Правова основа права водокористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова основа права водокористування

Вступ

право водокористування нормативний

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникла вода - і життя припинилося на величезних просторах нашої планети.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 % земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважна більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 % всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 % складають прісні води, з яких 1,6 % заховані в льодовиках.

Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 % прісних вод.

Води (водні об'єкти) України є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органом державної виконавчої влади.

Використання вод в Україні здійснюється з метою задоволення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільськогосподарських, транспортних та інших державних і громадських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здійснюють забір води або користуються водними об'єктами. У процесі водокористування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до категорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки.

Використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших об'єктів. Це призводить не тільки до зменшення водовмісну об'єктів, але й їх кількості, тому що окремі з них зникають назавжди.

Водопостачання ускладнюються ще й тим, що водні об'єкти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами.

Забруднення гідросфери, нераціональне використання водних ресурсів, знищення водойм, а значить, знищення підводного життя є однією із складових екологічної кризи. Тому це питання стало дуже актуальним.

Води є одним з найважливіших компонентів навколишньою природного середовища. Вони постійно взаємодіють із земельними, лісовими ресурсами, атмосферним повітрям та впливають на їх якість. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринною і рослинного світу. Залежно від впливу на них, води є обмеженими й уразливими природними об'єктами.

Водні ресурси виконують численні функції: економічну, екологічну, соціальну тощо. Пріоритетне використання вод -- це забезпечення питних, побутових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, духовних та інших потреб населення. Важливим залишається використання вод для потреб багатьох галузей економіки: сільськогосподарського зрошення, енергетики, судноплавства, рибного господарства та ін.

За своїми природними характеристиками у поняття вод включають усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води: поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море. Так, підземні води -- це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної" кори в усіх фізичних станах; поверхневі води -- це води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні; внутрішні морські води розташовані в межах державних кордонів; територіальне море становить морський пояс, який прилягає до узбережжя або внутрішніх вод і складає частину його території. До водних ресурсів відносяться і штучно створені водойми (ст. І Водного кодексу (ВК) України).

Як відновлюваний природний ресурс води України потребують збереження, науково обґрунтованого раціонального використання, охорони від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям щодо вод та ліквідації наслідків такт дій, поліпшення їх стану. Так, у 1996 р. для потреб населення то народного господарства з усіх категорій водних об'єктів зібране 27519 млн. куб. м води. Скид зворотних вод у водні об'єкти становить 13197 млн. куб. м. При ньому у поверхневі водні об'єкт скинуто 4703,7 тис. тонн забруднюючих речовин. Із 47 водних об'єктів України, на яких проводилися гідробіологічні спостереження, не виявлено жодного водотоку або водойми, які б відповідали вимогам фонового стану чи характеризувалися як «чисті води».

За умов нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, зокрема на водні ресурси, виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту". З метою сприяння формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення в Україні формується водне законодавство, яке в комплексі із заходами організаційного, економічно-правового, і виховногою впливу здатне забезпечувати ефективне використання вод, їх відтворення та охорону.

1.Води як об'єкт права водокористування

Правовідносини права власності на водні об'єкти базуються на положеннях законодавства, згідно з якими усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічною розвитку і соціального добробуту, є його виключною власністю та надаються тільки у користування (ст. 6 ВК України). Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки і канали); інші водні об'єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні води та територіальне море (ст. З ВК України).

Землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, берегові смуги водних шляхів, належать до земель водного фонду (ст. 4 ВК України). Як відомо, згідно із Земельним кодексом України землі водного фонду не можуть передаватися у колективну та приватну власність, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (ст. 4 Земельного кодексу України).

Залежно від правового режиму водні об'єкти можуть бути загальнодержавного та місцевого значення (ст. 5 ВК України). Так, до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелами централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Такий поділ вод зумовлює особливості управління ними та правове регулювання водопостачання.

