Принципи адвокатської діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи адвокатської діяльності в Україні

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" у частині першій ст. 4 дає визначення принципів адвокатської діяльності, недотримання яких буде вважатися діяльністю, що не вписується в рамки Закону. У назві статті 4 йдеться про "принципи і засади адвокатської діяльності". Між тим жодних засад ця стаття не називає.

Стаття 4 Закону називає 4 групи умов, якими доведеться керуватися адвокатам у повсякденній роботі і які віднині оголошені основними узаконеними принципами адвокатської діяльності. За цією нормою Закону:

1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. адвокатський конфіденційність правовий діяльність

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Принцип верховенства права

Верховенство права - конституційна декларація. Суть принципу означає абсолютний і безумовний пріоритет права, незалежно від того, хто стоїть перед Законом. Головним критерієм верховенства права і законності будь-якого нормативного акта передусім є його відповідність Конституції як Основному Закону України, який має найвищу юридичну силу. У розбудові і діяльності адвокатури в цілому цей принцип закладається як одна з головних підвалин єдиної незалежної професійної правозахисницької інституції країни, як акт свідомого визнання і сприйняття конституційного пріоритету у всіх правотворчих та правозастосувальних процесах на теренах України.

Безпосередньо в діяльності кожного адвоката цей принцип виявляється в питаннях оцінки правозастосувальних дій фізичних та юридичних осіб і правоохоронних органів, як ознака професіоналізму та високої правової культури. Саме таких характеристик потребують справи у високих судових інстанціях та Конституційному Суді України. Останнє зовсім не означає відсутність таких ситуацій в повсякденній практиці.

Принцип законності

Якщо верховенство права - поняття науково-теоретичне і визначальне для усієї системи права, то феномен Законності, зароджуючись у теоретично-правовій сфері правотворення, охоплює величезну територію правозастосувальної практики через компетентні органи й організації країни, але одночасно законність як принцип діяльності адвокатури є фактором повсякденної оцінки застосування Закону у кожній конкретній справі.

Для адвокатури законність - це орієнтир і суть курсу в організаційній і повсякденній діяльності, для адвоката законність - це інструмент повсякденної практики, це робочий і постійно діючий принцип. Він потребує від адвоката перш за все бездоганного знання закону, з яким йому довелося зіткнутися у даний момент.

Адвокат, як ніхто інший, повинен орієнтуватися в "найсвіжіших" змінах у сфері законодавства. Інша справа - немає і не може бути юриста, який знає все, і, як це не дивно, до неможливого і не слід прагнути. Головне для адвоката - завжди мати під рукою законодавчу і нормативну базу і швидко орієнтуватися у пошуках потрібного закону чи норми, які діють на даний момент. Це головна зброя адвоката у будь-якій справі.

На завершення характеристики принципу законності в адвокатській діяльності вимушено затримаємося на питанні законності діяльності самих адвокатів. Може, це видасться не зовсім доречним, але неможливо не торкнутися тієї гнітючої атмосфери, яка склалася в середовищі адвокатів задовго до набуття чинності Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як це не прикро, але слід визнати, що негативні наслідки моральної деградації суспільства не могли не відбитися на духовному стані судової і правоохоронної систем і не обійшли стороною адвокатський корпус. Жадоба до швидких заробітків на чужій біді, поєднана з низькими професійними якостями і безпринципністю, стали чи не найпоширенішим симптомом важкої хвороби корпусу нинішньої адвокатури.

Багаторічна історія адвокатури вже давно довела: справжнього визнання і вдячності, а відтак істинного щастя від своєї професії адвокат може отримати лише за умов виявлення високої професійності і самоповаги, збереження людської і професійної гідності, хоч би як важко це іноді не давалося в житті.

Професіоналізм і порядність - це головний капітал адвоката, який хоче набути ділової популярності і широкого попиту. "Легкі" заробітки за рахунок знайомств зі слідчими чи суддями рано чи пізно завершуються закономірним фіналом. Принцип законності у поєднанні з вимогами професійної та загальнолюдської моралі слід розглядати і як своєрідну техніку професійної безпеки, як надійне страхування адвоката від власного "падіння",

Принцип незалежності

Пункт 2 статті 1 Закону визначає, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Із змісту цієї норми права випливає, що:

По-перше, незалежність адвоката є суто професійною категорією, тобто незалежність у межах конкретних функцій - захист, представництво, надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокат також є повністю незалежним у виборі клієнта та умов угоди на надання правової допомоги. Адвокат є вільним у виборі засобів захисту та власної позиції, яку він узгоджує з клієнтом. Клієнт - це єдина процесуальна фігура, з якою адвокат зобов'язаний узгоджувати кожен свій крок, пов'язаний із захистом інтересів останнього.

По-друге, свою професійну незалежність адвокат повинен розуміти не як щедрий аванс держави, а як запоруку довіри, гарантію невтручання і підкреслення відповідальності за свою діяльність.

