Розмежування змісту термінів "традиційні засоби індивідуалізації" та "нетрадиційні засоби індивідуалізації"

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗМЕЖУВАННЯ ЗМІСТУ ТЕРМІНІВ «ТРАДИЦІЙНІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ» ТА «НЕТРАДИЦІЙНІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ»

Мороз В.П., здобувач

Київський університет права Національної академії наук України

Стаття присвячена порівняльному аналізу термінологічних відмінностей між традиційними та нетрадиційними засобами індивідуалізації.

Ключові слова: право інтелектуальної власності, засіб індивідуалізації, традиційний засіб індивідуалізації, нетрадиційний засіб індивідуалізації, право на назву держави, право на назву регіону, право на ім'я фізичної особи, право на псевдонім, право на найменування юридичної особи, особисте немайнове право, порівняльний аналіз.

індивідуалізація право інтелектуальний нетрадиційний

Постановка проблеми. Актуальність теми зумовлена об'єктивними процесами розширення сфери інтелектуальної власності та залучення до правовідносин інтелектуальної власності тих об'єктів, які традиційно охороняються іншими інститутами цивільного права. Серед об'єктів інтелектуальної власності все частіше визначають таку категорію, як нетрадиційні об'єкти. Так, право на ім'я або псевдонім, що є особистим немайновим правом, в окремих випадках стає загальновідомим і може отримати розрізняльну здатність відносно певних товарів або послуг та розглядатися у якості об'єкта права інтелектуальної власності. Крім того, традиційно у доктрині права інтелектуальної власності звертали увагу на вплив репутації юридичної особи на її комерційну діяльність та відносили до об'єктів права інтелектуальної власності комерційне найменування юридичної особи. Однак на сьогодні існує концепція, згідно з якою самостійним об'єктом права інтелектуальної власності може виступати саме найменування юридичної особи. Також в окремих випадках об'єктом права інтелектуальної власності може виступати назва держави або регіону. Порівняльний аналіз змісту термінів «традиційні» та «нетрадиційні» засоби індивідуалізації дає змогу порівняти нормативне регулювання та наукові підходи, що сформувалися у сфері права інтелектуальної власності відносно різних об'єктів права інтелектуальної власності та краще зрозуміти особливості регламентації правової охорони та захисту нетрадиційних засобів індивідуалізації.

Мета статті - зробити порівняльний аналіз термінологічних відмінностей між традиційними та нетрадиційними засобами індивідуалізації.

Виклад основного матеріалу. З прийняттям Цивільного кодексу України та розміщенням у ньому окремої четвертої книги, присвяченої питанням права інтелектуальної власності, в Україні була закріплена система законодавства про інтелектуальну власність з традиційним розподілом на авторське та винахідницьке право, що цілком відповідає сучасному розвитку як європейської, так і світової системи регулювання права інтелектуальної власності та захисту результатів творчої діяльності.

Окремою специфічною категорією об'єктів права інтелектуальної власності є засоби індивідуалізації, розвиток яких зумовлений поглибленням суспільного поділу праці, глобалізацією економіки та підвищенням необхідності розрізнення суб'єктів господарювання та виробленої ними продукції, наданих послуг та виконаних робіт для полегшення вибору споживачів. Значні темпи економічного розвитку та загострення конкуренції зумовлюють зростання цінності таких засобів індивідуалізації, як знаки для товарів та послуг, комерційні (фірмові) найменування та географічні зазначення, як основних інструментів збільшення обсягів збуту та, відповідно, збільшення прибутків.

Слід зазначити, що відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року, в якій вперше офіційно були закріплені такі об'єкти права інтелектуальної власності, як товарні знаки, фірмові найменування (фірма) та найменування місця походження товару, зазначені об'єкти віднесені до системи об'єктів промислової власності.

У той же час помітно, що зазначені об'єкти не дуже вписуються в групу промислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням.

Знаки для товарів і послуг, фірмове найменування (фірма) та найменування місця походження товарів мають своїм призначенням індивідуалізацію учасників цивільного обігу товарів і послуг. Фірмові найменування (фірма) та найменування місця походження товару індивідуалізують саме учасників цивільного обороту, як виробників, так і продавців. У той же час вони індивідуалізують і самі товари чи послуги. Знаки для товарів і послуг мають своїм завданням відрізняти товари і послуги одних виробників від однорідних товарів і послуг інших виробників. Водночас вони індивідуалізують і самих виробників.

