Функція захисту за чинним кримінальним процесуальним кодексом України: теоретико-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Перетворення, що відбуваються у нашій державі, неминуче відбиваються на вітчизняній правовій системі та процесах забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина. Це породжує докорінні перетворення у правових конструкціях побудови правоохоронних та судових органів сучасної України. Змінюється не тільки розуміння місця держави та її апарату у житті людини та громадянина, а й підходи до вибудови такого апарату, його змісту, його вигляду тощо.

У зв'язку з комплексним реформуванням кримінального судочинства, першочерговим завданням є визначення напрямку його здійснення. Відповідно до зобов'язань, які взяла на себе Україна при вступі до Ради Європи, та згідно з положеннями Конституції України (ст. 129) цей курс реалізується шляхом запровадження змагального судочинства на всіх стадіях вітчизняного кримінального процесу. Обрання саме такого напрямку є цілком закономірним, оскільки світовий досвід функціонування кримінального судочинства свідчить про те, що на сьогодні людство ще не винайшло кращої, аніж змагальна, моделі справедливого кримінального судочинства. Окреме та досить важливе місце в означеній моделі займає функція захисту, яка на сьогодні згідно чинного КПК України та в світлі гуманізації та європеїзації законодавства приділяється багато уваги.

Наявність такої складової, як охорона особистого і публічного інтересів у кримінальному провадженні повністю відповідає, з одного боку, ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а з іншого, ст. 59, яка проголошує можливість кожного мати право на правову допомогу, у тому числі безоплатну, а функція такого захисту покладається на адвокатуру.

Не дивлячись на її досить велику попередню досліджуваність, зазначимо, що з позицій сучасного кримінального процесуального кодексу, проблема процесуальних функцій загалом, та функції захисту, безпосередньо, досі залишається однією з найбільш дискусійних та складних.

Декларовані у чинному кодексі позиції, що торкаються функції захисту у кримінальному процесі потребують не тільки нового осмислення теоретиками та практиками, але й зміни та вдосконалення практичних підходів до її реалізації. Тому метою нашої статті буде дослідження сучасних та винайдення нових теоретико-правових підходів до розуміння кримінальної процесуальної функції захисту у кримінальному судочинстві.

Звернемось до розуміння поняття функція у змістовному та етимологічному аспекті. Складність і специфіка явищ, які позначаються за допомогою категорії «функція», стали причинами багатозначності цього поняття. У сучасних тлумачних словниках досліджуваний термін визначається достатньо широко: як «роль, значення чого-небудь», «обов'язок», «призначення», «коло діяльності». Формування філософського поняття функції пов'язується з узагальненням досягнень природничих і точних наук, та формуванням на цій основі філософського світогляду. Оскільки в математиці, фізиці, біології, хімії, а також соціології, статистиці та інших науках, що ґрунтуються на конкретно наукових знаннях, проблема функцій розроблялася досить активно, філософією були запозичені їхні базові визначення.

Поняття функція означає виконання або здійснення, та, з точки зору філософії, визначається як роль, яку певний соціальний інститут або приватний соціальний процес виконує відносно потреб суспільства тощо. Зауважимо, що функція носить процесуальний характер та представляє собою напрямок дії певного об'єкта в певних умовах простору та часу. При цьому слід підкреслити, що саме через функції означений об'єкт або явище, процес виявляють свій зміст та призначення.

М.С. Строгович досить влучно зазначав, що кримінально-процесуальна діяльність - діяльність складна, в тому сенсі, що має певні напрямки, які не співпадають та не поглинають один одного. Ці окремі сторони кримінально-процесуальної діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями. Функції кримінального провадження характеризують його діяльний аспект як явища правового буття, та повинні розумітися нами, як певний вектор діяльності, здатність реакції та безпосередньо сама реакція на правове буття, і, як наслідок, вплив на це оточення, який відрізняється юридичною природою та чітким правовим змістом.

