Кримінально-правова характеристика терористичного акту за кримінальним законодавством

Размещено на http: //www. allbest. ru/

План

Вступ

Розділ 1. Поняття терористичного акту в кримінальному законодавстві та його правова характеристика

1.1 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі

Розділ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України

2.1 Об'єкт та об'єктивна сторона злочину

2.2 Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину

Розділ 3. Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту

Розділ 4. Відповідальність за вчинення терористичного акту

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

терористичний акт злочин кримінальний

1.Актуальність теми. Тема даної курсової роботи “Кримінально-правова характеристика терористичного акту за кримінальним законодавством ” є вкрай актуальною для дослідження. Оскільки на початку XXI ст. проблема тероризму і боротьби з ним є водночас новою і давно вже знайомою. Тероризм як негативне соціально-політичне і кримінальне явище існує і досліджується давно. Але тероризм сьогодні - складніший і небезпечніший, ніж, зокрема, у минулі часи. Нині він перетворився у потужну зброю, інструмент і навіть технологію, що використовуються проти влади, суспільства і людства в цілому. Він має складну як соціально-політичну, так і кримінально - правову природу. Різноманітність засобів скоєння терористичних актів перешкоджають його ефективній протидії, адже головною тенденцією сучасного тероризму є його інтенсивні зміни в напрямі підвищення суспільної небезпеки за рівнем організованості, матеріально-технічного й фінансового забезпечення, національних і транснаціональних масштабів, за настанням тяжких наслідків тощо. Сьогодні терористи можуть виступити по радіо, телебаченню або надіслати повідомлення до друкованих видань. Такий вільний доступ до джерел масової інформації робить насильницькі терористичні дії могутньою зброєю, яка призводить до залякування великої кількості людей одночасно та у різних куточках світу.

2. Мета. Метою моєї роботи є глибоке дослідження такого специфічного кримінального правопорушення, як терористичний акт (ст. 258 КК України), його кримінально-правова характеристика, порівняння його з такими поняттями, як терор і тероризм.

3. Завдання.

I. Дослідити поняття терористичного акту, а також терору і тероризму.

II. Охарактеризувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України.

III. Визначити кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки терористичного акту.

IV. Охарактеризувати відповідальність за вчинення терористичного акту.

V. Порівняти кримінальну характеристику терористичного акту з іншими країнами.

4. Об'єкт. Обєктом у моїй курсовій роботі виступає ст.. 258 КК України “Терористичний акт”.

5. Предмет. Предметом у моїй роботі є особливості кримінально-правової характеристики терористичного акту за кримінальним законодавством.

6. Методи. Під час дослідження своєї теми я використовував такі методи:

аналіз, синтез, систематизація, зіставлення, класифікація науково-психологічних джерел інформації, що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вчених на проблему, яка вивчається.

7. Дослідження теми. Під час написання даної курсової роботи мені вдалося здійснити кримінально-правову характеристику терористичного акту, охарактеризувати його за кримінальним законодавством, визначити ознаки цього правопорушення та визначити міру відповідальності, яка встановлена кримінальним законодавством.

8. Структура курсової роботи. Структура моєї курсової роботи наступна:

a) зміст;

b) вступ;

c) розділ 1



Розділ 1. Поняття терористичного акту в кримінальному законодавстві та його правова характеристика

1.1 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі

Тероризм - це соціальне явище, що підтверджується тим, що він має соціальну зумовленість, може істотно впливати на найважливіші соціальні процеси; має історичні витоки та глобальний характер, має здатність набувати нових форм та різновидів. Можна виділити політичну, правову, міжнародну, психологічну, економічну, моральну та інші сутності тероризму як соціального явища. Таким чином, при дослідженні цього явища потрібно враховувати його багато аспектність. Ми розглядатимемо тероризм як кримінально-правове явище, що повинно мати визначений характер і чіткі межі, адже існуюча термінологічна плутанина в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.

Вперше проблема визначення тероризму на рівні ООН обговорювалась після терактів на Мюнхенських Олімпійських іграх 1972 р. Однак, найбільше каталізували роботу в даному напрямку теракти 11 вересня 2001 року в Нью Йорку та Вашингтоні.

Серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму. Одні автори (С.А. Ефірів, А.В. Наумов) вважають, що плідніше не шукати універсальне визначення тероризму, а слід обмежитися лише деякими його ознаками. На думку інших (А.Э. Жалінській), корисно було б спробувати дати робоче визначення тероризму на правовому рівні. Схожу з цим думку виказують і деякі зарубіжні дослідники (наприклад, А.-М. Лізен). Інші зарубіжні автори (наприклад, В. Маліссон, З. Маліссон), навпаки, не вважають терор і тероризм поняттями, які ідентифікуються з чітко певними фактичними подіями, через широке смислове значення цих термінів.

Аналіз ряду робіт вітчизняних авторів свідчить про те, що загальним практично для всіх дослідників при розробці визначення є прагнення чіткіше розмежувати поняття “терор”, “тероризм”, “терористичний акт”.

