Укладання договору доручення за цивільним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Укладання договору доручення за цивільним законодавством України

здобувач кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Стаття присвячена дослідженню процедури укладання договору доручення та встановлення її особливостей за цивільним законодавством України. Проаналізовано представлені в літературі підходи до цієї процедури щодо договору доручення. Досліджено форму договору доручення, способи його укладання. Зроблено висновок, що укладанню договору доручення передує виникнення особливих довірчих відносин, за відсутності яких укладання договору доручення неможливе. Укладання договору доручення припускає узгодження істотних умов договору з можливістю розширення його предмета і сфери застосування за рахунок включення дій фактичного (посередницького) характеру.

Ключові слова: договір доручення, представництво, довіреність, повноваження, цивільне законодавство України.

Статья посвящена исследованию процедуры заключения договора поручения и установления ее особенностей по гражданскому законодательству Украины. Проанализированы представленные в литературе подходы к этой процедуре относительно договора поручения. Исследована форма договора поручения, способы его заключения. Сделан вывод, что заключению договора поручения предшествует формирование особых доверительных отношений, при отсутствии которых заключение договора поручения невозможно. Заключение договора поручения предполагает согласование существенных условий договора с возможностью расширения его предмета и сферы применения за счёт включения действий фактического (посреднического) характера.

Ключевые слова: договор поручения, представительство, доверенность, полномочия, гражданское законодательство Украины.

The scientific article is devoted researching of procedure of conclusion of procuratory contract and establishment of her features on the civil legislation of Ukraine.

Author analyses presented in literature point of view about this procedure in relation to the contract of agency. The form of contract of agency, methods of its conclusion is investigational. Author makes a conclusion that forming of the special confidence relations a presence of that is pre-condition for the conclusion of treaty of commission is preceded the conclusion of treaty of commission. In other the conclusion of treaty of commission supposes the concordance of substantial conditions of the agreement, possible expansion of its object and terms due to including of actions actual (intermediary character).

Key words: procuratory contract, representation, vicarious power, authority, civil legislation of Ukraine.

Актуальність теми

Одним з найпоширеніших договорів, який використовується в цивільному обігу, є договір доручення. Незважаючи на те що його предметом виступають послуги щодо вчинення юридичних дій від імені іншої особи, сфера його використання не обмежується юридичними послугами. Можливість введення до умов договору вчинення дій, які мають фактичний характер, в умовах дій принципу свободи договору дозволила зробити з договору доручення в сучасних умовах універсальну договірну форму, яка з успіхом заміняє західну конструкцію агентської угоди. Між тим, як і будь-який інший договір, він має певні особливості укладання. Цей аспект договорів доручення також окремо не досліджувався, виключенням слід визнати окремі публікації в періодиці щодо договору доручення, які, втім, безпосередньо не стосувались процедури його укладання.

Метою статті є дослідження процедури укладання договору доручення та встановлення її особливостей.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те що договір доручення розглядається традиційно в контексті договірного представництва на відміну від самого представництва, яке постійно знаходиться в колі інтересів дослідників, зокрема, українських, щодо договору доручення, було проведено та захищено лише одне дисертаційне дослідження Н.В. Федорченко. В інших випадках цей договір самостійним предметом дослідження не виступав. Тому звернення до його дослідження з врахуванням його розповсюдження в цивільному обороті є актуальним та практично обґрунтованим.

Договір доручення є угодою, тобто вольовим актом. Цей вольовий акт характеризується узгодженими вольовими діями сторін договору доручення для настання визначених ними юридичного ефекту, тобто юридичні наслідки договору настають тому, що їх настання бажали учасники договору. Як слушно вказувалось в літературі, фундаментальною категорією для сучасного поняття договору є згода (consensus) [7, с. 21].

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В літературі пропонувалось визначати свободу договору як можливість укладати договори (або утримуватись від укладання договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості [13, с. 57].

За учасниками договору визнається можливість самостійно формувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Це означає, що договір є інструментом створення прав і обов'язків на підставі узгодженого волевиявлення. Слід погодитися з думкою, висловленою в літературі, що свобода договору, крім можливості вибору контрагента і визначення змісту договору, включає також: а) вільний прояв волі особи на вступ у договірні відносини; б) волю вибору сторонами форми договору; в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, що законом не передбачені, але йому не суперечать; г) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладених ними договорів; д) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; е) право установлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань та ін. [5, с. 9].

Щодо самої процедури укладання договору, то за загальним правилом договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України) [4, с.153].

Р Потьє першим розклав згоду на оферту та акцепт, після чого договір почали розглядати як вираження двох зустрічних волевиявлень сторін як взаємну згоду, як згоду двох чи більше воль [1, с. 57].

В літературі пропонувалось виділяти способи і порядки укладення договорів. При цьому під способами укладання договору розумілось певного роду дії за допомогою яких узгоджується воля сторін [11, с. 468]. Б.І. Пугінський вказував, що як і будь-який спосіб дії, спосіб укладення договору може розумітися в якості сукупності необхідних операцій, за допомогою яких досягається бажана мета. Що стосується порядку укладення договору, то він є процедурою, послідовністю здійснення дій, необхідних для укладання договору тим або іншим способом [8, с. 159].

