Проблема визначення обов’язків професійних спілок України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема визначення обов'язків професійних спілок України в сучасних умовах

Традиційно з радянських часів законодавством було врегульовано лише питання щодо прав профспілок. У зв'язку із цим окремої уваги потребує питання доцільності визначення обов'язків професійних спілок в умовах переходу України до ринкових відносин як умови більш ефективного виконання покладених на них завдань охорони й захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, що і є основною метою цієї статті.

За основу дослідження взято праці таких науковців, як Н. Болотіна, Л. Брага, О. Задорожна, Г. Гончарова, В. Жернаков, М. Кельман, В. Марков, О. Мурашин, С. Прилипко, О. Скакун, О.Ярошенко та ін.

У 1988 р. під час обговорення тексту законопроекту про права профспілок було висловлено критичне зауваження щодо його назви. Була висунута пропозиція назвати закон інакше: не «про права профспілок», а «про профспілки», оскільки не буває прав без обов'язків. Водночас, як зауважив В. Марков, це «принципове питання, відповідь на яке не така проста, як може здатися спочатку. <...> Дійсно, не буває прав без обов'язків. Проте профспілки, за ленінським визначенням, є найближчими співпрацівниками держвлади. <...> Тому і потрібен їм Закон про свої права <...> Закон про права створить надійні умови для виконання профспілками своїх функцій, обов'язків, форм і методів роботи, закріплених у Статуті. Проте функції й обов'язки, методи роботи - це вже внутрішні справи профспілок. <...> Її регламентують тільки Статут та інші документи, розроблені на його основі самими профспілками. От чому закон може бути тільки про права профспілок» [1, с. 4].

Закон, прийнятий у 1999 р., зберіг цю «традицію». Н. Болотіна зазначає: «І сьогодні, як видно із Закону про профспілки, регламентовані переважно права профспілок, тоді як обов'язок профспілок закріплено дуже загально» [2, с. 616].

З позиції теорії лише обов'язок є гарантованою законом мірою суспільно необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовленої потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства [3, с. 198-199]. Тому лише закріплення обов'язку, а не певного права, є гарантією реалізації наданої можливості за наявності визначених фактів, передумовою застосування примусу, притягнення до юридичної відповідальності.

При цьому обов'язки повинні бути визначені конкретно, а не загально, як закріплено в чинному Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». А саме в ст.36 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закріплено обов'язки профспілок додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, а також виконувати колективні договори й угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання. Як бачимо, серед обов'язків профспілок і їх об'єднань закріплено обов'язок додержуватися Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, який і без закріплення в спеціальному законодавстві є обов'язком кожного, оскільки постає з природи правових норм, загальною ознакою яких є обов'язковість.

Норма права, являючи собою загальнообов'язкову абстрактну модель поведінки, охоплює кожного члена суспільства, наголошують М. Кельман та О. Мурашин [4, c. 43]. Саме тому вважаємо недоцільним закріплювати вказаний обов'язок профспілок і їх об'єднань.

Щодо зобов'язання профспілок і їх об'єднань виконувати колективні договори й угоди, які вони уклали, та взяті на себе зобов'язання його закріплення не викликає сумнівів та водночас є недостатнім для забезпечення виконання профспілками та їх об'єднаннями визначеної мети й завдань. Сьогодні, якщо кількість вимог у зв'язку з невиконанням законодавства про працю щорічно зменшується завдяки посиленню адміністративної та кримінальної відповідальності роботодавців та діям державних органів щодо виконання Указів Президента України стосовно погашення заборгованості із заробітної плати, то на рівні 34-36% від загальної кількості в останні роки залишаються вимоги щодо виконання колдоговору або окремих його положень, і щорічно зростає кількість вимог щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту [5, с. 40]. Із цього приводу О. Задорожна зауважує, що «в результаті спрощеного підходу до виконання вимог законодавства щодо колективних договорів частина підприємств уклали колективні договори пізніше визначених термінів. Загальним для всіх є порушення Закону про відомчу реєстрацію колективних договорів» [6, с. 20-21].

