Відповідальність за співучасть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

співучасть злочин кримінальний

Кримінальна ситуація в нашій державі характеризується з негативної сторони. Спостерігається сильна тенденція зміни структури злочинності, яка викликана посиленням її організованості.

Діяльність злочинних угруповань порушує значною мірою стабільність державної й економічної системи, є вагомою перешкодою у побудові ринкових відносин, заважає цивілізованому торгівельному обміну.

В.В. Лунєєв, аналізуючи тенденції розвитку організованої злочинності, зазначає, що ця злочинність постійно та цілеспрямовано здійснює пошук високоприбуткових і малоризикованих злочинних діянь. Обравши якийсь злочин як головний засіб досягнення своєї мети, організовані злочинці об'єктивно та суб'єктивно не в змозі зупинитися перед вчиненням будь-якого іншого діяння, яке відкриває можливість розквіту, виживання або спасіння. У зв'язку з цим, їх кримінальна діяльність, з часом генералізується.

Тому дати вичерпний перелік злочинів, що вчинюються організованими злочинцями, неможливо.

1. Поняття співучасті у злочині, її об'єктивні та суб'єктивні ознаки

Злочини вчинюються не лише поодинці. Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині. Співучасть у злочині є однією з форм злочинної діяльності. Такого роду діяльність має свої правові особливості, які дозволяють виділяти співучасть у самостійний кримінально-правовий інститут. ЇЇ специфіка полягає в тому, що:

- участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку;

- склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників. У діяннях окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані у статті Особливої частини ККУ. Вчинення злочину у співучасті полегшує досягнення злочинного результату, ускладнює його розкриття та притягання винних до відповідальності.

Відповідно до ст. 26 ККУ співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Великого поширення набула зараз організована злочинність. Зростання деструктивного впливу організованої злочинності на всі сфери суспільного життя та нагальна потреба створення кримінально-правовових засад протидії цьому соціально негативному явищу зумовили активізацію наукових досліджень різних аспектів організованої злочинності як її прояву і як особливої форми спільного вчинення злочинів - її форм, учасників, окремих видів організованих злочинних угруповань, створених для або у процесі її здійснення, підстав та меж кримінальної відповідальності осіб, котрі беруть участь у ній тощо.

Закріплені у чинному кодексі зазначені засади становлять особливий науковий та практичний інтерес, їх вчинення необхідне для з'ясування державної політики у сфері протидії організованій злочинності, нових законодавчих підходів у вирішенні окремих питань криміналізації організованої злочинної діяльності, у тому числі суто технічного характеру, а також змісту значення на місця у системі кримінального права нових норм, викликаних потребою протидії проявом організованої злочинності.

В чинному кодексі порівняно з попереднім, мають місце суттєві зміни, зокрема розширено коло норм, спрямованих на боротьбу з проявами організованої злочинності.

В Загальній частині ст. 28 вказано такі форми спільної злочинної діяльності, як вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією, котрі, по суті є формами організованої злочинної діяльності. Серед видів співучасників у ст. 27 Організатором злочину визнається також «особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію, або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організувала приховання злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. У ст. 30 визначаються межі відповідальності організаторів та інших учасників організованої групи і злочинної організації.

Встановлена також підвищена відповідальність за вчинення ряду злочинів організованою групою. Вчинення злочину організованою групою виступає кваліфікуючою чи особливо кваліфікуючою ознакою багатьох складів злочинів. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 67 ККУ, вчинення злочину організованою групою є обставиною, що обтяжує покарання.

Проте організована злочинна діяльність як специфічна форма спільного вчинення злочинів декількома особами, об'єднаними у організоване злочинне угруповання, не знайшла у кодексі належного відображення. Тому і завдання криміналізації участі в ній окремих осіб вирішується неповно. Головною причиною цього є ототожнення проявів організованої злочинної діяльності із співучастю у злочині.

Позитивним моментом у вирішенні проблеми криміналізації організованої злочинної діяльності є наявність законодавчого визначення понять вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією.

Стосовно закріплених у ч. 3 ст. 28 ознак вчинення злочину злочинною організованою групою треба зауважити, що деякі з них (кількість учасників злочину) не є специфічними саме для даної форми спільної злочинної діяльності і можуть проявлятися якщо не у більшості, що у значній частині випадків спільного вчинення злочину групами осіб, котрі можуть бути як стійкими організованими, так і тимчасовими утвореннями.