Право водокористування в широкому розумінні (об'єктивному значенні) -- це один з головних правових інститутів водною права, складова частина права природокористування, тобто правовою інституту екологічного права. З цієї точки зору право водокористування -- це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціонального й безпечного використання водних об'єктів.

Право водокористування -- це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб. Такі визначення є теоретико-правовими.

Водний кодекс України у ст. 1 дає законодавче визначення «водокористування» та «використання води». Так, водокористування -- не використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів). Використання води ~ процес вилучення воли для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб і гідроенергетики, рибництва, водного, повітряною транспорту та інших потреб.

Об'єктами права водокористування виступають, як правило, відокремлені ділянки водного об'єкта, надані конкретному водокористувачу в користування для визначеної мети. Індивідуалізуючими ознаками таких водних ділянок є місце розташування та розмір. Слід зазначити, що розміри водних ділянок, які налаються у користування, не нормуються у правовому порядку, а визначаються у кожному випадку в спеціальному дозволі з урахуванням мети водокористування. Не належать до об'ємів права водокористування воли, які знаходяться в атмосфері, ґрунті, у живих тканинах, а також води, відокремлені під природною середовища, наприклад, вода у водопроводах, резервуарах тощо. У цьому разі вона стає товарно-матеріальною цінністю.

Суб'єктами прана водокористування (водокористувачами) можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи та особи без громадянства (ст. 42 ВК України).

За своїм змістом право водокористування -- це сукупність прав та обов'язків водокористувачів, які визначені ст.ст. 43--44 ВК України, іншими нормативними актами, зокрема інструкціями, положеннями, правилами тощо, а також договорами на водокористування.

Праву водокористування притаманні загальні принципи: економне використання водних ресурсів; цільове використання вод; дотримання встановлених нормативів скидання забруднюючих речовин та встановлення лімітів забору води; платність спеціальною водокористування та безплатність загального водокористування; недопущення засмічення, забруднення та вичерпання водних об'єктів; обов'язкове відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення водного законодавства та ін.

Права водокористувачів можуть бути обмежені у випадках, визначених ст.ст. 45 та 47 ВК України. Зокрема, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій, під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

2. Правове забезпечення водокористування

Ураховуючи особливу цінність для життя людей водних ресурсів, суспільство розробило загальнообов'язкові правила і норми щодо охорони і використання вод. ВК України як основний нормативний акт водного права в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їхній охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Разом з тим слід пам'ятати загальні правила систематизації екологічного законодавства. У навчальному посібнику "Екологічне право України. Загальна частина"26 на сторінках 281-283 у додатках (табл. 1) наведено "Систему екологічного законодавства України". Серед природних об'єктів виокремлено стовпчик нормативних актів, що регулюють правову охорону та використання вод.

Основним нормативним актом у галузі водних правовідносин є Конституція України27 із центральною нормою, що водні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу.

Наступний щабель в ієрархії нормативних актів займають міжнародні нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні водні правовідносини України як незалежної держави. До них слід віднести такі конвенції: "Щодо втручання у відкритому морі у випадках аварії, які призводять до забруднення нафтою" від 29.11.1969 р.; "Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів"28 від 02.02.1971 р.; "Про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами" від 29.12.1972 р.; "Організації Об'єднаних Націй з морського права"29 від 10.12.1982 р.; "Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті" від 25.02.1991 р.; "Про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер"31 від 17.03.1992 р.; "Про захист Чорного моря від забруднення" від 21.04.1992 р.; "Щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай)" від 29.06.1994 р.; "Про право несудохідних видів використання міжнародних водотоків" від 21.05.1997 р.; "Про охорону підводної культурної спадщини" від 06.11.2001 р. Україна стала правонаступницею багатосторонньої "Угоди про охорону вод ріки Тиси та її притоків від забруднення" від 28.05.1986 р., де країна-ми-учасницями були Угорщина, Румунія, СРСР, Чехословаччина, Югославія. Україна укладає також двосторонні угоди з прикордонними країнами щодо охорони та використання вод. Як приклад можна навести такі угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про спільне використання та охорону прикордонних вод і Урядом Угорської Республіки з питань водного господарства на прикордонних водах.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо охорони та використання вод в Україні, регулюються ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", а також розроблюваним відповідно до нього водним законодавством. Цей закон містить основні еколого-правові інститути, які застосовуються і в водному праві. Наприклад, це такі інститути, як право власності на природні об'єкти, управління, відповідальності, природокористування і т. ін.

