Вжиття заходів загального характеру, як складова виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах, пов’язаних з медициною

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вжиття заходів загального характеру, як складова виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах пов'язаних з медициною

Демченко Іван Сергійович

У статті аналізується проблеми пов'язані з вжиттям заходів загального характеру, як національного превентивного механізму, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». При цьому акцентується увага на системних причинах порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у конкретній категорії справ - пов 'язаних з медичною діяльністю.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини, заходи загального характеру, право на здоров 'я, право на життя, судова практика.

В статье анализируются проблемы связанные с применением мер общего характера, как национального превентивного механизма, согласно Закона Украины «О исполнение решений и применении практики Европейского суда по правам человека». При этом, акцентируется внимание на системных проблемах нарушений Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод в конкретной категории дел - связанных с медицинской деятельностью.

Ключевые слова: Европейский суд по правам человека, меры общего характера, право на здоровье, право на жизнь, судебная практика.

The article analyzes the problems associated with the usage of general measures, as the national preventive mechanism, according to the Law of Ukraine “On the execution of decisions and application of the European Court of Human Rights practice” At the same time, the attention is focused on systemic issues that leads to violations of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms at a particular category of cases - connected with medical activity.

Key worlds: European Court of Human Rights, general measures, right to health, right to life, judicial practice.

Постановка проблеми. Знаходячись у стані «константного» реформування системи охорони здоров'я України, виникає чимало питань пов'язаних із визначенням тих чи інших правових орієнтирів. Підписання Україною Угоди про асоціацію [22] з Європейським союзом безумовно є вкрай важливим законодавчим дороговказом. Однак, не слід забувати й про інші міжнародно-правові джерела, що мають чималий вплив на систему національного законодавства у сфері охорони здоров'я - Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ). Кількість справ, винесених даною міжнародною судовою інстанцією у справах пов'язаних з медициною з кожним роком зростає. З одного боку, дане є безумовним позитивом, оскільки засвідчує авторитетність та можливість громадян України захистити свої права. Однак, з іншого боку - значна кількість справ є наслідком проблем всередині системи національного законодавства. Одним із шляхів усунення таких проблем і є вжиття заходів загального характеру на національному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблематики виконання рішень ЄСПЛ в України були предметом наукових досліджень та публікацій як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, зокрема: М.Антонович, В.Буткевича, О.

Буткевич, М.Буроменського, С.Головатого, Ю. Зайцева В.Капустинського, М.Козюбри, В.Паліюка, С.Шевчука та багатьох інших. Щодо ж аспектів виконання рішень ЄСПЛ у сфері охороноздоровчого права, то насамперед слід відмітити роботи А. Глашева, І.Я. Сенюти, В.

Маляренка В.Галай, Р.Гревцової, Н.Школьної, представників правозахисник груп та неурядових організацій.

Невирішені раніше проблеми. Попри доволі значну наявну практику ЄСПЛ, у тому числі й у сфері охороноздоровчого права, досліджень присвячених власне вжиттю загальних заходів у справах пов'язаних з медициною в Україні ще не було.

Перш за все, вважаємо за необхідне навести загальні умови впливу ЄСПЛ на правову систему України загалом. Даний вплив пов'язується із прийняттям двох ключових законів: Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції»[20] та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»[18]. Ми не ставимо собі за мету розглядати проблеми виконання індивідуальних рішень ЄСПЛ, а пропонуємо зосередитись на питанні виконання Україною заходів загального характеру у справах пов'язаних з медициною.

Відповідно метою даної статті є акцентування уваги на тих заходах загального характеру, які має здійснити Україна, на виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах пов'язаних з медициною.

Виклад основного матеріалу. Принцип обов'язковості рішень ЄСПЛ (статті 46 Конвенції) у тій чи іншій формі закріплений на національному рівні. Та обставина, що рішення ЄСПЛ мають пряму дію фактично в усіх національних правових системах, зумовлений унікальністю правової природи останніх.

ЄСПЛ розглядає лише конкретні справи за заявами фізичних чи юридичних осіб, з тим, щоб встановити - чи дійсно було порушені ті чи інші позитивні зобов'язання Державою, які випливають із положень Конвенції. А також - може відобразити системну проблему національного законодавства, яка лежить в основі порушення [8, С.7]. Не рідко, ЄСПЛ виходить за межі конкретної справи і не просто оцінює норми законодавства, як такі, що суперечать Конвенції, але й дає конкретні приписи законодавцю про необхідність внесення змін. Так, у Палаті общин Великобританії вже неодноразово звучали виступи [3] про те, що ЄСПЛ фактично отримує повноваження законодавця, не маючи при цьому ніяких на це підстав, передбачених Конвенцією, що суперечить основним принципам демократії, визнаних у всьому світі. Однак, все-таки говорити про відмову від існуючої європейської системи захисту прав людини є допоки що зарано.

