Підстава кримінальної відповідальності співучасників злочину

Анотація

У статті проаналізовано наукові позиції щодо підстави кримінальної відповідальності співучасників злочину. Піддано критиці теорію загального складу злочину при співучасті. Обґрунтовано положення, що підстава відповідальності співучасників злочину має властивості як акцессорного (несамостійного) характеру, так і незалежності відповідальності співучасників від дій виконавця..

Ключові слова: склад злочину, підстава, співучасть, рольовий розподіл відповідальності.

Підстава кримінальної відповідальності співучасників є однією з найбільш складних проблем кримінального права загалом, та інституту співучасті у злочині, зокрема. Панівним науковим поглядом на цю проблему є визнання підставою кримінальної відповідальності співучасників (як і злочину, вчиненого одноособово) складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Проте, специфіка співучасті як об'єднання зусиль кількох осіб при вчиненні одного злочину обумовлює наявність певних особливостей підстави кримінальної відповідальності при співучасті.

Застосування системного підходу до співучасті обумовило позицію про існування «загального складу злочину». За М.С. Таганцевим, ознакою співучасті є солідарна відповідальність всіх за кожного і кожного за всіх, що й дозволило вченню про співучасть одержати значення самостійного інституту¹. Окремі сучасні українські та російські вчені також висловлюють подібні переконання. Так О.А. Арутюнов уважає, що встановлення загального складу злочину дозволяє обґрунтувати відповідальність співучасників (організатора, підбурювача, пособника), дії яких лише в сукупності утворюють склад злочинуТаганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая : в 2 т. / Н.С. Таганцев ; [сост. и отв. ред. Н. И. Загородников]. -- М. : Наука, 1994. -- Т. 1. -- 1994. -- С. 329. АрутюновА.А. Системный подход к общей теории соучастия в преступлении / А.А. Арутюнов // Право и политика. -- 2001. -- № 10. -- С. 69-70.. Співучасть створює такі підстави кримінальної відповідальності, коли кожен співучасник відповідає за весь злочин, який є результатом інтегрованих дій усіх співучасни-ків, а не лише за індивідуально вчинене ним; підставою кримінальної відповідальності співучасника злочину визначає «спільне вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого КК; співучасники (у тому числі виконавець) вчиняють злочин спільно, і тому не можна оцінювати їх діяння як самостійні; інститут співучасті дозволяє визначити коло осіб, відповідальних за спільне, а не самостійне, вчинення злочину»Арутюнов А.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Российской Федерации : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.08 / Арутюнов Александр Арташевич. -- М., 2006. -- С. 13, 19-20.. Ю.В. Абакумова також зазначає, що вина співучасників стає загальною і становить суб'єктивну підставу їх спільної відповідальності за спільно заподіяний злочинний резуль- татАбакумова Ю.В. Проблеми визначення ознак співучасті в теорії сучасного кримінального права / Ю.В. Абакумова // Держава та регіони. Серія : Право. -- 2011. -- №. 4. -- С. 117.. Не можемо підтримати таку позицію, яка є результатом надмірного розширення меж кримінальної відповідальності. Співучасник відповідає за індивідуально вчинене і наслідок, заподіяний виконавцем, якщо він охоплювався його умислом. Тому ми погоджуємось із відомим ученим Ф.Г. Бурчаком у тому, що загального складу злочину в природі не існуєБурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы / Бурчак Ф.Г. -- К. : Вища школа, 1986. -- С. 156.. Не можна визнавати, що спільність діяльності виключає самостійність та індивідуальність ідей кожного з учасників спільного злочину. Розгляд співучасті як системно-структурного утворення не передбачає відповідальності кожного співучасника за дії іншого чи інших. Співучасть як система базується на взаємодії, яка у свою чергу передбачає взаємовплив співучасників, поведінка кожного з них змінює поведінку інших. Саме в цьому полягає сутність співучасті з позицій системно-структурного підходу. Водночас суперечить основним принципам кримінального права позиція, що співучасть створює такі підстави кримінальної відповідальності, коли кожен співучасник відповідає за весь злочин, який є результатом інтегрованих дій усіх співучасників, а не лише за індивідуально вчинене ним. Насамперед, згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Щодо проблеми підстави відповідальності співучасників переважають дві теоретичні конструкції: акцесорного (несамостійного) характеру співучасті й незалежності відповідальності співучасників від дій виконавця. Саме акцесорна природа співучасті є однією із найбільш відомих теорій співучасті у кримінально-правовій науці. Ця теорія виходить із несамостійного характеру співучасті, відповідальність усіх співучасників пов'язується із відповідальністю виконавця. Відмітимо близькість цієї концепції до попередньої. Так, на думку вчених, правознавець М.І. Ковальов висунув поняття загального складу злочину, саме захищаючи тезу про акцесорність співучастіКовалёв М.И. Соучастие в преступлении: В 2 ч. / Свердловск: СЮИ, 1962. -- Ч. 2: Виды

