Загальні положення кримінальної відповідальності неповнолітніх за законодавством Республіки Ірландія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ РЕСПУБЛІКИ ІРЛАНДІЯ

НАЗИМКО Є.С., кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник начальник ад'юнктури (аспірантури) (Донецький юридичний інститут МВС України)

Анотація

Стаття присвячена розгляду загальних питань кримінальної відповідальності неповнолітніх за законодавством Республіки Ірландія. У статті розглядаються та аналізуються ключові терміни, пов'язані з правопорушеннями, які вчиняються неповнолітніми особами, основні положення щодо покарання неповнолітніх осіб за вчинені правопорушення відповідно до Кримінального кодексу та Закону «Про дітей» Республіки Ірландія.

Ключові слова: дитина, правопорушення, покарання, неповнолітня особа, гуманізм.

Вступ

Кримінально-правова практика та мінлива і динамічна соціальна дійсність останніх десятиліть, насамперед в європейських країнах, обумовили подальший розвиток дещо окремої системи покарання неповнолітніх осіб за вчинені ними кримінальні правопорушення (злочини). Ця система складається з відповідних кодифікованих джерел кримінального права нормативного та процесуального характеру, які містять положення про каральні санкції, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників, принципи та порядок їх застосування, визначення соціально-каральної мети окремих законів про покарання неповнолітніх осіб.

Проблематику компаративістського дослідження покарання неповнолітніх висвітлювали у своїх працях такі вітчизняні вчені, як В.М. Бурдін, Т.О. Гончар, Н.М. Крестовська, В.О. Навроцький, А.В. Савченко, М.І. Хавронюк, Н.С. Юзікова та інші фахівці.

Однак законодавство Республіки Ірландія в цьому контексті не досліджувалось. Хоча, з нашої точки зору, воно містить низку прогресивних положень, на які необхідно звернути увагу наукової громади та тих, хто пов'язаний із законотворчістю та правозастосуванням у зазначеній сфері.

Постановка завдання. Метою запропонованої статті є аналіз загальних положень кримінальної відповідальності неповнолітніх за законодавством Республіки Ірландія.

Результати дослідження

Необхідно відмітити, що норми кримінального права в Ірландії є не кодифікованими. У країні діють як старі англійські, так і нові ірландські закони. Так, відповідальність за крадіжку визначається за англійським Законом про викрадення майна (1916 р.), відповідальність за пограбування - за ірландським Законом про кримінальне право (1976 р.). Зберігає свою силу англійський Закон про злочини проти особи (1861 р.), проте покарання за деякі види вбивств передбачені в ірландському Законі про кримінальну юстицію (1964 р.).

Виключно ірландськими законами визначено відповідальність за злочини, спрямовані проти безпеки держави. Серед такого роду актів можна назвати Закон про зраду (1939 р.), Закон про злочини проти держави (1939 р.), в якому перераховані найбільш небезпечні, крім зради, державні злочини, і Закон про захист державної таємниці (1963 р.).

Смертну кару виключено з кримінального законодавства Ірландії у 1990 р., однак смертні вироки, навіть винесені терористам, не виконувалися вже з 1954 р. Водночас у Конституції країни зберігалися посилання на можливість застосування цього виду покарання. У червні 2001 р. відміна смертної кари була затверджена на референдумі [6].

Норми, принципи, види, цілі та функції покарання неповнолітніх правопорушників в Ірландії містяться у Законі «Про дітей» Республіки Ірландія, який було прийнято у 2001 році¹. Ці норми були доповнені положеннями Кримінального кодексу Республіки Ірландія від 2006 р.; вони містяться у відповідних параграфах Кримінального кодексу, однак значаться там як зміни та доповнення не до Кримінального кодексу, а саме до Закону «Про дітей» Республіки Ірландія.

Ірландський правник Урсула Кілкелі так характеризує попередній законодавчий акт про покарання неповнолітніх правопорушників в Ірландії від 1908 р.: «Протягом багатьох років правова система, яка має опікуватися справами неповнолітніх осіб, не отримувала в Ірландії належної уваги. Ця сфера регулювалася застарілим Законом «Про дітей» від 1908 р. та дуже мало ресурсів виділялося будь-якій складовій цієї системи. Вона характеризувалася низьким віком настання кримінальної відповідальності (7 років за загальним правом) за будь-яке правопорушення, вчинене дітьми, які є старшими цього віку без належного застосування до них соціальних механізмів. Головне покарання містилося у статті 107 Закону від 1908 р., яке дозволяло вирішити справу через проголошення нагляду над дитиною з боку посадової особи з питань пробації (зобов'язання, які витікали з режиму пробації), зобов'язання правопорушника до сплати штрафу, збитків або витрат, або визнання дитини як неконтрольованої або зіпсованої, що уможливлювало її перебування під вартою» [5, с. 1].

Закон «Про дітей» 2001 р. містить найбільш значні реформи ірландської ювенальної правової системи за останні сто років. Крім заміни Закону «Про дітей» від 1908 р.

Необхідно заздалегідь відзначити специфіку кодифікації поправок у законодавстві Ірландії. Вона полягає в тому, що зміни та доповнення до певних законів містяться в іншому законі і становлять його невід'ємну частину. У нашому випадку достатня кількість поправок до Закону «Про дітей» Республіки Ірландія містяться в Кримінальному кодексі Республіки Ірландія і складають його невід'ємну частину. У самому ж Законі «Про дітей» Республіки Ірландія містяться поправки і дуже значні доповнення до Закону від 1991 року і теж становлять його невід'ємну частину. Тому, починаючи із середини даного розділу, шановний читач буде зустрічати такі посилання, наприклад: (основний текст статті цитується відповідно до Закону «Про дітей» Республіки Ірландія 2001 року [1, с. 48-49], з поправками, внесеними до статті, відповідно до Кримінального кодексу Республіки Ірландія 2006 року [2, р. 119]). Таке посилання означає, що статтю закону довелося цитувати за Законом «Про дітей» Республіки Ірландія та Кримінальним кодексом Республіки Ірландія одночасно. Тобто, половина статті є діючою, а друга - це поправки до неї, що містяться у Кримінальному кодексі Республіки Ірландія.

Він окреслює сучасні рамки поводження з дітьми, які порушують закон», - зазначає Урсула Кілкелі [5, с. 3].

Дані, представлені у новітньому та поточному документі «Вирішення проблеми молодіжної злочинності. План дій на 2014-2018 роки», підготовленого Міністерством юстиції та рівності Республіки Ірландія та Міністерством у справах дітей та молоді Республіки Ірландія, дають таку картину щодо молодіжного чинника в Ірландії: «Ювенальна правова система Ірландії опікується в основному молодими людьми віком від 12 до 17 років та охоплює приблизно 9% населення (це приблизно 395 000 людей). Аналіз, проведений Garda PULSE, який охоплює період у 10 років, ясно показує, що переважна більшість молодих людей відмовляються від вчинення правопорушень» [4, с. 6].

Отже, будь-яке джерело кримінального права, яке стосується системи покарань неповнолітніх правопорушників, зазначає, насамперед, поняття головного об'єкту своєї дії. Тобто те чи інше, єдине або багатогранне поняття неповнолітньої особи, неповнолітнього правопорушника або дитини. Так, стаття 3 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія дає нероздільне та, таким чином, недвозначне тлумачення поняття «дитина»: дитиною є особа, якій не виповнилося 18 років, дорослою особою є особа, якій виповнилося 17 або більше років» [1, с. 16].

«Кримінальне право сконцентровано на віці, який є критично важливим чинником у справі визначення кримінально-правової дієздатності. У силу віку неповнолітньої особи суд вирішує питання можливості інтеграції неповнолітньої особи до правових рамок, питання форми судового впровадження, вимог щодо доведеності вини, необхідних для визначення спроможності дитини вчинити правопорушення, та виду покарання, яке буде застосоване. Коли дитина стає старшою, увага закону переміщується від дитини та її віку до природи та частоти вчинення правопорушень», - зазначає інший ірландський правник Діармід Гріффін [3, с. 1].