Окрім організованої групи та злочинної організації як різновидів організованих злочинних угруповань, виділених у Загальній частині кодексу, у Особливій частині виділяється ще ряд угруповань, яких також можна за рядом ознак віднести до розряду організованих: озброєна банда (ст. 297); терористична група та терористична організація (ч. 4 ст. 258); не передбачені законом воєнізовані та збройні формування (ст. 260) та ін.

У багатьох статтях вчинення злочину організованою групою як ознака, що утворює кваліфікований чи особливо кваліфікований склад злочину, закріплюється «у парі» з іншою подібною за значенням ознакою - «вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб». При цьому вони розташовуються у різних частинах статті і вчинення злочину організованою групою тягне більше посилення покарання порівняно з обставиною вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб. Проте у окремих випадках це цілком зрозуміла логіка їх застосування у законі порушується. Наприклад, ст. 109 ККУ передбачає кваліфікуючи ознаку вчинення злочину організованою групою не містить ознаки вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

З прийняттям нового Кримінального кодексу сталися значні зрушення у напрямі створення кримінально-правових засад протидії організованій злочинності. Зокрема, у кодексі закладено ряд норм, що об'єктивно зорієнтовані на специфіку організованої злочинної діяльності як особливої форми спільного вчинення злочинів - про вчинення злочину організованою групою та вчинення злочину злочинною організацією, про межі відповідальності керівників та членів цих угруповань; про відповідальність за створення окремих видів організованих злочинних угруповань, участь у них та участь у злочинах, ними вчинюваних та ін.

Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Співучасть має важливе значення в кримінальному праві.

1. Інститут співучасті включений до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосередньо у вчиненні об`єктивних ознак злочину не брали участі.

2. Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину в принципі і підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Коли діють дві або більше особи, вони підтримують один одного, що природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати потім здобуте злочинним шляхом майно тощо. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш сувору кваліфікацію злочину або вважається обтяжуючою обставиною при призначанні покарання. Формування ст. 26 ККУ, де говориться, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб`єктів злочину у вчиненні умисного злочину, вироблене в результаті довголітніх теоретичних досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилося у ст. 19 КК 1960 р. Таким чином, співучасть - це об`єднання, коли кулька осіб, вчиняють злочин спільно та умисно.

Об`єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті

Законодавче визначення поняття «співучасть» включає такі ознаки:

а) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного і того умисного злочину;

б) спільність їх участі у злочині;

в) умисний характер діяльності співучасників.

Перші дві ознаки в теорії кримінального права прийнято вважати об'єктивними, а останню - суб'єктивною.

Першою об'єктивною ознакою співучасті є множинність учасників злочину. Закон говорить про декількох суб'єктів злочину, що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину (поняття суб'єкта злочину визначено у ст. 18 КК).

Таким чином, участь у вчиненні одного і того умисного злочину двох чи більше осіб, які відносно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один з учасників такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 р., який визначав її як умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину, що дозволено визнати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабіж тощо) і в тому разі, коли учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Закон може передбачити різні ознаки суб'єкта закону для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем могли бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників. Як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом встановлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в законах, відповідальність за які встановлена з 14 років - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку, наприклад, з 18 років, то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:

а) злочин вчинюється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин - це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій внесок;

б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Яскравим прикладом може слугувати кримінальна за ст. 115 КК України, що розглядалася Ходинським районним судом. В обвинувальному висновку зазначалося, що протягом всього дня в домоволодінні засудженого Д., останній разом із засудженим П. та мешканцем села Т. розпивали спиртні напої, внаслідок чого між ними виникла сварка, в ході якої засуджений Д. на ґрунті особистих неприязних стосунків завдав Т. велику кількість ударів руками, ногами в різні частини тіла. Засуджений П. схопив дерев'яну лавку та вдарив нею Т. Від отриманих тілесних ушкоджень, завданих засудженими, Т. помер. Після скоєння вбивства засуджений Д. розповів про все батькові вбитого М., при цьому показавши труп Т. і в подальшому, з метою приховання скоєного вбивства, погрожував вбивством М., котрий мав реальні підстави побоюватися здіснення цієї погрози, змусив викопати яму на огороді для захоронення Т. На судовому засіданні П. своєї вини у скоєнні злочину не визнав, стверджуючи, що він лише один раз вдарив Т., а останній помер від ударів Д., який крім того, ще й змусив М. заховати труп. Тому, якщо дві особи вчинили вбивство, то кожний з них повинен нести відповідальність за вбивство, а не за його половину, хоча він безпосередньо і не вбивав жертви.