Незалежність на практиці - це дійсно ніким не контрольована свобода процесуальних дій адвоката під час провадження конкретної справи в межах закону, своїх процесуальних прав та обов'язків. Але це водночас і висока свідомість та відповідальність перед клієнтом. Отже, професійна незалежність обмежена інтересами клієнта і правовими межами закону.

Незалежність адвоката у ролі захисника обмежується рядом законодавчих положень. Зокрема, ст. 46. КПК "Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні" формулює вимоги, через які не може переступити захисник за принципом незалежності адвокатської діяльності:

- захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу;

- неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов'язковою;

- якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку" передбаченому статтею 53 цього Кодексу;

одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого;

- захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;

- захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного, обвинуваченого, до першого допиту підозрюваного мати з ним конфіденційне побачення без дозволу слідчого, прокурора, суду, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження кількості та тривалості. Такі зустрічі можуть відбуватися під візуальним контролем уповноваженої службової особи, але в умовах, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування;

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника.

Стаття 47 КПК "Обов'язки захисника" передбачає, що: Захисник зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Захисник зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

Отже, заглибившись у норми процесуального права, ми дізнаємося, що адвокат у своїй професійній незалежності насправді дуже обмежений такими категоріями, як "адвокат зобов'язаний", "адвокат повинен". Тому розумно вчинить той адвокат, який у своїй професійній діяльності власну незалежність буде сприймати як підвищену персональну відповідальність за кожен свій крок на шляху до створення і зміцнення іміджу надійного професіонала і високо порядної людини.

Принцип конфіденційності

В роботі адвоката - це особлива категорія, один із стовпів, на яких тримається адвокатська професія. Людина звертається до адвоката по допомогу у вирішенні якоїсь важливої для неї правової проблеми. В інтересах отримання правильної консультації, правильного вирішення своєї проблеми людина вимушена відкривати адвокатові свої секрети, які вона приховує іноді від найближчих людей. Тепер вона повністю обеззброєна перед чужою, незнайомою людиною і повністю в її руках. Можна собі уявити, як розвивалися б події за відсутності такої сильної гарантії, як адвокатська таємниця. Тільки узаконений принцип конфіденційності дозволяє клієнту розкрити перед адвокатом усі найпотаємніші деталі своєї справи і вселяє упевненість, що все, що вона викладе перед своїм повіреним, залишиться під надійним захистом закону. Якщо хоч на мить припустити неможливе з наступного дня скасовується і перестає діяти принцип конфіденційності, адвокатура як інститут судозахисництва втратив би право на існування.

Стосовно дотримання принципу конфіденційності. Очевидно, цей принцип вводиться законодавцем на заміну узаконеного в КПК положення про адвокатську таємницю. На наш погляд, це помилковий крок як авторів проекту, так і законодавця. Поняття "конфіденційність" і "адвокатська таємниця", попри наявність деяких аналогій, суттєво різняться за своєю природою і змістом.

Конфіденційність означає визначену законом чи іншим правовим актом інформацію, яка характеризується у першу чергу обмеженістю доступу до неї певного кола осіб.

Зміст, обсяг та характер інформації, що надходить до адвоката від його підзахисного чи довірителя, не визначається законом чи іншим нормативним актом, а її безпосереднім власником. Ще задовго до виникнення поняття "конфіденційність" діяло і діє нині правило адвокатської таємниці. І якщо поняття адвокатської таємниці і містить ознаки конфіденційності, то останнє є абстрактним поняттям і не має на увазі якийсь конкретний вид діяльності.

Саме цим можна пояснити англо-американську практику, яка визнає два види конфіденції - privacy і secrecy.

У першому випадку йдеться про прерогативи особистості, в другому це - інформація для службового користування, що доступна обмеженому колу офіційних осіб фірми, корпорації, державного органу, громадської чи політичної організації. Суттєва відмінність поняття і суті адвокатської таємниці у тому, що вона поєднує у собі privacy і secrecy.

З одного боку, обов'язок дотримання адвокатської таємниці виникає як наслідок укладення договору адвоката з конкретним клієнтом, а з другого - дотримання адвокатської таємниці охороняється Законом.

Пункт 3 ст. 47 КПК встановлює: "Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю". Зауважимо, у цій нормі Закону вживається саме термін "адвокатська таємниця", але не конфіденційна інформація.

Трохи раніше ми вже згадували про гармонізацію Закону з іншими законодавчими актами. І в цьому питанні ми маємо достатньо підтверджень. Так, ст. 46 КПК встановлює, що "Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків, без його згоди не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом, а Захисник без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

Адвокату слід бути вкрай обережним у випадках, коли клієнт намагається перед патроном розкрити свої секрети, що не мають жодного відношення до справи і не несуть корисного навантаження в інтересах вирішення головного питання - захисту законних прав. Тим часом адвокат може стати носієм такої інформації, про яку говорять "менше знаєш, довше живеш". Наведу приклад із практики.

