Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі в колоніях різних видів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі в колоніях різних видів

Вступ

Кримінально-виконавчий кодекс України в главі 17 встановлює умови відбування покарання у колоніях, які властиві всім колоніям кримінально-виконавчої системи України.

Але, оскільки чинним законодавством передбачені різні види колоній, зрозуміло, що вони мають певну специфіку, яка робить умови тримання в них різними.

КВК містить окрему 20 главу, яка так і називається -- особливості відбування покарання в колоніях різних видів. Змістом цієї статті є норми, котрі закріплюють основні риси колоній за рівнями безпеки.

засуджений колонія покарання безпека

1. Особливості відбування покарання у колоніях мінімального рівня безпеки

Першим серед інших видів колоній законодавець називає колонії мінімального рівня безпеки. Відповідно до кримінально-виконавчого законодавства цей вид колоній має два види умов тримання, це колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання та колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.

Отже, колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання відповідно до ст. 138 КВК України, наряду з умовами, які властиві всім виправним колоніям, мають такі особливості тримання засуджених:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення.

Як видно, ці особливості стосуються окремих елементів режиму, зокрема інтенсивності, об'єму цих елементів.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений (ч. 2 ст. 99 КВК України) для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації. Тобто ці умови тримання передбачають, що засуджені:

— тримаються під наглядом, а на території житлової зони -- під охороною;

— у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії;

— з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

— можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

— мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення -- до трьох діб один раз на місяць;

— після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.

Як видно, законодавець ставить знак «дорівнює» між виправною колонією мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницею соціальної реабілітації виправної колонії. Пояснити це можна тим, що обидві ці установи/дільниці покликані зводити до мінімуму різницю між умовами тримання засуджених в установі та умовами перебування людини на волі. Створення таких умов передбачає мінімум обмежень, не суворо карає засудженого та готує засудженого до перебування на волі. Тобто мета обох цих установ однакова і пов'язано це з тим, що засуджений не має вже/взагалі високого ступеню суспільної небезпеки.

В виправних колоніях мінімального рівня безпеки законодавець передбачає можливість поліпшення умов тримання. Умовами такого поліпшення є відбуття не менше однієї третини строку покарання та знаходження засудженого в дільниці ресоціалізації виправної колонії. А поліпшення полягає в можливості додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Вимоги до обладнання колоній мінімального рівня безпеки містяться у правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

2. Особливості відбування покарання у колоніях середнього рівня безпеки

Стосовно виправних колоній середнього рівня безпеки (ст. 139 КВК України).

У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до 80% мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

Для виправних колоній середнього рівня безпеки законодавець також передбачає можливість поліпшення умов тримання, яке, як і у колоніях мінімального рівня безпеки, полягає в праві засудженого витрачати додаткову суму грошей. Частина 2 ст. 139 КВК України встановлює, що при сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і додатково витрачати на місяць гроші в сумі 40% мінімального розміру заробітної плати.

Отже, в колонії середнього рівня безпеки право на поліпшення умов тримання мають не всі засуджені, а лише ті, які тримаються в дільниці ресоціалізації. Треба відзначити, що це фактично переважна більшість засуджених. Виключення складають особи, які знаходяться у дільницях карантину, діагностики і розподілу; дільницях посиленого контролю та дільницях соціальної реабілітації.

Таку ситуацію можна пояснити тим, що поліпшення умов тримання можливе лише для тих осіб, які довели своє виправлення. Тому зрозуміло, що особа, яка тільки потрапила до установи і знаходиться в дільниці карантину, діагностики і розподілу, або, навпаки, потрапила до колонії деякий час назад але вже «заробила» поміщення в дільницю посиленого контролю, не може бути визначена як така, що виправляється та сумлінно ставиться до праці і виконання своїх обов'язків. Стосовно дільниці соціальної реабілітації, то в цих дільницях, як ми вказували вище, створюється, так би мовити, «полувільний» режим тримання, тому поміщення до цієї дільниці передбачає значно більший обсяг прав та менш суворий режим, ніж у дільниці ресоціалізації і «поліпшувати» умови тримання шляхом збільшення суми, яку можливо витрачати, недоцільно, так як в цій дільниці засуджений вправі витрачати, гроші без обмежень.

