Функції соціального партнерства в трудовому праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функції соціального партнерства в трудовому праві України

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного та трудового права Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Анотація

У статті наведено класифікації науковців щодо функцій соціального партнерства. Запропоновано авторську класифікацію функцій соціального партнерства в трудовому праві України. Проаналізовано основні функції соціального партнерства.

Ключові слова: соціальне партнерство, трудове право, функції, класифікація, правова категорія.

соціальний партнерство трудовий громадянський

Аннотация

В статье приведено классификации ученых относительно функций социального партнерства. Предложено авторскую классификацию функций социального партнерства в трудовом праве Украины. Проанализировано основные функции социального партнерства.

Ключевые слова: социальное партнерство, трудовое право, функции, классификация, правовая категория.

Annotation

This article shows the classification of scientists regarding the functions of social partnership. The author's classification of the functions of social partnership in the law of Ukraine. It analyzes the main features of social partnership.

Key words: social partnership, employment law, function, classification, legal category.

Актуальність теми. Розкриття функцій соціального партнерства в трудовому праві продиктовано бажанням всебічно розкрити сутність цієї правової категорії, оскільки їх аналіз дає можливість сформувати взаємоузгоджену внутрішню систему досліджуваного процесу. Характеристика функцій, які виконує соціальне партнерство, відображає його як знаряддя соціальних перетворень, інструмент активного впливу на перебіг демократичних процесів у державі, демонструє спроможність такого партнерства до вирішення завдань і досягнення цілей, що стоять перед ним у сфері розв'язання соціальних протиріч і спорів.

Стан дослідження. Дослідженням функцій соціального партнерства в трудовому праві України займались О.С. Арсентьєва, Н.В. Балабанова,

Ф.П. Витко, Н.А. Громадська, Л.П. Грузінова, В.І. Жуков, М.І. Іншин, М.М. Кононенко, В.Г. Короткін,

А.А. Муравйова, О.М. Олейнікова, В.Є. Пилипенко, О.О. Савчук, О.А. Трюхан, Л.В. Ярова та інші.

Отже, мета статті полягає в наведенні авторської класифікації функцій соціального партнерства в трудовому праві України.

Виклад основного матеріалу. У наукових колах існує думка, що функції соціального діалогу полягають у тому, що завдяки можливості артикуляції й модифікації своїх інтересів соціальні партнери можуть досягти порозуміння, що у свою чергу призводить до вищого рівня їх ідентифікації зі змістом порозумінь і вироблених у цих рамках програм діяльності [1, с. 2]. Зазначимо, що наведене трактування є вдалим для вираження функцій саме соціального діалогу, проте його використання для пояснення функцій соціального партнерства є дещо вузьким.

Н.В. Балабанова виділяє дві основні функції соціального партнерства в трудовому праві. По-перше, воно може служити механізмом узгодження соціальних інтересів з урахуванням їх відмінностей і навіть суперечностей. На нашу думку, ця функція полягає в тому, що соціальне партнерство слугує зняттю соціальної напруги, оскільки сприяє подоланню виникаючих конфліктів, попереджає виникнення майбутніх, дозволяє розробити механізми, які задовольнять інтереси всіх його учасників. По-друге, воно може бути засобом реалізації соціальної політики, що забезпечує участь усіх соціальних суб'єктів в організаційно-управлінській діяльності. Оскільки управління пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства, соціальне партнерство може забезпечити взаємодію соціальних суб'єктів у будь-якій із них - економічній, політичній, культурній та інших [2, с. 152].

Зазначена позиція потребує розширення, оскільки вона повною мірою не забезпечує розкриття сутності й ролі соціального партнерства в суспільних процесах, що відбуваються в державі. Виділені дослідницею функції є занадто загальними, тому нам вбачається, що в такому випадку було б доцільніше або розширити наведену класифікацію, або ж підкреслити її загальноправовий характер.

Л.В. Ярова виокремлює 2 групи функцій соціального партнерства. Першою є прямі (основні) функції, реалізація яких спрямована на забезпечення соціального миру в соціумі і які визначаються інтересами трьох соціальних партнерів. Такими функціями є представництво й захист загальнодержавних інтересів у сфері праці, інтересів вітчизняного бізнесу і інтересів найманих працівників [3, с. 39].

