Застосування недержавних норм державними судами до вирішення спорів, що виникають з міжнародних приватних договорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування недержавних норм державними судами до вирішення спорів, що виникають з міжнародних приватних договорів

Постановка проблеми. Право, що застосовується до договору державним судом, може визначатися: 1) угодою сторін договору; 2) судом на підставі колізійних норм за відсутності угоди сторін. При цьому важливо з'ясувати, що саме мається на увазі під поняттям «право», тобто, чи охоплюються ним лише право певних держав, чи воно включає також т.зв. недержавні правові норми. Недержавні правові норми - це норми, які створюються без участі держави. Їх значна частина регулює відносини міжнародної торгівлі і іменується lex mercatoria. Якщо недержавні норми можуть застосовуватися до вирішення спорів, що виникають із міжнародних приватних договорів, слід визначитися із тим, чи можуть вони застосовуватися у якості «права, застосовуваного до договору» чи лише до регулювання тих питань, для яких законодавцем передбачене диспозитивне регулювання; де, слід шукати такі норми; чи повинні існувати якість обмеження у їх застосуванні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В українській науці міжнародного приватного права питаннями визначення застосовуваного до договору права займалися

A. С. Довгерт, Ю. Венгринюк, С.М. Задорожна,

B. І. Кисіль, О.О. Мережко А.О.Філіп'єв та інші. Проте, окремі аспекти визначення застосовуваного до договору права у вітчизняній доктрині недостатньо розглядалися або є настільки дискусійними, що потребують подальших досліджень.

Невирішені раніше проблеми. В українській науці недостатньо розглядалися питання щодо змісту угод сторін про вибір недержавних правових норм та їх класифікації, вимог до таких норм, обмежень у їх застосуванні, наслідків неповного регулювання спірних договірних відносин недержавними правовими нормами.

Відтак, метою цієї статті є дослідження змісту угод сторін про вибір недержавних правових норм та їх класифікація, вимог, яким вони повинні відповідати, визначення обмежень у їх застосуванні, наслідків неповного регулювання ними договірних відносин.

Виклад основного матеріалу.

Перш-за все, проаналізуємо можливість договірних сторін обрати норми недержавні правові норми у якості застосовуваного права при розгляді спору державним судом. Така можливість (неможливість) встановлюється нормами міжнародного приватного права, що діють у певній державі.

У законодавстві України свобода сторін визначати застосовуване до договору право закріплена у Законі України «Про міжнародне приватне право» (надалі - ЗУ «Про МПрП») [1] та Кодексі торговельного мореплавства України (надалі - КТМ України) [2].

У статті 1 (і) (5) ЗУ «Про МПрП» міститься визначення автономії волі сторін як принципу «згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин». В свою чергу поняття «вибір права» визначається ст. 1 (1) (4) цього ж Закону як «право учасників правовідносин визначити право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом».

Відповідно до ст. 14 (2) КТМ України відносини за договорами морського перевезення вантажів регулюються законодавством за згодою сторін.

Тобто, у законодавстві України автономія волі сторін розуміється як можливість вибору права певної держави.

Разом із тим, очевидно, що у разі укладення міжнародних приватних комерційних договорів сторони можуть мати намір, щоб їх відносини регулювалися не правом якоїсь держави, а джерелом, що належить до позадержавної системи, наприклад, Принципами міжнародних комерційних договорів УНІДРУА (надалі - Принципи УНІДРУА), Йорк - Анверпенськими правилами тощо.

У зв'язку із цим, у доктрині висловлювалися пропозиції щодо розширення можливості сторін договору обрати у якості застосовуваного права недержавні правові норми. Так, А.С. Довгерт ще у 2000 році наголошував на тому, що вибір права «не обмежується вибором права конкретної країни і може включати вибір норм транснаціонального характеру, наприклад, таких, як «загальні принципи права», «lex mercatoria» або аналогічні положення» [3; 293].

Тому А.С. Довгертом внесена пропозиція щодо викладення ст. 5 (1) ЗУ «Про МПрП» такій редакції: «У випадках, передбачених законом, учасник (учасники) правовідносин може здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Цей вибір не обмежується вибором права конкретної країни і може включати вибір норм транснаціонального характеру, наприклад, таких як «загальні принципи права», lex mercatoria або аналогічні положення» [4; 35]. Точка зору А.С. Довгерта підтримується у доктрині [5; 58].

