Функції Європейського парламенту як інституту управління аграрним сектором економіки Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції Європейського парламенту як інституту управління аграрним сектором економіки Європейського Союзу

16 вересня 2014 року Верховна Рада України та Європейський Парламент ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Відповідно до Статті 403 «Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергетики і їхніми державами-членами, з іншої сторони» сторони співпрацюють з метою сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, зокрема, шляхом поступового зближення політик та законодавства.

Це означає, що Українське аграрне законодавство в найближчий час чекають нові конструктивні зміни. Це, зокрема, стосується і правового регулювання державного управління в аграрному секторі економіки.

3 огляду на вищевказане особливої актуальності набуває дослідження повноважень інституцій Європейського Союзу в процесі реалізації Спільної Аграрної Політики як приклад для майбутніх трансформацій органів державної влади України.

стан дослідження. Дослідженням системи органів та інститутів Європейського Союзу займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені: М.М. Бірюков, М.В. Бу - роменський, О.К. Вишняков, В.М. Довгань, В.Н. Денисова, В.А. Жбанков, В.К. Забігайка, В.І. Євніто - ва, П.А. Калініченко, С.Ю. Кашкін, В.Ю. Слепак.

Метою статті є визначення місця Європейського парламенту в системі інститутів Європейського союзу та окреслення його основних функцій у системі управління агарним сектором економіки.

Виклад основного матеріалу. На розвиток аграрного сектору економіки в Європейському Союзі (далі по тексту - ЄС) спрямована Спільна Аграрна Політика (Common agriculture policy (далі по тексту - САП)), яка є однією з найстаріших та найуспішніших програм спільного розвитку Європи і на сьогодні є невід'ємною частиною Європейського інтеграційного проекту. Враховуючи довготривалу історію САП, можна стверджувати, що це одна з найбільш реформованих політик. на сьогодні САП перетворилась на багатофункціональну програму, яка охоплює підтримку ринку сільськогосподарської продукції на території Європи, покращення якості життя в сільській місцевості та забезпечення екологічної безпеки.

САП була створена в кінці 50-х років ХХ сторіччя з метою подолання продовольчої кризи, яка виникла після закінчення другої світової війни. основною цілю САП спочатку було гарантування стабільного рівня закупівельних цін для виробників сільськогосподарської продукції та підтримка стабільного рівня доходів суб'єктів сільськогосподарського виробництва. Водночас, реагуючи на актуальні економічні, технологічні, політичні проблеми, краї - ни-члени Європейського союзу вносили корективи в поточну аграрну політику та змінювали поточні пріоритети залежно від актуалізації аграрної проблематики. Якщо на початкових етапах реалізації САП домінували галузеві підходи, що були сконцентровані виключно на регулюванні агропромислового комплексу та рибної промисловості, то на більш пізніх етапах можна помітити, що політика значно розширилась, охопивши також проблематику розвитку сільських територій, продовольчу безпеку та екологічний розвиток Співдружності.

Основні цілі САП вперше були окреслені у Римському договорі від 25 березня 1957 року. Відповідно до ст. 39 Римського договору ними є: покращення сільськогосподарського виробництва; покращення технічної ефективності; гарантування раціонального розвитку сільського господарства; оптимальне використання факторів виробництва, зокрема праці; забезпечення належного рівня сільськогосподарської спільноти, стабілізація сільськогосподарських ринків, гарантування регулярних поставок сільськогосподарської продукції споживачам за доступними цінами [1, с. 87].

Після всіх трансформацій САП перетворилася на сполучну ланку між урбанізованим світом і стратегічно важливим сільським господарством і на сьогодні є основною політикою в аграрному секторі економіки ЄС.

Реалізацію САП забезпечують визначені установчими договорами ЄС інститути.

Поняття «інститут Європейського Союзу» можна визначити як відносно відокремлений підрозділ апарату Європейського союзу, який бере участь у реалізації його завдань і функцій, діє від його імені, за його дорученням, має відповідну компетенцію та структуру, наділений установчими договорами та законодавством Союзу обсягом владних повноважень [2, с. 64].

Так, відповідно до ст. 7 Договору про заснування Європейської Спільноти від 25 березня 1957 року основними інститутами ЄС було визначено Європейський Парламент, Раду ЄС, Європейську Комісію, Європейський суд та Рахункову палату. Також у даній статті зазначено, що кожній інституції належить діяти в межах повноважень, що визначено в договорі про заснування Європейської спільноти [1, с, 47].