У кримінальній справі про великі розкрадання державного майна обвинувачуваний у період ознайомлення з матеріалами справи попросив адвоката передати дружині записку про те, що у схованці зберігаються "документи", пообіцявши щедро віддячити за послугу. Адвокат зрозумів, що йдеться про схованку грошей чи цінностей. Взявши таку записку, адвокат мимоволі став би посвяченим у секрет про місце можливого знаходження цінностей. Адвокат розсудливо відмовився від цієї місії, пообіцявши підзахисному попросити у слідчого дозволу про надання підзахисному побачення з дружиною. Він виконав свою обіцянку, а незабаром після побачення двоє слідчих із слідчої групи були відсторонені від справи, у зв'язку з тим, що вони в нічний час потай від керівництва слідчої групи кілька разів відвідували будинок підзахисного і знаходилися там тривалий час у пошуках (як потім з'ясувалося, не безрезультатних) прихованих обвинувачуваним грошей. Якби адвокат зважився на передачу записки, він став би володарем інформації про місце схованки "скарбу", а відтак і основним підозрюваним у причетності до зникнення грошей.

Кожен адвокат повинен твердо засвоїти, що його відповідальне ставлення до чужої конфіденційній інформації - це надійна гарантія уникнути неприємностей з цього приводу у майбутньому.

Уникнення конфлікту інтересів

Якщо принцип адвокатської таємниці у діяльності адвокатури в Україні веде свою історію ще з часів судово-правової реформи в Російській Імперії, а також від першого у незалежній Україні "Закону про адвокатуру", то принцип уникнення конфлікту інтересів - це новела у певному сенсі.

Закон так тлумачить цей принцип: "конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов'язками, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності".

Слід уточнити, що новела саме в якості задекларованого і узаконеного принципу адвокатської діяльності. Етичні мотиви, які виключали можливість виконання адвокатом ролі захисника через можливість конфлікту інтересів саме у цій справі і саме щодо конкретної особи, існували і раніше. Цивільно-процесуальний і кримінально-процесуальний кодекси виключали таку можливість і були законною підставою для відводу адвоката у випадку, коли останній уже раніше був причетний до вирішення даної справи в будь-якій іншій ролі.

Чинне процесуальне законодавство також передбачає обмеження участі адвоката у справі з певних, у тому числі й етичних, мотивів. Так, ст. 41 ЦПК України встановлює, що одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 46 нового КПК України "Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні" встановлює: "Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу".

З метою запобігання конфлікту інтересів КПК надає захисникові право на відмову від виконання своїх обов'язків після його залучення у випадках;

1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні. Такі підстави включені до Закону і повністю відтворюються у ст. 78 КПК "Підстави для відводу захисника, представника":

- захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;

особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник або представник також у випадках: а) якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

б) зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;

в) якщо вона є близьким родичем або членом сім'ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого зі складу суду.

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні.

Перші три пункти однаковою мірою можна віднести як до правових, так і до етичних приводів. Що ж до п. 4, то він потребує окремого, більш глибокого тлумачення, оскільки, на нашу думку, тісно пов'язаний з темою укладення угоди про надання правової допомоги і, вочевидь, неправильно орієнтує адвоката в етичному просторі відносин з майбутнім клієнтом, тому цій аспект питання буде більш детально розглянуто в розділі "Укладення угоди".

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави

Щодо першого пункту ч. 2 ст. 4 Закону "Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України", то він не вносить жодних змін до статусу адвоката порівняно з Законом "Про адвокатуру". І далі "... та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави" вказує на відсутність якогось конкретного порядку на всі випадки у практиці. Конкретна ситуація, що пов'язана з необхідністю виїзду за кордон для провадження справи, має вирішуватися залежно від конкретної країни і дипломатичних відносин, які склалися наданий момент між Україною і конкретною державою.

У цьому випадку мають значення не лише законодавство України та законодавство іноземної держави, але й участь України у міжнародних угодах та організаціях, які передбачають і участь адвоката у конкретних питаннях.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

У частині 3 ст. 4 Закону однією загальною фразою інформується про усі форми здійснення адвокатської діяльності в Україні. Параграфом пізніше "Види адвокатської діяльності. Права і обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності" ці питання будуть розглянуті більш детально.

Особливої уваги заслуговує факт надання пріоритету положенням, передбаченим міжнародним договорам України: Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Щодо першого пункту частини 2 ст. 4 Закону "Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України", І далі "... та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави" вказує на відсутність якогось конкретного порядку на всі випадки у практиці. Конкретна ситуація, що пов'язана з необхідністю виїзду за кордон для провадження справи має вирішуватися в залежності від конкретної країни і дипломатичних відносин, які склалися на даний момент між Україною і конкретною державою.

У цьому випадку мають значення не лише законодавство України та законодавство іншої іноземної держави, але й участь України у міжнародних угодах та організаціях, які передбачають і участь адвоката у конкретних питаннях.

