Правовий текст як об’єкт юридичної інтерпретації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Николина Катерина Валеріївна -- кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В статті аналізуються сучасні підходи вітчизняних та зарубіжних науковців до розуміння тлумачення в праві. Автором з'ясовано співвідношення категорій «герменевтика» та «тлумачення» і обґрунтовано, що їх слід розглядати як загальне і частину відповідно. Визначено, що об'єктом інтерпретації можна вважати не лише письмові джерела права, а й правові принципи, дії, усні висловлювання або навіть наміри, які дозволяють конструювати юридичну норму.

Ключові слова: тлумачення права, юридична інтерпретація, герменевтика, об'єкт юридичної інтерпретації, текст права.

В статье анализируются современные подходы отечественных и зарубежных ученых к пониманию толкования в праве. Автором установлено соотношение категорий «герменевтика» и «толкование» и обосновано, что их следует рассматривать как общее и часть соответственно. Определено, что объектом интерпретации можно считать не только письменные источники права, но и правовые принципы, действия, устные высказывания или даже намерения, которые позволяют конструировать юридическую норму.

Ключевые слова: толкование права, юридическая интерпретация, герменевтика, объект юридической интерпретации, текст права.

The article deals with the issues related to reconsideration of principles, ways, approaches to interpretation of law during national implementation in accordance with international standards and values. Modern approaches of national andforeign fellows to understanding of interpretation in law have been analyzed. The author has found out the difference between such categories as “hermeneutics ” and “interpretation ” and has proved that they have to be dealt with as a general and special category. The article has mentioned that it is impossible to provide reasonable, rational, relevant interpretation without hermeneutic rules and consistency of understanding of any phenomenon. It is hermeneutics which actualizes the issues of incompliance of the text at the moment of its creation and at the moment of its consideration. And this category proposes to overcome this issue by using such methodological mean as hermeneutic circle, consideration of the context. The author stresses that the subject of interpretation shall take into account variation of meanings in some definitions and he/she shall choose the meaning which will relate to the purpose of the text, objective factors (historical, political, cultural contexts). It is obvious that in this case any understanding shall be based on previous knowledge, axioms, empirical data, means of obtaining and it is hermeneutics which defines procedure of their use during interpretation.

Attention has been drawn to the lack of concurrent views at the object of interpretation activities in national legal science. It has been concluded that most foreign fellows use the definition “legal text” when they provide interpretation of the object. Taking philosophical hermeneutics as a methodological basis of legal interpretation it has been proposed to use the definition of the text in hermeneutic sense. The author proposes her own definition of legal interpretation. At the end she draws a conclusion that not only sources of law but opinion and intentions which allow to create a legal norm cab be objects to legal interpretation.

Keywords: тлумачення права, interpretation of law, legal interpretation, hermeneutics, object of legal interpretation, legal text.

Постановка проблеми. Міждержавна інтеграція на Європейському континенті, уніфікація юридичних процедур міжнародної торгівлі та вирішення юридичних спорів, «трансплантація» міжнародних норм в систему національного права - все це здійснює значний вплив на сучасну вітчизняну правову дійсність, вимагаючи її трансформації. Надання рішенням Європейського суду з прав людини фактично прецедентного характеру для вітчизняних судів засвідчує, що українська правова система буде розвиватись за європейською моделлю. Цим самим актуалізується проблема переосмислення принципів, способів, підходів тлумачення права в процесі національного правозастосування відповідно до міжнародних стандартів і цінностей.