Також стаття 3 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія надає визначення супровідних понять, які стосуються злочинності серед неповнолітніх осіб, зокрема таких, які передбачають певні види покарань, що застосовуються до дітей, які вчинили кримінальне правопорушення, та заходи профілактики їх соціальної поведінки: «дитяча виправна школа це - (а) будь-яка, діюча на основі закону, виправна або виробнича школа, яка стає дитячою виправною школою відповідно до статті 159, або (b) будь-яке місце, школа, приміщення, призначене Міністром освіти та науки відповідно до статті 160 в якості дитячої виправної школи; «злочинною поведінкою», в контексті дитячої поведінки, є діяння або бездіяльність, які становлять правопорушення, яке, як це вважається, вчинене дитиною; «утримання під вартою» означає утримання у дитячій виправній школі; «сімейне зібрання» означає зустріч, зібрану посадовою особою, з питань пробації та забезпечення добробуту, відповідно до статті 79; «зібрання з оцінки добробуту сім'ї» означає зібрання, організоване управлінням охорони здоров'я відповідно до статті 7; «постраждалою особою» є особа, яка через або внаслідок правопорушення, вчиненого дитиною, зазнала фізичних або емоційних травм, або втрат чи ушкоджень власності та по відношенню до антисоціальної поведінки дитини означає особу, яка зазнала фізичних або емоційних травм внаслідок такої поведінки (основний текст статті цитується відповідно Закону «Про дітей» Республіки Ірландія 2001 р. [1, с. 16-17], з поправками, внесеними до статті, відповідно до Кримінального кодексу Республіки Ірландія 2006 р. [2, с. 117] - Є.Н.).

Стаття 52 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія, відповідно до її нової редакції, яка викладена у статті 129 Кримінального кодексу Республіки Ірландія 2006 р., визнає за певною віковою категорією дітей можливість вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до підпункту 2 дитина, якій не виповнилося 12 років, не буде обвинувачуватися за вчинення правопорушення. Підпункт 1 не застосовуватиметься до дитини віком 10 або 11 років, яка обвинувачується у навмисному вбивстві, ненавмисному вбивстві, зґвалтуванні, або зґвалтуванні відповідно до статті 4 Кримінального закону (про зґвалтування) від 1990 р., або сексуальному нападі з обтяжливими обставинами.

Раніше беззаперечний, а тепер спростований факт, відповідно до будь-якого закону, зокрема, про те, що жодна дитина, чий вік становить не менше 7 років, але якій не виповнилося 14 років, не здатна вчинити правопорушення, оскільки вона не мала можливості знати, що її діяння або бездіяльність були поганим вчинком, більше не є прийнятним. Коли дитина, якій не виповнилося 14 років, обвинувачується у вчиненні правопорушення, то жодних подальших судових процесів щодо неї (крім поновленого утримання під вартою або звільнення під заставу) не здійснюватиметься, якщо на це не отримано згоди Керівника відділу громадських слухань» [2, с. 119].

Діармід Гріффін таким чином підсумовує дилему принципів призначення покарання неповнолітнім правопорушникам не лише в Ірландії, а і в решті світу: «Вирішуючи питання про прийнятне рішення щодо неповнолітньої особи, яка зіткнулася із перспективою отримати вирок, суд повинен враховувати різні інтереси. Конфлікт між індивідуалізованим правосуддям (мається на увазі ювенальне право як окрема галузь кримінального права. - Є.Н.) та призначенням покарання, співмірного тяжкості вчиненого злочину, яке містило б відплату та покарання по заслугах, котре існує в рамках правової системи, яка застосовується по відношенню до дорослих осіб, стає об'єктом все більшого акценту в рамках правової системи для неповнолітніх, як результат врахування фактору віку та вразливості даної категорії правопорушників. Перед судом постає складне завдання балансування між інтересами суспільства та найоптимальнішим захистом інтересів дитини. Тому постає питання про те, на чому має сконцентруватися суд, виносячи вирок: на правопорушенні або на правопорушнику? Міжнародні стандарти стверджують, що винесення вироку має бути співмірним правопорушенню та потребам дитини, враховуючи потреби суспільства» [3, с. 8].

