Проблеми оскарження та скасування рішень у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми оскарження та скасування рішень у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень

Василик Юрій Борисович

начальник оперативно-розшукового відділу

Азово-Чорноморське регіональне управління

Державної прикордонної служби України

Постановка проблеми. Сучасна нормативно-правова база, якою врегульовано питання щодо відповідальності перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту потребує усунення існуючих правових прогалин та вдосконалення законодавства України відповідно до європейських стандартів. Система публічних органів управління, до компетенції яких віднесено реалізації зазначеної нормативно-правової бази, також вимагає сучасної модернізації. Тому на сьогодні важливо встановити юридичну природу провадження, регламентованого Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» на основі співставлення з нормами інших законодавчих актів, що сприятиме визначенню процесуальних повноважень органів, покликаних протидіяти нелегальній міграції, а також дослідити особливості розгляду справ про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання адміністративно-правового регулювання правовідносин у сфері пасажирських перевезень розглядалися у наукових працях І.В. Булгакової, В.К. Гіжевського, Е.Ф. Демського, М.В. Коваліва, В.І. Куделя, А.В. Мілашевича, В.Й. Развадовського, А.Є. Шевченка, О.О. Юхна та інших провідних науковців. Процесуальні аспекти розгляду справ про адміністративні правопорушення органами Державної прикордонної служби України стали предметом розгляду в працях О.В. Андрушка, Б.М. Марченка, М.М. Михеєнка, В.В. Половнікова та Л.В. Серватюк.

Невирішені раніше проблеми. В існуючих працях саме регулювання правовідносин у сфері відповідальності за порушення правил пасажирських перевезень в умовах розбудови незалежної держави розглядалося фрагментарно, а в комплексі дана тема в Україні взагалі не досліджувалася.

Разом із тим практично відсутні комплексні дослідження адміністративно-правового регулювання у сфері відповідальності перевізників за порушення вимог Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Метою цього дослідження є висвітлення проблем оскарження та скасування рішень у справах про перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень шляхом визначення особливостей здійснення права на таке оскарження та скасування, виокремлення пропозицій по удосконаленню вітчизняного законодавства у досліджуваній сфері.

Виклад основного матеріалу. Конституція України [1] закріпила право на оскарження, як складову частину права на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Юридична наука стоїть на позиції, що право на оскарження є абсолютним, необмеженим і невідчужуваним правом людини [2, с. 191-192]. У теорії права воно належить до системи негативних прав, які є основою індивідуальної свободи і надають право індивіду на захист від будь-якого посягання, у тому числі і з боку держави, при здійсненні громадянських та політичних прав.

Зазвичай в теорії адміністративного права висвітлювані у параграфі процедури визначаються як стадія оскарження і опротестування постанови по справі. Саме так назву цієї стадії сформульовано у гл. 24 КпАП [3], хоча Д.М. Бахрах висловлює думку, що цю стадію доцільніше назвати «перегляд постанов», оскільки скарга, протест - це тільки процесуальні приводи для перевірки законності постанови, перегляду справи [4, с. 135]. У літературі її називають або переглядом постанови [5, с. 55; 6, с. 347; 7, с. 13], або оскарженням чи опротестуванням постанови [ 8, с. 202; 9, с. 177], і лише інколи ці дії поєднуються [10, с. 125]. На нашу думку, найбільш прийнятною є остання позиція, і цю стадію провадження слід назвати «оскарження (опротестування) і перегляд постанови по справі про адміністративний проступок».

Право на оскарження постанови по справі є однією з найбільш важливих гарантій захисту прав громадян, що притягаються до адміністративної відповідальності. Це - форма перевірки законності й обґрунтованості прийнятого у справі рішення, найбільш швидкого виправлення помилок, виявлення недоліків в роботі органів, які розглядають справи про порушення правил міжнародного перевезення пасажирів.

Відповідно до ст. 13 Закону «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» [11] постанову про накладення штрафу, що прийнята посадовою особою, зазначеною у статті 2 цього Закону, може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.

