Правове регулювання договору дарування

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра цивільно - правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Цивільне та сімейне право»

на тему: «ДОГОВІР ДАРУВАННЯ»

Студент

Щитник О.А.

Керівник

Хуткий О.В.

Черкаси 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

1.1 Правове регулювання договору дарування

1.2 Предмет договору дарування

1.3 Форма договору дарування

1.4 Сторони в договорі дарування

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ДАРУІВННЯ ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2.1 Прийняття дарунка

2.2 Одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

2.3 Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

РОЗДІЛ 3. ПОЖЕРТВА ЯК РІЗНОВИД ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

3.1 Пожертва , як форма договору дарування

3.2 Права пожертвувача

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з наріжних засад існування України як незалежної демократичної держави є непорушність власності та свобода розпорядження об'єктами права власності. Реалізація конституційних прав власника здійснюється за допомогою різноманітних цивільно-правових договорів, у тому числі й тих, які забезпечують безоплатне передання майна. Основним договором такої спрямованості є договір дарування.

У ретроспективному аспекті можна відзначити, що як правовий феномен договір дарування має багатовікову історію. Проте його загальна конструкція постійно розвивалася та збагачувалася. Цей процес знайшов свій наочний вияв і в новітній кодифікації цивільного законодавства України. У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 01 січня 2004р. (далі ЦК України) легальна конструкція договору дарування набула нового змісту. Це виявилося не лише у формальному збільшенні кількості правових норм, що складають інститут договору дарування, а й у створенні нових моделей цього договору, урізноманітненні його видів, розширенні меж правової ініціативи учасників цивільних відносин у сфері безоплатного передання майна у власність. Разом з тим новий ЦК України не розв'язав усіх проблем укладення та виконання договору дарування; не всі законодавчі новели можна визнати обґрунтованими та чітко визначеними, деякі з них потребують змін або подальшого вдосконалення.

Отже, вищевикладене дає підстави вважати обрану тему актуальною, а проведення її дисертаційного дослідження необхідним.

Мета і завдання дослідження.

Метою цього дослідження є виявлення та аналіз окремих проблем теоретичного та практичного характеру, безпосередньо або опосередковано пов'язаних з договором дарування. Теоретичні проблеми стосуються розуміння сутності договору дарування та його місця в системі цивільного права України та зобов'язального права, зокрема. Практичні - постають під час застосування тих чи інших норм договору дарування, які остаточно не вироблені або суперечать окремим положенням цивільного та іншого законодавства. Проведений аналіз забезпечить можливість обґрунтованого й послідовного корегування виявлених проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

· дослідження історично-правового генезису договору дарування та соціально-політичних передумов, що визначали цей процес;

· з'ясування сутності договору дарування, його правової природи як соціально-правового явища;

· виявлення теоретичних проблем, прогалин у законодавстві та правових колізій, що існують у межах правової регламентації договору дарування;

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, виконанням та припиненням договору дарування.

Предмет роботи складають комплекс правових норм, що утворюють інститут договору дарування, а також теоретичні положення та практично-прикладні проблеми, безпосередньо пов'язані з договором дарування.

Методи дослідження. Методологічне підґрунтя складається із загальнонаукових та спеціально-юридичних методів пізнання соціально-правових явищ.

За допомогою методу норми договору дарування розглядалися в усій їх складності й суперечливості та єдності їх засад. Історичний метод використовувався при дослідженні витоків договору дарування та поглядів цивілістів різних часів щодо цього договору. Метод узагальнення використовувався для виявлення чинників, що ускладнюють застосування норм щодо розірвання вже укладеного договору дарування.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

1.1 Правове регулювання договору дарування

Правове регулювання договору здійснюється главою 55 Цивільний кодекс України та іншими актами.

Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний або консенсуальний, безоплатний.

Сторонами договору є дарувальник та обдаровуваний. Батьки (усиновлювачі), опікуни та піклувальники не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо передбачено засновницьким документом дарувальника [9, c.341].

