Аналіз положень Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Щербина Марія Сергіївна -- аспірантка кафедри земельного та аграрного права

Анотації

У статті розглянуто управління спільним майном багатоквартирного будинку, в т.ч. земельною ділянкою, проаналізовано положення Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку ”. Також автор приділяє увагу пошуку шляхів та способів реалізації принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, у випадку із багатоквартирними будинками.

Ключові слова: управитель багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, право власності, житлова власність, прибудинкова територія, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.

В статье рассмотрено управление общим имуществом многоквартирного дома, в т.ч. земельным участком, проанализированы положения Закона Украины “Об особенностях осуществления права собственности в многоквартирном доме”. Так же автор уделяет внимание поиску путей и способов реализации принципа единства юридической судьбы земельного участка и объектов недвижимости, которые на нем расположены, в случае с многоквартирными домами.

Ключевые слова: управляющий многоквартирного дома, объединение совладельцев многоквартирного дома, право собственности, жилищная собственность, придомовая территория, принцип единства юридической судьбы земельного участка и объектов недвижимости, которые на нём расположены.

Keywords: multifamily residential building manager, condominium, ownership, home ownership, multifamily residential buildings land, housing cooperative, superficies solo cedit principle.

Кожен багатоквартирний будинок потребує управління спільний майном, тому питання такого управління, а також вибір форми управління є дуже важливим. Особливої ваги воно набуває при реалізації принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані (ст. 120 ЗК України [1], ст. 377 ЦК України [2] та ін.), оскільки вибір форми управління багатоквартирним будинком безпосередньо впливає на можливість отримання земельної ділянки під багатоквартирним будинком у власність, а також на управління нею.

Проблеми, пов'язані із переходом прав на земельну ділянку багатоквартирного будинку в теорії земельного права досліджують А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, Ю.Ю. Попов, А.І. Ріпенко та інші. Разом з тим, у зв'язку із прийняттям Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” [4] виникає необхідність дослідження правового регулювання питання вибору форми управління багатоквартирним будинком, управління спільним майном багатоквартирного будинку, в т.ч. земельною ділянкою, а також можливості набуття права власності на земельну ділянку під багатоквартирним будинком.

В Україні принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, у випадку із багатоквартирними будинками не працює. Насамперед, це пов'язано із суперечностями, які існували у правовому регулюванні питання суб'єкта права власності на земельну ділянку під багатоквартирним будинком.

Аналіз положень Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, а також механізм його реалізації в правозастосовчій практиці.

У будь-якому багатоквартирному будинку існують місця загального користування (під'їзди, сходові клітки, коридори, підвали, дахи, земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок тощо), що обслуговують усіх мешканців будинку. Для управління і розпорядження всім цим господарством і створюються об'єднання співвласників - кондомініуми. Кондомініум (від лат. con -- разом і dominium -- володіння) -- співволодіння або ж спільне володіння. Дане явище притаманне багатьом країнам, наприклад, Німеччині, Італії, Франції, Сполученим Штатам Америки, Болгарії, Білорусії, Україні та багатьом іншим.

До 2015 року управління багатоквартирним будинком здійснювалось об'єднаннями співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ), житловими кооперативами та житлово-експлуатаційними конторами (“ЖЕКами”). З прийняттям ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14.05.2015 № 417-VIII управління багатоквартирним будинком може здійснюватись ОСББ або управителем.

Питання управління багатоквартирним будинком та вибору його форми є дуже важливим для реалізації принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, оскільки це безпосередньо впливатиме на можливість отримання земельної ділянки під багатоквартирним будинком у власність, а також на управління спільним майном, у т.ч. земельною ділянкою.

Згідно із законодавством України, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна (ст. 1 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29.01.2001 р. в редакції від 18.11.2012 р. [3]).

Житлово-експлуатаційна контора (“ЖЕК”) - підрозділ підприємства з управління житловим фондом (зазвичай комунальним), що має свій розрахунковий рахунок у банку і статутний фонд, користується правами юридичної особи, однак юридичною особою не є.

Згідно зі ст. 1 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, управителем багатоквартирного будинку може бути фізична особа-підприємець або юридична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових проблем.

Відповідно до ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” питання про визначення та відкликання управителя вирішується зборами співвласників та вважається прийнятим, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо під час проведення зборів співвласників для прийняття рішення не набрано встановленої ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” кількості голосів “за” або “проти”, протягом 15 днів проводиться письмове опитування співвласників, які не голосували на зборах. юридичний кондомініум багатоквартирний

Листки письмового опитування співвласників пронумеровуються, прошнуровуються та додаються до відповідного протоколу зборів. Протокол зборів співвласників з питання визначення управителя складається не менш як у двох примірниках, один з яких зберігається в управителя, а другий передається на зберігання виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради за місцем розташування багатоквартирного будинку, який розміщує результативну частину рішення, прийнятого зборами співвласників, на своєму офіційному веб-сайті.

