Вплив інституту дієздатності фізичної особи на цивільні правовідносини із відшкодування моральної шкоди

The article deals with the civil capacity levels of an injured individual in legal relations of moral damage compensation. On the basis of the studies conducted on the subject the author comes to the conclusion that for the time being the question of consideration of psychological criteria of moral damage to an individual directly depends upon the corresponding civil capacity level. This means they directly influence on the assessment of the volume of the moral damage caused to an individual and, therefore, the compensation volume. The limitation of the civil capacity level leads to the decrease in the natural ownership of certain benefits (health, reproductive health, etc.) which in turn leads to automatic decrease in the capacity of the individual to realize the morality of the illegal actions against them. The psychics of an individual with a limited civil capacity has already been damaged, therefore there may be such circumstances when such individual cannot reveal their realization of the moral damage. In the end the author suggests that there should be implemented such a novel into the civil legislation of Ukraine as “the lower the civil capacity level of the injured individual the higher the assessment of the moral damage volume compensation ”. This will facilitate a fairer and more reasonable application of the civil legislation norms and the protection of the socially unprotected individuals as participants of civil legal relations.

Keywords: civil capacity, civil capacity level, moral damage, moral damage compensation, suffering, mediation.

Постановка проблеми

На сьогодні у науці цивільного права усталеною видається думка про те, що необхідною умовою участі фізичної особи в цивільних правовідносинах є насамперед наявність у неї відповідної цивільної правосуб'єктності (правоздатності та дієздатності). Однак, саме дієздатність, як інститут цивільного права, характеризується відповідними рівнями, які надають можливість усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними (ст.30 ЦК України) фізичній особі. За таких обставин цивільні правовідносини, які виникають в зв'язку із потребою захисту немайнових прав, набувають особливого значення через різні можливості реалізації фізичними особами своїх прав та обов'язків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Інститут цивільно-правової відповідальності досліджувався рядом вчених. Серед таких слід вказати на С.Д. Гринько, М.К. Галянтича, О.О. Отраднову, О.В. Дзеру, О.С. Іоффе, Т.С. Ківалову, В.П. Паліюка, В.Д. Примака, та деяких інших.

Невирішені раніше проблеми

Натомість, на нашу думку, сегмент досліджень з об'єктивних причин не торкався потерпілого як суб'єкта деліктних зобов'язальних правовідносин в аспекті спричинення йому моральної шкоди відповідно до рівнів його дієздатності. Вважаємо, що розгляд цього питання є вкрай важливим, адже залежно від рівня дієздатності фізична особа, за фізіологічним критерієм, може (здатна) по- різному сприймати й усвідомлювати одне й те саме діяння, що вчинене проти неї в силу протиправної поведінки, а відтак - пов'язувати із таким діянням факт порушення прав; визначати рівень моральних страждань, збитків, тощо. Відтак, дослідження цієї проблеми може значним чином розширити коло можливостей у правозастосовній практиці, що й характеризує актуальність та виняткову гостроту досліджуваної тематики.

Мета

Тому метою дослідження виступає з'ясування впливу рівнів дієздатності потерпілої фізичної особи при виникненні правовідносин із відшкодування моральної шкоди.

Виклад основного матеріалу

Так, цивільна дієздатність фізичної особи - це одна з найбільш фундаментальних категорій цивільного права. Ст.30 ЦК України містить доволі розгорнуте поняття цивільної дієздатності, відповідно до якого цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Щодо цього питання Р.О. Стефанчук, коментуючи ст.30 ЦК України, зазначає таке: «Фізична особа повинна бути здатною адекватно відображати у своїй свідомості значення своїх дій та передбачати їх наслідки. Вольовий аспект даної категорії виявляється в тому, що фізична особа при здійсненні своєї цивільної дієздатності в змозі керувати своїми діями, тобто за допомогою своєї волі робити свої дії відповідними до своїх обов'язків» [1, с. 72]. На нашу думку, таке зауваження суттєво доповнює й уточнює визначення, що надане законодавцем. Оскільки, дійсно, коли ми сприймаємо свідомість як категорію, що є відправною точкою у характеристиці рівня розвитку людини як особистості, то це нам надає можливість розуміти вчинки у інтерпретації та прив'язці до прав та обов'язків як змісту будь-яких правовідносин, і зокрема тих правовідносин, які виникають у сфері відшкодування моральної шкоди.

