Земські зусилля в боротьбі з конокрадством

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗЕМСЬКІ ЗУСИЛЛЯ В БОРОТЬБІ З КОНОКРАДСТВОМ

На основі земських матеріалів у статті подаються доповнення до результатів досліджень проблеми викрадення худоби, визначається роль та місце земств у боротьбі з цим видом злочинності. Ключові слова: земство, конокрадство, заходи. злочинність

Серед соціальних труднощів, які людство намагається вирішити здавна, існує проблема викрадення худоби - коней, волів, корів тощо. Саме від цього виду злочину в минулому найбільше потерпало населення сільської місцевості, для якого коні та воли були одним із найголовніших засобів сільськогосподарського виробництва. Боротьба з викраденням коней та худоби представляла значну проблему і для органів влади Російської імперії. Ефективність та результативність протидії злочинності залежала від узгодженої діяльності органів місцевого самоврядування та держави. Адже пошуки оптимальної форми та методів управління, які б найкраще сприяли боротьбі зі злочинністю, - одне з найголовніших завдань суспільства.

У сучасній українській історіографії розробка земської проблематики знаходиться на досить помітному рівні, хоч деякі питання залишилися поза увагою дослідників. Метою цієї статті є доповнення результатів історичних досліджень проблеми викрадення худоби, на підставі вивчення земських матеріалів (статистичних даних та досліджень земців), які раніше не аналізувалися, та визначення ролі місцевих органів самоврядування в боротьбі з цим видом злочинів. Територіально дослідження охоплює Херсонську губ. у період з 1865 до 1901 рр.

Вивченням злочинності й окремих її видів часів Російської імперії, займалися чимало вчених-криміналістів. Так, Г. Брейтман вважав, що «перше місце серед злочинних спільнот слід надати товариству конокрадів, яке презентує в нас, у певному сенсі, державу в державі. Воно найбільш чисельне і найгрізніше, найбільш шкідливе і непереможне» [1, 119]. Вчені минулого переважно подавали кримінологічну характеристику професійної злочинності того часу [2]. Про діяльність поліції та земських начальників, їхню боротьбу зі злочинністю написано чимало праць, серед яких варто виділити публікації з досвіду практичної діяльності земського начальника О. Новикова [3] та публіциста В. Тенишева [4]. Земства Росії також практикували вивчення на місцях злободенних побутових і соціальних явищ, у тому числі й конокрадство. Поміж земських праць на цю тему, надрукованих різного часу, слід згадати невелику монографію земського статистика Псковської губ. О. Стопані, вихід якої був актуальним, адже викрадення коней і надалі залишалося на селі найбільшою проблемою. Зокрема автор доводив, що посилення репресивних заходів відносно конокрадів проблему не вирішить, бо «без загального оздоровлення села це майже не можливо» [5, 23]. В 1897 р. земський статистик М. Борисов, за матеріалами поточної статистики Херсонської губ., опублікував дослідження проблеми конокрадства на Півдні України [6]. В періодичних виданнях другої половини ХІХ ст. також друкувалися матеріали щодо конокрадства, яке, на думку авторів, було найбільшою бідою для селян. Важливі відомості про конокрадів у статті, опублікованій у Санкт- Петербурзькому журналі «Время», подав О. Афана- сьєв-Чужбинський [7].

Серед сучасних публікацій слід виділити дослідження російського науковця С. Нєвського, який проаналізував діяльність державних органів влади Російської імперії в боротьбі з конокрадством кінця ХІХ - початку ХХ ст. [8]. Розглядаючи злочинність неповнолітніх у Харківському намісництві наприкінці ХVШ ст., В. Маслійчук звернув увагу на доволі поширене серед підлітків у той час явище - викрадення коней [9].

