Свобода слова в Україні: стан, гарантії, перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Свобода слова в Україні: стан, гарантії, перспективи

Постановка проблеми. Суспільство хоч і є достатньо цілісним організмом, натомість складається з окремих індивідів, які відрізняються своїми фізичними, інтелектуальними, світоглядними

особливостями. Знаходячись у суспільстві, індивід є невід'ємним його членом, з одного боку, з іншого - достатньо автономною, відособленою системою, зокрема, в інформаційному сенсі. Інформація для конкретної особи - це завжди безмежний океан знань, завдяки яким вона розвивається та вдосконалюється. Інформація є головним чинником соціалізації і ресоціалізації людини, з'єднуючою ланкою між людиною і суспільством. Достовірне і вчасне інформування громадян з боку держави та надання необхідної для функціонування держави інформації з боку громадян є запорукою формування дійсно громадянського суспільства, розбудови соціальної і правової держави.

На початку ХХІ ст. Україна обрала шлях демократичного розвитку та євроінтеграційний курс зовнішньої політики. Однак держава повинна докласти ще багато зусиль, щоб посісти чільне місце в Європейському суспільстві і стати державою, яка б реально і максимально забезпечувала основні права людини та інших суб'єктів. Юридичні гарантії прав людини, які вироблені міжнародною спільнотою, повинні стати для України важливим елементом формування механізму забезпечення прав та свобод людини і громадянина, зокрема, гарантування і забезпечення свободи слова.

Однак, наступ на свободу слова - це, на жаль, реальність в Україні й дуже важлива проблема, яка потребує суспільної уваги, обговорення та вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика свободи слова протягом багатьох років привертає інтерес дослідників різних галузей знань. Багато сучасних науковців присвячують свої дослідження вивченню правових засад, політичних аспектів, цензури та роботи засобів масової інформації, філологічних проблем забезпечення свободи слова в Україні. В останні роки наукові розвідки здійснювали Коноваленко Н.В., Городенко Л.М., Печончик ТІ., І.Г. Ненов, О.О. Заславська, В.Ф. Іванов, Ю.В. Бондар та ін.

Мета статті полягає у проведенні дослідження гарантій забезпечення, сучасного стану та тенденцій розвитку свободи слова в Україні.

Положення, закріплені у ст. 34 Конституції України, створюють основу та визначають необхідність законодавчо забезпечити гарантії та механізми реалізації всіх складових права на інформацію: збирання, зберігання, використання і поширення інформації, а також право на свободу думки і слова. У ст. 32 Конституції України [1] визначено правовий режим конфіденційної інформації про особу, зокрема, гарантовано право на доступ до інформації про себе, з обмеженням до державної таємниці, встановлено загальну заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а також гарантії невтручання в особисте й сімейне життя, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Статтею 57 Конституції України [1] гарантовано право доступу до правової інформації, що забезпечується механізмом позитивного обов'язку держави доводити до відома населення закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян.

Право особи на інформацію виникло у зв'язку з об'єктивною потребою людини збирати, зберігати, використовувати і поширювати необхідні для неї відомості. Ця потреба стала нагальною у зв'язку з розвитком засобів масової інформації. Іншою передумовою виникнення цього права було прагнення держави засекретити велику кількість інформації від суспільства. Тобто право на інформацію протистоїть у певному розумінні інституту державної таємниці.

Визнання та гарантія права на інформацію в Україні є відображенням тенденцій адаптації законодавства до міжнародних стандартів та принципів, які закріплені в міжнародних угодах про захист прав і свобод людини.

Вважається, що формула ч. 2 ст. 34 Конституції України [1] заснована на положеннях міжнародних документів, але зауважимо, що в цілому аналіз міжнародних нормативно-правових актів та законодавства зарубіжних країн свідчить, що право на інформацію можна розглядати як елемент свободи думки і слова.

Свобода думки, слова і вільне вираження поглядів та переконань є однією з невід'ємних підстав демократичного суспільства й однією з основних умов для його прогресу і самореалізації кожної особи.

Як зазначалося, положення Конституції України [1] про свободу думки і слова відповідають міжнародним стандартам у цій сфері, які встановлені Загальною декларацією прав людини (ст. 18 та 19), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 18 та 19), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 9 та 10).

