Протидія відмиванню грошей та фінансуванню тероризму у світі і в Україні

У Міністерстві опрацьовано проект розпорядження Кабінету Міністрів України про створення державної комісії з питань прийому Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму в промислову експлуатацію, розроблений Державним комітетом фінансового моніторингу України відповідно до пункту 14 Розділу VІ Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 року № 915. Листом від 12.12.2006 № 15778/ВР до Держфінмоніторингу направлено інформацію із зазначеного питання.

Статистика свідчить: кількість злочинів з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні, на жаль, не зменшується. На думку податківців, цей факт сигналізує про те, що в умовах кризи, коли падають обсяги виробництва і зменшуються податкові зобов'язання, частина легального бізнесу переходить у нелегальний. 3. Статистичні дані, що до боротьбі з відмиванням грошей.

Вперше до числа "найбрудніших" FATF відніс Україну аж на 2,5 року: з 1 вересня 2001 року по 2004-й. Тоді навіть з 20 грудня 2002 року по 14 лютого 2003-го ми стали єдиними з небагатьох, котрі потрапили під дії вищої міри покарання FATF -- фінансових санкцій. Через те, що Україна, не дивлячись на вимоги організації, так і не прийняла ефективний закон про легалізації коштів, отриманих злочинних шляхом, FATF порекомендувала 29 країнам-учасницям здійснювати "сувору ідентифікацію" українських партнерів перед встановленням ділових стосунків з ними, а також посилити механізм фінансової звітності щодо операцій, здійснених з Україною. Окрім того, тоді радили проявляти особливу пильність при відкритті дочірніх підприємств і філіалів українських копаній у країнах-учасницях FATF, оскільки офіційно було заявлено, що бізнес з Україною характеризується підвищеним ризиком. У НБУ тоді боялись, що FATF піде ще далі. Адже до сфери її повноважень належить можливість закриття кореспондентських рахунків українських банків у західних комерційних фінансово-кредитних установах. Тому Нацбанк 28 листопада 2002 року навіть дозволив українським банкам перенаправити грошові потоки через нові кореспондентські рахунки в банках СНД. Але FATF тоді все-таки не наважилася на блокування кореспондентських рахунків з банками України.

А вже 14 лютого 2003-го всі фінансові санкції були відмінені. Проте з "чорного" списку FATF Україні вдалося вибратися лише в 2004 році. Наступних три роки (до 2007-го) Україна входила до "білого" списку -- групи країн, в яких національна система протидії легалізації злочинних доходів повністю відповідає вимог FATF.

З 2007 року й до сьогодні Україна знову серед "сірячків". Компанію в групі "підозрілих" нам складають Азербайджан, Антигуа й Барбуда, Болівія, Греція, Індонезія, Ємен, Катар, Кенія, Марокко, М'янма, Непал, Нігерія, Парагвай, Сирія, Таїланд, Туреччина, Тринідад і Тобаго, Шрі-Ланка. Для того, щоб полишити цю "компанію", українцям, як запевнили в Державному комітеті з фінансового моніторингу, не вистачало лише прийняття законопроекту "Про внесення змін до закону "Про запобігання і протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом".

Натомість прогнози експертів менш оптимістичні, адже ситуація з рівнем "брудних" грошей в українській економіці плачевна. Нещодавно Державна податкова служба, промоніторивши лише діяльність підприємств із обсягом валових доходів понад 1 мільйон гривень, порахувала, що в тіньовому секторі економіки обертається від 10 до 17% коштів. Натомість, згідно з дослідженням відомого економіста Фрідріха Шнайдера, близько 55% економіки в Україні становлять "брудні" гроші. Таким чином, ми сьогодні маємо найбільшу "тінь" у Європі.

Високий рівень "забруднення" української економіки підтверджується також показником обсягу використання готівки у розрахунках. Адже серед східноєвропейських країн Україна все ще посідає перше місце за обсягом готівки в обігу щодо ВВП.

Не менш цікавою є статистика щодо обсягу валюти, яку населення тримає на руках. Імовірна сума накопичених готівкових доларів населенням значно перевищує обсяг валютних резервів країни, тобто близько 14 мільярдів доларів.

До речі, й офіційна статистика може запропонувати багато цікавих цифр щодо масштабів фінансових потоків, які проходять поза бюджетом України. Для прикладу, чомусь саме кіпріоти бачать найбільший потенціал економіки України і щорічно вкладають у неї мільярди доларів Так, за даними Держкомстату, Кіпр лідирує серед усіх країн, що вкладають гроші в економіку України. А у 2009 році сума прямих іноземних інвестицій із цієї країни склала 8,6 мільярда доларів. Українська економіка з вдячністю за кіпрські інвестиції теж вкладає немалі кошти у сонячний острів -- близько 90% усіх зовнішніх інвестицій з України. Цікаво, що майже всі ці гроші спрямовуються в операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям.