Поява в 1860-х рр. виборних місцевих органів самоврядування, земських установ, відіграла відчутну роль у тих змінах, які відбулися у соціальному, економічному та політичному житті південного регіону пореформеної доби. Вирішення багатьох соціальних проблем на місцях брали на себе земства. Конокрадство було найбільш організованою та професійною злочинною діяльністю. Конокради, об'єднані в групи, були найбільшим страхіттям для населення регіону. Вони жорстоко розправлялися з тими, хто свідчив проти них. За часів капіталістичного розвитку Російської імперії конокрадство залишалося доволі поширеним явищем. Дослідники цієї проблеми зауважували на вузьку спеціалізацію та високий рівень організованості серед конокрадів. Саме на території України в минулому зафіксована найбільша кількість конокрадів, а організовані гурти злодіїв переправляли чималі табуни з Південної України аж до Маньчжурії. Дослідження матеріалів офіційного діловодства земських установ Херсонської губ. дозволяє побачити хід обговорення проблеми, прийняття земськими зборами рішень, їхньої вмотивованості. Поміж проблем, які першими виносилися земствами Південної України на обговорення в 1860-х рр., було й викрадення худоби, особливо коней.

У вересні 1865 р. на першій черговій сесії земських зборів Херсонського повіту дискутувалося питання конокрадства. Рішення гласних було таким: клопотати про притягнення до відповідальності сільські громади за злочинні дії своїх членів, накладаючи штраф у розмірі 25 руб., на користь лікарень, шкіл, громадських закладів. Губернські збори гласних того ж року це питання не обговорювали, але запропонували дослідити його на місцях, із перспективою заслухати в майбутньому на рівні губернії. На повітових земських зборах думки гласних були різними. Зокрема критикували запропоновані штрафні санкції відносно сільських громад земці Олександрійського повіту. Гласні Одеського повіту прийняли рішення усунутися від обговорення проблеми конокрадства. Можна припустити, що така поведінка зумовлювалася певною політичною ситуацією, адже земства на початку свого існування не бажали конфліктувати з представниками державної влади. Втім, саме херсонський губернатор опротестував рішення зборів Херсонського повіту в 1865 р. Однак уже 1866 р. від міністра внутрішніх справ губернатори отримали розпорядження вжити заходів щодо подолання конокрадства та подати пропозиції про організацію боротьби з конокрадами на державному рівні. конокрадство земство викрадання худоба

Дискусії щодо подолання викрадання худоби виникали постійно як на державному, так і на місцевому рівнях. Вперше в межах Херсонщини гласні звернулися до цього питання в 1860-х рр. Ними були запропоновані заходи, що мали протидіяти найбільшому соціальному злу - викраденню худоби, насамперед коней. З метою віднайти найбільш дієві для свого району методи боротьби з цим видом злочинності, повітові управи та гласні неодноразово аналізували різні заходи. Пріоритетними земські установи на той час визнали такі дії: 1) видавати на спеціальних гербових бланках свідоцтва на коней, з описом їхніх прикмет і прізвищем володаря; 2) встановити премію за рахунок казначейства, та виплачувати її за затримку злодія, який викрав худобу в розмірі 10 руб. за коня та 5 руб. за вола; 3) контролювати орендарів і власників постоялих дворів і шинків, які покривають злодіїв, накладати на них штрафи: за перший раз переховування злодія 10 руб., другий - 20, третій - 30, після чого закривати ці заклади, якщо господарю не будуть відшкодовані втрати; 4) торгівці кіньми, окрім кіннозаводчиків, повинні мати свідоцтва, що засвідчують їхню благонадійність, видані за місцем проживання, а за відсутності свідоцтва - накладати штраф 50 руб.; 5) заборонити відпускати на поруки конокрадів, що знаходяться під слідством; 6) мати по одному наглядачу на ярмарках і базарах для контролю за продажем худоби та здійснення перевірок із наявності всіх необхідних для цього документів. Найактивніше заходи обговорювали гласні Єлисаветградських повітових зборів, піддавши їх жорсткій критиці. Дебати гласних інших повітів з цього питання віднайти не вдалося, але в зведенні постанов губернського земства відзначено, що всі повітові збори та управи висловилися проти прийняття цих заходів. Позитивним було лише рішення земців розпочати збір відомостей про розміри викрадення худоби в губернії. За період 1867-1870 рр. про конокрадство в земських установах не говорили.