Договір доручення повинен укладатися у відповідності до вимог ЦК та інших норм. Укладення договору передбачає вчинення сторонами взаємних дій по розробці та узгодженню умов договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 628 ЦК України).

В літературі зверталась увага на те, що в основі будь-якого договору лежить розрізнення інтересів сторін, індивідуальність, відокремленість. Узгодження індивідуальних волевиявлень сторін договору передбачає три основні етапи: ініціювання процесу формування згоди, згоду, а також закріплення й реалізацію узгоджених дій у договірному акті [6, с. 11].

Як зазначає А.А. Сайфутдінов, в будь-якому разі юридичний зміст здійснення процедури укладання договору доручення полягає в узгодженні довірителем і повіреним волі щодо істотних умов договору доручення. У будь-якому способі укладання договору доручення має значення особисто-довірчий момент. Він виражається в тому, що укласти договір при нормальному розвитку відносин можуть тільки ті особи, які довіряють один одному. У разі відсутності довіри договір не укладається. Таким чином, фідуціарний характер проявляється не тільки в самому договорі доручення вже після його укладення, але й у перед- договірних відносинах, на етапі укладання договору [10, с. 84-85]. Слід зауважити, що В.А. Васильєва вважає, що фідуціарність договору доручення не впливає на його суб'єктний склад, оскільки ознака фідуціарності швидше за все базується на взаємній довірі, передбачуваній чесності, а не тільки на особистому знайомстві [3, с. 812].

Оскільки предметом договору є діяльність повіреного, що припускає певну тривалість у часі, остільки практично неможливий збіг у часі укладення і виконання доручення, то, на думку Н.В. Федорченко, застосовувати норму ст. 206 ЦК України до договору доручення не можна.

Глава 68 ЦК України спеціальних вказівок про форму договору доручення не містить, тому слід звертатися до загальних правил про форму правочинів (ст. ст. 205-210 ЦК України), тобто можливість укладати договір доручення як в усній, так і в письмовій формі залежно від складу їх учасників, суми, спеціальних вказівок закону, збігу в часі виконання і укладення угод, домовленості сторін.

Ст. 207 ЦК України передбачає можливість укладання договору доручення у письмовій формі і шляхом обміну телеграмами.

На практиці не слід ігнорувати письмову форму навіть з друзями, особливо в випадках обов'язкового дотримання цієї форми (ст. 208 ЦК України передбачає наступні випадки: за участю юридичних осіб; сума (винагороди) перевищує 10 неоподаткованих мінімумів громадян; є пряма вказівка закону), оскільки при усній формі договору доручення без належних доказів обманутий довіритель беззахисний і не може, на підтвердження факту угоди (привласнення грошової суми замість купівлі певної речі за дорученням), посилатися навіть на показання свідків. Таким чином, договір доручення повинен бути оформлений письмово, якщо: 1) укладається за участю юридичних осіб; 2) сума (винагороди) перевищує 10 неоподаткованих мінімумів громадян; 3) є пряма вказівка закону. В усіх же інших випадках договір може бути укладений в усній формі.

Для безоплатного договору доручення, якщо він укладається без участі юридичної особи, якщо немає прямої вказівки закону про укладання його в письмовій формі й відсутня угода сторін на цей рахунок, досить усної форми незалежно від того, які цінності є предметом дорученої повіреному угоди [12, с. 152].

Як зазначає Н.В. Федорченко, повірений, виконуючи доручення, вступає в правовідносини з третіми особами, яких інформує про обсяг своїх повноважень, пред'являючи договір доручення і довіреність, яку довіритель зобов'язаний видати повіреному на вчинення юридичних дій (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Видання довіреності не замінює укладання договору доручення, не є завершенням його оформлення. Традиційний підхід виходить з того, що довіреність відноситься до числа правочинів, що породжують, як правило, юридичні наслідки в поєднанні з іншими юридичними фактами [9, с. 49], одним з таких фактів буде договір доручення. Факт складання і видання довіреності не робить особу, що склала і видала довіреність, довірителем, а особу, що отримала її, - повіреним.

З іншої позиції підходить до дослідження цього питання А.А. Сайфутдінов. Він вказує на те, що особливості укладання договору доручення обумовлені у першу чергу тим, що при вчиненні даного договору звичайно оформляється довіреність. У цьому випадку процедура укладання залежить від порядку (способу) оформлення договору. Якщо договір доручення укладається у вигляді єдиного документу, підписаного сторонами, з видачею довіреності, то процедура укладання договору виглядає наступним чином:

- оферта й акцепт під час підписання договору доручення повіреним і довірителем;

- додаткова дія в рамках акцепту у формі видачі довіреності.

Він вважає, що сукупність дій по видачі довіреності довірителем і її прийняття повіреним має ряд правових значень:

- правопідтверджуюче - підтверджується факт існування договору доручення. Видачу довіреності у відносинах з доручення потрібно визначити як додаткову правопідтверджуючу дію акцептного характеру. Саме тому якщо довіритель ухиляється від виконання свого обов'язку по видачі довіреності, то цю обставину слід розцінювати як його відмову від виконання договору.