Скарга подається начальнику органу охорони державного кордону України, який виніс постанову у справі про правопорушення, передбачене статтею 1 цього Закону. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою до місцевого суду. При цьому виконання постанови про накладення штрафу зупиняється до прийняття відповідного рішення судом.

КУпАП не містить вимог до скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення, але зрозуміло, що така скарга, як мінімум, має бути подана у письмовій формі та бути мотивованою. Крім того, відповідно до ст. 287 КУпАП, суб'єктами оскарження постанови можуть бути лише особа, щодо якої її винесено, а також потерпілий.

За загальним правилом скарга подається до органу (посадовій особі), який виніс постанову у справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати. Тобто визначення органу (посадової особи), що має здійснювати перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення, відноситься до компетенції органу (посадової особи), що розглядала справу про адміністративне правопорушення.

Наступним етапом стадії перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення, що здійснюється в адміністративному порядку, є перевірка законності прийнятого рішення.

При цьому, незважаючи на мотивацію скарги або протесту, предметом перевірки є законність і обґрунтованість винесеної постанови. Проте, для перевірки законності та обґрунтованості постанови і прийняття одного із зазначених рішень, необхідно з'ясувати ті самі обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративні правопорушення. Зокрема, відповідно до ст. 280 КУпАП, необхідно з'ясувати: чи було вчинене адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Передбачення вказаною нормою можливості оскарження вказаних постанов лише до суду, на нашу думку, є порушенням норм, визначених Конституцією та іншими нормативними актами.

В ст. 55 Конституції безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист прав людини, а вказано лише на суді та Уповноваженому Верховної Ради з прав людини, разом із тим, як випливає із Конституції та законів України належать Президент України, Кабінет Міністрів України, органи прокуратури, органи внутрішніх справ, місцеві державні адміністрації тощо. Так, відповідно до ч. 2 ст. 102 Конституції України «Президент України є гарантом додержання... прав і свобод людини і громадянина», а Кабінет Міністрів України згідно з п. 2 ст. 116 -- «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина». Зважаючи на викладене, обмежувати у ст. 13 Закону право звернення за захистом своїх порушених прав шляхом оскарження постанову до суду є прямим обмеженням прав особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 КАС України [12] постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» рішення місцевого суду щодо скарги на постанову про накладення штрафу, що прийнята посадовою особою, зазначеною у статті 2 Закону, є остаточним. З цього випливає неможливість його оскарження. На нашу думку, така норма є порушенням законодавства з таких міркувань.

Так, зокрема, ст. 287 КпАП встановлює, що постанова суду (судді) про накладення адміністративних стягнення є остаточною й оскарженню в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України.

Однак визначений нами Закон таких випадків не передбачає.

Неможливість оскаржити таку постанову не узгоджується з нормою ст.7 КпАП, останній абзац якої визначає, що додержання вимог закону під час застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується, зокрема, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Оскільки вказана норма ст.7 не містить жодних винятків щодо оскарження, то її дія повинна поширюватися і на оскарження, у т. ч. постанови суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у справах про порушення правил перевезення пасажирів.

Разом із тим, до прикладу, ст.ст. 530531 МК України передбачають можливість оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, а також те, що у разі скасування постанови у справі про порушення митних правил суми штрафів повертаються особам, які притягалися до адміністративної відповідальності за це правопорушення, або уповноваженим ними особам з державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за поданням відповідних органів доходів і зборів.

Право на судовий захист є конституційним правом, закріпленим ст. 55 Конституції, яка визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади. Ст. 22 Конституції встановлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані.

Неможливість здійснення апеляційного та касаційного оскарження рішення (постанови) суду в справах про адміністративні правопорушення у розглядуваній нами сфері, означає неможливість реалізації повною мірою громадянином свого конституційного права на судовий захист у національній судовій системі, на перевірку законності і обґрунтованості судового рішення про накладення стягнення.

Натомість ст. 55 Конституції передбачено право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом яких є Україна.