Безперечно, ВК України є центральним законодавчим актом у галузі водного права, який розроблений відповідно до ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Крім нього, водні правовідносини врегульовані такими ЗУ: "Про виключну (морську) економічну зону України"; "Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів"; "Про внесення зміни до статті 23 КУпН щодо видобування підземних вод"; "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг"41; "Про Загальнодержавну цільову програму "Питна вода України" на 2011-2020 роки"; "Про питну воду та питне водопостачання"; "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства".

Крім законодавчих актів, ВР України приймає Постанови, які спрямовані на врегулювання водних правовідносин: "Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води"; "Про Концепцію розвитку водного господарства України" та "Про розроблення програми забезпечення населення, яке проживає на забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС територіях, якісною питною водою".

Президент України видає Укази, частина яких також регулює охорону та використання вод. Такими є Укази Президента України: "Про Положення про Державне агентство водних ресурсів України"; "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 лютого 2009 р. "Про стан безпеки водних ресурсів держави та забезпечення населення якісною питною водою в населених пунктах України""; "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 р.; "Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України"; "Про систему реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах".

Нормативні акти уряду України та органів державної влади досить докладно врегульовують питання водокористування та охорони вод, неправомірного використання водних об'єктів тощо, застосовуючи для цього весь арсенал існуючих правових інструментів: від ліцензування та дозвільної системи до притягнення до юридичної відповідальності, від створення системи пільгових умов водокористування до системи прогресивних платежів, поєднуючи управлінські та заохочувальні господарсько-правові методи. До таких актів можна віднести Постанови КМ України: "Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до Постанови КМ України від 10 серпня 1992 р. №"; "Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами"; "Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується"; "Про затвердження Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднення та засмічення"55; "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру"; "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них"57; "Про затвердження Порядку користування землями водного фонду"58; "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод" та "Про затвердження Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиси у Закарпатській області на 2002-2006 роки та прогноз до 2015 року".

До різновидів відомчих нормативних актів щодо охорони вод можна віднести, наприклад, такі: Мінприроди - Лист "Про надання роз'яснення щодо збору за спеціальне використання води" або Наказ "Про затвердження Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів"; Міністерства охорони здоров'я - "Про затвердження Державних санітарних правил і норм "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання"" або "Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною""; Держводагентства України - Лист "Щодо оформлення права видобування і використання підземних вод" або Накази "Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання, А що використовують водні ресурси або здійснюють господарську діяльність у межах земель водного фонду" та "Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення"; Державної податкової адміністрації - "Про особливості адміністрування збору за спеціальне водокористування у 2007 році" або "Про особливості адміністрування збору за спеціальне використання водних ресурсів у 2007 році";

Держземагентства України - "Щодо порядку надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними" .

На нижчих щаблях джерел водного права знаходяться нормативно-правові акти органів місцевої влади та локальні нормативні акти.

До актів органів місцевої влади можна віднести: ВР АРК - "Про порядок надання в користування поверхневих водних об'єктів (їхніх частин) місцевого значення в Автономній Республіці Крим на умовах оренди";

Київської обласної державної адміністрації "Про додаткові заходи щодо упорядкування використання водних об'єктів загальнодержавного значення в Київській області";

Рішення Чернівецької міської ради "Про стан малих річок та перспективи використання міських озер";

Наказ Полтавської облдержрибінспекції "Про встановлення весняно-літньої заборони на лов риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах в 2000 році".

Особливістю чинного природоохоронного законодавства України, і водного зокрема, є те, що в разі потреби і за відсутності чинного нормативно-правового акта України слід використовувати законодавство СРСР. Постановою BP України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території країни застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Водночас слід зазначити, що згідно зі ст. 3 ЗУ "Про правонаступництво України", Закони Української PCP та інші акти, ухвалені BP Української PCP, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності.