Не менш "цікавих" прикладів у системі координат української економіки можна навести декілька сотень, а то й тисяч. І, як показує практика, прийняття нового закону зовсім не достатньо, щоб їх позбутися. Потрібна щонайменше політична воля, а по максимуму -- високий щабель

громадянської свідомості та фіскальної культури не лише на рівні населення, але й передусім на рівні влади. І коли щодо програми "мінімум" місяць тому під час свого виступу перед Парламентом Асамблеї Ради Європи Президент України Віктор Янукович запевнив про 100% готовність, то щодо других невід'ємних складових механізму боротьби з "брудними" грошима запитання є й до самого Президента України.

Згідно з рейтингом Трансперенсі Інтернешнл Україна посідає 134 місце серед 180 країн світу за рівнем сприйняття корупції. У 2008 році цей індекс склав 2,5 (за шкалою від 0 до 10, де межа 3,0 і нижче свідчить про високий рівень сприйняття корупції). У 2007 році український показник був вищим і становив 2,7 (118 місце), а у 2006 році - 2,8 (99 місце) [1]. Такий індекс сприйняття корупції в Україні, за ствердженням фахівців цієї організації, свідчить про низьку інвестиційну привабливість держави за кордоном. Політична корупція та корупція в державних органах, зневіра народу у сподіваннях на фінансову доброчесність політиків, непрозорий бюджетний менеджмент, цілковита корумпованість системи державних закупівель та хабарництво у податковій інспекції вважаються проблемами, що досягли критичної межі. легалізація злочинний корупційний дохід

Надзвичайно серйозними з цього погляду є такі проблеми, як неефективність, затягнутість, непрозорість бюрократичних процедур, непідзвітність та корумпованість кадрів державної служби, непрозорість прийняття рішень у державних управлінських структурах, уразливість державної служби до політичних тисків.

Досі існують проблеми у судовій сфері: звичними явищами вважаються залежність суду від впливу політиків та підприємців, відсутність гарантій виконання судових рішень.

Потерпають від корупції підприємства, що змушені витрачати на неналежні додаткові виплати (хабарі) посадовим особам значний відсоток річного прибутку. Чинниками, що призводять до низького показника Індексу сприйняття корупції в Україні, також стали: високий рівень організованої злочинності, шахрайство та відмивання грошей, політична корупція, слабкість гарантій права приватної власності, корупція у законодавчій владі та недовіра до антикорупційної політики держави.

Відсутність позитивних зрушень у сприйнятті громадянами України рівня корупції підтверджується соціологічними дослідженнями неурядових організацій. Так, за даними дослідження проекту Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні ("Гідна Україна"), показники сприйняття рівня корупції населенням України за 2008 рік порівняно з 2004 роком практично не змінилися. Більшість опитаних (42 %) вважає, що корупція залишилась на тому самому рівні. Частота зіткнення громадян з корупцією у 2008 році порівняно з 2007 роком також залишається незмінною. Найчастіше це відбувається у закладах охорони здоров'я, освіти та міліції.

Високий рівень корупції в Україні без сумніву завдає значної шкоди суспільству і державі. По-перше, він призводить до падіння авторитету органів державної влади всіх рівнів і, як наслідок, - до зменшення ефективності управління, погіршення дисципліни в усіх сферах суспільного життя, поширення випадків свавільної поведінки й альтернативних недержавних форм розв'язання конфліктних ситуацій. По-друге, корупційні прояви за умови їх значного розповсюдження завдають величезної матеріальної та моральної шкоди широкому колу громадян, негативно позначаються на економічній діяльності суб'єктів господарювання, особливо недержавних форм власності. По-третє, корупція в правоохоронній сфері зменшує дієвість боротьби зі злочинністю, чим сприяє погіршенню криміногенної ситуації у країні. По-четверте, як вказують зарубіжні урядовці та бізнесмени, саме розповсюдження корупції є однією з основних перешкод для розвитку нормальних економічних відносин України з іншими країнами, причиною їхнього небажання вкладати інвестиції в економіку нашої держави. Усе це свідчить про те, що корупція сьогодні є однією з найбільш гострих соціально-економічних проблем України.

Отже, як неодноразово констатувалося керівництвом держави, стан протидії корупції в Україні не дозволяє запобігти поширенню цього явища, що становить загрозу національній безпеці. Однак, останнім часом, завдяки посиленій увазі до проблеми протидії корупції з боку Президента України у цьому процесі намітилися деякі позитивні тенденції.