Види адвокатської діяльності. Спрямування, спеціалізація

Види адвокатської діяльності

Коло, межі і територія адвокатської діяльності встановлюється ст. 19 Закону "Види адвокатської діяльності". Частина 1 цієї норми відносить до видів адвокатської діяльності:

1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Консультаційна робота адвоката

Не випадково першим пунктом переліку різновидів адвокатської діяльності ст. 19 Закону називає "надання правової інформації, консультацій і роз'яснень правових питань". Серед широкого спектра видів адвокатської діяльності, регламентованих Законом, консультаційна робота є найбільш ємким і такою ж мірою важливим сектором зайнятості, це основний вид роботи усіх адвокатів і адвокатських формувань у загальному діапазоні юридичної допомоги населенню.

Здебільшого саме з консультаційної роботи починаються всі інші види юридичної практики: надання порад, довідок, складання юридичних паперів та документів, досягнення згоди про подальшу співпрацю, укладення угод про провадження тих чи інших справ в суді тощо - усе це результат роботи адвоката з надання пересічної консультації.

Уявлення відвідувача про рівень професіоналізму адвоката, про його уміння та бажання працювати зацікавлено та ефективно виявляється саме на стадії знайомства з останнім при першій зустрічі в процесі отримання юридичної консультації. Враження, яке залишилося у клієнта під час першої бесіди, вирішує долю подальших взаємин з адвокатом.

Візит людини до адвоката - це завжди вимушений крок. Людина, що прийняла рішення про відвідування юридичної консультації, зважила усі свої можливості, приготувалася до певних витрат часу і коштів, а головне, до вигідного для себе викладу ситуації, що стала причиною звернення до послуг адвоката.

Найбезнадійніша для відвідувача та найбезперспективніша з точки зору адвоката справа може бути роз'яснена таким чином, що людина, попри негативний для себе результат, вийде вдячною і задоволеною від спілкування з адвокатом. І можна не сумніватися, що за нагоди вона знову звернеться саме до цього адвоката. Головне - бути з клієнтом чесним, уважним до його проблеми, не створювати собі анти іміджу плутаними та безкінечними роз'ясненнями на кшталт: справа у вас майже безнадійна, щоправда... тут можна ще поміркувати... може щось і вийде, але на це підуть певні витрати, звичайно... нічого пообіцяти не можу, але спробувати не заважає тощо.

Усі ці обставини має ураховувати адвокат. Головна специфіка адвокатської діяльності полягає у тому, що адвокат під час роботи завжди опікується інтересами інших людей. Він мусить виконувати свою роботу грамотно, сумлінно й ефективно, оскільки зазвичай ця робота є платною. Перспектива подальших взаємин цілком залежить від першої зустрічі: зовнішній вигляд адвоката, сконцентрованість уваги до розповіді візитера, його щира професійна зацікавленість, постановка доречних та цілеспрямованих питань - ніщо не промине повз прискіпливий погляд клієнта.

І навпаки, неодноразове відволікання під час розповіді до телефонних розмов, переговори з колегами, недотепні жарти тощо спрацюють не на користь адвоката, і через деякий час стане відомо, що клієнт звернувся до іншого. Деонтологічний кодекс у розділі "Відносини з клієнтами" наголошує: "Адвокат консультує і захищає свого клієнта швидко, якісно і старанно. Він бере на себе відповідальність за виконання функцій, які йому доручили". Це означає, що, консультуючи відвідувача, адвокат бере на себе відповідальність за правильність наданої консультації та за наслідки у разі, коли консультація виявилась хибною, що призвело до необгрунтованих витрат часу і коштів.

Слід зазначити, що далеко не всі адвокати полюбляють і виявляють схильність до такого виду діяльності, як консультаційна робота. Комусь більше до вподоби мобільний стиль діяльності - візити до слідчого, робота в судовому засіданні тощо. Однак, зауважимо, саме рутинна консультаційна робота дає адвокатові неоціненну можливість - щодня стикатися з новими життєвими ситуаціями в різних сферах діяльності, а необхідність надання правильної консультації спонукає до систематичного ознайомлення з десятками законодавчих та урядових актів і робить адвоката максимально досвідченим та інформованим у багатьох галузях права.

Саме в процесі юридичної консультації виникають цивільні, трудові, кримінальні чи адміністративні справи. У свою чергу, виникнення нагальної необхідності у започаткуванні судової справи, як правило, тягне за собою потребу в тих чи інших паперах, витребування яких приймає на себе адвокат.

Наслідком якісної консультаційної роботи є подальша співпраця: складання заяв, скарг та інших документів правового характеру і, зрештою, договору про надання адвокатом правової допомоги в суді.

Такі різновиди консультаційної роботи, як надання правової інформації та роз'яснень з правових питань, мають певну специфіку. Ця послуга адвоката, як і будь-яка інша, є платною. Зазвичай відвідувач, якому потрібно отримати певну правову інформацію чи роз'яснення, побажає мати їх у письмовій формі. Про подальшу співпрацю поки що не йдеться, тому до такого доручення слід поставитися з особливою увагою, аби не припуститися найменшої помилки. Нам не відомо, як скористається такою довідкою клієнт, але будь-які небажані результати з використанням довідки дадуть привід для претензій до її офіційного автора. Ця частина роботи важлива ще й тому, що виховує у адвоката уміння грамотно й обгрунтовано складати ділові запити з урахуванням того, що такі папери залежно від їхньої якості створюють адекватне ставлення до автора.

