Цивільно-правова характеристика договору перевезення небезпечних вантажів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-правова характеристика договору перевезення небезпечних вантажів

Земскова О.В.

Актуальність теми дослідження обумовлена великим значенням перевезень небезпечних вантажів, недосконалістю правового регулювання відносин, які пов'язані з перевезеннями небезпечних вантажів та відсутністю комплексних наукових досліджень із цієї теми. Нині існує необхідність визначення та однозначного розуміння базових понять договору перевезення небезпечних вантажів. перевезення вантаж цивільний правовий

Цивільний кодекс України вніс низку істотних новел у правове регулювання договірних зобов'язань, викликаних потребами ринкових реформ. Відповідно, на практиці виникає чимало труднощів у застосуванні положень Цивільного кодексу України. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Відбулися зміни в економічному укладі держави, які зумовили зміну планового характеру ведення народного господарства на ринковий. Зміна економічного базису потребує своєї надбудови - системи, яка мала б на меті правове регулювання відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів.

На сьогодні маємо ту ситуацію, за якої практично залишився механізм правового регулювання, що ґрунтувався на застарілій ідеології імперативу, що зумовлює наявність прогалин, неточностей та протиріч у цивільному праві. Це певним чином зумовлює протиріччя серед позицій науковців щодо правової природи договору перевезення, які в їх обґрунтування посилаються на норми чинного законодавства України.

За нових підприємницьких обставин є потреба в дослідженні договору перевезення вантажів із точки зору нових засад - засад приватного характеру як гнучкої форми правового регулювання вказаних відносин у вирішенні низки питань доктринального та нормативного характеру.

Проблемам правового регулювання перевезень вантажів присвячені роботи відомих учених- цивілістів радянського періоду, зокрема М.М. Агаркова, Ю.Г. Басіна, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, М.О. Тарасова, P.O. Халфіної, І.О. Андріанова, А.Д. Кейліна, К.К. Яїчкова, М.Е. Ходунова, В.І. Серебровського, М.М. Ніколаєвої; сучасного періоду - В.В. Вітрянського, В.В. Луця, Є.Д. Стрельцової, І.В. Булгакової, Е.Ф. Демського.

На сьогодні потребує необхідності визначення та однозначне розуміння базових понять договору перевезення небезпечних вантажів; заповнення прогалин в дослідженні цього договору, а також визначення співвідношення норм діючого Цивільного та Господарського кодексів України, які регулюють відношення перевезення небезпечних вантажів.

Необхідно відмітити, що, незважаючи на зміну економічної ситуації в країні та перехід до ринкових відносин, основні положення в законодавстві залишаються незмінними вже довготривалий час, у тому числі визначення договору перевезення вантажів, тому висловлювання науковців-юристів за окремими спірними проблемами, що зроблені ними в період існування СРСР, продовжують залишатися актуальними та допомагають зробити правильні висновки щодо деяких спірних проблем, які існують у сфері цивільно-правового регулювання перевезень небезпечних вантажів.

У нормативних актах, які регулюють відношення з перевезення вантажів різними видами транспорту, знайшли своє закріплення нові правові конструкції, що прийшли на зміну попереднім, характерним для планової економіки, які, хоча й були відображені в нормативних актах, залишалися незатребуваними на практиці.

Нині основним актом законодавства у сфері перевезення вантажів є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України). Особливістю транспортного законодавства є те, що в главі 64 ЦК України, що прийнятий у 2003 році, закріплені основні положення про регулювання перевезень, а детальна регламентація їх міститься в транспортних статутах та кодексах.

Перетворення цивільного законодавства, розвиток зобов'язального права, надання принципу свободи договору основоположного значення як у цивільному законодавстві (ст.3 ЦК України), так і майновому (цивільному) обороті, закріплення на рівні нормативних актів принципу різноманітності форм власності - усі ці фактори значно вплинули на функціонування транспортної системи держави. Як наслідок, на договірно-правовому етапі розвитку транспортного права змінилося співвідношення закону та договору: імперативне транспортне законодавство відійшло на другий план, оскільки пріоритет отримало договірне право. Цивільне законодавство надає суб'єктам договірних правовідносин свободу у виборі контрагенту, у визначенні умов договору, а також виробленні структури договірних зв'язків. Правові можливості, що випливають із принципу свободи договору, мають принципіальне значення для учасників відношень, пов'язаних із перевезенням, оскільки від транспортних організацій залежить життя та здоров'я учасників правовідносин, а також третіх осіб, збереженість вантажів, швидкість та оперативність доставки.

