Еволюція заходів кримінально-процесуального примусу на Русі в період XIII-XІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція заходів кримінально-процесуального примусу на Русі в період XIII-XІХ століття

Грицак Христина Михайлівна --

Стаття присвячена історичному огляду становлення та розвитку системи запобіжних заходів як форми процесуального примусу у кримінальному процесі періоду ХІІІ - ХІХ століття на Русі. Здійснено аналіз первісних форм процесуального примусу у вигляді обшуків та арешту аж до їх еволюціонування періоду судової реформи 1864року.

Ключові слова: запобіжні заходи, процесуальний примус, кримінальне провадження, судова реформа 1864.

Ключевые слова: меры, процессуальный принуждение, уголовное производство, судебная реформы в 1864.

H.M. Hrytsak The Evolution of Measures of Procedural Compulsion in Rus (18th-19th Centuries)

The article deals with the historical analysis of the period when the system ofprocedural compulsion was settled and specifically when preventive measures were established in criminal process in Rus (18th-19th centuries). Besides, the analysis of the forms of procedural compulsion in a way of searches and arrests till its evolution to the period ofjudicial reform in 1864 was conducted. We startedfrom the point when the roots of the whole system were hidden, time period 13th-14th centuries. At that time the community applied as preventive measures in criminal procedure searches and long-term arrests. Then, in 16th-17th we may observe the time when state began to play its substantial role in a process of lawmaking, regulations on preventive measures appeared, but they were not called that at that time. Further, another types of preventive measures appeared, legislation was enriched by more effective andpowerful acts regarding also the system of procedural compulsion. And finally the Act in 1864 that outlined officially the term `preventive measures' and established their power in criminal proceedings was adopted.

As we can see, socio-economic transformations that occurred during the 18th-19th centuries required a gradual reform of legislation regulating mechanism for the implementation of measures of criminal procedure compulsion. It became a vital impetus for the further reforms in criminal procedure as to the development of a system of preventive measures being a form of procedural compulsion.

Keywords: preventive measures, procedural compulsion, criminal proceeding, judicial reform of 1864.

Невирішені раніше проблеми. На даний момент існує досить невелика кількість досліджень в площині кримінального процесу, які б комплексно охоплювали історичний аналіз становлення та розвитку інституту процесуального примусу.

Постановки проблеми. Велику увагу варто приділяти витокам першопочатків реалізації запобіжних заходів як форми процесуального примусу у кримінальному провадженні для розуміння процесу самої еволюції як форм так і видів запобіжних заходів.

Аналіз останніх досліджень.

Дослідженням процесуального примусу займалися у свій час такі вчені як Мельников В.Ю., В.Н. Махов, М.А. Пешков, Исеев Д.Р., Гумін О.М., Г. Кожевніков, Корнуков В.М., Люблінський П.І. та ін.

Метою даного дослідження є проведення системного історичного аналізу від зародження права, яке регулювало застосування примусу у кримінальному судочинстві до впровадження запобіжних заходів як повноцінної процесуальної форми примусу у кримінальному провадженні слідчими та прокурорами.

Заходи кримінально-процесуального примусу відіграють одну із ключових ролей у досягненні мети кримінального судочинства та забезпеченні ефективності при їх провадженні. Процесуальний примус в процесі своєї трансформації значно розширив обсяг заходів своєї реалізації та форми втілення. Ми пропонуємо розглянути добу зародження, першопочаток введення примусу у кримінальний процес та до судової реформи 1864 року, яка ознаменувала якісно нові зміни в процесуальних положеннях та устоях.

Відтак, пропонуємо систематизувати наступний розгляд до таких етапів: 1) ХІП-ГУ ст. - зародження права, що регулює механізм реалізації заходів кримінально-процесуального примусу; 2) XV-XVI ст. - виникнення державного початку в механізмі реалізації заходів кримінально-процесуального примусу; 3) XVII ст. - посилення ролі держави в механізмі реалізації заходів кримінально-процесуального примусу; 4) XVIII - XIX ст. - диференціація повноважень щодо застосування заходів кримінально-процесуального примусу.