Разом із тим, слід звернути увагу на те, що існує й інша точка зору. Так, наприклад, В.І. Кисіль зазначає, що «Декому застосування lex mercatoria здається найпростішим способом регулювання міжнародних торговельних відносин. Проте щодо широкого застосування lex mercatoria, в сучасному правовому регулюванні, особливо в Україні, навряд чи можна бути оптимістичними… сама по собі концепція lex mercatoria, доволі неоднозначна, лише останнім часом стала предметом ґрунтовних вітчизняних наукових досліджень.» [6].

Точка зору В.І. Кисіля підтримується А.О. Філіп'євим, який зазначає, що: «Вибір lex mercatoria можливий лише у таких випадках: - по-перше, коли сторони договору чітко визначили, які саме джерела lex mercatoria регулюють їх відносини.; по-друге, якщо відповідне національне законодавство, обране сторонами або визначене на підставі закону. передбачає застосування звичаїв для регулювання договірних відносин.» [7; 29].

Схожа позиція буда висловлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ, який, зокрема, зазначив, що «суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах» [8].

У зв'язку із цим цікаво дослідити підходи до можливості застосування недержавних правових норм у законодавстві окремих держав у якості застосовуваного права.

Так, наприклад, Ст. 3 (1) Конвенції про право, що застосовується до договірних зобов'язань, підписаної у Римі 19 червня 1980 року (надалі - Римська конвенція) зазначала про те, що «Договір регулюється правом, обраним сторонами». Дана норма читалася разом зі ст. 1 (1) Конвенції, яка встановлювала, що «норми цієї Конвенції застосовуються до договірних зобов'язань у будь-яких ситуаціях, включаючи вибір права різних країн» [9]. Таким чином, Римська конвенція не визнавала можливості підпорядкування договору недержавним правовим нормам.

Ця позиція підтримувалася у судовій практиці, що видно, наприклад, у рішенні Королівського суду Лондону по справі Shamil Bank of Bahrain EC v Beximco Pharmaceuticals Ltd. Суть справи полягала у наступному. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення платежу із замовника на підставі договору мурабаха. Договір містив умову, за якою «Договір регулюється відповідно до законів Англії, якщо це не суперечить славним принципам Шаріату». При цьому судом було встановлено, «славними принципами Шаріату» є принципи, встановлені у Корані та Сунні, основних джерелах Шаріату. Замовник відмовлявся здійснювати платіж посилаючись на те, що це порушує принцип Шаріату, явно виражений у Сурі ІІ, 275-79 Корану, згідно з яким нарахування відсотків за кредитом у будь-якій формі заборонене. Однак, суд вважав, що договір повинен регулюватися правом Англії. При цьому його позиція ґрунтувалася положеннях ст. ст. 1 (1) та 3 (1) Римської конвенції. Зокрема, суд вказав на те, що із ст. 1 (1) Римської конвенції явно слідує, що вибір сторонами права означає вибір права певної країни. Застосування позанаціональної правової системи, якою є Шаріат, не передбачене Конвенцією. Принципи Шаріату не є просто принципами права, але й принципами, які застосовуються до інших аспектів життя та поведінки [10].

Пункт 4.2. Проекту Регламенту (ЄС) №593/2008 Європейського Парламенту та Ради «Про право, що підлягає застосуванню до договірних зобов'язань («Рим І»)» від 17 червня 2008 року (надалі - Регламент Рим І), підготованого Європейською комісією передбачав можливість обрання сторонами недержавних правових норм. Зокрема, формулювання повинно було бути таким, щоб дозволити вибір Принципів УНІДРУА, Принципів Європейського договірного права (надалі - PECL) чи можливого майбутнього Додаткового інструменту Співтовариства, виключаючи Lex mercatoria, яке не є достатньо точним, або приватні кодифікації, що не визнаються міжнародною спільнотою [11].

