Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства у зв’язку з реформуванням кримінального судочинства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У юридичній науці прийнято вважати, що процесуальні норми приводять у відповідність до матеріальних. Однак, зважаючи на останні тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні, представники наукової громадськості «не перестають дивуватись» ініціативам та пропозиціям законотворця. Нині науковий інтерес викликає набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), положення якого стосуються не лише реформування діяльності суб'єктів кримінального судочинства, але й впливають на формування, функціонування та розвиток різних інститутів українського законодавства, у тому числі кримінально-правового.

Таким чином, реалії сьогодення фактично породжують новий механізм правотворчої політики, яка полягатиме в пристосуванні кримінальної, адміністративної та інших галузей законодавства України до сучасних вимог кримінального процесу. Логічно, що такий підхід призведе до виникнення різноманітних правових колізій та обумовить необхідність розробки певних напрямів, методів та засобів розв'язання проблемних питань.

Так, одним із аспектів приведення законодавства України до відповідності вимогам сучасного кримінального судочинства є запровадження інституту кримінального проступку. Проблемам реформування законодавства про кримінальну відповідальність щодо введення до кримінального законодавства України інституту кримінального проступку або створення окремого закону про кримінальні проступки присвячені наукові пошуки О.М. Бандурки, О.А. Банчука, І.П. Голосніченка, Н.О. Гуторової, В.К. Колпакова, В.М. Куца, Л.М. Лобойка, Є.Л. Стрельцова, М.І. Хавронюка, В.Б. Харченка, П.В. Хряпінського, П.Л. Фріса, М.Є. Шумила та інших учених. Проте єдності поглядів науковців на цю проблему не існує.

Впровадження інституту кримінального проступку на концептуальному рівні навряд чи може викликати здивування. Історії розвитку українського законодавства (або законодавства, що діяло на території теперішньої України) був відомий досвід регулювання суспільних відносин кримінально-правовою категорією «кримінальний проступок». Одночасно правоохоронними та судовими органами із цього приводу було напрацьовано певну юридичну практику.

Наведемо конкретні історичні факти законодавчого регулювання інституту кримінального проступку. Досить цікаво проаналізував історію розвитку цього явища В.Б. Харченко в статті «Правопорушення» та «проступок» як публічно-правові категорії кримінального й адміністративного права».

Як стверджує вчений, виокремлення кримінальних проступків фактично відбулося з Уложення про покарання кримінальні та виправні (у редакціях 1845 року) та включення до самостійного публічно-правового закону - Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями. Саме зазначеним статутом були розмежовані поняття «злочин» і «проступок» або «правопорушення», останні з яких розглядалися волосними й мировими судами. Наведені зміни передбачали не тільки поділ деліктів залежно від рівня їх шкідливості, а й встановлення механізму застосування публічно-правової відповідальності в разі їх вчинення. За часів Радянського Союзу ситуація з підставами адміністративної та кримінальної відповідальності та поділом правопорушень на злочини й проступки в цілому повторилася. 27 липня 1927 року Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом та Радою Народних Комісарів УРСР була прийнята постанова «Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства». Відповідно до цієї постанови з метою звільнення судових установ від «маловажних» кримінальних справ та прискорення їх рішення адміністративним органам різних рівнів було надано право вживати заходів адміністративного впливу за такі праволомства. Саме терміном «праволомство» в ті часи й позначався адміністративний проступок (правопорушення) як злочин проти закону або, російською мовою, «законопреступление». У подальшому ці маловажні праволомства й увійшли до Адміністративного кодексу УРСР.

Для європейського законодавства впровадження кримінальних проступків не є чимось новим, оскільки ще за часів середньовіччя в Англії відбувся поділ злочинів на фелонію та місдімінор. Фелонія (англ. felony) в англійському феодальному праві розглядалась як «образливе» правопорушення, вчинене васалом стосовно сеньйора. Уперше цей термін згадувався в Нортгемптонскій асизі (ХІІ ст.) під час визнання зради лорду, що каралось втратою лена. У ХГУ ст. зі складу фелонії відокремлюється державна зрада. В англійському праві поняття «фелонія» охоплювало злочини, покарання за які полягало в смертній карі та конфіскації майна. Після скасування в ХІХ ст. смертної кари, а пізніше і конфіскації майна, до фело- нії стали належати тяжкі злочини, які за ступенем суспільної небезпеки знаходяться між державною зрадою та місдімінором. З ХГУ ст. до категорії місдімінор (англ. misdemeanor) належали злочини стосовно інтересів приватних осіб, що не зачіпали інтереси корони та за які не передбачалася смертна кара і конфіскація майна. У сучасній системі англосаксонської права США та Великобританії місдімінор розглядається як категорія найменш небезпечних злочинів, які знаходяться на межі з адміністративними правопорушеннями. кримінальний злочинець ресоціалізація законодавчий

У національному законодавстві планом заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року № 1153-р, було передбачено розробити протягом шести місяців після прийняття нового КПК України проект Кодексу України про кримінальні проступки, який передбачатиме розмежування правопорушень залежно від ступеня їх суспільної небезпеки, обмеження сфери застосування покарань, пов'язаних із позбавленням волі. Водночас розроблені в цьому напрямі сучасні законопроекти дещо відійшли від першочергових намірів.