Отож, логічно зазначити і те, що, коли фізична особа несповна здатна, або навіть зовсім нездатна усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, вона може бути певним чином ущемлена в обсязі та у змісті своєї дієздатності. Більше того, це впливає і на зміст реалізації своїх прав, тобто тих, що виражаються у таких правомочностях як (а) можливості вчиняти самому певні дії; (б) можливості вимагати вчинення певних дій відносно себе; (в) можливості вимагати виконання санкцій за порушення її прав; та обов'язків - вчинення активної поведінки, пасивної поведінки.

За таких обставин, як уявляється, зменшення ж рівня дієздатності призводить і до зменшення природного володіння певними благами (здоров'ям, репродуктивним здоров'ям, тощо), що й має наслідком призводити до автоматичного зменшення й можливості особи усвідомлювати моральність протиправних дій проти неї.

Зрозуміло, що за такого алгоритму розуміння суті завдання моральної шкоди, настають (утворюються) дещо деструктивні обставини, що можуть тягти за собою не об'єктивно сформовану картину результатів правопорушення із заподіяння моральної шкоди, та впливати на визначення об'єму моральної шкоди. Такі обставини не мають на меті відновлення порушеного немайнового права та входять у розріз із основними засадами цивільного законодавства, відтак, є неприпустимими, але наявними у дієздатності, рівні якої відіграють в даному випадку особливе значення.

Аналізуючи зміст глави 4 ЦК України, деякі дослідники приходять до слушного висновку у тому, що перший вид встановлення рівнів дієздатності слід пов'язувати із відповідним віком, серед яких така дієздатність стосується - повнолітніх (ст.34 ЦК України - повна цивільна дієздатність), неповнолітніх (ст.32 ЦК України - неповна цивільна дієздатність) та малолітніх (ст.31 ЦК України - часткова цивільна дієздатність). Окремо відмічається і те, що обсяг цивільної дієздатності може встановлюватись ЦК України залежно і від інших індивідуалізуючих обставин, зокрема, таких як громадянство, стать, стан здоров'я тощо. В окремих випадках обсяг цивільної дієздатності фізичної особи може зумовлюватись її специфічним правовим статусом [1, с. 73].

Доцільно звернути увагу й на іншу сторону проблеми - питання про суть зобов'язання із заподіяння моральної шкоди і критерії визначення її об'єму.

Так, як відомо, зобов'язання із заподіяння моральної шкоди є одним із різновидів цивільно- правових відносин. Це один з найважливіших правових засобів охорони прав і інтересів суб'єктів права. Поняття «моральна шкода» в українському законодавстві чітко не визначено. ЦК України також не дає прямого визначення моральної шкоди, але розглядає її особливості з точки зору підстав її виникнення.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У науковій літературі О.О. Отрадновою відмічається, що потерпілим у зобов'язаннях із заподіяння шкоди є особа, якій заподіяна шкода. Потерпілим може бути будь-яка фізична особа, незалежно від її віку, дієздатності, громадянства, в разі заподіяння шкоди її особистим немайновим правам [2, с. 199].

М.К. Галянтич підкреслює, що визначення змісту моральної шкоди через поняття «страждання» означає, що дії особи, яка завдала цю шкоду, повинні знайти своє відображення у свідомості потерпілого; ці дії миттєво оцінюються свідомістю і викликають певну психологічну реакцію. При цьому, вчений відмічає, що несприятливі зміни в охоронюваних законом благах визначаються у свідомості людини у формі негативних відчуттів (фізичних страждань) або переживань (душевних страждань). Внаслідок чого продовження звичайної буденної поведінки та колишнього способу життя стає неможливим [3, с. 99]. Однак, як уявляється, з цих тез виникає не тільки очевидний взаємозв'язок із применшенням особистих немайнових благ фізичної особи, але й впливом на інститут дієздатності, а саме в контексті питань, що стосуються міри усвідомлення страждань фізичними особами з різними рівнями дієздатності.