За таких обставин виникає обґрунтоване запитання: чи є правомірним і логічним обмежувати в цьому випадку право особи на апеляційне та касаційне оскарження при наданні права звертатися за захистом своїх прав і свобод у міжнародні судові інстанції?

До того ж не викликає сумніву, що ефективний судовий захист прав людини і громадянина є одним із головних показників демократизації суспільства, складовою прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, способом утвердження і забезпечення прав і свобод людини, що відповідно до ст.3 Конституції є головним обов'язком держави.

Звертає на себе увагу той факт, що ні законодавство України, ні міжнародні правові акти (ст. 8 Загальної декларації прав людини) унеможливлюють визначення підґрунтя, на підставі якого по суті заборонено подавати апеляційну та касаційну скарги на постанову суду в цій категорії справ, та отримання вмотивованої відповіді: чому зазначена

категорія справ, на відміну від інших, не підлягає перегляду в апеляційному та касаційному порядку.

З цих підстав вбачається, що позбавлення права на оскарження постанови (рішення) суду в у справах щодо перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень категорії справ не узгоджується з нормами вітчизняного та міжнародного законодавства. Підтвердженням можливості такого оскарження слугує судова практика [13-17].

Висновки. З огляду на викладене, є достатні правові підстави стверджувати, що позбавлення права на оскарження в апеляційному та касаційному порядку постанови (рішення) суду у справах про адміністративні правопорушення щодо перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень, обмежує право особи на судовий захист.

Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне внести відповідні зміни до ст. 13 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», розширивши коло суб'єктів та підстав оскарження постанов у справах про порушення правил перевірки документів пасажирів під час здійснення перевезення пасажирів через державний кордон України.

Список використаних джерел

відповідальність перевізник право громадянин

1. Конституція України від 28.06.1996 року // ВВР. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Скакун О.Ф. Теория государства и права: підручник / О.Ф. Скакун. - Харьков: «Консум», 2000. - 691 с.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. -- 1984. -- Додаток до № 51. -- Ст. 1122.

4. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР / Д.Н. Бахрах. - Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1989. - 204 с.

5. Ківалов С.В. Адміністративне право України : навчально-методичний посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла. - Одеса: Юридична література, 2001. - 304 с.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України : підручник / В.К. Колпаков. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

7. Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях (составление процессуальных документов): учеб. пособие / А.С. Матвеенков. - Караганда: Карагандинская высшая школа МВД СССР, 1989. - 79 с.

8. Адміністративне право України: підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; за ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

9. Бандурка А.М. Административный процесс: учебник / А.М. Бандурка, Н.М. Тищенко. - Харьков: Изд-во НУВД, 2001. - 352 с.

10. Управленческие процедуры / отв. ред. Б.М. Лазарев. - М.: Наука, 1988. - 271 с.

11. Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень: закон України від 10.01.2002 року // ВВР. - 2002. - № 16. - Ст. 113.

12. Кодекс адміністративного судочинства від 06.07.2005 року // ВВР. - 2005. - № 35-36, № 37. -Ст. 446.

13. Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду 2а-336/10/1070 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-2a-336-10-1070-zemlyana-g-v-22-03-administrativni-spravi-s.

14. Ухвала Вищого адміністративного суду України № 2а/1870/2036/12 [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-2a-1870-2036-12-blazhivska-n-ye-12-03-2013-transportu-ta-perevezennya-pasazhiriv-s.

15. Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду 2а-1870/4317/12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-2a-1870-4317-12-veselska-t-f-26-07-2013 transportu-ta-perevezennya-pasazhiriv-s.

16. Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду 2а-1870/6703/11 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-2a-1870-6703-11-spaskin-o-a-16-01-2012- transportu-ta-perevezennya-pasazhiriv-s.

17. Ухвала Вищого адміністративного суду України Ухвала суду к-35203/09-с [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravoscope.com/act-uxvala-sudu-k-35203-09-s-bim-m-ye-26-05-2010-ne- viznacheno-9250946.

Размещено на Allbest.ru