Консультаційна робота породжує й інші види консультаційної допомоги, передбачені законодавством.

Правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави". (Стаття 19 Закону)

Стосовно правового супроводу діяльності юридичних і фізичних осіб - усе зрозуміло, позаяк йдеться про юридичну допомогу у вигляді обслуговування за угодою, інакше кажучи, йдеться про юрисконсультство, яке було, є і буде інтенсивно розвиватись.

Що стосується правового супроводу органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави, то тут можуть бути різні-довгострокові чи одноразові варіанти співпраці названих суб'єктів влади з адвокатурою за двосторонньою угодою. Особливість таких угод полягає у тому, що співпраця за ними передбачає дотик адвоката чи адвокатської контори до державних інтересів чи державних коштів і не виключає постійного контролю з боку таких державних контрольних органів, як КРУ, прокуратура тощо.

Такі угоди мають укладатися дуже грамотно й ретельно і виконуватися максимально точно і своєчасно.

Загалом щодо теми юрисконсультства на підприємстві адвокатові слід твердо дотримуватися декількох напрацьованих практикою правил:

- з першого ж дня співпраці з'ясувати для себе, чого від вас як юриста очікують - правової допомоги чи прислуговування керівникові підприємства і виконання його забаганок, і, зважаючи на обставини, вирішити, чи приймаєте ви правила гри.

У першому випадку, слід поставити себе на підприємстві таким чином, щоб без вашої візи керівник не підписав жодного документа, який породжує правові наслідки для підприємства. Зрозуміло, що такі відносини будуються не одразу і не за один день, однак потрібно коректно і наполегливо рухатися у цьому напрямку і підводити керівника до такого рішення поступово і наполегливо. Тільки за таких обставин юрист здатен здобути повагу до своєї роботи і не проґавити жодного помилкового чи не правового рішення керівника;

1) складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру

2) складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

Наступним, найбільш поширеним видом адвокатської діяльності після консультаційної роботи є складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. З одного боку, ця робота є закономірним наслідком проведених консультацій, а з другого - є логічним продовженням їх. Складання одного зі згаданих документів -це вже елемент поглибленої співпраці. Адвокат вивчає матеріали, формулює правову основу документа, формує її законодавче обґрунтування. Відбувається більш поглиблене знайомство з психологічним портретом клієнта, складається уява про його етико-правовий образ, виявляються його істинні наміри та їх відповідність закону.

Надання згоди на складання правового документа грунтується: 1) на твердій упевненості адвоката у правомірності суті вимог клієнта; 2) на наявності мінімальних процесуальних і фактичних шансів на реалізацію цього документа; 3) на абсолютній упевненості, що документ не призведе до будь-яких негативних наслідків для клієнта.

За відсутності хоча б одного з цих критеріїв адвокату слід аргументовано відмовитися від складання документа. У випадку наполягання клієнтом на складанні документа і за умов його правомірності адвокат складає документ і вручає його клієнтові лише після отримання від останнього підтвердження того, що його попереджено про можливі негативні наслідки.

У пункті 3 цієї норми Законодавець по суті обмежує перелік кримінально-процесуальних підстав участі адвоката у кримінальному провадженні, до яких віднесено: захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Нерідко консультація чи складання юридичного документа завершуються укладенням угоди про надання правової допомоги на досудовому слідстві чи в суді. Загалом це нормальна ситуація.

Надання адвокатом згоди на продовження співробітництва на різних етапах кримінального провадження - це відповідальний, добре зважений і ретельно продуманий крок. Перш ніж погодитися на подальше ведення справи, адвокат повинен урахувати всі обставини: власну компетентність у специфіці справи, юридичну перспективу конкретної справи, власну робочу зайнятість, свій стан здоров'я й інші обставини.

Зазвичай кожна справа, за участь у якій береться адвокат, вимагає від останнього не лише достатнього запасу знань у конкретній галузі права, а й досвіду ведення справ цієї специфіки. Міжнародні "Стандарти юридичної професії", прийняті Міжнародною асоціацією юристів у вересні 1990 р., регламентують: "Адвокат не погоджується брати на себе ведення справи, коли він знав чи повинен був знати, що не має необхідної компетентності, щоб вести її; в меншій мірі він повинен співпрацювати з адвокатом, який має таку компетентність. Адвокат може не приймати справу, коли він не має можливості вести її швидко, беручи до уваги інші зобов'язання".

До речі, така вимога міжнародної правової спільноти дещо нівелює положення Закону про право адвоката відмовитися від уже прийнятої справи за п. 4 ст. 47 КПК, якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним. На такі чинники, як недостатність належної кваліфікації для провадження певної справи, адвокат має зважати не після прийняття справи, а до цього акта.

