Судовий процес у країнах Стародавнього Сходу (Вавілон, Індія, Китай)

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Юридичний факультет

Кафедра державно-правових дисциплін

Реферат

з історії держави та права зарубіжних країн

на тему :

«Судовий процес у країнах Стародавнього Сходу

(Вавілон, Індія, Китай)»

Харків - 2014

ВСТУП

До вивчення і пояснення державно-правових інститутів історія держави та права зарубіжних країн підходить, використовуючи велику кількість фактів про діяльність держав, партій, класів, причому беруться до уваги усі факти, а не лише ті, які підтверджують якусь ідеологію. Тільки всестороннє, глибоке, об'єктивне вивчення, аналіз явищ, подій дає можливість правильно їх оцінити. У цьому об'єктивність історії держави та права зарубіжних країн.

Оперуючи усією різноманітністю фактів, конкретних явищ політичного, державно-правового життя, історія держави та права не тільки ставить собі за мету зібрати їх якнайбільше, описати, але й виявляю історичні закономірності розвитку держави та права в зарубіжних країнах.

Для нас мають особливе значення відомості, що стосуються походження і розвитку держави в країнах Стародавнього Сходу. Інтерес до них пояснюється передусім тим, що це історія найбільш ранніх цивілізацій. Саме в цих цивілізаціях процес виникнення держави, як правило, не був ускладнений взаємодією з уже існуючими розвиненими політичними структурами, що дає нам можливість з найбільшою повнотою розкрити сам механізм становлення державності взагалі.

Під Стародавнім Сходом розуміють, як правило, країни Близького Сходу (Єгипет, Ассиро-Вавилонська держава, Хетське царство, Урарту, Фінікія, Палестина, Персія). Інколи до цього списку додають Давню Індію і Давній Китай. Саме тут виникли перші в історії людства держави та склалися найбільш ранні правові системи. Для порівняння: перші держави в Європі з`явилися на 1-1,5 тис. років пізніше, ніж на Близькому Сході чи в Індії.

Давньосхідна держава, будучи рабовласницькою, являла собою організацію панування над рабами і дрібними виробниками - селянами і ремісниками. Основне її завдання полягало в охороні рабовласницької власності і відповідної форми експлуатації величезної маси рабів і незаможної частини вільного населення, в придушенні, у разі необхідності, їх опору.

стародавній схід правовий судовий злочин покарання

РОЗДІЛ I. СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Ще в далекій давнині в долинах таких великих азіатських та африканських рік, як Тигр і Євфрат у Месопотамії, Ніл у Єгипті. Інд і Ганг в Індії, Хуанхе і Янцзи в Китаї, а також у Закавказзі та Середній Азії з'являються перші паростки цивілізації. Родючі землі, хороші кліматичні умови, великі повноводні ріки зумовили швидкий перехід людства від кочового до осілого, землеробського способу життя. Разом з тим розвивалися скотарство, ремесло, обмін. Саме в таких регіонах, найсприятливіших для життя людини, виникали нові форми господарства і культури, зароджувалося рабство, з'являлася приватна власність. Первіснообщинний лад вступав у стадію свого розкладу, розвивалися необхідні передумови для виникнення і успішного розвитку класового суспільства.

Археологічні матеріали, які мають відношення до Стародавнього Єгипту, фіксують уже в V-IV тисячоліттях до н. е. появу тут приватної власності, наявність полонених-рабів, початок соціального розшарування вільних общинників. У Стародавній Месопотамії розвиток продуктивних сил на кінець IV - початок III тисячоліття до н. е. досяг рівня, необхідного для виникнення класового суспільства. В Індії це відбувалося дещо пізніше - в середині III тисячоліття до н. е. Наприкінці III - на початку ІІ тисячоліття до н. е. первіснообщинний лад вступив у період свого розкладу і в Китаї. У Закавказзі подібні зрушення відбувалися в ХУІІ - IX століттях до н. е.

Стародавні цивілізації існували протягом величезного проміжку часу, з IV-III тисячоліть до н. е. і до середини І тисячоліття н. е. За своєю суттю це були рабовласницькі суспільства, основою яких став поділ на вільних і рабів. І хоча види рабської залежності були досить різноманітними, і траплялися в ці часи різні форми власності на раба (державна, храмова, общинна, приватна), сутність рабства була єдиною - експропріація особи раба, зведення його до рівня засобів виробництва. Рабство, навіть у тих країнах, де кількість рабів була порівняно невеликою, мало значний вплив на статус різних груп вільного населення (підвладних членів сім'ї, різного роду боржників, представників нижчих каст тощо), і навіть на становище селян-общинників, робочою силою яких могла розпоряджатися держава. Рабство залишало глибокий слід в ідеології, політичній та правовій свідомості вільного населення. Дуже значним був вплив рабовласницьких відносин на форми держави і державний лад, на діючі системи права.

Не всі народи земної кулі пройшли стадію класового рабовласницького суспільства і держави. На більшій частині нашої планети в цю епоху продовжував ще зберігатися родоплемінний лад, але рабовласницькі держави протягом усієї своєї історії значно впливали на первіснообщинну периферію, яка їх оточувала, прискорюючи в ній процес класоутворення.

В історичному розвитку держав Стародавнього світу можна побачити як єдині, загальні для всіх них закономірності, так і значну своєрідність, особливості, притаманні кожній окремій державі. Усі вони, наприклад, за своєю суттю були рабовласницькими, однак характер рабства був різним. Повсюди існував апарат державного примусу, але форми правління, структура органів влади і управління, принципи організації державного апарату були неоднаковими. Істотні розбіжності мали і діючі в цих країнах системи права. У зв'язку з цим в історико-правовій науці всі стародавні держави, світу поділяють на дві групи: держави Стародавнього Сходу і держави античного світу.

РОЗДІЛ II. ПРАВОВА СИСТЕМА СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

2.1 Право у Стародавньому Сході

До основних джерел права у країнах Стародавнього Сходу відносилися:

1) звичаї, які були тісно пов'язані з міфічними приписами та релегійними нормами;

2) закони;

3) правові збірники;

3)судові рішення правителів;

4) адміністративні розпорядження вищих посадових осіб;

5) збірники релігійно-моральних та правових приписів (наприклад, у Індії - дхармашастри);

6) міжнародні договори.

Особливостями джерел права країн Стародавнього Сход були:

1)примітивна правова (юридична) техніка;

2) казуїстичність норм права;

3) формалізм норм права;

4) символічний характер норм права (наприклад, символічність) проявлялася в тому, що у кормилиці, яка підмінила дитину, відрізали груди);

5) відсутність системи викладення правових норм (норми кримінального права були змішані з нормами процесуального, цивільного та ін.);

6) відсутність розподілу норм права на галузі права.

2.2 Судовий процес у країнах Стародавнього Сходу

У країнах Стародавнього Сходу застосовувався обвинувально-змагальний процес, який починався за ініціативою потерпілого. Сторони особисто повинні були з'явитися на судовий розгляд і довести свої вимоги. Поширеними видами доказів були: показання свідків, судові клятви, письмові документи, ордадії тощо. Пізніше з'явилися елементи розшукового процесу. Це проявилося у тому, що держава почала відігравати все активнішу роль у виявленні та затриманні злочинця, використовуючи з цією метою спеціальних агентів, а головним доказом стало особисте зізнання обвинуваченого. Звичайно, з метоіо його отримання широко почали вживатися тортури.

2.3 Злочини і покарання

Злочинам і покаранням у праві країн Стародавнього Сход) приділялася особлива увага. Були відомі вже поняття крайньої необхідності, необхідної оборони, а також у деяких збірниках розрізнялися злочини навмисні, випадкові та вчинені через незнання. Як правило, перелік злочинів і проступків був досить великим. Розрізнялися злочини державного характеру (змова, заколот, видача державної таємниці), злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа), злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна), військові злочини (перехід на бік ворога, порушення військової дисципліни, спізнення на місце збору), релігійні злочини (чаклунство, виготовлення зілля, вбивство священних тварин), злочини проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами). Для покарань за скоєні злочини характерною була жорстокість, а їх основною метою визнавалося залякування. Широко застосовувалася кара на смерть. Крім того, здійснювалися: спалювання, утоплення, посадження на кіл, розрізання на частини, відрубування ноги, руки, відрізання язика, носа, обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, виключення з варни, стягнення штрафів та ін. Практикувалося і таврування злочинців. Зберігалися пережитки родового ладу. Зокрема, передбачалися можливість самосуду і принцип колективної відповідальності общини. Діяв принцип таліону - „око за око, зуб за зуб”. Зберігався класовий характер покарання.

РОЗДІЛ III. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНІВ ХАМУРАПІ. ЇХ СТРУКТУРА

В 1901 р французька археологічна експедиція розкопала м. Сузи, знайшла базальтовий стовп зі всіх боків вкритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі збірника законів. Цей збірник був складений в часи правління царя Хамурапі в 18 ст. до н. е. Збірник налічує 282 статті, з яких 35 було втрачено.

Перші 5 ст присвячені судочинству. 6-13 ст визначають покарання за крадіжку і способи її виявлення. 14-20ст направлені проти викрадення дітей, рабів. 21-25 ст розглядають різні види грабежу.

26-41 ст регулюють права та обов'язки воїна. 42-47ст права та обов'язки осіб, які орендують землю. 48-52ст встановлюють межі права лихваря на врожай його поля. 53-56ст враховують покарання за неакуратне користування водопровідною системою.

57-58 ст покарання для хазяїна стада, яке зайшло на чужу територію. 59-66ст права і обов'язки садівників. 66-100ст права і обов'язки будівельника. 100-107ст права і обов'язки купців. 108-111ст права і обов'язки власника корчми.

112-126 ст. боргове право. 127-195ст шлюбно-сімейне право. 196-225 ст. розмір на казання за тілесні пошкодження. 226-227ст покарання за знищення раба. 228-235 ст. права та обов'язки архітекторів і суднобудівників. 236-277ст види на уму.

Окрім реформи в галузі управління, Хаммурапі здійснив реорганізацію судової системи, обмежив у ній роль жерців. Однак він зберіг право общинних органів управління на розбір дрібних правопорушень, майнових спорів між общинниками, не скасував звичаєве право.

Суд не був відділений від адміністрації. У великих міс-тах були колегії царських судових чиновників (6-10 чоловік), що розглядали справи про злочини та майнові спори осіб, які перебували в царських володіннях. Судовий розгляд був відкритим. Для з'ясування істини практикувався “божий суд” - ордалії. Якщо звинуваченого кидали в річку і він тонув, його провина вважалась доведеною.

Цар був верховим суддею, вищою апеляційною інстанцією. За скаргою засуджених або осіб, які опротестовували вироки місцевих суддів за цивільним спором, цар міг сам винести рішення чи доручити розгляд справи своїм чиновникам. У законнику Хаммурапі є лише одна стаття, яка відносить розв'язання питання винятково до царської волі. Вона стосується долі коханця невірної дружини: якщо чоло-вік не втопить дружину - перелюбницю, “то й цар може по-милувати свого раба” (ст. 129).

Уже в першій частині законника передбачаються жорстокі покарання за неправдиве свідчення, за зміну суддею вироку, що набрав чинності, за хабарі та інші злочини службових осіб (передусім суддів), чиновників і воєначальників (ст. 1 - 5).

Законник Хаммурапі детально розглядає становище свідка, доказову силу його свідчень, значення документів позивача та відповідача. Під час розгляду майнових спорів, особли-во щодо угод про купівлю-продаж землі, позику, вантаж, вимагалося надавати суду розписки, письмові договори та інші документи. Якщо письмові документи у справі відсутні, по-зивач і відповідач повинні були давати клятву перед божест-вом у храмі в присутності свідків.

Хаммурапі заохочував подання йому скарг на рішення суддів, очевидно вбачаючи в цьому форму контролю за їх діяльністю та дотриманням законності. Він міг оголосити амніс-тію, помилувати або віддати на смерть будь-якого підданого. Функції храмових суддів були обмежені ордалією (випробу-ванням водою). Судді могли примусити будь-якого учасника процесу дати клятву, привести його до присяги.

Судовий процес звичайно починався з того, що його учасники йшли до храму, де перед божествами давали клятву говорити правду і дотримуватись законів.

Отже, судова система в результаті реформ Хаммурапі стала централізованою, майже незалежною від жрецтва, а головною підставою судових рішень стало писане право.

Размещено на Allbest.ru