Крім цього, факт поступового відходу від тотального панування юридичного позитивізму у вітчизняній юриспруденції значно розширює інтерпретаційні можливості суб'єктів правозастосування, які здатні розкривати не лише буквальний зміст норми, а й використовувати прийоми критичного мислення, з'ясовувати «дух права», враховувати контекст в герменевтичному сенсі. Слушною в цьому зв'язку є думка сучасного французького юриста Ж.-Л. Бержеля, який наголошує, що юрист не має права бути простим клерком, який приречений на рабське і ретельне додержання всіх пунктів існуючого регламенту...Саме дух права мусить перебувати в центрі уваги, бо дух є синонімом природної спрямованості, на якій ґрунтується будь-яка юридична система [1, 13]. Однак, тиражування протягом тривалого часу в суспільній, а головне, - в професійній правосвідомості, постулату про беззаперечну силу «букви» закону не дозволяє на сьогодні позбавитись в повній мірі від жорстких алгоритмів статичного тлумачення. Варто погодитись, що така позиція призводить до крайнього формалізму і догматизму в тлумаченні нормативних актів, а зрештою спотворює процес правозастосування[2, с. 248].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика тлумачення в праві неодноразово була предметом дослідження як в зарубіжній, так і у вітчизняний юридичній науці на загальнотеоретичному та галузевому рівнях. Серед авторів, які вивчали правоінтерпретаційну діяльність слід назвати таких представників західної науки як А. Барак, О. В. Голмс, Р. Дворкін, Н. Маккормік, А. Мармор, Р. Познер, Р. Циппеліус, П. Рікер та ін. В Україні окремі аспекти тлумачення норм права досліджували О. Бочаров, О. Вінгловська, Є. Васьковській, Гончаров, Д. Гудима, Т. Дудаш, М. І. Козюбра, П. Недбайло, С. Прийма, П. М. Рабінович, Л.І. Чулінда та ін.

Невирішені раніше проблеми.

Натомість, не зважаючи на досить велику кількість теоретичних напрацювань в сфері інтерпретації права, продовжує існувати неузгодженість щодо природи вказаного процесу, його методології, принципів, обєкту і предмету, субєктного складу. Дискусії розгортаються також щодо статичного та динамічного змісту правових текстів, співвідношення тлумачення та правотворчості. Таким чином, очевидно, що інтерпретацію в праві можемо роглядати як один з найбільш складних напрямків в загальнотеоретичних дослідженнях, що обумовлює потребу в формуванні комплексної теорії юридичної інтепретації.

Метою даної статті є аналіз підходів до розуміння процесу юридичної інтерпретації в сучасній зарубіжній правовій науці, а також переосмислення сутності об'єкту тлумачення в праві.

Виклад основного матеріалу. Як влучно зауважують, термін “інтерпретація” має доволі багато визначень, а отже сам по собі в першу чергу потребує термінологічного уточнення. Юридична література і практика при позначенні процесу з'ясування змісту правого тексту оперує поняттями «тлумачення», «інтерпретація», «герменевтика» тощо. Аналізуючи зміст сучасних тлумачних словників, можемо говорити про певну синонімічність перших двох термінів, оскільки в загальних рисах вони визначаються як «розкриття змісту чого-небудь, з'ясування сутності, пояснення, висвітлення певним чином, розуміючи так чи інакше що- небудь» [3].

Досить нетрадиційно підходить до визначення тлумачення В.В. Гончаров, пропонуючи розрізняти «тлумачення- розуміння», «тлумачення-пояснення», «тлумачення-смисл» та «тлумачення-рішення» в залежності від конкретних контекстів[4, 47-48]. В цілому не заперечуючи вказані варіанти вживання терміну, все ж вважаємо за доцільне відмежовувати юридичне тлумачення від тлумачення в загальносоціальному значенні. Адже юридичну науку насамперед цікавить механізм правоінтерпретаційної діяльності, яка опосередковує процес правотворчості, правозастосування та пов'язана із настанням відповідних юридичних наслідків. Без сумніву, щодня кожна людина виступає суб'єктом інтерпретації явищ, елементів соціальної реальності (в тому числі і правової), однак чи завжди буде таке тлумачення юридичним? Вочевидь, ні.