У вересні 2006 року Президент України Віктор Ющенко своїм Указом затвердив Концепцію подолання корупції на період до 2010 року "На шляху до доброчесності" [2]. У лютому цього ж року була завершена розробка плану реалізації вимог Концепції. Потім його було направлено до Ради Європи, яка в липні того ж року надала Україні підтримку плану та рекомендації щодо нього.

15 серпня 2006 року план реалізації Концепції, згідно з Указом Президента України, було затверджено на засіданні Кабінету Міністрів України. Дана Концепція передбачає принципову зміну стратегії і тактики організації протидії організованій злочинності і корупції, передусім за рахунок посилення досліджень і локалізації діяльності конкретних організованих злочинних угрупувань і пов'язаних з ними корупційних мереж. Окрім того, у Програмі зазначено, що хоча від кандидатів на державні посади та державних службовців і вимагається декларування доходів та майна, але його методика є недосконалою та містить певні прогалини; у свою чергу, перевірка поданих декларацій здійснюється лише зрідка, а санкції за подання неправдивих відомостей накладаються ще рідше. Пріоритетним завданням для України повинно стати створення механізмів, що покликані підвищити рівень підзвітності державних службовців, чим дозволять Уряду більш ефективно застосовувати етичні та адміністративні стандарти й контролювати їх дотримання [3].

Корупція в Україні була предметом дослідження в наукових працях О.Ф. Бантишева, О.Ю. Бусол, С.Б Гавриша, П.Т. Геги, О.Г. Кальмана, М.І. Камлика, Є.В. Невмержицького, В.А. Климента, М.І. Мельника, Б.В. Романюка, В.І. Шакуна [3, 4]. Правові аспекти корупції і боротьби з нею були розглянуті в працях російських учених Б.В. Волженкіна, П.А. Кабанова, А.І. Кирпичникова, С.В. Максимова [5] та інших.

Проблемі боротьби з корупцією в Україні було присвячено ряд наукових та науково-практичних конференцій та семінарів. Так, у 2006 - 2008 роках неодноразово проводилося обговорення питань реалізації проекту Ради Європи та Європейської комісії для України в галузі боротьби з корупцією "Підтримка належного урядування: протидія корупції в Україні". Партнерами по проекту є Міністерство юстиції України, Рада національної безпеки і оборони України, Генеральна прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України. Завданнями проекту є:

1. Удосконалення стратегічної й інституціональної структури для протидії корупції в Україні.

2. Зміцнення потенціалу у царині запобігання корупції.

Разом із тим, треба відмітити, що рівень теоретичної розробки проблеми корупції на сьогодні не можна вважати достатнім. У статтях українських авторів, щоприсвячені корупції, переважають судження публіцистичного характеру. У більшості робіт теоретичні узагальнення не підкріплені емпіричними даними. Тому, вважаємо за необхідне при дослідженні основних напрямів антикорупційної політики в Україні провести аналіз діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією.

Аналіз результатів діяльності правоохоронних органів з виявлення та подолання проявів корупції у 2008 році свідчить про наявність певних позитивних тенденцій. Так, упродовж 9 місяців 2008 року слідчими прокуратури завершено розслідування й направлено до суду з обвинувальним висновком 1423 кримінальні справи про корупційні злочини. Сума встановлених збитків у справах цієї категорії складає 67,3 млн.грн., з яких у ході досудового слідства відшкодовано 41,4 млн.грн., або 61,5 %. На розгляд суду з обвинувальним висновком направлено 386 кримінальних справ про одержання хабара.

Працівниками Міністерства внутрішніх справ України викрито у хабарництві 1306 осіб, у тому числі 287 службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (389 - у 2007 році) та 301 (445 - у 2007 році) - контролюючих органів, у тому числі - 60 службовців Державної податкової адміністрації України, 50 - Міністерства з надзвичайних ситуацій та державної виконавчої служби України, 16 - суддів. Такі злочини вчиняють переважно посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яким чинним законодавством надано досить широкі владні повноваження, особливо у сфері земельних правовідносин.

Проведений аналіз викритих злочинів свідчить, що найбільш ураженими хабарництвом є: сфера земельних відносин, сфера послуг, насамперед, заклади освіти та охорони здоров'я, сфера приватизації, відчуження майна та надання його в оренду, сфера фінансових послуг, регуляторна та дозвільна системи. За даними МВС України загальна сума отриманих посадовцями хабарів перевищила 77 млн.грн. (11,5 млн.грн. у 2007 році), а середня сума хабара для підприємців у 2008 році зросла до 59 тис. грн. (8,8 тис. грн. у 2007 році).

