Правова регламентація діяльності громадських об’єднань у підрадянській Україні на початку 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ У ПІДРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ 1920-х РОКІВ

Сердюк В.О.,

Доценко В.О.,

Постановка проблеми. Висвітлення історії гро-мадських організацій у радянській історичній та юри-дичній літературі не могло бути об'єктивним через низку чинників, як об'єктивних, так і суб'єктивних.

Аналіз літератури дає змогу зробити висновок про те, що у вивченні історії громадських організа-цій Української СРР у 20-30-х рр. ХХ століття дони-ні не лише накопичено велику кількість фактичних зведень. Разом з тим історію правового регулювання діяльності громадських організацій, що існували на території підрадянської України в 1917-1930-х рр., не можна вважати розробленою на достатньому рів-ні. Тому наша стаття покликана встановити основні напрямки формування радянського законодавства, що регламентувало діяльність громадських організа-цій Української СРР в першій половині 1920-х років.

Виклад основного матеріалу. У системі гро-мадських об'єднань політичної системи держави «диктатури пролетаріату», що функціонувала у під- радянській Україні у міжвоєнний період виокрем-лювалися, окрім кооперативних, профспілкових та господарських об'єднань також негосподарські організації громадськості, які не мали на меті отри-мання прибутку. Власне, дана група громадських об'єднань, а до них входили добровільні товариства, благодійні організації, як новостворені, так і ті хто виникли в період Російської імперії, потребувала власного правового регламентування.

Після встановлення в Україні більшовицької вла-ди перед компартійними органами постала необ-хідність у розробці спеціального законодавства про товариства і спілки. У період 1917-1922 рр. (до за-твердження постанови ВЦВК і РНК РСФРР «Про порядок затвердження і реєстрації товариств і спі-лок, які не переслідують мети отримання прибутку, і порядку нагляду за ними») [1, Ст. 622] компартійні органи прийняли ряд галузевих нормативно-право-вих актів, які регламентували діяльність профіль-них громадських об'єднань і спілок. Зокрема, для встановлення контролю за дореволюційним добро-вільним товариством Російського Червоного Хрес-та 6 січня 1918 року було опубліковано декрет РНК РСФРР «Про розпуск Головної управи РТЧХ і про створення Комітету з реорганізації товариства на демократичних началах» [2, ст. 208] та декрет «Про передачу майна і капіталів установ Червоного Хрес-та і Всеросійської ради міст у державну власність» [3, с. 208]. Декрети передбачали реорганізацію ста-рого товариства і об'єднання його осередків з біль-шовицьким Червоним Хрестом. Уже 18 лютого 1918 року рішенням Всеросійського з'їзду працівників Червоного Хреста більшовики встановили повний контроль за товариством. Резолюція за результата-ми з'їзду наголошувала на «радянській платформі товариства та передбачала перетворення Червоного Хреста на державну установу, підпорядковану комі-саріату медико-санітарного відділу ВЦВК [4, с. 157]. Усе майно товариства, за розпорядженням Наркома в військових справах М.І. Подвойського від 8 березня 1918 року передавалось в управління військово-са-нітарних установ. Наказом від 15 квітня 1918 року чітко вказувалося - усе майно Червоного Хреста ви-користовувати лише для обслуговування хворих та поранених червоноармійців, інвалідів та повернутих з полону військових [5, с. 97].

3 травня 1918 року виходить Декрет «Про збере-ження повноважень РТЧХ як відділення Міжнарод-ного товариства за Комітетом з реорганізації РТЧХ» [6, ст. 642]. Декрет визначав правонаступництво більшовицького Червоного Хреста при організації міжнародної співпраці з Женевським Комітетом та червонохресними товариствами інших держав.

