого незаконного володіння. Слід зауважити, що предмет позову містить вимогу позивача про присудження, визнання права тощо. У ст.119 ЦПК вимагається вказувати у позовній заяві зміст позовних вимог. Тому в Україні, попри різні позиції процесуалістів, потрібно вказувати на зміст позовних вимог.

Змістом позову є звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із зазначенням способу судового захисту.

Наприклад, у позові про виселення за неможливістю спільного проживання предметом позову є спірні правовідносини - право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову - факти неправильної поведінки позивача, що створюють неможливість спільного проживання; змістом -- вимога про ухвалення рішення щодо виселення відповідача. Саме за змістом провадиться класифікація позовів.

За способом процесуального захисту позови поділяються на: позови про присудження (виконавчі); визнання (установчі); перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовані на поновлення порушеного права й усунення наслідків правопорушення (про стягнення аліментів, відшкодування збитків).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням визнає право власності, авторство, законність і дійсність укладеного договору.

Щодо спорів перетворювальних, спрямованих на зміну або припинення правовідносин (виділення частки зі спільного майна, припинення договору найму житлового приміщення тощо), то в літературі немає єдиної думки. Позови, які називають перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визнання або присудження. Питання це теоретичне і для практики не має значення.

Отже, форма і зміст позовної заяви визначені законом і у зв'язку з цим набувають юридичного значення. Під час складання заяви цих вимог закону слід дотримуватись. Чіткий виклад підстав позову дозволяє суду визначити суть спору і вирішити питання про те, в якому напрямі належить здійснювати підготовку справи. Особливе значення має прохальний пункт справи, який може бути сприйнятий судом у резолютивній частині рішення. Формулюючи цю частину позовної заяви, слід ураховувати матеріально-правові наслідки, які позивач бажає одержати у результаті розгляду справи.

Позов подається до суду першої інстанції, де позовна заява реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. На практиці позовну заяву здають безпосередньо на прийомі у судді або іншої уповноваженої особи або ж надсилають рекомендованим листом з повідомленням поштою.

Позовна заява подається безпосередньо до суду або надсилається рекомендованим листом з повідомленням до суду. Порядок подання позовної заяви належним чином не регламентовано. При врученні позовної заяви судді на особистому прийомі позивачу або його представнику потрібно виготовити її копію, на якій суддя або інша посадова особа має зробити відмітку про прийняття заяви або поставити відповідний вхідний штамп і дату. У Верховному Суді України на руки видають довідку про одержання процесуального документа. Позовну заяву подають особисто. Якщо заяву подає представник, то він повинен мати відповідну довіреність. Було б доцільно встановити такий самий порядок прийняття процесуальних документів, як у Верховному Суді України, у всіх судах.

Таким чином, ст.119 ЦПК містить загальні вимоги до позовної заяви, яка подається в письмовій формі до суду за належною підсудністю. У позовній заяві мають міститись визначені законом реквізити. При зазначенні найменування суду вказується його повна назва, наприклад:

До Печерського районного суду в місті Києві,

До Хустського районного суду в Закарпатській області

Адресу суду в позовній заяві вказувати необов'язково. Але за традицією адвокати зазначають адресу суду. У заяві вказують повне ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) позивача та відповідача. Для юридичної особи - повну назву: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИСА". Якщо позовна заява подається представником, то вказують повне ім'я представника. У заяві також вказують місце проживання фізичних осіб (позивача і відповідача) або місцезнаходження юридичних осіб, поштовий індекс і номер засобів зв'язку, якщо такий відомий. Хоча ст.119 ЦПК не передбачає такої вимоги, проте у позовній заяві доцільно вказати ідентифікаційні номери (якщо вони відомі) позивача та відповідача, що полегшує роботу виконавчої служби. У господарських судах подання у заяві ідентифікаційних номерів, або кодів, є обов'язковим (п.2 ст.54 ГПК).

У поданні змісту позовних вимог вказують, наприклад: позовна заява про стягнення заборгованості, позовна заява про визнання правочину недійсним тощо. В обов'язковому порядку вказується ціна позову щодо вимог майнового характеру.

Позивач наводить також обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, та вказує, у чому полягає порушення або загроза порушенню прав, свобод, законних інтересів позивача та його вимоги.

П.6 ч.2 ст.119 викладено у новій редакції, істотно відмінній порівняно з ЦПК 1963 року. У заяві слід зазначити докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування. Тому під час оформлення позовної заяви доцільно подати певний доказ та вказати, яку або які обставини він підтверджує. Це дещо збільшує обсяг позовної заяви, втім вносить визначеність і прозорість у її виклад і полегшує з'ясування обставин, якими обґрунтовується позов.