Але треба відмітити, що продовжується практика скасування постанов про порушення кримінальних справ щодо суддів іншими судами. Загалом різними судами за півроку скасовано постанови слідчих органів прокуратури про порушення кримінальних справ у 10 справах щодо суддів. На незаконні судові рішення у справах цієї категорії прокурорами внесено 11 апеляційних та касаційних подань.

Непоодинокими є факти вчинення корупційних злочинів і самими працівниками правоохоронних органів. За даними Генпрокуратури, сумнівне лідерство утримують працівники міліції і податкової адміністрації: притягнуто до кримінальної відповідальності 281 та 83 особи відповідно.

Значна кількість притягнутих до відповідальності працівників правоохоронних органів певною мірою свідчить про їх прагнення викоренити корупцію у своїх лавах.

З метою профілактики та запобігання корупції більш активно застосовуються заходи адміністративного впливу, передбачені Законом України "Про боротьбу з корупцією". Зокрема, за 9 місяців поточного року правоохоронними органами направлено до суду п'ять з половиною тисяч протоколів про корупційні діяння. Притягнуто до відповідальності понад чотири тисячі посадових осіб, уповноважених на виконання функцій держави. З них: за протоколами органів прокуратури - 1413, МВС України - 1358, СБ України - 1104, податкової міліції - 188.

Останнім часом правоохоронні органи переорієнтували свої зусилля на виявлення корупційних діянь, учинених держслужбовцями вищих рангів (усього притягнуто до адмінвідповідальності 943 такі особи). За даними МВС України, якщо за 9 місяців 2007 року до адміністративної відповідальності за корупцію було притягнуто 415 держслужбовців 1-4 категорій, то за аналогічний період цього року - 468 осіб. Третина з них - держслужбовці 1-3 посадових категорій.

Працівниками Служби безпеки України у 2008 році складено 1604 протоколи щодо державних службовців, з них - 297 - щодо службовців 3-4 категорій.

Підвищилась якість підготовки адміністративних матеріалів, зокрема, в органах внутрішніх справ. Унаслідок цього дещо збільшилася кількість винесених судами рішень про притягнення суб'єктів закону до адміністративної відповідальності у вигляді штрафів та зменшилася кількість закритих адміністративних справ за всіма видами реабілітуючих підстав. Так, за 9 місяців 2008 року судами було закрито 16 % (268 з 1649) розглянутих адміністративних справ, а за аналогічний період минулого року - 22 % (339 з 1525). Зберігається тенденція до застосування судами до правопорушників більш м'яких покарань. При винесенні рішень щодо суб'єктів корупційних діянь нерідко обвинувачена особа звільняється від відповідальності з огляду на малозначність вчиненого правопорушення.

Певний ефект дає і посилення уваги до здійснення профілактичної роботи серед працівників правоохоронних органів, реалізація відомчих планів-заходів, спрямованих на попередження корупційних проявів. За даними МВС України, за 9 місяців 2008 року до адміністративної відповідальності притягнуто 309 (у 2007 році - 341) працівників органів внутрішніх справ, 226 - державної податкової адміністрації, 322 - збройних сил, 58 - митної і прикордонної служби.

Ці результати були досягнуті внаслідок посиленої уваги до проблем протидії корупції з боку Президента України, видання низки указів антикорупційного спрямування.

Значною мірою певне покращення показників пов'язане з діяльністю Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції, утвореної Указом Президента України від 17 квітня 2008 року № 370/2008. Співголовами цієї групи є Генеральний прокурор України та виконуючий обов'язки Голови Служби безпеки України [6], що дозволяє забезпечити високий представницький рівень та виконавчу дисципліну. Позитивним моментом є залучення до робочої групи представників неурядових організацій, зокрема представництва "Трансперенсі Інтернешнл" в Україні.

Створення Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції дозволило покращити координацію державних органів та неурядових організацій, створити певний організаційний механізм реалізації антикорупційних заходів.

Треба відмітити кілька актуальних питань у справі підвищення ефективності організації правоохоронної діяльності у сфері боротьби з корупцією. Надзвичайно актуальною проблемою є наділення правоохоронних органів ефективним законодавчим інструментарієм виявлення корупційних злочинів та притягнення до відповідальності хабарників. В Україні дотепер не застосовується "оперативне давання хабара". Цей оперативний метод широко поширений у країнах ЄС і США та застосовується майже у 70 % антикорупційних проваджень.

Вимагає свого вирішення питання захисту працівників правоохоронних органів, які безпосередньо наражаються на небезпеку у зв'язку з розслідуванням справ про корупційні злочини та злочинні організації.

Протягом тривалого часу залишається нормативно неврегульованою діяльність так званих "легендованих" підприємств, що створюються оперативними підрозділами правоохоронних органів для потреб боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Разом з тим, простежується низька активність Верховної Ради України щодо прийняття пакету антикорупційних законопроектів, внесених Президентом України у вересні 2006 року. Протягом 2007-2008 років проголошені десять антикорупційних ініціатив, як їх продовження, видана низка Указів Президента України. Значно підвищено вимоги до керівників СБ України, МВС України, органів прокуратури.