соучастников и формы соучастия в преступной деятельности. -- С. 98-101, 135-141; Курс советского уголовного права (часть общая) : в 2 т. / [отв. ред. Н. А. Беляев, М.Д. Шаргород- ский]. -- Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1968--. -- Т. 1. -- 1968. -- С. 590.. Основні положення цієї теоріїможна згрупувати так: підставою кримінальної відповідальності співучасників є діяння виконавця, що має ознаки складу злочину, передбаченого КК; співучасник притягається до відповідальності за тією статтею, що й виконавець.

Однак правильною є позиція Ф.Г. Бурчака про те, що не можна говорити про відповідальність співучасника за дії виконавця без виникнення суперечності з основними ідеями кримінального права і правосуддяБурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Бурчак Ф. Г. -- К. : Наукова думка, 1969. -- С. 71.. Тому багато науковців дотримується думки про самостійну відповідальність кожного співучасника. Ще в середині минулого століття констатувалося, що підстава кримінальної відповідальності -- єдина для всіх форм злочинної діяльності, кожна особа, діє вона сама чи спільно з іншими особами, вчиняючи злочин, тим самим створює підставу своєї кримінальної відповідальностіКригер Г.А. Актуальные проблемы соучастия в советском уголовном праве / Г.А. Кри- гер // Правовые исследования : сб. статей. -- Тбилиси : Мецниереба, 1977. -- С. 108; Курс советского уголовного права (часть общая) : в 2 т. / [отв. ред. Н. А. Беляев, М.Д. Шаргород- ский]. -- Ленинград : Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. -- Т. 1. -- С. 587.. У сучасній кримінально-правовій науці України також превалює така позиція: «кримінальна відповідальність співучасників ґрунтується на теорії автономної (самостійної) відповідальності кожного співучасника злочину за вчинене»Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина / Грищук В. К. -- К. : Ін Юре, 2006. -- С. 347..

Підстава кримінальної відповідальності у всіх формах злочинної діяльності має індивідуальний характер. Кожна особа, що діє спільно з іншими особами при вчиненні злочину, створює підставу для кримінальної відповідальності. Тому для притягнення співучасника до відповідальності необхідно довести наявність у його діях складу злочину залежно від тієї ролі, яку він виконує у злочині. Відповідно, не можна погодитися з тим, що лише виконавець виконує склад злочину і співучасникам ставиться у вину склад злочину виконавцяМалахов И.П. Соучастие в воинских преступлениях в свете общего учения по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / И.П. Малахов. -- М., 1960. --21 с. Гамкрелидзе О.К. Проблема уголовной неправды и основание наказуемости соучастия : автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.04 «Уголовное право и уголовный процесс; криминалистика, криминология, исправительно-трудовое право» / О. К. Гамкрелидзе. -- Тбилиси, 1994. -- С. 5; Прохоров В.С. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08. «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / В.С. Прохоров. -- Ленинград, 1962. -- С. 5., оскільки склад злочину описується в Особливій частині кримінального кодек- су¹¹. Склад злочину -- це система ознак, які необхідні й достатні для визнання того, що особа вчинила певний злочин, і притягнення її до кримінальної відповідальності. Склад злочину є діянням, що визначається кримінальним законом, і не лише Особливою, але й Загальною його частиною.