Вважаємо очевидним зв'язок між свободою слова та правом на інформацію, водночас, на нашу думку, їх не можна ототожнювати. З одного боку, об'єктивно свобода слова фактично є передумовою права на інформацію. Водночас не можна казати про повне поглинання свободою слова права на інформацію. Деякі фахівці стверджують, що право на інформацію знаходиться в певній суперечності зі свободою слова, оскільки свобода слова передбачає вільну циркуляцію оціночної інформації, думок та позицій окремих осіб [2]. Утім, право на інформацію та свобода слова виконують різні функції в суспільстві. Свобода слова забезпечує вільне обговорення процесів у суспільстві, право на інформацію - має цільовий характер та передбачає об'єктивність та ефективний доступ до джерел інформації.

Спірною є позиція, що свобода думки і слова не включає в себе право на інформацію й не є його елементом, оскільки: а) свобода думки і слова гарантує громадянам свободу думати, виражати й поширювати свою думку, а право на інформацію гарантує можливість збирання, зберігання, використання і поширення будь-яких відомостей, які не заборонені законом, а не тільки тих, які містять продукт розумової діяльності громадян; б) свобода вираження своїх поглядів спрямована проти насадження єдиної ідеології, а право на інформацію повинно дати громадянину можливість отримати якнайбільше повноцінних суспільно важливих відомостей [2, с. 19].

У сучасній науці існує поняття «свобода інформації», яке є більш широким та поєднує два елементи - свободу слова та право на інформацію. До свободи інформації належать й інші інформаційні права та свободи громадян. Свобода інформації гарантує невтручання в особисте життя громадян.

У сучасному суспільстві право на інформацію набуває провідного значення в механізмі держави, являє собою особливу гарантію народовладдя. Принципи інформаційної відкритості забезпечують функціонування демократичних механізмів: народовладдя; відповідальності суб'єктів влади перед суспільством; гарантованості прав і свобод громадян.

На думку Н. В. Кушакової, конституційне право на інформацію в сучасному розумінні можна розглядати і як соціальне, і як економічне, і як культурне, і як політичне право людини в різних його аспектах. Виходячи зі змісту ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у яких говориться про право на свободу вираження своїх думок, включаючи свободу отримання та поширення інформації, автор визначає право на інформацію як складову самовираження, і, таким чином, як особисте природне право кожного [3, с. 5].

Узагальнюючи наведене вище, вважаю, що свобода думки і слова виражається через право на інформацію, є одним з аспектів вираження права на інформацію, а зокрема, такого її елементу, як поширення. Свобода слова та право на інформацію тісно пов'язані між собою, оскільки людина формує свою думку на основі відомостей, отримання яких гарантовано правом на інформацію.

Свобода слова є необхідною умовою життєдіяльності демократичного суспільства та держави, одним з основних елементів системи прав і свобод людини і громадянина, які наша держава повинна визнавати, дотримуватися та захищати.

Для того щоб забезпечити необхідні правові умови для виконання ЗМІ соціально значущої ролі «контролера» за дотриманням державою суспільних інтересів, останні дістали закріплення в законодавстві демократичних держав гарантії вільної діяльності ЗМІ у формулюваннях «свобода думки і слова», «свобода слова і вираження своїх поглядів і переконань». Правове забезпечення діяльності засобів масової інформації покликано впорядкувати рух інформаційних потоків, створити умови для розвитку громадянського суспільства, цивілізованого діалогу влади, суспільства, громадян, забезпечити нормальні умови для професійної діяльності журналістів.

Проте, виникає питання, як конституційні гарантії забезпечення свободи слова реалізуються на практиці в Україні?

На практиці свобода слова, як одна із політичних свобод, здійснюється в трикутнику “громадянин - держава - інститут ЗМІ” і включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) свободу формування власної думки, без зовнішнього втручання. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи поняття “свобода слова”, один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти свободи, як: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів [4].

Стан свободи слова в країні характеризує рівень розвитку відносин між засобами масової інформації та владою. Він, перш за все, залежить від успішного існування та співпраці їх разом, тобто чим більше кожна з сторін усвідомлює необхідність співпраці з іншою, тим і вищий рівень. А контроль мас-медіа з боку влади призводить до одночасного падіння довіри як до перших, так і до других.

В нашій країні можна простежити чітку тенденцію зміни рівня свободи слова разом зі зміною влади або правлячої верхівки в країні. Сучасна ситуація зі свободою слова в Україні дещо покращилася порівняно із минулими роками, зокрема, за даними щорічного дослідження Інституту масової інформації (далі - ІМІ) «Барометр свободи слова» у минулому році кількість порушень, пов'язаних зі свободою слова, зменшилась на 15%.

