Відповідно до ст.6 Закону України "Про підприємництво" (далі - Закон) підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану законом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт підприємницької діяльності.

Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець керується Законом і своїм статутом. Вибір конкретної організаційної форми проводиться підприємцем самостійно. При цьому враховується зміст і основні напрями діяльності, сфера її застосування, форма власності, склад осіб, які безпосередньо збираються займатись підприємницькою діяльністю, та ін.

Вибір організаційної форми підприємництва здійснюється через механізм державної реєстрації конкретного виду підприємства, господарського товариства, об'єднання підприємств, фінансових та посередницьких інститутів або іншої організаційної форми. За загальним правилом це пов'язане з утворенням юридичної особи, яка виступає в цивільному (господарському) обігу самостійним суб'єктом майнових відносин.

Разом з тим законодавством України передбачена можливість здійснення підприємницької діяльності і без утворення юридичної особи.

Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб (громадян) без утворення юридичної особи являє собою найпростішу форму підприємництва. Треба враховувати, що хоча така форма підприємництва і має низку переваг - простіша державна реєстрація, слабкіший податковий тиск і т. ін., проте підприємець у цьому випадку діє від свого імені, на свій ризик і відповідає перед кредиторами всім своїм майном, а не тільки тим, яке безпосередньо використовується у підприємницькій діяльності.

Основними законодавчими актами, що встановлюють організаційно-правові форми підприємницької діяльності є: Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. (ст.3, 4, 5,6), Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. (ст.1, 2,6), Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст.2,3), Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 р. (ст.1), Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (ст.1, 9, 24, 25, 50, 65, 66, 75), Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р. (ст.2), Закон України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. (ст.5,8), Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. (ст.1), Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 р. (ст.6), Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 р. (ст.1,2), Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. (ст.1), Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. (ст.1), Закон України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999 р. (ст.5), Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15 березня 2001 р. (ст.3), Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. (ст.1), а також спеціальний нормативний акт - Класифікатор "Класифікація організаційно-правових форм господарювання", затверджений наказом Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994 р. № 288, вимоги якого відповідно до Закону України "Про стандартизацію" від 17 травня 2001 р. є обов'язковими до виконання і діють до прийняття інших нормативно-правових актів, що регулюватимуть ці питання.

Відповідно до зазначених вище нормативних актів суб'єкти підприємництва здійснюють свою діяльність у таких організаційно-правових формах:

індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

сімейне підприємство - підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом;

підприємства і об'єднання підприємств відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні", у тому числі господарські товариства;

дочірні підприємства;

філія;

представництво;

підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність;

спільна підприємницька (господарська) діяльність - діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення;

спільні підприємства - підприємства, які базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків;

підприємство, засноване на власності громадянина або юридичної особи іншої держави;

підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником якого є окремий іноземний громадянин або юридична особа іншої держави;

підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %;

кооператив - вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;

орендне підприємство - підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства або комунального майна;

селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою;

сільськогосподарський кооператив - добровільне об'єднання фізичних і юридичних осіб в іншу юридичну особу на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності та обслуговуванні переважно членів кооперативу;

споживче товариство - самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

спілка споживчих товариств - об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

організаційна правова форма підприємництво

Згідно зі ст.12 Закону України "Про підприємництво" держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

1.2 Поняття та види підприємств

1.2.1 Поняття підприємства

Поняття, види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності визначає Закон України "Про підприємства в Україні" (далі - Закон). Законом установлюються також права і відповідальність підприємств при здійсненні господарської діяльності, регулюються відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів і органами державного управління.

Ст.1 Закону, яка класифікує підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України, визначає підприємство як самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Дані атрибути відображають провову природу підприємств як юридичних осіб. Тобто підприємство - це юридична особа, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському суді або в третейському суді. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство як юридична особа має не загальну, а спеціальну правоздатність і може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Ст.25 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) і ст.9 Закону визначено, що підприємство як юридична особа діє на підставі статуту.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

Ст.26 Цивільного кодексу передбачено, що юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності і виникає з моменту затвердження її статуту або положення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

Можна зробити висновок, що права і обов'язки (предмет і цілі діяльності) юридичних осіб передбачені установчими документами, а саме для підприємств - статутом. На наш погляд, перелік напрямів і цілей діяльності, які зазначаються в статуті підприємства, не завжди є вичерпним, і у підприємства можуть виникати і інші права та обов'язки, які хоча і не передбачені статутом, проте, не суперечать діючому законодавству і цілям діяльності даного підприємства.

Разом з тим, закон у ряді випадків передбачає і інші засновницькі документи. До таких слід віднести рішення власника майна або уповноваженого органу про створення юридичної особи та установчий договір.