Існує й інша позиція, відповідно до якої - позитивні зобов'язання які бере на себе держава при прийнятті Конвенції можна розуміти і як такі, що встановлюють стандарти поведінки для приватних осіб [9,5]. Так відповідно до статті 1 Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожному (підкреслено автором), хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи визначені в розділі I цієї Конвенції. Ряд національних правових систем пішло далі - надавши Конвенції горизонтальну дію на вирішення будь-яких спорів між приватними особами [6].

Для правової системи України, такий підхід є хибним, оскільки суперечить положенням статей 8, 9 Конституції України та

ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України». Окрім цього, сам Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [18] встановлює обов'язковість до виконання Рішень, до яких, згідно із статтею 1 зазначеного Закону відносяться: а) остаточне рішення

Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод); б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Крім власне обов'язкового виконання вищезазначених рішень, ЄСПЛ може вимагати від держав здійснення певних заходів - т.з. заходів загального характеру. З. Бортновська зазначає, що заходи загального характеру спрямовані загалом на виконання так званих позитивних зобов'язань держави забезпечувати ефективне дотримання прав людини [5]. Слід

звернути увагу, що відповідні висновки (щодо удосконалення зокрема національного законодавства) роблять не лише держави, безпосередньо «постраждалі» від рішення не на свою користь, але і ті, які в силу національних особливостей потенційно могли б опинитися серед відповідачів. Згідно із частиною 2 статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [18] одним із таких заходів і є внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування. Ідеально, такий механізм реалізації загальних заходів мав би бути такий: 1) прийняття індивідуального

рішення ЄСПЛ; 2) компенсація заявникові та restitutio in integrum 3) у разі, якщо індивідуальне рішення було винесено на підставі проблем національного законодавства - внесення змін до законодавства, з метою уникнення подібних звернень до ЄСПЛ у майбутньому.

На практиці ж іноді дуже складно визначити заходи загального характеру, а тим більше їх застосовувати. У деяких випадках причина порушення є більш-менш очевидною та коріниться у певному законі; в інших випадках причиною порушення може бути відсутність відповідної законодавчої бази. Водночас у багатьох випадках причини порушення прав заявника не є однозначно очевидними, а пов'язані з проблемою різнобою у тлумаченні чи застосуванні національними компетентними інстанціями внутрішнього права. [21] Щодо ж національного механізму вжиття заходів загального характеру, то він визначений у статтях 14,15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У нашій державі, виявлення системних причин порушень Конвенції та розроблення пропозицій щодо їх усунення та недопущення порушень у майбутньому віднесено до компетенції Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ [17]. Щокварталу Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру [18,ч.1,ст.14].

Проаналізувавши подання [10, 11, 12, 13, 14, 15, 16] Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, можемо констатувати наступні системні проблеми національного законодавства у справах пов'язаних з медициною. Системною проблемою в Україні залишається ненадання належної медичної допомоги особам, які перебувають у місцях позбавлення волі та інших закладах пенітенціарної системи. Розглянемо більш детально наявні системні проблеми та заходи загального характеру, що пропонуються для їх подолання.

У контексті статті 2 Конвенції - право на життя. ЄСПЛ визнав, що Україна не дотрималась свого позитивного обов'язку щодо захисту здоров'я та життя заявника, який тримався під вартою, через те, що: йому було відмовлено в терміновій госпіталізації, яку він вимагав протягом двох тижнів; він тримався під вартою без будь-якого обґрунтування, при цьому стан його здоров'я був критичним; всупереч рекомендаціям лікарів під час перебування в лікарні його постійно тримали в наручниках, що спричинило погіршення стану його здоров'я [4]. Вирішенням даної проблеми, на думку Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ є забезпечення дотримання правоохоронними органами відповідних національних процесуальних норм та вжиття заходів для ознайомлення працівників правоохоронних органів з відповідною практикою Європейського суду [14]. Вважаємо, що коло осіб, які мають бути ознайомлені з даною практикою не має обмежуватися працівниками правоохоронних органів, а також стосуватись і медичних працівників. Однак, залишаються певні сумніви - чи є достатнім вжиття такого заходу загального характеру, як ознайомлення відповідних службових осіб з практикою Європейського суду? На наше переконання більш дієвим механізмом було б внесення змін до відомчих підзаконних нормативних актів, що визначають порядок поводження з особами, які перебувають у закладах пенітенціарної системи.

