Органи і установи виконання покарань

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Органи і установи виконання покарань

Загальна характеристика кримінально-виконавчої служби України.

поняття кримінально-виконавчої служби України;

структура і чисельність кримінально-виконавчої служби України;

органи і установи, які не входять до кримінально-виконавчої служби України.

Управління кримінально-виконавчою службою. Органи виконання покарань та їх компетенція.

центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань;

структура центрального органу та територіальних органів;

завдання та компетенція центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань;

інші органи виконання покарань, їх компетенція.

Установи виконання покарань.

поняття та система (види) установ виконання покарань;

просторова структура колонії;

організаційна структура колонії;

загальна характеристика установ окремих видів.

Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами та установами.

Література: Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. № 1129-ІУ із змінами та доповненнями; Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ (Законом України від 4 листопада 2010 року № 2677-УІ цей Закон викладено у новій редакції із змінами та доповненнями); Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. № 2713-ІУ із змінами та доповненнями; Закон України «Про Державну виконавчу службу» від 24.03.1998 р. № 202/98-М із змінами та доповненнями; постанова Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 225 «про затвердження положення про Державну пенітенціарну службу України».

1.1 Загальна характеристика кримінально-виконавчої служби України

Діяльність, спрямована на виконання кримінальних покарань, посідає значне місце в справі реалізації державної політики у сфері виконання покарань. Ця діяльність є виразом державного примусу та має специфіку. Тому у кожній державі створена система органів, на які покладено виключно виконання покарань.

Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством.

Згідно зі ст. 51 Кримінального кодексу України існують такі види покарань (12 видів покарань):

— штраф;

— позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

— конфіскація майна;

— арешт;

— обмеження волі;

— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

— позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчу службу нашої держави. кримінальний покарання компетенція службовий

Органи, які входять до КВС утворюють певну систему, мають всі ознаки системного явища. Система -- це множинність елементів, які перебувають у відносинах та зв'язках між собою та утворюють єдність та цілісність. Що стосується КВС, то її елементами є саме органи і установи, які знаходяться у відносинах підпорядкованості між собою. Така властивість КВС дозволяє належним чином керувати нею.

Відповідно до діючого законодавства (ст. 11 КВК України) кримінально-виконавчу службу України складають органи та установи виконання покарань.

Таким чином, кримінально-виконавчу службу можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.

Виходячи із змісту Закону «Про Державну КВС України» можна ствреджувати, що КВС -- це не тільки система органів та установ держави, але й певна єдність, яка забезпечена відповідними механізмами реалізації державної політики у сфері виконання покарань.

Але існують окремі органи, які виконують певні види кримінальних покарань і не входять до Державної кримінально-виконавчої служби. Йдеться, перш за все, про органи Державної виконавчої служби України, спеціальні військові частини (дисциплінарний батальйон, гауптвахта).

Повертаючись до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» потрібно вказати, що цей закон врегулював такі питання як: загальна структура і чисельність державної кримінально-виконавчої служби України, правовий статус персоналу кримінально-виконавчої служби, права та обов'язки посадових і службових осіб кримінально-виконавчої служби, правовий та соціальний захист персоналу кримінально-виконавчої служби України, питання фінансування та забезпечення кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до ст. 11 КВК України органами виконання покарань є: Державна пенітенціарна служба України, її територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець відносить такі організації, які перш за все, здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції і їх діяльність не пов'язана з безпосереднім утриманням засуджених.

Очолює кримінально-виконавчу службу Державна пенітенціарна служба України (далі -- ДПтС).

До установ виконання покарань належать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

Виконання кримінального покарання у виді конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, а ні установою виконання покарань.

Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої служби України.

Крім того, до кримінально-виконавчої служби відносяться слідчі ізолятори, заклади охорони здоров'я, воєнізовані формування, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої служби законами України «Про чисельність кримінально-виконавчої служби України» та «Про державну кримінально-виконавчу службу України». Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці організації серед органів або установ виконання покарань.

Таким чином, зі змісту закону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.

Ключовими ознаками органів та установ виконання покарань є:

виключний характер діяльності -- виконання покарань;

здійснення визначених функцій -- управлінських та адміністративно-господарських (органи виконання покарань) та виконавчо-розпорядницьких (установи виконання покарань).