Необхідно зауважити, що, визначаючи підприємство як господарюючий статутний суб'єкт, законодавець допускає певну неточність. Деякі підприємства здійснюють свою діяльність без наявності статуту (наприклад, повне і командитне товариства, які закон як господарські товариства відносить до одного з видів підприємств, діють тільки на підставі установчого договору).

За змістом п.1 ст.5 Закону та п.3 ст.6 Закону України "Про власність" підставою для створення підприємства є рішення власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або трудового колективу.

Порядок створення підприємства та його реєстрації визначається даним Законом та Законом України "Про підприємництво", а щодо окремих категорій підприємств - також іншими законодавчими актами України. Зокрема, господарські товариства відповідно до ст.1 Закону України "Про господарські товариства" створюються на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.

Необхідно враховувати, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. № 24-92 останнім заборонено бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів, за винятками, передбаченими у п.1 і 7 цього Декрету.

Законодавчі акти не встановлюють будь-яких спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення підприємства. Таке рішення має бути оформлене актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством.

Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є установчий договір.

Установчий договір повинен укладатися у письмовій формі, тому що чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого договору. Такий договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, необхідних для його виконання (ст.153 Цивільного кодексу). Деякі з умов випливають з чинного законодавства, зокрема, ч.2 ст.26, ст.67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно зі ст.5 Закону підприємства можуть створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Законом передбачена також можливість створення підприємств у результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів або на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів і за наявності згоди власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств та господарських товариств, 75 і більше відсотків майна яких належить державі, шляхом поділу іншого підприємства або виділення структурних підрозділів (одиниць) повинне здійснюватися з дотриманням вимог Положення про порядок поділу підприємств і об'єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Мінекономіки України, Мінстату України та Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 р. № 43/79/5.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про господарські товариства" підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

1.2.2 Відособлені підрозділи підприємства

Відповідно до ст.7 Закону підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.

Тобто підприємство може мати у своєму складі як структурні, так і відособлені підрозділи. Філія і представництво є відособленими (відокремленими) підрозділами підприємства.

Згідно з п.2.32 Класифікатора "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - Класифікатор), затвердженого наказом Державного комітету України стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994 р. № 288, філія - це структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку саму діяльність (виробничу, наукову тощо), що і юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи.

У п.2.33 Класифікатора представництво визначається як структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Стосовно структурних підрозділів підприємства, то ними є: виробництво, цех, відділ, відділення, дільниця, ферма, інші аналогічні підрозділи підприємства. Такі підрозділи підприємства є часткою підприємства, входять до його структури, здійснюють діяльність на підставі положення, затвердженого директором підприємства, і очолюються керівниками, які призначаються (затверджуються) на посаду директором підприємства.

Усі підрозділи підприємства відповідно до абзацу третього п.1 ст.1 Закону не є юридичними особами. Чинним законодавством України структурні підрозділи підприємства не розглядаються як самостійні суб'єкти господарської діяльності. Відокремлені ж підрозділи, як правило, є самостійними суб'єктами господарської діяльності. Дані про відокремлені підрозділи підприємств включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ) відповідно до Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118. При цьому слід врахувати, що відповідно до ст.8 Закону України "Про підприємництво" створення підприємством відокремлених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Порядок надання таких відомостей визначений п.18 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 98 р. № 740. На підставі відомостей про створення філій, відділень, представництв (без створення юридичної особи) суб'єктів підприємницької діяльності відокремлені підрозділи вносяться до ЄДРПОУ з присвоєнням їм ідентифікаційного коду. А потім відокремлені підрозділи повинні в 20-денний термін після включення до ЄДРПОУ звернутися до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням для взяття на податковий облік.

Відокремлені підрозділи, як правило, є платниками податків (п.1.1 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.). Відповідно до п.2 ст.3 та п.5 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. відокремлені підрозділи, що виділені підприємством на окремий баланс, зобов'язані вести бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності таких підрозділів.

Що стосується податку на прибуток, то відповідно до п.2.1.3 ст.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. платниками податку на прибуток є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

1.2.3 Майно підприємства

Відповідно до ст.10 Закону майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності і відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належать йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, учиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення і приватизації власності;

придбання майна іншого підприємства, організації;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

1.2.4 Управління підприємством

Згідно зі ст.14 Закону управління підприємством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати.

Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Власник або уповноважені ним органи можуть делегувати ці права раді підприємства (правлінню) чи іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника та трудового колективу.

Найняття (призначення, обрання) керівника підприємства є правом власника (власників) майна підприємства і реалізується безпосередньо або через уповноважені ним органи.