Візьмемо категорію справ, що виникають за наслідками дорожньо-транспортних пригод. Тут, крім знання норм цивільного та кримінального права, необхідно знати специфіку справи, тобто добре орієнтуватися у механізмах ДТП, тонкощах розслідування справ, уміти перевіряти розрахунки експертів. Якщо з указаними вимогами у адвоката все гаразд, а претензії клієнта справедливі і обгрунтовані, тоді робота над справою буде зацікавленою і, скоріше за все, ефективною.

Але навіть у такій справі можуть бути нюанси, які перевантажують совість адвоката і власні настанови життя. Не виключаються обставини, коли клієнт виявився головним винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, що потягла за собою тяжкі наслідки - людські жертви і значні матеріальні втрати для потерпілих. Клієнт, скориставшись тяжким станом потерпілих, зумів знайти "спільну мову" з інспекторами ДАІ та слідчим і прагне через суд, за допомогою адвоката домогтися стягнення з потерпілих власних збитків. Про всі поза правові нюанси клієнт поділився з адвокатом.

Для адвоката виникає ситуація морального вибору, яка вирішується ним залежно від його життєвих настанов і конкретних обставин. У цій ситуації адвокат змушений діяти відповідно до своїх моральних настанов, не порушуючи при цьому право-етичних вимог. Дізнавшись про істинні обставини справи, адвокат:

а) погоджується взятися за справу, що завідомо є несправедливою, з огляду на відверте зізнання клієнта про свої закулісні справи з інспекторами ДАІ і слідчим;

б) відмовляється від участі у справі (до укладення угоди) на стороні цього клієнта, посилаючись на обставини (наприклад, зайнятість).

Щоб діяти за п. "б", адвокат має бути впевненим, що його клієнт є єдиним і незаперечним винуватцем ДТП. Відмова припустима за умов, що адвокат за своїми принципами не може взяти на себе допомогу у досягненні несправедливої, хоча, з формальної точки зору, і обґрунтованої цілі. Цілком природно, що останній варіант є прийнятним далеко не для кожного адвоката, а лише для такого, що може дозволити собі "розкіш" відмовлятися від заробітку, зважаючи на свої моральні настанови.

Не виключено і таке, що клієнт після укладення договору зізнається адвокату в істинних обставинах справи. За таких умов у адвоката не залишається вибору: він зобов'язаний сумлінно виконувати свій обов'язок, хай і без емоційного пафосу і без великої поваги до власного клієнта. Є ще одна можливість вирішити останню ситуацію - відмовитися від уже укладеного договору через нещиру поведінку клієнта, але тут слід ураховувати такі обставини: а) закон забороняє відмовлятися за ініціативою адвоката від виконання укладеного договору; б) адвокат уже володіє конфіденційною інформацією довірителя. Одностороння відмова від угоди за таких умов може мати негативні наслідки для адвоката.

У перші роки існування радянської держави навіть робилися спроби теоретично обгрунтувати право адвоката на відмову від захисту інтересів звинувачуваного, підсудного (вже прийнятої справи) за мотивами "соцбридливості", однак, як показав подальший розвиток подій, ані законодавство, ані адвокатська практика не пішли цим шляхом. Закон України про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу (21.06.2001 р.) пішов шляхом зміцнення статусу захисника на попередньому слідстві й установив, що усунення адвоката в цей період ведення справи здійснюється за рішенням суду.

Варто пам'ятати, що філософія адвокатського захисту полягає не в тому, щоб допомогти злочинцеві уникнути покарання за скоєний злочин, а допомогти підзахисному максимально ефективно використати усі обставини у справі на його користь і довести перед судом необхідність їх урахування при визначенні виду та міри покарання.

Але найперше і найголовніше, що виправдовує існування інституту адвокатури, - це реальна можливість недопущення судової помилки, ціна якої - засудження та покарання невинуватої людини, це надання народу впевненості, що кожна людина може розраховувати на допомогу від сваволі будь-кого, у тому числі і держави. Все інше - прикладне.

Наведені міркування покликані закріпити в адвоката розуміння того, що надання адвокатом згоди на ведення справи - це відповідальний крок, продумане та зважене рішення, прийняте з урахуванням усіх обставин справи та своїх фактичних і професійних можливостей щодо якісного та безперешкодного виконання свого професійного обов'язку.

Надання усної згоди ще не породжує якихось обов'язків адвоката, якщо він не виявився посвяченим у конфіденційні подробиці справи.. На цьому етапі він вільний в остаточному вирішенні питання щодо укладення угоди, але після юридичного оформлення останньої адвокат позбавляється права на відмову від домовленостей, за винятками, що передбачені Законом.

Делікатна і конфліктна ситуація може виникнути за умов, коли адвокат під час консультації оволодів конфіденційною інформацією клієнта і лише після цього відмовив йому у прийнятті справи до свого провадження та підписання угоди про надання правової допомоги. Відчувши можливість подібної ситуації, адвокат правильно вчинить, зупинивши балакучого клієнта від надмірного посвячення його в конфіденційні подробиці справи. Є подробиці, яких краще не знати.

Згідно із Законом, "клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність".