Варто підкреслити й те, що засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням. Вони також різняться і рівнем творчості - одна справа створити винахід, інша - знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування. У цілому об'єкти промислової власності мають своїм призначенням підвищення ефективності виробництва, зниження собівартості продукції тощо. Засоби індивідуалізації - відмінність товару одного виробника від подібного товару іншого виробника. Таким чином, значимість об'єктів промислової власності дещо вища [5; с. 537].

З активним розвитком засобів індивідуалізації як об'єктів права інтелектуальної власності виокремлюється такий підінститут права інтелектуальної власності, як нетрадиційні засоби індивідуалізації, до яких, зокрема, відносяться право на ім'я фізичної особи, право на найменування юридичної особи, доменне ім'я та право на найменування держави або регіону.

Введення терміну «нетрадиційні засоби індивідуалізації» має умовний характер і відображає певну недостатність правового матеріалу, необхідного для визнання цих об'єктів у якості самостійних і традиційних об'єктів права інтелектуальної власності в цивільному праві України. їх правовий режим відрізняється від режиму традиційних об'єктів, що охороняються авторським, патентним правом та правом, що регулює правовий статус традиційних засобів індивідуалізації. Особливі права правовласників таких об'єктів права інтелектуальної власності часто зводяться до визнання їх особистих немайнових прав на відповідні об'єкти, а також до матеріального стимулювання їхньої діяльності, оскільки нерідко вони не набувають виключного права на їх використання. Проте віднесення їх прав до інтелектуальної власності має під собою достатні підстави.

У широкому сенсі термін «інтелектуальна власність» означає закріплене законом тимчасове виключне право, а також особисті не- майнові права авторів на результат інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації.

Термін «інтелектуальна власність» епізодично вживався теоретиками - юристами та економістами ще в XVIII - XIX сторіччях, однак у широкий вжиток увійшов лише в другій половині XX сторіччя у зв'язку з підписанням в 1967 році в Стокгольмі Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Особливістю правового регулювання нетрадиційних засобів індивідуалізації є одночасне регулювання таких об'єктів як загальними нормами цивільного та господарського права, які визначають особисті немайнові права на відповідні об'єкти права, так і положеннями права інтелектуальної власності, що визначають основи використання, охорони та захисту традиційних засобів індивідуалізації у вигляді знаків для товарів та послуг, комерційних найменувань та географічних зазначень.

Основним міжнародно-правовим актом, який регламентує використання засобів індивідуалізації та має визначальне значення для регламентації нетрадиційних засобів індивідуалізації є Конвенція з охорони промислової власності (Паризька Конвенція).

Дуже важливе значення для можливості виокремлення в окремий правовий інститут нетрадиційних засобів індивідуалізації має підписана в 1967 році у Стокгольмі Конвенція, якою було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (далі - ВОІВ), якою серед іншого вказується, що інтелектуальна власність, зокрема, включає права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Водночас особисті немайнові права людини регламентуються Європейською конвенцією з прав людини та різними нормативно-правовими актами, прийнятими Організацією Об'єднаних Націй.

Слід зазначити, що міжнародно-правові акти не містять визначення та не регламентують питання використання, охорони та захисту таких нетрадиційних засобів індивідуалізації, як ім'я (псевдонім) особи, найменування юридичної особи та назва держави або регіону, що унеможливлює вироблення єдиних стандартизованих підходів до врегулювання цього правового інституту. Єдиним нетрадиційним засобом індивідуалізації, який знайшов своє регулювання в документах ВОІВ, є доменне ім'я.

Засоби індивідуалізації являють собою позначення, які служать для розрізнення товарів, послуг, підприємств, організацій та інших об'єктів у сфері цивільного обігу.

Детальніше засоби індивідуалізації можуть бути визначені як позначення чи комбінації позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб-підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики в значній мірі співвідносяться з географічним походженням.

Засоби індивідуалізації застосовуються для ідентифікації об'єктів чи суб'єктів цивільного обороту, тому для їх характеристики також можливо оперувати термінами «ідентифікувальні позначення» та «розрізняльні позначення».