Радянський цивіліст Я.М. Магазинер зазначав: «Договор есть не что иное, как взаимная гарантия от рисков - принятие на себя тех рисков, которые могут возникнуть на пути исполнения. Именно, в этом заключается всякая обязанность, тогда как право - это, наоборот, гарантия от рисков, стоящих на пути осуществления интересов. Иначе, право - это средство для гарантии субъекту определенных благ (от риска потерять их), как бы неблагоприятно сложились для него фактические обстоятельства (гарантия есть и для обязанного - предел требований), таким образом, блага управомоченного тоже ограничены и во всяком праве налицо юридически парализованный (ослабленный) риск, от которого право и стремится охранить управомоченного» [1, с. 292].

В.А. Ойгензихт вважає, що «всякая обязанность заключает в себе несение риска, риск прекращается исполнением, но закон защищает лишь те обязательства, которые риск сопровождает, а не те, в которых он является основным содержанием» [2, с. 41].

Договір перевезення вантажів займає в системі транспортних договорів домінуюче положення, є базовим договором, оскільки саме цей договір виконує основні задачі, що пов'язані з переміщенням вантажів, сприяє виконанню зобов'язань щодо доставки вантажу одержувачу.

Питання, пов'язані з укладанням та виконанням договору перевезення вантажу, регулюються ст.ст.908, 909, 916-921, 923-925, 927 ЦК України і ст.ст.306-315 ГК України, введеними в дію з 1 січня 2004 року.

Відповідно до ЦК України договори перевезення належать до групи договорів про надання відплатних послуг. Саме глава 64 «Перевезення» розташована першою після глави 63 «Послуги. Загальні положення». Однак так було не завжди. Розділ 63 «Послуги. Загальні положення» в ЦК України з'явився вперше. ЦК 1922 року та ЦК 1963 року взагалі не визначали договір про надання послуг як такий.

У договорі перевезення вантажу надання послуги з перевезення вантажу невіддільне від діяльності перевізника - послугонадавача. Крім того, корисний ефект перевезення не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, а полягає в самому процесі надання послуги перевезення та виражається в юридичних наслідках: у набутті прав та обов'язків вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача. Отже, договори перевезення вантажів (незалежно від виду перевезення) належать до групи цивільно-правових договорів про надання послуг [3, с. 361].

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

З огляду на визначення договору перевезення вантажу такий договір слід визнати як реальний. Про реальний характер договору свідчить той факт, що зобов'язання перевізника з доставки в пункт призначення розповсюджується лише на вантаж, що був переданий йому відправником. Отже, саме зобов'язання перевізника виникає лише з моменту отримання останнім вантажу від відправника.

Таким чином, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортним законодавством обов'язки (здійснити доплату за перевезення, перевірити стан одержаного вантажу тощо).

Визначення поняття договору перевезення вантажу відповідає поняттю договору про перевезення вантажу, що було надано в ст. 373 Цивільного кодексу РРФСР 1964 року. Необхідно відмітити, що до сих пір немає єдиної думки щодо правової характеристики договору перевезення вантажів. Зазначене питання продовжує залишатися спірним у науці цивільного права, незважаючи на те, що йому приділялася значна увага в юридичній літературі. Більшість авторів вважає, що під час визначення правової характеристики договору перевезення вантажів достатньо з'ясувати правове положення в ньому вантажоодержувача, його відношення з вантажовідправником та перевізником [4, с. 32].

