Порядок реєстрації (зняття з реєстрації) платника фіксованого сільськогосподарського податку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Порядок реєстрації (зняття з реєстрації) платника фіксованого сільськогосподарського податку

Для отримання реєстрації як платника ФСП особа має подати відповідному податковому органу документи за переліком, який встановлюється за процедурою, визначеною законом для подання податкової звітності. Сільськогосподарське підприємство, утворене протягом року шляхом злиття, приєднання або перетворення платників податку, подає протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем його утворення, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку за період від дати утворення до кінця поточного року для набуття статусу платника податку, а також усіх прав і обов'язків щодо погашення податкових зобов'язань або боргів, які передані йому як правонаступнику. Довідка про надання або підтвердження статусу платника податку видається протягом десяти робочих днів після дати подання податкового розрахунку органом державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку (пункти 10-11 вищезазначеного Положення).

Особа знімається з податкової реєстрації як платник ФСП за власною ініціативою, якщо вона подає письмову заяву щодо добровільного зняття з такої реєстрації. У випадку якщо така особа підпадає під регулювання норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також якщо вона ліквідується, у тому числі шляхом злиття, приєднання або перетворення (п. З ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"), вона знімається з податкової реєстрації за рішенням податкового органу. Крім того, у разі коли у звітному податковому періоді валовий дохід від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах. Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається (пункти 7-8 ст. 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок").

Об'єкт та ставка фіксованого сільськогосподарського податку

Об'єктом оподаткування для платників ФСП є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Тобто механізм нарахування такого податку виявляється у зростанні його залежності від обсягів та якості землі, яка знаходиться у власності (користуванні) сільськогосподарських підприємств.

У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку (ч. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону).

Визначення об'єкта оподаткування має суттєве практичне значення. Так, за роз'ясненням Державної податкової адміністрації України, наприклад підприємства, які займаються лише відгодівлею великої рогатої худоби, птиці та свиней, не вирощуючи, а закуповуючи при цьому необхідну для відгодівлі сільгосппродукцію, у своїй більшості не мають об'єкта оподаткування для визначення суми ФСП на поточний рік, виходячи з площі земельних ділянок та ставок ФСП, встановлених Законом, а відповідно не мають права реєструватись як платники ФСП (Лист Державної податкової адміністрації України "Про розгляд звернення (щодо питань оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком)" від 6 грудня 2005 р. № 11924/6/15-0616).

Ставка ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 р., відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;

- для багаторічних насаджень - 0,09;

- для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка ФСП з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної також за станом на 1 липня 1995 р., в таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,09;

- для багаторічних насаджень - 0,03 (ст. 4 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок").

Порядок нарахування та сплати фіксованого сільськогосподарського податку

Законодавством передбачено окремий порядок нарахування та сплати ФСП. Так, сільськогосподарські підприємства для набуття і підтвердження статусу платників податку самостійно обчислюють суму такого податку за формою, встановленою Державною податковою адміністрацією, та до 1 лютого поточного року подають: загальний розрахунок ФСП на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з якої справляється податок до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням; звітний розрахунок ФСП окремо за кожною земельною ділянкою до органу державної податкової служби за місцем розташування такої земельної ділянки; розрахунок питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу підприємства за попередній звітний (податковий) рік до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок за формою, встановленою Мінагрополітики разом з Державною податковою адміністрацією; витяг з державного земельного кадастру про склад земель сільськогосподарських угідь та їх грошову оцінку до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням та за місцем розташування земельних ділянок (п. 5 Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку). Причому в разі використання сільськогосподарськими підприємствами земельних ділянок, правовстановлюючі документи яких проходять процедуру оформлення і ще не зареєстровані в базі даних структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру, для розрахунку ФСП необхідно брати облікові дані про їх площі, надані відділами Держкомзему, у районах. Після їх реєстрації користуватися даними структурних підрозділів Центру державного земельного кадастру (лист Державного комітету України із земельних ресурсів від 20 березня 2009 р. № 14-22-6/2725).

