Соціально-правовий вимір нотаріату як особливого інституту правозахисної системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Однією з ключових ознак сучасної держави є ефективна система забезпечення реалізації й захисту прав і свобод людини. Якість взаємовідносин між суспільством та державою ґрунтується не стільки на врахуванні об'єму закріплених у законодавстві прав і свобод, скільки на рівні їх реального втілення в життя й захисту. У зв'язку із цим дослідження правозахисної системи набуває особливого значення.

Обравши євроінтеграційний напрям розвитку, українське суспільство зумовило проведення активних процесів реформування в правовій сфері загалом і правозахисній системі держави зокрема, одним з інститутів якої є нотаріат, існування якого зумовлюється об'єктивними потребами суспільства в реалізації та захисті своїх прав і свобод.

Тому актуальною є розробка теоретичних засад соціально-правової ролі нотаріату як одного з інститутів держави, що виконують правозахисну функцію, а також удосконалення його наукового розуміння та правового регулювання.

Нотаріат поряд з іншими державними органами та судами України має забезпечувати захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і юридичних осіб, що є його головною соціальною місією. Так, статтею 3 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року встановлено, що нотаріус не може займатись підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової й творчої діяльності.

Саме із цієї позиції необхідно розглядати роль нотаріальних органів у суспільстві як спеціально визначеної державою структури, що має попереджати правопорушення під час здійснення громадянами й організаціями їх цивільних прав, а в деяких випадках - усувати ці правопорушення.

Сутністю нотаріальної діяльності є надання суспільним відносинам форми та змісту, що визначаються законом. Діяльність нотаріуса спрямовується на формальний аспект юридичних актів і забезпечення здійснення особами наявних у них прав та обов'язків, предметом такої діяльності є безспірні юридичні справи. Причому нотаріальна діяльність здійснюється лише в межах цивільного права й процесу. Проте така вузька спеціалізація зовсім не означає відсутність попиту в нотаріальних послугах у суспільстві, навпаки, нотаріальні дії мають велике значення та є досить затребуваними в сучасній державі.

На думку В.В. Комарова й В.В. Баранкової, варто виділяти такі функції нотаріату:

1) функцію забезпечення безспірності та доказової сили документів. Нотаріально засвідчений документ у разі судового спору полегшує можливість сторони довести свої права, оскільки зміст прав та обов'язків, справжність підпису, час укладення тощо офіційно підтверджуються нотаріальним органом, а тому є достовірними, безспірними;

2) функцію забезпечення законності під час укладення угод (контрольну функцію). Стійкість угоди або юридичного факту пов'язують із їх правомірністю, тому нотаріус має перевірити наявність необхідного складу юридичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, наявність та належність їм суб'єктивних прав, які вони передають іншим особам;

3) функцію надання правової допомоги особам, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій.

Функціонування інституту нотаріату втілюється в життя на стику двох факторів: з одного боку, варто виділити суб'єктивне особисте право людини, а з іншого - гарантію захисту певних прав і свобод. У цьому аспекті право на кваліфіковану юридичну допомогу як суб'єктивне право - це гарантована законом можливість особи отримувати необхідну їй допомогу від осіб, які мають спеціальні юридичні знання, уміння й навички, що дають змогу людині ефективно захищати та відстоювати свої права й законні інтереси.

У свою чергу гарантією захисту певних прав і свобод виступає саме нотаріальна діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженим колом суб'єктів, спрямовується на надання офіційної сили, юридичної достовірності правам, фактам та документам. Важливою ознакою нотаріальної діяльності є те, що вона здійснюється від імені держави. Водночас це особлива форма захисту, яка в більшості випадків має превентивний щодо порушення прав характер.

