Приватне право Індії та вплив міжнародно-правових систем

Васянович Ольга Анатоліївна

Стаття присвячена актуальним питанням приналежності Індії до правових систем та розкриттю ступеня застосування звичаєвого і прецедентного права сучасною Індією. У роботі наводяться історичні процеси, що вплинули на приватне право індусів, збірки релігійних звичаїв, сучасні законодавчі акти незалежної Індії та англійська судова практика колоніального часу.

Ключові слова: індуське право, індійська правова система, прецедент, дхармашастри, правовий звичай, англо-індуїстська правова система, сімейне право, спадкове право.

Ключевые слова: индусское право, правовая система Индии, прецедент, дхармашастры, правовой обычай, англо-индусская правовая система, семейное право, наследственное право.

The article is dedicated to current issues related to the Indian legal system and the degree of disclosing of customary and case-law in modern India. The paper presents historical processes that have affected the private law of the Hindus, congregation of religious customs and modern laws of independent India and the English jurisprudence within colonial times. In the modern form of Hindu law governs marriage and family and inheritance relations, issues of custody, adoption, child support, donations for charitable and religious purposes, as well as certain types of contracts (gift agreement, loan). Content of the right of Indians during the 20th century has undergone radical changes, aimed at the abolition of caste and gender inequality, discontinuation symptoms of most archaic marriage andfamily relations. The private law in India is regulated by customary rules of Indians that have undergone significant changes in the times of British colonial rule and took the form of laws after the declaration of independence of India. The legal system and legal methods of dispute resolution are classified as Hindu-British. Therefore India is widely known as a unique legal system with its inherent characteristics.

Keywords: Hindu law, the legal system of India, precedent dharmashastr, legal custom, the Anglo-Hindu legal system, family law, inheritance law.

Постановка проблеми. Незважаючи на грунтовні дослідження правової системи Індії, науковці досі не можуть дійти єдності щодо визначення приналежності Індії до конкретної правової системи. Одні науковці сміли відносять її до англо-американської правової системи, інші - до специфічної індуської, треті до змішаної системи, що увібрала в себе релігійні ознаки та ознаки класичної школи Європи. У зв'язку з цим визначаються й приватно-правові відносини Індії.

Аналіз останніх досліджень показує, що поняття правової системи Індії та приватноправові норми досі займають місце серед науковців та були предметом дослідження таких відомих вчених, як Рене Давид, Жофре Спінозі, Крашеніннікова Н.А., К.Цвайгерт та Кьотц Х. та інші.

Метою статті є визначення історичних умов виникнення сучасної правової системи Індії та формування приватного права, а також розкриття впливу міжнародних правових систем від колоніальних часів до сучасності.

Виклад основного матеріалу. Індуське право і право Індії (індійське право) - дві різні правові системи. Якщо індуське право - це право громади, яка сповідує індуїзм, то право Індії - це національна правова система, дія якої поширюється на територію всієї держави, на всіх громадян, незалежно від їх національності й належності до певної релігійної громади. Так, на теперішній час в Індії одночасно діє кілька правових систем - індуське право, мусульманське право і національна правова система Індії [1, с. 206]. Правова система Індії дуже полісистемна і «життєдайність звичаєво- правових норм визначається також їх глибинними зв'язками з релігійною свідомістю мас, стійкими соціально-психологічними настановами, моральними критеріями, з традиційно-релігійною системою соціальних цінностей» [2, с. 33].

Індійське право охоплює всі закони Республіки Індія, які мають загальне застосування, навіть якщо окремі положення цих законів не поширюються на окремі категорії громадян. Головна тенденція сучасного індійського права - заміна традиційних релігійних систем індуського, мусульманського, канонічного права на сучасну правову систему, норми якої знаходяться у відповідності з потребами розвитку суспільства [3, с. 597].

Індійське право як право територіальне почало розвиватись у період англійського колоніального панування. На той час у країні найпоширенішими і найвпливовішими були індуське право та мусульманське право. Ці дві релігійні системи не охоплювали тоді велику частину населення Індії: християн, євреїв, персів тощо. Окрім того, традиційні релігійні правові системи взагалі не мали багатьох норм для регулювання цілої низки нових суспільних відносин, які виникли у суспільстві. Ці умови передували виникненню загальної потреби у швидкому розвитку індійського права.

Індуїзму властивий ряд особливостей. Ця релігія не має організованої церкви, її релігійні догмати та норми не уніфіковані, що приводить до віротерпимості не тільки до неортодоксальних релігійних течій, народжених в лоні індуїзму, а й до інших релігій. Віротерпимість, що поєднується з жорсткими правилами соціальної, станово-кастової організації, ґрунтується на релігійній концепції, за якою будь-яка релігія, як пише відомий індійський вчений Х. Кабір, «продукт пізнання людиною на різних рівнях її розвитку однієї і тієї ж істини, що стосується однієї і тієї ж реальності» [4, с. 17].