в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець має місце причинний зв'язок. Причому опосередкований причинний зв'язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину, що вчиняє виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість в дійсність, спричинюючи необхідний наслідок.

Суб'єктивна ознака розглядуваної злочинної діяльності проявляється в умисній формі вини співучасті, що передбачає:

1) Наявність умислу кожного з учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності).

2) Наявність умислу стосовно діянь інших співучасників і у т.ч. виконавця чи співвиконавця.

3) Єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним х учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяння спільно з ними, наявності умислу в їх діях, спрямованості їх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які відносяться до всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише той факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного, злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового співпадіння їх мотивів: злочинна діяльність кожного зі співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку? Коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, на придбання чи збут таких предметів, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дії є не лише юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, але й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину.

В основі злочинної діяльності лежить мотив. Він відіграє роль рушійної сили. Кожне організоване злочинне угруповання діє, принаймні, заради досягнення двох цілей і одержання мотиву та уникнення кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим серед факторів, що справляють помітний вплив на визначення злочинної діяльності особливе місце належить мотивам користі та особистої безпеки. Перший мотив є основою прагнення заволодіння будь-яким протиправним шляхом матеріальними цінностями і безперешкодного розпорядження ними на свій розсуд, а другий утримує злочинців від надмірного ризику їх до вчинення захисних заходів.

Протидія розслідуванню це завжди умисні дії по приховуванню слідів, предметів, знарядь вчинення злочину, дезорієнтації слідства, чиненню психічного та фізичного впливу на учасників кримінального процесу та членів їх сімей. Такі дії здійснюють злочинці та інші особи, зацікавлені у спрямуванні слідства по вигідному для них шляху.

Для слідчого важливо одержати інформацію про протидію. Нею можуть бути заява потерпілих, свідків, експертів про погрози щодо них та членів їх сімей з боку злочинців, факти відмови потерпілих, свідків, підозрюваних, обвинувачених від дачі показань або зміни даних раніше показань, оперативного характеру про корумповані зв'язки членів організованих злочинних угруповань про напади, що готуються, на учасників попереднього слідства тощо. Головне - виявити ці факти. Важливо визначити сутність, зміст та особливості останніх, механізм негативного впливу на хід розслідування, те, які засоби, цілі та мотиви лежать в його основі. Необхідно отримати інформацію про осіб, які чинять протидію, часові та просторові характеристики останньої, її наслідки, встановили, наскільки серйозною є протидія та які можна подолати або нейтралізувати.

Це можна проілюструвати на прикладі кримінальної справи по обвинуваченню Б., С., Д., Г., Ш., Т., і М. за ч. 2 ст. 141; ч. 3 ст. 141; ч. 3ст144 КК. Зазначені організованого злочинного угрупування під керівництвом Б. у період з травня по грудень 1996 р. на території м. Лисичанська вчинили кілька грабежів та вимагательств. Характерною особливістю способів вчинення злочинів було не тільки заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим, а й застосування погрози вбивства останніх і членів їх сімей, а також знищення шляхом вибуху або підпалу їх домівок, автомобілів. Допитані як обвинувачені, вказані особи пояснили, що цим вони хотіли не тільки здолати волю потерпілих до опору і заволодіти їх майном, а й відбити в них бажання звертатися до правоохоронних органів. З метою запобігання чиненню тиску на потерпілих та свідків з боку злочинців, слідчим біло прийнято рішення про обрання до усіх членів організованого злочинного угруповання, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Незважаючи на це Б. через своїх родичів робив спроби залякати або підкупити свідків і деяких потерпілих з метою схилення їх до відмови від дачі правдивих показань. Слідчий, отримавши данні про це, допитав свідків, потерпілих, Б. і його родичів, і роз'яснивши останнім, що їх дії можуть негативно вплинути на призначення Б. покарання і попередив про можливість їх притягнення до кримінальної відповідальності. Після цього Б. відмовився від наміру вплинути на учасників процесу.