Згідно зі ст. З Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" у випадку, коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.

Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: у І кварталі - 10%; у II кварталі -10%; у III кварталі - 50%; у IV кварталі - 30% (ст. 5 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок").

У разі виникнення форс-мажорних обставин (стихійне лихо, дія обставин непереборної сили) по кожному конкретному платнику податку за його клопотанням Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з Мінфіном України та Мінагрополітики України (за винятком безнадійного податкового боргу, який підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"), приймається рішення про реструктуризацію (відстрочку) сплати ФСП (ст. 9 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок").

Під реструктуризацією (відстрочкою) у даному випадку розуміють перенесення сплати суми фіксованого сільськогосподарського податку, нарахованої з дати виникнення форс-мажорних обставин до кінця року, в якому виникли дані обставини, на більш пізній термін (за винятком безнадійного податкового боргу, який підлягає списанню відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (п. 1.3 Порядку проведення органами державної податкової служби реструктуризації (відстрочки) сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку у випадку виникнення форс-мажорних обставин, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 28 вересня 2004 р. № 562).

Реструктуризацію (відстрочку) можуть надавати в межах своїх повноважень по кожному окремому випадку: Державна податкова адміністрація України - без обмежень суми; державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - на суму не більше 3 млн грн; державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва і Севастополя), в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекціях - на суму до 30 тис. грн (п. 2 Порядку проведення органами державної податкової служби реструктуризації (відстрочки) сплати сум фіксованого сільськогосподарського податку у випадку виникнення форс-мажорних обставин). Реструктуризації (відстрочці) підлягає сума ФСП нарахована за період з дати виникнення форс-мажорних обставин до кінця року, в якому ці обставини виникли (п. 3.2 вищезазначеного Порядку).

Платники податку перераховують у визначений строк загальну суму коштів на відповідний рахунок місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки (ст. 6 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок"). Єдині правила обчислення ФСП і складання податкового розрахунку встановлені наказом Державної податкової адміністрації України "Про заходи щодо забезпечення виконання Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 27 квітня 1999 р. № 230. Контроль за своєчасним і повним надходженням сум ФСП здійснюють органи Державної податкової служби (ст. 7 вищезазначеного Закону).

Правове регулювання страхування у сільському господарстві

Поняття то класифікація видів страхування у сільському господарстві

Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. визначив страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, визначив форми проведення страхування та передбачив договірну природу виникнення страхових правовідносин.

Щодо нормативно-правових актів, що передбачають державну підтримку страхування сільськогосподарських ризиків, то тільки з 1 січня 2005 р. набув чинності Закон України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні", який передбачає надання страхової субсидії за рахунок Фонду аграрних страхових субсидій. Хоча проблем з механізмом реалізації цього питання є багато: неналежне фінансування законодавчих програм, несвоєчасне прийняття підзаконних нормативних актів урядом щодо порядку використання бюджетних коштів на передбачені кошти та ряд інших. Позитивним кроком можна було б вважати прийняття закону про страхування у сільському господарстві, який так і залишається лише проектом, що визначає поняття сільськогосподарського страхування, його суб'єкти, предмет та враховує багато специфічних ознак страхування саме у сільському господарстві.

Серед основних підходів до класифікації страхування є класифікація за юридичними ознаками. Відповідно до міжнародних норм, за якими в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяльності, виділяються певні класи страхування. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 р. країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсії) та 18 класів загального страхування, серед яких є: страхування наземних транспортних засобів, страхування вантажів, страхування від пожеж та стихійного лиха, страхування власності, страхування відповідальності моторизованих транспортних засобів, страхування загальної відповідальності, страхування застави, страхування кредитів, страхування фінансових витрат. В Україні застосовується подібний підхід при видачі ліцензій страховикам, який передбачає більше 20 видів страхування (замість класів).