Так, ще у XШ-XIV ст. злочин на Русі сприймався та розглядався громадою як образа, а покарання - як майнове відшкодування заподіяної шкоди. При цьому злочин фактично не відрізнявся від цивільно-правового делікту, процедура встановлення того чи іншого по суті була однаковою. Судили на той час князі. Суд був змагальним та мав характер обвинувального. Як докази використовувалися: свідчення, клятва, поєдинок і «суд божий» (випробування водою, вогнем і т. д.). Родова громада відповідала за свого члена, тому в якості первинного запобіжного заходу використовувалася порука - спочатку громади, а потім - впливових людей громади [1, с. 64].

У XV-XVI ст. кримінальний процес стає більш публічним. Злочини почали розглядатися як посягання не тільки на приватні, а й на державні інтереси, а покарання - як відплата, кара. У зв'язку з цим функцію правосуддя бере на себе держава в особі князів і царів.

Відповідно до положень, які містилися в Судебнику 1497 і 1555 рр. основними заходами, які використовували під час ведення кримінального процесу були обшук і катування. При цьому обшук був не тільки засобом відшукання доказів, але і чи не єдиним всезагальним способом боротьби зі злочинністю. Так звані губні старости збирали людей і проводили обшуки (в сенсі розпитування) про те, «хто у них в губі, на посаді або в повіті лихих людей, татів (тать - назва злодія в Стародавній Русі) [2] і розбійників приховує [3] і до кого розбійники і таті приїжджають [4, с. 22]. Таким чином, основним засобом розкриття злочину, за відсутності особи, яка про нього може заявити, був обшук.

У той час все кримінальне судочинство йменувалося обшуком. Усіх, кого при обшуку «облихуют», тобто визнають лихим, не схвалюють його поведінку, до суду позбавляли волі. Оскільки державних тюрем в той час ще не було, заарештованих розміщували у дворі у пристава (у хліві, сараях, ямах і т.п.). При цьому заарештованих сковували і садили в колоду, що являла собою два бруски з вирізами для ніг в'язня. Звідси заарештувати означало «віддати за пристава», а заарештованого іменували «колодником». Пристав був зобов'язаний наглядати за заарештованими. Останніх викликали на допити і катували.

Окрім цього варто сказати, що у цей період часу одним із заходів кримінально- процесуального примусу було поручительство. Дана міра застосовувалася лише за письмовим проханням, а не з ініціативи органів держави. Поручителі ручалися «головою» за явку обвинуваченого на суд, тому дана міра була досить серйозною. Якщо при обшуку не “облихуют”, то застосовувалося поручительство.

У тому випадку, якщо поручителів немає, то обвинувачений «віддавався за пристава».

Наступний етап розвитку заходів кримінально-процесуального примусу був ознаменований прийняттям Соборного уложення 1649 р. Будучи по своїй правовій природі кодексом, історично та об'єктивно цей закон служив продовженням попередніх кодексів права - Руської Правди і Судебника, та разом з тим символізував вищий ступінь розвитку феодального права та соціально-економічних відносин, політичного ладу, юридичних норм і судочинства на Русі.

Як говорилося у положеннях Соборного уложення 1649 р, серед заходів кримінально- процесуального примусу на передній план виходить тюремне ув'язнення, яке застосовувалося губними старостами, а пізніше - воєводами (воєвода - начальник міста і міського округу в старій Русі). Терміни тюремного ув'язнення були тривалі, вони або були конкретизовані, або не вказувалися зовсім (на скільки государ вкаже). Наприклад, згідно ст. 9 глави I Соборного уложення, за прохання милостині в церкві під час церковного співу передбачалося покарання у вигляді поміщення в тюрму, терміном «на скільки государ вкаже». Згідно ст. 21 глави XXI Соборного уложення розбійників, убивць і паліїв наказувалося «тримати у в'язниці пів-року - для розшуку їхніх товаришів (спільників)», а згідно ст. 43 тієї ж глави, до государевого указу слід тримати у в'язниці осіб, підозрюваних у скоєнні розбою і чия непричетність в ході обшуку не встановлена [5, с. 27-64].