2. Форми співучасті за об'єктивними ознаками

Форма співучасті передбачає специфіку об'єднання співучасників, яка обумовлюється змістом об'єктивних і суб'єктивних ознак спільної участі кількох суб'єктів у вчиненні злочину. Такими ознаками є спосіб взаємодії співучасників і наявність та характер змови між ними.

Залежно від ступеня узгодженості дій співучасників можна виділити:

а) співучасть без попередньої змови;

б) співучасть за попередньою змовою.

Залежно від способу взаємодії співучасників між собою співучасть ділиться на:

1) співвиконавство;

2) співучасть у власному розумінні слова.

За характером учасники окремих співучасників у вчиненні злочину, за об'єктивними ознаками співучасть поділяють також на просту і складну.

Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки:

а) дозволяє обґрунтувати з правової точки зору відповідальність, не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину;

б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Проста співучасть (співиконавство) передбачає таке об'єднання зусиль співучасників, за якого кожен із них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Різновидами такої форми співучасті є група осіб без попередньої змови і група осіб з попередньою змовою. Ця форма співучасті характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об'єктивної сторони злочину. При цьому можливі такі ситуації:

1) Кожен із співучасників виконує всю об'єктивну сторону злочину.

2) Окремі співучасники, діючи за розподілом ролей, виконуючи лише частину об'єктивної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках злочинні наслідки настають у результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб, котрі хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не обов`язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо).

Складна співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності як організована група і злочинна організація. На практиці форми й види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача й пособника, можливе виконання об`єктивної сторони злочину (повністю чи частково_ двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках, з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину для визначення характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності: кримінальний кодекс України; питання застосування і вивчення.

3. Форми співучасті за суб`єктивними ознаками

Відповідно до ст. 28 КК України передбачено чотири види злочинних спільнот:

а) групи без попередньої змови;

б) група з попередньою змовою;

в) організована група;

г) злочинна організація.

Критеріями такої диференціації принципової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорієнтованості.

Група осіб без попередньої змови - це два або більше виконавців, які утворили групи для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це (ч. 1 ст. 28 КК). Відсутність попередньої змови означає, що виконавця злочину до початку виконання об'єктивної сторони складу злочину не домовлялися про його вчинення, про спільність своїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне об'єднання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпосередньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи можуть бути не знайомі між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпочинати виконання об'єктивної сторони злочину або долучатися до вчинення злочину, вчинення якого іншим співвиконавцем уже розпочалося, але це не закінчилося. Дії таких осіб мають бути погодженими стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи повинні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби й знаряддя злочину, діяння стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчинене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із виконавців, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо, вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер, спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення злочинів, передбачених ст. 293,294,296 КК. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певну злочину ознаки (ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. 3 ст. 405, ч. 3 ст. 406 КК). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої умови між учасниками злочину, однак, якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину, за попередньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення (ч. 2 . ст. 28 КК). Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об'єктивної сторони. Таким чином ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а також в процесі замаху на злочин. Вона повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкту злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою дій тощо.

Така кваліфікуюча ознака злочину характеризується не наявністю чи відсутністю змови, а часом її виникнення. Попередня змова означає, що двоє чи більше осіб, заздалегідь або напередодні, домовились про спільне вчинення злочину. Ця домовленість може бути укладена значно раніше - за кілька днів, тижнів чи місяців до вчинення злочину. Вона може бути досягнута і за кілька годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону «за попередньою змовою групою осіб» вказують лише на те, що ця ознака має місце у діях осіб, які до початку вчинення злочину домовилися про спільні дії.

Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб відзначив Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 грудня 1992 р «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 25). У ній вказано, що викрадення належить кваліфікувати як вчинене за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Деякі злочини можуть бути втілені групою осіб і без їх попередньої змови про вчинення цього злочину (ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 256 КК). Як зазначив Пленум ВСУ, для визначення зґвалтування, вчиненим групою осіб, не вимагається попередньої змови між учасниками злочину. Тобто змова про вчинення таких злочинів може виникнути і під час вчинення посягання.