Інша їх група охоплює непрямі (супутні) функції: вплив соціального діалогу на формування громадянського суспільства й на розвиток економічної демократії та забезпечення соціальної стабільності, соціально-економічної безпеки й соціальної справедливості [3, с. 39].

Вважаємо другу позицію більш вдалою порівняно з підходом попереднього дослідника. По-перше, поділ на декілька груп дозволяє відповідальніше підійти до здійснення класифікації, виділивши найвизначніші функції. По-друге, у цій позиції імпонує виведення інтересів суб'єктів на передній план, адже дійсно основною функцією соціального партнерства, чинником, що спонукає сторони вдаватися до зазначеного виду суспільних відносин, саме і є необхідність у захисті чи вираженні особистих прав та інтересів. Супутні ж функції за своєю суттю є глобальнішими й більше впливають на суспільство, ніж на суб'єктів соціального партнерства.

О.О. Савчук також поділяє функції на два види: першочергові й другорядні. До перших належать такі функції: а) соціального захисту найманих працівників, яка передбачає збереження досягнутого рівня життя; б) превентивна (попереджувальна), спрямована на зниження ймовірності реалізації соціальних конфліктів і негативних наслідків від них; в) відтворювальна, що забезпечує суспільне відтворення; г) перерозподільна, що становить собою не що інше, як підтримку досягнутого рівня доходів, перерозподіл ризиків у часі та просторі [4, с. 191].

Другорядними функціями є такі: а) контролююча, пов'язана з контролем за конфліктами, яка передбачає особисту відповідальність кожного із соціальних партнерів; б) стимулююча, що полягає в стимулюванні активності найманих працівників; в) стабілізуюча як узгодження інтересів соціальних партнерів [4, с. 191-192].

Позиція цього дослідника також певною мірою відрізняється від думки попередньо названого. По- перше, до першочергових основних віднесено функції більш глобального характеру, тобто виділено напрями, які мають вплив скоріше на суспільство, ніж на конкретних соціально-партнерські відносин. Подруге, другорядними функціями названо напрями, що дозволяють попередити виникнення конфліктів, а в разі їх появи - якнайшвидшого подолання.

М.М. Кононенко вважає, що соціальне партнерство впливає на суспільство й на державу шляхом реалізації таких функцій:

1) організуючої (форми організації взаємодії груп у суспільстві);

2) мобілізуючої, солідаризуючої (завдяки чому досягається більша згуртованість як окремої територіальної громади, так і суспільства в цілому);

3) соціально-психологічної (інструмент управління соціальним настроєм, регулювання конфліктів тощо);

4) мотивуючої та стимулюючої (що сприяє більш активній участі громадян у державному управлінні й у місцевому самоврядуванні);

5) соціально-творчої (як організуючої форми для соціальної творчості соціальних груп);

6) прогностичної та плануючої (на регіональному або місцевому рівні шляхом створення планів соціально-економічного розвитку, прийняття програм пріоритетного розвитку певних сфер життєдіяльності);

7) контролюючої (як ефективного інструменту зворотного зв'язку) [5].

Підкреслимо вдалість зазначеної позиції. Ми погоджуємося з кожним пунктом. До недоліків віднесемо її практичну незручність у використанні. Вважаємо, що виокремлення більше ніж трьох-чотирьох функцій автоматично викликає потребу в їх групуванні, адже в більшості з них є індивідуальний предмет правового регулювання, що лише позитивно впливає на процес систематизації.

Отже, сформулюємо власну позицію виділення функцій соціального партнерства в Україні. Насамперед пропонуємо трирівневу класифікацію поділу функцій соціального партнерства на групи. Перша охоплює загальні функції, завдяки яким соціальне партнерство сприяє розбудові України як сучасної європейської держави, у якій дотримуються європейські стандарти демократії. Друга група об'єднує функції, що сприяють досягненню мети конкретних соціально-партнерських відносин. До третьої ж відносимо допоміжні функції, які служать для забезпечення функцій основної групи.

