Структурні елементи адміністративної процесуальної правосуб’єктності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурні елементи адміністративної процесуальної правосуб'єктності

Постановка проблеми. Суттєві соціально-економічні та суспільно-політичні зміни, які відбуваються в Україні останнім часом, безпосередньо впливають на розвиток права і викликають необхідність оновлення ключових правових інститутів. Питання, пов'язані зі становленням держави в умовах практичної відсутності необхідного для налагодження ефективного державного управління досвіду, радикальною зміною ідеологічних установок, зобов'язань нашої держави перед європейським і світовим співтовариством, викликали активізацію нормотворчої діяльності.

На цей час доцільним вбачається перегляд фундаментальних засад побудови правових інститутів із урахуванням вимог сьогодення, приведення їх у відповідність з нагальними потребами розвитку держави та громадянського суспільства. Не є виключенням й адміністративно-процесуальне право як складовий елемент правової системи України, який зараховує до себе систему координат, що визначають певні процедури розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ усфері публічного управління, адміністративної юрисдикції та інших галузей суспільних відносин.

Кардинальні зміни, яких зазнали адміністративно-процесуальні норми та положення, безпосередньо торкнулися і суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, зокрема - визначення змісту та особливостей їх процесуального статусу.

Ступінь розробленості проблеми. Аналіз сучасних праць вчених-адміністративістів показує, що останнім часом багато вітчизняних науковців присвячують свої дослідження питанням визначення процесуального статусу суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, про що свідчать роботи таких вчених: В.Б. Авер'янова, В.К. Колпако - ва, І.П. Голосніченка, А.Є. Луньова, О.М. Бандурки, М.М. Тищенка, В.Г. Перепелюка, О.В. Кузьменко, Т.О. Гуржій, А.Т. Комзюка, В.М. Бевзенка, Р.С. Мельника, В.П. Тимощука, І.І. Діткевич, В.С. Стефанюка, Н.В. Александрової, Р.О. Куйбіди, О.П. Рябченко, А.В. Руденка та інших. Проте науковий аналіз адміністративної процесуальної правосуб'єктності як необхідної передумови для набуття адміністративно-процесуального статусу особою майже не проводився, саме тому вимагає більш глибокого дослідження. Необхідність у такому аналізі зазначеного явища, на наш погляд, викликана тим, що адміністративна процесуальна правосуб'єктність зарахована до основних правових категорій адміністративно-процесуального права і займає важливе місце в його понятійному апараті, виступає загальною передумовою для виникнення та розвитку адміністративних процесуальних правовідносин.

Отже, мета цієї статті полягає у з'ясуванні правової природи адміністративної процесуальної правосуб'єктності, визначенні змісту її структури.

Виклад основного матеріалу. Одразу зазначимо, що таке юридичне явище, як «правосуб'єктність» застосовується в усіх галузях права, оскільки має не лише теоретичне, але й практичне значення. Ця правова категорія не лише вказує на склад осіб, які можуть вважатися суб'єктами права, а також дозволяє останнім отримувати перелік законодавчо закріплених прав та обов'язків, віддзеркалює їх правові можливості у певних правових відносинах.

Правосуб'єктність розглядається як цілісне явище, що складається з правоздатності і дієздатності та характеризується як здатність мати права, обов'язки і здійснювати їх. Такий висновок підтверджується аналізом позицій, які визначені у довідкових виданнях. Зокрема, «правосуб'єктність» - це здатність фізичних і юридичних осіб у встановленому порядку бути суб'єктами права, тобто носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Правосуб'єктність фізичних осіб складається з їх правоздатності й дієздатності. В окремих випадках правосуб'єктність включає також деліктоздатність. У юридичних осіб ця здатність виявляється у їх компетенції, сукупності прав і обов'язків, які надаються їм для виконання відповідних функцій [1, с. 697].

Як наявність у особи водночас правоздатності й дієздатності (праводієздатності), тобто здатності не лише отримувати права та обов'язки, а й своїми діями набувати прав і створювати для себе юридичні обов'язки, а також нести відповідальність за скоєні правопорушення, розглядається досліджувана категорія у тлумачному словнику юридичних термінів. При цьому відмічається, що набуття правосуб'єктності фізичними особами прямо передбачається законом, тобто встановлюється, коли саме правоздатна особа набуває дієздатності (право брати участь у виборах, право брати шлюб, можливість юридичної відповідальності тощо). Юридичні особи набувають правосуб'єктності з моменту їх утворення [2, с. 220-221].