За матеріалами вже згаданої справи Arskaya v. Ukraine [1], вжиття заходів загального характеру полягає в усуненні нечіткості нормативно-правових актів, що стосуються прийому пацієнтів до відділень інтенсивної терапії, та щодо встановлення кваліфікованим фахівцем здатності пацієнтів надавати інформовану згоду на лікування або відмовлятись від лікування. Органом виконавчої влади, відповідальним за вжиття вказаних заходів, є Міністерство охорони здоров'я України [16]. Однак, переконані, що перелік відповідальних за вжиття вказаних заходів можливо було б розширити - починаючи від Кабінету міністрів України, та закінчуючи Верховною Радою України. європейський суд право медичний

У контексті статті 3 Конвенції - заборона катування. В Україні констатується порушення даної статті у зв'язку з ненаданням особам, які тримаються в умовах несвободи, адекватної та належної медичної допомоги. Заходами загального характеру [11] у даних справах є:

- забезпечення належної та

достатньої медичної допомоги особам, які перебувають в умовах несвободи та потребують спеціалізованого лікування, дієтичне

харчування [15] (справа Vitkovskiy v. Ukraine);

- забезпечення належного

реагування на відповідні скарги вказаних осіб [12].

У контексті порушення п.1 статті 5 Конвенції - право на свободу та особисту недоторканість. Можливо констатувати наявність системної проблеми [12], пов'язаної з поміщенням особи до психіатричного закладу, а саме: питання процесуальні (порядок прийняття рішення судом про госпіталізацію у примусовому порядку; не передбачення на національному рівні можливості залучити при вирішенні питання про госпіталізацію в примусовому порядку до психіатричного закладу незалежних фахівців та можливості оскарження судового рішення про госпіталізацію в примусовому порядку), відсутність документального підтвердження періодичного огляду з метою встановлення підстав для продовження госпіталізації, відсутність можливості отримати юридичну допомогу для захисту своїх інтересів на час госпіталізації тощо [2]. Окремі аспекти зазначеної проблеми вже стали предметом конституційного подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо відповідності Конституції України

(конституційності) положень частини першої статті 13 Закону «Про психіатричну допомогу». На сьогодні, справа ще знаходиться на розгляді у Конституційному суді України.

У контексті порушення статті 8 Конвенції - право на повагу до приватного та сімейного життя. Акцентується увага на проблемі пов'язаною із збиранням доказів. Наприклад, збирання доказів, а саме відбирання зразків крові, яке повинно здійснюватись тільки лікарем з належною кваліфікацією, а не самим слідчим [16].

Як свідчать проаналізовані подання Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ стосовно справ пов'язаних з медициною - то заходами загального характеру переважно є забезпечення належної професійної підготовки та перепідготовки працівників, професійна діяльність яких пов'язана з застосуванням положень Конвенції та практики ЄСПЛ. Натомість конкретні пропозиції по внесенню змін до чинного законодавства та практики його застосування відсутні.

Вважаємо за необхідне зазначити, що до Уповноваженого з прав людини у 2013 році 44,3% звернень громадян стосувалися порушення соціальних прав [23]. Чимала частка цих питань стосується і питань пов'язаних з медициною. Дане свідчить про наявність значної кількості проблем, у тому числі і у сфері реалізації прав громадян у галузі охорони здоров'я. Причиною таких звернень є характерні для національної правової системи проблеми: відсутність системності у нормативно-правових актах; наявність взаємовиключних правових норм; неоднозначність тлумачення існуючих правових; часто діаметрально-протилежна судова практика, складність «медичних справ» тощо. Допоки що вжиття заходів загального характеру у сфері медицини не відзначається значною ефективністю.

Трохи виправити ситуації може розширення компетенції Урядового

уповноваженого у справах ЄСПЛ [19]. Однак, аналізуючи новий перелік повноважень, вважаємо, що він спрямований на певне «оперативне регулювання» для запобігання констатації ЄСПЛ випадків можливих порушень Конвенції. Зокрема: вжиття на будь-якій стадії розгляду справи у ЄСПЛ заходів для відновлення прав заявника, включаючи звернення до державних органів, установ, організацій та органів місцевого самоврядування, якщо у справі вбачається порушення Конвенції. Переконані, що зазначеної практики діяльності Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ є недостатньо

для усунення саме системних проблем у національному охороноздоровчому

законодавстві. у рамках заходів загального характеру.