Тісний зв'язок індуського права з релігією знайшов своє вираження не лише у релігійно- філософських концепціях, а й у теорії джерел права. Традиційно оцінюючи джерела права, один з найбільших авторитетів у правовій сфері С. Десаї дає таке визначення індуського права: «Там, де воно не модифіковано чи не скасовано законодавством, індуське право може бути визначене як прадавнє право індусів, засноване на Ведах, проголошене в смритах, роз'яснене і розтлумачене у визнаних коментарях, дегестах, доповнене схваленим звичаєм» [5, с. 2].

У стародавній час та у період Середньовіччя індуське право у своєму розвитку пройшло три головних стадії:

1. «Велична епоха» - період, який передував появі перших релігійно-правових компіляцій.

2. Період сутр та дхармашастр.

3. Період коментарів до дхармашастр [6,

с. 43].

Другий період (період дхармашастр) вважають «золотою епохою» індуського права.

Головними принципами індуїзму - релігії, філософії та права - були ідеї дхарми. Дхарма - це релігійно-моральний обов'язок, виконання якого веде до прикінцевої, головної мети життя кожної людини, так званої мокші (тобто повного звільнення). Кожна стадія життя людини та кожна каста (які належать до однієї з чотирьох варн: брахманів, кшатріїв, вайшиїв та шудр) мають свою дхарму. Водночас дхарма - це зібрання правил, обов'язкових для кожного індуса, що регламентують його віру, поведінку та відрізняють від людей, які сповідують будь-яку іншу релігію. Право органічно охоплюється цим зібранням правил.

Сфера дії індуського права визначається особливостями індуїзму як релігії. Тобто, з одного боку, право поширюється насамперед на індусів. Але невизначеність самого поняття «індус» призвело до великої кількості досить суперечливих коментарів, судових рішень тощо. Аналіз різних джерел права свідчить, що індуське право поширюється не лише на індусів з народження, а й на індусів за релігією.

Серед джерел індуського права слід виділити насамперед дхармашастри та дхармасутри - релігійно-етичні та правові трактати, які були написані брахманами і протягом тривалого часу фіксували та доповнювали найпоширеніші та загальновідомі норми звичаєвого права. Певний вплив на зміст означених коментарів мали державні установи. Так, тривалий час більшість філософських та правових питань розглядалася на вищій раді махараджі - парішаді. Другим важливим

джерелом індуського права були коментарі до дхармашастр, які набули особливого значення у період Середньовіччя. Особливістю джерел індуського права є те, що коментарі фактично з самого початку їх виникнення були санкціоновані державою. Багато з них були написані за дорученням вищих посадових осіб.

До джерел індуського права також слід віднести артхашастри - твори про філософські, соціально-політичні та економічні проблеми державної діяльності. Найбільш відома артхашастра - артхашастра Каутіл'ї - радника царя Чандрагупти (ГУ-Ш ст. до Р. Х.).

Важливу роль у становленні індійського права відіграв звичай (соціальна норма, що виникла в результаті багаторазового використання людиною, передається від покоління до покоління і є історичною передумовою закону ). На думку Д. В. Лук'янова, нині його роль незначна - він поставлений у підлегле становище щодо писаного права [7, с. 32]. Тому норми звичаїв застосовуються судами в разі прямої вказівки на них закону або відсутності законодавчих положень з конкретного питання.

За твердженнями дослідників системи індуського права, роль звичаю як джерела права була і є досить значною на усіх етапах історичного розвитку Індії. Починаючи з древнього періоду, звичай передував появі перших правових документів брахманської компіляції. У середньовічний період дхармашастри визнавали звичай джерелом індуського права. У цьому релігійно-правовому джерелі містяться посилання на звичаї у загальній, декларативній формі і по конкретних нормах права.

У сучасному традиційному індуському праві, норми якого мають персоніфікований характер, як пише один з найвідоміших ідеологів Д. Деррет, живе «дух» древніх джерел права, існує «ряд фіктивних підходів, необхідних для того, щоб безперешкодно досягати поставленої мети» [8, с. 377]. індія приватне право судовий

Основним джерелом індуського права доколоніального періоду були праці правовиків, а саме «смрити», коментарі до них та юридичні збірники. За змістом це було всеохоплююче і систематизоване звичаєве право. Як джерела визнавались також старовинні місцеві звичаї, яких дотримувались з давнини певні касти, роди, сім'ї. Ці звичаї не лише враховувались суддями при тлумаченні норм «смрити», але й мали пріоритет. У визначенні звичаїв, що заслуговували на правове визнання, основну роль відігравали жерці-юристи [9, с. 219-233].