На нашу думку, у цьому визначенні відсутні деякі формальні моменти. По-перше, не завжди клієнтом виявляється об'єкт надання правової допомоги, безпосередньо той, у чиїх інтересах доведеться адвокатові працювати. По-друге, усі перелічені вище суб'єкти стають клієнтами лише після підписання угоди з адвокатом, тому це визначення підлягає уточненню. Особа, з якою укладено угоду з надання правової допомоги, стає клієнтом з моменту підписання останньої сторонами. Може статися так, що між підписанням угоди і початком роботи з надання правової допомоги мине тривалий час, коли адвокат через обставини справи чи за відсутності конкретної потреби не виконує жодних дій за угодою, але це зовсім не означає, що в цей період особа, з якою укладена угода, не є клієнтом.

Ситуація: Н. уклав з адвокатом угоду на представництво в суді. Справу призначено 26 червня, але наступного дня Н. захворів. Справу призупинено і буде призначено після одужання Н. Адвокат ніяких дій за угодою не виконував, але це не означає, що Н. на час хвороби перестав бути його клієнтом. Якщо угода не розірвана у зв'язку з хворобою, Н. може в будь-який момент звернутися до свого адвоката по допомогу стосовно своєї справи.

Отже, під терміном "клієнт" у нинішньому його розумінні в адвокатському середовищі є один із суб'єктів, названих у п. 7 ст. 1 Закону, з яким укладено угоду про надання правової допомоги на досудовому слідстві чи у суді або надання іншої правової допомоги.

Іноді в адвокатському середовищі можна почути "це мій довічний клієнт", здебільшого так називають людину, яка тривалий час відвідує адвоката у якійсь безкінечній справі, навіть після того, коли всі юридичні ниточки між ними давно розірвано.

Зустрічі та спілкування адвоката з майбутнім клієнтом можуть відбуватися і поза межами вимог Кримінально-процесуального кодексу. Між адвокатом та відвідувачем поки що не існує відносин, що грунтуються на взаємних правах та зобов'язаннях. У цей час діють норми етичного характеру.

Але саме перша зустріч формує у сторін майбутньої угоди певні враження один від одного та визначає напрям подальших відносин, тому доцільно докладніше зупинитися на нюансах процедури укладення угоди з надання правових послуг.

Раніше ми вже згадували які жорсткі критерії моральності в цьому питанні, домінували в адвокатурі України періоду Російської імперії ХІХ-ХХ ст. У "Правилах адвокатської професії в Росії" (А. Н. Марков, 1913) питанням прийняття кримінальної справи до захисту було присвячено спеціальний розділ "Недопустимые способы приобретения дела", де особливу увагу приділялося особистій порядності адвоката у питанні придбання справ і їхнього оформлення. В основі такого підходу лежала істина: адвокат, укладаючи угоду на надання юридичної допомоги, не має морального права ошукувати та затягувати клієнта в будь-який спосіб і не вільний обіцяти останньому позитивного результату тому, що вирішує справу лише суд.

Зазначимо, що адвокатура радянського періоду 40-90-х років минулого століття становила прошарок хоча і принижених статусно, водночас професійно високоосвічених й високопрофесійних юристів, які дотримувалися досить стійких моральних традицій. Постійне третирування адвокатури як професії, принизливе ставлення до адвокатської праці з боку державних органів та партійних чиновників змушували адвокатів завжди перебувати в стані пошуку нових форм роботи, постійно підвищувати професіоналізм і ретельно дотримуватися етичних норм у взаєминах з колегами, учасниками слідчого та судового процесу. Це було необхідним ще й тому, що кожен помилковий чи некоректний крок адвоката міг виявитися приводом для жорсткої реакції прокурора чи суду, що не обіцяло нічого доброго. Президії колегій адвокатів давали у таких випадках дуже різкі оцінки з "оргвисновками", аж до виключення з колегії.

Як це не дивно, але саме завдяки такому невигідному становищу адвокати вимушені були завжди перебувати на достойній професійній висоті. Вважаю за честь розповісти, що 60-ті роки минулого століття мого перебування в адвокатурі Красноармійського району Донецької області запам'яталися мені як найкращий період мого трудового життя. Завідував юридичною консультацією Борис Євсейович Альтшулер, розумна, високоосвічена людина і адвокат з божим даром. Він зумів побудувати роботу консультації так, що вона була неофіційним осередком юридичної думки в районі. І не було судді чи прокурорського працівника, який би періодично не звертався з будь-якими казусами за порадою саме до нас, до адвокатів.

Наївно було б стверджувати, що у ті часи в колегіях працювали лише високі моралісти, і тоді траплялися люди, охочі до "легких" заробітків, схильні до заманювання клієнтів у будь-який спосіб, аж до перехоплення їх на підходах до юридичної консультації, але це було скоріше винятком з правил, ніж постійна практика. Щоразу етичні правила вимагали від адвоката не налаштовувати клієнта на необґрунтовано мажорний лад, а орієнтувати його на реально можливі наслідки у справі

Приклад. На прохання близьких знайомих адвокат Ф. прийняв доручення від Н на здійснення захисту її сина, студента другого курсу політехнічного інституту, якого обвинувачували в шахрайстві. З її слів, О. дуже гарний і добрий хлопчина, потрапив у біду з вини якихось шантажистів.