Класифікація страхування здійснюється також за об'єктами, та передбачає виділення галузей, підгалузей та видів страхування, а саме: майнове страхування, особисте страхування, страхування відповідальності та страхування підприємницьких ризиків. До галузі майнового страхування належать наступні види страхування, що характерні для суб'єктів аграрного права: страхування наземного транспорту, страхування тварин, страхування вантажу, страхування урожаю сільськогосподарських культур тощо. До сфери страхування відповідальності належать: екологічне страхування, страхування відповідальності аграрних товаровиробників за якість продукції, страхування професійної відповідальності, страхування кредитних ризиків, страхування експортно-імпортних операцій, страхування біржових операцій інші види. До сфери страхування підприємницьких ризиків відносять: страхування невиконання договірних зобов'язань, страхування перерв у виробництві, страхування на випадок введення нової техніки, технологій, страхування інвестицій та інші види.

Об'єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить форма проведення страхування, характер договору страхування та його істотні умови. Форма страхування - порядок організації страхування на засадах добровільності або обов'язковості. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" передбачено такі види обов'язкового страхування для суб'єктів аграрного права: фіксований сільськогосподарський податок реєстрація

- страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

- страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

- страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субвенцій за шкоду, заподіяну третім особам;

- страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог законодавства про страхування. Серед видів добровільного страхування є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); страхування здоров'я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (ст. 6 Закону України "Про страхування"). Перелік видів добровільного страхування, що встановлений у законодавстві, не є вичерпним.

Порівняльна характеристика обов'язкового та добровільного страхування дає можливість зробити такі висновки:

1) страхові правовідносини щодо обов'язкового страхування виникають на підставі нормативно-правових актів, які встановлюють перелік об'єктів, обсяг страхової відповідальності, рівень або норми страхового забезпечення, порядок визначення тарифних ставок, періодичність внесення страхових платежів, основні права та обов'язки страховиків та страхувальників; на відміну від добровільного, де всі умови страхування встановлюються договором з урахуванням страхового законодавства;

2) суцільне охоплення обов'язковим страхуванням об'єктів, визначених у законі, на відміну від добровільного страхування, де охоплення є вибірковим та залежить від бажання страхувальника;

3) обов'язкове страхування є безстроковим та діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим об'єктом або виконує певні обов'язки. При переході майна до іншого страхувальника страхування не припиняється, а втрачає силу лише при загибелі застрахованого майна або припиненні виконання обов'язків. Добровільне страхування носить строковий характер;

4) для обов'язкового страхування передбачено нормування страхового забезпечення, на відміну від добровільного страхування, де страхове забезпечення залежить від бажання страхувальника.

Договір страхування за участю сільськогосподарських підприємств: поняття, зміст та специфіка

Правове дослідження положень ЦК України (ст. 979), Закону України "Про страхування" (п. 16 ст. 6, пункти 11, 30, 35 ст. 7 та ч. 2 ст. 7) та відповідних положень Закону України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" (пункти 10.1, 10.4 ст. 10) дає підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств мають форму обов'язкового або добровільного та виникають на підставі договору, причому обов'язкова форма хоча і грунтується на законі, який зобов'язує визначених у ньому осіб у якості страхувальників укладати зі страховиками договори у визначених випадках, теж опосередковується договором страхування. Тобто саме договір відіграє головну правову форму страхових відносин сільськогосподарських підприємств.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування має приватноправову природу, хоча на різних етапах здійснення страхових правовідносин спостерігаються елементи публічного права, оскільки страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та має ліцензію на її здійснення. При укладенні договорів майнового страхування та страхування відповідальності страхувальники за згодою застрахованої особи або самостійно мають право визначати особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування чи не випливає із його суті. При майновому страхуванні вигодонабувачами, як правило, є власники застрахованого майна. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, що розробляються кожною страховою компанією окремо. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Зміст договору страхування визначається в першу чергу Законом України "Про страхування" (статті 20, 21), Правилами страхування, що розробляються та затверджуються самими страховиками, та договорами страхування. До обов'язків страхувальника-сільськогосподарського підприємства належать: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника, виходячи із об'єкта страхування. Наприклад, повідомити про втрату ключів від транспортного засобу, блокуючих пристроїв, гаражу, де зберігається транспортний засіб, протягом 24 годин з моменту такої втрати; вжити необхідних та доцільних заходів, у тому числі рекомендованих страховиком, для запобіганню збільшення ступеня ризику, настання страхового випадку, збільшенню збитків внаслідок настання страхового випадку тощо.