Індуське право пройшло великий історичний шлях і зазнало впливу з боку мусульманського та англійського права. Найдавніші джерела індуського права - Веди були створені ще в другому тисячолітті до н.е. Протягом значного історичного періоду воно розвивалося самостійно. У XVI ст. в Індії встановилося мусульманське панування, що відчутно загальмувало розвиток індуського права (суди зобов'язані були застосовувати лише мусульманське право, індуське ж могли застосовувати тільки збори каст для розв'язання проблем у середині общини). У ХУП-ХУШ ст. мусульманське панування змінилося англійським. Англійці не заперечували проти застосування щодо населення більш знайомих йому правових норм, особливо у приватному праві. У сфері сімейного та спадкового права, кастового поділу та інших релігійних звичаїв англійські суди керувались індуїстськими нормами. Було дуже важко перекладати їх з санскриту, тому англійські судді звертались до послуг місцевих пандитів (знавців дхармашастр). З 1864 року вони відмовились від їх послуг, у зв'язку з отриманням достатнього досвіду з використання звичаєвих норм індусів [10, с. 314]. Колоніальний період, безумовно, вплинув на розвиток права Індії, у тому числі звичаєвого, але англійські колоніальні суди не могли здійснювати свою діяльність без урахування місцевих звичаїв. Велика кількість правових звичаїв збиралась у особливі сільські книги, що широко застосовувались судами. Колоніальний період відзначився тим, що в Індії поступово були встановлені критерії для визнання звичаю. Усі ці критерії до теперішнього часу діють у цій республіці. Хоча було і позитивне у дії англійського права (збереження індуського права), та все ж англійське панування досить глибоко трансформувало традиційне право індусів, залишивши недоторканним мізерне коло відносин [4, с. 17]. Судді вирішували справи на свій розсуд. Кожна нове рішення чи вирок з одноманітних питань змістовно були новими згідно відповідних норм права. За часів діяльності англійських суддів індуїстське право відійшло від свої витоків через неможливість або важкість застосування (наприклад, вони припинили дію норм щодо заборони повторного шлюбу вдови, щодо відібрання усього майна та права спадкування, якщо індус відмовлявся від своєї релігії та ін.).

Поступово місце класичного

індуїстського права зайняло англо-індуїстське право, що поступово припинило посилатись на писане права та започаткувало прецедентну систему у індійських судах.

Після досягнення незалежності система індуського права зазнала значних змін, головним інструментом яких став закон. Прагнення до незалежності поставило на порядок денний план кодифікації індуського права. Десятиріччями уряд Індії намагався кодифікувати усталені в суспільстві звичаї і в 1955 р. ухвалено Закон про шлюб індусів, а в 1956 р. набрали чинності три нових закони - Акт про неповнолітніх дітей та опіку, про спадкові права та Закон про усиновлення й утримання. Але їх окремо не можна вважати кодексами, скоріш, це законопроекти, що у своїй сукупності склали те, що називають «Індуським кодексом» [9, с. 219233]. Зазначимо, що тривалий період розробки законодавства про шлюб був обумовлений протестами ортодоксальних індусів, а особливо їх протесту щодо розлучення. Священе писання дхармашастри не визнавало розлучення, але у деяких селянських общинах у нижчих каст такий інститут практикувався.

Стаття 3 (а) Закону про шлюб індусів 1955 р. зазначає, що «звичай повинен застосовуватись одноманітно протягом тривалого періоду, отримати визнання правової норми серед індусів певної території, соціальної групи, бути визначеним та розумним і не суперечити суспільній політиці» [11 с. 33].

Протягом другої половини ХХ ст. правова система Індії розвивалась, спираючись одночасно на цінності традиційного індуського і адаптованого загального права, а також широко використовуючи позитивний досвід інших правових систем, зазначає Н. А. Крашеніннікова [11, с. 33].

У сучасній індійській державі використовуються різноманітні види правових звичаїв. Найпоширенішим є посилання на них у нормах закону. Так, Закон про спадкові права індусів 1956 р. передбачає включення до складу об'єднаної сім'ї заміжніх дочок чоловіків, що приходять до них жити, бо звичаї їх каст не дозволяють приводити своїх дружин у будинок батьків. Закон про шаріат 1937 р., а також кодекс індуського права 1955-1956 рр. закріпив «підкорене» становище звичаю щодо писаного права.

У сучасному вигляді індуське право регулює шлюбно-сімейні і спадкові відносини, питання опіки, усиновлення, аліменти, пожертви на благодійні та релігійні цілі, а також окремі види договорів (договір дарування, позики).

Зміст права індусів протягом ХХ ст. зазнав докорінних змін, спрямованих на скасування кастової і статевої нерівності, відміни найбільш архаїчних ознак шлюбно-сімейних відносин.

Конституцією 1950 р. було скасовано систему каст. Статтею 15 заборонена дискримінація за кастовою належністю. Питання шлюбу були зібрані у згаданий Закон про шлюб.

Висновки. Отже, приватне право Індії регулюється звичаєвими нормами індусів, що зазнали значних змін за часів колоніальної залежності від Великобританії та набули форми законів після оголошення незалежності Індії. Правова система та правові методи вирішеннясудових спорів кваліфікуються як індуїстсько- англійські. Тому Індія справедливо називається унікальною правовою системою із притаманними їй особливостями.

Список використаних джерел