Функції кримінального провадження, з огляду на його завдання та зміст, а також, положення чинного КПК, зводяться до трьох основних:

1. Функція обвинувачення.

2. Функція захисту.

3. Функція судового розгляду (Функція вирішення справи по суті у рамках судового розгляду).

Цікавим є те, що вітчизняний законодавець формулює функції шляхом визначення права реалізовувати відповідну функцію та шляхом наділення відповідним обов'язком щодо реалізації певної функції. Кожна з означених функцій має свій окремий визначений зміст, своїх суб'єктів реалізації та визначені правові процедури. Однак загальними їх рисами є: законодавче закріплення означених функцій, обумовленість їх завданнями кримінального провадження, здійснення суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності.

Слід звернути увагу на те, що ефективність змагального процесу залежить від чіткого виокремлення функцій кримінального процесу та сторін, що беруть в ньому участь, а також від визначення предмета кожної функції та змісту діяльності сторін.

Ключовим поняттям при розгляді функції захисту є безпосередньо правова категорія «захист». У кримінальному судочинстві термін та поняття захисту має більш вузьке, спеціальне значення і охоплює: 1) осіб, учасників процесу, суб'єктів, правомочних здійснювати захист (обвинувачений та його захисник), які, власне, і становлять сторону захисту; 2) найменування процесуальної функції; 3) діяльність суб'єктів захисту щодо реалізації наданих їм прав та повноважень у процесі здійснення виконуваної ними функції. Відповідно, нас у подальшому буде цікавити захист як окрема кримінально процесуальна функція.

Зауважимо, що зміст захисту як виду комплексної кримінальної процесуальної діяльності вбирає в себе всі напрямки захисної діяльності що відбувається у рамках кримінального провадження, тому відразу бачиться вірним, розглядаючи захист через кримінально-процесуальну призму, визначити дві окремі його площини. Так, це:

1. Діяльність учасників процесу (підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника) направлена на спростування обвинувачення та захист своїх законних прав та інтересів під час кримінального провадження.

2. Діяльність спеціально уповноважених органів та учасників процесу направлена на захист прав та законних інтересів інших учасників кримінального провадження.

Погоджується із означеною тезою і законодавець, який передбачає існування означених форм захисту в рамках чинного кримінального процесуального правового поля.

Беззаперечним є той факт, що найбільш яскраво сутність захисної діяльності виявляється під час дій направлених на спростування підозрюваним або його захисником-адвокатом підозри (обвинувачення) та захисту своїх прав під час такого провадження. Саме цю діяльність, на нашу думку, слід окреслювати як діяльність щодо реалізації кримінально-процесуальної функції захисту.

Важливим, в контексті з'ясування сучасного змісту функції захисту, є розмежувати поняття «охорони» - як системи різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення; «права на захист», як сукупності наданих підозрюваному (обвинуваченому) законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом'якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів, і безпосередньо «захисту», як системи передбачених і не заборонених законом дій суб'єктів захисту та відносин, спрямованих на повне чи часткове спростування фактичного та юридичного боку підозри у вчиненні злочину або обвинувачення у його вчиненні, з'ясування обставин, які спростовують підозру або обвинувачення, виключають кримінальну відповідальність та покарання, забезпечують права, свободи та законні інтереси підзахисних.

Принципова відмінність «захисту» та «охорони» полягає, перш за все, в сутнісному призначені означених правових явищ. Мета «охорони» у сучасному кримінальному процесі зводиться до створення такої організаційно-правової конструкції із різного роду заходів, яка б не дозволяла взагалі або максимально унеможливлювала порушення права на захист. «Захист» - це процесуальна діяльність, яка, перш за все, має на меті реалізацію права на захист шляхом, за наявності процесуальних можливостей, повного або часткового спростування підозри (обвинувачення), перекваліфікації діяння на менш тяжку статтю або винайдення виправдовувальних обставин щодо вини підозрюваного (обвинуваченого) та повного забезпечення його прав та свобод під час кримінального провадження.