У господарських судах передбачено певні вимоги до оформлення позовних матеріалів: формування теки, яка прошивається, складання документів відповідно до переліку, копії документів подаються належним чином засвідчені. В аналогічному порядку доцільно оформляти і позовну заяву з матеріалами у відповідні районні суди.

У ст.119 Кодексу немає спеціальної вказівки про законодавство, на підставі якого подається позов. Відсутність такої вимоги закону слід віднести до недоліків законодавчої техніки. Проте, викладаючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, адвокат, прокурор мають зазначати і законодавство, на підставі якого подається позов. Наприклад, вимога про зазначення законодавства, на підставі якого подається позов, є обов'язковою у господарському процесі. Мабуть, різний підхід у двох процесуальних кодексах невиправданий. Порівнюючи процесуальний кодекс з Кодексом адміністративного судочинства, можна помітити однаковість підходів у цьому питанні у нових кодексах. Отже, це продумана позиція. Відсутність вказівки про зазначення законодавства - це стара "радянська" традиція, в основі якої лежить припущення, що у такий спосіб полегшується доступ громадян до суду, а судді як професійні юристи самі визначать, які саме норми права належить застосувати. Разом з тим витоки такого підходу йдуть з Римського права, де стверджувалось, що суд знає право. Така позиція насправді тільки ускладнює розгляд і вирішення справи та захист прав і інтересів сторін. Понад те, іноді адвокати використовують цю обставину як тактичний прийом, щоб закамуфлювати дійсні наміри щодо подання позову.

Наприклад, справжньою метою позову може бути встановлення певного факту, а не те, що фактично просить позивач.

Приклад. Сільськогосподарське товариство Агрокомбінат Х. звернулося до суду в м. Львові про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги за договором оренди земельної ділянки. Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідно до умов договору відступлення права вимоги відповідач не пізніше трьох днів з моменту його укладення мав сплатити позивачу 150 грн за відступлене право, однак своє зобов'язання не виконав. Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсним договору права вимоги від 17 січня 2005 p., мотивуючи свої позовні вимоги тим, що позивач не є правонаступником КСП Агрокомбінату Н., що уклало договір оренди земельної ділянки, оскільки рішення про реорганізацію колективного сільськогосподарського підприємства шляхом перетворення на товариство є незаконним, у зв'язку з чим позивач не мав права укладати договір права вимоги. Два висококваліфіковані адвокати кілька разів приїжджали з Києва до Львова у судові засідання за цими 150 гривнами. Справжньою метою було визнання судом, що позивач є правонаступником КСП Агрокомбінату Н. Після цього було проведено низку успішних процесів у господарських судах щодо спірних земельних ділянок. Визнання позивача правонаступником було використано для позитивних рішень судів, включаючи Вищий господарський суд України.

Разом з тим Верховний Суд України невипадково звертає увагу судів на те, що "під підставами позову, які згідно зі ст.103 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно до ст.137 ЦПК обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини".

Суддя має визначитися з підставами позову та з'ясувати правову позицію позивача. Це його обов'язок. Саме на цьому етапі починає формуватися погляд судді щодо майбутнього рішення. Звичайно, остаточно думка судді формується в рішення суду в нарадчій кімнаті.

Спеціалісти права, даючи рекомендації для адвокатів, виходять з позиції, що справу вирішує суддя ідеальний, неупереджений і не заангажований. Насправді таких ідеальних суддів не буває. Тому адвокат має навчитись протистояти у процесі навіть у ситуації, коли суддя діє упереджено. І найголовніша зброя в цьому випадку - докази. Належно посвідчені письмові документи, експертизи, підготовлені адвокатом свідки, продумана разом з клієнтом лінія поведінки в суді - все це дає надію і сподівання на успіх.

Таким чином, первинними є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і які суд не вправі змінити. Що ж до норми права, на яку посилається позивач, то у випадку неточності суд може і сам виправити цю помилку, незалежно від згоди на це сторони.

Звідси важливий висновок: у позові не може бути відмовлено лише на тій підставі, що позивач допустив помилку у визначенні норми, якою слід керуватися під час вирішення спору. Професійна етика прокурора, юрисконсульта, адвоката зобов'язує їх вказувати у заяві норми закону, якими під час вирішення спору, на їхню думку, слід керуватися.

Аналогічна ситуація склалася й у ЦПК РФ. Але якщо позовну заяву подає прокурор, то він зобов'язаний вказати, яке право порушено, а також зробити посилання на закон або інший нормативний акт (ч.3 ст.131 ЦПК РФ). Разом з тим вимога вказати, в чому полягає порушення (ч.4 ст.131 ЦПК РФ), дає підстави для висновку, що це є правова підстава позову, оскільки від позивача вимагається певна правова кваліфікація спірних правовідносин.

Відсутність вказівки на законодавство, яке регулює спірні відносини, може бути свідомо використано як тактичний хід, оскільки в цьому разі, особливо у випадку наявності складної та неоднозначної ситуації, відповідачу важко визначитись із захисною позицією, він змушений угадувати, яка саме норма закону в конкретній ситуації підлягає застосуванню, що вносить у ситуацію елемент невизначеності й двозначності.

Якщо позовну заяву складає позивач, який не користується правовою допомогою, то він, не вказуючи норми закону, яка регулює спірні правовідносини, має чітко викласти обставини, якими обґрунтовує позов, а завдання суду - дати правову оцінку цим обставинам. Оскільки ст.119 ЦПК не вимагає посилання на норму закону, яка є правовою підставою вимог, то це означає, що суд не може вимагати вказівки від позивача на норму закону, яка, на його думку, підлягає застосуванню.

Разом з тим у ст.119 ЦПК України міститься вимога про виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Можна припустити, що, викладаючи обставини, якими обґрунтовуються вимоги, потрібно вказувати і правову кваліфікацію спірних правовідносин, а, отже, зіслатися на закони або інші нормативно-правові акти. У всякому разі, вважаю, що посилання на законодавство, яке регулює спірні правовідносини, доцільно викладати у позовній заяві. Професійна етика прокурора, юрисконсульта, адвоката зобов'язує їх вказувати у заяві норми закону, якими під час вирішення спору, на їхню думку, слід керуватися.

Верховний Суд України невипадково звертає увагу судів на те, що "під підставами позову, які згідно зі ст.103 ЦПК 1963 р. може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно до ст.137 ЦПК 1963 р. обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється надані правовідносини". Очевидно, що це роз'яснення Верховного Суду залишається актуальним і для ст.119 ЦПК 2004 р.

Приклад. Б. подала позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири, а також про визнання недійсним свідоцтва про право власності на 1/2 квартири у спільній сумісній власності подружжя. Справа слухалась 26 вересня 2005 р. Позивачка у заяві посилалась на те, що квартиру вона купила на особисті заощадження, що її обманув нотаріус, оформлюючи права власності на 1/2 частину квартири чоловікові, що вона давала згоду на купівлю-продаж 1/4 частини квартири від належної їй 1/2 частини, а не від цілої квартири. Просила визнати недійсними ці документи.

У судовому засіданні, даючи пояснення, Б. спростувала свій позов і заявила, що визнає факт належності 1/2 квартири у спільній сумісній власності її чоловіку, оскільки квартира нею нажита з чоловіком і куплена через 6 років після укладення шлюбу. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини квартири чоловіку, оскільки не розуміла значення своїх дій. У адвоката Б. запитань до неї не було. Після цього суд протягом двох годин допитував Б., ставлячи навідні запитання, що викликало у представника відповідача певні підозри щодо об'єктивності суду. Б. давала пояснення як позивач і не допитувалась як свідок. Оскільки Б. кілька разів змінювала свої пояснення, суд слухання справи відклав і поклав на відповідача обов'язок представити додаткові докази: свідоцтво про право власності на квартиру, докази, що свідоцтво зареєстроване у встановленому порядку, довідку бюро технічної інвентаризації.

У зв'язку з підозрами щодо однобічності суду представник відповідача подав ґрунтовні письмові пояснення та витребувані судом додаткові докази, з вказівкою про те, які обставини підтверджує кожен із наданих доказів. Було також заявлено клопотання про додатковий допит позивачки та проведення звукозапису. В цій ситуації адвокат, який представляв по довіреності інтереси відповідача, визнав за потрібне проведення звукозапису. Разом з тим у поясненнях і клопотаннях про приєднання доказів не було жодного натяку на необ'єктивність суду.

Адвокат відповідача в цій ситуації діяв правильно. Підозри щодо суду ґрунтувалися лише на припущенні, незаперечних доказів упередженості суду не було, а навідні запитання могли бути випадковими. Таким чином, підстав для відводу не було. Разом з тим суддя зрозумів дії адвоката, який підтвердив надані докази ґрунтовними письмовими поясненнями, і ухвалив законне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У позовній заяві наводять перелік документів, що додаються до заяви. У переліку вказують повну назву документа. Наприклад, "Платіжне доручення №17 на суму 70 тис. грн. від 10 серпня 2004 року", "Товарно-транспортна накладна № 000332 від 12 лютого 2003 року", "Договір оренди нежитлового приміщення №07 від 20 травня 2002 року". В американській практиці кожному доказу присвоюють певний номер Наприклад, у наведеному випадку це могло б бути викладено так: доказ №1 - наказ про звільнення з роботи; доказ №2 - наказ про прийняття на роботу тощо. Така нумерація могла би бути доцільною і в українській практиці, якщо справа багатоепізодна і містить численні докази (накази, рішення, накладні, довідки, акти тощо).

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати подання. Дата є важливим реквізитом заяви, а тому її потрібно вказувати точно і обов'язково. У судовій практиці траплялись випадки, коли суддя постановляв ухвалу про усунення недоліків, які полягали в тому, що у позовній заяві була відсутня дата. У цьому випадку формалізм суду є виправданим. Позовна заява має відповідати вимогам закону, й у цьому питанні немає дрібниць.

До позовної заяви додаються документи (в оригіналі), що підтверджують сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо позов пред'явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві має бути зазначено підстави такого звернення з посиланням на відповідну норму закону.

Якщо заява подається адвокатом або іншою особою, які виступають як представники, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, (договір), що підтверджує його повноваження. Якщо поданню позовної заяви передувало звернення про забезпечення доказів або позову, позовна заява має містити відомості про забезпечення доказів або позову.

Якщо позивач звільнений від сплати судового збору, то на цю обставину він має вказати у позовній заяві з посиланням на конкретну норму закону, що надає таку пільгу.

Позивач має долучити до заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила щодо подання копій не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтва, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до традиції вважається, що цим полегшується доступ до суду таких позивачів. Слід зауважити, що така позиція лише ускладнює роботу суду, якому потрібно самому виготовити копії цих документів або запропонувати зробити ці копії для себе відповідачу. Доступ до суду в такий спосіб не полегшується.

Адвокати, інші юристи, які надають правову допомогу позивачам, мають взяти за правило з поданням позовної заяви надавати суду копії документів у всіх випадках, зокрема передбаченому ст.120 ЦПК. Отже, під час підготовки позовної заяви адвокат має організувати роботу так, щоб максимально полегшити роботу суду. Суд обов'язково ці старання оцінить.

Заслуговує на увагу і надання копії документів, позовної заяви не тільки у письмовому вигляді, а й на електронних носіях, що полегшило б роботу суддів у виготовленні рішень. І хоча законом надання копії позовної заяви на електронних носіях не передбачено, ця пропозиція заслуговує на увагу. Такі дії не є порушенням процесу, але друга сторона повинна мати право на ознайомлення із змістом поданої електронної копії документа. На практиці такі дії, передусім у господарських судах, є поширеними, й у цьому немає нічого негативного. По суті, це є фактичною процесуальною діяльністю, яка полегшує роботу суддів з написання рішень, ухвал, постанов. Офіційного визнання така практика з боку Верховного Суду поки що не одержала, втім це питання часу. Було б правильним і розумним увести таке правило безпосередньо до тексту ЦПК, однак законодавець, а точніше, автори проекту ЦПК на це не наважилися.

Зіставлення та порівняння ст.120 та 131 ЦПК дає підстави для висновку, що позовна заява може бути подана тільки з тими документами, подання яких обов'язкове: про сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також, у деяких випадках, довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. Відповідно до ст. 121 ЦПК суддя залишає заяву без руху тільки у випадках, якщо не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Або якщо заява за формою і змістом не відповідає вимогам ст.119, 120 ЦПК. Якщо ж узяти до уваги і ст.82 ЦПК, позивач може подати клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У цьому разі позовна заява може бути подана і без сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення позову. Суд буде змушений або задовольнити питання про відстрочення виплат судового збору, або відмовити та надати строк для його оплати.

До змісту позовної заяви входять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, якими підтверджуються викладені обставини. процесуальний правовий позов судочинстві

Неможливо точно визначити, як формується внутрішнє переконання судді. Як правило, суддя шукає найпростішого виходу з правової ситуації. Тому дуже важливими є пояснення сторін, де суддя для себе визначає напрям судового слідства, а нерідко й особисті симпатії й антипатії до тієї чи іншої сторони. І не треба звинувачувати суддю в упередженості. Це трапляється поза його бажанням - за законами психології.

Навіть досвідчений суддя, допитуючи позивача, який не дуже ясно уявляє вироблену правову позицію, мимоволі може перевести стрілки справи у зовсім інший бік і вивести з-під удару певну особу або організацію. Таким чином, судді знають, що підставу позову визначає позивач, але шляхом допиту можуть дезорієнтувати його і спрямувати у зовсім іншому напрямі. Адвокати мають знати це і бути готовими до такого повороту подій. Для цього потрібно завчасно переговорити зі своїм клієнтом, знову визначаючись з підставами позову. До позовної заяви додають клопотання про виклик у суд свідків, забезпечення доказів та позову тощо. Якщо справа складна або адвокат має намір точно слідувати вимогам ст.119 ЦПК, він може поділити позовну заяву на підрозділи за реквізитами, які вказано у цій статті. Наприклад, вказати:

1) обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та викласти ці обставини;

2) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, подання переліку цих доказів, їх основний зміст, значення для справи та вказівка на те, які обставини конкретний доказ підтверджує;

3) зміст позовних вимог.

Такий поділ дозволяє судді швидко перевірити наявність реквізитів позовної заяви, втім певною мірою порушує логічну стрункість її викладу.

Під час складання заяви виникає питання про те, що розуміється під змістом позовних вимог. Оскільки за змістом позовна заява є зверненням позивача до суду за захистом порушеного права, то "позовні вимоги - це обраний позивачем спосіб захисту права, який здійснюється судом шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право, присудження до виконання обов'язку в натурі, компенсації моральної шкоди, припинення або зміни правовідносин, стягнення з особи завданих збитків, неустойки (штрафу, пені), а також іншими методами, які передбачено законом". "Юридичний словник" під змістом позовних вимог розуміє "виклад обставин справи, з яких випливають права та обов'язки суб'єктів".

У результаті ставиться знак рівності між обставинами справи і змістом вимоги, що вносить неясність у з'ясування проблеми. На практиці адвокати пишуть: "Позовна заява про визнання ордеру недійсним, виселення і визнання права на житлову площу" або "Позовна заява про зміну умов договору найму житлового приміщення", "Позовна заява про відшкодування шкоди, причиненої ушкодженням здоров'я", "Позовна заява про захист честі та гідності і відшкодування моральної шкоди", "Позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикацій-ний позов)", "Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою", "Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (в порядку регресу)", "Позовна заява про зміну часток власників житлового будинку" тощо. У цих формулах коротко вказано зміст позовних вимог, а в прохальній частині позовної заяви викладено конкретну вимогу, яку просить позивач постановити у рішенні.

"Позовна заява за обсягом не має бути більше двох сторінок. Це "золоте правило" адвоката. Текст позовної заяви друкують на якісному папері, без виправлень і підчисток. Якщо обсяг матеріалів, які потрібно довести до відома суду, значно більший за дві сторінки, то варто вичленити всі допоміжні фрагменти й розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви". Проте не завжди вдається викласти вимоги у позовній заяві так стисло.

Відповідно до ст.27 ЦПК учасники процесу мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення. Отже, частина інформації може бути подана у формі письмових пояснень, доводів, міркувань і заперечень. Ці права якось залишаються поза увагою спеціалістів права. Між іншим, у судовому засіданні з реалізацією цих прав виникають труднощі. Судді нерідко переривають учасників процесу і не знаходять часу для того, щоб вони висловили всі свої доводи, міркування та заперечення, наголошуючи, що про це можна сказати в дебатах. Вбачається, що ст.27 ЦПК потребує нового прочитання та з'ясування можливостей кожного учасника процесу викласти свої доводи, міркування та заперечення.

У позовній заяві слід уникати загальних фраз та аргументації з посиланням "на звичаї ділового обігу", "здоровий глузд". Зайвою буде і патетика на захист державних і громадських інтересів, недобір державних податків через неправильні дії сторони тощо. Для цього є прокуратура та податкова служба.

Писати сухо, лаконічно і точно - рідкісне мистецтво. Саме тому позовну заяву складають, використовуючи відшліфовані часом і практикою формулювання. Не слід уникати у заяві запозичень вдалих фраз як із опублікованої судової практики, так і з документів відомих юристів. У цьому контексті заслуговують на увагу тексти рішень Верховного Суду України та рішення Європейського суду з прав людини, в яких можна знайти вдалі й не затерті вирази і долучити їх до тексту заяви.

Не слід вражати суддів красномовністю й рідковживаними та малозрозумілими словами. Звернення до суду (якщо позивач - юридична особа) слід викладати від юридичної особи, а не особисто від директора або його заступника. Що стосується фізичних осіб, то і тут звернення, що носять особистий характер, треба використовувати мінімально. Позивач взаємодіє, як правило, не із суддею, а з судом. Тому і документи, направлені до суду, навіть якщо відомий суддя, адресують на ім'я суду. І все ж для зручності роботи апарату суду, направляючи документ, доцільно позначати прізвище судді та номер справи, якщо він відомий.

Є низка загальних, перевірених судовою практикою вимог до позовної заяви як текстового документа. Слід уникати красивих фраз загального характеру на кшталт: "підрив ділової репутації", "скорочення сегменту діяльності" або різного роду жаргонізмів. Судді такі фрази сприймають роздратовано, бо вони відволікають від суті спору і не несуть смислового навантаження.

У позовній заяві не має бути довгих речень, стилістичних або логічних повторень. Рекомендований розмір абзаців - не більше 5 рядків. Не слід нагромаджувати текст цифрами, використовуючи їх не більше 3-5 на сторінку. Не варто використовувати питальні речення, знаки оклику, риторичні звороти. Якщо у справі йдеться про один документ, потрібно лише один раз вказати його номер і дату, наприклад: "Договір міни від 17.09.2001", і надалі називати його "Договір".

Вказуючи на допущені порушення відповідачем, слід якомога точніше використовувати звороти, що містяться в нормах кодексів або договорів. Замість "зруйнував будинок" краще записати "заподіяв шкоду будинку", замість "не здійснив поставки" - "не виконав або неналежно виконав зобов'язання", замість "продав несправний товар" - "продав річ неналежної якості", замість "поставив мало товару" - "порушив умови договору про кількість", замість "несвоєчасно поставив" - краще "порушив умови договору про строки" тощо. Слід уникати слів, які мають емоційне забарвлення: "дуже", "сильно", "нечесно".

У правовій літературі для різних видів позовних заяв розроблено шаблони та зразки. Вони полегшують роботу адвоката, тому ними можна і треба користуватися. Разом з тим складання позовної заяви - процес творчий. Відтак, використовуючи шаблон, слід ураховувати особливості конкретної справи, її фактичний та юридичний склад і за потреби відступати від усталеного викладу фабули справи. На практиці може виникнути питання про можливість надсилання позовної заяви у вигляді телеграми. Наприклад, заявник не встигає зібрати потрібні докази або тимчасово перебуває за межами країни, і щоб не пропустити строк позовної давності, надсилає позовну заяву у вигляді телеграми. В цьому випадку позивач усвідомлює, що телеграма не забезпечує вимог закону, крім форми (письмовий документ) та змісту.

Вважаю, що й у цьому випадку суд має відповідним чином зареєструвати та передати судді в порядку черговості такий документ, а суддя має відвести строк для усунення недоліків. У телеграмі позивач може просити про надання певного строку для усунення недоліків у зв'язку з особливим обставинами, в яких він перебуває.

Якщо позивач у встановлений строк виконає вимоги, на які вказав суд, то позовна заява вважається поданою у день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Без надання строку на усунення недоліків заява повертається у випадках, передбачених ч, З коментованої статті.

Позивачу до відкриття провадження надається право подати заяву про повернення йому позову. Адвокати й інші правники швидко оцінили цю новелу. Вона використовується для того, щоб справа не потрапила до небажаного позивачу судді. При цьому позивач має надію, що у випадку повторного подання заяви справа може потрапити до іншого судді. Не секрет, що кваліфікація суддів буває різною. І якщо у суддя має репутацію кваліфікованого та добросовісного юриста, то бажання, щоб справа потрапила саме до нього, є природним.

Новий ЦК України створює нові можливості для захисту прав особи та заявляти в суд позови, які раніше не використовувались або майже не використовувались у судовій практиці. Зокрема, це позови про переведення прав покупця. Як приклад використовується фабула такого позову з книги відомого адвоката Л.К. Буркацького.

Зразок позовної заяви

Печерському районному суду м. Києва 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-а

Позивач:

Шухевич Юрій-Богдан Романович 79044, м. Львів, вул. Чупринки, 47, кв. 2

Позивач

Трильовська Марія-Софія Романівна 79005, м. Львів, вул. Тершаківців, 1, кв. 101

Відповідач Петренко Петро Миколайович 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 21-а, кв. 50

Позовна заява про спростування недостовірної інформації

1. Обґрунтування права на пред'явлення позову. Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації. Таким чином позивачі на підставі ст.32 Конституції України мають право спростовувати неправдиву інформацію про свого батька, який загинув у боротьбі за свободу України і посмертно нагороджений званням Героя України.

У цьому випадку не застосовуються норми п. б ст.121 ГПК України, оскільки позивачі виступають від свого імені і на захист свого доброго імені та імені своєї сім'ї. Негативна інформація про їх батька, Шухевича Романа, порочить добре ім'я сім'ї і, зокрема, дочки - Трильовської Марії-Софії Романівни та сина - Героя України Юрія-Богдана Романовича.

Ст.277 ЦК (ч. 2) деталізує норму Конституції та встановлює, що право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Позивачі є дітьми Романа Шухевича, тобто є близькими родичами, атому мають право на спростування інформації.