У середині 1918 року відмовляється від відкритої націоналізації Червоного Хреста, переводячи його у розряд залежних товариств. Про це було зазначено у декреті РНК «Про Російське товариство Червоного Хреста від 7 серпня 1918 р. Декрет передбачав пев-ну автономність і самостійність червонохресних ор-ганізацій у питаннях організації і участі в урядових та громадських заходах з питань охорони здоров'я та допомоги військовослужбовцями, але зберігав за Народним Комісаріатом Охорони здоров'я функцію контролю та координації роботи товариства [7, с. 101]. Наркомат призначав керівництво товариства, слід-кував за звітністю осередків Червоного Хреста та встановлював порядок членства в організації (запис членів товариства здійснював відповідний відділ ко-місаріату).

20 листопада 1918 р. в Москві на Зборах пред-ставників червонохресної громадськості було за-тверджено статут Російського Червоного Хреста та склад керівного органу товариства - Центральної Колегії. Головою товариства став В.М. Свердлов [8, с. 149]. Згідно із статутом, основним завданням Товариства визначалося всебічне сприяння радян-ському уряду в особі його установ: військової, мор-ської і цивільної, а також медико-санітарної служби. Крім того, червонохресні організації мали виконува-ти усі розпорядження перелічених державних уста-нов та координувати свою діяльність з Народним ко-місаріатом охорони здоров'я [9, с. 5].

Отже, у зазначений період компартійні органи створювали власні добровільні товариства та вста-новлювали контроль за дореволюційними громад-ськими організаціями. Діяльність компартійних органів була спрямована на завоювання політичної влади і створення власною системи підконтрольних громадських організацій, класових та професійних спілок, які мали активно використовуватися владою для управління країною.

Владним органам у центрі і на місцях для реалі-зації поставлених цілей необхідно було створити за-гальне законодавство щодо громадських об'єднань. Його відсутність призводила до того, що дореволю-ційні добровільні товариства продовжували свою діяльність без реєстрації і юридичного оформлення. Але як тільки у них виникала потреба в отриманні ко-штів, в оренді приміщень, в організації благодійних чи культурно-просвітницьких заходів - вони зверта-лися до НКВС чи профільного галузевого органу для вирішення їх питань. Перереєстрацію за радянським законодавством пройшли товариство «Культур-Ліга», Євгромадком, Українська комуністична робітнича юнацька спілка, організації «Просвіти».

З середини 1918 року дореволюційні культур-но-просвітницькі і наукові товариства для легаліза-ції своєї діяльності стали звертатися до Народного Комісаріату освіти з клопотаннями, листами та ви-могами з проханням їх легалізації та отримання від наркомату коштів необхідних для їх наукової та про-світницької роботи. Товариства наголошували, що до революції основними джерелами їх фінансових надходжень були відсотки від банківських цінних паперів та пожертви від заможних буржуа-мецена- тів. Після Революції товариства втратили джерела фінансування, тому, будучи лояльно і досить пози-тивно налаштовані до нової пролетарської влади, товариства просять наркомат виділити їм кошти необхідні для просвітницької і науково-дослідної ро-боти. Наркомос вимагав від товариств для перевірки статути, списки членів і звіти за попередні роки ді-яльності. Тільки після прискіпливої перевірки това-риство отримувало підтримку і фінансування з дер-жавного бюджету.

У процесі розвитку і формування компартійної системи серед партійних функціонерів поширилися дві тенденції щодо розвитку громадських організа-цій, професійних, класових спілок та кооперації. Де-мократично налаштовані комуністи дотримувалися концепції вільного розвитку громадських інституцій і поступового збільшення їхньої ролі у політичній системі держави «диктатури пролетаріату». При-хильники іншого напряму розглядали процес розви-тку громадських інституцій крізь призму їх поступо-вого одержавлення і перетворення на підконтрольні правлячому режиму організації, які можна було б використовувати для реалізації державної політики у робітничо-селянському середовищі. Перемогу свят-кували останні. І вже на початку 1920-х років біль-шовики розпочали активну кампанію з одержавлен- ня існуючих громадських об'єднань та організації всебічної підтримку новоствореним добровільним товариствам.

