Правові аспекти забезпечення безоплатного дитячого харчування в навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗОПЛАТНОГО ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Кайтанський О.С., к. ю. н.,

доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення

Національний університет «Одеська юридична академія»

Статтю присвячено аналізу проблем правового регулювання забезпечення безоплатного харчування дітей в дошкільних та шкільних навчальних закладах на основі дослідження сучасного законодавства вироблено пропозиції реформування нормативно-правових актів в даній сфері.

Ключові слова: соціальний захист, діти, харчування, здоров'я, навчальні заклади.

Постановка проблеми. В Україні на сьогоднішній день спостерігається демографічна криза, низький рівень народжуваності та великий рівень смертності в поєднанні з невеликою тривалістю життя в порівнянні з країнами Європи. Зазначені проблеми повинні зумовити значну увагу з боку держави до питання народжуваності та збереження здоров'я дітей та молоді. Проте, як видається, в останні роки соціальна політика України направлена на соціальне забезпечення осіб пенсійного віку, натомість мало уваги приділяється соціальному захисту дітей. Держава повинна брати на себе зобов'язання зі збереження здоров'я дітей і молоді та забезпечення відтворення нації шляхом підвищення рівня народжуваності правовими механізмами. Становище дітей в сучасній Україні досить складне, це пов'язано з тим, що в умовах кризи батьки мають все менше коштів, які можуть витрачати на дітей, а держава поступово намагається перенести тягар відповідальності на місцеві органи влади та власне на батьків. Саме тому розвиток законодавства в сфері соціального захисту дітей видається дуже актуальним.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемам соціального захисту дітей та молоді присвячені праці сучасних вітчизняних вчених: Н.Б. Болотіної, М.О. Буянової, В.В. Жернакова, А.В. Медведєва, К.Ю. Мельника, П.Д. Пилипенка, О.М. Потопахіної, С.М. Прилипка, О.І. Процевського, І.М. Сироти, В.С. Тарасенко, М.Ю. Федорова, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, В.Ш. Шайхатдінова, Г.Х. Шафікової, Ю.М. Щотової, О.М. Ярошенка та ін. Праці зазначених вчених не втратили наукової цінності, однак сформульовані в них висновки та пропозиції потребують переосмислення та нових теоретичних підходів.

Метою даної роботи є дослідження рівня забезпечення дітей достатнім та здоровим харчуванням під час навчання, та вироблення пропозицій реформування законодавства в даній сфері.

Виклад основного матеріалу. Сучасний стан забезпечення прав дітей було охарактеризовано на парламетських слуханнях «Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства», що відбулися 7 червня 2005 року. На них було відзначено, що, незважаючи на певні зусилля органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій і суспільства в цілому, ситуація із забезпеченням належних прав дітей в Україні не є відповідно вирішеною, а проблеми охорони материнства та дитинства у державі залишаються нагальними.

Однією з найгостріших проблем є проблема багатодітних та неповних сімей, а за результатами проведеної паспортизації багатодітних сімей, чверть з них, а це близько 100 тисяч дітей, потребують додаткової соціальної допомоги. Досить часто єдиним джерелом фінансування для багатьох таких сімей є державна допомога.

Відомо, що близько 80 відсотків дітей народжується в молодих сім'ях, які недостатньо конкурентні на ринку праці та не мають чітких перспектив покращення матеріальних та житлових умов. Типовими проблемами таких сімей є низький рівень доходів при досить високому рівні безробіття. Доволі гострою є проблема забезпечення житлом.

Особливої уваги з боку держави, суспільства потребують сім'ї, в яких виховуються діти-інваліди. В Україні їх нараховується велика кількість. Понад 80 відсотків таких дітей проживає та виховується у сім'ях, і 20 відсотків - в інтернатних закладах. Такий розподіл передбачає необхідність надання родинам, які виховують дітей з функціональними обмеженнями, відповідної допомоги.

Протягом останніх років в Україні спостерігається тенденція до зменшення дитячого населення, особливо у віковій групі до 17 років. Незважаючи на те, що за останні роки народжуваність дітей дещо зросла, демографічна ситуація в країні залишається кризовою. До того ж, наслідки Чорнобильської катастрофи продовжують серйозно впливати на здоров'я дітей. А медична допомога найбільш економічно вразливим верстам населення малодоступна через неофіційні вимоги медичними працівниками оплати своїх послуг.