Стаття 96 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія встановлює загальні принципи покарання неповнолітніх правопорушників, виходячи із зазначеного нами вище принципу ставлення до неповнолітніх осіб як до специфічної, окремої від дорослих правопорушників, категорії об'єктів і суб'єктів кримінального права. Як зазначається у ч. 1 цієї статті, будь-який суд, здійснюючи впровадження щодо дитини, яка обвинувачується у вчиненні правопорушень, має враховувати: а) принцип, який наголошує на тому, що діти користуються тими самими правами та свободами перед законом, якими користуються дорослі особи, зокрема правом бути почутими та брати участь у будь-яких судових впровадженнях, які їх стосуються; Ь) принцип, який наголошує на тому, що кримінальні впровадження не будуть використані виключно в цілях надання будь-якої допомоги або послуг для забезпечення опіки та захисту щодо дитини.

У ч. 2 ст. 96 Закону зазначається: «оскільки видається бажаним, коли це є можливим: а) дозволити не відривати дітей від отримання освіти, професійної підготовки або спроб працевлаштування; Ь) зберігати та зміцнювати відносини між дітьми та їх батьками та іншими членами сім'ї; с) виховувати в сім'ях навички самостійного вирішення проблем, пов'язаних із вчиненням дітьми правопорушень; d) дозволяти дітям проживати в їхніх домівках, то будь-яке покарання, призначене дитині за вчинення правопорушення, повинно призводити до якнайменшого втручання до дитячих законних занять та дозвілля, віднаходити форми, які б скоріш за все підтримували та сприяли розвитку дитини, та мати вираз у формах найменш обмежувального характеру, що було б адекватно обставинам; зокрема, період утримання під вартою повинен призначатися лише як крайній захід.

3 Закону передбачається, що суд має право враховувати такі пом'якшуючі фактори, як вік дитини та рівень її зрілості, коли визначає природу покарання, яке призначається, якщо застосування покарання не передбачено законом.

Також у ч. 4 висувається вимога щодо розміру покарання: «покарання, призначене дитині за вчинення правопорушення не повинно бути суворішим, ніж те, яке видається доцільним для дорослої особи, яка вчиняє таке ж саме правопорушення, та може бути м'якішим, якщо це передбачено відповідною частиною статті Кримінального кодексу. Здійснюючи провадження щодо дитини, яка обвинувачується у вчиненні правопорушень, суд має враховувати якнайкраще інтереси дитини, інтереси особи, постраждалої від правопорушення, та інтереси захисту суспільства» (основний текст статті цитується відповідно Закону «Про дітей» Республіки Ірландія 2001 р. [1, с. 66-67], з поправками, внесеними до статті, відповідно до Кримінального кодексу Республіки Ірландія 2006 р. [2, с. 122] - Є.Н.).

Стаття 53 Закону «Про дітей» Республіки Ірландія передбачає такі заходи по відношенню до дітей, поведінка яких взята до уваги працівниками Національної поліції: «53. - (1) Згідно підпунктів (2) та (3), у разі коли працівник Національної поліції має ґрунтовні підстави вважати, що дитина, якій не виповнилося 12 років, вчинила правопорушення (крім навмисного вбивства, ненавмисного вбивства, зґвалтування, або зґвалтування відповідно до статті 4 Кримінального закону (про зґвалтування) від 1990 р., або сексуальному нападі з обтяжливими обставинами), то працівник Національної поліції докладе зусиль, аби привести дитину до її батьків або опікуна, або вживе заходів для того, аби це було зроблено іншим працівником Національної поліції.

Коли дитину приведено до його або її батьків або опікуна і працівник Національної поліції, який привів дитину, має ґрунтовні підстави вважати, що дитина не отримує належної турботи або захисту, то працівник Національної поліції має поінформувати управління з охорони здоров'я того району, де дитина зазвичай проживає, щодо імені, адреси та віку дитини та обставин, за якими він або вона була взята до уваги Національної поліції.

У разі коли немає можливості привести дитину до його або її батьків або опікуна, то працівник Національної поліції має право передати дитину або влаштувати передання дитини на перебування до управління з охорони здоров'я району, де дитина зазвичай проживає. (4) Коли дитина взята до уваги управління з охорони здоров'я, відповідно до підпункту (2), або передана для перебування в ньому, відповідно до підпункту (3), а управління з охорони здоров'я з'ясовує, що дитині потрібна турбота та захист, які вона скоріш за все не отримає у разі відсутності наказу суду про опіку або нагляд щодо цієї дитини, то управління з охорони здоров'я повинно буде оформити подання про видання наказу про опіку або нагляд, як це воно вважатиме доцільним, відповідно до Частини IV Закону від 1991 р. (5) У разі коли по відношенню до дитини, якої стосується підпункт (1), працівник Національної поліції має ґрунтовні підстави вважати, що: (а) існує безпосередній та серйозний ризик здоров'ю або добробуту дитини, та (Ь) якщо не вважається за доцільне, в ім'я захисту його або її від цього ризику, чекати на подачу заявки на наказ про термінову опіку з боку управління з охорони здоров'я, відповідно до статті 13 Закону від 1991 р., то працівник Національної поліції має право направити дитину до безпечного місця перебування. Частина ІІІ Закону від 1991 р. застосовуватиметься таким чином, якби направлення до безпечного місця перебування було б направленням відповідно до статті 12 того Закону» (основний текст статті цитується відповідно до Закону «Про дітей» Республіки Ірландія 2001 р. [1, с. 48-49], з поправками, внесеними до статті, відповідно до Кримінального кодексу Республіки Ірландія 2006 р. [2, с. 119] - Є.Н.).

Профілактично-попереджувальна функція Закону «Про дітей» Республіки Ірландія відображена у Доповненнях до Закону «Про охорону дітей» Республіки Ірландія від 1991 р., які іменуються «Частина IV А» та «Частина IV В». Ці доповнення стосуються дітей, які потребують спеціальної турботи або захисту. Доповнення до Закону «Про охорону дітей» Республіки Ірландія від 1991 р. є невід'ємною складовою Закону «Про дітей» Республіки Ірландія 2006 р., вони відображені у Частині 3. Так, пункт доповнень 23В зазначає таке з цього приводу: «(1) Суд має право за клопотанням управління з охорони здоров'я по відношенню до дитини, яка знаходиться під його опікою та яка перебуває або є виявленою в рамках юрисдикції цього управління охорони здоров'я, та врахувавши думку Спеціальної ради резидентських служб, посилаючись на пункт 23 А (2) (Ь), видати спеціальний наказ про призначення спеціальної опіки по відношенню до дитини, якщо суд твердо впевнений, що: (а) поведінка дитини є такою, яка становить реальну та суттєву загрозу його або її здоров'ю, безпеці, розвитку або добробуту та (Ь) дитина потребує спеціальної турботи або захисту, які він або вона скоріш за все не отримає у разі відсутності відповідного наказу суду. (2) Наказ про спеціальну опіку передає дитину під опіку управління з охорони здоров'я, яке опікуватиметься цим на період дії наказу, та уповноважує це управління здійснювати належну опіку, освіту та лікування дитини та з цією метою помістити дитину та утримувати її в спеціальному пункті, призначеному для надання турботи, наявність якого забезпечено управлінням з охорони здоров'я або від його імені відповідно до пункту 23К. (3) Коли дитина перебуває в спеціальному пункті, призначеному для надання опіки, відповідно до спеціального наказу управління з охорони здоров'я здійснює такі заходи, які є розумно необхідними для попередження дитини від: (а) завдання ушкоджень ним або нею собі самій або іншим людям у цьому пункті, або (Ь) переховування від пункту. (4) (а) Відповідно до підпунктів (5) та (6), наказ про спеціальну опіку діятиме на період, зазначений у наказі, будучи періодом, який не буде меншим 3 місяців або більше 6 місяців. (Ь) Суд має право за клопотанням заінтересованого управління з охорони здоров'я подовжити період дії наказу про спеціальну опіку, якщо, як зазвичай, суд є твердо переконаним, що існують підстави для подовження дії наказу по відношенню до цієї дитини. (5) У разі, якщо під час дії наказу про спеціальну опіку управління з охорони здоров'я доходить до висновку про те, що обставини, які призвели до появи наказу про спеціальну опіку, більше не існують по відношенню до дитини, то управління має право в період, як це прийнято практикою, звернутися до суду, який видав наказ, із клопотанням про скасування дії наказу. (6) Наказ про спеціальну опіку втрачає силу, коли особа, по відношенню до якої було видано наказ, перестає бути дитиною» [1, с. 23-24].