Персонал, який забезпечує діяльність органів та установ виконання покарань, має статус державних службовців. Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлює, що загальна чисельність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби визначається відповідно до закону. на сьогодні єдиним законом, який регулює питання встановлення чисельності персоналу, який забезпечує діяльність органів та установ, які входять до складу кримінально-виконавчої служби є Закон України «Про чисельність кримінально-виконавчої служби України». Цей закон вимагає, що кількість цього персоналу визначається в розмірі 33% від кількості осіб, які утримуються в установах виконання покарань. Ця вимога поширюється на виправні колонії, виховні колонії, слідчі ізолятори, виправні центри, арештні доми та інші органи і установи, які входять до складу кримінально-виконавчої служби. Що стосується кримінально-виконавчих інспекцій, то кількість персоналу визначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції. Частина 4 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» закріплює положення, згідно з яким штатна чисельність персоналу установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і кримінально-виконавчої інспекції, встановлена на рік, залишається незмінною протягом року, незалежно від зміни чисельності осіб, які тримаються в цих установах, слідчих ізоляторах або перебувають на обліку в зазначеній інспекції.

Виходячи з положень вказаних вище законів, можна дійти висновку, що деякі органи та установи, хоча і здійснюють діяльність пов'язану з триманням правопорушників на протязі деякого проміжку часу, але вони не є а ні колоніями, а ні будь-якими іншими органами або установами виконання покарань. До таких органів та установ можна віднести ізолятори тимчасового тримання, транзитно-пересильні ізолятори, приймачи-розподільники для неповнолітніх, притулки для неповнолітніх. Правовий статус та порядок діяльності таких установ визначений окремими нормативними актами.

Як було вказано вище ці органи та установи не є кримінально-виконавчими установами і пояснюється це, перш за все, тим що перелічені органи та установи не здійснюють діяльності, пов'язаної з виконанням і відбуванням кримінальних покарань. Вони виконують інші функції, починаючи з виховних та освітніх і закінчуючи виконанням адміністративних стягнень.

Свою діяльність органи та установи виконання покарань організовують відповідно до закону та принципів кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавчій службі України притаманна єдність, її побудовано за принципами субординації та підпорядкованості, відповідності діяльності вимогам закону, відкритості діяльності органів та установ для громадськості, відповідальності органів та установ кримінально-виконавчої системи.

Органи і установи виконання покарань спрямовують свою діяльність на досягнення цілей, які стоять перед кримінальним покаранням, на досягнення мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, а також намагаються досягнути виправлення та ресоціалізації засудженого за допомогою тих засобів, які надані цим органам та установам законом.



1.2 Управління кримінально-виконавчою службою

Органи виконання покарань та їх компетенція

Кримінально-виконавчій службі України притаманні всі ознаки системного явища. Оскільки служба утворюється із множинності елементів, які перебувають у взаємовідносинах, вона має ознаки керованості.

Управління кримінально-виконавчою службою покладено на Державну пенітенціарну службу України, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, виконує правозастосовні та правоохоронні функції, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України. Служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Треба відзначити, що діяльність Служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції. Це положення вказує на те, що діяльність кримінально-виконавчої служби узгоджується і знаходиться у зв'язку з діяльністю органів юстиції.

Будь-який процес управління передбачає здійснення організуючої, виконавчої, розпорядчої та адміністративно-господарчої діяльності певним органом. Оскільки кримінально-виконавчу службу складає множинність елементів, тобто органів та установ виконання покарань, Служба, керуючи ними, здійснює цілу низку функцій: планування, організація, загальне керівництво, оперативне розпорядження, прогнозування, регулювання, облік та контроль. Але процесу управління кримінально-виконавчою службою, притаманні і специфічні функції, зокрема, функція виконання кримінальних покарань. Ця функція є визначальною у всій діяльності органів та установ виконання покарань, оскільки ці органи, як уже вказувалося, наділені спеціальним статусом та зайняті спеціальною діяльністю -- виконанням кримінальних покарань. З метою реалізації, насамперед, саме цієї функції Служба у ході здійснення управління кримінально-виконавчою службою, вступає у різноманітні правовідносини з метою задоволення всіх потреб кримінально-виконавчої служби. Ці правовідносини торкаються галузей адміністративного, господарського, цивільного, кримінального, трудового права. принцип субординації та підпорядкованості органів та установ виконання покарань передбачає можливість управління кожним органом або кожною установою виконання покарань підпорядкованими їм процесами на відповідному рівні. У цій сфері такі органи або установи наділені владними повноваженнями щодо управління підпорядкованими їм процесами.