Однак це положення не поширюється на право юридичної особи укласти договір пожертви.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким є майно (дарунок).

Форма договору -- усна або письмова. Згідно ст. 719 ЦК договір дарування укладають так:

* дарування предметів особистого користування та побутового призначення -- усно;

* дарування нерухомої речі -- у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню;

* дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому -- в письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним;

* дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, -- у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно;

* дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, -- у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. Як правило, реальний договір дарування не породжує ніяких зобов'язальних відносин. Тому мова може йти лише про зобов'язання, яке виникає із консенсуального договору дарування.

Головним обов'язком дарувальника є передання дарунка обдарованому, яке може бути здійснено шляхом: а) безпосереднього вручення речі; б) символічної передачі (наприклад, вручення ключів, макетів тощо); в) передачі документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.

Дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття [5, ч. 3 ст. 722 ЦК].

Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка в майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК). Крім того дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдарованому, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдарованому.

Дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо), якщо це передбачено договором.

А в разі порушення обдарованим покладеного обов'язку дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -- відшкодування його вартості (статті 725--726 ЦК).

Обдарований має право відмовитися від прийняття дарунка в будь-який час до передачі дарунка і без обґрунтування причин такої відмови (ч. 2 ст. 724 ЦК) [2].

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування протягом 1 року, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим, у таких випадках (ст. 727 ЦК):

1) якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, при цьому предметом дарування були нерухомі речі чи інше особливо цінне майно. Якщо обдарований учинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування;

2) якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

3) якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, цю річ може бути знищено або істотно пошкоджено.

ЦК України виділяє такі різновиди договору дарування:

* договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому;

* договір пожертви.

Особливості договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому: а) має консенсуальний характер; б) укладається в письмовій формі; в) зміст договору має містити умову про конкретну особу -- обдарованого, а також умову про конкретний предмет дарування [2].

1.2 Предмет договору дарування

Предметом договору дарування можуть бути речі - рухомі та нерухомі, а також різні майнові права, яким дарувальник має право розпорядитися. При цьому в залежності від того, яка річ буде предметом договору дарування - рухома чи нерухома, наявними будуть особливості оформлення такого дарування.

Речі, що є предметом договору дарування, не повинні бути вилучені з цивільного обороту, а тому можуть перебувати у власності особи. Тобто при даруванні необхідно додержуватися спеціальних правил, передбачених для набуття права власності на деякі види майна (наприклад, на вогнепальну зброю, на об'єкти, що визнані пам'ятками історії та культури тощо).

Такі правила, наприклад, встановлені додатком N 2 до Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. Дарування речей, що обмежені у цивільному обігу, не повинно порушувати їх спеціального правового режиму. Речі, для володіння та користування якими вимагається наявність дозволу (ліцензії), можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий дозвіл [10, c.65].

Серед майна, що може бути предметом договору дарування, специфічним є такий дарунок, як майнові права. Такі майнові права можуть бути такими, що вже є у володінні дарувальника на момент укладення договору (наприклад, звільнення обдарованого від обов'язку сплатити борг на користь дарувальника), та такими, що можуть виникнути у нього в майбутньому (наприклад, у зв'язку зі здійсненням права інтелектуальної власності тощо). Крім того, майнові права можуть мати зобов'язальну та речову природу. Речові правовідносини відрізняються від зобов'язальних своїм об'єктом, щодо якого відбувається певна діяльність суб'єктів права.

Розділ II ЦК України визначає коло речових прав, і всі вони можуть виступати у якості предмета договору дарування.

Проте такі майнові права, що нерозривно пов'язані з особою їх володільця, не можна ні подарувати, ні відчужити будь-яким іншим способом. До таких майнових прав належать: право на одержання аліментів, пенсійних та інших виплат, що мають особистий характер, а також право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я.