Зміст поняття «засіб індивідуалізації» не обмежується лише трьома вищезазначеними об'єктами у вигляді знаку для товарів та послуг, комерційного найменування і географічного зазначення та охоплює значне коло інших позначень, що застосовуються для ідентифікації у сфері цивільних правовідносин (ім'я, псевдонім, назва підприємства, найменування держави та міжнародної організації, доменне ім'я тощо). Такі позначення складають окрему групу засобів індивідуалізації та в силу своєї відносної новизни та недостатньої урегульованості позначаються як нетрадиційні засоби індивідуалізації.

Слід зазначити, що виокремлення нетрадиційних засобів індивідуалізації у вигляді імені особи (псевдоніму), найменування юридичної особи та назви держави (регіону) повністю вписується в межі радикальної концепції визначення правової природи особистих немайнових прав, відносячи питання регулювання права на відповідні нетрадиційні засоби індивідуалізації до предмета регулювання права інтелектуальної власності.

Так, прихильники радикальної концепції вважають, що особисті немайнові права не пов'язані з майновими правами та являють собою окремий самостійний предмет правового регулювання. Наприклад, такий цивіліст, як В.О. Тархов, вважав, що відносини з приводу особистих немайнових прав є настільки оригінальними, автономними, відокремленими від інших правовідносин, що для їх захисту можуть використовуватися не лише цивільно-правові способи [8; с. 24].

Протягом тривалого часу велися дискусії щодо регулювання й охорони особистих немайнових прав цивільним правом [4; с. 18]. Це питання викликало інтерес багатьох учених права, як вітчизняних, зокрема З.В. Ромовської, К.А. Флєйшиц [9; с. 2і], М.Н. Малєіної, О.А. Красавчикова, Д.М. Генкина, А.В. Венедиктова, О.С. Йоффе тощо, так і зарубіжних, зокрема Д. Бейлі, Е. Бютнера, О. Гірке, Х. Готтінга, А. Натгера, Х. Кетца, Д. Шваба та ін.

У правовій науці існує кілька підходів (теорій) щодо місця особистих немайнових прав у цивільному праві [7; с. 13].

Зокрема О.О. Красавчиков, узагальнюючи усі теоретико-правові підходи для вирішення цього питання, виокремив такі концепції: негативну, позитивну та радикальну.

Так, радикальна концепція визначає особисті немайнові відносини як такі, що не є предметом регулювання цивільного права, а завдяки своїй оригінальності, невіддільності від особи є окремим правовим інститутом, що зумовлюється тим, що для їхнього захисту недостатньо лише цивільно-правових заходів захисту [2; с. 41].

Оскільки особисті немайнові права належать суб'єктам цивільно-правових відносин, а такими суб'єктами, зокрема, є фізична та юридична особа, а також держава, то є підстави говорити і про наявність у таких суб'єктів особистих немайнових прав, зокрема права на назву (найменування). До особистих немайнових прав суб'єктів - правовласників нетрадиційних засобів індивідуалізації цілком застосовними є загальні положення цивільного законодавства у сфері регулювання особистих немайнових прав.

Із розвитком права інтелектуальної власності аспекти регулювання права на назву держави (регіону) стали охоплюватися не лише концепцією позитивного регулювання вищезазначеного права як особистого немайнового права.

Так, на певному етапі історичного розвитку права інтелектуальної власності в його системі, крім права промислової власності та авторського права, виокремилася третя група об'єктів - засоби індивідуалізації, функцією яких, на відміну від об'єктів авторського права та об'єктів права промислової власності, є індивідуалізація товару (послуги) або його виробника та до яких традиційно відносять торговельні марки (знаки для товарів та послуг), комерційне найменування та зазначення місця походження товару.

Однак низка вчених, зокрема А.О. Кодинець [6; с. 83], вважає, що до засобів індивідуалізації також можливо віднести й інші позначення, що застосовуються для ідентифікації у сфері цивільних правовідносин, у тому числі ім'я фізичної особи, псевдонім, найменування юридичної особи, назву держави або регіону.

Можливість віднесення нетрадиційних засобів індивідуалізації до об'єктів права інтелектуальної власності пояснюється з точки зору радикальної концепції визначення правової природи особистих немайнових прав.