Учасники парламентських слухань звернули увагу й на те, що в Україні має місце тривожна тенденція до ліквідації дитячих дошкільних закладів, а також практика тимчасового призупинення їх діяльності на невизначений період.

Спостерігається також загострення проблеми бездоглядності дітей та зростання рівня правопорушень серед неповнолітніх. При цьому існує безпосередній зв'язок між негативними стосунками у сім'ї, прорахунками сімейного виховання та протиправною поведінкою підлітків [2].

Серед основних проблем, з якими стикаються діти та їх батьки, є збереження здоров'я дітей. Основою погіршення стану здоров'я дітей є відсутність нормального здорового харчування в умовах поганої екології. Оскільки діти, починаючи з 3-4 річного віку, більшу частину часу проводять в дошкільних та шкільних навчальних закладах, то варто звернути увагу на забезпечення їх достатнім харчуванням саме в цих закладах. Проблема забезпечення дітей харчуванням має декілька основних аспектів. По-перше, забезпечення раціону, достатнього для збереження здоров'я дітей та нормального розвитку дитячого організму. По-друге, визначення джерела видатків, за рахунок яких буде забезпечено дитяче харчування. Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» [1].

Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть забезпечувати харчуванням учнів інших категорій та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів.

Отже, можна визначити, що оплату дитячого харчування дітей, які відносяться до соціально незахищених категорій, здійснюють органи місцевого самоврядування. Варто також зауважити, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість» від 2 лютого 2011 року у загальноосвітніх навчальних закладах денної форми навчання за рахунок бюджетних коштів здійснюється харчування учнів, яким згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» гарантується пільгове харчування.

За рішенням педагогічної ради навчальний заклад може звільнити від плати за харчування вихованців груп продовженого дня (у відсотках чисельності групи за списком):

10 - у повному обсязі;

15 - на половину вартості.

Загальноосвітній навчальний заклад може прийняти рішення про звільнення у повному обсязі від плати за харчування не більш як 25 відсотків чисельності групи за списком учнів, які проживають у пришкільних інтернатах. правовий харчування законодавство дошкільний

Харчування інших учнів здійснюється за власні кошти [3].

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що забезпечення харчування дітей, які не відносяться до соціально незахищених категорій, повинно здійснюватися за рахунок батьків. В сучасних кризових умовах зниження грошових доходів населення, покладання на батьків таких витрат може призвести до того, що вони не зможуть оплачувати харчування дітей, що призведе, в свою чергу, до недостатнього забезпечення дітей здоровим харчуванням, наслідком чого стане погіршення стану здоров'я дітей. Варто також зауважити, що місцеві бюджети не завжди мають достатню кількість кошів для утримання навчальних закладів, не кажучи про забезпечення достатнього харчування дітей. Саме тому допомога державного бюджету видається необхідною, за його рахунок можна було б покрити витрати на дитяче харчування в навчальних закладах, на які не вистачає коштів в місцевому бюджеті. З цією метою необхідно внести зміни до Закону України «Про охорону дитинства» та покласти видатки на організацію дитячого харчування в дошкільних та шкільних навчальних закладах солідарно на державний та місцевий бюджети. Крім того, до Закону варто внести положення, згідно якого безоплатне дитяче харчування за рахунок держави надаватиметься всім дітям, а не окремим категоріям дітей, які віднесені до соціально незахищених. Необхідність розширення кількості дітей, які отримуватимуть безоплатне харчування в закладах освіти, зумовлена різким зниженням доходів громадян.