Водночас, слід звернути увагу на те, що певні види майнових прав, наприклад, такі як сервітути, не можуть передаватися самостійно без речі, щодо користування якою вони встановлені [15, c.435].

Аналогічним чином можна подарувати права, що надані цінними паперами; такі права підлягають відчуженню лише разом із цінним папером, Зокрема, відповідно до вимог ч. ч. 3 та 5 ст. 197 ЦК України для передачі іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі, а для передачі прав за ордерним цінним папером необхідно вчинити на цьому папері передавальний напис (індосамент).

1.3 Форма договору дарування

Форма договору дарування визначається його змістом та має відповідати загальним положенням ЦК про форму правочинів (ст. ст. 205 - 210 ЦК).

Коментована норма передбачає, що форма договору дарування буде залежати від виду майна, що є предметом договору та від ціни дарунку. Крім того, форма договору дарування залежить від моменту його укладення. Усна форма є характерною для реального договору дарування.

Зокрема, в усній формі, у тому числі й шляхом вчинення сторонами договору конклюдентних дій, можуть укладатися договори дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Віднесення предметів до однієї із зазначених категорій залежить від мети використання речей (особистого або побутового використання) [16, c.784].

Вартість таких речей законом не обумовлена, а тому, вона може бути будь-якою, що у свою чергу, не суперечить загальним положенням цивільного законодавства про форму правочинів.

Незважаючи на те, що ст. 208 ЦК встановлює обов'язкову письмову форму для правочинів, які вчиняються між фізичною та юридичною особами, а також для правочинів фізичних осіб між собою на суму понад двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, у випадках коли момент вчинення правочину збігається з моментом його повного виконання, зазначене правило не застосовується (ч. 1 ст. 206 ЦК).

Відповідно до ч. 2 коментованої статті та загальним правилам ЦК (ст. 209) договір дарування нерухомості підлягає оформленню його у письмовій формі та виключно нотаріальному посвідченню.

Дана форма договору дарування нерухомих речей не залежить від суб'єктного складу такого правочину. У цьому випадку на такі договори поширюють дію загальні вимоги цивільного законодавства про передачу і оформлення прав власності на нерухоме майно.

До правових наслідків недотримання нотаріального посвідчення договору дарування валютних цінностей на суму понад п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян застосовується загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 220 ЦК, яким встановлено, що у випадку недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним [2].

1.4 Сторони в договорі дарування

Сторонами договору дарування є дарувальник та обдарований. Перший добровільно позбавляє себе певного майна, другий - набуває це майно. Якщо предметом договору дарування є річ, то обдарована особа набуває щодо неї право власності.

Необхідно підкреслити, що якщо сторони домовляються про передачу речі у майбутньому або про передачу прав, або про відмову дарувальника від права (що тягне звільнення обдарованого від майнової відповідальності), то обдарований набуває право вимоги до дарувальника. Якщо предметом договору дарування є певна річ, передача якої у момент у кладення договору є неможливою, вона може бути замінена борговим зобов'язанням про передачу речі в обумовлений сторонами строк.

Договір дарування - це цивільно-правовий договір, тому сторони його повинні бути дієздатними. Відповідно до коментованої норми ЦК сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальна громада - тобто сторонами даного правочину можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. При цьому слід враховувати встановлені законодавством обмеження щодо участі даних суб'єктів у цивільно-правових відносинах.

На можливість укладання договору дарування фізичними особами особливо впливає обсяг їх дієздатності. За недієздатних осіб правочини укладають їх законні представники [19, c.311].

Проте виключення складає норма ст. 31 ЦК, відповідно до якої малолітні особи (віком до 14 років), можуть виступати у якості обдаровуваних, оскільки вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, якими вважаються правочини, що спрямовані на задоволення побутових потреб особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість.

Такі правочини не спрямовані на отримання вигоди дарувальником та не вимагають нотаріального посвідчення. Інші правочини від імені малолітньої особи вчиняють їх батьки (усиновлювачі) чи опікуни.