Пізніше був виданий проект Доповіді виконавчого комітету з правових питань Європейського парламенту, в якому зазначалося про те, що свобода вибору права повинна включати право обрати у якості застосовуваного принципи і норми матеріального права, що визнаються на міжнародному рівні. «Однак ці принципи і правила повинні відповідати певним мінімальним стандартам для того, щоб бути обраним. Зокрема, вони мають бути створені незалежним, неупередженим та нейтральним органом; їх зміст повинен бути збалансованим та захищеним від ухилень та зловживань певними імперативними нормами; вони повинні регулювати права та обов'язки розумно та всебічно. Таким умовам відповідають, наприклад, Принципи УНІДРУА» [12].

Однак, згаданий Проект Регламенту не отримав достатньої підтримки. Зокрема, його критикували за те, що «характер міжнародного визнання норм, які сторони могли б вибрати у якості застосовуваного права, є значною мірою неточним» [13; 705-706].

Регламент Рим І в остаточному варіанті у ст. 3 (1) встановив, що «Договір регулюється правом, обраним сторонами». В п. 13 Преамбули

Регламенту зазначається, що «Цей Регламент не забороняє сторонам включати за допомогою відсилання у свій договір недержавне право або міжнародну угоду». Однак, як зазначає проф. О. Бєлоглавек «включення до договору посилання на можливі недержавні норми… не буде означати здійснення сторонами вибору застосовуваного до договору права… Нормам недержавного права буде віддаватися перевага перед диспозитивними нормами застосовуваного права, а не перед положеннями, від яких не можна відступити за допомогою угоди сторін» [13; 707-708].

Ні законодавство України ні Регламент Рим І не дозволяють сторонам договору обрати недержавні правові норми у якості застосовуваного права. Однак, сторони можуть домовитися, що такі норми будуть застосовуватися до регулювання тих питань, що віднесені законодавцем на розсуд сторін, і не можуть суперечити імперативним нормам застосовуваного державного права.

У доктрині зустрічається як підтримка такого підходу, так і критика. Наприклад, проф.

О. Бєлоглавек аналізуючи підхід Регламенту Рим І до означеного питання зазначає, що «позитивним є те, що не були реалізовані химерні уявлення про те, що загальні принципи, на яких засновані т.з. lex mercatoria або транснаціональне торгове право, могли б утворити цілісну систему, здатну стати основою для матеріально-правового тлумачення договірного відношення. ці принципи. не являють собою цілісної системи і спроби презентувати їх у якості закритої системи приписів або системи, заснованої на тривалому застосуванні і перевіреній юридичній і торговій практиці, є більш ніж нереальними. Тлумачення більшості цих принципів у кожній державі відрізняються, і лише мінімум з них є загальновизнаним. Відтак, їх можна вважати швидше роз'яснюючими правилами, ніж нормами матеріально-правового характеру» [13; 706].

Заперечення ґрунтуються на тому, що: нове lex mercatoria є узгодженою, досить повною та в цілому прийнятною системою принципів; ретельно продумані принципи матеріального договірного права розроблені на міжнародному рівні є більш цінними та пристосованими до потреб міжнародної торгівлі, ніж державні закони, які можуть бути менш прогресивними та менш ясними [14; 14]; останнім часом були створені позанаціональні джерела, які за змістом та ступенем охоплення різних інститутів договірного права не поступаються багатьом національним правовим системам; у випадку, якщо у такому джерелі існують прогалини вони можуть бути заповнені субсидіарним застосуванням джерел національних правових систем; справедливість регулювання при застосуванні недержавних норм може бути забезпечена за допомогою обмежень у вигляді надімперативних норм країни суду і третіх країн, дотримання принципу добросовісності і т. п. [15; 336-338].

По-друге, необхідно з'ясувати, чи може державний суд використовувати lex mercatoria у якості застосовуваного права за відсутності угоди сторін про вибір права. Із ст. 44 (1) та ст. 32 (3) ЗУ «Про міжнародне приватне право» випливає, що за відсутності згоди сторін застосовує право певної держави.

Із статей 4, 5 та ін. Регламенту Рим І випливає, що у разі відсутності угоди сторін про вибір права, застосуванню підлягає право певної держави.

Висновки. На сьогодні ні законодавство України ні Регламент Рим І не дозволяють сторонам договору обрати недержавні правові норми у якості застосовуваного права. Однак, сторони можуть домовитися, що такі норми будуть застосовуватися до регулювання тих питань, що віднесені законодавцем на розсуд сторін, і не можуть суперечити імперативним нормам застосовуваного державного права. У разі відсутності угоди сторін про вибір застосовуваного права, суд застосовує право певної держави.