Висновки. Наведені системні проблеми є тими, що потребують першочергового перегляду та вирішенню. Дане не означає, що на наведених прикладах проблеми

охороноздоровчого законодавства вичерпуються. Вирішення ж інші, допоки що не виявлених ЄСПЛ проблем, залежить від у першу чергу захисту прав людини і основоположних свобод на національному рівні. Потенціал Конвенції та судової практики ЄСПЛ у вирішенні окреслених проблем є надзвичайно великим.

Список використаних джерел

1. Arskaya v. Ukraine: Judgment ECHR, aplication no. 45076/05 / Strasbourg, 2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-138590.

2. M v. Ukraine: Judgment ECHR, aplication no. 2452/04 / Strasbourg, 2012. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-110515.

3. Maidment N.UK's Cameron threatens to ignore European Court of Human Rights rulings /

N.Maidment, Young S. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reuters.com/article/2014/10/03/us-britain-europe-rights-idUSKCN0HS0GS20141003.

4. Salakhov and Islyamova v. Ukraine: Judgment ECHR, aplication no. 28005/08 / Strasbourg,

2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx7U001- 117134.

5. Бортновська З. Позитивні зобов'язання держави за Конвенцією про захист прав людини та основних свобод: практика Європейського суду з прав людини та завдання для України. - Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи / З. Бортновська ; редкол. : Ю. І. Сватко (голова) та ін. - К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. - С. 34 - 38.

6. Детальніше: Drzemczewski A. European Human Rights Convention in Domestic Law. A Comparative Study / A.Z. Drzemczewski. - Charendon Press, 1983. - 372 p.

7. Зайцев Ю. Потреба використання практики Європейського суду з прав людини / Ю. Зайцев // Практика Європ. суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2002. - № 3 - С. 11-16.

8. Чуров В. Е. О правосубъектности и правообъектности Европейского суда по правам человека / В. Е. Чуров, М. В. Гришина, Є. Л. Єрмакова, А. В. Ситникова // Журнал российского права. - 2011. - №4. - С.5-10.

9. Паліюк В. Запровадження європейських стандартів у галузі прав людини в українську судову практику / В. Паліюк // Юридичний журнал. - 2008. - № 7 (№ 7-8). - С. 73-81.

10. Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу

остаточного: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.9- 9/2212 від 30 березня 2012 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%32%32%31%32%38%30%36%2D%31%32.

11. Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу

остаточного: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.3- 9/4577 від 27 червня 2012 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%34%35%3 7%37%3 8%30%36%2D%31%32.

12. Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу

остаточного : Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.3 - 9/6564 від 28 вересня 2012 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%36%35%3 6%34%3 8%30%36%2D%31%32.

13. Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу

остаточного: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.0.1- 9/5765 від 27 червня 2013 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

14. Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.0.1- 9/9857 від 30 вересня 2013 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : 3.

15. Подання щодо вжиття заходів загального характеру, необхідних для виконання рішень

Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного в IV кварталі 2013 року: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.1.1.-9/1219 від 3 лютого 2014 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%31%32%31%39%38%30%36%2D%31%34.

16. Подання щодо вжиття заходів загального характеру, необхідних для виконання рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного в І кварталі 2014 року: Лист Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини № 12.0.1-9/3244 від 28 березня 2014 року. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=%76%33%32%34%34%38%30%36%2D%31%34.

17. Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 31 травня 2006 року № 784 // Офіційний вісник України - 2006. - № 22. - Ст. 1655.

18. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 260.

19. Про внесення змін до Положення про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: Постанова Кабінету міністрів України від 10 вересня 2014 року № 431 // Офіційний вісник України - 2014. - № 74. - Ст. 2099.

20. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції : Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40. - Ст. 263.

21. Супрун Д. Основні аспекти входження України в юрисдикційний механізм Європейської конвенції з прав людини // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / за ред. О. Л. Жуковської. - К. : ЗАТ «ВІПОЛ», 2004. - 960 c.

22. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/kmu/docs/EA/00_Ukrame- EU_Associati on_Agreement_(body) .pdf.

Размещено на Allbest.ru