Так, Президентом України видано укази від 11 квітня 2008 року № 328 "Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах" та від 17 квітня 2008 року № 370 "Про Міжвідомчу групу з питань протидії корупції"; поновлено склад Ради з реалізації Порогової програми Корпорації "Виклик тисячоліття" щодо зниження рівня корупції в Україні [6,7].

21 квітня 2008 року року відбулося розширене засідання Ради національної безпеки і оборони України за участю керівників правоохоронних органів, присвячене питанню реалізації національної стратегії протидії корупції та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики. Президентом України видано Указ від 5 травня 2008 року № 414 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2008 року "Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики" [8].

Ці кроки Президента України, на тлі постійної кризи у Парламенті і його бездіяльності, здаються вимушеними. У результаті цих зусиль намітились позитивні тенденції щодо посилення координації діяльності суб'єктів боротьби з корупцією, підвищення їх активності, співпраці з громадськістю.

На виконання Указів Президента України та з метою ефективного й оперативного викриття фактів хабарництва та якісного закріплення доказової бази у кримінальних справах створюються спільні слідчо-оперативні групи з числа слідчих прокуратури, МВС України та СБ України.

Відповідно до розпорядження Генерального прокурора України в регіонах також створено спеціалізовані оперативні групи, які повинні забезпечити локалізацію та попередження корупційних дій з урахуванням специфіки та соціально-економічних особливостей регіону.

Зросли кількісні показники результатів діяльності правоохоронних органів, зокрема у притягненні до відповідальності посадових осіб вищих категорій, суддів. Унаслідок скоординованих дій правоохоронних органів порушено 41 кримінальну справу про злочини з ознаками корупції щодо суддів. Загалом протягом поточного року органами прокуратури завершено розслідування та направлено до суду з обвинувальним висновком 16 кримінальних справ щодо суддів з ознаками корупції. Зокрема, у 2008 році органами прокуратури порушено кримінальну справу за фактом вимагання та одержання хабара у розмірі 5 тис. доларів США суддею Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької обл. за винесення вироку, не пов'язаного з обмеженням волі. Також порушено кримінальну справу та пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України голові Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області за вимагання та одержання 50 тис. доларів США хабара за зміну обвинуваченого у вчиненні особливо тяжкого злочину запобіжного заходу із тримання під вартою на підписку про невиїзд. Спрямовано до суду кримінальну справу за обвинуваченням судді Хмільницького міжрайонного суду Вінницької області в одержанні 3000 грн. хабара за позитивне вирішення питання під час розгляду цивільної справи, винесення завідомо неправосудного рішення та вчинення службового підроблення.

Посилилась і увага до проблеми вдосконалення організації роботи, налагодження зв'язків з інститутами громадянського суспільства. Цей незначний прогрес відбувся лише за рахунок адмінресурсу Президента України. І цей ресурс є об'єктивно обмеженим.

Водночас, відсутність будь-яких позитивних зрушень у сфері законодавчого забезпечення, створення антикорупційних інституцій, узгоджених заходів, спрямованих на запобігання корупції, не дозволяє системно й ефективно вирішувати цю проблему. Практично вичерпані можливості боротьби з корупцією у правовому полі, що обмежується Указами Президента України. І лише прийняття необхідного законодавства може зрушити вирішення проблеми корупції з "мертвої точки". Відсутність прогресу у сфері законодавчого забезпечення, створення антикорупційних інституцій, цілеспрямованих заходів щодо запобігання корупції, чинить перепони для системного й ефективного вирішення цієї проблеми.

А також свідчить, що виконання антикорупційних Указів Президента України та рішення РНБОУ здійснюється незадовільно. Кабінетом Міністрів України не виконані доручення, визначені Указами Президента України, зокрема:

1. Від 1 лютого 2008 року № 80 "Про деякі заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної антикорупційної політики" [9]. До цього часу не завершено підготовку законопроектів, зокрема про запровадження декларування доходів та видатків осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та членів їх сімей; не створено єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, притягнутих до адміністративної чи кримінальної відповідальності за корупційні дії.

Кабінетом Міністрів України постановою від 4 червня 2008 року № 532 декларативно запроваджено посаду Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики [10]. Проте дотепер введена цією постановою посада не укомплектована, її правовий статус не визначений, склад міжвідомчої експертної групи, на яку має покладатися проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, що подаються на розгляд Уряду, і методика її проведення не затверджені.