Недієздатна особа відповідно до ст. 41 ЦК не може вчиняти жодних правочинів. Отже, договір дарування від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Таким чином, зміст статей ЦК, що стосуються обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб, безпосередньо поширюють свою дію і на договори дарування, в яких фізична особа з різними видами дієздатності може виступати у якості як дарувальника, так і обдарованого.

Причому якщо фізична особа - дарувальник повинна володіти відповідним обсягом дієздатності, то фізичною особою - обдарованою може бути будь-який громадянин незалежно від обсягу його цивільної дієздатності.

Виступати у якості дарувальника та обдарованого може також держава Україна, Автономна Республіка Крим в особі уповноважених органів із дотриманням вимог Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим та чинного законодавства України. Водночас положеннями ЦК (ст. ст. 167, 168) передбачено, що держава Україна, Автономна Республіка Крим діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин [1].

Набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки такі учасники договору дарування через органи державної влади та органи влади Автономної Республіки Крим у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. ст. 170, 171 ЦК).

Слід врахувати, що за загальним правилом батьки (усиновлювачі) та опікуни мають право укладати договори дарування від імені малолітніх та недієздатних осіб (ст. 177 Сімейного кодексу, п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) [7].

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ТА РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ДАРУІВННЯ ПРОБЛЕМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2.1 Прийняття дарунка

Статтею 722 ЦК зазначено що:

1. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

2. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдарованому, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдарованому.

3. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про відмову від його прийняття.

4. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Виникнення права власності на дарунок у обдаровуваної особи у більшості випадків відбувається в момент прийняття нею дарунку. Тобто коментована норма встановлює, що момент прийняття дарунку збігається у часі з моментом виникнення на нього права власності. Проте відповідно до загальних вимог ЦК у певних випадках право власності на річ до набувача може перейти лише після того, як правочину, на підставі якого така річ відчужується, буде надано встановлену законом форму.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 3, ч. 4 ст. 334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним [17, c.734].

Якщо ж договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, яка обов'язково застосовується до виникнення права власності та інших речових права на нерухомі речі ст. 182 ЦК). Тому у випадку укладення договору дарування, що вимагає нотаріального посвідчення, право власності у обдаровуваного на майно, яке є предметом такого договору, виникне лише з моменту нотаріального посвідчення договору.

Якщо ж предметом договору дарування буде нерухома річ, то право власності на неї у обдаровуваного виникне лише з моменту державної реєстрації договору. Такий перехід права власності від дарувальника до обдаровуваного буде мати місце завжди; навіть у тому випадку, коли дарунок фактично вже набагато раніше було передано від першого до другого [13, c.422].

2.2 Одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

Новим для цивільного законодавства є положення про те, що дарувальник може відмовитися від передання дарунка в майбутньому обдарованому, якщо після укладення договору його майновий стан значно погіршився.

У даному випадку законодавцем передбачено таку норму для захисту інтересів дарувальника при істотному погіршенні його майнового стану, інакше він повинен був би (згідно з даною статтею) або передати річ обдарованому, або відшкодувати її вартість, що було б дуже невигідно для матеріального стану його особисто та членів його сім'ї.

Тобто у даному випадку вбачається виняток із загального правила про обов'язкове передання дарунка обдарованому у майбутньому, передбаченого ст. 723 ЦК України. При виникненні спору між сторонами зазначеного договору, він може бути вирішений судом, при цьому дарувальнику необхідно буде підтвердити дійсне погіршення свого матеріального стану. При наданні суду такого підтвердження дарувальник звільняється від обов'язку, передбаченого таким договором дарування [2].

Як уже було зазначено, сторони мають право за певних обставин відмовитися від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому. Законодавцем передбачено також право обдарованого на відмову від договору дарування з обов'язком передати дарувальником дарунок. Обдарований має право відмовитися від дарунка у будь-який час, але тільки до прийняття дарунка. Якщо обдарований подарунок прийняв, він не може потім відмовитися від договору дарування та повернути річ, навіть якщо вона не потребує особливих умов зберігання та утримання.