Найбільше це стосується відповідних правил, методик та державних стандартів. Так, слід враховувати і використовувати, наприклад: "Санітарні правила і норми охорони поверхневих вод від забруднення СанПіН 4630-88"; "Санітарні правила і норми охорони прибережних вод морів від забруднення в місцях водокористування населення СанПіН 4631-88"; "Правила охорони поверхневих вод"; "Охорона природи. Гідросфера. Гігієнічні вимоги до зон рекреації водних об'єктів. ГОСТ 17.1.5.02-80" та "Методичні вказівки щодо гігієнічного контролю забруднення морського середовища".

Таким чином, водне законодавство України докладно вирішує питання водокористування, права власності та охорони вод від забруднення, засмічення і т. ін.

3. Суб'єкти права водокористування

Виходячи з положень статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

До суб'єктів, які можуть бути водокористувачами, у цій частині віднесені практично всі суб'єкти права. Практичне значення цієї частини вичерпується роз'ясненням ряду застосовуваних у подальшому понять.

Суб'єктами права водокористування виступають лише суб'єкти права, тобто особи, які здатні мати і реалізовувати від свого імені права і обов'язки. Такими суб'єктами є фізичні особи та юридичні особи. Згідно з ч. 1 ст. 24 ЦК України фізичною особою є людина. Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК України).

Окремо необхідно зупинитися на організації як суб'єкті права водокористування. Не всі колективи людей є суб'єктами права. Такі колективи стають ними лише в разі набуття ними статусу юридичної особи. До цього моменту перед нами лише колектив людей, який не переростає у самостійний суб'єкт права. Таким чином, суб'єктами права, а відповідно і суб'єктами права водокористування можуть бути лише фізичні та юридичні особи.

До частин другої - п'ятої. На думку авторів, виділення "вторинних водокористувачів", як і поділ водокористування на "первинне" та "вторинне", є некоректним, оскільки т. зв. "вторинні водокористувачі" водокористування в розумінні ВК не здійснюють (детальніше див. ст. 48 ВК та коментар до неї). Відтак, частини 2 - 5 практичного значення не мають.

Оскільки право водокористування розглядається і як правовий інститут, водокористувачі володіють певними правами і обов'язками. Перелік прав і обов'язків закріплено як у Водному кодексі України, так і в інших нормативних актах.

Розрізняють загальні права та обов'язки, які поширюються на усіх або на велику групу водокористувачів, та особливі, які стосуються тільки суб'єктів, котрі здійснюють конкретний вид водокористування. Загальні права та обов'язки містяться переважно в кодексах, а специфічні, особливі права та обов'язки (у першу чергу обов'язки) зосереджені і в кодексах, і в підзаконних нормативних актах -- інструкціях, правилах, положеннях. І оскільки нині широко використовується договірна форма водокористування, то права і обов'язки можуть бути передбачені і в договорах на водокористування.

Права та обов'язки водокористувачів різноманітні. Основним правом водокористування виступає право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів). Згідно з Водним кодексом України (ст. 43) встановлені такі права водокористувачів: здійснювати загальне, спеціальне водокористування; користуватися водними об'єктами на умовах оренди; вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Це приблизний перелік прав водокористувачів.

Водокористувачі мають право на відшкодування завданих їм збитків, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 57 ВК України). Вони також мають право вимагати усунення перешкод при здійсненні водокористування.

Права водокористувачів у передбачених законодавством випадках можуть бути обмежені. Так, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій та в інших випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. Обмеження може виникнути під час аварій або за умови, що призвели чи призведуть до забруднення вод, або в інших випадках (ст. 45 ВК України).