2. Від 11 квітня 2008 року № 328 "Про деякі заходи щодо запобігання корупції в судах та правоохоронних органах" [7]. Не підготовлено та не внесено в установленому порядку у місячний строк на розгляд Верховної Ради України проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо заборони надання благодійної допомоги на потреби судів та правоохоронних органів, а також заборони отримання судами та правоохоронними органами матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги.

3. Від 5 травня 2008 року № 414/2008 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2008 року "Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики" [8]. Не забезпечено затвердження у двомісячний строк нової редакції Плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" на період до 2010 року.

Президент України 7 липня 2008 року у відкритому листі до Прем'єр-міністра України висловив занепокоєння станом боротьби з корупцією. Він констатував "необґрунтовану бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо створення дієвої системи запобігання корупції та розроблення комплексних заходів протидії цьому явищу". Президент також запропонував Кабінету Міністрів України переглянути власні нормативно-правові акти, які встановлюють плату за послуги, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування. Цей лист залишився без відповіді, а завдання, визначені вищезазначеними Указами Президента України - невиконаними.

Такий стан виконання рішень РНБО України та Указів Президента України потребує жорсткого реагування, персональної відповідальності керівництва Кабінету Міністрів України, посадових осіб Секретаріату Кабміну за невиконання поставлених завдань.

Отже, головною причиною відсутності якісних змін у протидії корупції є тривале зволікання Верховною Радою України з прийняттям важливих антикорупційних законів, а також законодавства, спрямованого на реформування державної служби та судової системи на засадах доброчесності, прозорості, професіоналізму.

З метою реалізації положень зазначених міжнародних правових актів, Президентом України ще 11 вересня 2006 року було внесено до Верховної Ради України проекти Законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень". Ці документи прийнято Верховною Радою України лише у першому читанні.

Через зволікання з прийняттям законів, запропонованих Президентом України, залишаються невиконаними міжнародні зобов'язання України щодо встановлення кримінальної відповідальності за корупцію для юридичних осіб, хабарництво осіб приватного сектора, торгівлю впливом. Нагальною проблемою залишається вдосконалення визначення поняття "корупція" з урахуванням міжнародних стандартів.

Не створені законодавчі передумови для прозорої та незалежної діяльності системи правосуддя, зниження рівня корупції у судовій сфері.

Президентом внесено на розгляд Верховної Ради України проекти Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" та "Про внесення змін до Закону України "Про статус суддів", що спрямовані на вирішення існуючих проблем удосконалення судоустрою і статусу суддів та запобігання корупційних проявів. Ці законопроекти прийняті Верховною Радою України у першому читанні ще у квітні 2007 року.

Окрім цього, Президентом України на розгляд Парламенту подано проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Вищу раду юстиції", спрямований на вдосконалення засад формування її складу та підвищення вимог щодо членів ради. Однак, 4 вересня 2008 року зазначений законопроект було відхилено народними депутатами України.

Лише після тривалого тиску на Парламент з боку суспільства, міжнародних інституцій, особистого втручання Президента України, було прийнято Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Цей акт створював системну кризу у сфері державних закупівель протягом 2005-2008 років та умови для паразитування на державних коштах корупційного клану.

Упродовж тривалого часу Парламент зволікає із втіленням ініціативи Президента України щодо скасування депутатської недоторканності, через начебто, "неконституційність" такого кроку.

Також слід зазначити, що у вересні 2008 року Конституційний Суд України дав позитивний висновок із приводу можливих змін до Основного Закону про обмеження недоторканності народних депутатів. Проект Закону України "Про внесення зміни до Конституції України" (щодо обмеження депутатської недоторканності) визнаний таким, що відповідає Конституції України.

Крім того, не вживається заходів, спрямованих на вдосконалення законодавства, які б дозволили спростити процедури проведення окремих слідчих дій щодо суддів. Як наслідок, виникають проблеми у притягненні їх до кримінальної відповідальності.

Так, Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальна справа за обвинуваченням заступника голови одного з районних судів міста Одеси, яка, використовуючи владу та службові повноваження всупереч інтересам служби, шляхом підробки процесуальних документів незаконно визнала право власності на майно на суму 4 млн. грн. Її вина повністю доведена матеріалами слідства. Однак, зловживаючи гарантіями недоторканості суддів, обвинувачена ухиляється від слідства, у зв'язку з чим Генеральною прокуратурою України порушено клопотання перед Верховною Радою України щодо її арешту, яке підтримане профільним комітетом та Головою Верховного Суду. Незважаючи на це, дотепер питання по суті не вирішено.