Відповідно до статей 640,983 ЦК України договір страхування набуває юридичної сили лише після вчинення страхувальником певної ДІЇ, а саме внесення страхового платежу. Це означає, що факт досягнення згоди за всіма істотними умовами договору страхування і підписання договору не має юридичної сили та не породжує жодних прав та обов'язків для сторін. Таким чином, договір страхування є реальним.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня. пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22,23 і 24 Закону України "Про страхування"; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. До специфічних ознак договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств можна віднести: суб'єктивний склад, принципи укладання таких договорів та їх предмет.

Сільськогосподарське підприємство, що виступає страхувальником у договорі страхування, має цілісну, комплексну правосуб'єктність, яка обумовлена статутною діяльністю, на яку, в свою чергу, впливає сезонність сільськогосподарського виробництва, а також використання ним земель сільськогосподарського призначення. Однією зі складових комплексної правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства є цивільна правосуб'єктність, що характеризує його як юридичну особу, якій притаманні всі ознаки, характерні для таких осіб (статті 80-93 ЦК України). Реалізовуючи таку складову цивільної правосуб'єктності, як майнову правосуб'єктність (зміст якої складають здатність до володіння та реалізації сукупності прав та обов'язків, які має сільськогосподарське підприємство стосовно певного кола майна) та правосуб'єктність господарську, сільськогосподарське підприємство стає суб'єктом договору страхування. Отже, страхувальником (суб'єктом договору страхування) може бути будь-яка юридична особа, яка є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності і господарювання; сільськогосподарські підприємства, навчальні та дослідно-виробничі заклади, фабрики, кооперативи, фермерські, селянські господарства, розташовані на території України та ті, що уклали зі страховиком договір страхування. Особливість, пов'язана із принципами укладання договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств, полягає у комплексності правовідносин, що виникають при їх укладанні, а саме у поєднанні цивільно-правового начала договірних відносин та особливостей їх суб'єктивного складу - сільськогосподарських підприємств. Виходячи з того, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного та традиційних галузей права, засновані на багатоукладності форм власності та форм господарювання реальні суспільні відносини, об'єднані цілями, завданнями суб'єктів аграрного підприємництва (якими є сільськогосподарські підприємства), їхньою діяльністю з виробництва продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, є підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств є частиною зовнішніх аграрних правовідносин, що входять до відповідного предмета правового регулювання.

Основні умови то порядок страхування майна сільськогосподарських підприємств

Правове регулювання страхування майна сільськогосподарських підприємств здійснюється рядом нормативно-правових актів. У першу чергу - це Закон України "Про державну підтримку сільського господарства", який визначив основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку агарного ринку. Відповідно до ст. 10 цього Закону (в редакції від 4 червня 2009 р.) об'єктами страхування є сільськогосподарська продукція та капітальні активи. Страхування ризиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів проводиться товаровиробником сільськогосподарської продукції в добровільній формі та здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком. Закон встановлює, що комплексне страхування - це страхування на випадок знищення або пошкодження об'єкта внаслідок певного переліку (комплексу) несприятливих подій.