На наш погляд, сторони договору повинні мати можливість вибору недержавних правових норм у якості застосовуваного права, яка повинна визнаватися й у тих випадках, коли спір вирішується державними судами.

За змістом угода сторін про вибір недержавних правових норм може бути двох видів: 1) із чітким зазначенням документу, норми якого сторони бажають застосовувати до вирішення спору по-суті; 2) містити загальні формулювання з приводу того, що до договору застосовуються норми lex mercatoria, загальні принципи права і т. п.

Якщо недержавні норми, обрані за допомогою угоди першого виду, не дозволяють повною мірою врегулювати спірні питання, що виникають у зв'язку із договором, вони повинні вирішуватися на підставі права держави, що визначається судом на підставі застосовуваних колізійних норм.

У разі укладення угоди про вибір права другого виду застосуванню підлягають норми, що: 1) відносно цілісно регулюють договірні зобов'язання; 2) мають міжнародне визнання (підтвердженням якого є їх застосування міжнародними комерційними арбітражами та державними судами різних країн); 3) містять у собі імперативні норми. На сьогодні, на наш погляд, до них можна віднести Принципи УНІДРУА, PECL, PEL, DCFR, Принципи Trans - Lex.

Застосування недержавних норм у якості застосовуваного права повинно обмежуватися вимогами добросовісності та чесного ведення справ, публічним порядком та надімперативними нормами держави, суд якої вирішує спір.

Список використаних джерел

недержавний право міжнародний договір

1. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2005 року №2709

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2709-15.

2. Кодекс торговельного мореплавства України від 04 травня 1994 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/176/95-%D0% B2% D1% 80.

3. Кодифікація приватного (цивільного) права України / за ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - 336 с.

4. Довгерт А.С. Колізійне регулювання договірних відносин в Європейському Союзі та Україні [Електронний ресурс] / А.С. Довгерт // Теоретико-методологічні підходи до розуміння

приватного права в умовах правової держави. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ppip/2012_11/Dovgert.pdf.

5. Венгринюк Ю. Пропозиції щодо вдосконалення колізійного права України у сфері договірних зобов'язань / Ю. Венгерюк // Право України. - 2013. - №7. - С. 55-61.

6. Кисіль В. І. Право, що застосовується до зовнішньоторговельних договорів: тенденції розвитку законодавчого регулювання [Електронний ресурс] / В. І. Кисіль // Юридичний жкрнал. - 2004. - №2. - Режим доступу: http://justmian.com.ua/artide.php? id=1020.

7. Філіп'єв А.О. Вибір права та його обмеження в джерелах міжнародного приватного права ЄС та України: порівняльно-правовий аналіз / А.О. Філіп'єв // Адвокат. - 2012. - №9. - С. 23-28.

8. Лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16 травня 2013 року №24 - 754/0/4-13 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v-754740-13.

9. 1980 Rome Convention on the law applicable to contractual obligations (consolidated version)

[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-

lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do? uri=CELEX:41998A0126 (02):EN:HTML.

10. Beximco Pharmaceuticals Ltd & Ors v Shamil Bank of Bahrain EC [2004] EWCA Civ 19 (28 January 2004) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://judgmental.org.uk/judgments/EWCA - Civ/2004/[2004]_EWCA_Civ_19.html.

11. Proposal for a Regulation of the European Parliament and the Council on the law applicable to

contractual obligations (Rome I) / COM/2005/0650 final - COD 2005/0261 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://eur-

lex.europa.eu/smartapi/cgi/sga_doc? smartapi! celexplus! prod! DocNumber&lg=EN&type_doc=COMfinal&an_ doc=2005&nu_doc=650.

12. Draft report on the proposal for a regulation of the European Parliament and of the Council on the law applicable to contractual obligations (Rome I) (COM(2005) 0650 - C6-0441/2005-2005/0261 (COD)) Committee on Legal Affairs [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do? type=COMPARL&mode=XML&language=EN&reference=PE 374.427.

13. Белоглавек А.И. Европейское международное частное право - договорные связи и обязательства: [в 2 т.] / А.И. Белоглавек. - Т. 1. - К.: Таксон, 2010. - 1576 с.

Размещено на Allbest.ru