Про конокрадство земці заговорили знову з 1871 р. Це питання щорічно обговорювалося гласними на губернських зборах, сесіях повітових зібрань. Так, у травні 1872 р. на екстреному зібранні губернських гласних представник Єлисаветградського повіту П. Зелений звернув увагу на проблему конокрадства та волокрадс- тва, прокоментувавши ситуацію статистичними даними [10, 22]. Активно в цьому напрямі працювали земські управи Олександрійського, Єлисаветградського та Херсонського повітів. На той час земськими управами були зібрані відомості про масштаби цього виду злочинності. Першою 1871 р. статистику подала управа Єли- саветградського повіту, зібравши її в 53 волостях. За рік у повіті було вкрадено 2045 голів. У селян - 770 коней та 403 голови рогатої худоби на суму 47657 руб. Землевласники втратили 512 коней і 360 голів худоби на суму 48353 руб., отже загальні втрати населення становили 96010 руб. Віднайдено було лише 9% коней та 14,5% худоби на суму 10280 руб., таким чином лише в одному повіті збитки за рік становили 85730 руб. [11, 19].

Цього ж року на повітових земських зборах в Ана- ньєві гласні звернули увагу на конокрадів із середовища міщан, що проживали в селах, до яких важко застосувати діючі законоположення, тому сільські громади мусять їх терпіти. З огляду на це, гласні запропонували врахувати вказаний недолік при вдосконаленні закону на державному рівні. Про жваве обговорення гострої соціальної проблеми на сесії губернських зборів 187І р. повідомляв відомий на Півдні земський статистик, громадський діяч М. Борисов. Він відзначив, що саме на цій сесії гласні Херсонщини розробили проект закону про конокрадство та передали його до комісії при Міністерстві внутрішніх справ, яка займалася розробкою заходів щодо припинення викрадання худоби та коней. На цьому ж етапі повітові земські управи намагалися узгодити свої дії з місцевими справниками в спільній боротьбі з конокрадами. На позачергових земських зборах у грудні 1872 р., що відбулися в Єлисаветграді, заслухали доповідь повітового справника А. Анісьїна «Про посилення заходів із переслідування злочинності взагалі та конокрадства зокрема» [12]. Після обговорення, земські збори постановили виділити повітовому справнику 3000 руб. для найму 6-7 сищиків для пошуку викрадачів худоби та коней [13]. Повітовий справник, звітуючи перед земською управою про використання виділених грошей, відзначив, що віднайти необхідну кількість благонадійних людей на посаду сищика йому не вдалося, але були зібрані відомості про підозрюваних у крадіжках коней та запропоновано сільським громадам висиляти їх до Сибіру Однак спроба співпраці повітового земства з поліцейськими чиновниками була не зовсім вдалою, про що було сказано в звіті: «Якби експеримент Єлисаветградського земства вдався, то він здійснив би великий переворот, як відносно земства до поліцейської влади, так і в усьому економічному розвитку країни, яка б отримала те, чого їй зараз так не вистачає, гарної сільської поліції» [14, 409].

В жовтні 1874 р. губернські збори востаннє розглядали питання про конокрадство, в зв'язку з телеграмою землевласника Одеського повіту Албранда, який клопотав про виселення конокрадів за рахунок держави. В другій половині 1870-х рр. цим питанням займалися лише земці Херсонського повіту. Восени 1875 р. за пропозицією гласного І. Волохіна, повітові земські збори постановили асигнувати 2000 руб. на допомогу сільським громадам для виселення конокрадів до Сибіру [15, 657]. В 1876 р., за пропозицією спеціальної комісії, повітові збори затвердили, розроблені нею, заходи щодо боротьби з конокрадством, 1877 р. - на черговому зібранні земські заходи були доповнені та розширені. Через два роки земці знову повернулися до цього питання. Гласний С. Воронков запропонував винагородити в розмірі 100 руб. селянина В. Макушева з с. Явкино, який, захищаючи коня, постраждав від злодія, що наніс йому ножові поранення. Премія була видана В. Макушеву у жовтні 1879 р. [15, 660]. Більше повітова управа на зборах це питання не обговорювала. Олександрійське земство в 1870-х рр. тричі приймало рішення про виділення коштів у розмірі 1000, 2000 і 3000 руб. для виселення конокрадів. Востаннє земські збори Олександрійського повіту допомагали грошима Новогеор- гіївській сільській громаді для відправки до Сибіру Гната, Федора та Никифора Волощукових, разом із їх сім'ями [16, 247]. З 1883 р. протягом п'ятнадцяти років земства губернії це питання не розглядали.