Уперше про правову регламентацію діяльності громадських об'єднань більшовики заговорили при підготовці проекту Конституції нової держави. Зо-крема, у Конституції радянської Росії 1918 року у статті 16 проголошувалося право і гарантія робітни-кам і селянам об'єднуватися у товариства і спілки. Подібне положення було відображено і в Конститу-ції Української СРР 1919 року, де зазначалося, що «з метою закріплення за трудящими дійсно свободи спілок, комуністична партія зламала економічну та політичну владу імущих класів і цим ліквідувала всі перешкоди, які до сих пір заважали в буржуазному суспільстві робітникам і селянам користуватися сво-бодою організацій і дій, і надає робітникам і бідним селянам усіляку підтримку, матеріальну і іншу, для їх об'єднання і єднання» [10, с. 222].

Паралельно видається низка декретів і постанов, які визначали стосунки держави і конкретних това-риств певного типу, порядок їх створення та діяль-ності, а також їхнє місце у політичній системі держа-ви «диктатури пролетаріату».

Показовою є правотворчість державних орга-нів Російської Федерації, які в подальшому стали основою для формування власного законодавства підрадянською Україною. Основними напрямами регулювання у період «військового комунізму» була діяльність кооперації, профспілок та класових орга-нів. Для регламентації діяльності в Україні створе-них у 1918 році російських комітетів бідноти РНК Української СРР 1919 році видало декрет «Про створення волосних і сільських комітетів бідноти». Декретом передбачалося формування в республіці мережі сільських класових спілок, які мали реалі-зовувати в сільській місцевості заходи радянського будівництва та втілювати в життя розпорядження і декрети Тимчасового робітничо-селянського уряду [11, арт. 29]. 9 травня 1920 року декретом ВУЦВКа комітети бідноти реорганізовувалися в комнезами, які отримували право контролювати вибори місце-вих рад та їх нюдіяльність, організовувати загони з реалізації заходів продрозкладки та боротьби з кла-сово-ворожими елементами на селі [12, с. 8].

Для регламентування діяльності промислової, споживчої, сільськогосподарської кооперації РНК РСФРР 11 квітня 1918 року видала декрет «Про спо-живчі кооперативні організації»; 5 серпня 1918 року - декрет про обмін промислових товарів на продукти у сільській місцевості; 16 березня 1919 року - декрет «Про споживчі комуни»; 25 квітня 1919 року - де-крет ВЦВКа і РНК «Про заходи сприяння кустарній промисловості»; 24 вересня 1919 року - декрет про порядок перереєстрації і право участі в промислових артілях, кооперативах, спілках і інших об'єднаннях; 27 січня 1920 року - декрет «Про об'єднання всіх ви-дів кооперативних організацій»; 7 липня 1921 року - «Про кустарну і дрібну промисловість», а також По-ложення від 17 листопада 1921 року «Про сільсько-господарську кооперацію» [13; 14]. диктатура пролетаріат тотальний владний

Окремо регламентувалася діяльність релігійних общин та їх громадських організацій. У січні 1919 року РНК Української СРР видав декрет «Про від-окремлення церкви від держави і школи від церк-ви». Декрет став компіляцією аналогічного декрету РСФРР 1918 року. Згідно з декретом, релігійні гро-мади незалежно від їхньої конфесійної приналеж-ності позбавлялися прав встановлювати будь-які примусові збори від прихожан, а їхня діяльність ре-гламентувалася загальними положеннями при при-ватні спілки і товариства. Декрет визначав статус релігійної громади як громадського утворення групи мирян. Державні органи співпрацювали виключно з громадою, а не зі священиком відповідної конфесії. Тобто духовенство втрачало права представляти ін-тереси релігійної громади у стосунках з владою та громадськими інституціями [15, с. 111]. 17 червня 1920 року НКВС циркулярно наказав усім губерн-ським управлінням видати обов'язкові постанови про реєстрацію всіх релігійних громад, груп, това-риств, а їхні статути та інформація про них направ-лялася у центральне управління [16, арк. 39]. Наказ передбачав перевірку всіх релігійних громад та їх громадських організацій радянськими спецслуж-бами і закриття частини з них під приводом невід-повідності установчих документів. 1 серпня 1920 року Політбюро ЦК КП(б)У прийняло рішення про позбавлення релігійних громад статусу юридичної особи. Рішення ЦК КП(б)У було продубльоване 3 серпня 1920 року відповідною постановою україн-ського уряду [17, с. 112]. Отже, ще в революційний період 1917-1921 рр. компартійні органи розпочали регламентацію відносин органів державної влади з релігійним громадським рухом. Розроблювалися механізми юридичного впливу, які надавали можли-вість партійно-державному керівництву обмежува-ти, а іноді й припиняти функціонування релігійних громад, залежно від їх політичного курсу.