Пленум ВСУ роз'яснив судам, що крадіжка, грабіж, шахрайство і вимагання чужого майна можуть бути вчинені за попередньою змовою групою осіб лише тоді, коли у вчинені відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. З цього треба зробити висновок: якщо інші співучасники викрадення були підмовниками або пособниками, то не має підстав кваліфікувати таке викрадення як вчинене за попередньою змовою групою осіб. Дії учасника групою зґвалтування кваліфікуються за ч. 2 ст. 152 КК і у тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших підстав, передбачених законом, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Це роз'яснення Пленуми ВСУ має певну обмеженість. Дії виконавця злочину можна визначити групою осіб і кваліфікувати ч. 3 ст. 152 КК лише за сукупністю умов:

а) неосудний чи малолітній був учасником злочину, брав якусь участь у його вчиненні, якимось чином допомагав виконавцеві у його вчиненні, а не був лише спостерігачем події;

б) малолітній ще не досяг віку кримінальної відповідальності але має вік 12-13 років і може надати певну фізичну та психічну допомогу виконавцеві злочину. Здатність надати останньому суттєву допомогу у вчиненні зґвалтування повинна бути критерієм для визнання певної особи учасником злочину, а дії виконавця мають кваліфікуватися як зґвалтування, вчинене групою осіб, за ч. 3 ст. 152 КК.

Треба зазначити, що визнання співучасті з малолітньою особою віком 12-13 років протирічить ст. 26 КК, у якій встановлено, що співучастю є умисна спільна участь у вчиненні злочину кількох суб'єктів злочину, тобто осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 22 КК уже виповнилося чотирнадцять років.

Учасники вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функції, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що виконують вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї безпосередньо при вчиненні вбивства, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

Ходимським районним судом було розглянуто наступну кримінальну справу. Шляхом словесної пропозиції, умовляння та порад М. схилив неповнолітнього Л. до вчинення крадіжки грошей у будинку потерпілого В., запевнивши його про наявність у вказаному будинку грошей, вказавши точне місце їх знаходження, так як до цього знаходився у потерпілого, та давши пораду про можливий спосіб проникнення до будинку, посприявши таким чином у виникненні у підсудного Л. бажання вчинити зазначену крадіжку. Після цього Л., реалізуючи вказане бажання, діючи з врахування отриманих від М. відомостей з метою викрадення грошей в потерпілого В. та незаконного збагачення, вступив у злочинну змову з неповнолітніми З. та Ш., після чого, діючи спільно для досягання єдиної мети, прибули до домоволодіння потерпілого, де неповнолітній Ш. завідомо неправдиво повідомив потерпілому, що його в лісі чекає М., а після того як потерпілий пішов у вказаному ним напрямку, Л. та З., скориставшись відсутністю потерпілого, металевим кілком, який знайшли у дворі, зірвали навісний замок вхідних дверей літньої кухні потерпілого та проникли всередину, звідки, з кишені піджака потерпілого, який висів на стіні, таємно викрали гроші в розмірі 600 грн. Після цього злочинці зникли з викраденими грошами, розпорядившись ними за власним розсудом.

Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:

1) наявність декількох осіб (трьох або більше);

2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або втілення двох чи більше злочинів;

3) стійкість такого об'єднання;

4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функції учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану;

5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою:

а) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою);

б) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена для вчинення і одного злочину);

в) кількістю учасників. Організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох та більше.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки, як правило, проявляються у наявності: постійних сильних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки організатора(керівника), чіткого визначення кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об`єднання його з іншими особами в одну групу й прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками, для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не співпадати між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, які вже є та вербуванні нових, прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у т.ч. шляхом підкупу службових осіб, наявності необхідних для функціонування групи фінансованих та інших матеріальних засобів, приміщень тощо.

Тому стійкість організованої групи виражається у тому, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю спільних зв`язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийняття рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей так і співвиконавством або не поєднанням цих форм співучасті.

Пленум ВСУ зазначив, що організованою групою слід вважати двох чи більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоч би у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора, прикриття своєї діяльності як своїми, так і за допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.