Подальше реформування системи заходів кримінально-процесуального примусу відбулося в період правління Петра I, який зміцнив державне начало в кримінальному процесі та усунув залишки раннього обвинувального судочинства. В рамках перетворень часів Петра I було скасовано запобіжний захід - «віддача за пристава». Найбільш застосовуваною мірою кримінально-процесуального примусу як і раніше залишалося утримування під вартою.

З приходом до влади Катерини II пов'язана спроба впровадити деякі про- прогресивні принципи, запозичені у мислителів європейського Просвітництва. У відомому Наказі Катерини II від 30 липня 1767 року, а потім в Статуті благочинства 1782 був приведений приблизний перелік доказів, достатніх для запроторення людини в тюрму (він був повністю запозичений із трактату Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання» 1764 р.). Пізніше цей перелік був дещо змінений і включений до Статуту кримінального судочинства (1864 р.). Елементи даного переліку збереглися до теперішнього часу у вигляді переліку підстав затримання підозрюваного. Однією з прогресивних ідей, викладених у Наказі, була ідея про те, що заходи кримінально - процесуального примусу і заходи кримінального покарання мають зовсім різні цілі і що перебування обвинуваченого під вартою до суду повинно бути, наскільки можливо, коротшим. Необхідно відзначити, що, незважаючи на спроби влади скоротити терміни попереднього тримання під вартою, вони залишалися тривалими, навіть після царювання Катерини II. кримінальний процесуальний примус русь

Відзначалися на той час і досить жорстокі факти: в 1727 році виявилося, що майор Воєводський перебував під караулом 10 років, поручик Дубасов утримувався під вартою без суду 9 років, поручик Бобьев - 12 років. Справа про вбивство дівиці Мар'ї Алтухової велася з 1813 по 1824 рр. У цій справі утримувалися під вартою кілька людей. Хлопчик Кузьмін довго утримувався до суду у в'язниці за крадіжку церковного начиння на суму 1 руб. 49 к. [6, с. 129]

Аналіз законодавства XVII ст. дозволяє зробити висновок про те, що влада приймали різні заходи для скорочення терміну утримання під вартою до суду.

В рамках ідеї про скорочення термінів попереднього утримання під вартою Катерина II запропонувала не брати обвинувачених під варту без повідомлення їм про суть звинувачення і їх допиту, а також ввести судовий порядок розгляду скарг на незаконне взяття під варту. «Установи про губернії», прийняті Катериною II 7 листопада 1775 року (ст. 401), передбачали створення совісного суду. Суть такого ходу була в наступному: якщо хто-небудь протягом трьох днів утримувався у в'язниці без допиту, то за його скаргою не пізніше як через одну добу він повинен був бути доставлений до Совісного суд, який розглядає скаргу на незаконний арешт і приймає рішення про звільнення на поруки або підтверджує правильність арешту. За невиконання цих приписів вводився штраф: на голову суду - 300 руб., на засідателів - по 100 руб.

Звільнений совісним судом вдруге не міг бути заарештованим за те саме діяння. Поряд з цим існували і певні обмеження. Так, наприклад, не допускався розгляд скарг заарештованих, які звинувачувалися в образі царської особи, зраді, вбивстві, розбої і крадіжці. Совісний суд здійснював процедуру, аналогічну процедурі, передбаченою Habeas corpus Act («Хабеас корпус»), який був прийнятий в Англії в 1679 році. Однак очевидно, що дана процедура була зорієнтована на дворян і буржуазію, а не на простих людей.

Таким чином, можна відзначити, що стародавній кримінальний процес був достатньо прогресивний. Велика увага в ньому приділялася захисту прав громадян при провадженні у кримінальних справах, про це свідчить наявність у ньому відповідних правил («... обережності при взятті кого-небудь до суду, то винні повинні сплатити скривдженому безчестя і винагородити всі понесені ним збитки, якщо він був узятий беззаконно і необгрунтовано ... ») і відсутність поняття «достатні підстави вважати».

Правові акти початку XIX ст. свідчать про деяку міру гуманізації кримінального судочинства. Так 15 вересня 1801 р. був виданий Імператорський Указ «Про скасування тортур». Закон від 20 березня 1822 встановив, що чоловічі кайдани повинні важити не більше 5,5 фунтів, тобто трохи більше 2 кг, а накладаються на ноги обручі, які необхідно було обшивати шкірою (жінок в кайдани не заковували).

