Особливості правовідносин, які регулюються законом, з приводу реєстрації та розірвання шлюбу з іноземних елементом в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальністю виступає перехід України до ринкових відносин після здобуття незалежності і взятий державою курс на інтеграцію до Європейського Співтовариства посилив міграційні процеси. Відкриття кордонів вплинуло не лише на свободу міжособистісних відносин, суттєво воно відобразилось і на національному сімейному законодавстві.

У більшості випадків сімейним правовідносинам, що виникають сьогодні між українськими громадянами, норми права іноземних країн відповідають більше, ніж пострадянські, що пояснює значну кількість імплементованих норм сімейного права іноземних країн у Сімейний кодекс України. В дореволюційний період сімейне законодавство знаходилося на такому самому етапі розвитку, як і законодавство більшості європейських країн. Але в Україні (як і в усіх пострадянських країнах) після революційний період став новим етапом розвитку сімейних правовідносин. Адже радянське законодавство про шлюб та сім'ю було призване регулювати сімейні відносини лише “радянських громадян”, звиклих до того, що їхні сімейні проблеми вирішуються із втручанням трудового колективу, професійних спілок, правоохоронних органів, а розірвання шлюбу чи укладення його з іноземцем могли призвести до виключення з партії тощо. В цей час у світі, особливо в Європі, сімейне законодавство постійно розвивалось, вдало поєднуючи нові риси сучасності з багатовіковими національними традиціями. В результаті, країни Західної Європи та Північної Америки змогли краще пристосувати сімейне законодавство до умов сьогодення.

Одним з основних питань у сфері сімейного права є важливість чіткого врегулювання шлюбу та подібних відносин (співмешкання, інституту сепарації та “гостьового шлюбу” як доволі специфічного різновиду шлюбу) з іноземним елементом. Для чіткого врегулювання шлюбних відносин з іноземним елементом законом необхідно розкрити поняття шлюбних відносин, потребує уточнення класифікація суб'єктів шлюбних правовідносин з огляду на існування нових інститутів, таких як сепарація. Потребують змін та деталізації інститути реєстрації та припинення шлюбу за участю іноземного елементу.

Отже, актуальність дослідження зумовлена тим, що в ній досліджується правове регулювання шлюбних відносин від моменту, коли дві сторонні особи стають нареченими та мають намір укласти шлюб, до моменту припинення шлюбу та відносини взаємного утримання подружжя за участю іноземного елементу.

Таким чином, метою роботи є дослідження комплексних теоретичних підходів до врегулювання законом правовідносин між громадянином (громадянкою) України та іноземного громадянина (громадянки) з приводу реєстрації шлюбу.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити поняття та правову природу шлюбу за участю іноземного елемента;

- розглянути умови укладення шлюбу: порівняльно правового аналізу;

- проаналізувати заручини, як передумови укладення шлюбу;

- дослідити особливості реєстрації шлюбу за двосторонніми міжнародними договорами укладеними Україною;

- розглянути проблеми та перспективи правового регулювання реєстрації шлюбу за участю іноземного елементу.

Об'єктом дослідження є правовідносини, які регулюються законом, з приводу реєстрації та розірвання шлюбу з іноземних елементом.

Предметом дослідження є вітчизняні наукові погляди, ідеї, концепції щодо правової природи шлюбу, його реєстрації, з урахуванням того факту, що в якості суб'єкта може виступати іноземний елемент.

В роботі використовуються такі методи: історико-правовий, за допомогою якого було досліджено становлення та розвиток інституту шлюбу, законодавства та різного роду двосторонніх договорів; філософський (діалектичний), який використовувався при дослідженні сутності понять правового статусу подружжя, реєстрації шлюбу; логіко-граматичний, який застосовувався при тлумаченні певних положень та поглядів; аналітичний, що застосовувався при обґрунтуванні, доведенні, спростуванні певних теоретичних положень; системно-структурний, який дозволив визначити місце іноземного елементу в загальній системі суб'єктів шлюбних правовдіносин, систематизувати усі етапи подружніх відносин -реєстрації шлюбу.

1. Правове регулювання шлюбу

1.1 Поняття та правова природа шлюбу за участю іноземного елемента

Для національних джерел права багатьох держав характерним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися добровільним союзом чоловіка й жінки, в результаті чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення; укладений на договірних засадах або ж є різновидом партнерства.