У літературі ці поняття найчастіше ідентифікуються за своїм значенням і вживаються як синоніми. Така ідентифікація понять “терор” і “тероризм” вигідна саме з позиції лексичного вживання. Будь-які акти насильства, вбивства, захоплення заручників можуть належати до категорії терористичного акту, оскільки ці акти мають на меті кого-небудь залякати. У цьому випадку поняття “терор” і “тероризм” є ідентичними за своїм змістом. Але відносно суб'єкта, який здійснює цей акт, і об'єкта “його адресата” така ідентифікація понять терор і тероризм нівелює специфіку конкретної ситуації, в якій терористичний акт або сукупність терористичних актів здійснюється.

Отже, буде більш правомірним і логічним, якщо поняття терору буде відноситись до сил, які знаходяться при владі, які спираються на владні структури і репресивний апарат примусу, армію, різні спецслужби, тобто, які об'єктивно є більш сильною стороною в конфлікті і протиборстві; а поняття тероризму - відноситись до опозиційних сил, які є об'єктивно більш слабкою стороною.

Тобто можна зробити висновок, що терор (тероризм) - це передовсім метод ціле досягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза застосування) насильства.

Але на основі вищевказаної властивості даного явища сформулювати його визначення є неможливим, оскільки насильство як таке притаманне не лише теророві (тероризмові), але й іншім соціально-політичним явищам. Наприклад, для досягнення певних цілей (політичних, соціальних, економічних тощо) дуже часто використовується війна. Принциповою основою цього метода також є застосування насильства. Тому для того, щоб дати чіткі дефініції терору і тероризму, необхідно окреслити особливості форм насильства, властиві лише їм. Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна особливість.

Терор - це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об'єктом даного методу впливу, в той час як тероризм -- це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу [8, C.35]

Що до самого слова «терор», то воно запозичене з латині, де terror означає «страх», «жах». Відповідно, такий самий сенс мають похідні від нього англійське слово terror і французьке teurreur. У своєму сучасному значенні слово «терор» з'явилося наприкінці ХVIII ст. Його поняттєве оформлення відноситься до періоду Великої французької революції.

Оксфордський тлумачний словник виділяє два основних значення лексеми "терор":

1) надзвичайний страх;

2) людина або річ, що є причиною надзвичайного страху.

Основні характерні ознаки терору:

- масовість насильства. Це означає необмежену кількість осіб, які підпадають під це насильство, а також потенційну можливість його розповсюдження на ще більш невизначену групу людей.

- системність актів насильства. Це означає, що ці акти повинні бути не поодинокі, а складати певну сукупність дій, кінцевою метою вчинення яких є створення обстановки пригніченості, страху, дестабілізації суспільства. Системність не є систематичність. Останнє являє собою певну циклічність, повторюваність, можна навіть абстрактно сказати сукупність відокремлених у часі дій. Перше ж поняття містить сукупність актів насильства, об'єднаних однією спільною метою:

- суб'єктами терору може виступати як держава, так і недержавні організації.

- терор є цілеспрямований, тобто спрямований на досягнення певної мети, але у більшості випадків індиферентний щодо жертв.

Терор, як і тероризм, має трьох суб'єктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного суб'єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

Щодо поняття тероризму, то серед науковців також не має однозначної думки.

Аналіз наукової літератури, міжнародних документів та кримінального законодавства низки країн дозволяє визначити такі ознаки тероризму:

- здійснення загально небезпечних дій або загрози таким, що породжує загальну небезпеку;

- публічний характер виконання з претензією на широкий розголос;

- навмисне створення обстановки страху, напруженості на соціальному рівні, що спрямоване на залякування населення або якоїсь його частини;

- застосування загально-небезпечного насилля по відношенню до одних осіб (невинних жертв) або майна з метою спрямувати поведінку інших осіб відповідно до потреб терористів [9, C.7].

Визначення тероризму в різних державах сильно відрізняються. Це зумовлено передусім тим, що кожна держава мала справу лише з певним притаманним для її регіону видом тероризму, а тому й визначення цього явища у своєму законодавстві намагалася узгодити з власним досвідом. Але, у ХХ столітті людство всерйоз зіткнулося з проблемою міжнародного тероризму, коли розробляти визначення «під себе» держави уже не мали змоги. Необхідно було віднайти узгоджене і прийнятне для всіх визначення. Це, однак, є проблемою і по сьогодні. Євген Звєрєв у своїй роботі «До питання юридичного визначення тероризму» пропонує дати таке визначення тероризму, яке б можна було адаптувати до конкретних обставин в конкретному суспільстві, застосовуючи при цьому гнучке право: «Тероризм - діяння чи погрози їх вчинення, спрямовані на порушення засадничих прав людини чи групи людей, прийнятих у відповідному суспільстві та (або) державі, а також фундаментальних основ, на яких базує своє існування відповідне суспільство та (або) держава чи засад, на яких створена міжнародна організація, шляхом залякування населення або окремих осіб з метою примушування відповідних суб'єктів до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, якщо такі діяння отримали широкий публічний резонанс та суспільний осуд».

Ю.Антонян (знаний фахівець щодо питань вивчення тероризму) вважає, що тероризм -- це насильство, яке містить загрозу іншого, ще більшого насильства, для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспільний порядок, викликати страх, примусити противника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни.