2.3 Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

З виконанням договору дарування припиняється юридичний зв'язок між сторонами. Обдарована особа, безперечно, має право добровільно прийняти на себе обов'язок належного ставлення до дарувальника. Проте такий обов'язок має суто морально-етичний характер і не породжує відповідних юридичних наслідків, якщо обдарований неуважно ставиться до дарувальника, і такі обставини не можуть бути підставою для розірвання договору дарування.

Саме тому ЦК передбачено підстави для розірвання договору дарування - договір дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна може бути розірваний за вимогою дарувальника у випадку, якщо обдарований виявив грубу невдячність - умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей (ч. 1 ст. 727).

Якщо ж обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, то у цьому випадку вимагати розірвання договору дарування мають право його спадкоємці. Вимоги щодо розірвання можуть бути пред'явлені лише в тому випадку, якщо на момент цього пред'явлення дарунок є збереженим [11, c.275]. договір дарування пожертва угода

Дарувальник також має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Тобто законодавцем передбачено ще одну підставу для розірвання договору дарування дарувальником - це безповоротна втрата дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність (наприклад, як згадка).

Якщо річ, що становить історичну, наукову, культурну цінність, може бути знищена або істотно пошкоджена внаслідок недбалого ставлення обдарованого до неї, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування. Це обумовлено турботою дарувальника про майно, що має історичну, наукову та культурну цінність. Якщо дарувальник виявить факти недбалого ставлення до зазначених речей, він має вимагати розірвання договору в односторонньому порядку.

Умовою пред'явлення позову про розірвання договору дарування виступає збереження дарунку в натурі, на момент його пред'явлення.

Слід враховувати, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Однак момент, з якого починає обчислюватися цей строк захисту не встановлений. Видається, що необхідно звернутися до загальних положень щодо позовної давності. Згідно. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права і про особу, яка його порушила (обдарованого) [16, c.784].

Але щодо випадків вчинення злочину обдарованим навряд чи такий підхід є обґрунтованим, оскільки з огляду на принцип презумпції невинуватості особа вважається такою, що вчинила злочин, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї.

Таким чином, логічним виглядатиме висновок, що саме із моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно обдарованого слід обчислювати перебіг позовної давності. Внаслідок чого ч. 1 ст. 727 необхідно викласти в наступній редакції: «Дарувальник має право вимагати розірвання в судовому порядку договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, у випадку вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо це встановлено в судовому порядку».

Використання терміну «розірвання договору» у статті 727 ЦК є досить умовним. Це яскраво простежується на прикладі «розірвання» реального договору дарування, моменти укладення і виконання якого збігаються. Виходячи з загальних положень ЦК про розірвання договору (ст. 651-654), розірвання може застосовуватися після укладення договору, але до виконання всіх встановлених ним зобов'язань.

Насправді при так-званому розірванні реального договору дарування відбувається відміна вже виконаного договору, що фактично анулює його як факт, який тягне за собою певні юридичні наслідки.

Тому, напевно, було б юридично більш коректним замінити термін розірвання відміною договору.

У контексті розгляду положень ст. 727 ЦК необхідним є співставлення цієї норми та ст. 352 ЦК, яка стосується викупу пам'ятки історії та культури уповноваженим на те органом.

Стаття 727 ЦК встановлює можливість розірвання договору щодо речі, яка становить історичну, наукову, культурну цінність, а ст. 352 - регулює відносини, що виникли з приводу пам'ятки історії та культури. Культурними цінностями є об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України [2].

Пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини (визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність), який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Отже, перше поняття є ширшим і включає в себе друге. Тому колізія цих двох статей відбувається лише при даруванні пам'ятки історії та культури.

Згідно ч. 3 ст. 727 ЦК при недбалому ставленні обдарованого до пам'ятки, внаслідок чого вона може бути істотно пошкоджена або знищена, дарувальник може вимагати розірвання договору, що означає перехід пам'ятки знов до власності дарувальника.