Договірна концепція шлюбу ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство - концепція, характерна для держав «сім'ї континентального» і частково «загального права». Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна). Розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. Тут союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Сім'я як багатогранний осередок нашого суспільства є одним з найдавніших соціальних досягнень людства і відіграє виняткову роль у житті суспільства та його стабілізації. Як первинна група особливого роду сім'я є єдиним і незамінним виробником членів суспільства, у тому числі людини-працівника, людини-власника, людини-політика, носія культурних, духовних, національних цінностей тощо. Забезпечуючи передачу культурного спадку, вона відображає, як у краплі води, всі протиріччя розвитку навколишнього світу. Через свої багатогранні внутрішні та зовнішні зв'язки та соціальні функції сім'я чутливо реагує на всі соціальні, економічні, правові зміни, що відбуваються в її сфері і впливає таким чином на суспільство.

Значення інституту шлюбу в сімейному праві України також важко переоцінити. Шлюб є зовнішнім вираженням наявного факту сімейного зв'язку та шлюбно-сімейних відносин, які складають внутрішній зміст поняття шлюбу. У свій час Є.М. Ворожейкін зазначав, що потреба вступу до шлюбу буде існувати вічно, так як у своїй основі він має біологічний мотив, який полягає в природній потребі людей протилежної статі у шлюбному спілкуванні один із одним.

Доволі часто поняття “шлюб” ототожнюється з поняттям “сім'я”, а така його ознака, як стійкість -- зі стабільністю сімейних відносин. Розглядаючи проблему співвідношення понять “сім'я” та “шлюб”, ще радянські вчені доходили висновку, що шлюб як такий складає серцевину сім'ї. Зокрема, А.М. Нечаева зазначала, що якби шлюб не був основою сім'ї, то він також не був би предметом регулювання законодавством, і якщо особи, які укладають шлюб, не мали на меті створення сім'ї, то мало б місце використання форми не за призначенням з усіма подальшими несприятливими правовими наслідками.

На думку Г.О. Лозова, сьогодні для встановлення таких аналогій є певні підстави. Адже укладення шлюбу дійсно у більшості випадків слугує першою сходинкою до створення сім'ї. В свою чергу, припинення шлюбу, як правило, безпосередньо залежить від руйнування сім'ї. Однак, незважаючи на це, шлюб та сім'я аж ніяк не є тотожними поняттями.

Питання правової природи шлюбу також досі не знайшло свого однозначного вирішення. Радянське законодавство про шлюб та сім'ю не містило легального поняття шлюбу. Це була прерогатива винятково юридичної науки. Так, Г.Ф. Шершеневич вважав, що шлюб -- це союз чоловіка та жінки з метою співжиття, заснований на взаємній згоді та укладений у встановленій формі. На думку В.І. Бошко, шлюб -- це вільний, рівноправний, як правило, довічний союз чоловіка та жінки, що укладений з дотриманням встановлених в законі умов та порядку, спрямований на створення сім'ї та породжує у них подружні права та обов'язки. А.І. Пергамент визначала шлюб як вільний, добровільний, рівноправний союз чоловіка та жінки, заснований на почуттях взаємного кохання та поваги, який укладений з метою створення сім'ї. Інші автори розглядали шлюб більш широко -- як правовий інститут, як складне багатоаспектне явище соціального життя.

Втілюючи в життя норми Конституції України, сучасне українське сімейне законодавство зробило серйозний крок, зафіксувавши в п. 1 ст. 21 СК України шлюб як сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. В той же час, виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змогу розкрити його правову сутність, наведене поняття має суто формальний характер і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, а дає його лише в тих межах, у яких відносини шлюбу регламентуються сімейно-правовими нормами. Термін “сімейний союз”, що дається в легальному понятті, містить у собі й спрямованість на створення сім'ї, й породження прав і обов'язків подружжя. Але в ньому відсутні такі ознаки як свобода, рівноправність, добровільність, не сказано також про виникнення на його основі подружніх прав та обов'язків, хоча останнє положення й закріплене у ч. 1 ст. 36 СК України.

Слід відзначити, що в радянський період інститут шлюбу та інститут правочину розглядалися як несумісні через панування думки про особисто-довірчий та безкорисливий характер відносин сторін у сімейних правовідносинах. Сьогодні є очевидним, що погляд щодо приналежності шлюбу до категорії правочину є цілком припустимим з огляду на посилення дослідження юридичною наукою договірного аспекту в сімейних правовідносинах. У той же час, слід наголошувати на тому, що шлюб є правочином особливого роду.