У даному випадку варто зазначити, що такий механізм, як письмове опитування співвласників, викликає занепокоєння, оскільки у випадку, коли у когось із співвласників виникне сумнів щодо дійсності підписів інших співвласників, йому потрібно буде подавати позов до суду (можливо доведеться ставити питання в кримінально-правовій площині, наприклад, про підроблення чи шахрайство, в залежності від обставин справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

За ЦК України договір управління майном укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 1031). Проте в ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” лише сказано, що такий договір зі сторони співвласників підписує (підписують) співвласник (співвласники), уповноважений (уповноважені) на це рішенням зборів співвласників (ч. 5 ст. 11). Враховуючи це, на практиці можуть виникати труднощі із посвідченням такого договору. Наприклад, незрозуміло, чи нотаріус посвідчить договір, якщо підписантом виступатиме уповноважена зборами співвласників особа (особи), адже нотаріуси вчиняють відповідні дії з представниками фізичних осіб на підставі документа, що підтверджує повноваження (здебільшого - довіреності). Можна спрогнозувати, що в даному випадку можуть виникати судові спори у зв'язку з тим, що нотаріуси, скоріш за все, будуть відмовляти у посвідченні такого договору (без довіреностей на ім'я уповноважених осіб). На нашу думку, слід внести зміни до ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” в частині того, щоб спеціальний закон скасував необхідність нотаріального посвідчення договору з управителем (передбачену ЦК України).

В ч. 3 ст. 11 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” зазначається, що умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів

України. На сьогоднішній день такого типового договору не існує.

ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” передбачає, що управитель може бути найнятим фактично безстроково, оскільки існує можливість багаторазового “автоматичного” продовження договору. Ч. 6 ст. 11 ЗУ зазначеного Закону передбачає, що договір з управителем багатоквартирного будинку укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 10 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” умови договору з управителем затверджуються зборами співвласників, тобто повноваження управителя фактично можуть бути необмеженими. Оскільки відповідно до ст. 8 Закону співвласники несуть відповідальність за неналежне виконання чи невиконання своїх обов'язків своїм майном, через дії уповноваженого співвласники ризикують позбутись свого майна. В Законі сказано, що співвласники не несуть відповідальності за зобов'язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи та або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень. Однак, якщо управитель буде діяти в межах своїх повноважень, але некомпетентно, співвласники все одно будуть нести відповідальність.

Ч. 5 ст. 13 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” зазначає, що у разі, якщо протягом одного року з дати набрання Законом чинності співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У такому разі ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається за результатами конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік від імені співвласників підписує уповноважена особа виконавчого органу відповідної місцевої ради, за рішенням якого призначено управителя. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. Отже, управителі можуть призначатись і не співвласниками. Як бачимо, ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” ставить ультиматум: або створення ОСББ чи призначення управителя, або управителя призначить виконавчий орган місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. Оскільки в зазначеному Законі подальша доля ЖЕКів не згадується, тож можна зробити висновок, що вони зможуть брати участь у конкурсах нарівні з іншими.

Враховуючи вищесказане, слід зазначити, що призначення управителя та укладення з ним договору співвласниками є складною процедурою, а програма створення ОСББ в Україні не дала очікуваних результатів, тож можна дійти висновку, що у більшості випадків управителі будуть саме призначатись органами місцевих рад, на території яких розташовані багатоквартирні будинки.

Варто зазначити, що ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” пропонує нове визначення поняття “прибудинкова територія”. Закон України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” в ст. 1 (до прийняття “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”) визначав прибудинкову територію як територію навколо багатоквартирного будинку, визначену актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначену для обслуговування багатоквартирного будинку. Зазначене визначення також дублюється в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 [7]. Дане визначення було вкрай невдалим, оскільки за відсутності у власників квартир (житлових приміщень) права власності чи користування земельною ділянкою остання від цього не стає менш “прибудинковою”. Навіть за відсутності оформленого права власності чи користування земельною ділянкою фактичним власником є співвласники багатоквартирного будинку.

Більш вдалим є визначення прибудинкової території в ПК України [8], де вона визначається як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Дане визначення вносило ясність в термінологію, визначивши за прибудинковою територію не лише місце, на якому розташований будинок та належні йому споруди, а й землю, потрібну для відповідного обслуговування та забезпечення житлових, соціальних і побутових потреб власників квартир та нежитлових приміщень. Також у зазначеному визначенні відсутня умова про право власності чи користування. До речі, новий Закон не вносить змін до цієї норми. З іншого боку, вважаємо, що до ПК України не потрібно вносити зміни, а потрібно виключити дану норму з ПК України, так як визначення поняття “прибудинкова територія” в ньому є недоречним.