Натомість інші дослідники [3, с. 97; 2, с. 287] моральну шкоду фізичної особи пов'язують насамперед із негативними наслідками для внутрішньої, психічної сфери людини, її відчуттів, самопочуття, ментального здоров'я, що полягають у відсутності емоційного благополуччя та/або наявності психічного розладу (курсив наш - О.М.) [2, с. 287]. Таким чином, коли встановлюється прямий зв'язок моральної шкоди із настанням наслідків, ми можемо інтерпретувати такий стан в правовому полі щонайменше у двох площинах - наслідків як фактичного результату в зв'язку із заподіяння моральної шкоди, та наслідків у формі об'єму заподіяної моральної шкоди.

Варто підкреслити, що законодавець не обмежує коло осіб, що мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої проти особи. Доволі грунтовним видається тезис О.О.Отраднової у тому, що у випадку, коли потерпілий не має повного обсягу дієздатності (є малолітньою, неповнолітньою, недієздатною особою), його право як потерпілого у такому зобов'язанні реалізується через представника [2, с. 199]. Без сумніву, однак слід відмітити, що інститут представництва не пов'язаний із особистими немайновими правами потерпілого так тісно, як із особою їх носія. І тому у представника не виникає можливості взяти на себе коло тих повноважень щодо розпорядження немайновими правами в сфері відшкодування моральної шкоди довірителя-потерпілого, які пов'язуються із моральними стражданнями. Адже, як уявляється, неможливо прийняти вибачення за моральні страждання від представника правопорушника - бо це «правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє (ч.2 ст.238 ЦК України)»; як і не можливо визначати критерії моральних страждань за довірителя.

Тому на нашу думку, дані критерії не можуть мати зв'язку із інститутом представництва в силу того, що такі пов'язані із тим, що моральні страждання притаманні виключно особі потерпілого і залежать від можливості усвідомлення ступеня заподіяння їй моральної шкоди, та її відновлення, оскільки саме для неї є визначальним глибина її фізичних та душевних страждань, а також погіршення її здібностей (суб'єктивний критерій). Натомість, для представництва ж характерним є відстоювання інтересів довірителя в рамках наданих законом та договором повноважень.

За таких обставин слід погодитись із думкою М.К. Галянтича у тому, що окремі критерії, які стосуються індивідуальних ознак потерпілого, завжди притаманні певним видам правовідносин [3, с. 129]. На нашу думку, серед таких критеріїв варто зазначити такий, як індивідуальні особливості потерпілого. М.К. Галянтич слушно вказує на те, що кожна людина по-своєму оцінює однаково викладені недостовірні факти, оскільки має свій спосіб життя, моральні устої та своє власне сприйняття реальності. В одного, наприклад, вони викличуть тільки зміну настрою, а у іншого - тяжкий психічний стан. «Відомо, що сльозотеча є однією із найбільш поширених реакцій на завдання болю, стану горя, але факт появи сліз, як обґрунтовано зазначають дослідники, «може бути тільки побічним доказом завдання моральної шкоди»» [3, с. 129]. Звідси, слід відмітити, що на вищевикладені почуття, безперечно, впливає і рівень цивільної дієздатності особи. Це й дає підстави проаналізувати рівні дієздатності на предмет можливості застосування психологічних критеріїв визначення об'єму заподіяної моральної шкоди.