3. Особливості відбування покарання у колоніях максимального рівня безпеки

Колонії максимального рівня безпеки -- це установи, в яких тримаються найбільш суспільно небезпечні засуджені. Ці колонії відрізняються найбільш суворим режимом та найменшим обсягом елементів режиму.

В виправних колоніях максимального рівня безпеки передбачено тримання засуджених у приміщення двох типів, в залежності від особи засудженого та скоєного злочину. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.

Частина 1 ст. 140 КВК України встановлює категорії осіб, які тримаються в звичайних жилих приміщеннях та осіб, які тримаються в приміщеннях камерного типу. Ці питання були докладно розглянуті нами в темі, присвяченій класифікації засуджених.

Різниця у вказаних приміщеннях полягає в розмірах, обладнанні та комфорті цих приміщень, а також в кількості осіб, яких одночасно розміщують в таких приміщеннях. Наприклад, умови тримання у ПКТ такі: особи, які тримаються у ПКТ установ виконання покарань, забезпечуються жилою площею у розмірі, передбаченому законодавством (2,5 кв. м.). Вікна камер у ПКТ обладнуються металевими звареними ґратами та кватирками. З боку приміщень (камер) вікна прикриваються ґратами, які унеможливлюють доступ до скла. Підлога в ПКТ будується на бетонній основі і покривається дошками. Стіни камер ПКТ армуються, штукатуряться цементною сумішшю і біляться у світлі тони. У камерах ПКТ зовнішні двері з внутрішнього боку оббиваються листовою сталлю та укріплюються металевими кутниками по всьому периметру і мають товщину 6 см. У центрі дверей на висоті 1,4-1,5 м обладнується отвір для нагляду за засудженими. У середній частині дверей на висоті 95 см від підлоги обладнується кватирка розміром 18 см на 22 см для передачі засудженим їжі, книжок тощо. Дверцята кватирки відкриваються у бік коридору та обладнуються замком. Додатково встановлюються внутрішні двері, які виготовлені з металевих круглих прутів та поперечних смужок. На цих дверях обладнується кватирка, яка відкривається, як і двері, у бік коридору, або отвір для передачі засудженим їжі. Усі двері та вікна камер блокуються сигналізацією з виводом на пульт чергової частини. Двері камер в обов'язковому порядку обладнуються механічними та електромеханічними замками спеціального типу, дозвіл на відкриття яких можливо отримати тільки з чергової частини установи. Електропроводка та труби водопостачання в камерах ПКТ монтуються так, щоб повністю унеможливити доступ до них засуджених. Електролампочки загального освітлення встановлюються в нішах на стелі, а нічного освітлення -- в нішах над дверима.

Ніші ізолюються ґратами. Природне освітлення камер повинно бути таким, щоб задовольняти побутові потреби засуджених, а штучне освітлення камер повинно бути достатнім для того, щоб засуджені мали змогу писати, читати чи працювати без шкоди для зору. Світильники відгороджуються від можливого їх пошкодження. Вимикачі для кожної камери встановлюються з боку коридору. Напруга в електромережі для освітлення камер ПКТ, де засуджені відбувають дисциплінарне стягнення, установлюється 36 В. У камерах ПКТ гучномовці встановлюються в нішах стін. У цих камерах також установлюються кнопки сигналізації для виклику молодших інспекторів. У камерах обладнуються санітарні вузли з обов'язковим їх відгородженням суцільною перегородкою висотою не менше 1 м. Камери ПКТ виправних колоній забезпечуються інвентарем та іншими предметами за нормами, установленими переліком (додаток 5 до ПВР). Камери ПКТ установ виконання покарань обладнуються відкидними ліжками, тумбами для сидіння за кількістю осіб, які там тримаються, столом, умивальником та настінними шафами або полицями, що наглухо прикріплені до підлоги або стін. Відкидні ліжка в камерах ПКТ з підйому до відбою закриваються на замок. Приймання їжі засудженими здійснюється у камерах. Поряд з ПКТ обладнуються робочі камери для організації праці осіб, які тримаються в цих приміщеннях.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки незалежно від того, в якому з приміщень тримається особа, засуджені мають право:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до 70% мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення;

Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Передбачена й можливість поліпшення умов тримання. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і додаткове витрачання на місяць грошей в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

4. Особливості відбування покарання у виховних колоніях

Покарання у виді позбавлення волі відбувають й неповнолітні засуджені. Для таких категорій засуджених утворюються спеціальні кримінально-виконавчі установи -- виховні колонії.