Існує декілька точок зору щодо взаємовідносин вантажоодержувача з вантажовідправником та перевізником у договорі перевезення. Деякі автори кваліфікують договір перевезення вантажів як договір на користь третьої особи [5, с. 172]. Л.І. Рапопорт та М.К. Александров-Дольник вважають вантажовідправника та вантажоодержувача однією стороною в договорі перевезення вантажів [6, с. 171; 7, с. 107]. М.А. Тарасов вважає, що перевезення вантажів - договір особливого роду, у якому вантажоодержувач є самостійним суб'єктом, а не третьою особою або єдиною з вантажовідправником стороною [8, с. 34]. М.Г. Масевич и І.Н. Петров вважають договір перевезення трьохстороннім договором, у якому учасники володіють як правами, так і відповідними зобов'язаннями [9, с. 13; 10, с. 172]. Слід відмітити, що під час укладення та виконання договору перевезення вантажів усі сторони цього договору мають одну ціль, виражають співпадаюче, що направлено на досягнення цієї мети, волевиявлення - доставити прийнятий до перевезення вантаж до встановленого місця та видати (отримати його) уповноваженій особі.

Цивільним кодексом України та іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами й правилами, що видаються відповідно до них, встановлюються загальні правила перевезення.

Згідно зі ст.306 ГК України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин) визначаються цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За своїм змістом договір перевезення вантажів є двостороннім: кожен із його учасників наділений правами й обов'язками, кожна сторона має право вимагати за свою дію відповідної дії від іншої сторони. Договір перевезення вантажів оплатний (ст.909 ЦК України), оскільки кожна з його сторін має за мету задоволення майнового інтересу. Розмір плати за перевезення вантажів залежить від ваги, відстані та способу перевозки, у зв'язку із чим законодавство вимагає від відправника правильного подання цих відомостей у транспортних документах. Крім того, ст.916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати. Таким чином, виконання перевізником обов'язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів.

Договір перевезення вантажів вважається укладеним із моменту прийняття вантажу перевізником. Із цього моменту перевізник несе відповідальність за втрату, пошкодження, псування, прострочення доставки вантажу, а відправник за несвоєчасну оплату перевезення та неправильне найменування зданого до перевезення вантажу. Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві в пункті призначення.

Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. Якщо перевізник не виконує обов'язку стосовно доставки вантажу на адресу одержувача, він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а за неналежного виконання ним обов'язків - претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставці.

Усі види договору перевезення вантажу належать до операцій, для яких встановлена письмова форма їх здійснення. Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, зазвичай транспортною накладною (залізничною, автомобільною, повітряною, внутрішнього водного транспорту) або коносаментом.

Зміст договірних правовідносин із перевезення вантажу складають обов'язки сторін (вантажовідправника та перевізника) з доставки вантажу в пункт призначення у встановлений термін, забезпеченню його збереження та видачі вантажу вантажоодержувачеві (обов'язки перевізника), а також зі сплати встановленої плати за перевезення вантажу (обов'язок вантажовідправника). Невиконання або неналежне виконання вказаних обов'язків є порушенням умов відповідного договору перевезення вантажу, яке тягне за собою застосування заходів відповідальності [3, с. 367].

Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають із договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки в низці регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку із цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушення договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправну поведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, згідно із загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань із перевезення вантажів.

Нормативні акти, що встановлюють відповідальність учасників зобов'язань із перевезення вантажів, умовно можна поділити на дві групи. Першу групу складають нормативні акти, єдині для всіх видів транспорту, - це насамперед ЦК України, який визначає загальні положення цивільної відповідальності й загальні правила про майнову відповідальність за порушення зобов'язань та інші нормативні акти, ГК України, а також закони України спеціальної спрямованості. До другої групи можна віднести спеціальні нормативні акти, що регламентують діяльність окремих видів транспорту, - це транспортні статути та кодекси, правила перевезень вантажів.

З моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві перевізник несе відповідальність за схоронність вантажів, що перевозяться.

Незбереження під час перевезень може виражатися у втраті (повній або частковій, яка іменується нестачею) вантажу, його псуванні або пошкодженні. Усі перераховані дефекти транспортування є підставою матеріальної відповідальності перевізника.

Майнова відповідальність під час порушення зобов'язання з перевезення - це передбачений у законі або договорі обов'язок транспортної організації відшкодувати матеріальну шкоду у випадку знищення або пошкодження майна, прийнятого до перевезення.

Так, згідно з п.1 ст.924 ЦК України перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, що відбулося після прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачеві (уповноваженій ним особі), якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження (псування) вантажу відбулися внаслідок обставин, яких перевізник не міг запобігти й усунення яких від нього не залежало.