Г.О. Лозова вважає, що шлюб -- це добровільний, рівноправний, спрямований на створення сім'ї сімейний союз чоловіка та жінки, що зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану і є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Отже, під шлюбом слід розуміти історично зумовлену, санкціоновану й регульовану суспільством форму взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Важливим елементом шлюбу є його реєстрація у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Слід також відмітити, що в сімейному праві зустрічається ще одне визначення - подружні та прирівняні до них правовідносини. Наприклад, на думку Є.М. Ворожейкіна, подружнім правовідношенням є таке, яке виникає за умови, коли громадяни, що досягли віку, вказаного в законі, зареєстрували шлюб в органах запису актів цивільного стану. Однак зазначене визначення, на нашу думку, не є повним, оскільки не охоплює усі необхідні умови, наявність яких дає можливість особам вступати у шлюб, також у дефініції не підкреслюється важлива ознака, яка вказана у законі, а саме різностатевість подружжя. В.А. Ватрас визначає такі правовідносини як правовідносини з державної реєстрації шлюбу в органі реєстрації актів цивільного стану жінкою та чоловіком, що відповідають встановленим законом умовам вступу в шлюб.

Таким чином, на нашу думку, під шлюбними правовідносинами слід розуміти правовідносин з приводу реєстрації та розірвання шлюбу за участю встановлених законом відповідних суб'єктів.

Досить складним і проблемним питанням є суб'єкти шлюбних правовідносин.

В законодавстві встановлено, що суб'єктами шлюбних правовідносин в Україні є чоловік та жінка (ст. 21 СКУ), яким виповнилося 18 років на день реєстрації шлюбу. При цьому є певне виключення - відповідно до ч. 2 ст. 23 СКУ за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. В ст. 26 СКУ визначено, що у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, зокрема у шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

Таким чином, суб'єктами шлюбних правовідносин є подружжя. Це особливий вид суб'єктів, які мають свою специфічну правову характеристику. Зокрема, суб'єктами шлюбного правовідносини визнаються особи, які володіють шлюбною дієздатністю.

На думку Н.Н. Тарусиної поняття шлюбної дієздатності в законодавстві відсутнє; не збігається воно повністю і з розумінням цивільної дієздатності. Шлюбна дієздатність може бути визначена як можливість самостійного встановлення шлюбних відносин. Така можливість виникає при досягненні шлюбного віку та ряду інших умов.

Досить актуальною та складною проблемою є включення до складу суб'єктів шлюбних відносини одностатевих осіб (чоловік-чоловік, жінка-жінка). В період розробки Сімейного кодексу справа про одностатеву пару була предметом розгляду Європейської комісії. Після розгляду цієї справи підготували висновок про те, що такого роду відносини необхідно трактувати не як сімейне, а як приватне життя.

Суб'єктом шлюбних правовідносин може бути й іноземний елемент. В законі України «Про міжнародне приватне право» вказується, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Слід відмітити, що у більшості розвинених країн Європи все-таки визнається тільки зареєстрований державою шлюб: наприклад, у Франції, Німеччині, Бельгії. В Італії поряд з зареєстрованим шлюбом правові наслідки породжує і церковний шлюб.

Підводячи підсумки, відмітимо, що під шлюбом слід розуміти історично зумовлену, санкціоновану й регульовану суспільством форму взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Під шлюбними правовідносинами слід розуміти правовідносин з приводу реєстрації шлюбу за участю встановлених законом відповідних суб'єктів. Суб'єктами таких правовідносин є подружжя. В шлюбних відносинах може приймати участь іноземний елемент, під яким розуміють іноземця або особу без громадянства.

1.2 Умови укладення шлюбу: порівняльно правового аналізу

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні чи негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку; наявність дієздатності; відсутність між особами, які беруть шлюб, певного ступеня родинності). Формальні умови шлюбу - це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб; церемонія шлюбу, яка відбувається в цивільній чи релігійній формі).

Матеріальні умови укладення шлюбу можуть бути такими.

Досягнення шлюбного віку особами, які бажають одружитися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок - 15 років. В Україні - відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя - 16 років. В Австралії - 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Згідно з індуським Законом про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік і 18 - для жінок. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 6 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі - 14 і 12 років.

У більшості держав установлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижено за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо). Так, згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу Франції прокуророві республіки за місцем реєстрації шлюбу надано право за наявності вагомих підстав знижувати шлюбний вік. Можливість зниження шлюбного віку передбачена ст. 23 Сімейного кодексу України. Тобто допускається можливість винесення судового рішення, за яким особа реалізує право на шлюб за її заявою, з досягненням нею 14 років та якщо це відповідатиме її інтересам.

Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають одружитися, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.

Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базуються на принципі моногамії. Так, ст. 147 Цивільного кодексу Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття нового. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату.

Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 р. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин. Одношлюбність передбачена Сімейним кодексом України (ст. 25).

Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. У Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Так, згідно зі статтями 161 - 164 Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого сина, поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У разі, коли допускається шлюб між усиновителем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. містить низку норм стосовно осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Статтею 26 Кодексу встановлено неможливість шлюбу між родичами прямої лінії споріднення. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Новим є положення, відповідно до якого не можуть перебувати у шлюбі між собою двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця (ч. З ст. 26). Залишилася у законодавстві України норма про неможливість перебування у шлюбі між собою усиновителя та усиновленої ним дитини (ч. 5 ст. 26). Проте шлюб між цими особами може бути зареєстровано у разі скасування усиновлення. Новою у Кодексі є норма, відповідно до якої за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновителя та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26).

Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав «сім'ї континентального права», в т. ч. ст. 24 Сімейного кодексу ; законодавство США. Але в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

У правових джерелах окремих держав спеціально передбачено норму про допустимість шлюбу між особами протилежної статі. Так, англійське право передбачає застереження, відповідно до якого шлюб реєструється тільки між особами протилежної статі. У деяких штатах США низкою прецедентів встановлюється недопустимість шлюбів між особами однієї статі. Проблем шлюбу між особами різної чи однієї статі торкнулися останнім часом і держави «сім'ї континентального права», зокрема практика Франції, Італії. У праві цих держав визначається, що в разі, коли особа бажає взяти шлюб, але страждає на певну фізичну аномалію, можливість реєстрації такого шлюбу вирішується компетентними органами, наприклад прокуратури в Італії.

Задовільний стан здоров'я осіб, які прагнуть узяти шлюб,- це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав.

Сімейний кодекс України також містить норму про неможливість реєстрації шлюбу з особою, яка визнана недієздатною (ч. 2 ст. 24) та норми про взаємну обізнаність щодо стану здоров'я осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (ст. 30 СК України ).

У багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їхнього здоров'я (ст. 163 Цивільного кодексу Франції).

Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права. Її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад 300 днів (ст. 296 Цивільного кодексу Франції, ст. 103 Цивільного кодексу Швейцарії), 10 місяців (ст. 1313 Цивільного зводу Німеччини). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

Заборона укладати шлюб певними особам інколи передбачається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, однією зі сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (п. 8 ст. 138 Цивільного кодексу Бразилії; п. 6 ст. 9 Цивільного кодексу Аргентини).

Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої - в цивільній чи релігійній формі, за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада та ін.). До третьої - тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави - Іран, Ірак та інші, Греція до 1982 p.).

Отже, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших - однаковою мірою як цивільний, так і церковний; у третіх - тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія та ін.) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов'язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов'язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі «шлюби за загальним правом» (визнаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно дотримуватися ніяких формальностей. Вони вважаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

У Сімейному кодексі зазначено, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Також не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав і обов'язків подружжя релігійний обряд шлюбу, крім випадків, коли цей обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що передбачена майже в усіх правових системах, у т. ч. і в Україні. Так, у ст. 34 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. зазначено, що присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою. Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Тільки в окремих державах як виняток допускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу). Шлюб через посередника інакше називають «шлюбом у перчатках». Укладення таких шлюбів допускається, крім вказаних держав, також у Бразилії, Італії, Польщі та деяких інших державах. Такі шлюби допускає й ст. 28 Закону про сім'ю Республіки Македонія. Відповідно до вказаної норми, у особливих випадках орган, що займається реєстрацією шлюбів, може своїм рішенням дозволити укладення шлюбу у присутності тільки одного з майбутніх подружжя та представника іншого подружжя. Уповноважуючий документ має містити відомості про представника, особу, яку представляють, а також особу, з якою має бути укладений шлюб.

Присутність установленого числа повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов'язкових формальних умов шлюбу за законодавством багатьох держав (ст. 1317 Цивільного зводу Німеччини, ст. 116 Цивільного кодексу Швейцарії).

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненому для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подружжям робить його абсолютно недійсним.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

2. Правове регулювання та державна реєстрація шлюбу

2.1 Заручини як передумова укладення шлюб

Процедура оформлення шлюбу зазвичай складається з двох частин: підготовчої та основної. Підготовча частина - це оголошення шлюбу, що надає можливість заінтересованим особам заявити свої заперечення. У правових системах «сім'ї загального права», зокрема в Англії та США, оголошення шлюбу може бути замінено отриманням дозволу (ліцензії) церковних чи державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від одного місяця до одного року, сторони зобов'язані під присягою заявити про відсутність перешкод до взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарунками (Японія). У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками і шлюбу після заручин не було зареєстровано, то дарування може вважатися безпідставним збагаченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від узяття шлюбу, даритель має право вимагати повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний кодекс Іспанії (статті 42, 43). Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із складанням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.

Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, понесені нею у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої чи нареченого, прихованням нею чи ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. У разі розірвання договору особа зобов'язується повернути річ, подаровану їй, а якщо вона не збереглася - відшкодувати вартість.

