Проблеми реалізації державної політики щодо протидії правопорушенням у галузі екології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

Проблеми реалізації державної політики щодо протидії правопорушенням у галузі екології

Даценко О.Ф., старший викладач

кафедри права

Постановка проблеми. У Конституції України визнано найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров'я, права кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля, обов'язку держави щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримки екологічної рівноваги. Саме це вимагає вироблення та постійного удосконалення механізму реалізації в Україні належного екологічного правопорядку та протидії правопорушенням у цій галузі.

Зазначені питання неодноразово досліджувались у наукових працях українських вчених-правознавців. Однак, слід констатувати про наявність динаміки по збільшенню кількості екологічних правопорушень, що скоюються у нашій державі. Це свідчить про недостатньо дієвий наявний державний механізм протидії правопорушенням у досліджуваній галузі та вимагає пошуку нових методів протидії.

Виклад основного матеріалу. Дуже важливо сьогодні, коли країна взяла курс на членство у Європейському співтоваристві, Україна, як держава, має стати повноцінним партнером у питаннях вирішення глобальних і регіональних екологічних проблем у європейському і світовому співтоваристві.

Гострою є проблема необхідності переорієнтації зусиль з формування політики на її практичне проведення, удосконалення і наближення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища до європейського, зміцнення інституціонального потенціалу природоохоронної діяльності та створення ефективних інструментів екологічної політики шляхом:

розвитку національної системи управління навколишнім природним середовищем;

укріплення інституціональної спроможності системи управління навколишнім природним середовищем;

гармонізації національного екологічного законодавства про охорону навколишнього природного середовища з європейським та нормами міжнародного права;

удосконалення економічного та фінансового механізмів реалізації національної екологічної політики, визначення джерел фінансування; наукове забезпечення національної екологічної політики, що спрямовуватиметься на здійснення переходу України на принципи сталого розвитку тощо.

Правові засади екологічної політики закладено в Конституції України, яка визначає обов'язком держави забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, а також гарантує громадянам право на безпечне для життя і здоров'я довкілля [1, с. 3].

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки та протидії екологічним правопорушенням ґрунтуються, передусім, на положеннях статті І6 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Важливу роль у реалізації державної політики щодо протидії правопорушенням у галузі екології відіграє закріплене у Конституції України право (ст. 50 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища») громадян нашої держави на вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища та вільне отримання, використання, поширення і зберігання такої інформації. Обов'язок забезпечення надання даної інформації покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, діяльність яких може негативно вплинути або впливає на стан навколишнього природного середовища, життя та здоров'я людей.

Положення про порядок надання екологічної інформації (п. 3) визначає спосіб надання екологічної інформації центральними органами виконавчої влади та їх органами на місцях з метою реалізації права громадян, їх об'єднань, державних органів та юридичних осіб на інформацію:

отримання, зберігання, використання та поширення екологічної інформації усно, письмово або іншим способом;

систематичні публікації її в друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках тощо), доповіді про стан навколишнього природного середовища, поширення інформаційними службами державних органів та організацій, повідомлення її через засоби масової інформації, публічні виступи;

безпосереднє доведення її запитувачам за їх запитом, у тому числі з автоматизованих інформаційно-аналітичних екологічних систем, бібліотечних та архівних фондів, списків, реєстрів, кадастрів тощо.

Слід констатувати, що не дивлячись на нормативне закріплення обов'язковості оприлюднення за запитом важливої екологічної інформації, досить великий об'єм такої інформації не доводиться до населення або замовчується, хоча саме від стану навколишнього природного середовища залежить найважливіше - життя і здоров'я усього суспільства.

Необхідність уваги до актуальних та вкрай важливих питань у контексті підвищення ефективності державної політики щодо протидії правопорушенням у галузі екології пов'язане і з тим, що правопорушення, які скоюються в досліджуваній нами сфері, можуть мати досить серйозні наслідки для багатьох людей, у тому числі й майбутніх поколінь, а тому можуть нести загрозу і регіонального, держаного, міжнародного та планетарного масштабу, суттєво впливати на стан здоров'я населення.