Ст. 352 ЦК передбачає необхідність попередження обдарованого відповідними державними органами, якщо його дії або бездіяльність можуть призвести до пошкодження (будь-якого пошкодження) або знищення пам'ятки. У випадку невжиття заходів щодо збереження пам'ятки після попередження рішення про її викуп до державної власності приймається в судовому порядку.

Напевне, що це питання необхідно законодавчо врегулювати наступним чином: при виявленні відповідними органами державної влади обставин, встановлених ч. 1 ст. 352 ЦК, вони мають зробити попередження обдаровуваному, та повідомити про ці обставини дарувальника (після чого він має право звернутися до суду з вимогою про розірвання договору) [2].

Якщо ж дарувальник не звернувся до суду або рішення було винесене не на його користь, а заходів щодо збереження пам'ятки обдарованим вжито не було, відповідний орган повинен звернутися до суду з метою викупу пам'ятки.

РОЗДІЛ 3. ПОЖЕРТВА ЯК РІЗНОВИД ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

3.1 Пожертва , як форма договору дарування

Формою дарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування.

Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення. Окремо встановлюються лише права пожертвувача на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву [4].

У випадку неможливості використання пожертви за призначенням пожертвувач дає згоду на використання пожертви за іншим призначенням (у разі смерті пожертвувача або ліквідації юридичної особи - за рішенням суду). Згідно з ч. 3 ст. 730 ЦК України, пожертвувач має право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв'язку з ювілеєм.

До договору пожертви належить виплата премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів.

Соціальна роль цього договору полягає тому, що у будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціально незахищені з різних суб'єктивних і об'єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верстам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва.

Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР визначає благодійництво як добровільну безкорисливу пожертву фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Згаданий закон визначив організаційно-правові засади такої форми дарування, як благодійництво, а також засади діяльності благодійних організацій [4].

Відповідно до цього закону меценатство -- добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги;

спонсорство -- добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг.

Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обовґязків обдарованого. Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обовґязок забезпечити таке право.

Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою [4].

Окремо слід зазначити, що за ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам. Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

3.2 Права пожертвувача

1. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.

2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувана, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи -- за рішенням суду.

3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

1. Якщо при звичайному даруванні після виникнення в обдаровуваного права власності на дарунок дарувальник не має можливості впливати на процес використання обдарованим переданого йому дарунка (виняток становлять лише випадки, передбачені ч. 2 та ч. 3 ст. 727 ЦК), то за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої у договорі про пожертву, пожертвувач вправі здійснювати контроль в силу прямої вказівки на це законодавця у коментованій статті.

2. Цілком зрозуміло, що обдарований зобов'язаний використовувати пожертву за її призначенням, проте подекуди в реальному житті виникають ситуації, коли з певних причин таке подальше використання пожертви виявляється неможливим [4].

У такому разі для подальшого використання пожертви з іншою метою, яка не збігається з тією, що була обумовлена у договорі, обдаровуваний повинен одержати згоду пожертвувача. Якщо ж пожертвувач помер або ж юридичну особу, що була пожертвувачем, ліквідовано, правомірне використання пожертви не за її первісним призначенням можливе лише за рішенням суду.

3. Наслідком невиконання обдарованим обов'язку використовувати пожертву відповідно до мети, зазначеної у договорі про пожертву, може бути розірвання цього договору за вимогою пожертвувача, а у разі його смерті чи ліквідації -за вимогою його спадкоємців чи інших правонаступників.

У договорі також можна передбачити умову про сплату обдарованим штрафу пожертвувану за використання пожертви не за її призначенням (або його правонаступникам), що, однак, не звільнятиме обдарованого від необхідності використання пожертви відповідно до мети, вказаної у договорі, або отримання дозволу пожертвувача на використання пожертви за іншим призначенням, або повернення пожертви [4].