До першої групи ми віднесемо такі функції:

а)сприяння розбудові громадянського суспільства,

б)сприяння демократизації держави; в) забезпечення еволюції системи державної влади й управління.

До другої групи входять такі функції: а) захисту прав та інтересів громадян, роботодавців і держави;

б)налагодження двостороннього діалогу між так званими керуючими й керованими елементами системи.

Третя група - це функції: а) визначення та зближення позицій сторін суспільно-партнерських відносин; б) досягнення спільних домовленостей між сторонами суспільно-партнерських відносин;

в)прийняття узгоджених рішень як кінцева мета партнерських переговорів.

Розглянемо детальніше кожну з названих функцій. Функція сприяння розбудові громадянського суспільства полягає у важливій ролі соціального партнерства як чинника налагодження взаємодії громадянина й держави, що полягає в організації прямих контактів та участі громадянина в суспільних процесах, у тому числі з удосконалення продуктивності праці й забезпечення поваги до особистих прав і свобод людини та громадянина.

У розбудові громадянського суспільства вагому роль відіграє соціальне партнерство, що водночас становить собою важливий чинник і значну проблему. Фундаментом такого суспільства виступає взаємодія особи й держави на взаємовигідних засадах. Особа сама собі обирає вектор розвитку й міру, у якій вона є залежною від держави. Держава у свою чергу створює для людини підґрунтя у вигляді закріплення й реалізації демократичних принципів, у результаті чого людина й держава комплексно взаємодіють із метою досягнення суспільного блага. Соціальне партнерство в цьому контексті служить дієвим інструментом розбудови зазначених положень. По- перше, людина й держава позбавляються відносин підпорядкованості, а їх відносини стають партнерськими. По-друге, нівелюється усталений принцип праці людини на державу, а їх відносини конвертуються в співпрацю, людина стає заінтересованою в підвищенні ефективності й результативності праці.

Проблему такого суспільства розглядаємо через призму вітчизняних реалій. Основою його розбудови є пануючий у соціумі високий рівень правової свідомості та праворозуміння в аспекті виділення провідної ролі прав і свобод людини та громадянина. У сучасних реаліях це є тривалим і доволі важким процесом. Однак завдяки функціонуванню таких правових інститутів, як інститут соціального партнерства, перші кроки в цьому напрямі вже робляться, а тому не можна апелювати до їх марності чи неефективності.

Розглянемо функцію сприяння демократизації держави. Як відомо, демократія - це форма управління, за якої влада належить народу [6, с. 283], а демократизація, відповідно, становить собою перебудову держави на демократичних засадах, запровадження демократичних принципів [6, с. 283]. Цей процес досягається насамперед шляхом максимального залучення громадян до процесу управління державою. Одним із перших кроків до досягнення зазначеної мети є функціонування правового інституту соціального партнерства. Громадянин уже не перший рік залучається до тристороннього діалогу з державою й роботодавцями з метою подолання розбіжностей у процесі здійснення суспільно-корисної роботи. Це надає можливості громадянам брати участь у внесенні змін до вже існуючих у державі правових механізмів з урахуванням своїх прав, інтересів і потреб, оспорювати негативні процеси перешкоджання їх реалізації. Крім того, уже сам факт участі громадян у відносинах соціального партнерства ставить їх на один рівень із державою, наділяючи їх при цьому тотожними правами для ведення перемовин. У цьому полягає одна з головних особливостей ролі соціального партнерства в демократичних процесах: державне управління автоматично демократизується в процесі діалогу, оскільки співпраця громадян із державними органами знаходить свій результат у виробленні та прийнятті узгоджених і взаємовигідних державно-управлінських рішень.

Функція забезпечення еволюції системи державної влади й управління полягає в сприянні державотворчим процесам, у поступовій інтеграції європейських стандартів у вітчизняне законодавство й усуспільненні влади. Передусім відзначимо, що шляхом опосередкованого впливу соціально-партнерських відносин держава нарешті почала нести безпосередньо перед громадянами відповідальність за свої дії. Гарантована участь громадян як сторони соціального діалогу вже отримала вияв у певному покращанні соціально-економічної ситуації, у рості рівня заробітних плат і забезпеченні зайнятості, скороченні рівня безробіття й бідності, удосконаленні законодавства у сфері соціальної політики. Останніми декількома роками в Україні спостерігається процес укладення колективних договорів та угод, ухвалення на регіональному рівні нормативних актів про соціальне партнерство, що послужило результативним чинником бажання ініціаторів останнього якомога швидше подолати негативні явища в соціально-трудовій царині й запобіганню виникненню колективних трудових спорів.