Про особливості того періоду відомий науковець П. І. Люблінський писав: «Поводження з ув'язненими було гуманне. Їх не можна було заковувати в ручні кайдани, припасовані до тіла, але, в крайньому випадку, в кайдани просторі, від яких не відчувалося болю. У в'язницях стежили за окремим утриманням осіб різної статі». Однак указом від 29 січня 1825 було введено таке, що принижує людську гідність гоління половини голови у арештантів. Мотивувалося це старістю будівель в'язниць і частими втечами арештантів. Пізніше дана міра була скасована. В'язнів відпускали для прохання милостині або віддавали на казенну роботу, видаючи за неї по 3-4 копійки на день [7]

Наступний етап розвитку кримінально- процесуального законодавства пов'язаний з прийняттям Зводу законів 1832 р. Він передбачав наступні запобіжні заходи (ст. 876, т. XV Зводу законів): утримання у в'язниці і при поліції, домашній арешт, поліцейський нагляд, віддача на поруки.

Відзначимо, що до цього часу у вітчизняному законодавстві відсутнє поняття «запобіжні заходи». У Зводі законів закріплювалося, що при обранні запобіжного заходу необхідно враховувати такі обставини, як причетність особи до вчинення злочину, тяжкість злочину, звання обвинуваченого і більша або менша підозра в намірі вчинити втечу [8, с. 99, 307].

У Зводі 1832 року були проведені межі для призначення кожного вищезгаданого запобіжного заходу. Тюремному ув'язненню підлягають особи, які звинувачуються у злочинах, що тягнуть позбавлення всіх прав стану (позбавлення всіх прав стану означало громадянську смерть: позбавлення прав, переваг, власності, припинення подружніх і батьківських прав) або торгову страту (торгова страту - з XV ст. публічне тілесне покарання, биття батогом за вироком суду на торгу, площі. До 1817 року це супроводжувалося вириванням ніздрів і тавруванням.

26 січня 1846 був виданий закон №19640, в результаті чого в 1857 р у ч. 2 т. XV Зводу були внесені наступні норми:

а) у в'язницях розміщаються під час слідства і суду всі обвинувачені в злочинах, за які передбачено позбавлення всіх прав стану або ж втрата всіх особливих, як особисто, так і за станом привласнених, прав і майна, і відсилання в Сибір чи інші віддалені губернії, або ж віддача у виправні арештантські роти цивільного відомства або в робочий будинок; також у в'язницях поміщаються ті, хто був обвинувачений в інших, менш важливих, злочинах, але не може обрати собі взяття на поруки (ст. 134 ч.2 т. XV, вид. 1857); б) під домашнім арештом та поліцейським наглядом небхідно тримати обвинувачених у злочинах менш важливих, за які вони підлягали б ув'язненню в фортеці, в гамівних будинках або в'язниці (ст. 135); в) віддача на поруки допускається в тих випадках, коли обвинувачені можуть підлягати менш суворим покаранням, ніж зазначені в ст. 134 (ст. 137) [9].

Необхідно відзначити, що офіційні звіти того часу, що стосуються об'єму застосування запобіжних заходів, не оприлюднювалися, за винятком утримання під вартою. У зв'язку з цим А. Ф. Кістяківський зазначав: «Про це не можна не пошкодувати, тим більше що вирішення питання про відносне застосування кожного з чотирьох заходів могло б пролити світло на всю систему запобіжних заходів того часу».

Система запобіжних заходів, передбачена Зводом законів, мала безліч недоліків, у зв'язку з чим не дозволяла ефективно забезпечувати кримінальне судочинство. Виправлення даних недоліків було неможливим без зміни загальних фундаментальних засад кримінального судочинства. Результатом цього твердження стали Статути кримінального судочинства (далі СКС або Статути), прийняті 20 листопада 1864 р. Тут необхідно зазначити, що напередодні судової реформи 1860 був введений інститут судових слідчих. Застосування всіх запобіжних заходів (за винятком короткострокового затримання) було вилучено з компетенції поліції і стало прерогативою слідчих, віднесених до судової влади. Крім цього, в 1860 р був виданий наказ судовим слідчим, який наказував (ст. 86 і 90 наказу) при поміщення обвинувачених під варту в той же день складати спеціальні акти, які в обов'язковому порядку на наступний день подавати на затвердження суду [10].