У цьому визначенні поняття організованої групи Пленум ВСУ назвав її мінімальні характерні ознаки. По-перше, навряд чи може бути організованою злочинна група, що складається з 2-х осіб, та й взагалі, чи можна таке об`єднання назвати організацією? По-друге, не виділив Пленум таку обов`язкову рису організації, як її структуру - наявність певних підрозділів та організаційні зв`язки між ними, запровадження та додержання певної дисципліни. В основному організовані злочинні групи характеризуються суворим додержанням дисципліни, а її порушення жорстоко карається. По-третє, не позначив Пленум і широкої ознаки організованої злочинної групи, як менше її створення. Будь-яка організація починається з мети створення (для вчинення не взагалі злочинів, а конкретних, певних злочинів - контрабанди, викрадення транспортних засобів, вимагання грошей, цінностей, вчинення нападів тощо).

Організована група - це стійке об`єднання кількох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш менш тривалої злочинної діяльності.

Типовими ознаками організованої злочинної групи є:

- наявність статуту - розробленого (хоч би у загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності - і визначеної мети діяльності групи;

- наявність організатора (керівника);

- вербування нових членів;

- наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасниками групи;

- наявність матеріальної бази-приміщення, транспорту, сховищ, коштів тощо.

Пленум ВСУ зазначив, що організована група від групи осіб відрізняється головним чином ступенем зорганізованості. Звичайно, організована група має вищий ступінь стійкості, зорганізованості, ніж випадкова група, що вчинила злочин за попередньою змовою. Але ступінь зорганізованості організованої групи не повинен впливати на кваліфікацію діяння вчиненого нею. Діяння належить кваліфікувати як вчинене організованою групою незалежно від ступеня стійкості, зорганізованості цієї групи.

Таким чином, кримінальний кодекс України відокремлює організовану групу (ч. 3 ст. 28 КК) від просто групи (ч. 1 ст. 28 КК), яка не є організованою.

Згідно з ч. 4 ст. 28 КК злочинною організацією визнається об`єднання осію (суб'єктів злочину), яке: а) є стійким; б) є ієрархічним; в) об'єднує декількох осіб (трьох і більше); г) за попередньою змовою зорганізоване членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої є: 1) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; 2) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; 3) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: а) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об`єднання; б) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; в) можливістю визнання нею об`єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, ф й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об`єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані), чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво, чи координацію злочинної діяльності, чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.

Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об`єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об`єднання його керівнику (у т.ч. керівником структурних частин), вертикальні зв`язки між вищими та нижчими структурами об`єднання, загальновизнані їх затримання учасниками злочинної організації.

Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об`єдання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких або особливо тяжких злочинів. Об'єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості, не може бути визнано злочинною організацією, навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Разом із тим спрямованість на вчинення членами об'єднання, поряд з тяжкими (особливо тяжкими), також злочинів середньої (невеликої) тяжкості, не створює підстав для невизнання такого об'єднання злочинною організацією.

Визнання об'єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності учасників такого об'єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів, іншими особами, керовані його (їх) підготовкою та вчиненням). При цьому закон (ч. 4 ст. 28 КК) не передбачає, що така злочинна діяльність обов'язково повинна полягати у вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений, злочинною організацією й у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.

Як правило, членами організованого злочинного угрупування ретельно готується кожен злочин. Заздалегідь підшуковується об'єкт злочинного посягання, обираються найбільш ефективні варіанти здійснення останнього, шляхи відходу, канали збуту незаконно здобутих майна та цінностей тощо. Враховуються також перспективи функціонування угруповання.

При цьому уважно вивчаються соціальна реальність, зміни що відбуваються в ній, оцінюються можливості підвищення ефективності спільної злочинної діяльності у нових умовах суспільного життя, визначаються найбільш вигідні сфери та види злочинного промислу тощо. Організовані злочинці не тільки використовують зручні для вчинення злочинів умови, а й цілеспрямовано пристосовують для цього соціальне середовище. Зокрема, з метою захисту від кримінального переслідування, а також створення нових можливостей для злочинної діяльності здійснюється користування працівників органів судової влади, правоохоронних органів, інших державних службовців.

У кримінологічній теорії виділяються різні рівні організованої злочинності залежно від рівня організації спільної злочинної діяльності, а ще частіше - рівня організації злочинного угруповання.