Проаналізуємо функцію захисту прав та інтересів громадян, роботодавців і держави, що полягає у виконанні комплексу дій, спрямованих на досягнення консенсусу у взаємовідносинах між зазначеними суб'єктами та в пошуках максимально вигідного для всіх трьох сторін компромісу стосовно спірних питань.

Налагодження двостороннього діалогу між керуючими й керованими елементами системи досягається шляхом упровадження функції, за допомогою якої відбувається прямий контакт договірних сторін, між якими існують взаємовигідні зв'язки й потреба в справедливій регламентації їхніх взаємовідносин.

Для забезпечення основного свого призначення функція визначення та зближення позицій сторін суспільно-партнерських відносин сприяє аналізу спірних моментів у взаємовідносинах сторін, пошукам спільних точок дотику з метою врегулювання розбіжностей і досягнення взаєморозуміння.

Функція досягнення спільних домовленостей між сторонами суспільно-партнерських відносин передбачає виконання комплексу дій, які в підсумку приводять суб'єктів відносин партнерства до спільної думки.

Прийняття узгоджених рішень як кінцева мета функції партнерських переговорів полягає в укладенні сторонами договорів або угод на взаємовигідних умовах із чітко встановленими правами й обов'язками кожної з них, недотримання яких призводить до настання визначеної законом відповідальності.

Висновок

Отже, функції відносин соціального партнерства, функціонуючи у вигляді єдиної цілісної системи, дозволяють не просто систематизувати можливі напрями для їх застосування на практиці, відіграють значну роль у вирішенні поставлених завдань. Соціально-партнерські функції надають можливості сторонам не просто вчиняти певні дії, а й долати розбіжності в поглядах і попереджати настання негативних наслідків у майбутньому. З урахуванням того, наскільки важливу роль від- грає соціальне партнерство в розбудові демократичного суспільства, рівень дослідженості й розробленості (передусім його функцій) є неприпустимо низьким. Як багатогранний правовий феномен соціальне партнерство виконує безліч функцій, основна з яких - забезпечення захисту прав та інтересів робітників, роботодавців і держави. Саме функціонування соціального партнерства дозволяє вирішувати конфлікти на початкових стадіях. Функції соціального партнерства дозволяють перевести постійну наявність протиріч у мирне русло, забезпечують дотримання численних конституційних положень, сприяють налагодженню двостороннього діалогу між працівниками й роботодавцями, державою та громадянами, владою й бізнесом, а також виступають одним із фундаментальних понять у розбудові України як європейської держави. Отже, у світлі необхідності приведення національного законодавства до рівня європейських стандартів порушене питання потребує нагального та якісного законодавчого закріплення.

Список використаних джерел

1. Соціальний діалог - огляд концепцій та досвіду Заходу [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ntser.gov. ua/ua/dialog/experience.html?MainList37_start=10.

2. Балабанова Н.В. Соціальний діалог Соціальне партнерство. Соціальна держава : [монографія] / Н.В. Балабанова,

В.І. Жуков, В.Є. Пилипенко. - К., 2002. - 189 с.

3. Яровая Л.В. Украинская модель социального диалога в контексте европейской политики / Л.В. Яровая // Вісн. Севастоп. держ. тех. ун-ту : зб. наук. праць. Серія «Політологія». - Севастополь, 2010. - Вип. 112. - С. 39-43.

4. Савчук. О.О. Актуальні проблеми розвитку соціального партнерства в Україні / О.О. Савчук // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - № 1(128). - С. 188-193.

5. Кононенко М.М. Соціальне партнерство як тип соціального управління / М.М. Кононенко // Державне будівництво. - 2007 - № 2. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.Ua/e-book/db/2007-2/doc/3/04.pdf.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

Размещено на Allbest.ru