Виходячи з цього, в Україні розроблені «Основні напрями державної екологічної політики». Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу «Довкілля для Європи» та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Разом з тим, розроблені напрями державної екологічної політики України у сфері охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів, забезпечення дотримання законодавства та протидії правопорушенням у цій галузі, на жаль, залишаються на папері. Відсутні чіткі та дієві механізми реалізації цих завдань, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в європейському екологічному процесі.

Тому державна політика у сфері протидії екологічним правопорушенням не буде ефективною, якщо відносини у інших сферах та галузях не будуть враховувати необхідності дотримання норм щодо захисту довкілля.

Зростаюча кількість порушень у сфері довкілля свідчить про необхідність розроблення більш жорстких механізмів протидії правопорушенням у сфері захисту довкілля. Це стало можливим внаслідок нарощування продуктивних сил без врахування екологічних наслідків, панування відомчого, споживацького підходів до розміщення нових виробництв, серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатньої уваги управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Саме тому є необхідним усвідомлення прямого зв'язку категорій «державна політика у галузі екології», «державна політика щодо протидії правопорушенням у галузі екології» та «профілактика правопорушень у галузі екології». Усі вони залежать від тих суспільно-світоглядних знань, які закладаються ще змалечку. Тому нагально важливими, особливо в час глобальних екологічних катастроф, є екологічне виховання населення починаючи з дошкільних навчальних закладів.

Усвідомлення екологічного виховання отримало своє втілення у Концепції екологічної освіти в Україні, затвердженої Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України № 13/6-19 від 20.12.2001 року, де одним з головних завдань екологічної освіти визначений розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Доречним було б закріплення необхідності отримання основ правових знань у галузі екології на законодавчому рівні. На сьогоднішній день ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна освіта розглядається лише як право наших громадян.

Закони, які регулюють відносини в галузі екології, умовно можна розподілити на дві групи: про навколишнє природне середовище і природоресурсове законодавство.

Стаття 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визначає протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Динаміка росту правопорушень у галузі екології на сьогодні досягла геометричної прогресії. Сьогодні вони становлять найпоширеніші протиправні діяння (забруднення атмосферного повітря, самовільне водокористування, самовільне надро користування, незаконна порубка лісу, забруднення та засмічення вод й інше) [2, с. 162].

Саме тому слід зупинитись на аналізі причин їх значного росту і насамперед вказати на недоліки законодавчого визначення механізму притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

К.А. Рябець виділяє такі чинники недосконалості законодавства про адміністративну відповідальність у галузях охорони навколишнього природного середовища [2, с. 163], що проявляють себе у відсутності: по-перше, спеціального досконалого, дієвого на практиці кодифікованого акта про адміністративні правопорушення, який відповідав би вимогам сьогодення; по-друге, правової регламентації притягнення винних юридичних осіб до адміністративної відповідальності; по-третє, чіткої процедури накладення адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення; по-четверте, чіткого порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення; по-п'яте, законодавчо закріпленої системи органів управління в галузях охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів; по-шосте, чітко визначеного переліку компетенції органів державного управління, громадських організацій у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування, в тому числі щодо застосування адміністративного примусу; по-сьоме, законодавчого закріплення участі громадськості у прийнятті рішень у галузі екології.

Порушення законодавства України у сфері екології передбачає імовірність настання дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та цивільно-правової відповідальності. Статтями 47-50, 52-53-1, 53-3-54, 59-77-1, 78-79, 80-83, 85, 86-1, 87, 89, 90-1, 91-1-91-4, 95, 153, 167, 188-5 передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства в цій сфері. Незалежно від адміністративної відповідальності законодавством передбачена цивільно-правова відповідальність, тобто, суб'єкти здійснення правопорушення у галузі екології зобов'язані відшкодувати матеріальну шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства. Порядок обчислення такої шкоди встановлюються окремими нормативно-правовими документами.