Таке положення ЦК України про відповідальність перевізника за незабезпечення збереження вантажу, що перевозиться, є загальним правилом відносно всіх видів перевезення вантажів різними видами транспорту. На відміну від багатьох інших норм, що містяться в главі 64 ЦК України, законоположення про відповідальність перевізника за незбереження вантажу не містять будь-яких відсилань до транспортних статутів і кодексів та не допускають із їх боку регулювання вказаних правовідносин, які відрізнялися б від норм, що передбачені ЦК України.

Згідно з п.3 ст.314 ГК України перевізник відповідає в разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведене, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. При цьому вартість вантажу визначається з огляду на дані товаросупроводжувальних документів (накладної, рахунку-фактури) або договору, а за відсутності таких даних - виходячи із ціни, яка під час порівняних обставин зазвичай стягується за аналогічні товари.

Договір перевезення небезпечних вантажів згідно із ч.4 ст.909 ЦК України - вид договору перевезення вантажів. Тому договір перевезення небезпечних вантажів підпадає під дію договору перевезення вантажів, має характеристику відплатного, двосторонньозобов'язуючого, строкового, реального договору та безпосередньо регулюється ЦК України. Договір перевезення небезпечних вантажів, як і будь-який із договорів перевезення вантажів, належить до договору, який є двостороннім, але укладається на користь третьої особи, та який дозволяє одержувачу вантажу, який не є стороною договору, користуватися визначеними правами та нести відповідні цим правам зобов'язання.

Особливості укладення та виконання договору перевезення небезпечних вантажів регулюються Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 року. Згідно зі ст.1 Закону України від 6 квітня 2000 року № 1644-ІІІ «Про перевезення небезпечних вантажів» перевезення небезпечних вантажів - це діяльність, що пов'язана з переміщенням небезпечних вантажів від місця їх виготовлення або зберігання до місця призначення, з підготовкою вантажу, тари, транспортних засобів та екіпажу, прийманням вантажу, здійсненням вантажних операцій та короткостроковим зберіганням вантажів на всіх етапах його переміщення. Під небезпечними вантажами розуміються вантажі, які в силу притаманних їм властивостей, за наявності визначених факторів, можуть під час перевезення стати причиною вибуху, пожежі, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруджень та інших об'єктів, спричинити матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також привести до гибелі, травмування, отруєння людей, тварин.

Серед нормативно-правових актів, які регулюють перевезення небезпечних вантажів, додатково слід виділити Закон України «При приєднання України до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів» (2000 рік), Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 року № 232/94-ВР, а також правила перевезення небезпечних вантажів окремими видами транспорту.

Необхідно відмітити, що з моменту прийняття ЦК України в 2003 році, у тому числі книги 2 ЦК України, в особистих немайнових правах фізичної особи під час перевезень небезпечних вантажів стали домінувати екологічний аспект та аспекти, що стосуються життя та здоров'я людини. Статтею 3 Конституції України передбачено, що особа, її життя та здоров'я визначаються соціальною цінністю, кожний має право на безпечне навколишнє середовище, що також передбачено ст.ст.281, 283, 293 ЦК України. Тобто право громадян кореспондує з обов'язком держави щодо забезпечення благ, що охороняються, у тому числі екологічної безпеки на території України.

Варто відмітити, що досить часто трапляються аварії та катастрофи на транспорті, що свідчить про його високу потенційну небезпеку. Щорічно в Україні транспортом перевозиться більше 900 мільйонів тон вантажів, включаючи й велику кількість небезпечних. На залізничному транспорті близько 60% вантажних перевезень, на автомобільному - 26%, на річному та морському - 14%. Близько 15% вантажів є потенційно небезпечними, у зв'язку із чим небезпека для життя та здоров'я людей істотна. Небезпека підвищує й той факт, що ступінь зносу транспортних засобів складає понад 50% [11, с. 135]. У зв'язку із цим у результаті техногенних катастроф збитки можуть бути спричинені не тільки учасникам конкретних правовідносин, але й життю, здоров'ю, майну третіх осіб та екології. Тобто мова вже йде не тільки про забезпечення доставки вантажу з особливими властивостями, а вантажу, потенційно спроможного причинити шкоду іншим особам або навіть масовий делікт.