Зазначене вище визначення дублюється в Методичних рекомендаціях щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29.12.2011 р. № 389 [6]. У Методичних

рекомендаціях щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків також визначається склад прибудинкових територій. Так, до складу прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку можуть входити (за наявності): 1) вимощення навколо житлового будинку; 2) смуга озеленення вздовж стін житлового будинку, місцевий проїзд, тротуар та смуга вздовж фасаду без входів, яка забезпечує проїзд пожежних машин; 3) майданчики, які призначені для обслуговування мешканців тільки цього будинку для відпочинку біля входів в житловий будинок, для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, відпочинку населення, занять фізкультурою, а також території зелених насаджень, пішохідні доріжки, що сполучують вказані майданчики між собою; 4) майданчики для сміттєзбірників; 5) майданчики для господарських будівель та споруд; 6) спеціально обладнані майданчики для паркування автомобілів, що належать мешканцям будинку; 7) в'їзди та виїзди підземних гаражів і автостоянок.

Отже, як бачимо, визначення поняття “прибудинкова територія” за ЗУ “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” не було досконалим. Відповідно до п. 4

ч. 1 ст. 1 ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Як бачимо, дане визначення є більш вдалим ніж в ЗУ “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Однак, на нашу думку, прибудинкова територія - це не лише частина земельної ділянки, на якій розташований будинок, але, в більшості випадків, вся земельна ділянка, оскільки цільове призначення такої земельної ділянки - для будівництва й обслуговування багатоквартирного житлового будинку, тобто вона вже призначена для обслуговування, і зменшувати її немає жодних підстав.

Великою проблемою в сфері правового регулювання майнових відносин у багатоквартирних будинках в Україні є те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані (ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та ін.), у випадку із багатоквартирними будинками не працює. Насамперед, це пов'язано із суперечностями, які існували у правовому регулюванні питання суб'єкта права власності на земельну ділянку під багатоквартирним будинком. Відповідно до п. “в” ч. 2 ст. 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. З іншого боку, до прийняття ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”, ч. 2 ст. 42 ЗК України передбачала, що земельна ділянка під багатоквартирним жилим будинком передається безоплатно у власність або надається у користування об'єднанню власників. Така суперечливість норм законодавства призвела до того, що більшість багатоквартирних будинків в прямому сенсі “висить у повітрі”, адже на практиці земля під будинком та навколо нього, зазвичай, не надавалась ані співвласниками, ані об'єднанню співвласників. До інших причин можна віднести такі як: 1) на практиці зустрічаються ситуації, за яких приватизована незначна частина квартир в багатоквартирному будинку; 2) програма створення ОСББ в Україні не працює повною мірою; 3) ст. 42 ЗК України надавала ОСББ право отримати у власність або оренду прибудинкову територію, але процедура такого отримання законодавством прямо передбачена не була.

ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” були внесені зміни до ст. 42 ЗК України. Так ч. 1 ст. 42 ЗК України зазначає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Доцільність існування даного положення є спірною, оскільки воно суперечить положенням ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України та інших нормативно - правових актів (принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані), так як воно надає лише право користування земельною ділянкою її фактичним власникам. Окрім того, на нашу думку, право постійного користування земельною ділянкою є шкідливим та потребує трансформації у право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Дана норма не є зовсім зрозумілою, однак можливо, її можна тлумачити наступним чином: з червня 2015 р. єдиним суб'єктом, який може претендувати на набуття земельної ділянки під багатоквартирним будинком у власність, є співвласники багатоквартирного будинку. Однак Закон не визначає процедуру такого отримання, що в майбутньому, безперечно, породжуватиме такі ж проблеми, як і з приватизацією земельних ділянок під багатоквартирними будинками ОСББ.

Для отримання земельної ділянки у спільну сумісну власність необхідно буде, щоб усі співвласники багатоквартирного будинку (їх може бути і кілька сотень осіб) подали заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Свідоцтво про право власності видається одне на всіх (складно уявити, як у ньому можна перелічити всіх співвласників). У випадку державної реєстрації права власності заяву на таку реєстрацію мають подавати всі співвласники і на кожного з співвласників видається витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який підтверджуватиме право спільної сумісної власності на землю. Окрім проблем, що виникатимуть з оформленням прав на прибудинкову територію на співвласників, подальша реалізація такого права співвласниками викликає сумніви. На нашу думку, загальні правила про спільну власність у даному випадку працюватимуть дуже погано або не працюватимуть взагалі.

Слід звернути увагу, що більшість норм ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” вносить зміни до норм інших законодавчих актів, а окремі норми (ст.ст. 6-7) дублюються в ЗУ “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”.