Існує і узагальнена практика застосування судами законодавства про відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля. Так, Пленум Верховного Суду України постановою від 26 січня 1990 р. «Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи» визначив порядок обчислення даної шкоди та її розмір у точній відповідності із встановленими таксами та методиками, передбаченими спеціальним екологічним законодавством [3].

А чи не простіше було б запобігти цим збиткам, щоб уникнути тривалих судових процесів тощо? Тому нагальним постає питання прийняття законодавчо визначених норм щодо профілактики вчинення екологічних правопорушень. Їх відсутність призводить до невизначеності механізму її реалізації жодними з органів, які б мали втілювати цю важливу функцію в життя.

Питанням природи адміністративних правопорушень в різних сферах і галузях приділяється достатньо велика увага у наукових дослідженнях, що підкреслює важливість створення в державі комплексного механізму протидії даним порушенням [4].

Під самим поняттям протидії правопорушенням у галузі екології слід розуміти різновид державного управління, цілісну систему соціально-економічних, організаційних, правових та виховних заходів, спрямованих на встановлення, знешкодження та нейтралізацію причин, умов і наслідків правопорушень, методів формування правомірної поведінки громадян загалом та посадових осіб зокрема. Діяльність щодо протидії правопорушенням у галузі екології реалізується за декількома напрямами, одним із яких є попередження та профілактика адміністративних проступків у досліджуваній нами сфері.

У галузі екології необхідним вбачається відшкодування не лише безпосередньо заподіяної шкоди. Слід розраховувати шкоду, що заподіюється внаслідок скоєння правопорушень, таким чином, щоб забезпечувалась можливість реалізації і відновлювальних робіт, спрямованих на поновлення лісів, тваринного та рослинного світу, очищення вод і т.ін. Окрім практичного значення, такі заходи слугуватимуть вагомим механізмом протидії правопорушенням у галузі екології.

Характер будь-яких суспільних відносин вимагає урегулювання та державного захисту. В одних випадках захист екологічних правовідносин забезпечується заходами організаційного характеру, до яких належать і заходи поновлення порушених прав, у других - адміністративно-попереджувального характеру, у третіх - припинення, у четвертих - відповідальності [5, с. 90].

Виходячи з цих положень, класифікація адміністративно-правових заходів протидії правопорушенням у галузі екології виглядає наступним чином:

заходи організаційного характеру: просвітянські заходи; інформаційні заходи; ідейно-виховні заходи;

заходи адміністративного примусу: попереджувальні заходи; заходи припинення; юридична відповідальність.

Для того, щоб розробити комплекс заходів, спрямованих на зниження темпів росту правопорушень у галузі екології, насамперед слід провести аналіз факторів, що спонукають до скоєння правопорушень, встановленні природи даного явища, характеристики його суб'єктів, структури тощо. Наразі актуальним залишається питання необхідності ведення обліку цього виду правопорушень, підтверджене деякими науковими дослідженнями [5, с. 152; 6, с. 122], оскільки наслідки таких правопорушень набувають великих масштабів та можуть мати тривалий негативний вплив. Без нормативно встановленого обліку важко визначати фактори правопорушень у зазначеній сфері, забезпечувати їх ефективну протидію та попередження.

Оскільки правопорушення у галузі екології є соціальним явищем, то діяльність лише правоохоронних та контролюючих органів щодо їх протидії у загальнодержавному механізмі недопущення скоєння таких вбачається недостатньою і потребує комплексного застосування соціальних, правових, економічних, організаційних та інших заходів зі сторони держапарату.

На вчинення правопорушень впливають: а) чинники, які формують у порушника зневажливе або легковажне ставлення до встановлених правил, обов'язків, недисциплінованість, егоїстичне протиставлення особистих інтересів громадським; б) обставини, які сприяють виникненню ситуацій, що породжують ту чи іншу неправомірну поведінку (наприклад, відсутність контролю, або його недостатність, за виконанням чинного законодавства України). Існують також соціальні й індивідуально-особисті передумови вчинення адміністративних правопорушень [7, с. 14].