Значної уваги, на нашу думку, також потребує з'ясування співвідношення категорії «тлумачення» із поняттям «герменевтика» (від грец. hermeneutihos - тлумачення), що трактується як мистецтво розуміння і осмислення та має філософську природу. Автори навчального посібника “Герменевтика права: розвиток юриспруденції” наголошують, що в правовій сфері герменевтика забезпечує методологію тлумачення концепту права, основних правових понять, норм права і юридичних фактів з метою з'ясування їхнього змісту[5, 28]. За такого підходу очевидним є факт, що без використання герменевтичних правил та закономірностей розуміння будь-якого явища чи тексту неможливо здійснити обґрунтовану, раціональну, доречну його інтерпретацію. Адже саме герменевтика актуалізує проблему невідповідності змісту тексту в момент його створення та в момент його інтерпретації, пропонуючи для її подолання такий методологічний арсенал, як герменевтичне коло, врахування контексту тощо. Як справедливо зауважив Г. Радбрух: «Інтерпретатор може краще зрозуміти закон, ніж його зрозуміли його творці. Закон може бути мудріше за своїх розробників» [6, 107]. Отже, центральною категорією герменевтики є «розуміння».

В процесі існування людина здобуває знання в різноманітних сферах, які передують подальшому розумінню і є основою мислення, формування правосвідомості. Ми не можемо тлумачити норму, не з'ясувавши зміст тексту в цілому, як не можемо осягнути зміст всього тексту без усвідомлення значення окремих його частин. Сенс одного і того ж терміну може суттєво змінюватись залежно від слів, поряд з якими він вживається. Суб'єкт інтерпретації повинен враховувати варіативність семантичних значень окремих понять, обирати саме те, яке б корелювало із метою тексту, об'єктивними факторами (як то історичний, політичний, культурний контекст). Очевидно, що в такому разі будь-яке розуміння повинно ґрунтуватись на накопичених попередніх знаннях, аксіомах, преюдиціях, емпіричних даних тощо. Так от герменевтика якраз і визначає способи отримання таких знань і алгоритми їх використання в процесі інтерпретації. Юридична герменевтика як наука про «дух» права апелює до таких понять як правовий світогляд, правовий менталітет, правове мислення, правова культура. З огляду на зазначене, можемо з впевненістю стверджувати, що герменевтика співвідноситься із тлумаченням як загальне і частина, а саме герменевтика включає в себе процес інтерпретації.

Характеризуючи вітчизняну теорію юридичного тлумачення, можемо вказати на її консервативність. Пов'язується це з тим, що тривалий час право інтерпретаційна діяльність в умовах панування законності фактично зводилась до встановлення волі законодавця за допомогою граматичних, логічних, системних та історичних способів, сформульованих ще Ф. Савіньї в роботі «Система сучасного римського права» (1840). Так, не порушуючи традиційності, у юридичній енциклопеції тлумачення норм права визначається як інтелектуально-вольова діяльність, спрямована на з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої у нормі права, а також результати цієї діяльності [7, 80]. Недоліком такого підходу є те, що він заперечує динамічний характер змісту юридичних текстів, унеможливлює творчий характер тлумачення. До того ж, регулювання суспільних в правовій державі здійснюється на основі правових норм (юридичних правил), а не на суб'єктивному баченні окремого законодавця.

Одразу слід звернути увагу, що в юридичній літературі існує певна неузгодженість щодо термінології. Зокрема, використовуються такі поняття як «тлумачення права», «тлумачення норм права», «тлумачення нормативного акта», «тлумачення правових актів» та ін. Проблема такої неоднозначності криється в тому, що немає єдиного уявлення про об'єкт інтерпретаційної діяльності. Заради справедливості слід визнати, що в сучасній українській юридичній науці вказане питання є предметом активних дискусій [2, 247; 4, 59].

Одні автори зазначають, що специфіка тлумачення норм права полягає в тому, що воно вимагає використання спеціальних процедур, технологій і прийомів, що являють собою сукупність вимог для встановлення змісту норм права[8]. В даному випадку об'єктом виступає норма права, зміст якої пропонується встановити. Однак, на практиці відбувається наступне: текст статті нормативно-правового акту часто не містить всі елементи норми права, нерідко для її формулювання доводиться використовувати аналогію, загальні принципи права. В такому разі норма права є не об'єктом тлумачення, а вже його результатом, коли суб'єкт інтерпретації конструює її на основі джерел права.