Права водокористувачів охороняються законом. Так, у ст. 43 ВК України зазначено, що порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Водним кодексом України встановлені загальні для всіх водокористувачів обов'язки, тому що разом з наданими водокористувачам правами їм необхідно виконувати і певні обов'язки. Так, ст. 44 ВК України закріплює перелік обов'язків водокористувачів: економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод; використовувати води (водні об'єкти) відповідно до цілей і умов їх надання; дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї; не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо. Законодавством передбачаються також й інші обов'язки водокористувачів.

Залежно від виду водокористування водокористувачі володіють також особливими правами та обов'язками. Так, при здійсненні водокористування для потреб сільського господарства водокористувачі зобов'язуються здійснювати заходи з попередження підтоплення, заболочення, забруднення земель сільськогосподарського призначення. Вода, яка використовується для цих цілей, повинна відповідати встановленим нормативам. Зрошення даної категорії земель здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку.

Усі водокористувачі повинні здійснювати свої права згідно з правовими приписами і не виходити за їх межі; обов'язки повинні виконуватися належним чином.

4. Здійснення права водокористування

Право водокористування виникає за наявності певних юридичних фактів (дій, подій),які здійснюються суб'єктами даного права або відповідними органами в межах своєї компетенції або виникають через природні умови. Розрізняється право загального та право спеціального водокористування. Підставою для виникнення права загального водокористування є правомірні дії суб'єкта, передбачені водним законодавством. Це право реалізується як на об'єктах загального користування, так і на водних об'єктах, наданих у відокремлене користування. Як зазначено в ст. 47 ВК України, на водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, які встановлені водокористувачем за погодженням з органом, що надав водний об'єкт в оренду.

В обов'язки водокористувача, який користується водним об'єктом на умовах оренди, входить повідомлення населення про умови або про заборону загального водокористування на даному водному об'єкті. Якщо ж такі умови водокористувачем або відповідною радою не встановлені, то загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. Можливе обмеження права загального водокористування. Так, з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласних, Київської, Севастопольської міських державнихадміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інших державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Підставою виникнення права спеціального водокористування є дозвіл, який видається відповідними державними органами: Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення. Видача дозволів на спеціальне водокористування пов'язується з обов'язковим їх погодженням з компетентними державними органами залежно від виду водних об'єктів. Наприклад, видача дозволів на спеціальне водокористування здійснюється на підставі клопотання (заяви) водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, - у разі використання підземних вод та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - у разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних. Порядок погодження і видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виданий дозвіл на спеціальне водокористування розглядається як офіційний документ, що дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам на користування конкретними водними об'єктами в межах встановлених лімітів. Рішення про погодження клопотання (заяви) про видачу дозволу на спеціальне водокористування, а також про видачу цього дозволу повинно бути прийнято відповідним державним органом у місячний строк. У разі відмови у погодженні клопотання або у видачі дозволу водокористувачу надається відповідь з обґрунтуванням причин відмови.

У дозволі зазначаються:

1) найменування органу, що його видав;

2) найменування та реквізити водокористувача - юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові, адреса водокористувача - фізичної особи);

3) термін, на який видано дозвіл;

4) ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючихречовин;

5) умови спеціального водокористування;

6) інші відомості (у разі потреби).

Дозвіл скріплюється печаткою та підписом керівника органу, що йоговидав. Зразки бланків дозволу та клопотання щодо його отримання, перелік відомостей, що подаються водокористувачами для отримання дозволу, затверджуються спільним наказом Мінприроди, МОЗ і Держводагентства. Водне законодавство встановлює що спеціальне водокористування може бути: короткотерміновим (до 3 років) - у разі скидання водокористувачем забруднюючих речовин у водні об'єкти в обсягах, що перевищують граничнодопустимі, які встановлюються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями; довготерміновим (від 3 до 25 років) - в усіх інших випадках. У разі коли умови спеціального водокористування залишаються незмінними, за клопотанням водокористувача термін спеціального водокористування може бути продовжено, але не більше ніж на період відповідно коротко - або довготермінового водокористування органом, що видав дозвіл, про що у дозволі робиться відповідна відмітка. Видача дозволів та погодження клопотань здійснюються безоплатно. Копії отриманих дозволів водокористувачі надають відповідним установам державної санітарно-епідеміологічної служби та органам водного господарства. Припинення права спеціального водокористуванняздійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування. У разі здійснення спеціального водокористування на прикордонних водах дозволи видаються з урахуванням вимог міжнародних договорів. При видачі дозволів встановлюються строки водокористування впорядку, передбаченому ст. 50 ВК України. Існують деякі особливості виникнення права водокористування на умовах оренди (ст. 51 ВК України).