Звернімося до розгляду першого виду (рівня) дієздатності - часткової, якою володіють так звані малолітні особи, які не досягли 14 років. З огляду на незначний життєвий досвід вказаної категорії фізичних осіб та фактичну їх нездатність самостійно усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, законодавець визначає, що практично увесь спектр дієздатності малолітніх реалізують за них власними діями їх законні представники, до яких слід віднести батьків (усиновлювачів) чи опікунів [1, с. 73]. І, хоча ст.31 ЦК України визначає обсяг цивільної дієздатності таких осіб, на нашу думку, вказаний перелік можливостей, а також цивільних прав, варто законодавчо переглянути, оскільки він занадто обмежує можливості для всебічного розвитку малолітньої особи. Це пов'язано із тим, що до переліку, який наведений у даній статті, необхідно додати (а) право на захист власних порушених прав та інтересів, а також (б) право на відшкодування моральної шкоди.

Адже, як справедливо відмічає С.Д.Гринько, з 7 років фізична особа здатна до самостійного психічного процесу, наслідком якого є вчинення юридичних дій (як правомірних, так і протиправних) [4, с. 387]. Цим фактом вона аргументує необхідність в деяких випадках підвищувати вік деліктоздатності, тобто здатності нести відповідальність за правопорушення із заподіяння шкоди (в тому числі і моральної - О.М.). При цьому дослідниця слушно відмічає, що не в кожному разі малолітня особа, яка досягла 7 років, буде визнаватися деліктоздатною. Стан її психічних процесів має досліджуватися в кожному випадку окремо. Принагідно зазначимо, що звернувши увагу на цю ситуацію з іншого боку, можна стверджувати, що і здатність усвідомлювати правопорушення проти самої себе малолітня особа може мати з 7 років (адже, як стверджує С.Д.Гринько, з 7 років фізична особа здатна до самостійного психічного процесу). Питання дискусійне, але варте уваги, адже не завжди законні представники такої особи можуть об'єктивно оцінити негативні наслідки заподіяної малолітній особі моральної шкоди. Так, одна дитина у відповідь на брутальну образу (порушення права на повагу до честі та гідності) посміхнеться і не зважить, а інша закриється у собі і переживатиме глибокий психологічний стрес, що матиме наслідком непоправні зміни у ставленні до самої себе і, навіть, думки про суїцид (особливо у підлітковому віці). Більше того, не можна не зазначити, що у такому віці відбувається становлення дитини як особи, формування її цінностей, поглядів, і у справах про відшкодування моральної шкоди можуть також формуватися певні умови розвитку такої особи. Якщо права малолітньої особи будуть дотримані, у тому числі і державою, то врешті- решт особа буде формуватися як цілісна, із міцним усвідомленням своїх прав на життя, на повагу до честі і гідності, і таке інше.

Близькою за своїм об'ємом до часткової є неповна цивільна дієздатність, яка належить фізичним особам у віці з 14 до 18 років. І, як стверджують деякі науковці, законодавець презюмує, що дана категорія фізичних осіб, на відміну від малолітніх фізичних осіб, вже наділена відповідним рівнем інтелектуального та фізичного розвитку, оскільки такі особи мають певний життєвий досвід для того, щоб правильно усвідомити обсяг своєї дієздатності та розумно здійснити переважну більшість закріплених за ними прав [1, с. 76]. Такі обставини, як уявляється, зводяться до того, що розширюється обсяг здатності до завдання моральних страждань фізичній особі в силу суб'єктивного критерію, оскільки така особа більш повно та досконало сприймає світ, оцінює значенням своїх та чужих дій, оскільки й розуміє втрачені можливості від завдання моральних страждань, тощо.

Повну цивільну дієздатність має особа, яка досягла 18 років (повноліття), якщо вона не визнана недієздатною (ст.39 ЦК України) або не обмежена в дієздатності (ст.36 ЦК України). Зміст повної дієздатності полягає в тому, що фізична особа визнається здатною своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання [1, с. 80]. На нашу думку, на даному рівні дієздатності особа цілком здатна самостійно приймати рішення щодо необхідності відшкодування моральної шкоди як такого, і, що головне - може найбільш об'єктивно оцінювати об'єм моральної шкоди, який їй заподіяний. Адже визначення повної дієздатності передбачає, що рівень розумового та духовного розвитку особи дозволяє виконувати поставлені перед особою завдання.