2. Обставини, якими обґрунтовуються вимоги. Відповідач Петренко П.М. публічно поширював неправдиву інформацію про Романа Шухевича. Так, ЗО травня 2007 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України Петренко П.М. заявив: "Шухевич два железных креста из рук Гитлера получил". Така інформація не відповідає дійсності і є недостовірною. Ці твердження є наклепом на Героя України Романа Шухевича.

Відповідно до ч. 7 ст. 277 ЦПК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, в який її було поширено.

3. Докази, якими підтверджується позов. Наведені обставини підтверджуються: стенограмою виступу Петренка 30 травня 2007 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України, яку просимо витребувати з Верховної Ради України. Як доказ надається копія виступу, одержана з офіційного сайту Верховної Ради України;

На підставі наведеного та керуючись ст.32 Конституції України, ст. 277 ЦК України (ч.2, ч.7), статтями 119-121 ЦПК України вимагаємо:

Позов задовольнити. Визнати інформацію, поширену 30.05.2007 на пленарному засіданні Верховної Ради України Петренком Петром Миколайовичем про одержання Романом Шухевичем двох "залізних хрестів" з рук Гітлера такою, що є недостовірною, принижує честь і гідність дітей Романа Шухевича -- Шухевича Юрія-Богдана Романовича, Трильовської Марії-Софії Романівни.

Зобов'язати Петренка Петра Миколайовича на найближчому з моменту набрання чинності рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича.

Додатки:

Копія позовної заяви для відповідача.

Стенограма виступу Петренка П. М. від 30.05.2010 (два примірники).

Докази оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. 30.05.2008 р.

Позивачі Ю.-Б. Шухевич

Приклад взято з реальної судової практики. Позовні вимоги були задоволені. Представник позивача, який готував позовну заяву, вважав за потрібне вказати у позовній заяві обґрунтування права на пред'явлення позову близькими родичами. Особливістю викладу є також те, що позовну заяву розділено на кілька частин відповідно до положень ст.119 ЦПК. На прохання позивачів у заяві було вказано слово "вимагаємо" замість слова "просимо". З точки зору закону це не є помилкою. Адже позовна заява - це вимога.

Зразок

Києво-Святошинський районний суд Київської області

Позивач: Лукаш Корній Кононович 04071, м. Київ, Гагаріна, 107, тел. 133-33-33.

ідентифікаційний номер 13333333 Відповідачі: Рушайло Влас Єлизарович 04071, м. Київ, вул. Гагаріна, 117, тел. 143-33-33.

ідентифікаційний номер 13663333 Лаврін Юхим Захарович

04071, м. Київ, Гагаріна, 127, тел. 143-73-33.

ідентифікаційний номер 13668883 Третя особа: Державна нотаріальна контора 04455, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 777

Позовна заява про переведення прав та обов'язків покупця

1. Обставини, які обґрунтовують позовні вимоги.

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину я є співвласником 1/2 частки у праві спільної часткової власності житлового будинку, розташованого у селі Круглий Київської області (вул. Костопільська, 23). Друга частина цього будинку належала відповідачу Рушайлу В.Є., яку він продав сторонній особі, не повідомивши мене в установленому законом порядку.

Договір купівлі-продажу був укладений з покупцем Лавріном Юхимом Захаровичем 7 березня 2004 р. та посвідчений нотаріусом у державній нотаріальній конторі Костопільського району. Про укладення договору мені стало відомо від покупця у грудні 2004 р.

Відповідно до ст.362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну й інші умови відчуження майна. Зазначену вимогу відповідачі та нотаріальна контора проігнорували.

Внаслідок таких дій моє першочергове право, передбачене ч.1 ст.362 ЦК України на купівлю-продаж будинку, істотно порушено. Згідно з ч.4 ст.362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором має сплатити покупець. Відповідно до умов договору ця сума становить 20 тис. грн.

2. Докази, що підтверджують кожну обставину

Факт продажу 1/2 будинку підтверджується договором купівлі-продажу, свідоцтвом про право власності на 1/2 будинку, виданим нотаріусом (п.54 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. №20/5), записом у Книзі реєстрації нерухомості, який здійснює Бюро технічної інвентаризації.

Належність мені 1/2 частини будинку підтверджується свідоцтвом про право власності на 1/2 частину будинку та довідкою Бюро технічної інвентаризації.

Внесення коштів на депозитний рахунок суду в сумі 20 тис. грн. підтверджується банківською випискою та квитанцією про перерахування коштів на рахунок суду.

На підставі ст.3, 118, 119 ЦПК України, статей 362, 363 ЦК України

прошу:

Позовні вимоги задовольнити. Перевести на мене права та обов'язки покупця на будинок, розташований у селі Круглик Київської області, вул. Костопільська, 23 за договором купівлі-продажу, посвідченим 7 березня 2004 року нотаріусом державної нотаріальної контори Костопільського району Київської області.