Науковці України, зокрема В.Ємельянов визначає тероризм як загально небезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних. З цієї кількості визначень виділимо ряд діянь, що, як зазначається, становлять тероризм як злочин:

- насильницькі акти проти певних категорій громадян;

- вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;

- злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади;

- організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп та ін.

Як видається, перелік ознак, що становлять поняття тероризму, є багато і, напевно, цей перелік не є вичерпним.

Міністерство оборони у США (директива № 2000.12 від 20.12.83) дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях [10, C. 112]

Як бачимо, при всій уявній тотожності, слід відрізняти поняття терору та тероризму, адже терор - є ширшим поняттям, а тероризм більш вузьким.

То в чому ж таке явище як тероризм знаходить своє об'єктивне вираження? З наведених визначень та ознак вважаємо, що в конкретному своєму прояві - у терористичному акті, який полягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме - вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій, що реально можуть заподіяти чи заподіюють шкоду невизначеній кількості осіб і можуть спричинити чи спричиняють інші тяжкі наслідки, і так само погроза вчинення таких дій.

Майже всі, хто досліджував терористичний акт, характеризують його, як антисуспільний (злочинний) спосіб для досягнення політичних або інших публічних цілей, придушення політичних супротивників шляхом залякування або застосування до них насильницьких дій (убивств, учинення вибухів, захоплення заручників, викрадення людей, заподіяння значної майнової шкоди, використання зброї тощо).

Першим рішучим кроком в боротьбі з тероризмом стало закріплення у КК України статті 258 під назвою «терористичний акт - застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або запобігання значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, обєднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.» [1, C.87].

Звертає на себе увагу й та обставина, що одні й ті ж діяння в ст. 205 Кримінального кодексу Російської Федерації і ст.ст. 289, 290 Кримінального кодексу Республіки Білорусь називаються тероризмом, а в ст. 258 Кримінального кодексу України терористичним актом. Крім того, якщо в кримінальному законодавстві Росії і Білорусі є склади, які передбачають відповідальність окремо за тероризм і терористичний акт, то згідно ч.2 ст.88 Кримінального закону Латвії та ч.2 ст.155 Узбекистану поняттям “тероризм” охоплюються й ті діяння, які в Росії і Білорусі розцінюються як терористичний акт [10, C. 95]

При характеристиці поняття “терористичний акт” слід мати на увазі, що цим поняттям повинні охоплюватися не лише посягання на життя державних або громадських діячів. Терористичний характер можуть мати будь - які насильницькі дії проти будь - яких осіб, якщо вони супроводжуються прагненням до широкого розголосу, спрямовані на залякування населення чи його частини і переслідують мету - здійснити вплив на розвиток подій.

У вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам. У науковій літературі давно вже визнано, що терміном “терористичний акт” в українському законодавстві охоплюються лише ті дії, ознаки яких передбачено в диспозиції ст. 258 КК; що поняття “терористичний акт” є складовою частиною більш широкого поняття - “злочини терористичної спрямованості”, яке, в свою чергу, охоплюється ще більш широким поняттям - “терористична діяльність”, яке охоплює злочини терористичної спрямованості, так і сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації; фінансування терористичної діяльності; підготовку терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму і т. ін.

Отже, можна зробити висновок, що серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму, терористичного акту, що безсумнівно в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.



Розділ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 258 КК України

2.1 Об'єкт та об'єктивна сторона злочину

З уведенням ст. 258 «Терористичний акт» у КК України виникає дискусійне питання щодо об'єкта цього складу злочину. У Кримінальному кодексі України законодавець визнав родовим об'єктом терористичного акту громадську безпеку, розмістивши відповідно ст. 258 КК України в розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини Кримінального кодексу України, тобто визначив, що саме громадська безпека, з точки зору законодавця, потребує охорони від цього злочину.

При аналізі злочинів терористичної спрямованості дослідники зазвичай звертають увагу на те, що це, в першу чергу, складні багатооб'єктні злочини, які посягають, на територіальну цілісність, державний устрій, суспільну безпеку, нормальне функціонування організацій, установ, на життя та здоров'я людей тощо, залежно від того, „охороні яких сфер законодавець надає провідне значення, визначаються ознаки основного об'єкта”.

Так, наприклад, склад тероризму (терористичного акту) в КК України (ст. 258), Росії (ст. 205), Казахстану (ст. 233), Азербайджану (ст. 214), Таджикистану (ст. 179), Туркменистану (ст. 271) віднесений до злочинів проти громадської безпеки, звідси бачимо, тією сферою, якій, на думку законодавців, завдається найбільша шкода, частіше за все визнається громадська безпека.

Законодавець Грузії та Латвії тероризм відніс до злочинів проти держави. У Кримінальному кодексі Франції розділ ІІ «Про тероризм» знаходиться у книзі ІV «Про злочини та проступки проти нації, держави та громадського спокою». В Кримінальному кодексі Республіки Білорусь міститься три склади злочину «тероризм», які розташовані у різних розділах: ст. 126 «Міжнародний тероризм» знаходиться в главі 17 «Злочини проти миру та безпеки людства» розділу VІ «Злочини проти миру, безпеки людства та військові злочини»; статті 289 «Тероризм» та 290 «Погроза вчинення акту тероризму» у главі 27 «Злочини проти громадської безпеки» розділу Х «Злочини проти громадської безпеки та здоров'я людей» [10, C. 67].