Таким чином, відповідно до функцій, які покликаний виконувати орган управління, повноваження Служби можна поділити на:

— повноваження з планування, організації та вдосконалення служби;

— повноваження щодо загального керівництва служби;

— повноваження щодо оперативного розпорядження справами служби;

— повноваження щодо прогнозування розвитку та діяльності служби;

— повноваження щодо забезпечення охорони прав людини та засуджених.

Служба є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням. Крім того, цей орган має спеціальний статус. Специфіка статусу обумовлена завданнями, які законодавець ставить перед Службою, а також тим, що цей орган не виконує більше ніяких функцій.

Основними завданнями Служби є:

— реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

— внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

— забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

— контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

Для виконання покладених на неї завдань Служба наділена необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав.

Діяльність Служби спрямовується Кабінетом міністрів через Міністра Юстиції. Для цього на Службу покладена низка обов'язків:

— подає Міністрові юстиції пропозиції щодо визначення основних напрямів діяльності територіальних органів управління ДПтС, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ та організацій, утворених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби (далі -- органи і установи);

— аналізує результати діяльності органів і установ, готує на їх основі та подає Міністрові юстиції пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування органів і установ;

Служба в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мін'юсту видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Рішення Служби, прийняті в межах її повноважень, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, а також громадянами.

Структура Служби. Очолює її Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції.

Голова ДПтС має двох заступників, у тому числі одного першого, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДПтС, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у ДПтС може утворюватись колегія.

Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу.

Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у ДПтС можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.

Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів приймає Голова ДПтС.

Кількісний та персональний склад колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і положення про них затверджує Голова ДПтС.

Граничну чисельність персоналу апарату ДПтС затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру апарату ДПтС затверджує її Голова за погодженням із Міністром юстиції.

Штатний розпис, кошторис апарату ДПтС затверджує її Голова за погодженням із Мінфіном.

На сьогодні структура центрального апарату ДПтС затверджена відомчими нормативними актами ДПтС, зокрема наказом ДПтС від 18.07.2011 № 243 «Про розподіл повноважень між першим заступником та заступником Голови Державної пенітенціарної служби України», і є такою:

Апарат ДПтС складається з:

-- голови, першого заступника голови та заступника голови;

Департамент організаційно-аналітичного, документального та правового забезпечення, включає такі підрозділи:

відділ організаційно-аналітичної роботи та планування; відділ контролю та інспектування; відділ документального забезпечення, архівної справи та розгляду звернень громадян; відділ правового забезпечення; відділ підготовки та супроводження державних закупівель.

Департамент охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень складається з:

управління охорони та діяльності служб: відділ охорони та діяльності чергових частин; відділ діяльності підрозділів спецпризна- чення, служби пожежної безпеки та озброєння;

управління режиму, нагляду і безпеки: відділ нагляду і безпеки; відділ діяльності слідчих ізоляторів;

управління контролю за виконанням судових рішень: відділ розподілу та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі; відділ екстрадиції, роботи з іноземцями та виконання указів Президента України з питань помилування.

Департамент технічної служби. До складу департаменту входять:

відділ інженерно-технічних засобів охорони; відділ телекомунікації та зв'язку;

відділ інформатизації та комп'ютерних мереж; відділ дослідження та впровадження передових технологій.

Департамент бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення:

відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності; відділ фінансового забезпечення; відділ оплати праці та соціально- трудових відносин; відділ зведеної звітності та аналізу.

Департамент по роботі з персоналом. До складу департаменту входить управління по роботі з персоналом, яке має відділи: відділ організаційно-штатної роботи та комплектування; відділ проходження служби; відділ навчальних закладів і професійної підготовки кадрів; відділ виховної та соціально-психологічної роботи з персоналом.

Департамент охорони здоров'я та медико-санітарного забезпечення:

відділ медичного забезпечення; відділ контролю за лікарськими засобами;

санітарно-епідеміологічний відділ; відділ організації лікувально-профілактичної роботи.

Департамент кримінально-виконавчої інспекції та соціально- психологічної роботи з засудженими має такі відділи:

відділ організаційно-методичного забезпечення кримінально-виконавчої інспекції; відділ моніторингу діяльності кримінально-виконавчої інспекції; відділ соціально-виховної та психологічної роботи з засудженими; відділ діяльності виховних колоній, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених.