Таким чином, складовими частинами правосуб'єктності виступають законодавчо визначені, доступні суб'єкту права суб'єктивні права та юридичні обов'язки (правоздатність), а також можливість цьому суб'єкту на свій розсуд їх використовувати. Правоздатність та дієздатність діалектично поєднані в межах правосуб'єктності як єдине ціле та виступають проявами останньої.

У навчальних виданнях із загальної теорії права правосуб'єктність характеризується як самостійна правова категорія, що існує поряд із правами та обов'язками. Вона відображає правову здатність особи бути носієм прав та обов'язків, і виступає як постійний громадянський стан особи, а не спроможність чи здатність володіння правами. Вона є передумовою набуття суб'єктивних прав. Зміст правосуб'єктності розглядається як певний набір суб'єктивних прав кожної особи [3, с. 535-536].

В інших навчальних посібниках право - суб'єктність розглядається як здатність особи мати права і обов'язки та реалізовувати їх у встановленому порядку. У державних та громадських організаціях, на їх думку, правосуб'єктність знаходить своє вираження у компетенції їх органів, тобто у сукупності їхніх прав та обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій [4, с. 141-142; 5, с. 192]. Отже, такий підхід надає підстави стверджувати, що зміст правосуб'єктності залежно від суб'єкта права має різний перелік прав та обов'язків.

Вищенаведені позиції провідних вчених надають підстави констатувати, що право - суб'єктність використовується для позначення особливого суб'єктивного права, яке входить до складу загальних правовідносин; також для позначення передумови набуття і здійснення суб'єктивних прав та обов'язків.

Що стосується адміністративної правосуб'єктності, то вона переважно розглядається фахівцями як потенційна здатність мати суб'єктивні права і обов'язки у сфері публічного управління (адміністративна правоздатність) та можливість реалізовувати наявні права та обов'язки у сфері публічного управління (адміністративна дієздатність). Такий висновок підтверджується, наприклад, позицією В.К. Колпакова, який зазначає, що потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері держаного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав і обов'язків у сфері державного управління формує адміністративно-правовий статус суб'єкта і є складовими адміністративної правосуб'єктності [6, с. 97].

В.Б. Авер'янова також до складу адміністративної правосуб'єктності зараховує як адміністративну правоздатність - здатність мати суб'єктивні права і обов'язки, так і адміністративну дієздатність, тобто здатність реалізовувати надані права і обов'язки [7, с. 186].

Що стосується процесуальної правосуб'єктності, то вона за своїм змістом у процесуальному праві не ототожнюється з правосуб'єктністю у матеріальному праві. Наприклад, якщо правоздатність у матеріальному праві - це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки (адміністративні, цивільні, трудові, сімейні тощо), то процесуальна правоздатність - це можливість мати лише процесуальні права та обов'язки, визначені зазвичай кодифікованими актами. Якщо правосуб'єктність вважається загальною передумовою участі фізичних і юридичних осіб у правовідносинах, то процесуальна правосуб'єктність, як встановлена законом можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин, охоплює поняття процесуальної правоздатності і процесуальної дієздатності.

Так, у теорії процесуального права процесуальна правоздатність розглядається як встановлена законом можливість мати процесуальні права та обов'язки. Особливість процесуальної правоздатності полягає у тому, що вона виникає одночасно з правоздатністю у матеріальному праві, реалізація норм якого відбувається в юридичному процесі. Відповідно процесуальна дієздатність розглядається як можливість особисто здійснювати свої процесуальні права та обов'язки в межах юридичного процесу [8, с. 216].

У Кодексі адміністративного судочинства України законодавчо визначено, хто саме має адміністративну процесуальну правоздатність і дієздатність. Так, відповідно до ч. 1 ст. 48 названого Кодексу адміністративну процесуальну правоздатність мають такі суб'єкти: 1) громадяни України, іноземці, особи без громадянства (фізичні особи); 2) органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи (суб'єкти владних повноважень); 3) підприємства, установи, організації (юридичні особи).

В окремих випадках, окрім названих осіб і органів, адміністративною процесуальною правоздатністю можуть бути наділені й інші учасники процесуальних правовідносин. Наприклад, особливості проваджень у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, комісій із референдуму, членів цих комісій надають можливість відмітити, що суб'єкти виборчого процесу (кандидати на пост Президента; партії (блоки); ініціативна група референдуму) виступають учасниками адміністративного процесу, а отже, наділені адміністративною процесуальною правоздатністю. З вказаного випливає, що адміністративно-процесуальну правоздатність мають: 1) громадяни України, іноземці, особи без громадянства (фізичні особи); 2) органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи; 3) підприємства, установи, організації (юридичні особи).