Чинне водне законодавство передбачає, що у користування на умовахоренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об'єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об'єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об'єкти згідно з законом надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України [5; 2002. - № 3-4. - Ст. 27], відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюєтьсяза наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Типова форма договору оренди водних об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України. Умови використання водних об'єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об'єктів визначаються у договорі оренди. Методика визначення розміру плати за надані в оренду водніоб'єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечуєформування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Сплата орендної плати за водний об'єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об'єктом. У чинному законодавстві передбачено, що у договорі оренди водногооб'єкта визначаються зобов'язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється. Орендарі, яким водний об'єкт надано в користування на умовах оренди, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в встановленому порядку. Користування водними об'єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог Водного Кодексу та інших законодавчих актів України. Надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України вкористування для цілей аквакультури регулюються спеціальним законодавством України. Таким чином, зміни в чинному водному законодавстві, а саме з питань правового регулювання орендного водокористування, торкнулися суттєвих характеристик цього договору. Законодавець розширив перелік воднихоб'єктів, які можуть виступати в якості об'єктів оренди, але в той же час не передбачив можливості надання частин водних об'єктів в оренду, а лише цілих водних об'єктів. Також визначено заборону на передачу окремих видів водних об'єктів в оренду. Таку заборону слід визнати цілком доцільною, зваживши на екологічну та економічну цінність цих об'єктів.Також зміни зазнали положення щодо порядку оформлення договору оренди водних об'єктів, а саме наявності відповідності змісту цього договору

Типовому договору, що затверджено відповідними органами. При цьому договір повинен містити обов'язки орендарів щодо додержання екологічнихвимог. Ціла низка положень присвячена на сьогодні дуже актуальному питанню щодо можливості реалізації загального водокористування, а саме: водні об'єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом; орендарі водного об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо); при визначенні таких місцьперевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку; у межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом; заборона загального водокористування водними об'єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди. Вказані зміни повністю відповідають положенням Закону України «Проосновні засади (стратегію) державної екологічної політики України на періоддо 2020 року» від 21 .12.2010 р. щодо необхідності врегулювання питань, що викликають резонанс у суспільстві, а саме забезпечення дотримання законодавства України, що гарантує права громадян на доступ і користування землями водного фонду. Ці зміни та доповнення є наразі своєчасними та повністю відповідають потребам суспільства.

Первинне водокористування (тобто користування суб'єктами, які маютьвласні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води), якщо воно є спеціальним, також здійснюється на підставі дозволу, виданого відповідним компетентним органом. Вторинне водокористування здійснюється на умовах, встановлених угодою між вторинним і первинним водокористувачами. Скид вторинним водокористувачем вод у водні об'єкти здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Водний кодекс України визначив підстави припинення права спеціального водокористування. Право водокористування може бути припинено повністю або частково у випадках, передбачених чинним законодавством. Підстави припинення права водокористування можна поділити на безумовні і умовні. До безумовних належать ті юридичні факти, з якими закон пов'язує обов'язкове припинення права водокористування (ст. 55 ВК України). При умовних підставах припинення права водокористування передбачається можливість припинення права водокористування залежно від обставин, які потребують з'ясування. Так, здійснення права водокористування підприємствами, організаціями, установами і громадянами не відповідно до цільового призначення належить до умовних підстав припинення права водокористування. Між тим доцільно було б віднести цю підставу до безумовних, зважаючи на положення інших екологічних актів, зокрема Земельного кодексу України, де вказана підстава припинення права користування землею визначена як безумовна. На важливості питань, пов'язаних з цільовим використанням природних ресурсів, зокрема земель, надр, вірно наголошують фахівці в галузі екологічного права. Так, вірно зазначається, що у сучасних умовахрозвитку земельних відносин правове забезпечення використання земельних ділянок за цільовим призначенням є одним із найбільш проблемних, що потребує першочергового наукового та практичного вирішення.