Департамент виробничої діяльності та ресурсного забезпечення. До складу департаменту входять:

управління виробничої діяльності: відділ з керівництва підприємствами установ та організації виробничої діяльності; відділ маркетингу та збуту продукції; відділ з керівництва підприємствами сільськогосподарського профілю; відділ економічного аналізу та прогнозування діяльності підприємств; технічний відділ;

управління ресурсного забезпечення: відділ матеріально-технічного забезпечення; відділ продовольчого забезпечення; відділ речового та комунального забезпечення; відділ енергозабезпечення та інженерних мереж; відділ нагляду за охороною праці та навколишнього середовища.

Управління внутрішньої безпеки та протидії корупції має такі відділи: відділ внутрішньої безпеки; відділ з питань запобігання та протидії корупції.

Управління внутрішнього аудиту складається з наступних відділів:

відділ аудиту ефективності та координації діяльності підпорядкованих підрозділів внутрішнього аудиту; відділ аудиту відповідності та фінансового аудиту.

Управління оперативно-розшукової роботи. До складу управління входять:

відділ оперативно-розшукової роботи в установах виконання покарань; відділ з обліково-реєстраційної роботи; відділ забезпечення оперативно-розшукової діяльності у слідчих ізоляторах.

Управління зовнішніх комунікацій складається з:

відділ взаємодії із засобами масової інформації; відділ зв'язків з громадськістю та міжнародної діяльності.

Відділ режимно-секретної роботи не має поділу на структурні підрозділи.

Сектор мобілізаційної роботи та цивільної оборони також є цілісним структурним утворенням.

Державна пенітенціарна служба України має територіальні органи управління -- управління (відділи) Державної пенітенціарної служби України в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Голова Служби приймає рішення про утворення, реорганізацію і ліквідацію територіальних органів управління Служби. Ці органи забезпечують виконання кримінальних покарань на відповідній території, реалізують рішення і накази Служби на місцях, у межах своєї компетенції здійснюють поточне керівництво органами та установами виконання покарань у межах відповідної області (району, міста), інформують центральний апарат Служби про стан органів та установ виконання покарань відповідної території, виконують інші функції щодо забезпечення діяльності кримінально-виконавчої служби. Очолює управління начальник, який призначається на посаду Головою Служби за погодженням з головами місцевих держадміністрацій. Крім того, Голова затверджує структуру і штатний розпис територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів і закладів охорони здоров'я та положення про них, визначає порядок надання та застосування найменувань установ виконання покарань та слідчих ізоляторів.

До органів виконання покарань віднесена також кримінально-виконавча інспекція.

Кримінально-виконавча інспекція -- це орган виконавчої влади, підпорядкований Державній пенітенціарній службі України, який відповідно до законодавства здійснює діяльність з виконання кримінальних покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.

Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням.

Структура і штатний розпис кримінально-виконавчої інспекції затверджується Головою Служби. У своїй діяльності кримінально-виконавчі інспекції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Служби. Органи інспекції при виконанні покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп.

Очолює кримінально-виконавчу інспекцію начальник. Кількість персоналу інспекції визначається в розмірі 5% від кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції.

1.3 Установи виконання покарань

Установи виконання покарань -- це такі організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань, пов'язаних з фізичною ізоляцією засуджених від суспільства. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

У межах визначених законом,виконання кримінальних покарань, пов'язаних з ізоляцією від суспільства також здійснюють військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

З наведеного визначення випливає, що оскільки виключною діяльністю виправних, виховних установ та арештних домів є виконання відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належать до установ виконання покарань. Військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконання деяких видів кримінальних покарань. Крім того, військові частини здійснюють функції організації та забезпечення несення військовозобов'язаними служби, державна виконавча служба здійснює примусове виконання рішень судів у цивільних та господарських справах, а також інших рішень судів. Тому ці органи не є установами виконання покарань.

До того ж органи та установи виконання покарань здебільшого утворюються Службою. Що стосується військових частин, гауптвахт і дисциплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборони України.

Зупинимось докладніше на кожному з видів установ виконання покарань та інших органах, які виконують деякі види кримінальних покарань.

Арештні доми -- це вид установ виконання покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання пов'язаний з позбавленням волі, то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляції засуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім повинен мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.

