Захист результатів інтелектуальної діяльності: правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Захист результатів інтелектуальної діяльності: правовий аспект

Леонтьєва Л.В., к. ю. н., доцент кафедри економічної теорії та права

Анотації

Статтю присвячено захисту результатів інтелектуальної діяльності, а саме: авторських і суміжних прав, винаходів і корисних моделей, товарів і послуг. Розглянуто основні законодавчі акти стосовно захисту результатів інтелектуальної діяльності. Проаналізовано судовий захист та державну систему правової охорони інтелектуальної діяльності в Україні.

Ключові слова: інтелектуальна діяльність, авторське право, захист об'єктів інтелектуальної діяльності.

В статье рассмотрена защита результатов интелектуальной деятельности, а именно: авторских и смежных прав, изобретений и полезных моделей, товаров и услуг. Рассмотрены главные законодательные акты относительно защиты результатов интелектуальной деятельности. Проанализирована судебная защита и государственная система правовой охраны интелектуальной деятельности в Украине.

Ключевые слова: интеллектуальная деятельность, авторское право, защита объектов интеллектуальной деятельности.

The article is devoted to the protection of intellectual activity, namely: copyright and related rights, patents and utility models, products and services. The basic legislation of on the intellectual activity. Analyzes legal protection and system of legal protection of the intellectual activity in Ukraine.

Key words: intellectual activity, copyright, protection of intellectual property.

У всьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. Зростання значення інтелектуальної власності та насамперед її результатів у соціально-економічному розвитку будь-якого суспільства, а також зростання попиту на неї пов'язано не лише з появою позитивних чинників, але й, на жаль, не меншою мірою негативних. Адже інтелектуальна власність часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживань, і тому потребує з боку держави не лише ефективної правової охорони, а й ефективно працюючих механізмів захисту. законодавчий судовий правовий інтелектуальний

Стан розвитку правового захисту інтелектуальної власності в Україні зумовлений багатьма чинниками, зокрема:розвитком глобальних комунікацій; існуючим рівнем прогностично-правового забезпечення результатів інтелектуальної та творчої діяльності; відсутністю механізмів оперативного поширення правової інформації, національними особливостями розвитку цієї сфери, обмеженнями у взаємовідносинах між правозахисниками різних країн тощо.

Дослідженнями проблем захисту результатів інтелектуальної діяльності займались такі вітчизняні вчені, як: І. Бачило, Ю. Бошицький, А. Венгерова, В. Дозорцев, С. Малахова, А. Нерсесян, С. Нікітчина, О. Орлюк, О. Підопригора, П. Перерва, В. Рач, Ю. Шемшученко та ін.

Нині законодавство України у сфері захисту інтелектуальної діяльності охоплює всі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності та в цілому відповідає міжнародним нормам. Ведеться активна робота щодо узгодження національного законодавства у сфері інтелектуальної власності з нормами міжнародних угод в рамках СОТ. Так, була прийнята низка законів, які стали значним кроком у наближенні українського законодавства до міжнародних норм у сфері захисту інтелектуальної діяльності. Ми погоджуємося з науковцями, які вважають, що передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності регулюється спеціальним законодавством: Законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» тощо. Однак доречно зробити уточнення, що, крім зазначених норм, главами 75 та 76 Цивільного кодексу України спеціально передбачені договірні конструкції у сфері інтелектуальної власності. Проте залишилася низка питань, що стосуються підвищення ефективності захисту прав інтелектуальної власності.

Мета статті - висвітлити основні положення стосовно захисту прав інтелектуальної власності, які прийняті у світовому співтоваристві та у нашій країні, та провести аналіз стану законодавчого регулювання та реалізації механізмів захисту прав інтелектуальної власності.

Державна політика щодо управління інтелектуальною діяльністю спрямована на забезпечення вільного і всебічного розвитку кожного члена суспільства, що гарантує вільне використання результатів його інтелектуальної діяльності, свободу творчої діяльності, сприяє розвитку інтелектуальної та творчої діяльності, а також регламентує правові засади охорони і захисту результатів інтелектуальної діяльності й авторських прав.

Невизначеність у законодавстві багатьох аспектів регулювання правовідносин у сфері, що стосується інтелектуальної діяльності, та відсутність належного захисту приватних прав власності на результати інтелектуальної діяльності допускає високий рівень правопорушень у цій сфері. Зокрема таких, як піратство, розповсюдження підробленої продукції, незаконне використання торговельних марок, нечесна конкуренція, що разом завдає величезних збитків в галузях, де переважає інтелектуальна діяльність.

Поняття «захист прав інтелектуальної власності» включає передбачену законодавством діяльність відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності та інтересів, що охороняються законом, здійснюється у передбаченому законодавством порядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів захисту.

Захист інтелектуальної власності регламентується низкою законодавчих актів, основними з яких щодо захисту результатів інтелектуальної діяльності є Цивільний кодекс України, Закони України, а також Конституція України. Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності [1].

За Цивільним кодексом України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів цього права визначається відповідно до цього кодексу та інших законів [2].

Відносини щодо використання та захисту об'єктів права інтелектуальної власності в господарській діяльності врегульовані таким нормативно-правовим актом, як Господарський кодекс України. Він містить главу 16, якою, зокрема, визначені правомочності щодо використання об'єктів права інтелектуальної власності у сфері господарювання. Також цей Кодекс містить норми, що передбачають відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Наприклад, до порушника можуть бути застосовані такі види господарських санкцій, як: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції [3].