Надалі перелік інституцій ЄС було розширено, і, відповідно, ст. 13 Маастрихської угоди (Договір про Європейський союз) від 7 лютого 1992 року визначено, що Європейський Союз має у своєму розпорядженні механізм інститутів, які покликані реалізовувати в життя основні цінності ЄС, реалізовувати його цілі, слугувати інтересам спільноти, інтересам громадян Союзу та держав-членів, а також забезпечувати послідовність та ефективність реалізації політики ЄС. Інститутами Союзу є: Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк, Рахункова палата. відповідно до ч. 2 ст. 13 кожен інститут діє в межах повноважень, які надані йому відповідно до Договорів і відповідно до передбачених Договорами процедур; інститути підтримують між собою лояльну співпрацю [3, с. 23].

У діяльності кожного з інститутів ЄС проявляються його специфічні функції. Так, Рада Європи та Європейський парламент - це ті інституції, у функціях яких значною мірою переважають правотворчі початки, комісія наділена виконавчими функціями, а судова влада розглядає й вирішує спори.

Відповідно до Великого юридичного словника за редакцією В.Н. Додонова, парламент - це родова назва вищого представницького та законодавчого органу в демократичних державах [4, с. 373].

В.Ф. Погорілко характеризує парламент як єдиний загальнонаціональний представницький колегіальний постійно діючий орган законодавчої влади [5, с. 5].

Якщо говорити про Європейський Парламент, у 1957 році Римський договір закріпив за ним статус консультативного та контрольного органу, а також органу, який обирає Омбудсмена. Нормами ст. 14 Маастрихтського договору 1992 року та Лісабонського договору за Європейським парламентом було закріплено провідне місце серед інших інституцій, створених у рамках ЄС [6, с. 190].

На сьогодні залишається не дослідженим вітчизняними науковцями як питання функціонування САП, так і питання щодо повноважень інституцій ЄС у процесі реалізації САП та процесі здійснення управління, особливо Європейського парламенту як одного із законотворчих органів у ЄС. До останнього часу роль цього інституту у вирішенні спільних проблем, зокрема реалізації САП, держав-членів ЄС була досить незначною. Разом із тим не можна говорити й про безперспективність існування цього органу, оскільки з року в рік держави, які входять до складу Європейського Союзу, надають йому все більших повноважень. на сьогодні Європейський парламент отримав право законодавчої ініціативи, яке на початку створення належало виключно Комісії. Відповідно до ст. 289 Договору про функціонування ЄС в окремих випадках законодавчі акти ЄС можуть бути прийнятті за ініціативою групи дер - жав-членів ЄС, Європейського Парламенту, Суду ЄС або інвестиційного банку [7].

Європейський парламент володіє своєю внутрішньою структурою. Очолює парламент Голова, який обирається на два з половиною роки. Голові допомагають 14 заступників та 6 квесторів - посадові особи, які відповідають за адміністративні та фінансові питання. на сьогодні до складу Європарламенту входять представники 15 країн Європи: Данії, Ірландії, Великобританії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Німеччини, Австрії, франції, Італії, Іспанії, Португалії та Греції. Визначальними принципами організації та функціонування цього органу є рівноправність країн - членів при вирішенні питань, віднесених до його компетенції, свобода, безпека, солідарність та забезпечення довготривалого миру на території держав ЄС.

Відповідно до ст. 286 Консолідованої версії Договору про ЄС та Договору про функціонування ЄС (ст. 199 Договору про заснування Європейської спільноти) Європейський парламент ухвалює свої Правила та процедури більшістю голосів [8].

У липні 2014 року були затвердженні Правила Процедури Європейського Парламенту (Rules of Procedure of the European Parliament) восьмого скликання. Відповідно до Правила - 196 у Парламенті створюються постійно діючі комітети, чиї повноваження визначаються в додатку до Правил Процедури. Члени комітетів обираються, з можливістю переобрання, на два з половиною роки [9].

Додатком VII «Повноваження та обов'язки постійних комісій» (Annex VII: Powers and responsibilities of standing committees) до Правил та процедур Європейського парламенту створено 20 комітетів: 1) Комітет із закордонних питань (Committee on Foreign Affairs); 2) Комітет з розвитку (Committee on Foreign Affairs); 3) Комітет з міжнародної торгівлі (Committee on International Trade); 4) Бюджетний комітет (Committee on Budgets); 5) Комітет з бюджетного контролю (Committee on Budgetary Control); 6) Комітет з економічних та валютних питань (Committee on Economic and Monetary Affairs); 7) Комітет із зайнятості та із соціальних питань (Committee on Employment and Social Affairs);

8) Комітет з навколишнього середовища, охорони здоров'я та безпеки харчових продуктів (Committee on the Environment, Public Health and Food Safety);

9) Комітет з промисловості, досліджень та енергетики (Committee on Industry, Research and Energy);