Адміністративну процесуальну дієздатність мають всі: 1) фізичні особи, які досягли повноліття, не визнані судом недієздатними, усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними; 2) фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, в яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь (ч. 2 ст. 48 КАСУ); 3) юридичні особи. Отже, адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які: 1) досягли повноліття; 2) не визнані судом недієздатними; 3) усвідомлюють значення своїх дій та можуть керувати ними; 4) які до досягнення повноліття можуть брати участь у публічно-правових спорах самостійно відповідно до чинного законодавства України. Неважко помітити, що законодавець зарахував до елементів адміністративної процесуальної правосуб'єктності як адміністративну процесуальну правоздатність, так і адміністративну процесуальну дієздатність.

У науково-практичному коментарі до Кодексу адміністративного судочинства України зазначається, що адміністративну процесуальну дієздатність мають: фізичні особи, які досягли повноліття і не визначені судом недієздатними; фізичні особи до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, в яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь; суб'єкти владних повноважень; юридичні особи. Наявність адміністративної процесуальної дієздатності особи є умовою прийняття адміністративного позову до розгляду. Так, у разі подання до суду позовної заяви особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд постановляє ухвалу про її повернення (п. 3 ч. 3 ст. 108 КАС), а якщо провадження у справі було відкрито, - ухвалу про залишення заяви (скарги) без розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 155 КАС) [9, с. 169-173].

На сторінках дисертаційної роботи «Правовий статус суб'єктів адміністративного судочинства», автором якої є О.В. Бачун, відмічається, що сутність правоздатності визначається як певний момент, з якого розпочинається набуття певною особою статусу суб'єкта права, тобто як здатність мати право (нести обов'язок) в адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративним судом. Це означає, що правоздатність суб'єкта адміністративного судочинства розглядається як можливість суб'єкта виступати носієм прав та обов'язків і є абстрактною, існує як необхідна умова входження суб'єкта до адміністративних процесуальних відносин» [10, с. 42-43].

У свою чергу, адміністративна процесуальна дієздатність розглядається як здатність суб'єкта не лише виражати волю в адміністративних процесуальних відносинах, а й самостійно брати участь в об'єктивації цієї волі у формі процесуальних дій. Настання стадії дієздатності означає і здатність контролювати свою правову волю, виступати не просто виконавцем певної процесуальної ролі в судовому адміністративному процесі, а й формувати цю роль, виходячи з правосвідомості, свого правового самовизначення [10, с. 51-52].

Висновки. Отже, адміністративна процесуальна правоздатність визначає можливість адміністративного суду та учасників судового адміністративного процесу мати процесуальні права та обов'язки. Вона являє собою правовий засіб набуття інших процесуальних прав і обов'язків, направлених на здійснення процесуально-розпорядчих дій, закріплених адміністративно-процесуальними нормами. Адміністративна процесуальна дієздатність виступає як здатність учасника судового адміністративного процесу використовувати на власний розсуд надані законодавцем адміністративні процесуальні права та здійснювати процесуальні обов'язки. Взаємозв'язок двох

названих категорій у структурі адміністративної процесуальної правосуб'єктності полягає у тому, що адміністративна процесуальна дієздатність є засобом здійснення адміністративної процесуальної правоздатності.

Література

адміністративний правосуб'єктність судочинство

1. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2007. - 992 с.

2. Юридичні терміни. Тлумачний словник / [В.Г. Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова]; за заг. ред. В.Г Гончаренка. - К.: Либідь, 2004. - 320 с.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): [підручник] / О.Ф. Скакун. - X.: Еспада, 2006. - 776 с.

4. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави і права: [навчальний посібник] / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков. - К.: Юрінформ, 1995. - 320 с.

5. Загальна теорія держави і права: [навчальний посібник] / [за заг. ред. В.В. Копєйчикова]. - К.: Юрінком, 1997. - 320 с.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України: [підручник] / / В.К. Колпаков. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 752 с.

7. Адміністративне право України. Академічний курс: [підручник]. - Т 2 / [ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова) та ін]. - К.: Юридична думка, 2007. - 592 с.

8. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г Лукьянова. - М.: Норма, 2003. - 240 с.

9. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / [О.М. Пасенюк, О.Н. Панченко, В.Б. Авер'янов та ін.]; за заг. ред. О.М. Пасенюка. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 704 с.

10. Бачун О.В. Правовий статус суб'єктів адміністративного судочинства: дис. к. ю.н.: спец. 12.0. 07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Бачун О.В. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2010. - 206 с.

Размещено на Allbest.ru