В 1890-х рр. розпочався новий етап діяльності земств щодо боротьби з конокрадством. За цей період земські управи вели постійну реєстрацію крадіжок худоби та коней: в Олександрійському повіті з 1892 р.,

Ананьївському - 1894 р., Одеському, Тираспольському, Херсонському - з 1895 р., а в Єлисаветградському збирання відомостей не проводили. Для цього управа Олександрійського повіту щорічно розсилала населенню спеціальні карточки, за якими збиралися відомості щодо викрадення худоби. Зібрані статистичним відділом земської управи дані, за період 1892-1896 рр. показали, що в Олександрійському повіті на першому місці за розмірами була крадіжка коней, яка становила 85% від загальної кількості вкраденої худоби, на другому - викрадення волів, потім - корів. Середні розміри щорічних втрат від викрадення худоби в повіті становили понад 23 тис. руб., кількість потерпілих господарів - 263 у 127 населених пунктах. Селяни повіту потерпали найбільше. Статистика розслідувань цього виду злочину засвідчує, що розкриття крадіжок становило лише 10% та мало тенденцію до зниження. З кожної викраденої сотні голів, повертали 9 коней та 20 волів. З віднайденої худоби більше половини повертали самі власники, майже 18% - поліція, решту - інші особи. Земські статистики з'ясували, що на розміри втрат впливало чимало причин, зокрема ціни на худобу, які залежали від урожаю хліба та сіна. Хороший врожай сприяв підвищенню цін і зростанню кількості крадіжок. Аналіз матеріалів допоміг земській управі визначити волості, де процвітало конокрадство: Боківська, Братолюбівсь- ка, Верблюжська, Новогеоргіївська, Світлопольська, Дмитрівська, Суботська. Найменше крадіжок було в Аджамській волості, де за чотири роки вкрали 18 голів на суму 770 руб. Також земські службовці відстежили характер руху цього явища протягом року. Влітку та восени викрадень було найбільше, особливо в такі місяці, як серпень-жовтень, найменше - у січні [6, 147-152].

Схожою була ситуація в Ананьївському, Одеському, Тираспольському та Херсонському повітах. Збором інформації про конокрадство в Ананьєвському повіті займався ветеринарний лікар З. Єлєнєвський, а управа щорічно подавала її у ветеринарних звітах. Цей різновид злочину був особливо поширений в чотирьох волостях, з яких виділялася Ново-Павлівська, де за два роки (1894, 1895) викрали 98 коней, а відсоток повернених був незначним. Селяни Тираспольського повіту найбільше страждали через конокрадів. 1895 р. їхні втрати склали 71% від загальної суми в 19999 руб. За розмахом конокрадства на першому місці в губернії був Херсонський повіт. Викрадення коней та худоби в першу чергу відбувалося в полі, що становило майже дві третини всіх крадіжок, із стаєнь - третину, решта - з двору. Найменшу кількість крадіжок статистики зафіксували в Одеському повіті, пояснюючи це тим, що в повіті було чимало німецьких колоній, де громадський нагляд за худобою був на високому рівні. Крадіжки, здійсненні вдень, практично всі були розкриті. На підставі зібраних статистичних даних, земський службовець М. Борисов у праці «Опыт изучения конокрадства в Херсонской губернии» зробив такі висновки: 1) найбільше від цього соціального лиха потерпало населення Херсонського повіту; 2) серед вкраденого майна коні становили більшість; 3) у селян викрадали найчастіше; 4) розшук викраденої худоби та коней вівся найліпше в Одеському повіті; 5) віднайти воли вдавалося скоріше; 6) у більшості випадків викрадених тварин знаходили самі власники; 7) випадків викрадення по сезонах було найбільше влітку та восени; 8) масштаби конокрадства залежали від ціни на худобу, що в свою чергу залежало від врожаю. Отже, як підсумував М. Борисов, конокрадство в губернії є промислом і досить прибутковою справою, особливо в ті періоди, коли ціна на робочу худобу зростає [6, 177-180].