Необхідно відмітити, що під час здійснення перевезень небезпечних вантажів існують величезні ризики спричинення збитків. Оскільки в цивілістиці не приділено достатньої уваги їх дослідженню, ризики та безпека здійснення цивільних прав потребують врегулювання.

У зв'язку з тим, що в законодавстві відсутній механізм відшкодування збитків унаслідок масового делікту або екологічної катастрофи, відповідно, учасники цивільно-правових відносин потребують охорони та захисту своїх прав. Отже, існує необхідність у розробці ефективного механізму правового регулювання у сфері перевезення небезпечних вантажів.

Правовідносини у сфері перевезення небезпечних вантажів опосередковує договір перевезення вантажу, який має свої особливості в частині регулювання перевезень різними видами транспорту. У зв'язку із цим правове регулювання перевезення небезпечних вантажів є важливим питанням, яке потребує з'ясування сутності правовідносин, сутності та правової природи досліджуваного договору, порядок його укладання, зміни та припинення, відповідальність сторін та інші питання, які виникають у зв'язку зі здійсненням перевезень небезпечних вантажів.

Усе це свідчить про необхідність переосмислення сутності правовідносин у сфері перевезення небезпечних вантажів, у тому числі особливостей їх правового регулювання.

Враховуючи викладене, стає очевидним той факт, що у сфері перевезення небезпечних вантажів є необхідність встановлення імперативних заходів правового регулювання правовідносин із перевезення небезпечних вантажів, які повинні бути закріплені в нормативно-правових актах цивільного законодавства. У зв'язку із цим є необхідність дослідження меж здійснення цивільних прав, включаючи обмеження щодо перевезень небезпечних вантажів. Тому з метою забезпечення публічних інтересів, прав та інтересів третіх осіб, принцип свободи договору, закріплений у ст.3 ЦК України, доцільно обмежити.

Таким чином, враховуючи специфіку відносин, які виникають під час перевезень небезпечних вантажів, договір перевезення небезпечних вантажів доцільно виділити із загального договору перевезення вантажів та закріпити в нормах цивільного законодавства у вигляді окремого договору надання послуг у ході перевезенні вантажів з особливим правовим режимом.

Література

1. Магазинер Я.М. Советское хозяйственное право / Я.М. Магазинер. - Л. : Касса взаимопомощи студентов Ленинградского института народного хозяйства им. Ф. Энгельса, 1928. - 489 с.

2. Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве / В.А. Ойгензихт. - Душанбе : Ирфон, 1972. - 225 с.

3. Цивільне та сімейне право України : підручник / за ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої ; Одеська національна юридична академія. - Київ : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2009. - 967 с.

4. Андрианов И.А. Договор перевозки грузов по внутренним водным путям сообщения СССР : дис... канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / И.А. Андрианов. - Ростов-на-Дону, 1970. - 260 с.

5. Ходунов М.Е. Вопросы советского транспортного права / науч. ред. : К.К. Яичков. - М. : Госюриздат, 1957. - 296 с.

6. Рапопорт Л.И. Правовое положение грузоотправителя в договоре грузовой железнодорожной перевозки / Л.И. Рапопорт // Научные записки Харьковского института советской торговли. - 1957. - Вып. VI. - С. 171-173.

7. Александров-Дольник М.К. Содержание договора грузовой перевозки / М.К. Александров- Дольник // Советское государство и право. - 1954. - № 4. - С. 107.

8. Тарасов М.А. Договор перевозки по советскому праву / М.А. Тарасов. - М. : Водтрансиздат, 1954. - 180 с.

9. Петров И.Н. Повысить ответственность перевозчика за сохранность грузов / И.Н. Петров // Советская юстиция. - 1966. - № 11. - С. 13.

10. Масевич М.Г. Договор поставки и его роль в укреплении хозрасчета / отв. ред. Б.В. Покровский ; Академия наук Казахской ССР. Институт философии и права. - Алма-Ата : АН КазССР, 1964. - 318 с.

11. Березюк О.В. Безопасность жизнедеятельности : учебное пособие / О.В. Березюк, М.С. Лемешев. - Винница : ВНТУ. - 2011. - 204 с.

12. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

Размещено на Allbest.ru