Деякі автори вважають, що поняття організованої злочинності характерні дві форми об'єднання: злочинні організації та об'єднання злодіїв у законі. Злочинні організації визначаються централізацією влади, наявністю правил, ієрархічністю побудови, здійсненням заходів по встановленню контактів із посадовими особами та ін. об'єднання чи «злодії в законі» не відрізняються установленою структурою. Вони утворюються з професійних злочинців - лідерів злочинного середовища, які формально рівні між собою, і не мають остійного місцезнаходження.

О.І. Гуров виділяє три рівні: примітивний, середній та високий. До примітивного рівня він відносить групи з простою структурою: «ватажок-учасники». Кількісний склад таких груп коливається у межах від трьох до десяти чоловік. Корупційні контакти для них і рідкісними, їх члени переважно вчиняють крадіжки, грабежі, розбій, шахрайство.

Середній рівень становить угруповання, що є в ній перехідною ланкою між вказаними вище групами та більш досконалими злочинними угрупованнями. В них має місце виділення окремих підрозділів - бойовиків, розвідників, виконавців, охоронців. Як правило, угруповання мають корупційні зв'язки з чиновниками органів влади та управляння.

Високий рівень утворюють кримінальні організації з мереживною (сітьовою) структурою, які мають дві чи більше ланок управління. Їх характеризує наявність матеріальної бази (спільних грошових фондів, банківських рахунків, нерухомості); легального прикриття у вигляді зареєстрованих фондів, спільних підприємств, кооперативів, ресторанів тощо; колегіального органу управляння, утворюваного групою осіб (радою), майже рівних за своїм статусом; функціонально-ієрархічної побудови з розподілом організації на окремі групи; міжрегіональних зв'язків керівного ядра, охоронців, інформаційної служби, «контролерів» тощо; статуту у формі певних правил поведінки, традицій, законів та санкцій за їх порушення; специфічної мовної системи, зокрема жаргону, інформаційної бази, створюваної, зокрема, шляхом здійснення розвідки та контррозвідки; своїх людей в органах влади, судових та правоохоронних органах. Ці організації розподіляють між собою сфери впливу. Для них характерна спеціалізація злочинної діяльності.

Поряд з цим О.В. Гуров виділяє таку особливу форму злочинного об'єднання, як співтовариство «злодіїв в законі». Він зазначає, що лише на перший погляд організація, в якій усі рівні і яка не має постійного місця дислокації, об'єднана лише рамками злодійського закону. Насправді, зв'язок між злодіями настільки міцний, що вони становлять єдине ціле. Органом управляння є сходка, на якій вирішуються важливі для них питання. Таке об'єднання згуртовує злочинні елементи шляхом проведення сходок, прийняття спеціальних письмових звернень; вирішує конфлікти, що виникають у злочинному середовищі, займається збиранням коштів до спільних кас; налагоджує стосунки із закордонним злочинним світом.

Висновок

Основною закономірною метою при формуванні організованого злочинного утворення (групи організації, спільноти) корисливо-господарської спрямованості є отримання його учасниками прибутків та їх легалізація. Суть останньої у вказаному значенні - це введення кримінальних прибутків у легальний оборот з метою приховання їх незаконного находження. Суспільна небезпека легалізації прибутків, отриманих злочинним шляхом, зумовлена не стільки мірою протиправності їх походження, скільки характером безконтрольного введення їх в законну економіку, політичні інститути, засоби масової інформації, а також, характером вказаних у законі дій з використання легальних механізмів здійснення підприємницької або іншої економічної діяльності для надання грошовим коштам, що вводяться в обіг, або іншому майну, видимості законних.

Внаслідок легалізації грошових коштів, майна, здобутих злочинним шляхом, порушується основна умова нормального функціонування, економіки, перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає тіньове виробництво, прискорюються процеси криміналізації економіки.

Згідно зі ст. 209 КК України під легалізацією слід розуміти вчинення фінансових операцій, інших угод з грошовими коштами або іншим майном, завідомо здобутих злочинним шляхом. Вказаний склад злочину охоплює використання грошових коштів й іншого майна для здійснення підприємницької діяльності або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні або за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів й іншого майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Размещено на Allbest.ru