Вбачається, що нетрадиційні засоби індивідуалізації є специфічним різновидом використання особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб, що зводиться до використання окремих особистих немайнових прав з метою індивідуалізації людини, підприємства, держави тощо. На користь такої гіпотези говорять ознаки нетрадиційних засобів індивідуалізації, які є спільними з відповідними особистими немайновими правами. Так, такі нетрадиційні засоби індивідуалізації, як ім'я (псевдонім) фізичної особи, найменування юридичної особи та назва держави або регіону є невіддільними від свого носія, а також мають абсолютний характер.

Водночас, на відміну від класичних особистих немайнових прав, нетрадиційні засоби індивідуалізації, пов'язані з персоніфікацією фізичних та юридичних осіб, мають на меті отримання доходу, тобто є пов'язаними відносинами комерціалізації, що є характернішим саме для права інтелектуальної власності.

Вважаю, що нетрадиційні засоби індивідуалізації можуть виступати у якості об'єктів права інтелектуальної власності виключно за умови їх комерціалізації, тобто можливості отримання прибутку від використання відповідного об'єкта, що цілком вписується у правові концепції науковців, які присвятили окрему увагу торговим аспектам права інтелектуальної власності [1; с. 142].

Нетрадиційні засоби індивідуалізації як об'єкти права інтелектуальної власності можна визначити як сукупність правомочностей щодо права володіння, виключного права використання правовласником та права забороняти незаконне використання відповідного об'єкту права інтелектуальної власності, зумовленого відповідними особистими немайновими правами, тобто використання без дозволу правовласника або всупереч його інтересам.

Висновки. Враховуючи вищевикладене, вважаю, що можливо дійти висновку, що введення терміну «нетрадиційні засоби індивідуалізації» має умовний характер і відображає певну недостатність правового регулювання в законодавстві та цивілістичній науці, необхідного для визнання цих об'єктів у якості самостійних і традиційних об'єктів права інтелектуальної власності в цивільному праві України, їх правовий режим відрізняється від режиму традиційних об'єктів права інтелектуальної власності, що охороняються авторським, патентним правом та правом, що регулює правовий статус традиційних засобів індивідуалізації, оскільки вони являють собою особливий правовий режим регулювання особистих немайнових прав. На жаль, на сьогодні у науковому співтоваристві досить скептично та суперечливо ставляться до позиції щодо визнання нетрадиційних засобів індивідуалізації окремими об'єктами права інтелектуальної власності, що, безумовно, не сприяє ані розвитку теоретичного регулювання відповідних питань, ані розвитку такої галузі права, як право інтелектуальної власності. Також питання правової охорони нетрадиційних засобів індивідуалізації як об'єктів права інтелектуальної власності не знайшло свого відображення в чинному законодавстві України, що також ускладнює захист прав на такі об'єкти у відносинах інтелектуальної власності; це підтверджується напрацюваннями дослідників, які систематизували науковий доробок в сфері захисту прав інтелектуальної власності [3; с. 4]. Виходячи з термінологічного визначення традиційних та нетрадиційних засобів індивідуалізації, вважаю, що можливо вести мову про єдину систему засобів індивідуалізації, що об'єднує як традиційні, так і нетрадиційні засоби індивідуалізації з метою забезпечення ефективної індивідуалізації учасників цивільного обігу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты. Науч.-практ. изд. - К.: Издательский дом Ин Юре, 2000. - 164 с.

2. Аникин А.С. Содержание и осуществление исключительных прав: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.С. Аникин. - М., 2008. - 240 с.

3. Гудзенко О.Р. Правовий захист інтелектуальної власності. - Х.: Одісей, 2002.

4. Давидова Н.О. Особисті немайнові права: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н.О. Давидова. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2008. - 160 с.

5. Дзера О.В. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1. - 722 с.

6. Кодинець А.О. Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг. Монографія - К., ВПЦ Київський університет, 2007 - 312 с.

7. Красицька Л.В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян : монографія / Л.В. Красицька. - Донецьк, 2002. - 164 с.

8. Тархов В.А. Советское гражданское право. Часть вторая. - Саратов: СГУ, 1979. - 231 с.

9. Флейшиц Е.А. Личные права граждан в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. Ученые труды Всесоюзного института юридических наук НКЮ СССР. - Выпуск VI. - М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941. - 207 с.

Размещено на Allbest.ru