Ці пункти та норми, які в них містяться, ясно вказують на їх соціальну спрямованість - попередження вчинення дитиною правопорушень або злочинів через наявність цілої низки соціальних ризиків, які походять від обстановки в сім'ї (моральної та матеріальної), відносин із представниками оточуючого середовища, в якому перебуває дитина, тощо. Таким чином, здійснення контролю над поведінкою дитини та вжиття відповідних своєчасних соціальних заходів є першими заходами по відношенню до потенційних неповнолітніх правопорушників; ці заходи спрямовані на недопущення здійснення дитиною протизаконних діянь та її зіткнення з каральними нормами кримінального права.

Також Закон «Про дітей» Республіки Ірландія передбачає Тимчасовий наказ про спеціальну опіку: «23С. - (1) У разі якщо суддя Суду у справах дітей вважає, відповідно до клопотання управління з охорони здоров'я, що: (а) управління з охорони здоров'я виконує вимоги пункту 23А (2) щодо подання заяви на наказ про спеціальну опіку щодо дитини та (Ь) є ґрунтовні підстави вважати, що - (і) поведінка дитини є такою, яка становить безпосередню та суттєву загрозу його або її здоров'ю, безпеці, розвитку або добробуту, та (іі) є необхідним в інтересах дитини, розглядаючи заяву про наказ про спеціальну опіку, щоб він або вона повинні були поміщені та утримані в спеціальному пункті, призначеному для надання спеціальної опіки, відповідно до пункту 23К суддя має право видати тимчасовий наказ про спеціальну опіку щодо дитини. (2) Тимчасовий наказ про спеціальну опіку вимагає поміщення та утримання певної дитини в спеціальному пункті, призначеному для надання спеціальної опіки: (а) на термін, який не перевищуватиме двадцяти восьми днів, або (Ь) коли управління з охорони здоров'я та один із батьків, чия дитина перебуває під вартою, або особа, яка виступає замість батьків, висловлюють свою згоду на термін, який перевищує двадцять вісім днів; суддя, у свою чергу, має право подовжити такий термін відповідно до заяви будь-кого з осіб, вказаних у параграфі (Ь), та коли подовжений термін перевищує двадцять вісім днів, то за згодою цих осіб, якщо він або вона впевнені, що підстави, необхідні для видання тимчасового наказу про опіку по відношенню до дитини, продовжують існувати» [1, с. 24-25].

Такими ж самими повноваженнями із попередження та профілактики потенційних проявів злочинної поведінки наділені органи Національної поліції Республіки Ірландія: «23D. - (1) Коли співробітник Національної поліції має ґрунтовні підстави вважати, що: (а) поведінка дитини є такою, яка становить реальну та суттєву загрозу його або її здоров'ю, безпеці, розвитку або добробуту, (b) дитина є позбавленою необхідної турботи та захисту, та (с) не відповідало би цілі захисту дитини від ризику чекати на подачу заяви про тимчасовий наказ про спеціальну опіку з боку управління з охорони здоров'я, відповідно до пункту 23С працівник Національної поліції намагатиметься доставити або організувати направлення дитини до управління з охорони здоров'я району, де дитина зазвичай проживає, та поінформує управління про обставини, за якими дитина попала до уваги Національної поліції. (2) Коли дитина є доставленою до управління з охорони здоров'я або є виявленою в обставинах, описаних у підпункті (1), та управління з охорони здоров'я вважає, що дитині необхідно надати опіку та захист, яку він або вона скоріш за все не отримає у разі відсутності відповідного наказу суду по відношенню до дитини, відповідно до цієї Частини, управління з охорони здоров'я діятиме відповідно до пункту 23 А» [1, с. 25-26].