До того ж, захист прав передбачає наявність і дію конкретних правових гарантій, які встановлюються та закріплюються державою у законодавстві, а засоби охорони прав і свобод можуть бути передбачені в різних соціальних, зокрема і правових, нормах.

Однак поряд із певною процесуальною обмеженістю захист є інтелектуально-творчою діяльністю та передбачає все ж певну свободу вибору у користуванням тими чи іншими прийомами та засобами для вирішення поставленої мети, що робить функцію захисту більш здатною адекватно змагатися із обвинуваченням. Захисна діяльність існує не у вигляді хаотичного набору, сукупності «оборонних» дій щодо обвинувачення, а на сьогодні склалася у гармонійну систему процесуальних та не процесуальних заходів і прийомів.

З огляду на змагальний зміст сучасного кримінального провадження функція захисту представляє собою окрему та невід'ємну його функцію та існує у протиставленні функції обвинувачення. Захист в рамках кримінального провадження обумовлений існуванням функції обвинувачення.

Слід погодитись з рядом науковців, які вважають функцію захисту похідною від функції обвинувачення і визнають її наявність лише тоді, коли наявне кримінальне переслідування. Навряд чи можна вести мову про захист прав суб'єкта, якщо нема загрози їх порушенню, і з цим важко не погодитись.

До основних ознак захисту як кримінально-процесуальної функції, слід віднести те, що вона чітко регламентована нормами кримінально-процесуального законодавства.

Захист, як процесуальна функція, також характеризується і чітко визначеним змістом, що виявляється у можливості застосування суб'єктом захисту передбаченого законом комплексу різноманітних (організаційних та правових) заходів, які направлені на повне або часткове спростування підозри (обвинувачення) та повне забезпечення його прав та свобод під час кримінального провадження.

До найважливіших ознак, які характеризують захист як окрему процесуальну функцію, можна віднести такі: постійність здійснення такої функції та можливість застосування цієї функції по кожному кримінальному провадженню на всіх його етапах.

Переходячи безпосередньо до визначення дефініції кримінально-процесуальної функції захисту, зауважимо, що на сьогодні, єдиний підхід серед дослідників у розумінні змісту, сутності ознак та елементів функції захисту відсутній.

Так, одні вчені розглядають її як регламентований законом напрям діяльності суб'єктів захисту, наділених правом (або обов'язком) використовувати всі вказані в законі засоби і способи для охорони законних інтересів осіб. Юридичний зміст останньої пропонується розглядати в двох аспектах: як певну процесуальну діяльність і як інститут кримінально-процесуального права.

Інші під функцією захисту у кримінальному судочинстві розуміють регламентований законом напрямок діяльності суб'єктів захисту, які наділені правом використовувати усі наділені законом засоби та способи для виявлення обставин, що виправдовують підозрюваного(обвинуваченого), пом'якшуючих обставин або таких, що взагалі виключають його відповідальність. захист кримінальний правовий закон

Деякі розглядають функцію захисту як породжений кримінальним переслідуванням та здійснюваний у відповідності з законом і виражений у формі правових відносин вид (частина, компонент, напрям) діяльності при провадженні у кримінальній справі, що реалізується суб'єктами захисту і спрямований на повне чи часткове спростування обвинувачення, реабілітацію невинного, пом'якшення відповідальності та покарання винного, охорону прав та законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підзахисного, засудженого і виправданого.

Є певна кількість авторів, які намагаються розширити розуміння функції захисту та вносять до її предмету, окрім сторони захисту, і захист інших учасників процесу. Так, М.М. Видря розглядає функцію захисту як функцію, що протистоїть неправомірним діям по відношенню до будь-якого учасника процесу на всіх стадіях. Є і такі дослідники, які до суб'єктів захисту відносять дізнавача, слідчого, суд тощо.

На нашу думку, це не зовсім вірно і відбувається через теоретичну плутанину, спричинену великою кількістю поглядів на означені явища та неповного розуміння змісту функції захисту, як такої.