Наступний етап розвитку заходів кримінально-процесуального примусу пов'язаний з прийняттям СКС 1864 року. Він остаточно відокремив судову владу від виконавчої. За поліцією залишилося право застосовувати лише одну міру кримінально- процесуального примусу - затримання. Система заходів кримінально-процесуального примусу знайшла своє відображення в ст. 77, 416-419 СКС 1864 і включала в себе: 1) відібрання виду на проживання або підписка про явку до слідства і невідлучення з місця проживання; 2) віддача під особливий нагляд поліції; 3) віддача на поруки; 4) взяття застави; 5) домашній арешт; 6) взяття під варту.

Згідно з СКС 1864 прокурор міг вимагати скасування або пом'якшення запобіжного заходу. Дана вимога носила обов'язковий характер, але лише для судового слідчого. Поряд з цим прокурор міг сам скасувати або пом'якшити запобіжний захід при складанні обвинувального акта перед направленням кримінальної справи до суду. Проте, прокурор не мав права обрати більш сувору міру запобіжного заходу. Судовий слідчий міг не виконувати вказівок прокурора про взяття обвинуваченого під варту. У подібних випадках судовий слідчий представляв справу суду, який і виносив з цього питання остаточне рішення.

Обвинувачений міг оскаржити постанову судового слідчого про взяття під варту в окружний суд, який розглядав скаргу в розпорядчому засіданні в перший день після її надходження. Скаржник допускався до дачі пояснень, якщо він прийшов до суду (ст. 501 СКС). Вирок окружного суду міг бути оскаржений до Судової палати.

Висновки. Таким чином, момент виникнення первісної форми заходів кримінально-процесуального примусу нерозривно пов'язаний із зародженням права, що регулювало відносини сторін після скоєння злочину, і відноситься до періоду ХШ-ХІХ ст.

Кримінально-процесуальне законодавство в зазначений історичний період не містило терміну «заходи кримінально- процесуального примусу», замість нього використовували термін «запобіжного заходу», який вперше був згаданий у Зводі законів 1832.

Як бачимо, соціально-економічні перетворення, що спостерігалися в період XIII- XIX ст., зумовили необхідність поетапного реформування законодавства, що регламентує механізм реалізації заходів кримінально- процесуального примусу. Це стало підґрунтям для розширення та рецепції досвіду застосування запобіжних заходів як форми процесуального примусу у кримінальному провадженні в наш час.

Список використаних джерел

1. Люблинский П.И. Свобода личности в уголовном процессе / П.И. Люблинский. - СПб. : Сенат. типограф., 1906. - 711 с.

2. Толковый словарь Д.Н. Ушакова [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://dic.academic.ru/dic.nsf/lower/18755.

3. Толковый словарь живого Великорусского языка В.И. Даля [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://slovari.yandex.ru/dict/dal/article/dal/03148/62500.htm.

4. Кистяковский А.Ф. О пресечении обвиняемому способов уклоняться от следствия и суда / А.Ф. Кистяковский. - Спб. : Изд. “Судебного вестника”, 1868. - 196 с.

5. Тихомиров М.Н. Соборное уложение 1649 года / М.Н. Тихомиров, П.П. Епифанов. - М. : Изд- во Моск. ун-та, 1961. - 430 с.

6. Петрухин И.Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе / И.Л. Петрухин. - М. : Наука, 1989. - 256 с.

7. Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:/www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostom537.htm.

8. Российское законодательство X-XX вв. / под общ. ред. Чистякова О.И. - Т.8 : Судебная реформа. -М. : Юрид. лит., 1991. - 496 с.

9. Свод законов Российской империи. - Т. XV. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nlr.ru/e-res/law_r/coll.php?part=1642.

10. Судебные уставы 20 ноября 1864 года, с изложением рассуждений, на коих они основаны. Часть вторая [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://civil.consultant.ru/reprint/books/118/188.html.

Размещено на Allbest.ru