«Спрощеності» підходу професійних спілок і їх об'єднань до виконання покладених на них функцій, включаючи колективно-договірну роботу, сприяє як раз недосконалість норм щодо обов'язків і відповідальності професійних спілок і їх об'єднань під час детальної регламентації прав. І. Сидоряк та О. Кравченко вважають: «Негативно впливає на стан дотримання норм чинного законодавства сторонами соціально-трудових відносин у процесі вирішення колективних трудових спорів недоопрацьованість окремих норм законодавства про колективні трудові спори, зокрема, у частині встановлення чітко визначеної відповідальності сторін колективних трудових спорів за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), законодавства про працю, умов колективних договорів (угод), що призвели до виникнення колективного трудового спору (конфлікту), відповідальності за організацію страйку, визнаного судом незаконним тощо» [7, с. 29].

Тому, вважаємо, що основні обов'язки профспілок і їх об'єднань повинні бути визначені в законодавстві. При цьому закріплення кожного обов'язку повинно супроводжуватися визначенням відповідальності за його невиконання чи неналежне виконання. О. Ярошенко стверджує: «Недооцінювати роль, яку відіграє юридична відповідальність у праві взагалі та в трудовому праві зокрема не слід. Без неї положення кожного окремого суб'єкта права було б хитким і нестійким, оскільки відповідальність відіграє у взаємовідносинах між суб'єктами права необхідну стабілізуючу роль, вказує на можливі правові наслідки їх дій. Відповідальність кожного взаємно гарантує учасникам правовідносин реалізацію їх прав, спонукає виконувати обов'язки, щодо яких відповідальність виступає вторинним елементом, адже без обов'язку нема відповідальності» [8, с. 91-92].

Наприклад, сьогодні в разі невиконання положень, які з моменту вступу колективного договору й угоди як нормативно-правових актів у дію набувають юридичної сили й підлягають беззаперечному виконанню, винні несуть кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність. При цьому не виключається поєднання різних видів юридичної відповідальності за винні порушення зобов'язань за колективним договором (наприклад, адміністративної відповідальності у формі штрафу й дисциплінарної відповідальності у формі догани).

Інших обов'язків профспілок і їх об'єднань, окрім вищезазначених, у ст.36 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» не визначено. Водночас Н. Болотіна констатує, що сьогодні профспілки в Україні ще не перетворилися на впливову силу, зважати на яку мали б і роботодавці, і державні органи. На жаль, більшість профспілкових лідерів починають виявляти активність і робити сміливі критичні заяви лише напередодні виборів. У зв'язку із цим продовжують залишатися актуальними питання про закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би демократичним засадам і ринковим відносинам. До таких належить необхідність більшої конкретизації обов'язків профспілок [9, с. 616].

Заперечувати таке твердження недоцільно. В умовах перехідного періоду число порушень прав працівників зростає. Співвідношення індивідуального й колективного елементів у структурі відносин, які складають предмет трудового права, також змінюється. Якщо до перебудови трудовий колектив беззаперечно визначався суб'єктом із визначенням його провідної ролі в питаннях управління виробництвом, питаннях виникнення, зміни, припинення трудових відносин, виховання працівників, забезпечення їх прав тощо, то сьогодні не тільки колективні, а іноді й індивідуальні інтереси не беруться до уваги через побоювання втрати робочого місця чи неофіційної, проте, за визначенням працівника, «гідної», оплати праці.

Таким чином, з одного боку, працівники свідомо «заплющують очі» на заробітну плату в конвертах, тривалість робочого дня понад встановлену норму, порушення правил охорони праці для збереження трудових відносин із певним роботодавцем та інші порушення з боку роботодавця. З іншого боку, працівники не знають, яким чином і за які кошти вони можуть захистити свої права, не маючи ні впевненості у своїх силах, ні необхідних знань і досвіду. У другому випадку також закріплення основних обов'язків професійних спілок може стати ключовим моментом у вирішені цього проблемного питання на користь працівника.

Загальновідомо, що зверненню до суду за захистом своїх прав передує складання позову відповідно до вимог ст.ст.118, 119, 120 Цивільного процесуального кодексу України, а також підбір необхідних і достатніх підтверджень позовних вимог - формування доказової бази. Ці завдання часто є занадто складними для працівників, які не мають юридичної освіти. Саме тому закріплення за профспілками обов'язку безоплатного надання інформації, консультацій і роз'яснень працівникам, що входять до відповідних професійних спілок, їх об'єднань, із правових питань у сфері праці, складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру) сприятиме вирішенню означеної проблеми. Закріплення цього обов'язку є особливо актуальним за умов дії Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 р. № 3460-УІ і буде підставою для визначення професійних спілок суб'єктами надання первинної безоплатної правової допомоги, що відповідно до ч.1 ст.7 вказаного закону полягає в інформуванні особи про її права та свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення й порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Виправленню стану правової підтримки працівників із боку профспілок і їх об'єднань із подальшим визначенням останніх суб'єктами надання первинної правової допомоги в положеннях Закону України «Про безоплатну правову допомогу» повинно передувати закріплення відповідного обов'язку професійних спілок і їх об'єднань у Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». У подальшому особливостями надання безоплатної первинної правової допомоги професійними спілками та їх об'єднаннями можна визначити такі:

1) суб'єктами права на таку правову допомогу повинні бути винятково члени професійних спілок і їх об'єднань. При цьому зобов'язання надання безоплатної правової допомоги певною профспілкою, їх об'єднанням, повинно діяти лише щодо своїх членів і не повинно стосуватися членів інших професійних спілок, їх об'єднань;

2) сфера надання юридичних послуг професійними спілками та їх об'єднаннями обмежена відносинами, що складають предмет трудового права;

3) звернення про надання одного з видів правових послуг повинні подаватися членами професійних спілок і їх об'єднань безпосередньо до останніх відповідно до компетенції.

Щодо працівників, які не входять до складу жодної професійної спілки, як і за бажанні працівника отримати правову допомогу від професійної спілки, до складу якої від не входить, будучи членом іншої, вважаємо доцільним надати професійним спілкам і їх об'єднанням відповідне право.

Водночас безоплатна правова допомога, здійснювана профспілками вже сьогодні, не обмежуватиметься первинною. Аналізуючи чинне законодавство України, Г. Гончарова, В. Жернаков та С. Прилипко вказують на право профспілкових органів пред'являти позови за трудовими справами від імені зацікавлених працівників. Профспілки також можуть виділити своїх представників для захисту в суді інтересів працівників, навіть коли позов заявлений самим працівником [10, с. 246].

Надання професійним спілкам можливості представлення й захисту трудових і соціально - економічних інтересів і прав членів професійних спілок у разі реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ; представлення або захисту вказаних прав та інтересів працівників в органах, що розглядають трудові спори, з одного боку, вказує на можливість визначення їх суб'єктами вторинної правової допомоги (полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя: захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів; складення документів процесуального характеру), з іншого - включає й можливість відмови в наданні вторинної правової допомоги.

Іншими словами, лише чітка вказівка в законодавстві (у цьому випадку в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») буде підставою для обов'язкового представлення та захисту трудових і соціально-економічних інтересів і прав членів професійних спілок у разі реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав в органах, що розглядають трудові спори. Водночас закріпити такий обов'язок без конкретизації умов його здійснення означатиме порушити правило плюралізму представництва. Тому вважаємо за доцільне на законодавчому рівні закріпити обов'язок професійних спілок і їх об'єднань представляти й захищати інтереси та права своїх членів під час реалізації ними права на звернення за захистом в органах, що розглядають трудові спори, за умови виявлення відповідного бажання працівника, права якого порушуються, оспорюються чи не визнані.

Отже, пропонується ввести обов'язок професійних спілок, їх об'єднань надавати вторинну правову допомогу за таких умов: 1) ініціювання реалізації обов'язку членом профспілки; 2) ініціація матиме наслідком реалізацію обов'язку тільки в разі звернення працівника, права якого порушені, оспорюються чи не визнані. Одночасно із закріпленням цього обов'язку слід внести відповідні доповнення до ст.15 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», якою визначаються суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні.

При цьому професійні спілки та їх об'єднання не будуть користуватися всіма правами суб'єкта надання безоплатної вторинної правової допомоги, передбаченими в ст. 25 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Так, захист під час провадження дізнання, досудового слідства, розгляду кримінальної справи в суді виходитиме за межі сфери правової допомоги, що надається професійними спілками та їх об'єднаннями; оплата діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги не буде здійснюватися в передбаченому законом порядку через специфіку фінансування функціонування професійних спілок у вигляді внесків їх членів; підставою для надання правової допомоги не буде доручення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги тощо.

Сьогодні серед прав профспілок закріплено право на здійснення громадського контролю. А саме відповідно до ч.5 ст.20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об'єднання здійснюють контроль за виконанням колективних договорів, угод; відповідно до ст.21 - за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно - побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту; відповідно до ч.1 ст.22 - за виконанням законодавства про зайнятість. При цьому в ч.5 ст.20 визначено також право професійних спілок направляти роботодавцям, їх об'єднанням, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в разі порушення ними умов колективного договору, угоди подання про усунення цих порушень, що розглядається в тижневий термін.

Також сьогодні ст.30 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено повноваження профспілок, їх об'єднань щодо питань охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля. Слід звернути увагу на ч.1 ст.30, у якій визначається: «Профспілки, їх об'єднання організовують і здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги. Профспілки, їх об'єднання беруть участь у діяльності експертних, консультативних і наглядових рад при органах та закладах охорони здоров'я, а також можуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і туристичних організацій».

Як бачимо, законодавець використовує під час визначення повноважень професійних спілок і їх об'єднань різні дієслова, що передбачають різний ступіть зобов'язання, зокрема «організовують і здійснюють» як констатація факту, а отже, визначається не право, а обов'язок, «можуть брати участь» - беззаперечне закріплення права. Аналогічно в ч. 2 вказаної статті визначення у якому вказано, що «профспілки, їх об'єднання беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері», містить можливості й зобов'язання професійних спілок.

Пропонуємо закріпити обов'язок профспілок і їх об'єднань здійснювати контроль за: 1) виконанням колективних договорів, угод; 2) за строками виплати заробітної плати; 3) рівнем оплати праці, включаючи відповідність заробітної плати мінімально встановленому в певній галузі в Україні рівню;

4) створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно-побутових умов; 5) забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту; 6) за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико - соціальної допомоги. При цьому професійні спілки не вважаємо за потрібне позбавляти права на здійснення громадського контролю з інших питань додержання законодавства про працю, охорону праці та законодавства про зайнятість. Одночасно із закріпленням обов'язку здійснення громадського контролю з визначених питань вважаємо за необхідне як обов'язок закріпити направлення роботодавцям, їх об'єднаннями, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в разі порушення ними умов колективного договору, угоди подання про усунення цих порушень, що сьогодні має вигляд відповідного права професійних спілок та їх об'єднань, закріпленого в ч.5 ст.20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Враховуючи викладене, можна зробити висновок, що в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» повинні бути закріплені такі основні обов'язки профспілок і їх об'єднань, як виконання колективних договорів та угод, які вони уклали, взятих на себе зобов'язань; здійснення громадського контролю з визначених питань; надання безоплатної правової допомоги; направлення роботодавцям, їх об'єднанням, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в разі порушення ними умов колективного договору, угоди подання про усунення цих порушень. Закріплення цих обов'язків повинно відбуватися у вигляді окремих статей із конкретизацію змісту відповідного обов'язку.

ЛІТЕРАТУРА

професійний спілка закон

1. Марков В. Демократия в действии / В. Марков // Советские профсоюзы. - 1988. - № 18. - С. 4.

2. Болотіна Н.Б. Трудове право України : підручник / Н.Б. Болотина. - К. : Вікар, 2003. - 725 с.

3. Скакун О.Ф. Теория государства и права : учебник / О.Ф. Скакун. - Х. : Консул, 2000. - 704 с.

4. Кельман М.С. Загальна теорія права (з схемами, кроссвордами, тестами) : підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К. : Кондор, 2002. - 353 с.

5. Брага Л. Державне регулювання примирно-третейського розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) / Л. Брага // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. - 2005. - № 6. - С. 37-41.

6. Задорожна О. Робота профспілки спрямована на вдосконалення колективно-договірних відносин / О. Задорожна // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. - 2008. - № 3. - C. 19-21.

7. Сидоряк І. Додержання положень Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» - запорука цивілізованого вирішення спорів / І. Сидоряк, О. Кравченко // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. - 2002 - № 4. - C. 26-29.

8. Прилипко С.М. Трудове право України : підручник / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. - Х. : Видавець ФОП Вапнярчук Н.М., 2008. - 664 с.

9. Болотіна Н.Б. Трудове право України : підручник / Н.Б. Болотина. - К. : Вікар, 2003. - 725 с.

10. Гончарова Г.С. Трудовое право Украины в вопросах и ответах : учебн. / Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, С.Н.Прилипко. - Х. : Одиссей, 2001. - 623 с.

Размещено на Allbest.ru