Вимоги до створення та внутрішньої і просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Кримінально-виконавчі установи -- це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а також довічне позбавлення волі. Діяльність з виконання вказаних покарань є основним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системі установ виконання покарань. Пояснюється це тим, що покарання у виді позбавлення волі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективніших покарань. У кримінально-виконавчих установах утримується переважна кількість засуджених до позбавлення волі.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально- виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально- виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки.

Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавлення волі (ст. 92 КВК України). Ця вимога спрямована на забезпечення ізоляції, запобігання негативному впливу, який може справити на засудженого вперше особа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефекту від покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ. Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.

Кримінально-виконавчі установи мають статус юридичних осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної особи.

Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України та підзаконними нормативними актами, зокрема Служби і Міністерства юстиції.

Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова -- для мешкання засуджених; виробнича -- для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

Відповідно до п. 7 розділу 2 Правил внутрішнього розпорядку (наказ Департаменту № 257 від 25.12.2003 р.) територія колоній розмежовуються на дільниці, які ізолюються одна від одної. У колоніях різних видів існують різні дільниці (КДР, ресоціалізація, посилений контроль, соціальна реабілітація, соціальна адаптація (для неповнолітніх)).

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників, приміщення для проведення духовної роботи та здійснення релігійних обрядів, майстерня для ремонту одягу та взуття, кімната для приймання засуджених та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.

На території установи ізольовано обладнуються приміщення камерного типу (пКТ) і дисциплінарного ізолятора (ДІЗО).

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

Нормативними актами Департаменту, зокрема правилами внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Організаційна структура кримінально-виконавчої установи. Очолює установу начальник, який має заступників. начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи -- оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантська та медична служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконує конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

Наступною організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодші інспектори.

Як вже вказано, кримінально-виконавчі установи поділяються на виправні колонії та виправні центри.

Виправні колонії -- це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Служба в особі відповідних комісій з питань розподілу (регіональні комісії).

Виховні колонії -- це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх. Їх організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду.

Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України).

Військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони. Дисциплінарні батальйони призначені для виконання покарання у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначається Міністерством оборони України.

1.4 Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами та установами

Реалізуючі цілі кримінального покарання та завдання, які стоять перед кримінально-виконавчим законодавством і виконанням покарання, кримінально-виконавчі установи взаємодіють з багатьма органами держави, підприємствами та установами. Зумовлено це насамперед тим, що у своїй діяльності кримінально-виконавчі установи стають учасниками різноманітних правовідносин.

Відповідно до правовідносин, учасниками яких є кримінально-виконавчі установи, можна виділити такі групи форм їх взаємодії з органами держави, підприємствами та установами.

Кримінально-процесуальні правовідносини -- взаємодія з органами дізнання, слідства та суду. Взаємодія з органами слідства та дізнання перебуває у сфері тримання осіб, щодо яких застосований запобіжний захід у виді взяття під варту, органи слідства та дізнання допомагають кримінально-виконавчим установам у вивченні особи засудженого, причин та умов, що сприяють вчиненню злочину.

Діяльність органів та установ виконання покарань пов'язана з діяльністю судів. На підставі визначеного судом виду та розміру кримінального покарання Департамент здійснює розподілення засуджених за видами кримінально-виконавчих установ та інформує суд про місце відбування засудженим покарання, а також про будь-які подальші переміщення засуджених з однієї установи до іншої або про їх дострокове звільнення. Взаємодія можлива також з приводу необхідності зміни, перегляду та скасування вироку суду або встановлення адміністративного нагляду за засудженим.

Наглядові правовідносини -- взаємодія з органами внутрішніх справ щодо встановлення та здійснення адміністративного нагляду, а також з органами прокуратури. У разі встановлення адміністративного нагляду на підставі матеріалів кримінально-виконавчих установ ці установи направляють постанову суду про встановлення адміністративного нагляду для виконання органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем проживання у день звільнення такої особи.

Кримінально-виконавчі установи підлягають нагляду з боку органів прокуратури. прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень проводять перевірки відповідності закону діяльності органів та установ виконання покарань.

Взаємодія з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення з питань підготовки засуджених до звільнення та надання допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні особам, які звільнені з місць позбавлення волі.

Господарські правовідносини -- взаємодія з фізичними та юридичними особами з метою отримання прибутку від господарювання для забезпечення діяльності відповідної кримінально-виконавчої установи

Размещено на Аllbеst.ru

...