Інші науковці розглядають тлумачення як інтелектуально-вольову діяльність суб`єктів права, спрямовану на з`ясування і роз`яснення змісту та обсягу норм права, волі правотворця, сформульованих у текстах нормативно-правових актів, з метою правильного й однозначного розуміння та реалізації[9, 33]. Проте і цей підхід небездоганний, оскільки значно звужує об'єкт тлумачення, не враховуючі, що джерелом норм права може виступати не лише законодавство, але й міжнародні договори, принципи права, до яких звертається суб'єкт інтерпретації.

Сучасна зарубіжна юридична література пропонує дещо відмінні підходи до характеристики процесу тлумачення в праві.

Не можна в даному контексті не згадати авторитетну працю екс-голови Верховного Суду Ізраїлю А. Барака «Цільове тлумачення в праві». Автор визначає інтерпретацію в праві як розумову діяльність, що надає значення юридичному тексту[10, 4]. З такої дефініції випливає, що суб'єкт тлумачення фактично віднаходить дійсний зміст нормативного правила, що є основною передумовою його реалізації і перетворює «статичне право» в «динамічне». Інакше кажучи, юридичні правила, сформульовані в правових текстах, не є частиною соціальної дійсності, допоки не стануть предметом юридичного тлумачення і не отримають завершеного змісту в кожному конкретному випадку. А. Барак при цьому пропонує розрізняти інтерпретацію у вузькому (яка розтлумачує юридичний текст) та в широкому розумінні (що включає також заповнення прогалин). Як бачимо, об'єктом тлумачення на думку автора виступає юридичний текст. На перший погляд така позиція є дещо вразливою для критики, оскільки нормативні правила можуть бути сформульовані не лише у вигляді писаних документів. Але А. Барак для цілей інтерпретації значно розширює поняття юридичного тексту, зазначаючи, що він може бути як загальним (конституція, закон, прецедент, звичай тощо), так і індивідуальним (контракт або заповіт); може бути як письмовим (як писана конституція чи судова практика), так і усним (угода внаслідок дій сторін). Більше того, будь-яка поведінка, що породжує правову норму є «текстом» [10, 4-5]. Таким чином, питання об'єкту тлумачення прямо корелює з проблематикою джерел права.

Цікавість викликає концепція Р. Дворкіна, який право розглядає власне як інтерпретаційний процес, зазначаючи, що юридична практика це здійснення інтерпретації не тільки тоді, коли юристи тлумачать документи або статути, але і в цілому. Важливо зауважити, що автор в поняття «інтерпретація» вкладає специфічний зміст, маючи на увазі насамперед усвідомлення юридичного тексту, осягнення його дійсного змісту «для себе» на основі попереднього інституційного досвіду суб'єкта інтерпретації[11, 147]. Свою інтерпретаційну теорію Дворкін будує на тому, що обирати між дескриптивним шляхом тлумачення (який засновується на врахуванні рішень, прийнятих особами чи інституціями в минулому при вирішенні юридичних справ і відшукання права «в історії» ) чи оціночним (що пов'язаний зі створенням «нового» права відповідно до фактичних обставин) є недоречним, оскільки інтерпретація це щось середнє між цими напрямками[12, 546]. Слід враховувати, що інтерпретивізм Р. Дворкіна, насамперед може бути використаний для англо-американської правової системи, де судова практика є основним джерелом права. Говорячи про об'єкт інтерпретації, автор зазначає, що «судді мусять вирішувати, чим є право, інтерпретуючи практику інших суддів, які вирішують, що є правом» [11, 410]. Тобто в кожному випадку розгляду складної справи, суб'єкт тлумачення повинен аналізувати не лише юридичний текст, а й власний інституційний досвід, враховуючи моральні принципи та цінності, і лише за таких умов можливо віднайти єдине правильне рішення.

