Особливості законності щодо забезпечення безпеки у прикордонній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ЗАКОННОСТІ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ У ПРИКОРДОННІЙ СФЕРІ

Гончаров Є.С.

Постановка проблеми

Законність - це режим відповідності суспільних відносин із законом і підзаконними нормативно-правовими актами держави, який утворюється в результаті їх неухильного виконання всіма суб'єктами права. Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку, регулює найважливіші суспільні відносини та має вищу юридичну силу. За юридичною силою та місцем у системі законодавства закон поділяють на конституційний - Конституція України, закони, що вносять зміни та доповнення до Конституції України, закони що прямо передбачені текстом Конституції України. Поточні закони приймаються на основі Конституції України і формують поточне законодавство. Закон - основне юридичне джерело права, приймається Верховною Радою України чи безпосередньо референдумом і має вищу юридичну силу.

Нині Україна перебуває на початковому етапі в поновленні ролі закону як реально діючого, а не суто формального джерела права. Конституція та чинне законодавство України виходять із того, що держава буде розвиватися еволюційним шляхом на основі згоди всіх основних прошарків суспільства при повному і безумовному дотриманні прав та свобод громадян, яківизначені в ній вищою цінністю, із покладанням на державу обов'язку їхнього визнання, дотримання і захисту. Конституція встановлює гарантії реального захисту прав та свобод громадян. З одного боку, їхній захист визначається обов'язком держави, з іншого - кожному громадянину надається право захищати свої права і свободи будь-якими засобами, не забороненими законом.

Про державний захист прав та свобод громадян говориться у розділі II Конституції України. З метою захисту власних прав та свобод громадянин може користуватися конституційними правами та свободами, встановленими зазначеним розділом.

Конституцією України поряд із закріпленими гарантіями забезпечення особистих прав і свобод громадян, їхнього життя та здоров'я проголошено неприпустимість порушень цих прав та задекларовані завдання й мета запобігання злочинам та іншим правопорушенням. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті отримав назву «правоохоронна діяльність», а органи, що її здійснюють, - «правоохоронні органи» [1].

Управління внутрішньою безпекою, як один із напрямків діяльності адміністративно-політичного апарату Української держави, ґрунтується на загальних принципах, методах та формах управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним із його видів. Цим обумовлені не тільки характеристики управлінської діяльності у зазначеній сфері, але і вимоги, принципи та засоби забезпечення її законності.

Питання забезпечення законності в державному управлінні досліджували В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, А.С Васильєв, В.М. Гаращук, А.Т. Комзюк, В.К. Колпаков, Р.С. Мельник, Н.Р. Нижник, В.Ф. Опришко, В.В. Цвєтков та ін. Разом із тим у вітчизняній юридичній літературі проблеми законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки висвітлені ще недостатньо, що обумовлює актуальність обраного напряму наукового пошуку. Крім того, у науковій літературі не склалося єдиної думки щодо сутності самого поняття «законність», способів (засобів) її забезпечення та системи органів (суб'єктів), які її забезпечують, з'ясування яких дозволить визначити особливості забезпечення законності управління у сфері внутрішньої безпеки держави. Вирішенню цих та інших проблемних питань у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави і присвячено цю статтю.

У тлумачних словниках законність визначається, як «загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами», або як «виключне надбання правової держави, яке виражається в режимі панування закону у взаємовідносинах особистості та держави, громадянина та посадової особи (органу держави)». Слід зазначити, що законодавчого визначення поняття законності не існує, теж саме стосується і поняття закону. У науковій літературі під законністю здебільшого розуміють «неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями», а під законом - «нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури» [2].

Слід зазначити, що поняття «суб'єкти правоохоронної діяльності» дещо ширше, ніж «правоохоронні органи». До суб'єктів правоохоронної діяльності, крім правоохоронних органів, слід віднести органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання (організації) і громадян, оскільки залучення до правоохоронної діяльності як громадських формувань, так і окремих громадян істотно посилює ефективність протидії правопорушенням та охороні прав і свобод громадян. А тому держава, за необхідності, повинна частково передати свої правоохоронні функції недержавним організаціям, які готові займатися правоохоронною діяльністю [3].

Суб'єктами правоохоронної діяльності взагалі є: держава через свої представницькі, виконавчі, судові органи та прокуратуру громадські організації та об'єднання; окремі громадяни, яким надано певні повноваження з урахуванням відповідного розподілу між ними компетенції, форм і засобів здійснення.