Таким чином Закон створює юридичні дефекти - дублювання норм права. Вважаємо, що Закон міг би обмежитись внесенням змін до інших законодавчих актів (ЗК України, ЦК України та ЗУ “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”), а не створювати новий, який (якщо відкинути норми, що дублюються та вносять зміни до інших законодавчих актів) складається з 10 статей. Насамкінець, якщо говорити про змістовне наповнення, що несе ЗУ “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, то слід зазначити, що є великі сумніви щодо того, що управитель краще справиться з функціями управління, ніж ОСББ, тож в цьому контексті варто було б не вводити в законодавство “управителя”, а спростити процедури створення ОСББ. Також Закон, надаючи співвласникам багатоквартирного будинку можливість отримати право власності на земельну ділянку, не визначає процедуру такого отримання.

Ситуація, що склалась в Україні з суб'єктами права власності на прибудинкову територію, потребує вирішення на законодавчому рівні. Надання земельної ділянки на праві як спільної сумісної, так і спільної часткової власності співвласникам багатоквартирного жилого будинку не відповідає вимогам чинного законодавства України про єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд, а саме ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, оскільки власники квартир не є власниками будівлі в цілому (так як не можна говорити, що в даному випадку річ є тотожною сукупності всіх складових її елементів). При цьому зауважимо, що за законодавством України жилий будинок та квартира - самостійні об'єкти нерухомості. Роз'єднаність юридичної долі земельної ділянки та нерухомості, яка на ній розташована, призводить до подвоєння об'єктів права власності, а за рахунок квартир відбувається потроєння.

Слід зазначити, що багатоквартирні будинки існують не лише в Україні, однак в розвинених країнах їх правовий режим не суперечить принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані. Наприклад, в Німеччині існує таке поняття як “житлова власність” [5] - специфічне речове право на чужу річ - земельну ділянку. Тобто, за законодавством Німеччини право власності на багатоквартирний будинок та земельну ділянку, на який він розташований, належить об'єднанню співвласників, а “власники” мають виключне право користування квартирами та невиключне право користування спільним майном як учасники об'єднання співвласників. Варто зазначити, що до 1990 року за таким ж принципом функціонували житлово-будівельні кооперативи (право власності на багатоквартирний будинок та земельну ділянку, на який він розташований належало житлово-будівельному кооперативові, а пайовикам надавалось право користування квартирою). У законодавстві США право на квартиру у будинку є правом користування певною квартирою, яке належить одному із співвласників землі, тобто особі, якій належить частка у спільній власності на землю (звичайно, разом із будинком, нежитловими приміщеннями та квартирами в ньому) [9, с. 54].

З урахуванням зазначеного, вважаємо, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які на ній розташовані, у випадку з багатоквартирними жилими будинками в Україні можна забезпечити двома способами: 1) використати досвід Німеччини та ЖБК (до 1990 р.), надавши право власності на ділянку і будинок юридичній особі (ОСББ чи кооперативу), а “власникам” квартир - виключне право користуватися квартирами та невиключне право користуватися спільним майном як учасникам такої юридичної особи; 2) використавши досвід США, надати кожному “власнику” квартири обмежене речове право на користування чужим нерухомим майном - земельною ділянкою та будинком, яке, серед іншого, передбачатиме право користуватися власне квартирами (виключне право) і спільним майном (невиключне право). При цьому право на відповідні земельні ділянки за ОСББ доцільно було б визначати безпосередньо законом (без додаткового оформлення).

Висновки

ЗУ “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” виділяє такі форми управління багатоквартирним будинком, як створення ОСББ або призначення управителя. Призначення управителя та укладення з ним договору співвласниками викликає чимало запитань. Також зазначений Закон намагається вирішити проблему з земельними ділянками під багатоквартирними будинками, однак, на нашу думку, своєї цілі він не досягає, оскільки не передбачає механізму реалізації права співвласників на такі земельні ділянки.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-Ш // Відомості Верховної Ради України.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ГУ // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку : Закон України від 29.01.2001 р. // Офіційний вісник України. - 2002. -№ 51. - Ст. 52.

4. Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку : Закон України від 14.05.2015 № 417-УШ // Офіційний вісник України. - 2015. - № 46. - Ст. 30.

5. Про право власності на житло і про право тривалого користування житлом : Закон

6. Федеративної Республіки Німеччина від 15 березня 1951. // Українське комерційне право. - 2010. - № 10.

7. Методичні рекомендації щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 29.12.2011 р. № 389 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://cct.inf.ua/2012/29.12.2011_389.htm.

8. Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій : наказ Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 35.

9. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-УІ // Відомості Верховної Ради України.

10. Попов Ю. Належне регулювання земельних відносин (відносин щодо нерухомості) як потреба розвитку економічних відносин (цивільно-правовий аспект) / Ю. Попов // Українське комерційне право. - 2010. - № 10. - С. 47-56.

Размещено на Allbest.ru