Як видно з назви, ці установи орієнтовані, перш за все, на виховання засудженого. Вважається, що особа в неповнолітньому віці більш сприйнятлива, на неї можна здійснювати корегуючий вплив, звички та властивості особи в цьому віці є більш змінюваними, а сама особа краще піддається вихованню, навчанню та корекції.

Тому у виховних колоніях намагаються утворювати такий режим, який надавав би можливість більше уваги приділяти вихованню засудженого, а також не мав би такого ступеню правообмежень, який жорстко відокремлює засудженого від зовнішнього світу.

КВК України в ст. 143 фіксує такі особливості відбування покарання у виховних колоніях:

— у виховних колоніях засуджені мають право:

— витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;

— одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомісяця одне тривале побачення;

— безкоштовно одержувати середню освіту.

Частина 2 цієї статті передбачає можливість поліпшення умов тримання засуджених. Так, при сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:

— додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

— за постановою начальника колонії одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.

на мою думку, вказана стаття не відбиває тих особливостей, які дійсно властиві режиму тримання в виховних колоніях. Стаття 143 КВК називає лише окремі елементи режиму, які хоча і відрізняють виховні колонії від виправних, але не містять суттєвих ознак цієї різниці. Зі змісту цієї статті неможливо впевнитися в виховному характері відбування неповнолітнім покарання. Вважаю, що основними особливостями виховних колоній є:

— більш м'який та лояльний режим тримання. Його прояв полягає в тому, що для засуджених неповнолітніх передбачені більш якісні умови тримання взагалі, підвищені норми харчування, більші можливості для занять спортом, участі в інших заходах, перебування на свіжому повітрі;

— можливості щодо навчання засуджених;

— специфічні умови праці засуджених, які передбачені законодавством про працю;

— заборона у застосуванні спеціальних засобів безпеки та накладення дисциплінарних стягнень;

— обмеження застосування деяких заходів щодо неповнолітніх (переміщення без супроводу, слідування до місця вибуття при звільненні засудженого, переведення неповнолітніх в інші колонії, т. ін.);

— обов'язкове переведення засуджених на дільницю соціальної адаптації у тих випадках, коли до звільнення засудженого залишилося на більше 6 міс;

— більші можливості щодо звільнення та дострокового звільнення засуджених.

Деякі із вказаних інститутів будуть розглянуті у темах, присвячених праці засуджених, підставам звільнення та т. ін., а деякі ми розглянемо і в цій темі.

За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися, крім передбачених статтею 130 КВК, такі заходи заохочення:

— надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;

— надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.

Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.

Стаття 145 встановлює заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх:

— догана;

— сувора догана;

— скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 КВК;

— поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до п'яти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.

Вказані заходи стягнення можуть застосовувати до засуджених не всі посадові особи кримінально-виконавчої установи. Крім посадових осіб, визначених у статті 135 КВК, правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.

Старший вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення; попередження; догана.

Вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження; догана.

Наступним інститутом, який властивий для виховних колоній і на який необхідно звернути увагу -- це переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії (ст. 147 КВК України).

Відповідно до положень ст. 147 КВК України засуджені, які до- сягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.

Отже, законодавець передбачає для засуджених, які досягли повноліття, можливість переведення до виправних колоній. на мою думку, ця норма в чинному законодавстві повинна мати дещо інший вигляд. Вважаю, що було би правильніше передбачати переведення засудженого лише в тому випадку, коли до кінця строку засудженого лишилося більше 1 року. У всіх інших випадках засудженого доцільно залишати в виховній колонії. Зумовлене це тим, що хоча засудженого му й виповнилося 18 років, але це не значить, що він миттєво стає у психічному та фізіологічному плані повнолітнім. Тому переводити його до «дорослих» колоній відразу ж після «дня народження» буде передчасним. До того ж таке переведення не буде сприяти досягненню цілей, які стоять перед покаранням.

Треба вказати, що законодавець робить виключення із загального правила про переведення по досягненню повноліття. Стаття 148 КВК України вказує на випадки залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку. Таке залишення можливе за наступних умов:

-- з метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах неповнолітніх.