Аналіз наукової літератури, в якій аналізувались проблеми законності діяльності державних органів, надав змогу зробити висновок, що законність залежно від мети та завдань того чиіншого дослідження розглядалась у різних аспектах, зокрема, як: принцип, метод, режим, гарантія чи вимога, що підкреслює багатосторонність цієї категорії.

На нашу думку, законність передбачає такий стан взаємовідносин між спеціальними суб'єктами забезпечення внутрішньої безпеки в державі та фізичними (юридичними) особами, при якому їх діяльність як зовнішня, так і внутрішньо-організаційна відповідає вимогам законів, інших законодавчих та підзаконних актів. У зв'язку з цим вважаємо доцільним виділити два аспекти забезпечення законності у досліджуваній нами сфері: забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки в державі, тобто дотримання вимог нормативно-правових актів у відносинах із фізичними та юридичними особами, які не перебувають із ними у службовій підлеглості (під час публічних відносин); забезпечення законності під час їх внутрішньо-організаційної діяльності, зокрема під час державно-службових відносин, у відносинах типу «керівник-підлеглий» (встановлення режиму робочого часу, надання відпусток, накладення дисциплінарних стягнень тощо).

Забезпечення законності як під час зовнішньо-адміністративної, так і внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки відрізняється як за її засобами, так і за суб'єктним складом. Так, забезпечення законності під час зовнішньо-адміністративної діяльності спеціальних суб'єктів здійснюється за допомогою таких адміністративно-правових засобів, як: контроль, нагляд та право на звернення. Для забезпечення законності внутрішньо-організаційної діяльності спеціальних суб'єктів забезпечення внутрішньої безпеки більш характерним є такий засіб, як внутрівідомчий контроль, який здійснюється як спеціально створеними у структурі цих органів контрольними підрозділами, наприклад, внутрішньої безпеки, так і керівниками всіх рівнів.

Переважна більшість адміністративістів до способів забезпечення законності в державному управлінні відносять: контроль, нагляд та право на звернення, з чим ми цілком погоджуємося. Так, Ю.П. Битяк зазначає, що «законність і дисципліна в державному управлінні забезпечуються трьома основними способами - проведенням контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернень громадян» [4].

Звичайно, основним критерієм розмежування між цими видами контролю (парламентським, президентським, урядовим, спеціалізованим, відомчим, муніципальним (представницьким), громадським) є суб'єкт його здійснення, однак визначені нами вище види контролю мають й інші особливості.

Слід зазначити, що не всі звернення громадян можна віднести до заходів, які забезпечують законність досліджуваної нами діяльності правоохоронних органів. Тільки скарги і заяви про порушення чинного законодавства та недоліки в роботі тих чи інших органів та їх працівників слугують підставою для проведення контрольно-наглядових дій із метою усунення порушень і недоліків, які були в них описані. На відміну від пропозицій, які також є різновидом звернень громадян і в яких висловлюються порада, рекомендація, у заявах та скаргах йдеться про порушення.

У Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб щодо розгляду звернень та надання обґрунтованої відповіді на них у встановлений строк (ст. 40). З чого можна зробити висновок, що право на звернення кореспондується з обов'язком відповідних органів (посадових осіб) щодо їх розгляду [6].

безпека прикордонний правоохоронний законність

Висновок

Нова доктрина українського адміністративного права в часі адміністративно-правових засад щодо забезпечення законності в прикордонній зоні держави передбачає певне зміщення акцентів, нове розуміння публічності, зумовлене поверненням до основних людських цінностей, до визнання і закріплення невід'ємних природних прав людини і громадянина. Безпека в прикордонній сфері України унеможливлює прояви потенційних дій прямопротилежних сторін, що можуть завдати величезних втрат, призвести до небажаних неконтрольованих наслідків.

Література

1. Гіжевський В.К. Митне право України: навч. посібник. - К., 2009. - 204 с.

2. Пономаренко ГО. Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: дис. канд. юрид. наук: 120007. - X.: 2001. - 97 с.

3. Шмигова О.М. Способи підтримання законності управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави. - К.: КНУТШ, 2007. - 5 с.

4. Адміністративне право України: підручник для юрид. вузів і фак. за ред. Ю.П. Битяка. - Харків, 2005. - 485 с.

5. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

Размещено на Allbest.ru