На розгляді у Верховній Раді України знаходяться законопроекти від 28 лютого 2012 року № 10126, від 5 березня 2012 року № 10126-1 та від 3 березня 2012 року № 10146, які мають на меті вдосконалення кримінального законодавства України за напрямом гуманізації покарання та впровадження інституту кримінальних проступків.

Так, проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків» від 28 лютого 2012 року № 10126, поданий народними депутатами України В.М. Стретовичем, С.П. Головатим, Д.М. Притикою та Е.В. Шишкіною, передбачає «перетворити» окремі злочини невеликої тяжкості та адміністративні правопорушення в кримінальні проступки, за вчинення яких застосовуватимуться покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадські роботи. При цьому характерними ознаками кримінального проступку, відповідно до положень законопроекту, визнаються відсутність у винної особи судимості за їх вчинення, а також те, що згідно з Кримінальним кодексом України (далі - КК України) каратимуться лише закінчені діяння (за готування та замах на кримінальний проступок особа не нестиме кримінальної відповідальності). Альтернативний законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 5 березня 2012 року № 10126-1, поданий народним депутатом України Ю.А. Кармазіним, має на меті гуманізацію кримінальної відповідальності шляхом зменшення кількості судимих осіб й осіб, які позбавлятимуться волі.

У проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» від 3 березня 2012 року № 10146, внесеного народним депутатом України В.Д. Швецем, усі кримінально-карані діяння отримують узагальнюючу назву «кримінальні правопорушення», які поділяються на злочини та кримінальні проступки та врегульовуються окремими «Книгами» Особливої частини проекту КК України. Проектом у назві кодексу пропонується змінити слово «кримінальний» на «карний».

Водночас, беручи до уваги, що відповідно до висновків Експертного управління Верховної Ради України зміст головних концептуальних засад законопроектів не лише збігається, а є майже ідентичним, на шляху реалізації вказаних законопроектів можуть виникнути певні проблеми, пов'язані із суттєвими розбіжностями їх положень із нормами чинного законодавства, а саме:

- невідповідність пропонованих змін Конституції України - у ст. ст. 30, 31, 34, 39, 60, 62, 76, п. 22 ст. 92 та ст. 111 Конституції України вживається саме термін «злочин», а не кримінальне правопорушення;

- невідповідність пенальній політиці України - з прийняттям законопроекту (-ів) змінюється сутність кримінального покарання;

- невідповідність планам, концепціям та напрямам реформування органів кримінального судочинства (зокрема, Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008) - внесення змін до Кримінального кодексу України замість прийняття Кодексу України про кримінальні проступки.

Зазначене вище спонукало нас до проведення ретельного дослідження й вироблення певних зауважень та коментарів до цих законодавчих нововведень:

1. Перш ніж докорінно змінювати сталі принципи функціонування держави та права, характерні для вітчизняного типу кримінального законодавства, необхідно внести зміни та доповнення в Основний Закон держави.

2. Дослівне тлумачення назви кодексу, запропонованої народним депутатом України В.Д. Швецем, дозволяє дійти висновку, що основним завданням кримінальної політики України є кара особи за вчинені нею правопорушення.

Не заперечуючи проти висловлювання академіка О.М. Бандурки, що назва «Карний кодекс», «Карно-процесуальний кодекс» є більш доцільною, адже це відповідає правилам і вимогам державної мови, слід зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 50 КК України (як чинної редакції, так і в редакції законопроекту) покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів (кримінальних проступків і злочинів - у редакції законопроекту) як засудженими, так і іншими особами.

Виправлення засудженого є необхідною умовою ресоціалізації (ч. 2 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України), під якою слід розуміти вплив на особистість злочинця та криміногенні умови з метою забезпечення їх нейтралізації, відмови від протиправної діяльності з його боку, а також забезпечення законослухняної поведінки та відновлення прийнятої в суспільстві системи цінностей.

3. У законопроектах поняття «злочин» розуміється лише як різновид кримінального правопорушення поряд із кримінальними проступками.

У законопроекті від 3 березня 2012 року № 10146 здійснюється розмежування проступків, злочинів невеликої тяжкості та необережних злочинів. Водночас у концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, один із видів кримінального (підсудного) проступку - це діяння, що за чинним КК України належить до злочинів невеликої тяжкості, які відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства визначатимуться законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки, що в деяких випадках може означати ототожнення понять «кримінальний проступок» та «злочин невеликої тяжкості» як одне й те саме кримінально-правове явище.