Коли адвокат з матір'ю обвинувачуваного прибули у слідчий відділ міліції] слідчий, майор міліції П. втирала сльози від безсилля, а підсудний, розвалившись на стільці, щось патякав. П. була вагітною і працювала останній місяць перед декретною відпусткою. Н, користуючись станом жінки, поводив себе нахабно і самовпевнено.

Виявилось, що синок обдурював студентів - своїх однокурсників, брав у них у борг значні суми грошей і потім відмовлявся розраховуватися. Таких епізодів у нього було 7 на загальну суму близько 2 тис. грн, що на той час було досить значною сумою. Перебував Н. під вартою, адже поводився зухвало і злісно не з являвся на виклики слідчого.

Після бесіди з досвідченим адвокатом Н. швидко зрозумів, що в такій манері він міг розмовляти лише з вагітною жінкою, а адвокат з ним панькатись не збирається. З цього моменту Н. швиденько змінився, і роботу з ознайомлення з матеріалами невеликої за обсягом справи за кілька годин було виконано. Перед судом мати приходила щодня задовго до початку роботи, зустрічала адвоката на вулиці, благаючи "домовитись" із судде/о, щоб О. не позбавляли волі і щоб він міг закінчити інститут. Розмовляти з нею було вкрай важко, і жодні вмовляння не докучати зайвими візитами на неї не діяли.

Врешті-решт суд визнав Н. винним, але, беручи до уваги його перший у житті конфлікт із законом та бажання завершити свою освіту, засудив його на два роки позбавлення волі з відбуванням покарання у спеціальних поселеннях під адміністративним наглядом. Мати була не дуже задоволена, але раділа, що син, за бажання, зможе продовжувати навчання в інституті.

... Через шість місяців у місті Д-ку було скоєно вбивство громадянина Ч. А приблизно через місяць були затримані і вбивці. Ними виявились уже знайомий нам Н. і С. Вони зійшлися в місцях відбування покарання. Батьки останнього працювали за кордоном, авм. Д-ку він мешкав один у трикімнатній квартирі. Одного дня молодики, отримавши за незначний хабар дозвіл коменданта поселення, поїхали в Д-к погуляти. Там їм для більшого комфорту знадобився транспорт. Зупинивши старенькі "Жигулі", на яких підробляв у вільний час інвалід Ч., молодики вбили останнього і поїхали розважатися. Через деякий час злочинців було затримано.

Судили обох за навмисне вбивство з корисливими мотивами. Мати Н. знову звернулася до адвоката Ф. з проханням взяти на себе захист її сина. Але Ф. на той час був зайнятий іншою справою, та й з етичних мотивів не міг і не дуже хотів захищати вбивцю свого знайомого.

Одного дня під час прийому відвідувачів двері в юридичну консультацію різко відчинилися На порозі в усьому чорному стояла посивіла і похмура Н. Прямо з порога, не зважаючи на присутніх, на грані істерики, на весь голос, дивлячись у бік адвоката Ф., вигукнула: "Мого сина розстріляють. Це ви винні у смерті мого О.". Ф. від несподіванки підвівся і зупинив стривожений погляд на перекошеному люттю обличчі нещасної жінки. Усі вичікувально і здивовано дивились на Ф. і зніяковіло чекали результату німої сцени. "А в чому, власне, ви вбачаєте мою провину в вашій трагедії?", - спитав Ф. "Якби ви його раніше не захистили від позбавлення волі, - з тією ж лютою злістю відповіла Н, - він сидів би за ґратами і не зміг би втекти і вчинити вбивство". Це був класичний варіант вияву материнської психології.

Висновок: Практика свідчить: адвокату за будь-яких умов доцільно уникати брати участь у кримінальній справі у будь-якій якості на прохання знайомих та близьких. Ця категорія людей завжди покладає на знайомого максимум надій та сподівань і те, що буде пробачатися іншому адвокату, ніколи не вибачать знайомому. Прийняти доручення на ведення справи від друга чи доброго знайомого -це найкращий метод нажити собі ворога, а найліпший кінець - втратити друга чи гарного знайомого.

Мати ж покараного не могла і не хотіла шукати винних у своїй сім "і, в собі самій, у понівеченій нею ж самою душі сина. Але їй вкрай потрібен був винуватець, на якого можна було б перекласти усе своє горе. І вона його знайшла в особі адвоката.

Особлива розмова про справи за призначенням. Такі справи були, є і будуть. Ця робота фактично завжди була безоплатною. Теоретично проголошувалося, що держава бере на себе оплату роботи адвокатів за виконання роботи за призначенням слідчого чи суду. Водночас Управління юстиції ніколи не отримувало коштів на оплату адвокатів за призначенням, принаймні так пояснювали у відділах юстиції.

...