На сьогоднішній день основним механізмом протидії правопорушенням у галузі екології є виявлення правопорушень та їх припинення, безпосередньо притягнення винних до відповідальності. Однак здійснювати реагування на скоєне правопорушення виключно шляхом застосуванням адміністративних заходів відповідальності недостатньо.

Протидія правопорушенням у галузі екології має включати у себе заходи попередження даних соціальних явищ, ліквідацію причин і умов, які сприяють їх здійсненню.

Протидія правопорушенням у галузі екології відзначається необхідністю застосування комплексного характеру, системного використання правових, економічних, організаційних, технічних та інших засобів та здебільшого має зосереджуватись на їх попередженні, шляхом:

виявлення причин та умов, які лежать в основі скоєних правопорушень;

застосування заходів щодо їх уникнення та припинення;

екологічна освіта населення;

виправлення порушників.

Перенесення центру ваги на профілактику важливо, насамперед, тому, що причини, які породжують адміністративні проступки, пов'язані з природою розвитку суспільства [5, с. 166].

Попередження правопорушень направлено на ліквідацію причин, які породжують проступки, і умов, які сприяють їх скоєнню, стає перепоною для заподіяння шкоди суспільним інтересам, в врешті-решт, дає змогу розв'язувати завдання боротьби з правопорушеннями з найменшими витратами для суспільства [8; 9]. Впливаючи на різні фактори, які обумовлюють здійснення адміністративних проступків, попереджувальна робота відрізняється комплексним характером, що створює надійну основу для наступу на такі правопорушення [10].

Висновки. Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити наступне:

Протидію правопорушенням у галузі екології слід розглядати як різновид державного управління, систему соціально-економічних, організаційних, правових та виховних заходів, основним завданням якої буде встановлення та усунення причин, умов і наслідків правопорушень шляхом формування правомірної поведінки громадян за декількома напрямами, одним із яких є попередження та профілактика правопорушень у досліджуваній сфері.

Одним з напрямків проведення профілактичної роботи є екологічне виховання, освіта, які повинні бути закріплені на законодавчому рівні. У свою чергу, екологічне виховання, освіта - єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен здійснюватися в комплексі, з врахуванням науково обґрунтованих методичних вимог.

У комплексному застосуванні механізму протидії правопорушенням у сфері екології головна роль має бути відведена їх попередженню. Впливаючи на різні фактори, які обумовлюють здійснення адміністративних проступків, попереджувальна робота відрізняється комплексним характером, що створює надійну основу для попередження вчинення правопорушень.

Література

законодавство навколишній середовище

1. Екологічне законодавство України: 36. нормат. актів / Відп. ред. І.О. Заєць. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 416 с.

2. Рябець К.А. Адміністративно-правове регулювання екологічної діяльності: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / К.А. Рябець. - К, 2006. - 204 с.

3. Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.01.1990 р. // Екологія і закон (екологічне законодавство України). Книга 2. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 447-454.

4. Городинская В.С., Иванов В.Ф. Природа. Человек. Закон. - М.: Юрлит, 1990. - С. 38.

5. Коваленко Л.П. Адміністративно-правові заходи охорони навколишнього природного средовища: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Л.П. Коваленко. - X., 2003. - 197 с.

6. Русу С. Історія розвитку деліктних зобов'язань в Україні // Право України. - 2001. - № 2. - С. 120-124.

7. Куян І.А. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07. - К., 2001. - 20 с.

8. Правовые проблемы экологии // Сб. обзоров. - М.: Юриздат, 1980. - С. 304.

9. Емельянов С.А. Предупреждение правонарушений средствами общего надзора. - М.: Наука, 1980. - С. 25.

10. Подобедов Н.С. Природные ресурсы Земли и охрана окружающей среды: Учебник для вузов. - М.: Недра, 1985. - С. 36.

Размещено на Allbest.ru