Отже, з метою виконання міжнародних зобов'язань та забезпечення доброчесності у сфері державної служби, на нашу думку, Україні необхідно прийняти низку законів, проекти яких знаходяться на розгляді Верховної Ради України. Це - проекти законів "Про державну службу" (нова редакція), "Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави", "Про внесення змін до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про внесення змін до деяких Законів України (щодо надання статусу державних службовців медичним, педагогічним і науково-педагогічним працівникам). Відповідно, із наданням статусу державного службовця, на цих осіб поширюватимуться й обмеження щодо запобігання корупції.

Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні питання законодавчого й інституційного забезпечення протидії корупції вирішуються не адекватно загрозі поширення цього явища, що спричинено фактичною бездіяльністю Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Унаслідок цього залишаються неподоланими основні чинники загострення проблеми корупції, що потребує нагального прийняття рішень, спрямованих на оздоровлення ситуації.

У зв'язку з вищевикладеним, у рамках роботи Міжвідомчої робочої групи з питань протидії корупції слід продовжувати здійснювати практичні заходи щодо запобігання та боротьби з цим явищем. Особливу увагу необхідно приділяти подоланню корупційних ризиків у діяльності правоохоронних органів, покращенню підбору кадрів. Про актуальність цієї проблеми свідчить корупційний скандал у Державній митній службі України. На засіданні колегії служби 21 жовтня 2008 року директор Департаменту власної безпеки був звинувачений керівництвом однієї з митниць у створенні корупційної схеми і "кришуванні" контрабандного каналу у Південному регіоні.

Зважаючи на необхідність підвищення ефективності протидії корупції, що пов'язана з учиненням злочинів у сфері службової діяльності, слід вивчити питання щодо внесення змін до ст.112 КПК України в частині віднесення злочинів, пов'язаних з корупцією (перш за все, передбачених статтями 364-370, 375 КК України), до альтернативної підслідності та наділення органів Служби безпеки України повноваженнями щодо провадження досудового слідства у справах про вказані злочини.

З метою зниження ризиків корупції серед працівників оперативних підрозділів правоохоронних органів України треба упорядкувати діяльність "легендованих" підприємств, що створюються цими підрозділами для потреб боротьби з корупцією та організованою злочинністю, встановити належний контроль за їх діяльністю.

Слід поставити перед Кабінетом Міністрів України питання про введення підвищених ставок страхування життя працівників указаних підрозділів та соціальних гарантій для них.

Найближчим часом ми почуємо висновки організації FATF, яка буде аналізувати те, що в Україні скасовано три сильних антикорупційних закони, які приймав наш уряд, які мали набрати чинності 1 січня 2010 року і які мусили поставити всіх чиновників у режим "не корупції".



Розділ 3. Аналіз ключових процесів, що використовуються у відмиванні грошей

3.1 Правопорушення пов'язані з відмиванням грошей

Відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України, що складають зміст обов'язкового фінансового моніторингу.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше наступних ознак:

- переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон;

- купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

- зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією із сторін є особа, яка має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;

- переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

- зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

- зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

- відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

- переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

- обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

- проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

- придбання особою цінних паперів за готівку;

- виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

- виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

- розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбард.

Поняття та використання у практиці обов'язкового фінансового моніторингу не є світовою практикою.

Діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів являє собою внутрішній фінансовий моніторинг. До переліку операцій, які підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, згідно з чинним законодавством України відносяться операції, які мають одну або декілька з наступних ознак:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема:

а) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій з його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного моніторингу за тотожними вкладами або операціями на поточний момент;

б) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від встановлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення;

в) внесення особою у раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, в тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бенефіціара після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахування коштів бенефіціару через два та більше рахунки інших осіб;

г) надання особою інформації, яку неможливо перевірити;

ґ) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття;

д) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного фінансового моніторингу;

е) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи;

є) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних з таким обміном;

Вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом - караються штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності. Додатковим об'єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.

Предметом злочину є грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівковій формах (перебувають на банківському рахунку і їхній обіг регулюється зобов'язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.

Під майном потрібно розуміти різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Крім грошей, це цінні папери, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва, ювелірні вироби, дорогоцінні метали тощо.

Грошові кошти та інше майно виступають предметом легалізації за умови, що їх здобуття відбулося заздалегідь і було поєднано з порушенням норм тільки кримінального законодавства.

Вказівка закону на винятково злочинний характер походження майна - предмета розглядуваного злочину - не означає, що застосування ст. 209 вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

Конкретний злочинний спосіб, За допомогою якого здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306.

Майно потрібно вважати здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінальне караного діяння. У зв'язку з цим до предмета коментованого злочину належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).

Об'єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом.

До фінансових операцій належать передусім банківські операції, операції небанківських фінансових установ, операції, які реалізуються під час здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів (див. коментар до ст. 202).