Що стосується достатнього та здорового харчування, то варто зауважити, що правове регулювання забезпечення такого харчування здійснюється в основному підзаконними нормативними актами. Правове регулювання визначення нормативів забезпечення дітей харчуванням в закладах освіти має дуже розрізнений характер. Так, частково правове регулювання в зазначеній сфері здійснювалося відповідно до постанов Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість» від 2 лютого 2011 року [3], «Про норми харчування у протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу» від 27 грудня 2001 року [4], «Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку» від 22 листопада 2004 року [5], «Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах» від 19 червня 2002 року [6] та іншими постановами, які, до того ж, постійно доповнюються рішеннями органів місцевого самоврядування. Таким чином можна зробити висновок, що єдиного підходу до визначення порядку організації дитячого харчування в Україні на сьогоднішній день немає. Деякий час існував нормативний акт, який можна було взяти за основу розробки нормативів дитячого харчування. Приблизні нормативи харчування було встановлено Наказом міністерства економіки «Про затвердження Методичних рекомендацій з організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах» від 1 серпня 2006 року, відповідно до даного наказу харчування учнів міських і сільських загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за місцем навчання у закладах ресторанного господарства незалежно від їх підпорядкування, типу і форм власності, відповідно до встановлених норм [7]. Тобто норми харчування учнів встановлювались на певному рівні та мали загальний характер. Проте вказані методичні рекомендації втратили чинність на підставі Наказу Міністерства економічного розвитку та торгівлі «Про визнання такими, що втратили чинність деяких наказів» від 16 жовтня 2015 року [8]. Варто також зауважити, що надмірна диференціація правового регулювання у сфері дитячого харчування може ускладнювати правозастосування безпосередньо на місцях. Саме тому вбачається за необхідне на основі розрізнених підзаконних нормативно-правових актів прийняти закон, який би встановив єдині критерії та стандарти забезпечення дітей достатнім та здоровим харчуванням в шкільних та дошкільних навчальних закладах.

В сучасних умовах економічної кризи держава намагається знизити рівень бюджетних видатків та перекласти турботу про дітей на плечі батьків, проте не варто забувати, що економічна криза найсильніше вдарила саме по громадянам. В сучасних умовах необхідно зберегти та покращити заходи з боку держави, направлені на зменшення видатків громадян, які мають дітей, адже на сьогоднішній день утримувати та виховувати дитину надзвичайно важко. Тому такі заходи, як забезпечення безоплатним харчуванням в навчальних закладах, необхідно зберегти та не покладати виключно на місцеві бюджети, які не завжди зможуть витримати таке навантаження.

Висновки. Саме тому, з метою збереження генофонду нації та запобігання погіршення стану здоров'я дітей, необхідно забезпечити достатнє дитяче харчування за рахунок держави. Задля забезпечення достатнього фінансування харчування дітей Закон України «Про охорону дитинства» необхідно доповнити положенням такого змісту: «Забезпечення фінансування дитячого харчування в дошкільних та шкільних навчальних закладах покладається на органи місцевого самоврядування. У випадках, коли в місцевому бюджеті недостатньо коштів для забезпечення дитячого харчування в дошкільних та шкільних навчальних закладах, решта коштів погашається за рахунок державного бюджету України». Також даний Закон необхідно доповнити положенням про те, що безоплатним харчуванням забезпечуються всі без винятку учні дошкільних та шкільних навчальних закладів, вилучивши положення про самостійне фінансування харчування з Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість». З метою одноманітного застосування права в сфері забезпечення дитячого харчування необхідно прийняти Закон України «Про встановлення стандартів забезпечення дитячим харчуванням в навчальних та оздоровчих закладах», такий захід дозволить уніфікувати розрізнене законодавство та покращить рівень соціального захисту дітей.

Література

1. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 30. - Ст. 142.

2. Про Рекомендації парламентських слухань «Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства»: Постанова Верховної Ради України від 22.09.2005 р. № 2894-^ // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 48. - Ст. 491.

3. Про затвердження Порядку надання послуг з харчування дітей у дошкільних, учнів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість: Постанова Кабінету Міністрів від 02.02. 2011 р. № 116 // Офіційний вісник України. - 2011. - № 12. - Ст. 518.

4. Про норми харчування у протитуберкульозних закладах для осіб, хворих на туберкульоз, та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу: Постанова Кабінету Міністрів від 27.01.2001 р. № 1752 // Офіційний вісник України. - 2001 р. - № 52. - Ст. 2366.

5. Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку: Постанова Кабінету Міністрів від 22.11. 2004 р. № 1591 // Офіційний вісник України. - 2004 р. - № 47. - Ст. 3107.

6. Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвітніх навчальних закладах: Постанова Кабінету Міністрів від 19. 06. 2002 р. № 856 // Офіційний вісник України. - 2002 р. - № 25. - Ст. 1213.

7. Про затвердження Методичних рекомендацій з організації харчування учнів у загальноосвітніх навчальних закладах: Наказ Міністерства економіки України від 01.08.2006 р. № 265.

Размещено на Allbest.ru