По-перше, зазначимо, що функція це не діяльність, як вказують деякі фахівці, а її вид або напрямок. Саме тому вона не може містити в собі комплекс заходів щодо реалізації поставленої мети, але вона є сама по собі дороговказом, комплексом процесуальних можливостей, які передбачає та надає законодавець для реалізації поставленої мети, у даному випадку - у процесі захисту.

По-друге, виходячи з того, що захист в кримінальному процесі - це за своєю суттю кримінальна процесуальна діяльність, а процесуальні функції, відповідно, її напрямки, ця діяльність має певних суб'єктів, які різняться за своїми процесуальними цілями. Ми не можемо назвати суб'єктами функції захисту суд, прокурора або слідчого, так як кримінальний процесуальний закон, з огляду на принцип змагальності, чітко визначає процесуальні права, можливості та завдання кожного з учасників процесу. А саме, слідчого та прокурора чітко визначає, як сторону обвинувачення із визначеним завданням - використовуючи всі процесуальні права та можливості довести обвинувачення до логічного кінця. І якщо припустити, що вони також у процесі своєї діяльності щодо реалізації своїх процесуальних завдань, виконують функцію захисту, то скоріше, тут слід казати не про безпосереднє виконання означеної функції, а про певне фрагментарне сприяння її виконанню. Закон чітко визначає обов'язки та права вказаних учасників кримінального провадження і ні в правах, ні в обов'язках про покладення безпосередньо на них такої функції не йдеться взагалі. А ось стороні захисту, до якої Закон відносить підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника-адвоката законодавець відводить кримінальне процесуальне призначення, завдання у вигляді спростування обвинувачення та охорони своїх прав під час кримінального провадження. Більше того, чинний КПК та Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає широкі процесуальні можливості щодо реалізації означеної функції її суб'єктам у вигляді, наприклад, можливості проведення окремого паралельного адвокатського розслідування тощо. Тому саме їм, на наше глибоке переконання, належить виконання функції захисту, як реалізації свого процесуального призначення у процесі кримінального провадження.

Таким чином підсумуємо:

1. Дослідження функції захисту у кримінальному судочинстві має важливе практичне і теоретичне значення. Важливість всебічного осмислення такого правового явища, як «функція захисту» у кримінальному провадженні зумовлює ефективну реалізацію принципу змагальності, як стрижневого принципу сучасного кримінального процесу та складає умови для успішного вирішення низки завдань, що покладені сьогоденням на сучасний кримінальний процесуальний кодекс.

2. Захист - це систематична творчо-інтелектуальна кримінально-процесуальна діяльність, що обумовлена наявністю звинувачення, заснована на законі та здійснюється суб'єктами захисту щодо відстоювання власних прав та свобод під час кримінального провадження та шляхом повної реалізації своїх законних прав та повноважень, сприяє встановленню певних обставин, які унеможливлюють або спростовують обвинувачення.

3. До основних ознак захисту, як кримінально-процесуальної функції, слід віднести: чітку регламентацію процесу реалізації означеної функції нормами кримінально-процесуального законодавства; очевидно визначений зміст, що виявляється у можливості застосування суб'єктом захисту передбаченого законом комплексу різноманітних (організаційних та правових) заходів, які направлені на повне або часткове спростування підозри (обвинувачення) та повне забезпечення його прав та свобод під час кримінального провадження; постійність здійснення такої функції та можливість застосування цієї функції по кожному кримінальному провадженню на всіх його етапах.

4. Кримінальна процесуальна функція захисту у кримінальному провадженні є окремим видом систематичної кримінальної процесуальної діяльності, обумовленої звинуваченням, здійснюваної на законних підставах в рамках кримінального провадження суб'єктами захисту, яка полягає у комплексному здійсненні низки правових та організаційних заходів щодо відстоювання власних прав та свобод під час кримінального провадження, а також, шляхом повної реалізації своїх законних прав та повноважень встановленні певних обставин, які унеможливлюють або спростовують обвинувачення.

Размещено на Allbest.ru