Разом з тим, ст.36 ЦК України визначає можливість обмеження дієздатності фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Психічний розлад як підстава для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинен бути підтверджений судово-психіатричною експертизою. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише одну категорію правочинів - дрібні побутові (аналогічно малолітнім особам).

Виникає питання, якою мірою фізична особа із обмеженою дієздатністю здатна оцінювати та усвідомлювати саме заподіяння їй моральної шкоди, коли критерії «моральності» знижені? На нашу думку, дану проблематику насамперед слід пов'язувати із тяжкістю психічного розладу або зловживанням спиртними напоями і таке інше. До прикладу, у випадку, коли ситуація видається доволі занедбаною, представляється за потрібне провести певні психологічні експертизи. Адже в такій ситуації досить складно дійти певних висновків про тяжкість, характер страждань такої особи на основі простого опитування чи спостерігання за поведінкою особи. Психіка особи із обмеженою дієздатністю сама по собі вже зазнала певних порушень (що і стало причиною для встановлення обмеженої дієздатності), а тому можливі обставини, коли така особа не може висловитись щодо міри усвідомлення моральної шкоди. На нашу думку, необхідно ініціювати законодавчі зміни про збільшення міри відповідальності за завдання моральної шкоди таким особам, а також прозбільшення розмірів відшкодування моральної шкоди. У такому разі особа з обмеженою відповідальністю, як і малолітня особа, буде більш захищена.

У відповідності до ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

В даному контексті слід погодитись із тими дослідниками, які вважають, що для захисту цивільних прав підопічної особи (в тому числі і моральної шкоди - О.М.) опікун недієздатної особи має право звернутися до суду в інтересах названої особи з позовом про захист її честі та гідності. Суб'єктивна сторона честі є самооцінкою особи власної поведінки, своїх діянь на основі власного внутрішнього духовного світу, світогляду, пріоритетів та переконань. Суб'єктивна сторона гідності проявляється в усвідомленні особистістю себе представником тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю особи відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі, свою роль та місце в ньому. Саме суб'єктивна сторона гідності мотивує поведінку людини [1, с. 498].

Висновки

Отже, на підставі наведеного можливо відмітити, що на сьогодні питання проблеми врегулювання критеріїв заподіяння моральної шкоди фізичній особі складає пряму залежність від відповідного рівня цивільної дієздатності. Це означає їх вплив на визначення об'єму завданих душевних страждань та, відповідно, розміру компенсації. Зрештою, на нашу думку, необхідно прийняти на законодавчому рівні положення, відповідно до якого відшкодування моральної шкоди стосуватиметься того, що «чим нижчий рівень дієздатності потерпілої особи, тим вища оцінка у визначенні розміру відшкодування моральної шкоди». Саме це буде сприяти справедливому та розумному застосуванню положень цивільного законодавства та, що головне - захисту соціально незахищених фізичних осіб як учасників цивільних правовідносин.

Список використаних джерел

1. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - 5-те вид., перероб. і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - Т. I. - 832 с.

2. Отраднова О. О. Проблеми вдосконалення механізму цивільно-правового регулювання деліктних зобов'язань : монографія / О. О. Отраднова. - К. : Юрінком Інтер, 2014. - 328 с.

3. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди : навч. посіб. / М. К. Галянтич, А. Б. Гриняк, А. І. Дрімлюк, Т. С. Ківалова (та ін.) ; за ред. М. К. Галянтича. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - 624 с.

4. Гринько С. Д. Деліктні зобов'язання римського приватного права: поняття, система, рецепція : монографія / С. Д. Гринько. - Хмельницький : МОНМС України, Хмельниц. ун-т упр. та права, 2012. - 724 с.

Размещено на Allbest.ru