Окремо створювалося законодавство для контролю за діяльністю громадських об'єднань зі сторони радян-ських спецслужб. При створенні НКВС у його структу-рі не було передбачено жодного структурного підроз-ділу, який би займався адміністративним наглядом за діяльністю громадських об'єднань. Кожен відділ визна-чав свої функції самостійно, виходячи із політико-пра- вових завдань, які ставилися перед ним компартійними органами. 11 травня 1922 року завідуючий загальним відділом НКВС видає документ, в якому визначається компетенція відділу з організації адміністративного нагляду. До його компетенції входило надання дозволу на скликання з'їздів будь-яких організацій і установ, а також регулювання створення «приватних і національ-них організацій та спілок», узгоджуючи свої дії з Нар- комнацом та ВНК [18, арк. 274].

У жовтні 1922 року при НКВС України було створено відділ національних меншин. Одним із специфічних напрямів діяльності відділу визначав-ся адміністративний контроль за етноконфесійними громадами, національними кооперативними товари-ствами та громадсько-політичними об'єднаннями нацменшин. Про форми і напрями нагляду за органі-заціями нацменшин йшлося у численних обіжниках НКВС. Зокрема, у «Приблизній схемі щомісячного звіту завідувача підвідділу Нацменшостей при Губу- праві» від 12 січня 1923 року перед місцевими під-розділами відділу ставилося завдання з'ясувати кіль-кість ново зареєстрованих громадських об'єднань: союзів, комітетів, артілей, релігійних громад та пові-домляти про випадки закриття національних органі-зацій у зв'язку з відхиленням їх діяльності від статут-них положень. Вони мали фіксувати вплив об'єднань на населення в ідеологічному та економічному від-ношенні та визначати, які групи населення нацмен-шостей об'єднує навколо себе та чи інша громадська організація. Заходи щодо цих громадських об'єднань відділ нацменшостей здійснював у контакті з інши-ми силовими структурами та адміністративними органами - Наркомюстом, Всеукраїнською над-звичайною комісією боротьби з контрреволюцією, Центральною міжвідомчою комісією у справах союзів та громад, що входила до складу Адмініс-тративно-організаційного управління НКВС (МЕКОСО) [19, с. 111].

Висновки. Таким чином, у 1918-1921 рр. ком-партійні органи намагалися створити законодавство, яке б регламентувало діяльність громадських орга-нізацій, добровільних товариств та спілок держави «диктатури пролетаріату». Однак на його форму-вання негативно впливали бойові дії, становлення бюрократичного апарату та боротьба з активними «контрреволюціонерами». Неузгодженість дій керів-ництва різних центральних органів влади та галузе-вих наркоматів призводила до дублювання окремих положень, суперечливості окремих норм. Після за-кінчення громадянської війни й остаточної централі-зації влади на початку 1920-х рр. компартійні органи повернулися до напрацювання законодавства щодо діяльності громадських об'єднань держави «дикта-тури пролетаріату».

Список використаних джерел

1. Декрет о передаче имущества и капиталов учреждений Красного Креста и Всероссийского союза городов в госу-дарственную собственность // Сборник декретов 1917-1918 гг. (собрание узаконений т распоряжений рабочего и крес-тьянского правительства). - М., 1920.