Додатки:

1) Договір купівлі-продажу від 7 березня 2004 р. (копія);

2) Свідоцтво про право власності на 1/2 будинку в с. Круглик Київської області;

3) довідка Бюро технічної інвентаризації;

4) банківська виписка та квитанція про перерахування 20 тис. грн.. на депозит суду;

5) копії позовної заяви (2 примірники);

6) Квитанція про сплату судового збору

К. Лукаш

20 січня 2005 року

Приклад. У січні 1997 р. суддя прийняв позов про визнання ордера, виданого на квартиру в ЖБК, недійсним. Позов подало Головне житлове управління КМДА. У січні 1997 р. судова практика чітко стояла на позиції, що місцеві органи влади не можуть подавати позов про визнання ордера недійсним у житлово-будівельному кооперативі. Вважаю таку позицію правильною і на сьогодні, хоча Верховний Суд України зайняв іншу позицію. Право на квартиру в ЖБК набувається через членство в кооперативі. Відносини у кооперативі регулюються статутом ЖБК, і ордер лише фіксує, що член кооперативу має право на конкретну квартиру. Визнання ордера недійсним не означає, що члена кооперативу виключено з його складу.

Помилково прийнятий у січні 1997 року позов вирішувався понад 12 років. За цей час кілька разів скасовував рішення судів Верховний Суд України. Однак суди першої інстанції впродовж 12 років не наважувалися прийняти рішення на користь відповідача. І кожного разу судді упускали то одну, то іншу обставину, яка мала істотне значення для справи.

А все тому, що судді першої інстанції не оцінювали обставин справи в їх сукупності та не виконували вказівок Верховного Суду України, який двічі скасовував справу та направляв її на новий розгляд. Після того як справу було передано досвідченому судді, який усебічно вивчив доводи сторін, у задоволенні позову про визнання ордера недійсним було відмовлено, та задоволено зустрічні вимоги про визнання квартири власністю члена ЖБК, який сплатив за неї повну вартість. Апеляційний суд залишив рішення у силі.

У цій ситуації визначальною була саме висока кваліфікація судді першої інстанції, який не залишив жодної шпаринки для того, щоб залишились аргументи оскарження рішення. Але для підготування такого рішення судді довелося б витратити кілька днів. Навантаження суддів справами обмежує їх у часі для написання рішень.

Не зовсім зрозуміло, в який спосіб суддя може впевнитись, що заява подана недієздатною особою, якщо така заява, наприклад, надіслана поштою. Так само може виникнути проблема з поданням заяви про розірвання шлюбу під час вагітності дружини, якщо ні у заяві, ні в інших документах немає відомостей про вагітність. Ці обставини можуть бути з'ясовані здебільшого тільки після надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі й одержання заперечень відповідача.

Позовна заява повертається у випадку, якщо її подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Повернення може мати місце також у разі, коли позовна заява підписана представником, який, згідно з довіреністю, обмежений у праві підписувати та подавати позов або довіреність якого не оформлено належним чином. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню, якщо припинять існування обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Позовна заява повертається також у випадку, якщо справа не підсудна цьому суду

Ухвала про повернення позовної заяви (копія) надсилається позивачеві рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням під розписку про її одержання. У разі надходження апеляції на ухвалу позовна заява разом з матеріалами направляється до апеляційного суду.

У випадку ненадходження апеляційної скарги позовна заява разом з документами надсилається рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням під розписку позивачеві. Оригінал ухвали зберігається у суді в порядку, визначеному для розглянутих судових справ. Правила, встановлені в цій статті, стосуються і заяви про видання судового наказу, і заяв, що подаються у порядку окремого провадження.

Ч.1 ст.3 ЦПК передбачено, що за захистом своїх порушених прав має право звернутися кожна особа. Отже, у позивача має бути юридична заінтересованість. "Тому позивач у позовній заяві має вказати про свою заінтересованість у справі, пославшись на зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а також на заінтересованість у справі відповідача. Відсутність у заяві особи посилання на свою заінтересованість деякі вчені розглядають як підставу для відмови у прийнятті заяви до провадження суду. Проте таке право суду не знайшло чіткого нормативного обґрунтування в ЦПК. Заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов'язана із її конституційним правом звертатися за судовим захистом. При цьому позивач може й добросовісно помилятися в наявності у нього суб'єктивного матеріального права, однак з цієї підстави суддя не може відмовити у відкритті провадження у цивільній справі, а розглянувши справу по суті та не встановивши юридичної заінтересованості у справі позивача, суд відмовляє у задоволенні позову".

...