Слід встановити яка позиція сьогодні превалює у вітчизняній теорії та кримінальному законі. Співучасники (організатори, підбурювачі, пособники)відповідають за той злочин, що вчинив виконавець (співвиконавці), при цьому їхні дії кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Також згідно з ч. 4 ст. 29 КК у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочину. У зв'язку з цим недоречною видається думка І.І. Митрофанова, що «відповідно до існуючого порядку дії співучасників кваліфікуються без посилання на конкретну частину ст. 27 КК, що відображає роль співучасника у вчиненому злочині»Митрофанов І.І. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у співучасті / І.І. Митрофанов, Т.М. Слободяник. -- Кременчук : Вид. П.П. Щербатих О.В., 2009. -- С. 55.. По-перше, заперечуємо проти вживання поняття «існуючий порядок», адже не зрозуміло, що це за порядок і де він існує -- у законі чи на практиці? По-друге, ні на практиці, ні в законодавстві, ні в науці не існує такого підходу. Частина 2 ст. 29 КК прямо вказує на обов'язкове посилання на відповідну частину ст. 27 при кваліфікації дій співучасників - організатора, підбурювача, пособника. Відповідним шляхом іде і правозастосов- ча практика. Ми проаналізували окремі вироки та ухвали судів, які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Наведемо лише один приклад: вирок 1-10/09 Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2009 року містить таку кваліфікацію дій одного із співучасників: ст. 255 ч. 1 , ст. 185 ч. 5, ст. 187 ч. 4, ст. 262 ч. 3 , ст. 27 ч. 3 , ст. 28 ч. 4 , ст. 296 ч. 4, ст. 27 ч. 3 , ст. 28 ч. 4 , ст. 121 ч. 2, ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 4, ст. 357 ч. 1, ст. 27 ч. 3, ст. 28 ч. 4, ст. 357 ч. 2 КК України.

Разом з тим якби вітчизняний кримінальний закон дотримувався акцесорної теорії і виходив із того, що діяння співучасників мають до дій виконавця додатковий характер, то у випадку непритягнення до відповідальності виконавця злочину (наприклад при добровільній відмові) не могли б притягатись до неї й інші співучасники. А при ексцесі виконавця інші співучасники притягались би до відповідальності за вчинений виконавцем злочин, що не охоплювався їхнім умислом. Однак чинний КК України не містить таких положень, оскільки вітчизняне кримінальне право виходить із принципу самостійного характеру відповідальності, співучасників у тому числі.

Інша теорія щодо співучасті у злочині, згідно з якою відповідальність співучасників у ряді випадків має самостійний характер, також базується на певних нормах КК України. Так, при ексцесі виконавця (як якісному, так і кількісному) інші співучасники несуть відповідальність лише за той злочин, що охоплювався їхнім умислом (ч. 5 ст. 29 КК України). Крім того, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, можуть бути поставлені за вину лише співучаснику, якого вони стосуються (ч. 3 ст. 29 КК). Обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені в статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Якщо співучасники не усвідомлювали їх існування, вони за них відповідальності не несуть. Організатор,підбурювач, пособник звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину виконавцем. Відмова пособника може виразитись і в пасивних діях (наприклад, він не надав знаряддя злочину, не вимкнув сигналізацію). Крім того, добровільна відмова співучасників має місце й тоді, коли вони своєчасно повідомлять відповідні органи державної влади (міліції, СБУ, прокуратури та ін.) про те, що готується або вчиняється злочин (ч. 2 ст. 31 КК). кримінальний відповідальність співучасник підстава