- правозасвідчуюче - засвідчує можливість повіреного діяти від імені довірителя у відносинах із третіми особами.

В іншій ситуації, коли договір доручення оформляється винятково у вигляді видачі довіреності, процедура його укладання виглядає трохи по-іншому:

- видача довірителем довіреності як письмова оферта;

- акцепт у формі конклюдентних дій - прийняття повіреним доручення, після чого він приступає до здійснення повноважень, які визначені в даному документі. В останньому випадку договір буде вважатися укладеним з моменту виконання зазначених дій [10].

В.А. Васильєва вважає, що договір доручення опосередковує собою внутрішні відносини між довірителем і повіреним і сам по собі ніякого відношення до третіх осіб не має. Основою для них є повноваження, якими наділив довіритель повіреного. Ці повноваження виражаються в особливому документі - довіреності. У той же час довіреність, яка видається повіреній особі, не слід розглядати як письмову форму договору доручення. Наявність довіреності при відсутності письмової форми договору доручення (у випадках, коли представництво не базується на нормі права) свідчить про його усну форму. Воднораз довіреність є допустимим доказом факту укладання договору доручення [2, с. 226-227].

Аналіз матеріалів судових справ, в рамках яких діяли професійні представники та які надавали довіреності для підтвердження своїх повноважень у вигляді довіреності в порядку ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України, свідчить, що майже всі довіреності, які посвідчуються нотаріально, містять посилання на те, що довіреність видається на підставі усного договору доручення та на його виконання, сторонам роз'яснювались положення статей ЦК України, які регламентують договори доручення. Таким чином, якщо йдеться про представництво в суді, то довіреність видається в таких випадках для підтвердження повноважень представника за договором доручення.

договір доручення законодавство укладання

Висновки

Проведене дослідження на сьогоднішньому його етапі дозволяє стверджувати, що для укладання договору доручення необхідно існування певних передумов, які характеризують відносини між сторонами - наявність довіри, довірчих відносин. Процедура укладання договору доручення передбачає узгодження суттєвих умов, з підтвердженням повноважень в самому договорі доручення та/або видачі довіреності з можливістю розширення його предмета і сфери застосування за рахунок включення до його умов дій фактичного (посередницького) характеру.

Список використаних джерел

1. Бекленишева Н.В. Гражданско-правовой договор. Классическая традиция и современные тенденции : [монографія] / И.В. Бекленишева. - М. : Статут, 2006. - 204 с.

2. Васильєва В.А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання посередницьких послуг : [монографія] / В.А. Васильєва. - Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 2006. - 346 с.

3. Васильєва В.А. Договірне право України. Особлива частина : [навч. посіб.] / [В.А. Васильєва, Т.В. Боднар, О.В. Дзе- ра, Н.С. Кузнєцова та ін.] ; за ред. О.В. Дзери. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - 1200 с.

4. Дрішлюк В.І. Публічний договір (цивільно-правовий аспект) : дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.03 / В.І. Дрішлюк ; Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2006. -- 201 с.

5. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України : автореф. дис. к. ю. н. : спец. 12.00.03 / А.В. Луць ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 18 с.

6. Парфенова Т.А. Нормативный договор как источник российского права: история и современность : дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.01 / Т.А. Парфенова. - Челябинск, 2005. - 178 с.

7. Погребняк С.П. Договір як універсальна правова конструкція : монографі[С.П. Погребняк, А.П. Гетьман, В.І. Борисова, О.П. Євсєєв та ін.] ; за ред. А.П. Гетьмана, В.І. Борисової. - Х. : Право, 2012. - 432 с.

8. Пугинский Б.И. Теория и практика договорного регулирования : монография Б.И. Пугинский. - М. : ИКД «Зерцало-М», 2008. - 224 с.

9. Рясенцев В.А. Основания представительства в советском гражданском праве / В.А. Рясенцев // Ученые записки ВЮЗИ. - М., 1948. - С. 49.

10. Сайфутдинов А.А. Договор поручения в гражданском праве Российской Федерации : дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.03. / А.А. Сайфутдинов. - Казань, 2006. - 191 с.

11. Белякова А.М., Бессмертный В.К., Быков А.Г. и др. Советское гражданское право : [учебник] : в 2-х т. Т 1 / [А.М. Белякова, В.К. Бессмертный, А.Г. Быков и др.] ; под ред. В.П. Грибанова, С.М. Корнеева - М. : Юридическая литература, 1979. - 552 с.

12. Федорченко Н.В. Договір доручення : дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.03. / Н.В. Федорченко. - К., 2004. - 223 с.

13. Босай О.В., Голубєва Н.Ю., Давидова І.В. та ін. Цивільне законодавство України (основні категорії, принципи та концепти) : [монографія] / [О.В. Босай, Н.Ю. Голубєва, І.В. Давидова та ін.] ; за заг. ред. Є.О. Харитонова. - Одеса : Фенікс, 2012. - 344 с.

Размещено на Allbest.ur