В Україні поки що відсутня статистика заручин осіб, з яких хоч би один - іноземець. Проте відомості про заручених осіб в Україні без звернення уваги на громадянство заручених є такими.

На підставі даних робіт органів реєстрації актів цивільного стану (далі - РАЦСів) у 2004 р. в Україні заручилися 1057 пар, у 2005 р.- 1289 пар, у 2006 p.- 2402 пар, з них 1429 - на Одещині. Це єдина область в країні, де, починаючи від 2004 p., РАЦСи щорічно повідомляють про заручення від тисячі до півтори тисячі пар. Тим часом, РАЦСи 12 регіонів повідомляють «нульову» статистику щодо кількості пар, які виявили бажання заручитися, починаючи від 2004 року. Серед них Севастополь, Волинська, Івано- Франківська, Київська, Луганська, Миколаївська, Тернопільська, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська області. Поки що інститут заручин не набув популярності в цілому.

Невеликий, але стабільний ріст популярності цього обряду спостерігається на Житомирщині. У Житомирській області виявили бажання заручитися 243 пари.По 20-30 офіційних заручин щороку відбувається у Дніпропетровській та Рівненській областях.

Сплеск популярності цього обряду зафіксований у Запорізькій області, де заручилося 114 пар, Харківській - 192 та Полтавській області - 349 заручин. В інших областях (з перемінним успіхом) реєструється від нуля де 10 церемоній офіційних заручин щороку.

Відповідно до процедури, запровадженої в Україні, обряд заручин передбачає офіційне оголошення працівником відділу реєстрації актів цивільного стану громадян, у присутності осіб, які бажають укласти шлюб, їхніх родичів, про подання заяви і про день реєстрації шлюбу. Від цього моменту особи, які виявили бажання укласти шлюб, вважаються зарученими. Може відбутись обдаровування подарунками. У тексті обряду осіб, які бажають укласти шлюб, попереджають про відповідальність згідно з законодавством України. Протягом місяця ці особи мають право анулювати рішення про заручини. Обряд заручин проводиться лише добровільно і за взаємною згодою осіб, які бажають укласти шлюб.

Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України, що передбачено статтями 55 та 56 Закону України "Про міжнародне приватне право". Реєстрація шлюбу з іноземцями має особливості правового регулювання у зв'язку з необхідністю перевірки законності перебування цих осіб на території України, підтвердження їх сімейного стану та врахування умов дійсності поданих ними документів.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

Відповідно до Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Тому, іноземці та особи без громадянства, які раніше перебували в шлюбі, для реєстрації шлюбу, крім паспортного документу, мають пред'явити документи, що підтверджують припинення попереднього шлюбу(рішення суду про розірвання шлюбу, свідоцтво про розірвання шлюбу або смерть другого з подружжя чи інші документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави).

Поряд з цими документами, правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено подання іноземними громадянами та особами без громадянства також документа про те, що вони не перебувають у шлюбі, який видається компетентними органами країни їхнього громадянства або країни постійного проживання. Документи про сімейний стан іноземців мають різні назви і зміст -довідки, свідоцтва, сертифікати, витяги з реєстрів, декларації, засвідчення, присяги, афідевіти, тощо.

Для укладення шлюбу з іноземним громадянином знадобиться ряд документів. Якщо з документами української сторони все очевидно - необхідний тільки паспорт, то від іноземного нареченого або нареченої їх потрібно значно більше. Перелік цих документів індивідуальний і залежить від країни, громадянином якої є іноземець.

Наводимо перелік основних документів, які необхідні іноземному громадянину, бажаючому вступити в шлюб в Україні :

* паспорт (оригінал і нотаріально завірений переклад);

* довідка про сімейний стан, видана не раніше, ніж за 3 місяці до дати реєстрації шлюбу (у різних державах називається по-різному, в цьому документі має бути зазначено, що громадянин не перебуває в шлюбі);

* документ, що підтверджує розірвання попереднього шлюбу або (для громадян, раніше перебували в шлюбі) .

Всі іноземні документи мають бути складені іноземною мовою і завірені апостилем в тій країні, в якій вони були видані. Якщо країна не є учасницею Гаазької конвенції (наприклад, Бразилія, Канада, Китай), документи замість апостиля повинні мати консульську легалізацію. Вже в Україні слід виконати переклад документів українською мовою і завірити у нотаріуса. Виконання перекладу в іншій країні є помилкою. Замовити послуги перекладу документів Ви можете у нас, в МіжнародномуБюро Легалізації Документів.

За законом при реєстрації шлюбу зобов'язані бути присутніми обидва з подружжя. Іноземний громадянин, який приїхав з цією метою, повинен знаходитися в Україні легально.

Загальною вимогою є те, що до документів іноземців, осіб без громадянства, які є підставою для реєстрації шлюбу, складених іноземною мовою, обов'язково додається переклад тексту на українську мову, достовірність якого засвідчується компетентним органом іноземної держави, консульською установою або дипломатичним представництвом України за кордоном, нотаріусом України.

Шлюб реєструється у відділах державної реєстрації актів цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають укласти шлюб, і приналежність до громадянства іншої держави цей строк не скорочує. Але на загальних підставах зареєструвати шлюб у день подання заяви або у будь який інший день протягом одного місяця можливо у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, за наявності документів, що підтверджують викладені факти.

2.2 Реєстрація шлюбу за двосторонніми міжнародними договорами укладеними Україною

Договори - одна із найстарших правових конструкцій. Раніше за них в історії зобов'язального права виникли тільки делікти. За пандектною структурою уся особлива частина цивільного права України фактично представляє собою зобов'язальне право, якого складає договірне право. На сьогодні кожен вид договору, укладання якого передбачене чинним Цивільним кодексом України, детально проаналізовано у низці юридичних публікацій і перед договірним правом постають нові завдання, які виходять за межі цивілістичної науки.

Мета двосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах полягає у спрощенні, а подекуди й відміні складної процедури легалізації документів, які видаються уповноваженими органами сторін таких договорів. Проте це суто теоретично, оскільки для пересічного українця складнощі тільки розпочинаються. Можливо, мало хто замислюється над цим, але як на практиці одружитися за кордоном? Слід зважити на те, що у державах, які не входять до СНД, не існує органів реєстрації актів цивільного стану. Наприклад, у тій самій Кубі працюють державні реєстратори, які реєструють шлюб відповідно до Сімейного кодексу Куби 1975 року. Вони переважно виїжджають на місце, де має відбутися церемонія. Як правило, готель, до якого приїжджає українська пара, самостійно організовує весілля на своїй території і запрошує туди реєстратора.

Муніципалітети реєструють шлюби на підставі Закону Кіпру № 104 (1) «Про реєстрацію шлюбів» 2003 року. Зацікавлені особи повинні особисто з'явитися до Департаменту реєстрації шлюбів і отримати інформацію про документи, які необхідно надати для укладення шлюбу.

Після надання всіх необхідних документів шлюб може бути зареєстрований або в загальному порядку (з повідомленням), тобто не раніше 15 днів після подачі заяви, але не пізніше трьох місяців, або в терміновому порядку, за умови, що Реєстратор згоден з причинами термінового оформлення шлюбу. Термінова реєстрація шлюбу може бути здійснена у день подачі заяви або раніше встановленого 15-денного строку.

За серйозних причин пара може укласти шлюб у день подачі заяви або до закінчення 15-денного терміну.

При звичайній реєстрації (з повідомленням) пара може зареєструвати свій шлюб не раніше 15 днів з дня подачі заяви, але не пізніше трьох місяців.

Процедура реєстрації шлюбу досить проста. За часом вона займає всього 10-15 хв. Відразу після реєстрації шлюбу молодята отримують оригінал свідоцтва про шлюб, підписаного Реєстратором шлюбів.

Колізійному праву України відомі різні колізійні прив'язки, спрямовані, зокрема, на вибір законодавства у випадках реєстрації шлюбів між громадянами України з іноземцями та між іноземцями. Переважно це прив'язки до закону місця реєстрації шлюбу та громадянства особи. Водночас колізійні норми можуть регулювати вибір законодавства щодо матеріальних умов оформлення шлюбу; умов форми шлюбу та стосовно перешкод до реєстрації шлюбу.

Іноземці мають в Україні такі ж права і обов'язки у сімейних відносинах, як і громадяни нашої держави. Шлюби, які реєструються в Україні між громадянами України з іноземцями чи між іноземцями, регулюються законодавством України. Це стосується як матеріальних, так і формальних умов реєстрації шлюбу, а також перешкод до його реєстрації.

Іноземці для реєстрації шлюбу в Україні пред'являють національний паспорт, до якого обов'язково додається переклад тексту на українську мову, достовірність якого засвідчується консульською установою або дипломатичним представництвом України за кордоном, посольством (консульством) держави, громадянином якої є іноземець, Міністерством закордонних справ, іншим відповідним органом цієї держави або нотаріусом. У зв'язку з тим, що у національних паспортах іноземних громадян відсутні відомості про сімейний стан, їх власники повинні одночасно подати документ про те, що вони не перебувають у шлюбі, тобто довідку про сімейний стан. Зазначена довідка видається компетентним органом країни відповідного громадянства та легалізується консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні. Якщо в паспортах іноземних громадян є відмітка про припинення шлюбу, довідка про сімейний стан повинна бути пред'явлена за період після розірвання шлюбу. Якщо іноземний громадянин раніше перебував у шлюбі, але шлюб розірвано або припинено у зв'язку зі смертю другого з подружжя, він повинен пред'явити свідоцтво або рішення суду про розірвання шлюбу або про смерть. Зазначені документи також повинні бути легалізовані та перекладені на українську мову.

Перед поданням заяви на реєстрацію шлюбу спеціалісти міського відділу реєстрації актів цивільного стану роз'яснюють порядок визнання укладеного шлюбу в Україні. Законодавство України не містить жодних обмежень і винятків щодо реєстрації шлюбу громадян України з іноземцями та не беруться до уваги перешкоди, передбачені законом країни, громадянином якої є іноземець, А саме: національні, релігійні або расові обмеження, згода батьків на вступ до шлюбу тощо. Такі шлюби визнавалися б дійсними в Україні й тоді, коли вони порушували б національний закон подружжя. Водночас це не означає, що такі шлюби діставали б визнання в інших країнах.

Шлюб між громадянином України та іноземцем, укладений за межами України, визнається дійсним незалежно від процедури його оформлення. Якщо закон держави, в якій реєструється шлюб, допускає його релігійну форму або визнає дійсним фактичний шлюб, немає підстав для визнання такого шлюбу недійсним і в Україні.

Значна частина договорів про правову допомогу за участю України, а саме з Албанією, Грецією, Іраком, Італією, Єменом, Кіпром, Китаєм, Північною Кореєю, Монголією, Румунією, Тунісом, Угорщиною, Сербією, не містять колізійних норм щодо реєстрації шлюбу. Договори з В'єтнамом, Грузією, Кубою, Молдовою, Польщею, іншими державами передбачають, що умови реєстрації шлюбу визначаються для кожної особи, яка бере шлюб, законодавством тієї держави-учасниці договору, громадянином якої є особа. У договорах із Кубою, Фінляндією, Чехією альтернативною до прив'язки закону громадянства є прив'язка до закону держави, де проживає особа, яка бере шлюб. В окремих договорах (наприклад із Грузією) зазначено, що стосовно перешкод до реєстрації шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства тієї договірної держави, на території якої шлюб реєструється.

Мінська конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року містить ст. 26 «Укладення шлюбу», в якій зазначається: «Умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є, а для осіб без громадянства - законодавством Договірної Сторони, що є їх постійним місцем проживання. Окрім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб». Отже, у зазначеній статті знайшли застосування три колізійні прив'язки: закон громадянства, закон місця проживання, закон місця укладення шлюбу.

3. Нормативно-правове регулювання шлюбу за участю іноземного елемента

3.1 Визнання реєстрації шлюбу з іншим елементом

Укладення шлюбів без наміру створити сім'ю, тобто "про людське око", за радянських часів зумовлювалося різними нормативно-правовими вимогами та заборонами. Так, одержати колгоспникові паспорт і виїхати із села можна було у разі шлюбу з городянином; виїхати за кордон можна було лише у зв'язку із шлюбом з іноземцем; прописатися в столиці - завдяки шлюбові з киянином. За допомогою фіктивного шлюбу вдавалося ухилитися від роботи за призначенням після закінчення навчання.

Сьогодні не існує колгоспів, ліквідована прописка як передумова виникнення окремих прав, неважко виїхати за кордон, однак фіктивні шлюби як явище продовжує існувати, хоча і живиться воно уже дещо іншими причинами.

Фіктивний шлюб є, як правило, наслідком взаємної домовленості і засвідчується окремим проживанням.

Шлюб по любові набагато молодше шлюбу за розрахунком. Однак раніше за отримані блага доводилося розплачуватися довгого подружнього життям. А так як сьогодні процедура розлучення спрощена, то у людей з'явилася приваблива можливість укладати фіктивні шлюби, без мети створення сім'ї. І як тільки людина отримає очікувану вигоду, він може розлучитися.

Фіктивні відносини досить поширені в Україні і Росії , і під час економічної кризи їх відсоток тільки зріс. За статистикою, кожен п'ятий шлюб російських громадян сьогодні є фіктивним.

Найпоширенішим і дорогим видом фіктивного шлюбу є шлюб для отримання громадянства або фіктивної прописки. Московські женихи оцінюють набір "рука-серце-прописка" високо - від трьох тисяч доларів. Фіктивний шлюб з іноземцем далекого зарубіжжя обійдеться ще дорожче.

Часто укладення фіктивного шлюбу переслідує мету розширити житлоплощу або отримати нове, більш дороге житло (у разі заселення в "аварійні" вдома, підлягають знесенню). Деякі шлюби приховують нетрадиційну сексуальну орієнтацію.

Звичайно, в газетах або в шлюбних агентствах не завжди можна натрапити на відкриті пропозиції про діловому заміжжі . Проте варто заглянути в інтернет, щоб зрозуміти - ось де Клондайк підприємливих женихів. На "вийду заміж фіктивно" пошуковик відгукнеться десятками оголошень. У них не буде стандартного "зріст, вага, без в/п.", замість цього - вартість та умови укладення фіктивного шлюбу.

Для того щоб отримати, наприклад, фіктивну прописку або навіть громадянство, цілком достатньо фіктивної заручин і укладення шлюбу, проживати в одній квартирі з фіктивним чоловіком зовсім не обов'язково. Більш "широкий спектр" послуг - укласти фіктивний шлюб з проживанням. І, можливо, навіть з виконанням подружніх обов'язків.

Якщо ж у результаті такого шлюбу народжується дитина, то слово "фіктивний" анулюється.

Кількість фіктивних спілок наводить на думку, що укласти фіктивний шлюб легко. Знайшовши в інтернеті вподобаного партнера, ви можете без зайвих сентиментів подавати заяву. Відхилити його ніхто не може. Навіть якщо співробітник РАГСу бачить, що літній наречений у дорогому костюмі явно на останньому подиху, а наречена не тріпоче від любові, відмовити в реєстрації він не має права.

Так, фіктивні шлюби - це незаконно. Однак, якщо всі документи справжні, то кримінальної відповідальності ні в Росії, ні в Україні за такий от "бізнес" не передбачено (у деяких країнах існує кримінальна відповідальність за фіктивний шлюб, наприклад, у Німеччині - 3 роки позбавлення волі). У нас же ви відповідаєте перед совістю, ну, і перед чоловіком, якщо, звичайно, він не в курсі, що є "фіктивним чоловіком". Однак заповзятливим нареченим досить часто доводиться розплачуватися за фіктивні відносини. Адже, вступаючи в шлюб з людиною, яка морально готовий до різного роду афер, ви не можете бути впевнені , що межі його совісті обмежуються "фіктивним шлюбом". Липові нареченої часто стикаються з шантажем з боку подружжя, який несе за собою додаткові витрати. Особливо обережними варто бути з іноземними женихами, т.к. вони можуть грозиться здати вас в поліцію ще до того, як ви приїдете в країну.

Оскільки, згідно з документами, шлюб цілком законний, потрібно бути готовою до того, що чоловік може зажадати розділу майна або фінансових виплат. Відповідальність за фіктивний шлюб лежить тільки на вас, і допомогти в суді вам навряд чи зможуть. Тому, раз вже ви вступаєте в комерційні відносини, непогано попросити з майбутнього чоловіка розписку про те, що його наміри недійсні. У цьому випадку ви зможете довести фіктивність шлюбу в суді, коли справа дійде до вимушеного виселення. Якщо до дійде до розлучення, то ніякий суд не зможе визнати шлюб фіктивним.

3.2 Проблеми та перспективи правового регулювання реєстрації шлюбу за участю іноземного елементу

Сімейні відносини за участю іноземців регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, законами України „Про міжнародне приватне право”, „Про державну реєстрацію актів цивільного стану”, „Про правовий статус іноземців”, „Про біженців”, міжнародними договорами України, Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні та іншими законодавчими актами.

Статтями 55 та 56 Закону України „Про міжнародне приватне право” передбачено, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу.

Форма і порядок укладення шлюбу в Україні між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між іноземцями або особами без громадянства визначаються правом України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Реєстрація шлюбу з іноземними громадянами має особливості правового регулювання у зв'язку з необхідністю перевірки законності перебування цих осіб на території України, підтвердження їх сімейного стану та врахування умов дійсності поданих ними документів.

Законними підставами перебування на території України відповідно до статті 5 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” для іноземців та осіб без громадянства є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки, або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні.

Відповідно до статті 25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

З урахуванням цих вимог пунктом 6 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні (затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.10.2010 №52/5, у редакції наказу Мін'юсту від 24.12.2010р №3307/5) передбачено, якщо в паспортах або паспортних документах іноземців, осіб без громадянства, які проживають в іноземній державі, відсутні відомості про сімейний стан, вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни свого постійного проживання.

Підтвердженням сімейного стану особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, є відомості територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, видані на підставі документів, поданих особою до заяви для надання дозволу на імміграцію.