Кінцева мета терористичної діяльності (на будь-якому етапі її розвитку) - це, шляхом створення в суспільстві обстановки страху за рахунок демонстративного вчинення якихось дій, примусити відповідні органи влади, фізичних чи юридичних осіб прийняти вигідні для терористів рішення. Саме ця кінцева мета і визначає дійсний основний об'єкт терористичної діяльності. „За своїм змістом, - зазначають Г. А. Злобін і Б. С. Никифоров, - мета включає в себе свідомість і волю людини по відношенню до об'єктивного результату їі поведінки. Тому вона (мета) вказує на дійсний (хоча б і віддалений) об'єкт злочинного діяння і виражає ставлення особи до цього об'єкта”.

Отже, підведемо підсумок, визнання громадської безпеки, як основного об'єкта терористичного акту - є найбільш прийнятним і оптимальним варіантом для теорії, а особливо практики боротьби зі злочинністю.

Так, у працях П.І.Гришаєва громадська безпека визначається як система заходів, спрямованих на охорону державного і громадського порядку, на забезпечення нормальних умов для трудової діяльності та відпочинку громадян або як безпечні умови повсякденного життя та діяльності членів суспільства.

Таким чином, громадська безпека як об'єкт злочину в реальній дійсності також з'являється в усіх своїх ролях одночасно: як певна цінність, як благо і потреба, як захищеність суспільства від різних небезпек, як діяльність по запобіганню небезпекам, як суспільні відносини, що забезпечують відвернення й усунення загальної небезпеки, як стан захищеності суспільства - таких його цінностей, як життя та здоров'я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій від загально небезпечних посягань.

При такому підході до проблеми об'єкта злочину знімається питання про відмежування об'єкта злочину від предмета злочину як складової частини об'єкта, оскільки вони цілком збігаються.

На збіг об'єкта і предмета злочину в кримінально-правовій літературі звертається увага постійно.

Продовжуючи аналіз об'єкта тероризму, слід зауважити, що найбільш суттєве значення для правозастосовної діяльності має безпосередній об'єкт, під яким розуміють ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певного кримінального закону і яким завдається шкода злочином, що підпадає під ознаки даного складу. Визначення безпосереднього об'єкта має важливе значення для з'ясування характеру і ступеня суспільної небезпеки злочину, правильної кваліфікації скоєного, сприяє відмежуванню вчиненого діяння від суміжних злочинів тощо. Саме безпосередній об'єкт злочину дозволяє частіш за все і з найбільшою точністю провести розмежування між схожими злочинами, бо у більшості випадків є тим елементом складу, який притаманний тільки цьому і більш ніякому злочинові.

Хочеться підвести підсумки всього викладеного: я думаю ніхто не буде сперечатися з тим, що одним з найважливіших елементів злочину й ознак складу злочину є об'єкт злочину, і саме це питання традиційно залишається найдискусійнішим у кримінально-правовій науці. Та не дивлячись на все різноманіття позицій, на наш погляд, усі існуючі в науці кримінального права концепції стосовно об'єкта злочинів самі по собі є правильними й односторонніми. Ми виходимо з того, що терористичний акт - багато об'єктний злочин. Основним безпосереднім об'єктом терористичного акту є громадська безпека, в той же час безпосередніми додатковими об'єктами можуть бути також і життя, здоров'я, честь та гідність громадян, власність тощо.

Я вважаю що суспільній безпеці як об'єкту терористичного акту властивий комплекс відносин по захисту особи, матеріальних цінностей, соціальних інститутів, оточуючого середовища і ін. Посягання на суспільну безпеку неминуче пов'язане із загрозою цим благам або спричиненням ним реальної шкоди. Таким чином, без вибуху, підпалу, загрози не може бути самого тероризму, а ці дії в свою чергу, неможливі без спричинення шкоди особи або власності або хоча б загрози його.

Розглянемо наступний елемент складу злочину - об'єктивну сторону. Як зазначає Коржанський М.Й, об'єктивну сторону злочину утворюють зовнішні його ознаки, встановлені кримінальним законом, це ті його ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небезпечного діяння і які відповідають на запитання - як було вчинено злочин?

Можна сказати і по іншому, що об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Об'єктивна сторона визначає: а) у чому полягає злочин, б) яким чином він скоюється, в) у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає, г) за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.

Основні ознаки об'єктивної сторони зазначаються в диспозиціях статей Особливої частини КК, сутність злочинів взагалі полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою об'єктивної сторони. Слід зауважити, що кримінальна відповідальність настає лише за суспільно небезпечне діяння, а не за думки, намір вчинити злочин.

Об'єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони

Принциповим моментом є те, що, на відміну від тварин, у людини є воля, втілення якої в оточуючому середовищі відбувається за допомогою вчинення певних дій.

Форми прояву таких дій різноманітні, але всі вони характеризуються способом, знаряддями та засобами, місцем, часом та обстановкою (ситуацією) вчинення терористичного акту, розглянемо більш детально ці ознаки.

Особливість способу вчинення актів тероризму - певного методу, порядку і послідовності рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину, - полягає в тому, що він є необхідною, але не конструктивною ознакою в об'єктивній стороні злочину „терористичний акт”. Зауважимо, що вивчення способу вчинення терористичного акту є вкрай важливою проблемою. Являючись елементом злочинної поведінки, яка знаходить всій вираз ззовні, спосіб вчинення тероризму тут у повній мірі „наповнений у той же час вольовим (психічним) змістом”.

Розглянемо спосіб вчинення злочину, використовуючи інструментарій науки кримінального права.

Щодо вирішення цієї проблеми не спостерігалося одностайності серед дослідників тероризму. Одна група вчених намагалася окреслити ті способи, за допомогою яких може бути вчинений терористичний акт. Така позиція знайшла своє відображення у КК Франції, Росії,України та деяких інших держав.

Інша група вчених запропонувала виражати сутність цих способів більш узагальнено: 1) нав'язування певних доктрин шляхом насильства і залякування; 2) використання засобів, які вже в силу своєї природи приводять до тероризування населення; 3) застосування будь-якого засобу, здатного до тероризування населення.

Однак, аналізуючи ст.258 КК України, слід відзначити, що об'єктивна сторона цього злочину може проявитися у таких формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій (ч.1 ст.258).

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням - здійснення прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях знаходження людей, нанесення ударів холодною зброєю.

Що стосується вчинення вибуху, то застосування при акті тероризму ядерного матеріалу становить більшу суспільну небезпеку, ніж застосування вибухівки. Зрозуміло, що численні жертви можуть бути як за першого, так і за другого випадків, проте ступінь суспільної небезпеки при застосуванні ядерного матеріалу набагато вищий. Аргументуючи далі власну позицію щодо недоцільності перерахування способів, засобів та знарядь вчинення терористичних актів, у диспозиції, наведу дані, які були отримані за допомогою обробки наявних даних МВС України, а також з Інтернету. Отже, проаналізувавши можливі способи вчинення актів тероризму, можна виокремити тільки сім основних видів вибухів.

Окрім вибухів, можна перераховувати вбивства, викрадання, різного роду атаки зі стрілецькою зброєю (кулемети, гранатомети тощо), загрози отруєння та багато іншого. Отже, перераховувати усі можливі способи вчинення терактів є недоцільним. Проте, закріплення у статті про відповідальність за терористичний акт, кваліфікованих видів його вчинення вирішує проблему не лише з диференціацією ступеню суспільної небезпеки, а й може служити вагомим підгрунтям при призначенні покарання судом з урахуванням способу, засобів та знарядь вчинення терористичних актів.

У міжнародній кримінологічній думці такий вид злочинності визначають через категорії „комп'ютерний тероризм”; чи „кібертероризм” - вчинення злочинів із застосуванням комп'ютерних технологій, зокрема, через транскордонну комп'ютерну мережу Інтернет, з метою порушення безпеки особи, суспільства, держави, людства [12, C.199].

Для прикладу, за повідомленнями зарубіжних засобів масової інформації, у травні 1998 р. У Шрі-Ланці вперше було офіційно оголошено, що терористичні групи „Тигри звільнення Тамилу” здійснили масовану кібернетичну атаку через Інтернет, спрямовану проти комп'ютерних систем посольств різних держав у столиці цієї країни.

Враховуючи масову доступність комп'ютерних засобів, не виключено, що вони використовуються і терористами для підготовки терористичних актів (збору необхідної інформації, обміну інформацією при організації, підготовці, та плануванні злочину), а також як предмет злочинного посягання для досягнення мети терористичного акту.

Наступна форма об'єктивної сторони терористичного акту - це погроза вчинення зазначених у статті дій, то вона являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілих осіб для того, щоб зламати їх опір, щодо прийняття певних рішень чи вчинення дій. У ст.258 при окресленні терористичного акту, такі дії, як застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, чи інші дії, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, поставлені в один ряд з погрозою вчинення цих дій, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною переліченим діям, тобто є безпосередньою і може бути виконана суб'єктом злочину. Погроза може виражатися в словах, демонстрації зброї або інших предметів, які вказують на реальну загрозу, вчинення дій перерахованих вище. Погроза може випливати з обстановки, інколи вона має невизначений характер, (наприклад “зробіть так, а то гірше буде”), але частіше вона чітко сформульована. В такому випадку злочин вважається закінченим з моменту вираження погрози будь-яким із зазначених способів, незалежно від того чи була вона в подальшому втілена у життя.

Щодо аналізу такої ознаки, як обстановка вчинення злочину, тобто сукупності зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю або наявністю певних подій, то відмінною рисою терористичного акту є те, що дії вчиняються відкрито, демонстративно, вони не обмежуються спрямуванням лише на особистісні інтереси потерпілого, а посягають на більш широке коло відносин і соціальних цінностей (невизначене коло осіб, певний соціальний контингент тощо).

Отже як підсумок можна сказати що об'єктивна сторона терористичного акту виражена в двох видах дій:

1) здійснення вибухів, підпалу або інших дій, що створюють небезпеку загибелі людей, спричинення значного матеріального збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків;

Обов'язковим елементом об'єктивної сторони тероризму є створення небезпеки загибелі людей від вище перелічених дій, створення значного майнового збитку, або настання інших суспільно небезпечних наслідків.

Також слід зазначити, що значний майновий збиток як наслідок тероризму - оціночне поняття.

Для того, щоб встановити, чи є майновий збиток значним,як результат терористичної акції, необхідно визначити вартість і значущість матеріальних цінностей. При оцінці можливого спричинення значного майнового збитку слід виходити з цінності і значущості майна, матеріального і фінансового положення потерпілого.

Інші суспільно небезпечні наслідки (спричинення особі смерті, тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю; серйозне порушення діяльності підприємств, установ, органів влади і управління, транспорту; зараження місцевості, розповсюдження епідемій і т.д.). Оскільки при терористичному акті спосіб здійснення злочину носить загально небезпечний характер, тому реальне спричинення легкої шкоди здоров'ю, незначного майнового збитку і інших подібних наслідків, не охоплюваних поняттям “інші суспільно небезпечні наслідки”, слід розглядати як елемент створення небезпеки загибелі людей, спричинення значного майнового збитку або настання інших суспільно небезпечних наслідків.

Відповідно до кримінального закону, терористичний акт вважатиметься закінченим злочином з моменту здійснення вибуху, підпалу або інших подібних дій або з моменту створення загрози здійснення вказаних дій.

2.2 Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину

До числа обов'язкових елементів злочину й ознак складу злочину входить суб'єкт злочину. Відсутність в діянні ознак суб'єкта злочину, встановлених кримінальним законом, свідчить про відсутність складу злочину.

В кримінальному праві суб'єкт - це один із учасників кримінальних правовідносин, особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.

КК 1960 р. не передбачав законодавчого визначення цього елемента складу злочину. КК 2001 р. не лише визначив поняття суб'єкта злочину, але й передбачив у Загальній частині окремий розділ ІV, в якому врегульовані всі основні питання щодо цього поняття, а саме питання: розуміння сутності суб'єкта злочину (ст. 18 КК); осудності (ст. 19 КК); обмеженої осудноcri (ст.20 КК); віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК).

Коржанський М.Й. зазначає, що суб'єкт злочину - це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявності яких певна особа може бути кримінально відповідальною за свої дії, за вчинене нею.

У більш вузькому, спеціальному розумінні суб'єкт злочину - це особа, здатна нести кримінальну відповідальність у випадку вчинення нею умисного або необережного суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом Згідно зі ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може, настати кримінальна відповідальність. Тобто кримінальний закон наділяє суб'єкта злочину наступними трьома взаємопов'язаними ознаками: 1) фізична особа; 2) осудна особа; 3) особа, яка досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Поняття «суб'єкт злочину» і «особистість злочинця» не є тотожними, адже поняття «суб'єкт злочину» - важливо для рішення питання про кримінальну відповідальність особи, «особистість злочинця» має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак віднесено: її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічна характеристика, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т.ін. Тим більше не можуть бути суб'єктами злочинів будь-які неформальні формування, хоча в літературі зустрічаються і такі неточності, коли вказується, наприклад, що „конкретними суб'єктами тероризму є терористичні організації, групи, а також окремі особи”. Конкретними суб'єктами злочинів, у тому числі й терористичного акту, можуть бути згідно з КК України тільки конкретні фізичні особи, які вчиняють злочини, створюють всякого роду злочинні формування, беруть участь в них і керують ними, створюють юридичні особи, керують ними і працюють в них, при цьому використовуючи діяльність юридичної особи для здійснення злочинних цілей.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб допускається в так званій англо-американській системі права та деяких інших країнах (Франція, КНР).

Сама практика у країнах, де цей кримінально-правовий інститут існує, свідчить про численні труднощі в її застосуванні і досить малу ефективність. „Існують досить серйозні сумніви, - відзначає Б.С. Никифоров та Ф.М. Решетніков, - стосовно реальності тих заходів, яким піддаються корпорації у тих рідкісних випадках, коли порушені проти них кримінальні справи закінчуються судовим процесом і винесенням обвинувального вироку. Збитки від штрафу, накладеного на корпорацію, нерідко перекладаються нею або на пересічних утримувачів акцій, які не мають ніякого відношення до зловживань ради директорів чи вищих службовців корпорації, або взагалі компенсуються тим, що „послуги”, які надаються корпорацією або товари, що постачаються нею, після сплати штрафу сплачуються споживачами за більш високою ціною”[49, C.38]. Н.Є Кирилова та А.В. Серебреннікова також зазначають: „Після введення в дію нового КК Франції було декілька випадків притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності, в усіх випадках на юридичних осіб був накладений штраф.... Зокрема, з рішень не видно, чи встановлював суд тих осіб, які в реальності вчинили злочинне діяння...”.

Таке становище не відповідає притаманним кримінальному праву принципам особистої і винної відповідальності, оскільки „за колективною відповідальністю юридичної особи можуть критися істинні винуватці злочину”. „Принцип особистої відповідальності, - вказується в Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, - має означати, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише фізична особа. Тому для визначення юридичної особи суб'єктом злочину... немає підстав”.

Слід розрізняти суб'єкта злочину, суб'єкта кримінальної відповідальності (тобто суб'єкта злочину, що притягається до кримінальної відповідальності) та суб'єкта (суб'єктів) відповідальності за вчинене суб'єктом злочину суспільно небезпечне діяння, яким можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, а також держава, які можуть нести матеріальну, адміністративнy, моральну, дисциплінарну відповідальність. Наприклад, за транспортну пригоду кримінальну відповідальність несе працівник, який керував транспортним засобом, матеріальну відповідальність - транспортне підприємство, а деякі керівники можуть понести дисциплінарну відповідальність. Суб'єктом же злочину (суб'єктом кримінальної відповідальності) може бути тільки фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Цей механізм давно налагоджений в чинному законодавстві і немає ніякої необхідності перевантажувати кримінальне законодавство якимись новими видами суб'єктів кримінальної відповідальності. Наявним прикладом тому може слугувати розділ VІ.3акону України „Про боротьбу з терроризмом”, де встановлюється відповідальність за участь у терористичній діяльності. Так, згідно зі ст. 23 Закону, особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, тоді як організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною згідно зі ст. 24 Закону, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Тобто для прийняття стосовно організації таких суворих заходів зовсім не обов'язково визнавати її суб'єктом злочину, достатньо визнати її суб'єктом відповідальності за вчинениЙ фізичними особами злочин.

Позиція визнання держави суб'ктом. злочину взагалі і злочинів терористичної спрямованості зокрема була вже піддана всебічній критиці, а саме поняття так званого „державного теторизму” названо термінологічною маніпуляцією, що не має а ні правової підстави, а ні сутнісного наповнення [11, C.277].

Таким чином, наступна ознака суб'єкта злочину це осудність. Відповідно до ст. 19 КК України, осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.

Осудність - це нормальний психічний стан особи (людини). Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.

Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками: 1) можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння; і 2) керувати своїми діями.

З визнанням особи осудною пов'язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення.

Сукупність таких ознак, як вік кримінальної відповідальності й осудність, є підставою для визнання особи суб'єктом злочину.

Слід сказати, що вік, з якого настає відповідальність за терористичний акт (ст. 258 КК України), вбачається вельми серйозною проблемою кримінального права. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).

За загальним правилом згідно з ч. 1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. У ч.2 ст.22 КК України перелічені злочини, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність з чотирнадцяти років. У цей перелік включено і такий злочин як „терористичний акт (стаття 258)”. Проте, навряд чи можна вважати виправданим встановлення з 14-річного віку кримінальної відповідальності за терористичний акт, оскільки в цьому віці особа далеко не завжди здатна усвідомлювати це діяння в усій його складності, багатооб'єктності та цільовій ієрархічності, тому вбачається цілком правильним, що в ст. 22 Модельного Кримінального кодексу для держав учасниць СНД, терористичний акт не віднесений до категорії злочинів, за вчинення яких відповідальність настає по досягненню винним 14-річного віку [47, C.66]. Більше того, в 14-річному віці особа не в змозі усвідомлювати всю багатоаспектність організаційної діяльності по створенню терористичного формування, керівництва ним саме як терористичним в усьому розмаїтті об'єктів, дій і наслідків такої діяльності.

Кожен злочин - це єдність об'єктивного і суб'єктивного. Суб'єктивне в злочині - це ті ознаки, описані в законі, які характеризують діяння з внутрішнього боку, які складають внутрішній зміст злочину.

Сукупність всіх суб'єктивних ознак складає суб'єктивну сторону складу злочину.

В юридичній літературі існує декілька визначень суб'єктивної сторони злочину - це внутрішній бік злочину, це ті психічні процеси, які відбуваються в свідомості суб'єкта, які характеризують його волю. Але суб' єктивна сторона злочину не взагалі будь-які процеси психіки, а лише ті з них, в яких виявляється його воля до злочинного діяння та його наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону складу злочину, віднесені: вина, мотив, мета злочину та емоційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають зі змісту злочину.

Головним критерієм, за яким відмежовують терористичний акт від інших споріднених, суміжних злочинів, є мотив.

У теорії кримінального права панує думка, яка підтримується більшістю

Проте особа-замовник заздалегідь планує певну модель поведінки за умови настання того стану, на який вона сподівається внаслідок вчинення дій, що замовляються собі-виконавцю. Тому за цього випадку дії особи-замовника повинні кваліфікуватися за статтею, що передбачає відповідальність за терористичний акт. Тому у більш загальному плані можна зазначити, що мотив визначає внутрішнє спонукання особи до вчинення злочину, а мотивація її - зовнішнє пояснення.