В Україні у 2016 році було зафіксовано 262 випадки порушень свободи слова, що приблизно на 15% менше, ніж у 2015 році (310 порушень), у 2014 році їх було зафіксовано 995 [5].

Найбільшою категорією порушень, стали перешкоджання законній професійній діяльності журналістів - 107 випадків (у 2015 році - 100, у 2014 році - 150, у 2013 році - 130 перешкоджань). Найбільше журналістам перешкоджали приватні особи, правоохоронці та місцева влада.

На другій позиції за кількістю випадків йдуть погрози та залякування журналістів - 42 випадки. У 2016 році ця категорія перевищила за кількістю випадків 2015 рік, коли було зафіксовано 36 випадків погроз журналістам (у 2014 році - 98, у 2013 році - 35). Погрожували переважно приватні особи та депутати різних рівнів [5].

На третій позиції за кількістю випадків йдуть побиття та напади на журналістів, обмеження доступу до публічної інформації - по 30 випадків відповідно. Кількість випадків побиття і нападів на журналістів у 2016 році скоротилась майже вдвічі, порівняно з 2015 роком (58 нападів), і майже в 10 разів, порівняно з 2014 роком (286). Основними нападниками на журналістів 2016 року були приватні особи. Таку тенденцію ІМІ фіксує вже другий рік поспіль, на відміну від 2014 та 2013 років, коли основними агресорами були представники правоохоронних органів та місцеві чиновники [5].

Кількість обмежень доступу до публічної інформації у 2016 році майже зрівнялася з 2015 роком (33 випадки), у 2014 року - 14, у 2013 році - 13 випадків. У 2016 році, як і у попередні роки, обмежували доступ журналістів переважно органи місцевої влади.

Крім того, у 2016 році в Україні стався 1 випадок убивства журналіста (у 2015 - 2, у 2014 році - 7, у 2013 - жодного). У Києві 20 липня 2016 року в результаті вибуху автомобіля загинув відомий журналіст Павло Шеремет. Поліція кваліфікувала подію за статтею «умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб» [5].

За перший квартал 2017 року ІМІ зафіксував по Україні загалом 52 випадки порушень свободи слова, які сталися в 18 областях країни. Основними порушеннями за три місяці стали - перешкоджання професійній діяльності журналіста - 15 випадків, 9 випадків обмеження доступу до публічної інформації та 7 випадків погроз [6].

ІМІ зафіксував зменшення кількості фізичної агресії стосовно журналістів, зафіксовано два випадки побиття у цьому році, у порівнянні з першим кварталом 2016 року, коли експерти відслідкували сім випадків.

Також негативною тенденцією є збільшення кількості випадків пошкодження майна журналістів, з початку року - чотири випадки у порівнянні з 2016 роком, коли був зафіксований один випадок у січні.

Крім того, ІМІ звертає увагу на зростання випадків політичного тиску - за перший квартал зафіксовано три випадки. У 2016 році за весь рік було зафіксовано три таких випадки [6].

Висновки

правовий свобода слово

Таким чином, можна резюмувати, що на сьогоднішній день зберігаються негативні тенденції щодо дотримання свободи слова та вільного функціонування ЗМІ й роботи журналістів у інформаційному просторі нашої держави. Вбивство журналістів, відбирання ліцензій, тиск і цькування медій і конкретних журналістів, які критикують владу чи мають альтернативний погляд, погрози журналістам застосуванням насильства, темники для ЗМІ, спроби контролювати інтернет, наявність пропаганди - це все сумна реальність інформаційного поля України.

Все це не лише формує на українському ринку необ'єктивний і неякісний інформаційний контент, а і впливає на загальний стан демократії в країні і посилює негативний імідж держави у світі. Міжнародні рейтинги свободи слова фіксують постійні зниження рейтингів України, як за показниками свободи слова в ЗМІ, так і в інтернеті.

Й незважаючи на спроби вирішити певні проблеми в галузі свободи слова в Україні, існує ряд проблем, що негативно впливають на неї та повинні бути вирішені. Свобода слова в Україні все ще перебуває у стані становлення та розвитку, переживаючи свої злети та падіння разом зі зміною влади. Найбільш перспективним напрямом вирішення проблеми є комплексне підвищення медійної культури та свідомості громадян.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К. : Українська правнича фундація, 1996. - 127 с.

2. Бондар Ю. В. Свобода слова: книга і політика / Ю. В. Бондар. - К. : [б. в.], 2011. - 111 с.

3. Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / Н. В. Кушакова. - К., 2003. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru