Властивості та ознаки охорони прав на промислові зразки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Властивості та ознаки охорони прав на промислові зразки

Удосконалення правового регулювання та підвищення ефективності охорони прав на промислові зразки в цілому та зокрема характеризується сутністю, змістом та структурою правового регулювання промислового зразка, як об'єкта цивільних прав.

Ключові слова: промисловий зразок, правове регулювання, адміністративно-правовий аспект, об 'єкт цивільних прав.

Усовершенствование правового регулирования и повышение эффективности охраны прав на промышленные образцы в целом и в частности характеризуется сущностью, содержанием и структурой правового регулирования промышленного образца, как объекта гражданских прав.

Ключевые слова: промышленный образец, правовое регулирование, административно-правовой аспект, объект гражданских прав.

Key words: industrial prototype, legal adjusting, administrative legal aspect, object of civil laws.

Постановка проблеми. З прийняттям у 1993 році Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» розпочався процес розробки та удосконалення нормативно-правової основи у сфері охорони прав на промислові зразки, проте теоретичні розробки в галузі охорони прав на промислові зразки з часу прийняття зазначеного Закону не торкнулися сфери охорони і захисту прав на промислові зразки адміністративно-правовими нормами, тому що положення цього Закону не повною мірою відповідають реаліям практики. Вирішення проблем щодо вдосконалення законодавства саме у галузі охорони прав на промислові зразки є сьогодні досить актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні питання охорони прав на промислові зразки досліджуються значною кількістю фахівців, серед них Р.О. Мерзликіна, О.А. Моргунов, О.О. Нестеренко, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.А. Рузакова, А.П. Сергеєв, В.І. Серебровський, Я.О. Сидоров, А.А. Скворцов, Л.Є. Слутска, М.Н. Солощук, К.А. Флейшиць, Г.Н. Черничкіна, Є.О. Харитонов, О.І. Харитонова, І.Я. Хейфець, Г.Ф. Шершеневич, Д.Ю. Шестаков, Р.Б. Шишка, Л.Г. Шестак, І.Є. Якубівський та ін.

Невирішені раніше проблеми. З метою розроблення пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання та підвищення ефективності практичної реалізації та специфіки правової охорони прав на промислові зразки, автор намагається дослідити та охарактеризувати сутність, зміст та структуру правової охорони прав на промислові зразки, як спосіб реалізації об'єктів права інтелектуальної власності.

Мета статті. Метою статті є дослідження специфіки правової охорони прав на промислові зразки, як способу реалізації об'єктів права інтелектуальної власності.

Виклад основного матеріалу. Надзвичайно важливим для суспільства та держави є стан належної правової охорони прав на об'єкти промислової власності, оскільки саме промислова власність у більшій мірі виступає тим рушійним фактором, який здатний надати прискореного темпу розвитку економіки країни, її промислового потенціалу, стимулювати розвиток підприємницької активності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а звідси - забезпечити достойні умови життя громадянам держави. З погляду на глобальність та важливість завдань, які вирішуються у тому числі і через забезпечення гарантованості прав на об'єкти промислової власності стає зрозумілою постійна увага керівництва нашої держави, а також міжнародної спільноти до питань охорони прав промислової власності в Україні. Наслідком цього стало створення національної системи охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, яка, на сьогоднішній день, складається із значної кількості державних та недержавних інституцій, покликаних у тій або іншій мірі здійснювати управлінський вплив на суспільні відносини, що виникають у сфері інтелектуальної власності. Але, не дивлячись на факт існування розгалуженої системи зазначених органів (організацій), результативність їх діяльності не можна визнати задовільною. Такий стан справ пояснюється багатьма факторами, зокрема: відсутністю належної координації у діяльності органів державного управління; недостатністю сучасних технологій управління і технічного забезпечення у системі відомств, які опікуються питанням захисту інтелектуальної (промислової) власності, особливо щодо належного інформаційного забезпечення у цій сфері; нерозвиненістю системи надання послуг у сфері інтелектуальної (промислової) власності, що пов'язано із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, особливо у регіонах [1]. У той же час, незважаючи на окреслені вище недоліки, система суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки виконує при цьому своє головне завдання - створення найбільш сприятливих умов для набуття та здійснення прав на промислові зразки.

Зазначена головна мета, у свою чергу, розкладається на певні складові елементи, завдання, які вже виступають конкретними напрямками діяльності для того або іншого суб'єкту адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері, визначають його повноваження, впливають на особливості побудови організаційної структури. У якості таких завдань можна назвати таки:

• забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання прав на промислові зразки;

• ідентифікація, визнання, реєстрація промислових зразків;

• видача охоронних документів на промислові зразки;

• поновлення порушених прав та законних інтересів власників прав на промислові зразки;

• припинення порушень, пов'язаних із завданням шкоди власникам прав на промислові зразки;

• притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні зазначених правопорушень.

Зазначені завдання носять універсальний характер, оскільки з однієї сторони вони відносяться до усієї сукупності об'єктів промислової власності, тобто визначають напрямки діяльності суб'єктів адміністративно- правового регулювання пов'язані з їх охороною, а з іншої сторони - стосуються у повній мірі кожного окремого об'єкту промислової власності, характеризують його індивідуальний режим охорони. Говорячи про окремі об'єкти промислової власності, відмітимо, що національне законодавство у зазначеному питанні орієнтується на міжнародні документи, присвячені визначенню об'єктів промислової власності, зокрема Конвенцію про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Паризьку Конвенцію з охорони промислової власності [2]. Особливістю цих документів щодо зазначеного питання є те, що вони не містять вичерпного переліку об'єктів промислової власності, а отже з часом можуть бути доповнені. Так, у пункті 3 Паризької Конвенції вказано, що промислова власність трактується у найширшому сенсі і поширюється не лише на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, а також на всі продукти промислового чи природного походження, а саме: вино, зерно, тютюн, фрукти, худобу, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Отже, врахувавши більшість із зазначених положень українські законодавці [3], а також науковці [4, с. 25] віднесли до об'єктів промислової власності винаходи, корисні моделі, промислові зразки; сорти рослин, породи тварин; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; знаки для товарів і послуг; зазначення походження товарів (географічні зазначення); комерційні (фірмові) найменування; раціоналізаторські пропозиції.

Вищим органом у системі суб'єктів управління у зазначеній сфері є Кабінет Міністрів України, який фактично очолює систему цих суб'єктів. Таке місце Кабінету Міністрів належить, зокрема, завдяки включенню до його компетенції положення про те, що він «спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади» (п. 9 ст. 116 Конституції [5]). Аналіз ст. 116 Конституції України дозволяє виділити ряд напрямків діяльності Уряду України, в межах яких знаходять прояв певні елементи управління в сфері охорони прав на об'єкти промислової власності. Так, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сфері науки, розробляє і здійснює загальнодержавні програми науково-технічного розвитку України, здійснює управління об'єктами державної власності, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України тощо. Основною формою реалізації компетенції Кабінету Міністрів є прийняття правових актів - постанов і розпоряджень, які обов'язкові до виконання на території України.

У формі постанов Кабінету Міністрів видаються акти, які мають у переважній більшості випадків нормативний характер, або з питань, що мають найбільш важливе загальне значення. Відмітимо, що Урядом України було видано значну кількість постанов, які є правовою формою його управлінської діяльності, пов'язаної із охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності і спрямованої на забезпечення організаційно-правового режиму правомірного використання об'єктів інтелектуальної, зокрема, прав на промислові зразки. Зазначені нормативні акти, можуть бути зведені до певних груп, де підставою групування буде виступати конкретна мета їх видання.

Так, можна вести мову про три основні класифікаційні групи постанов Кабінету Міністрів України:

* постанови, спрямовані на деталізацію положень законодавчих актів, які визначають загальні засади правової охорони та захисту об'єктів інтелектуальної (промислової) власності. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності» [6], «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми» [7] тощо;

• постанови, спрямовані на утворення та/або визначення, удосконалення правового статусу суб'єктів управління в сфері охорони прав на промислові зразки. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності» [8], «Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності» [9];

• постанови, спрямовані на організацію взаємодії, у тому числі і міжнародної, між суб'єктами управління у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин» [10], «Про затвердження Угоди про співробітництво сфері інтелектуальної власності між Кабінетом Міністрів України і Урядом Китайської Народної Республіки» [11].

Поряд з цим відмітимо, що Кабінет Міністрів України може здійснювати певний управлінський вплив на зазначені вищи суспільні відносини також і шляхом прийняття індивідуальних актів управління - постанов, через видання яких призначаються або звільняються з посад керівники (заступники керівників) державних органів, покликаних здійснювати охорону прав на об'єкти інтелектуальної (промислової) власності.

Певне місце серед правових актів управління Кабінету Міністрів України, які використовуються ним також у сфері адміністративно-правового регулювання охорони прав на промислові зразки, займають і розпорядження, які у переважній більшості випадків мають індивідуальний характер. Наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 383 «Про призначення представника Уряду України в Спільній робочій Комісії держав-учасниць Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності» [12].

Опосередковану участь в адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки займає Міністерство юстиції України, одним із завдань якого, відповідно до Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно- правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» [13] є реєстрація нормативних актів, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер виданих, зокрема, суб'єктами адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки. До моменту такої реєстрації зазначені нормативні акти управління не можуть вступити у дію, а від так і регулювати суспільні відносини у зазначеній сфері.

Зазначені вище суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки можуть бути зведені до групи суб'єктів, що володіють загальною компетенцією у даній сфері, а тому їх охоронна діяльність у переважній більшості випадків обмежується лише створенням організаційно-правового режиму правомірного використання прав на промислові зразки, що досягається, як було показано вище, шляхом видання правових актів регулювання.

У той же час такий об'єм правової охорони не в змозі задовольнити потреби суспільства, держави, окремих осіб щодо гарантування прав на той або інший об'єкт промислової власності. У зв'язку з цим, державою створюється наступний рівень правової охорони об'єктів промислової власності, який уособлюється у діяльності спеціального суб'єкту галузевої компетенції - Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Держдепартамент).

Необхідність існування даного державного органу проголошена ще у Паризької конвенції, де, зокрема, зазначено, що незалежно від політичного й економічного устрою держави, для реалізації державної політики у сфері промислової власності необхідно утворити спеціалізовану установу - патентне відомство.

Патентне відомство має бути цілісною спеціалізованою установою, головним завданням якої є проведення робіт з надання правової охорони об'єктам промислової власності і регламентації прав, починаючи з прийняття заявок і закінчуючи видачею охоронних документів та підтримання їхньої чинності [14].

Виконуючи вимоги міжнародних документів Україна на початку 90-х років почала реалізовувати їх на практиці. Так, постановою Президії Верховної Ради України від 2 грудня 1991 року № 1897 «Про деякі організаційні заходи, що стосується забезпечення охорони промислової власності» [15] було доручено Кабінету Міністрів України розробити «Тимчасове положення про охорону об'єктів промислової власності» та створити патентне відомство й інші необхідні структури державного регулювання питаннями охорони об'єктів промислової власності, а також, забезпечити узгодження питань охорони об'єктів промислової власності з урядами інших держав - членів колишнього СРСР. Наслідком видання зазначеного документу стало створення у січні 1992 р. Державного патентного відомства України (далі - Держпатент України) зі статусом центрального органу виконавчої влади у сфері правової охорони промислової власності. З 1992 р. до 2000 р. відбувався активний та практично безперервний процес реформування та перепорядкування Держпатенту України, який завершився створенням Держдепартаменту.

Але при цьому, на жаль, не можна стверджувати, що за сучасних умов правовий статус, організаційна структура

Держдепартаменту відповідає сучасним світовим стандартам. По-перше, головна проблема полягає у тому, що Держдепартамент не має статусу центрального органу виконавчої влади, а є лише урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства освіти і науки і йому підпорядковується. Окрім цього на базі Держдепартаменту створено Державне підприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент). Все це зробило систему галузевих органів управління охороною промислової власності трьох ступневою.

Фактично управлінська діяльність

Держдепартаменту щодо охорони прав на об'єкти промислової власності здійснюється у процедурній формі або іншими словами у формі адміністративних процедур, як сукупності дій спрямованих на дослідження відповідності певного об'єкту його законодавчо закріпленим критеріям та ознакам, яким повинен відповідати обороноздатний об'єкт промислової власності. Якщо таку відповідність державним органом встановлено, то заявник має право на одержання правоохоронного документу на об'єкт

промислової власності - патенту (винахід, корисна модель, промисловий зразок, селекційне досягнення) або свідоцтва (топографія інтегральної мікросхеми, знак для товарів і послуг, кваліфіковане зазначення походження товарів і послуг).

Розглянемо більш детально зміст адміністративної процедури з видачі правоохоронного документу на промисловий зразок. При цьому відмітимо, що незважаючи на наявність певних особливостей у порядку оформлення прав на той або інший об'єкт промислової власності, наприклад промисловий зразок та знак для товару і послуг, все ж таки можна виділити загальні елементи, які характеризують діяльність з видачі будь-якого правоохоронного документу.

З огляду на зазначене вище діяльність Держдепартаменту пов'язана з видачею охоронних документів обволікається у форму адміністративної процедури, яку у найзагальнішому вигляді можна розглядати як сукупність процедурних дій в межах певних стадій провадження у справі. Але, вказане визначення, на що вже зверталася увага [16], є неповним, оскільки не враховує деякі принципово важливі моменти. У зв'язку з цим необхідно пам'ятати наступне: по-перше, у межах адміністративної процедури знаходить вираз юридична діяльність, яка регламентується адміністративно-процедурними нормами; подруге, обов'язковим учасником будь-якої адміністративної процедури є орган публічного управління (орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, якому делеговані державно-владні повноваження); по-третє, юридична діяльність, яка здійснюється у межах адміністративної процедури, має зовнішній характер, тобто спрямовується на фізичних або юридичних осіб організаційно непідпорядкованих суб'єкту публічного управління; по-четверте, наслідком такої діяльності практично завжди є видання правового акту управління (іншого документу, що має юридичне значення) [17, с. 88].

Зазначені ознаки адміністративної процедури у повній мірі характеризують також і діяльність уповноважених осіб

Держдепартаменту з видачі патентів (свідоцтв) на об'єкти промислової власності. Розглянемо їх більш докладно.

На сьогоднішній день процедури видачі патентів (свідоцтв) регламентуються рядом нормативних актів різної юридичної сили, які містять значну кількість процедурних норм, тобто норм, що містять загальнообов'язкові правила поведінки і у зв'язку з цим регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі вирішення адміністративної справи щодо видачі патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності. Зазначені норми сконцентровані перш за все у Законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів» наказах Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель», «Про затвердження Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель», «Про затвердження Правил складання та подання заявки на промисловий зразок», «Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на реєстрацію топографії інтегральної мікросхеми» тощо.

Обов'язковим суб'єктом адміністративної процедури, якого можна ще назвати лідируючим суб'єктом, стає Держдепартамент, правовий статус якого визначено у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності», участь якого у процедурі видачі патенту на винахід надає їй державно-владного характеру. Це пов'язано з тим, що Держдепартамент виступає від імені держави і у зв'язку з цим наділений правом приймати односторонньо владні рішення, які можуть виступати у якості юридичних фактів, що породжують, змінюють або припиняють правовідносини. У сукупності зазначені вище завдання Держдепартаменту щодо теми нашої розмови полягає у тому, що він спрямовує розгляд справи про видачу охоронного документа та сприяє її вирішенню, застосовуючи при цьому форми та методи державного впливу на учасників процедурних відносин. Поряд з цим необхідно відмітити, що в адміністративній процедурі з видачі патенту (свідоцтва) приймає участь окрім Департаменту також і державне підприємство «Український інститут промислової власності», адміністративно-процедурний статус якого, як лідируючого суб'єкту, на сьогоднішній день визначено неналежним чином. Справа у тому, що «Український інститут промислової власності» з однієї сторони є звичайним підприємством, заснованим на державній формі власності, а з іншої, з погляду на його повноваження, є фактично суб'єктом публічного управління, тобто самостійним лідируючим суб'єктом адміністративної процедури. Зазначене непорозуміння щодо організаційно- правової форми інституту та покладених на нього функцій вимагає свого відповідного вирішення [14, с. 108].

Як і будь-яка інша адміністративна процедура, процедура з видачі патенту (свідоцтва) на об'єкт промислової власності проходить послідовний розвиток, де достатньо чітко просліджуються групи процедурних дій, пов'язані загальністю досягнення певних проміжних цілей, сукупність задач, які для цього вирішуються і які (дії) здійснюються певними суб'єктами у відносно обмежених часових межах. Тобто іншими словами, мова йде про стадії зазначеної адміністративної процедури, яких можна виділити чотири.

Перша стадія - подання заявки та визначення дати її подання.

Друга стадія - розгляд заявки та прийняття рішення за результатами її розгляду.

Третя стадія - державна реєстрація патенту (топографії інтегральної мікросхеми, знака для товарів і послуг, кваліфікованого зазначення походження товарів) та опублікування відомостей щодо нього (зрозуміло, що дана стадія, як і наступна буде мати місце лише при наявності позитивної відповіді державної експертизи).

Четверта стадія - видача патенту (свідоцтва).

При цьому кількість зазначених стадій може бути збільшена за рахунок введення до їх переліку стадії оскарження прийнятого (неприйнятого) рішення, яка може, фактично, повторюватися після кожної з названих стадій (зауважимо, що зазначена стадія, навіть може розглядатися у якості самостійного способу охорони прав на об'єкти промислової власності.

Повертаючись до національного законодавства відмітимо, що встановлення строків здійснення тих або інших процедурних дій (етапів) ще само по собі не здатне повністю забезпечити їх дотримання посадовими особами лідируючого суб'єкту. Для цього, на нашу думку, не вистачає ще і надійних юридичних гарантій, у якості яких може виступити інститут адміністративної відповідальності, тим паче, що він вже використовується для досягнення подібних цілей. Так, наприклад ст. 961 (Порушення законодавства під час планування і забудови територій) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність посадових осіб за недодержання термінів надання замовникові висновків комплексної експертизи проектної документації або обґрунтованої відмови щодо їх надання, недодержання термінів подання відповідних висновків до складу комплексної експертизи, а також вимагання під час проведення експертизи документів, не передбачених законодавством. Вважаємо, що подібне положення буде доцільним для запровадження і у сферу адміністративної процедури з видачі патенту на промисловий зразок. Поряд з цим необхідно розглянути і питання щодо запровадження юридичної відповідальності не тільки працівників Держдепартаменту, але і самого патентного відомства. Аналіз правових актів, які визначають правовий статус зазначеного суб'єкта управління, показує, що серед їх норм взагалі відсутні ті, що встановлюють відповідальність Держдепартаменту. Про неприпустимість такого стану речей вже неодноразово йшлося на сторінках юридичних видань [18, с. 158].

Не менш важливе значення у справі забезпечення прав учасників адміністративно- процедурних відносин займають принципи адміністративної процедури, які, як слушно наголошено у літературі, є тим каркасом, що допомагає не схибити як у правотворчості, так і у правозастосуванні. На жаль, законодавство України про охорону прав на промислові зразки не містить належним чином визначених та структурованих принципів адміністративних процедур, у тому числі, і з видачі охоронних документів. На нашу думку, зазначене положення має бути змінене як найшвидше. Так, вважаємо за необхідне законодавчі акти про охорону прав на промислові зразки, доповнити статтею, яка б закріпила принципи здійснення адміністративної процедури з видачі патенту на промисловий зразок, де у якості останніх були б такі: принцип законності; принцип рівності осіб, які звертаються із заявками про отримання патенту; принцип публічності; принцип ефективності; принцип строковості; принцип доступу до інформації; принцип підконтрольності діяльності лідируючих суб'єктів адміністративної процедури.

Логічним завершенням процедури експертизи заявки на промисловий зразок є видача патенту на промисловий зразок - охоронного документу. Юридична сутність патенту полягає у тому, що виступаючи техніко- юридичним документом, він володіє значною кількістю функцій, серед яких виділяються наступні:

• патент є підставою для виникнення права на промисловий зразок;

• патент засвідчує пріоритет і право власності на промисловий зразок;

• патент забезпечує право на промисловий зразок примусовою силою держави;

• патент є засобом перетворення права на промисловий зразок в товарну форму.

Особливість же авторського свідоцтва, як охоронного документу, полягає у тому, що його головним призначення є засвідчення факту державної реєстрації об'єкта правової охорони, хоча при цьому воно, за своїми юридичними властивостями, мало чим відрізняються від патенту.

Висновки. Викладене дозволяє з впевненістю розглядати діяльність

Держдепартаменту з видачі патенту на промисловий зразок у якості адміністративної процедури. У зв'язку з цим адміністративно- процедурна діяльність зазначеного суб'єкта адміністративно-правового регулювання вимагає приведення її до сучасних стандартів, що допоможе вирішити ряд важливих завдань, зокрема: підтримати осіб, які звернулися до Держдепартаменту із заявкою про видачу патенту на промисловий зразок перед зазначеним суб'єктом адміністративно- правового регулювання; забезпечити законність та ефективність діяльності з видачі охоронного документа; підвищити якість діяльності лідируючих суб'єктів зазначеної адміністративної процедури.

Список використаних джерел

1. Хилюк С. В. Розвиток науки кримінального права після відновлення її державної незалежності (Крайнєв П. Промислова власність як об'єкт управління / П. Крайнев // Право України. - 2013. - № 3. - С. 103-108.

2. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року // Зібрання чинних міжнародних договорів України - 1990 р. - № 1. - С. 320.

3. Цивільний кодекс України : Науково-практичний коментар : У 2 ч. / За заг. ред Я. М. Шевченко. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». - 2004. - Ч. 2. - 896 с.

4. Крайнєв П. П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю : монографія / П. П. Крайнєв. - К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2012. - 448 с.

5. Конституція України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

6. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності : Постанова Кабінету Міністрів від 23 грудня 2004 р. № 1716 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 51. - Ст. 3354.

7. Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми : Постанова Кабінету Міністрів від 14.01.2004 № 8 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 2. - Ст. 38.

8. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності : Постанова Кабінету Міністрі від 20.06.2000 р. № 997 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 25. - Ст. 1060.

9. Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності : Постанова Кабінету Міністрів від 24.05.2006 № 711 // Офіційний вісник України. - 2006. - № 21. - Ст. 1562.

10. Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин : Постанова Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 р. № 621 // Офіційний вісник України. - 2005. - № 30. - Ст. 1804.

11. Про затвердження Угоди про співробітництво у сфері інтелектуальної власності між Кабінетом Міністрів України і Урядом Китайської Народної Республіки : Постанова Кабінету Міністрів від 15 травня 2003 р. № 691 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 12. - Ст. 812.

12. Про призначення представника Уряду України в Спільній робочій Комісії держав- учасниць Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності : Розпорядження Кабінету Міністрів від 27 червня 2003 р. № 383-р [Електроний ресурс]. - Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

13. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади : Указ Президента України від 03.10.1992 № 493/92 // Збірник указів Президента - 1992. - № 4. - Ст. 654.

14. Запорожець І. Г. Адміністративно-правові засади управління у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності: дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / І. Г. Запорожець ; Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х., 2006. - 205 с.

15. Про деякі організаційні заходи щодо забезпечення охорони промислової власності : Постанова Президії Верховної Ради України від 02.12.1991 № 1897-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 7 - Ст. 71.

16. Тимощук В. До проблеми правового регулювання адміністративно-процедурних відносин / В. Тимощук // Юридичний журнал. - 2014. - № 3 - С. 15.

17. Гусаров С. М. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності Державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху: дис... канд. юрид. наук:

18. 07 / С. М. Гусаров ; Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х., 2002. - 185 с.

Размещено на Allbest.ru