Це обумовлено такими факторами, як:

незадовільне виконання землевласниками та землекористувачами обов'язку щодо цільового використання земельних ділянок; безконтрольні та необґрунтовані зміни цільового призначення земельних ділянок переважно задля задоволення приватних інтересів без урахування віддалених наслідків такої зміни (стану природного ресурсу, зниження якісних характеристик земельних ділянок тощо);

стрімке позбавлення нашої держави значної площі земель, що мають особливу господарську, рекреаційну, оздоровчу, екологічну, історико-культурну та природоохоронну цінність тощо.

Слід наголосити, що водне законодавство не передбачає підстав припинення права водокористування окремо для громадян і для підприємств, організацій і установ. Серед підстав припинення права водокористування слід розрізняти правомірні і протиправні юридичні факти.

До правомірних належать: закінчення строку водокористування; якщо відпала потреба уводокористуванні; ліквідація підприємств, установ чи організацій.

До протиправних належать: порушення умов спеціального водокористування іохорони вод; систематичне невнесення збору в строки, визначені законодавством, за користування водними об'єктами тощо. Водним законодавством встановлені спеціальні підстави припинення права користування водами. До цього переліку підстав належать: закінчення строку спеціального водокористування; якщо відпала потреба в спеціальномуводокористуванні; ліквідація підприємств, установ чи організацій; передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам; визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність; порушення умов спеціального водокористування та охорони вод; виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; систематичне невнесення збору в строки,визначені законодавством.

Висновок

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та вразливими природними об'єктами.

Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. Загальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд. кубічних метрів. Запаси водних ресурсів на душу населення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. кубічних метрів, у моно водних рік - 1 тис. Кубічних метрів, у Луганській, Донецькій, Харківській областях та в Криму - 0,24 - 0,50 тис. кубічних метрів.

У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менше, ніж у Російській Федерації.

Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших завдань сучасності.

В умовах зростання антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Основним законодавчим актом, який регламентує порядок використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий ВР України 6. 06. 1995 р. Саме він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодексу записано: „Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково - обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян та водокористування”.

З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В кодексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значеня для правового регулювання водних відносин у майбутньому. Він заклав основи для вдосконалення правового регулювання водних відносин, як того вимагає життя.

Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпечення раціонального використання й охорони вод.

Збереження, очищення та раціональне використання води (водних об'єктів) - завдання всього населення. Людство вже значною мірою освідомило загрозу екологічної кризи.

Список використаної літератури

1. Конституція України 1996 р.

2. Водний кодекс України від 6.06.1995 р.

3. Земельний кодекс України.

4. ЗУ „Про внесення змін до Водного кодексу України” від 21.09.2000 р.

5. ЗУ „Про охорону навколишнього середовища”.

6. ЗУ „Про підприємства в Україні”.

7. ЗУ „Про вільну морську (економічну) зону”.

8. ЗУ „Про власність”.

9. Постанова КМ У „Про правовий режим зое санітарної охорони водних ресурсів” від 18.12.1998 р.

10. Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів.

11. Конвенція охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів.

12. Порядок ведення державного водного кадастру від 8.04.1996 р.

13. Порядок здійснення державного моніторингу вод від 20.07.1996 р.

14. Правила охорони внутрішнього моря і територіальних вод від забруднення та засмічення від 29.02.1996 р.

15. Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами від 25.03.1999 р.

16. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води від 27.02.1997 р.

17. І.А. Дмитренко, Екологічне право України, К:, ”Юрінком Інтер”, 2001 р.

Размещено на Allbest.ru