Одним із найпоширеніших об'єктів захисту в інтелектуальній власності є авторське право та суміжні права, які включають в себе правовідносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва. Так, питання охорони авторського права та суміжних прав урегульовані Законом України «Про авторське право та суміжні права». Відповідно до цього закону охороні підлягають особисті не- майнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, - авторське право, а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Разом з тим суб'єкти авторського права мають можливість зареєструвати свої права у встановленому порядку. Законом також передбачено цілий розділ, присвячений захисту авторського права та суміжних прав [4].

Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Слід зазначити, що в інтересах суспільства та з метою оптимізації використання об'єктів авторського права за певних обставин, що визначені законом, допускається здійснення певних дій без дозволу власника авторського права - вільне використання творів. Встановлені законом випадки вільного використання творів зачіпають різні види творів і викликані необхідністю забезпечення компромісу між інтересами суб'єктів авторського права та необхідністю доступу до інформації суспільства в цілому.

Вільне використання може здійснюватися без виплати авторської винагороди та з виплатою авторської винагороди. В окремих випадках вільне використання творів визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського права.

Але таке використання стосується лише правомірно оприлюднених творів, не зачіпаючи особистих немайнових прав авторів, допускається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обмежує законних інтересів авторів. При цьому, на відміну від невичерпного переліку способів використання творів, перелік способів вільного використання творів є вичерпним.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» регулює відносини, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на винаходи і корисні моделі. Він визначає умови надання правової охорони цим об'єктам права інтелектуальної власності, зокрема встановлює, що об'єктом винаходу (корисної моделі) можуть бути продукт або процес, а також нове застосування відомого продукту чи процесу. Цей закон визначає, яким чином здійснюється розподіл прав між винахідником та роботодавцем. Також врегульовано відносини щодо прав правонаступників та права першого заявника. Як і кожний спеціальний закон у цій сфері, цей акт законодавства визначає порядок набуття прав на винаходи та корисні моделі. Також законом встановлено порядок припинення дії патентів та порядок визнання патентів на зазначені об'єкти недійсними. Він містить норми, що визначають дії, які вважаються порушенням прав на винаходи та корисні моделі, а також способи захисту цих прав [5 ].

Відносини щодо набуття та здійснення прав на знаки для товарів і послуг регулюються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Відповідно до цього закону знаками для товарів і послуг є позначення, що дають змогу відрізнити товари або послуги одного виробника від товарів і послуг інших виробників. Права на цей об'єкт засвідчуються свідоцтвом, термін дії якого становить 10 років від дати подання заявки. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесених до відповідного реєстру. Цей закон також визначає ряд випадків, коли певний знак не може одержати правову охорону [6].

Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України, котра наголошує, що таке право є непорушним. Воно належить його власнику як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до цих засад, які, в свою чергу, ґрунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом. Зокрема, ст. 432 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом права інтелектуальної власності. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі способи захисту:

- визнання права (це може бути визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкту тощо);

- визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного договору);

- припинення дій, які порушують право (припинення використання твору без згоди його автора);

- відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору);

- примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання твору);

- зміна правовідношення (зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця);

- припинення правовідношення (дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

- застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності (контрафактних виробів);

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів із порушенням права інтелектуальної власності;

- застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

З метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чи іншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхідна наявність таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння виробів (товару), щодо яких є достатні підстави вважати їх контрафактними; 3) зазначені дії вчиняються з метою випуску в цивільний оборот цих контрафактних виробів (товарів).

Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають ознаки злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення поданого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

Що стосується державної системи правової охорони інтелектуальної власності, то відповідно до спеціальних законів у цій сфері під цим поняттям розуміють Установу (центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності) і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що входять до сфери управління Установи. На сьогодні ця система складається з Міністерства освіти і науки України, Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського агентства з авторських та суміжних прав, Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), Філії «Укрпатенту» «Українського центру інноватики та патентно-інформаційних послуг», Державного підприємства «Інтелзахист» та Державного інституту інтелектуальної власності.

Висновки

На нашу думку, недосконалість наявних правовідносин щодо врегулювання прав інтелектуальної власності обтяжується деякими економічними та соціальними факторами, властивими українському суспільству, зокрема: низьким рівнем правової культури; недооцінкою економічного значення охорони інтелектуальної власності серед суб'єктів цього права; відсутністю правової практики та досвіду впровадження ефективних попереджувальних заходів у сфері інтелектуальної власності тощо. Не всі міжнародно-правові та національно-правові акти, що регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, можуть характеризуватися як цілком досконалі. Незважаючи на те що за останні роки законодавство про інтелектуальну власність неодноразово змінювалося та розвивалося, з'являлися нові гарантії прав творців та посилювався захист прав інтелектуальної власності від будь-яких порушень, на сьогодні універсальної моделі, яка б забезпечувала належний рівень захисту прав інтелектуальної власності, у світі не існує.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2002 року № 435 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Йір/^акоп 1. rada.gov.ua

3. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http//zakon 1. rada.gov.ua.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» в редакції Закону № 2627-Ш від 11 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 43, ст. 214.

5. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції Закону № 3769-ХІІ (3769-12) від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, № 7, ст. 32.

Размещено на Allbest.ru