При страхуванні сільськогосподарських культур до такого переліку належать: а) вимерзання, ожеледь, заморозок, льодова кірка; 6) град, буря, ураган, шквал, удар блискавки та пожежі, спричинені нею; в) зливи та повені, затяжні дощі; г) сель, лавина, земельний зсув; ґ) посуха чи зневоднення на землях, які підлягають примусовому зрошенню, суховії; д) землетрус; е) епітофітотійний розвиток хвороб, розмноження шкідників рослин та хвороб, що стали наслідком несприятливих подій, визначених у пунктах "а"-"д"; є) крадіжки та протиправні дії третіх осіб.

При страхуванні сільськогосподарських тварин до такого переліку належать: а) інфекційні хвороби, пожежі, стихійне лихо; б) нещасний випадок; в) вимушений забій (знищення) за розпорядженням спеціалістів ветеринарної медицини у зв'язку із заходами боротьби з інфекційними хворобами; г) неможливість використання тварин за призначенням (для племінних тварин). Об'єктом комплексного страхування є будь-який з таких об'єктів (їх комбінація): а) сума витрат, понесених у зв'язку з виробництвом окремого виду сільськогосподарської продукції; 6) очікувана вартість сільськогосподарської продукції, що виробляється; в) очікуваний дохід (прибуток) від продажу сільськогосподарської продукції, що виробляється.

Індексним вважається страхування ризику втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури щодо усереднених натуральних показників її врожайності на визначеній території за попередні п'ять маркетингових періодів. Для цілей розрахунку розміру страхової виплати за індексним страхуванням використовується спотова ціна метричної одиниці застрахованої сільськогосподарської продукції, діюча на організованому аграрному ринку на момент виникнення страхового випадку.

Для визначених цим законом цілей передбачається створення Фонду аграрних страхових субсидій (далі - ФАСС), який є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції. Фінансовою основою для функціонування ФАСС є первинний внесок з державного бюджету, кредити державного бюджету та обов'язкові відрахування зроблені страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслідок обов'язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції, такі відрахування включаються до системи оподаткування України. Розмір обов'язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), зазначених у підпункті 11.2.1, збільшених на суму будь-яких інших платежів або компенсацій страховику у зв'язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені третьою особою. Що стосується витрат ФАСС, то вони спрямовуються на: а) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а також страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими Законом України "Про державну підтримку сільського господарства"; б) надання страхової субсидії у розмір 50 відсотків страхової франшизи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним страхуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів.

Порядок здійснення ФАССом виплати страхових субсидій визначається щорічно постановами уряду. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктам аграрного ринку" від 21 лютого 2007 р. МЬ 261 компенсація виплачується суб'єктам аграрного ринку, що застрахували ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (пшениці, жита, суміші пшениці та жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, льону, ріпаку, соняшнику, хмелю, цукрових буряків, тритікале, гороху, гречки, проса, коноплі на тресту та рису) згідно з правилами комплексного та індексного страхування (далі - страхувальники), у розмірі 50 відсотків вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених ними, у межах страхової премії (внеску), яка не перевищує 5 відсотків суми застрахованого ризику, розрахованого виходячи з розміру мінімальної закупівельної ціни на окремий об'єкт державного цінового регулювання.

На сільськогосподарську продукцію, яка не визначена об'єктом державного цінового регулювання, а також на сільськогосподарську продукцію, що є об'єктом державного цінового регулювання, але на яку не запроваджено державного цінового регулювання або не встановлено мінімальну закупівельну піну, сума застрахованого ризику розраховується виходячи з визначеної відповідно до правил біржової торгівлі котирувальної ціни, яка склалася на акредитованих товарних біржах України на момент укладення договору страхування. У разі коли біржові торги за зазначеною продукцією на дату укладення договору страхування не проводилися, сума застрахованого ризику розраховується відповідно до цін, що склалися на попередніх біржових торгах (на умовах споту, франко-складу).