Поняття інша угода охоплює відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків. Угоди можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, Комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо. Момент, з якого угода вважається вчиненою (укладеною), визначається цивільним законодавством залежно від того, до якого виду належить угода (є вона реальною чи консенсуальною), та інших моментів (наприклад, дотримання обов'язкове нотаріальної форми).

За ст. 209 слід кваліфікувати, наприклад, такі дії, здійснювані з метою легалізації злочинних доходів; відкриття банківських рахунків, внесення коштів на такі рахунки або на рахунки інших підприємств, придбання рухомого і нерухомого майна, у т.ч. для наступного сплатного чи безоплатного відчуження цього майна; надання кредитів і позик; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних Паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладання фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг (наприклад, аудиторських, юридичних, маркетингових); операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України, в Україну та за її межі відповідного майна.

Легалізацією слід визнавати також переміщення "брудних" коштів в офшорні зони, в яких відсутні: 1) юридичні норми, що зобов'язують фінансові установи зберігати інформацію про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; 2) законодавчі положення, які дають можливість владі отримати доступ до банківської інформації; 3) норми, відповідно до яких влада однієї країни може передавати іншій країні інформацію про особу та її фінансові операції.

Про поняття підприємницької та іншої господарської діяльності див. коментар до ст. 202.

До використання у підприємництві коштів і майна, здобутих за-відомо злочинним шляхом, потрібно відносити внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних господарюючих суб'єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли зазначені кошти та майно видаються за їх легальний прибуток, фінансування виробництва товарів, виплату дивідендів, заробітної плати найманим працівникам тощо.

Про поняття організованої групи див. ст. 28 та коментар до неї. Ознаки розглядуваного злочину містить створення в Україні або за її межами організованої групи саме для легалізації майна, здобутого завідомо злочинним шляхом. Під легалізацією слід розуміти дії, спрямовані на маскування джерела, природи походження та належності коштів і майна, одержаних в результаті вчинення злочинів, та на переведення їх з "кримінального" обігу у легальний сектор економіки.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї з трьох альтернативних дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 209. При цьому достатньо здійснити одну операцію або угоду з відповідним майном.

Суб'єктом злочину повинна визнаватись осудна особа, яка досягла 16-річного віку і набула цивільної дієздатності у повному обсязі (ст. 11 ЦК), не обмежена у ній або не позбавлена дієздатності судом (ст. ст. 15-16 ЦК). Особи у віці від 15 до 18 років можуть притягуватись до відповідальності за відмивання майна з урахуванням положень законодавства про вік кримінальної відповідальності (ст. 22).

За ст. 209 має відповідати та особа, яка не брала участі як виконавець або співучасник у первинному (предикатному) злочині, внаслідок вчинення якого здобуто майно - предмет наступної легалізації.

Особа, яка вчинила предикатний злочин і наступні дії, що охоплюються поняттям легалізації, повинна нести відповідальність лише за вчинення первинного злочинного діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, без додаткового інкримінування їй ст. 209.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа, яка фактично використовує майно, здобуте злочинним шляхом, у формах, вказаних у ст. 209, однак сумлінно помиляється щодо його походження, не несе відповідальність за цей злочин. Для кваліфікації дій за ст. 209 не вимагається точна обізнаність про характер та конкретні обставини вчинення предикатного злочину. Достатньо, щоб особа припускала, що майно здобуто злочинним шляхом.

Не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 209, дії щодо використання майна, здобутого злочинним шляхом, для продовження вчинення кримінально караних діянь (наприклад, для продовження зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації), адже вони не спрямовані на надання легального вигляду такому майну.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від8листопада 1990р. Ратифікована Україною 17грудня 1997р.

Директива РЄ "Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей" від 10 червня 1991 р.

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від березня 1992р. (ст. 7).

Закон України Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від ЗО червня 1993 р. (ст. 18).

Закон України "Пробанки і банківську діяльність" від 7грудня 2000р. (ст. ст. 2, 47.63-65).

Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Указ Президента України "Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки " № 552/2000 від 31 березня 2000 р.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмивання доходів, одержаних незаконним шляхом " № 813/2000 від 22 червня 2000 р.

Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом " № 532 від 19липня 2001 р.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління НБУ№ 135 від 29 березня 2001 р,

3.2 Заходи запобігання операціям з відмиванням грошей

Останнім часом методи відмивання грошей стають усе більш витонченими, що вимагає від фінансових установ нового підходу до розробки відповідної стратегії боротьби з винахідливим криміналом. Сьогодні для відстеження ризиків відмивання грошей і фінансового шахрайства вже недостатньо використати інформаційні технології й програмне забезпечення, які є лише допоміжними технічними засобами, що працюють на основі заданих параметрів.

...