Закон «Про дітей» Республіки Ірландія у статті 56, як і багато подібних, не лише європейських законів, передбачає окреме утримання дитини під вартою у відділку Національної поліції: «Начальник відділку Національної поліції, наскільки це видається можливим, має забезпечити, аби дитина, перебуваючи у відділку, не перебувала там разом із дорослою особою, яка також там перебуває, та не буде поміщеною за грати, допоки не знайдеться іншого придатного приміщення» [1, с. 49].

Суд у справах дітей також має власні певні повноваження щодо заходів із попередження злочинності серед неповнолітніх осіб у рамках застосування режиму спеціальної опіки: «23F. - (1) Незалежно від пункту 23 В (5), суд має право на свій розсуд або відповідно до заяви будь-якої особи урізноманітнити або скасувати наказ про спеціальну опіку. (2) Скасовуючи наказ про спеціальну опіку, суд має право на свій розсуд або відповідно до заяви управління з охорони здоров'я: (а) видати наказ про здійснення нагляду за дитиною, або (b) якщо суд вважає, що - (і) дитині потрібна опіка та захист, які він або вона скоріш за все не отримають у разі перебування під опікою управління з охорони здоров'я, або (іі) направлення або повернення дитини до батьків або до іншої особи не відповідатиме найкращим чином інтересам дитини, суд має право видати наказ про опіку над дитиною» [1, с. 26-27].

Однак видання судом наказу про спеціальну опіку не є обов'язковим до застосування по відношенню до осіб дитячого віку. Так, у Законі «Про дітей» Республіки Ірландія йдеться: «23N. - У разі, якщо виявляється, що дитина є винною у вчиненні злочину, то не обов'язково її поміщати та утримувати у спеціальному пункті, призначеному для надання спеціальної опіки» [1, с. 29].

покарання неповнолітній правопорушник ірландія

Висновки

Таким чином, законодавство про кримінальну відповідальність неповнолітніх осіб Республіки Ірландія містить цілий комплекс заходів, які спроможні ефективно відвертати дитину від її знайомства із судово-кримінальною системою та видами покарань, які застосовуються по відношенню до дорослих осіб. Ціла низка відомств та закладів Республіки Ірландія має право відслідковувати стан середовища дітей та підлітків, виявляти ознаки потенційного злочинного діяння з їх боку та вживати певних організаційно-правових заходів із профілактики та попередження можливих злочинних актів у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Children Act, 2001 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.irishstatutebook.ie/pdf/2001/en.act.2001.0024.pdf.

2. Criminal Justice Act, 2006 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.irishstatutebook.ie/pdf/2006/en.act.2006.0026.pdf.

3. Diarmuid Griffin, The Juvenile Conundrum - Ireland's Responses to Youth Offending [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://corkonlinelawreview.com/editions/2004/2004xii.pdf.

4. Tackling Youth Crime. Youth Justice Action Plan 2014-2018 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.justice.ie/en/JELR/Tackling%20Youth%20Crime%20 -%20Youth%20Justice%20Action%20Plan.pdf/Files/Tackling%20Youth%20Crime%20-%20 Youth%20Justice%20Action%20Plan.pdf.

5. Ursula Kilkelly. The Irish Juvenile Justice System: Positive Approaches to Young People in Conflict with the Law? // II Internacional Conference. Juvenile Justice in Europe: a framework for the integration, 24-th-25-th October, 2006 /[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unicef.org/tdad/irelandjjsystemreview06.pdf.

6. Правовые системы стран мира : энциклопедический справочник / под ред. Сухарева А.Я. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : Норма, 2003. - 976 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.libbooks.ru/bookbox_108914.html.

Размещено на Allbest.ru