Компенсація виплачується страхувальникам, які навесні щодо озимих та ярих культур до 1 липня 2008 р., а восени щодо озимих до 25 листопада 2008 р. уклали договір страхування із страховою компанією, що має ліцензію на провадження відповідного виду страхування. На практиці, виходячи із норм страхового законодавства, розрізняють два види страхування у сільському господарстві - це страхування, що підлягає субсидуванню, та комерційне страхування.

Страхування, що підлягає субсидуванню, регулюється також постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності" від 11 липня 2002 р. № 1000 (далі - Постанова № 1000) та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків" від 23 квітня 2003 р. № 590 (далі - Постанова № 590).

Постанова № 1000 визначає об'єктом обов'язкового страхування майнові інтереси, що не суперечать законодавству і пов'язані з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, зернових культур і цукрових буряків - сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності. До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Страховим випадком вважається заподіяння страхувальнику прямих збитків у результаті часткової або повної загибелі врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, врожаю зернових культур і цукрових буряків унаслідок прямої дії страхових ризиків. Страхова сума обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні п'ять років, за даними обліку страхувальника, на ціну 1 центнера продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену в установленому порядку), та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі: навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ним громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника, на користь якого укладено договір обов'язкового страхування, встановлюється відповідно до законодавства; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; порушення страхувальником агротехнічних вимог до вирощування сільськогосподарської культури та правил протипожежної безпеки; інших випадків, передбачених законодавством. Укладання договорів страхування здійснюється на період одного сезону (циклу) вирощування сільськогосподарської культури, строк дії договору страхування не може бути більшим та довшим за термін збирання майбутнього (очікуваного) врожаю, встановленого згідно з агротехнічними вимогами для певного регіону.

Відповідно до Постанови № 590 об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані із загибеллю, знищенням, вимушеним забоєм тварин, які належать на правах державної, комунальної або приватної власності страхувальнику, внаслідок хвороб, стихійного лиха та нещасних випадків. Такими тваринами є племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні (чистопорідні або одержані за затвердженою програмою породного вдосконалення тварини, що мають племінну (генетичну) цінність і можуть використовуватися в селекційному процесі) віком від одного року; зоопаркові тварини віком від одного року; циркові тварини віком від одного року. До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, належать загибель, знищення, вимушений забій тварин внаслідок інфекційних хвороб, пожежі, вибуху, урагану, блискавки, дії електричного струму, сонячного або теплового удару, землетрусу, повені, обвалу, бурі, бурану, граду, замерзання, задушення, отруєння травами або речовинами, укусу змії або отруйних комах, утоплення, падіння в ущелину, потрапляння під транспортні засоби та інших травматичних ушкоджень. Страховим випадком є подія, передбачена договором обов'язкового страхування, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику. Страхова сума обов'язкового страхування визначається за балансовою вартістю, але не повинна перевищувати ринкової вартості тварин. Розмір страхових платежів і термін їх внесення визначаються у договорі обов'язкового страхування. Максимальні розміри страхових тарифів за договорами обов'язкового страхування становлять 5 відсотків страхової суми.

Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

Загальні правові засади формування аграрних інвестиційних відносин

Відомо, що для відродження й подальшого нарощування потенціалу АПК потрібні великі інвестиції. Адже потенціал агросектору - то не лише родюча земля і люди, котрі на ній працюють. Це також і основні засоби: обладнання, сільськогосподарська техніка тощо. Підраховано, що понад 90 відсотків цих засобів за останні 15 років виявились замортизованими, такими, що потребують термінової заміни. На це потрібно витратити щонайменше 400 мільярдів гривень. Тому, на жаль, український агропромисловий комплекс не є інвестиційно привабливим. Причин цього чимало. Це і нестабільність вітчизняного законодавства, і недосконалість судової системи, і часта зміна політики на рівні виконавчої влади, і нерозвиненість інфраструктури банківської системи, аграрного ринку, що не дає змоги контролювати ризики інвесторів, які прийдуть в Україну. Цей масив проблем треба якнайшвидше розв'язувати, залучивши до справи і політиків, і фахівців галузі. Дуже важливо створити в Україні умови для залучення інвестиційних ресурсів, адже нашим банкам нині важко надавати кредити через відсутнє забезпечення.

Статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" Від 18 вересня 1991 р. інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей (ресурсів), які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект". Термін "інвестиції" походить від німецького слова, від латинського. У радянський період вживався термін "капіталовкладення" у розвиток народного господарства в цілому і окремих його галузей. Інвестиції розглядались як капітальні вкладення (довгострокові) в сільському господарстві, переробній промисловості, транспорті та в інших галузях АПК на відтворення, збільшення і вдосконалення основних фондів. Інвестиції здійснювали держави, колгоспи, інші кооперативні підприємства та організації АПК. Вони фінансувались за рахунок як власних, так і залучених (довгострокові кредити, позики) джерел. Операції зі здійснення інвестицій реалізувалися через Держбанк СРСР.

Основні засади інвестиційної політики в незалежній Україні були проголошені в інвестиційному законодавстві, прийнятому в 1992- 1993 роках. Державна інвестиційна підтримка спрямовувалась переважно в окремі напрями економіки, які є першочерговими. Серед них був і розвиток агропромислового комплексу. Інвестиційні правовідносини будувалися за такими принципами:

- послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

- збільшення частки власних коштів товаровиробників у фінансуванні інвестицій;

- перенесення центру ваги з бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

- використання бюджетних коштів переважно на реалізацію державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на структурну перебудову економіки, за адресним принципом;

- здійснення стимулюючої податкової політики;

- розвиток і захист внутрішнього інвестиційного ринку та Ін. На жаль, власники невеликих земельних ділянок і земельних паїв не стали і не могли стати господарями на землі, оскільки у них не було ні техніки, ні інших матеріально-технічних ресурсів, ні інвестицій на забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Уже тепер стало ясно, що перспективними та економічно вигідними можуть бути лише великі, потужні і технічно оснащені фермерські господарства та інші сільськогосподарські підприємства при залученні як державних, так і вітчизняних недержавних та іноземних інвестицій та при впровадженні нових технологій і селекційних досягнень, нових форм організації виробництва, при забезпеченні соціального розвитку села і підвищення рівня життя сільського населення.

Після проголошення незалежності України її економіка реформувалася з планово-регулюючої на ринкову. Адміністративно-командні методи капітального будівництва перебудовані на інвестиційну діяльність, на договірні форми інвестування, кредитування, спільної діяльності. Роль законодавства в умовах приватизації економіки зводиться до правового забезпечення принципів підприємницької діяльності, в тому числі у сфері внутрішніх і зовнішніх (іноземних) інвестицій, сприятливих умов для їх розвитку і захисту прав інвесторів та учасників-підприємців, які користуються інвестиціями, а також сприяння вкладанням інвестицій в ті галузі економіки і соціальної сфери, що принесуть відчутну віддачу для розвитку економіки і соціальної перебудови. Одним із напрямів є правове регулювання інвестиційної діяльності у сільському господарстві та в сфері соціального розвитку села.

Інвестиційна діяльність в аграрній сфері спрямовується на: відтворення основних фондів; на приріст матеріально-виробничих запасів; у розвиток сільськогосподарського виробництва; забезпечення енергетичними ресурсами; засобами захисту рослин і тварин; на підвищення родючості ґрунтів; меліорацію; зберігання готової сільськогосподарської продукції та її реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Організаційно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в сільському господарстві здійснюється системою правового регулювання інвестиційних відносин, їх організаційно-правової побудови; визначення учасників відносин правового статусу суб'єктів-інвесторів та учасників; правового режиму об'єктів інвестування; змісту; форм і методів інвестиційної діяльності, гарантії прав інвесторів та інших суб'єктів інвестиційних відносин; відповідальності за порушення інвестиційного законодавства.