4. У законопроекті від 3 березня 2012 року № 10146 (ст. 45) зазначено, що «особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення визнала провину, сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду».

Не заперечуючи інноваційність пропонованих нововведень для діяльності суб'єктів досудового розслідування та суду, слід зазначити, що із запровадженням вказаними законопроектами категорії кримінального проступку в інституті звільнення від кримінальної відповідальності по суті нічого не змінюється. Якщо ж ми збираємось розвивати національне законодавство за європейських шляхом, то маємо враховувати саме позитивний іноземний досвід у реформуванні чинного законодавства, а не займатись підміною понять у КК України.

5. У проекті КК України, пропонованому народним депутатом України В.Д. Швецем, інститут кримінальних проступків пропонується ввести як окрему «книгу» особливої частини Кримінального кодексу (ст. 51-1 проекту).

Новий КПК України в ст. 3 чітко зазначає КК України та закон України про кримінальні поступки законодавчими актами, які встановлюють кримінальну відповідальність. Тому доповнення чинного КК України відповідними положеннями загального та особливого характеру, які стосуються запровадження кримінального проступку, аргументовані лише за умови прийняття окремого законодавчого акту, що забезпечить формування спеціального підходу до визначення та детального розкриття характерних ознак інституту кримінального проступку в кримінальному праві.

У зв'язку із цим доречним буде введення цього інституту не лише шляхом змін у Кримінальному кодексі України, а й кодифікуванням зазначених норм окремо в Кодексі про кримінальні проступки (це було також передбачено Концепцією реформування кримінальної юстиції України).

Хоча існують думки щодо виникнення складних правових питань у зв'язку з прийняттям окремого закону про кримінальні проступки, загальні положення якого на 90% повторюватимуть положення Загальної частини Кримінального кодексу України (про суб'єктів діянь, вину, співучасть, повторність і сукупність, обставини, які виключають караність діянь, звільнення від покарання тощо), що не відповідатиме принципу мінімізації нормативного матеріалу. Ускладниться також і правозастосовча практика, особливо щодо відмежування різних видів караних діянь.

Для більшої аргументації зазначеного, треба вказати на те, що в більшості європейських країн різновиди кримінально-караних діянь розміщуються в єдиному кодифікованому акті - кримінальному кодексі. Проте є також приклади розміщення проступків в інших систематизованих актах: Польща - Кодекс про проступки від 1971 року, Німеччина - Закон про порушення громадського порядку від 1968 року.

Як зазначає О.М. Бандурка, у проекті КПК України реалізується ідея розподілу форм досудового слідства на «дізнання по кримінальним проступкам та слідство по злочинам». Дійсно, дізнання є формою досудового розслідування кримінальних проступків, яке згідно з новим КПК України здійснюється протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку (з можливістю продовження строку до двох місяців) (ст. 219 КПК України).

Як стверджує начальник Головного слідчого управління МВС України В.І. Фаринник, нововведення, обумовлені появою нового КПК України, забезпечать дотримання законності під час обмеження конституційних прав людини в кримінальному судочинстві. Однак цей КПК України не є досконалим, тому зміни та доповнення ще будуть вноситися під час правозастосовної діяльності. Досить закономірною та наближеною до сучасних умов діяльності правоохоронних органів, хоча й не позбавленою фаталізму, виглядає думка щодо необхідності неухильного дотримання положень закону (КПК України) незалежно від того, які переважають переконання в суспільстві щодо його ефективності.

Як бачимо, провадження за злочинами та проступками здійснюється в різних формах. Беручи це до уваги, ідея кодифікації кримінальних проступків у єдиному Кодексі (або Законі) про кримінальні проступки є досить доцільною. Такий підхід, на нашу думку, дозволить забезпечити реалізацію таких умов:

- подальша гуманізацію кримінального законодавства;

- спрощена процедуру притягнення до юридичної відповідальності осіб, які вчинили кримінальні проступки;

- оптимізація діяльності органів внутрішніх справ, прокуратури та суду щодо виявлення, розслідування кримінальних правопорушень та судового розгляду;

- оптимізація діяльності органів внутрішніх справ із розслідування кримінальних правопорушень, притягнення до відповідальності за вчинення яких не тягне судимості.

Запровадження інституту кримінальних проступків в Україні є необхідним елементом вдосконалення національного законодавства та підвищення ефективності правозастосовної практики. Однак початковий процес пов'язаний із виникненням різнопланових проблем як теоретичного, так і практичного характеру. У зв'язку із цим слід ще раз додатково переглянути доцільність формування чинного законодавства за логічною схемою «від процесуальних до матеріальних правових норм».

Размещено на Allbest.ru