ВИСНОВКИ

Таким чином, дослідивши зазначені розділи плану роботи я дійшла наступних висновків, що значне місце у системі підстав виникнення цивільних прав і обов'язків належить цивільно-правовому договору, який є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей і надання послуг тощо, а також що досить важливий інститут цивільного права, який був і є актуальним с позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується майнових інтересів людини.

Відповідно до ст.6 ЦК сторони є вільними в укладанні договору, і при договорі дарування та пожертви угода укладається на взаємній згоді двох сторін.

Договір дарування та пожертви традиційно належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Завдяки цьому поняття договору дарування та пожертви та його видів у теорії цивільного права залишається практично незмінним ґрунтуючись на положеннях римського права. Але проаналізувавши тему, в мене виникли деякі питання, наприклад:

за ст. 727 ЦК дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

В цій ситуації пропонується розібратись в таких аспектах: з одного боку, навіщо дарувати те, що має для дарувальника велику немайнову цінність, а з іншого - як в наступному довести це положення.

Отже, в цій ситуації як мінімум необхідна письмова форма договору дарування, а краще - нотаріально посвідчена в такому договорі на велику немайнову цінність речі.

Це положення є можливістю підкреслити й те, що довести факт створення загрози безповоротної втрати дарунка можна буде в наступному в разі встановлення певних умов володіння і користування дарунком, які мають бути встановлені в договорі.

При цьому, обдарований на підставі закону може вільно відчужити такий дарунок, фактично його знищити „на очах дарувальника”, оскільки позов про розірвання договору може розглядатись, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

Формально закон визначає межі поведінки обдарованого лише на момент після розірвання договору дарування і не встановлює заборон до цього моменту.

Нотаріус тут також не зможе допомогти дарувальнику зберегти дарунок, оскільки за договором дарування не вправі встановлювати обов'язок обдаровуваного вчиняти на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

Тому скоріш всього особі, яка збирається посвідчити договір дарування за зазначених вище умов доцільно порадити написати заповіт, оскільки в такому разі дарунок, що має для дарувальника велику немайнову цінність, перейде до обдарованого тоді, коли річ не матиме для дарувальника великої немайнової цінності.

Єдиним більш менш раціональним виходом з цієї ситуації є також обтяження дарунка правами третіх осіб на нього, наприклад, періодично його бачити.

Визначальним для сучасних генеральних довіреностей (доручень) є положення, за яким доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним. В цій статті не вважається недоцільним висловлювати позицію авторів щодо некоректності поняття „генеральна довіреність” і проблеми в нотаріальній практиці і законодавстві стосовно розмежування понять довіреність та доручення.

В сучасній юридичній практиці до останнього моменту посвідчуються довіреності, в яких передаються повноваження власника на розпорядження майном: продаж, дарування майна тощо.

Тому необхідно звернути увагу, що з 01.01.2004 року подібні довіреності стають просто нікчемним.

Тобто представник тепер буде вправі лише оформляти договір дарування від імені довірителя, а не розпоряджатись майном. Хоча вважається необхідним конкретизувати й інший момент, а саме на яке майно поширюються повноваження представника власника.

Субґєктний склад договірних взаємовідносин зумовлює особливий інтерес в світлі спроби закласти в установчі документи право юридичної особи здійснювати дарування. Цікавим в цій ситуації має стати установчий договір, оскільки, з одного боку, буде закладено мету - отримання прибутку, а з іншого - право дарувати.

Тут, на погляд авторів, все ж таки необхідно додержуватись принципів поділу юридичних осіб на підприємницькі і не підприємницькі. Останні можуть здійснювати дарування, оскільки в основі їх діяльності не повинна знаходитись мета - отримання прибутку.

В усякому разі при зростанні кількості різноманітних фондів та непідприємницьких організацій, загальний рівень життя населення погіршується. Тому в основі діяльності підприємницьких структур має бути сплата податків, а держава має дбати про соціальне забезпечення населення. За ч. 3 ст. 720 ЦК передбачається навіть „не обтяжувати” статутних документів юридичної особи правом на пожертву, тобто пропонується надати це право будь-яким юридичним особам.