Існує взаємозалежність при вирішенні питань підстави відповідальності співучасників та часу вчинення ними злочину. Прибічники акцесорної теорії моментом вчинення злочину у співучасті відповідно до ключових положень цієї теорії вважають момент вчинення злочину виконавцем, а згідно з концепцією самостійного характеру співучасті -- час безпосереднього вчинення співучасниками власних дій. Наявні у кримінально-правовій науці й суперечливі позиції, в основі яких лежить змішування обох концепцій. Так, В. Качалов, виступаючи за самостійну відповідальність співучасника («кожен співучасник несе відповідальність не за діяння виконавця, а за своє власне»), надалі відходить від своєї позиції і не погоджується із З.А. Незнамовою в тому, що «для кожного із співучасників діє закон часу виконання ним своєї юридичної ролі»Качалов В. Соотношение принципов акцессорности и самостоятельности соучастнико впреступления по российскому уголовному праву / В. Качалов // Уголовное право. --.

Таким чином, часом вчинення злочину організатором, підбурювачем, пособником є час вчинення передбаченої кримінальним законом дії або бездіяльності, тобто момент вчинення особою відповідно організаторських, підбурю- вальних чи пособницьких дій. Кожен співучасник підлягає відповідальності за діяння, вчинене лише ним особисто. Тим більше і в багатьох підручниках з кримінального права зазначається, що мотиви дій співучасників можуть бути як однаковими, так і різними.

Отже, правильні позиції щодо відповідальності співучасників наявні в усіх теоріях. Стосовно акцесорної природи співучасті безумовним слід уважати положення, що відповідальність співучасників повинна наставати лише в тому разі, якщо доведено, що виконавець вчинив злочин чи почав його вчиняти. Це випливає із самої суті поняття співучасті у злочині як умисної спільної участі кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Спільна участь передбачає участь принаймні двох осіб, одна з яких має виконувати об'єктивну сторону злочину. Саме через це слід визнати існування залежності рішення про відповідальність співучасників від поведінки виконавця, що зумовлено акцесорними властивостями співучасті. Адже вище ми наголошувати на змісті частини 4 ст. 29 КК, що у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину, тобто якщо дії виконавця були зупинені на стадії готування чи замаху, інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у неза- кінченому злочину.Підсумкова оцінка дій співучасників не є абсолютно самостійною. Вона залежить від ступеня реалізації умислу співучасників, яка, у свою чергу, визначається характером дій виконавця. Однак насамперед слід констатувати, що кожен співучасник підлягає відповідальності за діяння, вчинене лише ним особисто, а акцесорна теорія співучасті приводить до кваліфікації діяння одного співучасника залежно від діяння іншого, що не відповідає принципам кримінального права України. Так, закріплено принцип особистої відповідальності, який є відображенням вищезгаданого конституційного принципу.

І хоча ця наукова дискусія триває вже не одне століття, у сучасних умовах розвитку українського суспільства питання про межі й підстави кримінальної відповідальності осіб за спільну злочинну діяльність набуло актуальності в тому числі у зв'язку із поширенням організованої злочинності. Підстава відповідальності учасників злочинних організацій є ще більш складною проблемою. У законотворчому процесі України намітилася тенденція до розширення меж відповідальності співучасників. Так, у внесених народним депутатом України Г. Москалем проекті Закону України №10506 (зареєстровано 22.05.2012) «Про доповнення Кримінального кодексу України положеннями про відповідальність «злодіїв в законі» та осіб, що належать до злодійського миру», і надалі у проекті Закону від 08.01.2013 пропонується доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 256-1 такого змісту: «Стаття 256-1. Наявність статусу «злодій в законі» та належність до злодійського миру

1. Належність (членство) до злодійського миру -- карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Наявність статусу «злодій в законі» -- карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років»Проект Закону України «Про доповнення Кримінального кодексу України положеннями про відповідальність "злодіїв в законі" та осіб, що належать до злодійського миру» [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_17pf 3511 =45349.