10) Комітет з питань внутрішнього ринку та захисту прав споживачів (Committee on the Internal Market and Consumer Protection); 11) Комітет з транспорту і туризму (Committee on Transport and Tourism); 12) Комітет з регіонального розвитку (Committee on Regional Development); 13) Комітет із сільського господарства та розвитку сільських районів (Committee on Agriculture and Rural Development); 14) Комітет із рибного господарства (Committee on Fisheries); 15) Комітет з культури та освіти (Committee on Culture and Education); 16) Комітет із правових питань (Committee on Legal Affairs); 17) Комітет з громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ (Committee on Civil Liberties, Justice and Home Affairs); 18) Комітет із конституційних питань (Committee on Constitutional Affairs); 19) Комітет з прав жінок і гендерної рівності (Committee on Women's Rights and Gender Equality); 20) Петен - ційний комітет (Committee on Petitions) [9].

У контексті реалізації САП найбільш цікавою є діяльність Комітету сільського господарства та розвитку сільських районів та Комітету з рибного господарства.

Комітет сільського господарства та розвитку сільських районів відповідно до покладених на нього завдань має вплив на: 1) реалізацію та розвиток сАП; 2) розвиток сільських районів, у тому числі діяльність відповідних фінансових інструментів;

3) розроблення законодавства про ветеринарні та фі - тосанітарні заходи охорони здоров'я, корми для тварин та законодавства про тваринництво і добробут;

4) поліпшення якості сільськогосподарської продукції; 5) поставки сільськогосподарської сировини; 6) розширення різноманіття сортів рослин; 7) лісове господарство.

Комітет із сільського господарства та розвитку сільських районів, у першу чергу, відповідає за розгляд (і за необхідності внесення змін) законодавчих пропозицій Європейської комісії з підготовки доповідей про реалізацію сАП для подальшого прийняття в Європейському парламенті в ході пленарного засідання. Він нараховує 45 повноправних членів і 45 членів-замінників. Повноваження та обов'язки комітету на сьогодні є найбільш широкими, ніж будь-коли, тому що з моменту вступу в силу Лісабонського договору Європарламент має силу спільного ухвалення рішень з Радою міністрів сільського господарства і, відповідно, може безпосередньо впливати на реалізацію САП, а отже і впливати на аграрний сектор економіки Єс.

Комітет з рибного господарства відповідно до покладених на нього завдань має вплив на: 1) експлуатацію та розвиток Загальної рибальської політики та управління нею; 2) збереження рибних ресурсів; 3) загальну організацію ринку рибної продукції; 4) структурну політику в рибному господарстві та аквакультурі, в тому числі фінансові інструменти для керівництва рибальством; 5) міжнародні угоди відносно рибальства.

Висновки. Враховуючи вище викладене, можна зробити висновок, що Європейський Парламент є одним з основних інститутів ЄС, який має прямий вплив на реалізацію та розвиток САП, оскільки, наділений законодавчою ініціативою, може приймати та ініціювати прийняття положень, необхідних для досягнення цілей САП. Основні функції в управлінні аграрним сектором економіки Європейський парламент здійснює за допомогою постійно діючих комітетів: комітету із сільського господарства та розвитку сільських районів та Комітету з рибного агосподарству. Постійно діючі комітети здійснюють розгляд усіх винесених на розгляд Європейського парламенту документів законодавчого характеру.

Список використаних джерел

аграрний європейський парламент економіка

1. Договір про заснування Європейського Співтовариства, підписаний у Римі 5 березня 1957 р. // Консолідовані договори. - К.: Port Royal, 1999. - С. 45 - 204.

2. Основы права Европейского Союза: схемы и коментарии / [Кашкин С.Ю., Калиниченко П.А., Слепак В.Ю. и др.]; под ред. С.Ю. Кашкина. - [3-е изд. изд., испр. и доп.]. - М.: Издательство Юрайт, 2012. - 169 с.

3. Договор о Европейском Союзе, подписаный в Маастрихте 7 февраля 1992 г. // Консолідовані договори. - Port Royal, 1999. - С. 13 - 44.

4. Большой юридический словарь [ред.-упоряд. Додонов В.Н]. - М.: изд. Инфа, 2001 - 790 с.

5. Погорілко В. Державотворчий процес в Україні і «Парад факторів»/ В. Погорілко // Віче. - 1999. - №10 (91). - С. 3-10.

6. Бирюков М.М. Европейское право: до и после Лиссабонского договора: Учебное пособие. - М.: Статут, 2013. - 240 с.

7. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the establishing the European Community Treaty. - Official Journal of the Europenan Union C 306/1, 17/12/2007 P. 0001 - 0390 [Електронний ресурс]. - Режим доступу.: http://eur-lex. europa.eu/legal-content/EN/TXT/? uri=CELEX:12007L/TXT

Размещено на Allbest.ru