Однак, вважається, що тут все ж таки необхідно чітко встановлювати податки на такі „пожертви” і особливо у випадках, коли такими пожертвами будуть розраховуватись за товари, будуть вноситись кошти в статути інших підприємств тощо.

Аналізуючи ж інших субґєктів, які вправі здійснювати дарування, а саме: фізичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада, звернемо увагу лише на той аспект, що для таких субґєктів, яким є держава, обовґязково має зазначатись механізм реалізації повноважень на дарування. Це положення також стосується територіальної громади, оскільки для прийняття рішення про дарування від імені цих субґєктів повинен існувати чіткий механізм узагальнення волі його субґєктів.

Має викликати як науковий так і практичний інтерес запропонована ними класифікація договорів дарування на підвиди:

* Договір пожертви (ст. 729 ЦК);

* Договір дарування як одностороння угода (ст. 722 ЦК);

* Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК);

Коротко характеризуючи договір пожертви можна зробити висновок, що він деякою мірою суперечить ч. 2 ст. 717 ЦК, оскільки визначаючи в ст. 730 ЦК права пожертвувача тим самим, одночасно, встановлюються обовґязки обдарованого.

Так, якщо пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву, то обдарований повинен мати обовґязок забезпечити таке право.

Відносно ж мети, з якою може робитись пожертва, то вона не тільки не конкретизована, а й не сформульована в законі. Але вважається, що мета має задовольняти обидві сторони договору, а тому цю угоду необхідно вважати однозначно двосторонньою.

Про те, що договір дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: що дарувальник вправі відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній - якщо негайно заявить про відмову від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування може посвідчуватись в нотаріальному порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування обдарованому.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину є те, що не зважаючи на одностороннє зобовґязання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

Це положення зобовґязує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований зобовґязаний повернути дарунок лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються до обдарованого. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований приймаючи дарунок одночасно бере на себе зобовґязання виплатити частину вартості дарунка третій особі.

Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов'язків обдарованого.

Отже існує ще багато думок стосовно даної теми, тому можна зробити загальний висновок, що договір дарування та пожертви у новому ЦК України зберігає принципові засади регулювання відносин у цій галузі, і дбає про додержанні законності і справедливості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30. -- ст. 141.

2. Інструкція про по порядок державної реєстрації право власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичної та фізичних осіб. Затв. Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06. 98 №121.

3. Інструкція "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" // Наказ Міністерства Юстиції від 14.06.1994 р.

4. Вербников В.Г. „Функция хозяйственного договора”: Курс лекцій / В.Г.Вербникова. - М. 2006. - 341 с.

5. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. „Конституційне право на особисту власність”: Підручник / В.В.Гречкова. - К.: Політвидав. України, 2005. - 65 с.

6. Договір у цивільному та трудовому праві. Довідник Ч.1. - К: Видавничий дім „Юридична книга”,2009. - 275 с

7. О.В. Дзери. Зобов'язальне право України: теорія і практика/ За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінком Інтер, 2006 - 632 с.

8. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: За ред. О.А.Красавчикова. - Свердловск, 2004.- 422 с.

9. Копєйчикова В.П. „Правознавство”. Підручник: 5-е видання перероблене та доповнене; За ред. В.П. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер,2009р. - 724 с.

10. Михайленко О.Р. Основи правознавства: Підручник / О.Р.Михайленка - К.,2008 - 435 с.

11. Кузнєцової Н.С, Дзери О.В. Цивільне право України: Підручник / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, -К.: Юрінком Інтер,2009 р. - 784 с.

12. Боброва Д.В. Цивільне право України: Підручник / За ред. Д.В. Боброва та ін./.- К.: Юрінком Інтер,2007 р. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru

...