Суддя Європейського суду з прав людини, професор Роберт Р. Спано наголошує на тому, що кожен раз, коли людина намагається інтерпретувати юридичний текст, метод, який вона використовує, відображає нормативний вибір, який обумовлений природою юридичних текстів як авторитетних, оскільки вони походять від установ, які суспільство наділило правотворчими функціями. Тобто, автор виходить із того факту, що розвинені правові системи здебільшого функціонують на основі офіційних правових текстів, оприлюднених законодавчими органами, ніж на основі звичаїв і традицій. Саме тому, головним завданням сучасних юристів є застосування правил, сформульованих в юридичних текстах, до конкретних ситуацій. Причому методи конструювання цих правил в процесі інтерпретації повинні бути легальними, тобто відображати щонайменше одне з можливих значень в мові, на якій вони виражені[13, 2]. Важливий, хоча і несподіваний для вітчизняної правозастосовної практики висновок, який логічно формується із проаналізованого підходу - юридичний текст не має заздалегідь визначеного, єдиного, «істинного» значення.

Таким чином, юридичне тлумачення полягає не у з'ясуванні попередньо існуючого змісту (або волі законодавця), а у конструюванні нормативного правила на основі правового тексту відносно конкретних обставин і ситуацій, в чому якраз і проявляється творчий характер тлумачення, на якому наголошують більшість дослідників.

юридичний інтерпретація право тлумачення

Висновки

Підсумовуючи, можемо констатувати той факт, що більшість науковців при характеристиці об'єкту інтерпретації вживають поняття «юридичний текст» (англ. - legal text), водночас наділяючи його різним змістом. Сприймаючи філософську герменевтику як методологічну основу юридичного тлумачення, вважаємо за доцільне використовувати поняття тексту саме в герменевтичному сенсі. Сучасні дослідники зазначають, що в такому разі текстом є фактично все існуюче у світі, що піддається розумінню. Герменевтика тексту залучає до його інтерпретації і цілісний текст, і особистість інтерпретатора, і культурну традицію [14, 94]. Іншими словами, в якості тексту можуть виступати письмові документи, дії, події, усні висловлювання тощо. Крім цього, не заперечуючи в цілому змістовної автономії тексту, тлумачення все ж вимагає встановлення наміру автора, розуміння його позиції та аргументації, а також врахування контексту.

В узагальненому вигляді юридична інтерпретація, на нашу думку, є складним інтелектуально-вольовим, творчим процесом розуміння змісту юридичного тексту з врахуванням семантичного значення слів, цільового призначення та контексту (фактичної правової реальності), в результаті чого відбувається конструювання норм права (нормативних правил) для вирішення конкретної справи. Відповідно об'єктом інтерпретації можна вважати не лише письмові джерела права, а й правові принципи, дії, усні висловлювання або навіть наміри, які дозволяють конструювати юридичну норму.

Список використаних джерел

1. Бержель Ж.-Л. Общая теория права: пер. с фр./ Ж.-Л. Бержель. - М. : Издат. дом NOTA BENE, 2000. - 421 с.

2. Загальна теорія права : підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. - К. : Ваіте, 2016. - 392 с.

3. Гончаров В. В. Динамічне тлумачення юридичних норм / В. В. Гончаров // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України / редкол. : П. М. Рабінович (голов. ред.) та ін. - Серія І. Дослідження та реферати. - Вип. 27. Львів : СПОЛОМ, 2013. - 252 с.

4. Дудченко В. В. Герменевтика права: розвиток юриспруденції : навч. посіб. / В. В. Дудченко, М. Р. Аракелян, В. В. Завальнюк. - Одеса : Фенікс, 2014. - 183 с.

5. Радбрух Г. Философия права : пер. с нем. / Г. Радбрух. - М. : Международные отношения, 2004. - 240 с.

6. Юридична енциклопедія : В 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К. : «Укр. енцикл.», Т.6 : Т-Я. - 2004. - 768 с.

7. Чулинда Л. І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Л. І. Чулінда ; Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2003. - 33 с.

8. Aharon B. Purposive Interpretation in Law : translated from the Hebrew by Sari Bashi / B. Aharon. - Princeton : Princeton University Press, 2005. - 423 p.

9. Dworkin R. Law's Empire / R. Dworkin. - Cambridge, Massachusets / London, England : The Belknap Press of Harvard university Press, 1986. - XIV. - 471 р.

10. Dworkin R. Law as Interpretation / R. Dworkin // Texas Law Review. - Vol. 60 (1982). - Pp. 527-550.

Размещено на Allbest.ur