На початку ХХ ст. губернські земські збори знову повернулися до обговорення актуальної суспільної проблеми краю. Під час 37-ї чергової сесії губернських зборів, гласні заслухали доповідь управи «Про заходи проти конокрадства» та обмінялися з цього приводу думками. Єдиного бачення вирішення проблеми серед гласних не було, не всі схвалювали запропоновані заходи та методи боротьби з конокрадами. Головною причиною конокрадства земці вважали недостатній культурний рівень населення, який подолати можливо лише з часом, а тому будь-які запроваджені заходи не мали бажаних результатів. Серед пропозицій від гласних, в основному, були паліативні, тобто, ті, що могли послабити наслідки від конокрадства, як, наприклад, обов'язкове страхування від крадіжок худоби. Ефективними на той час губернська управа та збори визнали ведення роз'яснювальної роботи серед населення, шляхом видання й розповсюдження брошур відповідного змісту [16, 156-157].

Отже, за матеріалами земств стає зрозумілим, що саме місцеві виборні органи найбільше опікувалися важливою соціальною проблемою - викраденням худоби. Результати земської діяльності залежали від багатьох факторів і не завжди були позитивними. Однак управи систематично досліджували та аналізували ситуацію з конокрадства в регіоні, намагаючись допомагати населенню краю.

Література

1. Брейтман Г.Н. Преступный мир. Очерки из быта профессиональных преступников. К., 1901.

2. Утевский Б.С. Что такое право? Теория позитивного права и теория нравственности. СПб., 1909.

3. Записки земского начальника Александра Новикова. СПб., 1899.

4. Тенишев В.В. Правосудие в русском крестьянском быту. СПб., 1907.

5. Стопани А.М. Конокрадство как бытовое и социальное явление. Псков, 1901.

6. Борисов Н.И. Опыт изучения конокрадства в Херсонской губернии (По данным текущей статистики) // Сборник Херсонского Земства (далі -- СХЗ). 1897. № 7.

7. Афанасьев-Чужбинский А.С. Очерки прошлого //Время. № 11--12. Т. VI.

8. Невский С.А. О борьбе с хищением лошадей (конокрадством) в Российской империи // Историческая и социально-образовательная мысль. 2012. № 2.

9. Маслійчук В.Л. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві 1780--1796рр. Х., 2011.

10. Об изменении законоположений о пресечении конокрадства // СХЗ. 1873. № 12.

11. Общий отчёт Елисаветградской земской управы с 1 сентября 1871 по 1 сентября 1872 г. //СХЗ. 1873. № 11.

12. Записка г. Анисьина Об усилении средств для преследования пре ступлений вообще и конокрадства в частности // СХЗ. 1873. № 5.

13. Протоколы экстренного Елисаветградского уездного земского собрания, состоявшегося в декабре 1872 года // СХЗ. 1873. № 4.

14. Отчёт Херсонской губернской земской управы о девятилетней деятельности земских учреждений Херсонской губернии 1865--1874. Херсон, 1875.

15. Систематический свод постановлений Херсонского уездного земского собрания за 1865--1891 гг. Херсон, 1894.

16. О мерах против конокрадства // СХЗ. 1901. № 11.

Размещено на Allbest.ru