За кордоном також встановлена відповідальність за членство у злочинному об'єднанні, тобто карається створення умов для вчинення злочинів як спосіб життя, як невід'ємна частина існування особи. Зауважимо при цьому, що як в Італії, так і в США, Німеччині, Франції «було прийнято законодавство, яке криміналізувало саме створення злочинної організації (асоціації, банди), а також участь у її діяльності (курсив мій. -- О.К.)». Саме участь у діяльності, тобто активна поведінка підлягає кримінальній відповідальності й покараннюШостко О.Ю. Кримінально-правові засоби протидії організованій злочинності в окремих європейських країнах / О.Ю. Шостко // Питання боротьби зі злочинністю : зб. наук. праць. / [редкол: В.І. Борисов (гол. ред.) та ін.]. -- Харків : Кроссроуд. 2009. -- Вип. 17. -- С. 146..

Не піддаючи детальному аналізу вказаний законопроект, відзначимо його недосконалість, зокрема в частині визначень співучасників, які суперечать аналізованим нами положенням про підставу кримінальної відповідальності, адже особа-співучасник підлягає відповідальності за вчинене нею особисто діяння, а не за статус чи членство в незрозумілому утворенні під назвою «зло-чинний мир» (хоч в українській мові суть пропонованого поняття відображає слово «світ»).

По-перше, не можемо погодитись з тим, що у проекті закону запропоновано карати не за вчинення діяння, а за статус особи чи належність до певного середовища. Не можна стверджувати, що участь в організованому злочинному об'єднанні є злочином з моменту давання особою згоди, обіцянки чи клятви, або ж виконання іншого ритуалу вступу до такого злочинного утворення. Адже виявлення умислу, наміру, які не були об'єктивовані у реальній дійсності, не є злочином.

По-друге, у запропонованій нормі міститься визначення понять, які є новелами кримінального закону, -- «злодійський мир», «член злодійського миру», «злодій в законі», при цьому вони викладені суперечливо, безсистемно, не узгоджуються з іншими нормами інституту співучасті та чинною кримінально- правовою термінологією, суперечать як принципам сучасного кримінального права, так і правилам української лінгвістики. Водночас напрямом сучасної кримінальної політики України є гуманізація кримінальної відповідальності, тому слід зважати й на позицію німецького кримінолога Гюнтера Кайзера про те, що з часів Просвітництва у все більшій мірі визнається, що законодавець при введенні кримінальної відповідальності все більш аргументовано повинен обґрунтовувати її необхідність; сфера поведінки, яка визнається караною, повинна бути скорочена, якщо кримінальне право хоче ефективно виконувати відведену йому роль забезпечення найважливіших норм поведінки й захисту правових благ суспільстваКайзер Г. Криминализация и декриминализация в современном уголовном праве / Г. Кайзер // Актуальные вопросы современного уголовного права, криминологии и уголовного процесса. -- Тбилиси : Мецниереба, 1986. -- С. 93..

Отже, питання підстави кримінальної відповідальності співучасників пов'язане із загальною конструкцією інституту співучасті у злочині. Підсумовуючи отримані узагальнення, відзначимо, що ключові положення містяться в теорії самостійної відповідальності співучасників, що підтверджується і проведеним нами аналізом норм, що утворюють інститут співучасті в КК України. В сенсі акцесорної природи співучасті підсумкова оцінка дій співучасників не є абсолютно самостійною, оскільки залежить від ступеня реалізації умислу співучасників, який, у свою чергу, визначається характером дій виконавця. Виконавець принаймні має розпочати виконання об'єктивної сторони злочину, для того щоб констатувати співучасть, і це є ідея акцесорності відповідальності.

Залежність відповідальності співучасників від діяння виконавця не є повною, а лише частковою. Можна говорити про те, що підстава кримінальної відповідальності співучасників має характерні властивості як теорії акцесорного характеру співучасті, так і теорії самостійної відповідальності співучасників. Тому слід констатувати симбіоз цих двох теорій при вирішенні проблеми кримінальної відповідальності співучасників злочину. Такий «змішаний» підхід до цього питання сприйнятий і в чинному кримінальному законодавстві України. Разом з тим не слід розуміти таке змішування як невизначеність внескуокремого співучасника у спільний злочинний результат. Розподіл ролей обумовлює не тільки і розподіл вини між учасниками спільного злочину, але й рольовий розподіл відповідальності.

Размещено на Allbest.ru