На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.

Безумовно, ця норма дає можливість посадовим особам виховних колоній залишати засудженого, якому виповнилося 18 років, у виховній колонії фактично у будь-якому випадку.

Специфічним для виховних колоній є також наявність більш поглибленої взаємодії громадськості з адміністрацією таких колоній у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених неповнолітніх.

Так, для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій. Організація і діяльність піклу- вальної ради визначена положенням про піклувальну раду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. № 429. Відповідно до вказаного положення піклувальні ради забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя; подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній; взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній; надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання; вживають заходів щодо розширення зв'язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці; сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів; здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Крім того, на відміну від дорослих, засудженим неповнолітнім харчування, одяг, взуття, білизна та комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Під час спілкування із засудженими адміністрація виховної колонії звертається до засудженого на «ти» або називають їх по імені, або «вихованець». Навряд чи можна вважати, що звернення на «ти» сприяє більш кращому усвідомленню засудженим своєї особистості, але зміни до законодавства в цій частині будуть внесені ще не скоро.

5. Особливості відбування покарання жінками

Такі особливості дійсно існують. Перш за все, для засуджених жінок встановлюється два види кримінально-виконавчих установ, це виправні колонії мінімального та середнього рівня безпеки.

Нагадаю, що в колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання тримаються засуджені (в тому числі і жінки) вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом. В колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання тримаються жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 КВК.

В колоніях середнього рівня безпеки тримаються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

Щодо умов тримання засуджених жінок в колоніях, то, на жаль, ніяких специфічних рис законодавець не окреслює, та не встановлює будь-яких відмінностей, які пов'язані з фізіологією, психологією та фізичними можливостями жінок. Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами засуджені жінки (в тому числі вагітні та з дітьми, які не досягли трьохрічного віку) забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.

існує та врегульована КВК певна специфіка щодо тримання окремих категорій жінок. Йдеться, насамперед, про вагітних жінок, мате- рей-годувальниць та жінок, які мають дітей віком до 3 років.

Стаття 141 КВК встановлює особливості відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років. Ці особливості полягають, зокрема, в тому, що при виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов'язків.

Що стосується окремих елементів режиму, то окремі категорії жінок можуть одержувати продуктові посилки (передачі). Йдеться про матерей-годувальниць і вагітних жінок. Асортименті цих посилок визначається медичним висновком.

Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування -- іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини.

Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини. Законодавець допускає відвідання близькими родичами дитини, яка перебуває в будинку дитини, але порядок та умови такого відвідання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Чинне законодавство містить доволі суперечливе положення, відповідно до якого діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи, за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування, -- іншим особам або, після досягнення трирічного віку, направляються до відповідних дитячих закладів. Важко однозначно сказати що більш позитивно вплине на дитину, -- наявність матері біля дитини, чи більш комфортні умови життя дитини на волі серед родичів але без матері.

Існує і виключення із вказаного загального правила. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері.

Крім наведених особливостей, законодавець також передбачає можливість для жінок проживати за межами виправної колонії (ст. 142 КВК). Така можливість існує за певних умов. Зокрема, необхідно, щоб жінка сумлінно ставилася до праці (у разі її наявності) і додержувалася вимог режиму. У цьому разі, за постановою начальника виправної колонії і за погодженням із спостережною комісією, може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

Під час проживання за межами колонії жінки перебувають під наглядом адміністрації колонії і їм дозволяється:

— оселятися поблизу виправної колонії і перебувати під наглядом адміністрації колонії;

— носити одяг, прийнятний у цивільному вжитку, мати при собі гроші, мобільні телефони, аксесуари до них та цінні речі;

— без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами, користуватися мобільним зв'язком за свій рахунок;

— користуватися правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;

— у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я;

Після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами засуджені жінки виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання. Специфіка відповідальності засуджених жінок відрізняється тим, що законодавець встановлює додаткові критерії такої відповідальності, а саме критерій систематичності та критерій злісності порушення. Отже, якщо жінка порушує режим, але ці порушення не є систематичними або злісними, то вона не може бути позбавлена права проживати за межами виправної колонії

Размещено на Allbest.ru