Мотиви при вчиненні тероризму можуть бути різні: політичні, кримінальні, релігійні тощо. Мотив є саме тим елементом складу злочину, за якого і відмежовують звичайне вбивство на замовлення від вбивства представника державного управління або представника іноземної держави; відрізняють політичне вбивство від тероризму, дії виконавця від дій організатора або замовника тероризму тощо. Цієї ж думки дотримується й український дослідник В.Ф. Антипенко, який зазначає, що мотиви і цілі у терористичному акті і є тією граничною лінією, яка вказує на відмінність теракту від інших насильницьких злочинів, навіть схожих на нього, як організована злочинність, диверсія, захоплення заручників та ін.

Що стосується мети терористичного акту, то це:

а) порушення громадської безпеки, залякування населення;

б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами;

г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) [13, C.642]

Аналіз поглядів вчених щодо визначення мети терористичного акту дає змогу виокремити дві основні групи дослідників. Одна гpyпa вважає, що мета терористичного акту повинна мати соціально-політичне забарвлення, до них належать, Гансбург; Лемкін, Радулеско, Кесьяков та інші. Їх аргументація полягає у тому, що саме цю рису ці вчені вважають головною при розмежуванні терористичного акту від інших злочинів.

Інша група, має інший погляд щодо розв'язання цієї проблеми. Зокрема, іспанський дослідник тероризму Де Асуа зауважував, що вводити у визначення терористичного акту елементи „політичного чи спеціального наміру” небезпечно, тому що це надзвичайно звузить такий багатогранний та невичерпний феномен, яким є терористичний акт, та надасть безпідставну можливість правозастосовчим органам використовувати суб'єктивістський підхід при кваліфікації тих чи інших діянь і на власний розсуд відносити їх до терористичних. Зрозуміло, що це не відповідає принципам побудови правової держави, тому і не може бути прийнято як конструктивне вирішення цієї проблеми. Вчений з Греції 3амбос, з яким важко не погодитись, дуже влучно, з огляду на можливість екстрадиції злочинців за звичайні злочини, відмітив, що приписування злочинам даної категорії „політичної чи соціальної тенденції” може призвести до „тріумфального виправдання винних” у процесі їх кримінального переслідування. Пелла підкреслює, що терористичні акти, якими б не були обставини їх вчинення і спонукаючі мотиви їх виконавців, повинні розглядатися як акти, що надають підставу для ефективного їх переслідування, аналогічного переслідуванню за загальним правом.

У літературі звертається увага на те, що особливе місце в суб'єктивній стороні посідають емоції, тобто хвилювання особи, що супроводжують підготовку злочину і процес його вчинення. В деяких випадках ця обставина прямо вказується у складі (наприклад, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів, умисне вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання), однак особливий емоційний фон може бути притаманний багатьом злочинам, в тому числі і злочинам терористичної спрямованості, які нерідко вчиняються в тих випадках, „коли емоції панують над розумом і призводять до суспільно небезпечних проявів нетерпимості, екстремізму, політичного, національного або релігійного фанатизму” [13, C.645].

Однак основною ознакою, що характеризує суб'єктивну сторону діяння, є вина. Свідомість і воля - це елементи психічної діяльності людини, сукупність яких створює зміст вини.

Свідомість і воля, відбивають інтелектуальний і вольовий моменти діяння, різні поєднання цих моментів створюють дві форми вини - умисел і необережність, визначення яких міститься у статтях 24,25 КК України.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258 КК України, характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу та інших дій створюють загрозу життю чи здоров'ю людини, настанню інших тяжких наслідків і бажає настання таких наслідків.

Особливість терористичних діянь, як показувалося, вище, полягає в спрямованості дій на залякування населення заради досягнення мети надання впливу на прийняття вигідного для терористів рішення.

Таким чином, застосовуючи зброю, вчинюючи вибух, підпал чи інші дії, які створюють небезпеку для життя чи здоров'я людини, створюючи терористичну групу або організацію, особа цілком, усвідомлює суспільну небезпечність самого існування такого злочинного формування чи злочинних дій, усвідомлює ту кінцеву мету, заради якої створюється це формування чи вчиняється дія, характер і ступінь суспільної небезпечності тих подальших дій, котрі здійснюватимуться для досягнення цієї мети; усвідомлює допоміжний характер дій, спрямованих на залякування населення, усвідомлює, шо будуть невинні жертви і значні руйнування, що не мають прямого відношення до суті основного конфлікту; усвідомлює, що таким чином може бути досягнута мета спонукання адресатів впливу до прийняття потрібного рішення. Звичайно, при цьому особа передбачає і настання єдиного полі наслідку від багато об'єктних злочинів терористичної спрямованості. Передбачається реальна можливість настання шкідливих наслідків у різних сферах життєдіяльності людей від терористичної діяльності, тим більше, якщо були розроблені плани конкретних дій, здійснена закупівля зброї, вибухових матеріалів тощо, проведено відповідне фінансування, а також мало місце попереднє висунення вимог адресатам впливу. В цьому полягає інтелектуальна ознака прямого умислу при здійсненні терористичного акту.

Вольова ознака суб'єктивної сторони терористичного акту полягає саме у бажанні вчинення, передбачених у ст 258 КК України, дій, чим створити реальну небезпеку для суспільства загалом і окремих його членів та завдяки чому досягнути кінцевої мети терористичної діяльності.

...