Характеризуючи нотаріальну діяльність, необхідно також зауважити, що вона здійснюється відповідно до чинного законодавства, а її результати є різновидами правових актів. Здійснюючи нотаріальні дії, нотаріус вирішує юридичну справу шляхом оцінки фактичних обставин справи, юридичної кваліфікації (аналізу) наявних фактичних обставин та прийняття рішення (у формі свідоцтва чи посвідчувального напису). Отже, нотаріус здійснює застосування норм чинного законодавства до конкретних обставин, більше того, він робить це в інтересах особи, яка звернулась до нього за допомогою. Наведені характеристики вказують на правозастосовний характер нотаріальної діяльності, оскільки за її результатами виносяться індивідуальні правові акти, згідно з якими особи наділяються конкретними правами й обов'язками.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій є свідком того, що угода укладається в добровільному порядку та не порушує права не лише осіб, які беруть участь у нотаріальній дії, а й третіх осіб тощо. Державна функція, яку надано нотаріусам, і значення їх діяльності вимагає від них дотримання певних умов, щоб їх дії набули юридичної вірогідності. Отже, мова йде про певний нотаріальний процесуальний порядок. На підставі наведеного можна говорити про нотаріальний процесуальний порядок як одну з форм охорони й захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб, який має певне, чітко визначене місце в правовій системі України.

Аналізуючи інститут нотаріату в правозахисній системі, можемо виділити певні аспекти.

По-перше, нотаріат є характерним різновидом соціальної діяльності, яка здійснюється певним колом уповноважених осіб, має системний характер, засновується на законі, здійснюється з використанням юридичних засобів, а її результати мають юридичне значення.

По-друге, під час здійснення нотаріальної діяльності вчиняються управлінські дії, причому в двох площинах: а) нотаріат - суспільство (коли надається юридична вірогідність певним правам і фактам, а в окремих осіб виникають конкретні права й обов'язки); б) нотаріат - держава (коли здійснюється державне регулювання нотаріальної діяльності).

По-третє, розглядаючи нотаріальну діяльність, ми можемо встановити, що вона здійснюється у формі суворого й неухильного дотримання встановленого законом порядку, складається з певних стадій (встановлення фактичних обставин справи, юридичної кваліфікації фактичних обставин, винесення рішення), має специфічні провадження (посвідчення угод, охорону спадкового майна, посвідчення фактів тощо), власні завдання (забезпечення захисту й охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння в зміцненні законності й правопорядку, попередження правопорушень), а також реалізується за допомогою певних методів (імперативного й диспозитивного).

По-четверте, у межах нотаріальної діяльності використовуються особливі, превентивні заходи попередження правопорушень відповідно до вимог чинного законодавства України, яке регламентує порядок вчинення нотаріальних дій щодо захисту й охорони прав і свобод громадян.

З огляду на наведені положення можна дійти висновку, що поряд із функціями забезпечення безспірності та доказової сили документів, законності під час укладення угод і вчинення інших дій, надання правової допомоги нотаріат виконує також правозахисну функцію. Під правозахисною функцією нотаріату варто розуміти забезпечення захисту регульованих нормами права суспільних цінностей (прав, фактів, дій) шляхом надання їм юридичної вірогідності, встановлення правового стану суб'єктів права, реалізації інтересів суспільства, підтримання законності та правопорядку.

Однак необхідно враховувати, що функціонально нотаріальна діяльність також не є первинною, вона, зокрема, спрямовується на охорону й захист цивільних прав та інтересів, у зв'язку із чим її існування постає з приписів норм цивільного законодавства. Отже, не організація нотаріату визначає його функцію, а навпаки.

Фактично правозахисна функція є головною функцією сучасної нотаріальної діяльності, вона акумулює в собі всі ключові завдання й вимоги, що встановлюються суспільством перед нотаріатом. І саме від ступеня реалізації правозахисної функції залежать соціальна роль і цінність цього інституту в системі організації діяльності сучасної держави.

Як зазначає О.М. Лощихин, загальна функціональна цінність сучасної Української держави має полягати в її необхідності та служінні громадянському суспільству. Якщо найважливіше функціональне призначення сучасної держави - каналізація процесів формування й удосконалення інститутів громадянського суспільства, то функціональне економічне призначення держави - створення умов для формування та вдосконалення інститутів ринкової економіки.

З огляду на зазначені О.М. Лощихиним положення та сутність нотаріальної діяльності можна стверджувати, що інститут нотаріату служить насамперед громадянському суспільству, а тому посідає значне місце в загальній системі управління соціумом.

Розкриваючи соціальний вимір нотаріату, варто враховувати ступінь його затребуваності з боку суспільства. Не викликає сумніву твердження, що існування сучасної держави не можливе без нотаріальної діяльності. Це необхідні правові процедури, що дають змогу не лише захистити права та свободи, а й привести певні об'єкти в стан, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Право кожного на отримання правової допомоги є основоположним і гарантованим Конституцією України, воно забезпечується як через систему державних органів, так і через систему інституцій, яких держава в законодавчому порядку наділяє відповідними повноваженнями. Сьогодні в ролі важливого правового інституту нотаріат утверджується як інституція, основним завданням якої у встановлених законом межах щодо вчинення нотаріальних дій є забезпечення реалізації такого права.

Нотаріат належить до тих цінностей, які без перебільшення можна віднести до надбання світової культури. Відходили в історію стародавні країни, зароджувались нові держави, змінювались політичні режими й національні правові традиції. Проте інститут «підсилення (укріплення) прав» пройшов шлях від первинних форм фіксації фактів до сучасної, визнаної апробуванням віків форми забезпечення цивільного обороту, охорони й захисту цивільних прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, а також утвердився як активний елемент національних і міжнаціональних правових систем. Багатовікове застосування інституту нотаріату в усіх проявах - яскраве підтвердження значення й необхідності подальшого його функціонування та вдосконалення.

Саме із цією метою формувався нотаріат, витоки якого сягають ще часів Стародавнього Риму. Цивільне право того періоду було покликане стабілізувати майнові відносини у сфері цивільного обороту. Уже тоді діяльність нотаріуса мала соціальне значення. Слово «нотаріус» у перекладі з латинської мови означає «писар». Це змістовно відобразилось у предметі діяльності нотаріату ще на стадії його зародження, спрямованого на забезпечення потреб неписьменних осіб у складенні документів шляхом обрамовування правового матеріалу в документальну форму та потреб суспільства в документуванні фактів, що мають юридичне значення. Як інститут громадянського суспільства нотаріат став зв'язувальною ланкою між державою, громадянами та іншими суб'єктами за їх участі в цивільному обороті, заснованій насамперед на довірливих відносинах нотаріуса з приватними особами. нотаріальний закон суспільний

Нотаріат за своєю правовою природою поєднує в собі приватні й публічні засади. Нотаріус, з одного боку, є «носієм» публічної влади, оскільки виконує функції, які законом передано йому державою, а з іншого - здійснює свої функції в межах вільної професії. У цьому контексті сутність нотаріату розкрито в Постанові Суду Європейських Співтовариств (Люксембург) від 26 березня 1987 року, у якій вказується, що нотаріуси не перебувають у будь-якій ієрархічній підпорядкованості щодо органів державної влади та не є частиною системи державного управління. Вони здійснюють професійну діяльність за власний рахунок і під свою відповідальність, вільно організовують умови своєї роботи в межах, встановлених законом, та отримують за це доходи.

Ключовими елементами соціально-правового виміру нотаріату є його «соціальне призначення» й «соціальна цінність», які дуже тісно поєднані із сутністю цієї діяльності. При цьому вони є зовнішнім вираженням (перша категорія - у функціональному плані, а друга - в оціночному) соціальної сутності нотаріату.

Варто розуміти, що «соціальне призначення» нотаріату постає з його сутності. Відповідно, від того, якою є сутність, залежить характер цієї діяльності, цілі, завдання та функції, які вона ставить перед собою. І якщо сутність нотаріальної діяльності спрямовується на охорону й захист цивільних прав та інтересів, орієнтується на служіння потребам соціуму, то нотаріат є, безумовно, не просто складовою економічної та соціальної структур суспільства. З огляду на специфіку нотаріальної діяльності й еволюцію розвитку нотаріат посідає чільне місце у сфері громадянського суспільства, адже його функції спрямовуються на охорону й захист законних прав та інтересів, особливо в приватному житті.

Размещено на Allbest.ru