Поняття і зміст аграрних інвестиційних правовідносин

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність розглядається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, як широке залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій у сільськогосподарському виробництві з метою одержання прибутку та в соціальний розвиток держави. Виходячи зі змісту цього Закону та інших законів, якими регулюються інвестиційні відносини, а також враховуючи наявність своєрідного предмета і методів правового регулювання відносин, які здійснюються в процесі інвестиційної діяльності, правовий статус їх суб'єктів, прав та обов'язків, характеристику об'єкта цих відносин, відповідальність за порушення інвестиційного законодавства можна погодитися з доцільністю введення аграрних інвестиційних правовідносин як самостійного інституту аграрного права.

Узагальнюючи різні поняття інвестиційного права, які є в юридичній літературі, надамо власне його визначення як системи правових норм, якими в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулювання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспільства та особи.

У процесі сільськогосподарської діяльності здійснюються різноманітні інвестиційні відносини, що регулюються нормами різних галузей публічного і приватного права, зокрема аграрного, земельного, господарського, цивільного, фінансового, адміністративного, екологічного, трудового тощо. Багатоманітність інвестиційних відносин обумовлюється наявністю низки форм і видів підприємницької діяльності, в яку вкладаються інвестиції, великої кількості інвесторів, які вкладають майно і кошти в розвиток відповідних підприємств, об'єднань і галузей аграрної економіки та їх правового статусу, різних форм участі інвесторів у інвестиційній діяльності та способів вкладення і використання інвестицій, правомочності, можливостей, форм і напрямів використання результатів виробництва, розпорядження одержаним прибутком.

За напрямами використання інвестиції вкладаються в сільське господарство в цілому, яке є основною галуззю агропромислового виробництва, або в його окремі структури: у виробництво рослинницької і тваринницької продукції, її первинної переробки, підвищення її якості; транспортування, зберігання і реалізацію; забезпечення виробництва новими технологіями, селекційними досягненнями, сільськогосподарською технікою, пально-мастильними, енергетичними, матеріально-технічними і трудовими ресурсами; в організацію виробництва і надання маркетингових (управлінських та інформаційних) послуг та ін.

Предметом інвестиційної діяльності у сільському господарстві є суспільні відносини, які врегульовані спеціальними нормами аграрного права щодо вкладання інвестицій у сільське господарство, порядку та умов їх використання з метою фінансового та організаційно-правового забезпечення ефективного розвитку сільського господарства та отримання інвесторами та учасниками прибутку. Виходячи з багатоманітності форм інвестиційної діяльності суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори, тобто особи, що вкладають інвестиції у сільське господарство; учасники, тобто виробники сільськогосподарської продукції, що отримують інвестиції і використовують їх у сільськогосподарському виробництві у порядку та на умовах, узгоджених між сторонами, з метою одержання відповідних передбачуваних результатів, зокрема прибутку чи соціальних результатів та інші учасники з метою отримання економічної вигоди як інвесторами так і учасникам, які використовують інвестиції.

Суб'єктами інвестиційних правовідносин, які вкладають інвестиції у сільське господарство, є держава, органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, іноземні держави, вітчизняні та іноземні юридичні особи, а також вітчизняні та іноземні юридичні особи, які заінтересовані у розвитку сільського господарства.

Держава як суб'єкт інвестиційних відносин в аграрній сфері здійснює їх правове регулювання, визначає інвестиційну цінову, експортно-імпортну політику, правовий статус інвесторів, у тому числі вітчизняних та іноземних, безпосередньо виділяє на інвестування сільського господарства бюджетні кошти, встановлює форми, порядок та умови їх використання та контролю за виконанням, структуру органів виконавчої влади, які займаються інвестиціями, встановлює їх повноваження, права та обов'язки, створює умови для розвитку аграрного і земельного ринків, вирішує питання щодо надання пільг як інвесторам, так і учасникам, в першу чергу, виробникам сільськогосподарської продукції, забезпечує нормальний інвестиційний клімат, гарантії прав інвесторів і виробників продукції.