Рішення із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених ним органів.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює правління.

Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом. Правління обирає зі свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Відповідно до ст.16 Закону керівник підприємства наймається (призначається) власником або обирається власниками майна.

При найнятті (призначенні, обранні) власником або уповноваженим ним органом керівника підприємства на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, строки найняття, обов'язки і відповідальність керівника підприємства перед власником та трудовим колективом, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контрактом (договором, угодою) та законодавством України.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів управління даного підприємства і якщо інше не передбачено законодавством України. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади до закінчення строку контракту на підставах, передбачених у контракті або в законодавстві України.

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм та інших аналогічних підрозділів підприємств), а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

1.2.5 Реорганізація і ліквідація підприємства

Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом, - власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи господарського суду, а щодо господарських товариств - до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Відповідно до чинного законодавства (ст.5 і 34 Закону), ст.4 і 19 Закону України "Про господарські товариства", реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) підприємств та господарських товариств здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства.

Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

а) визнання його банкрутом;

б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, установлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

в) якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

г) на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. (в редакції від 30 червня 1999 р.).

Відповідно до підп. "в" ч.4 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства" товариство ліквідується на підставі рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

З позовом про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства може звернутись до суду державний орган, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурор, орган, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яке підприємство чи організація, які вважають порушеними свої права чи інтереси, що охороняються законом, у зв'язку зі створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

Судовий порядок скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності встановлений для випадків:

визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;

несвоєчасного сповіщення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження.

Скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене ч.11 ст.8 Закону України "Про підприємництво".

При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Відповідно до п.4 ст.34 Закону та ст.22 Закону України "Про господарські товариства" підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство - з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (ч.2 ст.37 Цивільного кодексу), і тому може не збігатися у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Нові підприємства, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов'язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника.

Порядок і умови реорганізації та ліквідації об'єднань, створених підприємствами на добровільних засадах, згідно зі ст.3 Закону визначаються установчими документами про створення об'єднань.

Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо).

Відповідно до п.2 ст.37 Закону України "Про власність" у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

Згідно зі ст.14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" припинення діяльності підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти майном.

Відповідно до п.2 ст.35 Закону ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України. Частина 19 ст.8 Закону України "Про підприємництво" пов'язує втрату підприємством статусу юридичної особи з виключенням його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Необхідно зауважити, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.

1.2.6 Види підприємств

Згідно зі ст.3 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Об'єднання підприємств мають такі ознаки:

а) об'єднання діють на основі договору або статуту, які затверджуються їх засновниками або власниками;

б) підприємства, які входять до складу об'єднання підприємств, зберігають права юридичної особи;

в) об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням;

г) об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

д) в об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав;

е) рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством;

є) реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому законодавством для підприємства;

ж) підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями;

з) об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять до нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання.

Відповідно до Закону підприємства можуть об'єднуватись в:

а) асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

б) корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

в) консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

г) концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

д) інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

До об'єднань підприємств належать також промислово-фінансові групи, порядок створення, реорганізації та ліквідації яких, а також фінансово-економічні умови їх діяльності визначаються Законом України "Про промислово-фінансові групи в Україні" (далі - Закон) від 21 листопада 1995 р.

Відповідно до ст.1 Закону промислово-фінансова група (ПФГ) - це об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Суб'єктами промислово-фінансової групи є:

а) головне підприємство ПФГ - підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

б) учасник ПФГ - підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно із законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Головне підприємство і учасники ПФГ згідно зі ст.2 Закону зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство. ПФГ не має статусу юридичної особи.

Законом передбачено, що право діяти від імені ПФГ має виключно головне підприємство ПФГ.

Головне підприємство і учасники ПФГ укладають генеральну угоду про сумісну діяльність для виробництва кінцевої продукції. Ця діяльність відповідно до ст.434 Цивільного кодексу України є окремим видом сумісної діяльності.

Сторони самостійно визначають умови генеральної угоди, крім тих, що випливають з державних програм, з метою реалізації яких і створено ПФГ.

Пункт 3 ст.2 Закону визначає істотні умови угоди, якими є:

назва ПФГ;

перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

визначення головного підприємства ПФГ;

кандидатура президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади;

перелік учасників ПФГ;

перелік кінцевої продукції ПФГ;

термін дії угоди;

інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визначають необхідними ініціатори створення ПФГ.

Угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України і набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ.

Згідно з п.1 ст.3 Закону рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ ухвалюється Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, і оформлюється постановою.

1.4 Інші організаційно-правові форми суб'єктів підприємництва