2. Проект реорганизации РОКк // Протоколы Всероссийского съезда работников Красного Креста 1918 г. - Петроград, 1920.

3. Асеев И.А. Общественные организации советской России в условиях «военного коммунизма» (по материалам РОКК): дис. ... к.и.н. / И.А. Асеев. - М., 2004.

4. Сборник декретов 1917-1918 гг. (собрание узаконений т распоряжений рабочего и крестьянского правительства). - М., 1920.

5. 40 лет Красного Креста 1918-1958. - М., 1958.

6. Устав Российского Общества Красного Креста (20 ноября 1918). - М., 1919.

7. Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20-30 рр. ХХ ст.) : монографія / С.М. Свистович. - К. : Варта, 2007.

8. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. - 1919. - № 3. - Арт. 29.

9. Комітети незаможних селян України (1920-1933) : збірник документів і матеріалів. - К., 1968.

10. Сборник декретов, постановлений, инструкций ВСНХ по кооперации. - М., 1918.

11. Законы о кооперации. Систематизированный сборник декретов, постановлений, инструкций, примерных уставов и прочее. - М., 1924.

12. Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в ХХ веке / Д.В. Поспеловский. - М. : Республика, 1995.

13. Державний архів Російської Федерації. - Ф. 393. - Оп. 33. - Спр.152.

14. Фесенко А.М. особливості державної політики щодо реєстрації релігійних громад на Донеччині у 20-х рр. ХХ ст. / А.М. Фесенко // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 2. - С. 112-115.

15. Державний архів Російської Федерації. - Ф. 393. - Оп. 26. - Спр. 46.

16. Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об'єднань українського села (20-30 рр. ХХ ст.) : монографія. - К. : Наук. світ. 2002.

Анотація

У статті на основі аналізу нормативно-правових актів, монографічної літератури робиться спроба визначити основні правові засади діяльності громадських об'єднань Української СРР у першій половині 1920-х років. У першій половині 1920-х років більшовицьке керівництво розпочало створення правової бази для діяльності громадських об'єднань нової держави «диктатури пролетаріату». Вже перші нормативно-правові акти передбачали встанов-лення тотального контролю з боку владних органів за їхньою діяльністю. Політика владних органів знайшла своє продовження у другій половині 1920-х років, у період поступового згортання в радянській державі навіть тих малих політичних свобод, які були задекларовані більшовицьким керівництвом на початку 1920-х років.

Ключові слова: нормативно-правовий акт, громадські організації, правове регламентування, політична система, більшовики.

В статье на основе анализа нормативно-правовых актов, монографической литературы делается попытка опре-делить правовые основы деятельности общественных объединений Украинской ССР в первой половине 1920-х годов. В первой половине 1920-х годов большевицкое руководство начало создания правовой базы для деятель-ности общественных объединений нового государства «диктатуры пролетариата». Уже первые нормативно-право-вые акты предусматривали становление тотального контроля со стороны властных органов за их деятельностью. Политика властных органов нашла свое продолжение во второй половине 1920-х годов, в период постепенной ликвидации в советском государстве даже тех малых политических свобод, которые были задекларированы боль- шевицким руководством в начале 1920-х годов.

Ключевые слова: нормативно-правовой акт, общественная организация, правовое регулирование, политиче-ская система, большевики.

In the article on the basis of analysis of legal acts, monographic literature is made an attempt to identify the main legal basis of activity of public associations in Ukrainian sSr in the first half of 1920 years. In the first half of 1920 the Bolshevik leadership began a creation of a legal framework for the new state associations «Dictatorship of the proletariat». Already the first legal acts established the total control by the authorities of their activities. The policy of the government found its continuation in the second half of 1920 years during the phase out in the Soviet Union even those small political freedoms that have been declared to the Bolshevik leadership early 1920s years.

Key words: legal act, public associations, legal regulation, political system, Bolsheviks.

Размещено на Allbest.ru