Проблеми правового регулювання інституту завдатку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

Красноармійський індустріальний інститут

Проблеми правового регулювання інституту завдатку в Україні

к. ю. н., ст.. викл. Пархоменко М.М.

практикуючий юрист Смаль О.П.

Анотація

Стаття присвячена аналізу законодавства і судової практики у сфері розгляду справ, пов'язаних із стягненням завдатку в подвійному обсязі як штрафу за порушення зобов'язань. Розглядається правова природа завдатку, окреслюється коло питань, що потребують нормативного врегулювання.

Ключові слова: завдаток, аванс, зобов'язання, судова практика.

Аннотация

Статья посвящена анализу законодательства и судебной практики в сфере рассмотрения дел, связанных с взысканием задатка в двойном объеме в качестве штрафа за нарушение обязательств. Рассматривается правовая природа задатка, очерчивается круг вопросов, требующих нормативного урегулирования.

Ключевые слова: задаток, аванс, обязательство, судебная практика.

Annotation

The paper focuses on analysis of legislation and jurisprudence in considering cases related to collection of deposit of double that amount as a fine for breach of the obligation. The legal nature of deposits is researched. There is a range of issues that needs legal regulation.

Key words: deposit, advance money, obligations, jurisprudence.

Динамічний розвиток сучасного законодавства України та різних галузей права іноді приводить до помилкового аналізу тексту статей законодавства. Ця тенденція має місце у всіх сферах законодавства, однак в більшій мірі вона існує у цивільному праві. Глава 49 цивільного законодавства, яка регулює забезпечення виконання зобов'язання, породжує численні дискусії як у науковців, так і у практикуючих юристів. Ці дискусії виникають тому, що суди не задовольняють позови про стягнення завдатку в подвійному обсязі як штрафу за порушення зобов'язань згідно зі ст. 571 ЦК, а стягують цю суму завдатку як аванс, вважаючи договір завдатку нікчемним, тобто неукладеним, оскільки його недійсність прямо передбачена законодавством [1].

Найчастіше сплачена як завдаток сума не вважається повноцінним завдатком, а оцінюється судом як аванс, сплачений в рахунок майбутніх зобов'язань, які могли виникнути у разі укладення основного договору [2]. Відсутність співвідношення теорії та практики у визначенні завдатку як способу забезпечення зобов'язання не дає можливості однозначно визначити його правову природу. У зв'язку із викладеним тема на сьогодні є актуальною та потребує подальшого дослідження.

Окремі аспекти застосування способів забезпечення виконання зобов'язань були предметом дослідження науковців Б.М. Гонгало, І.О. Дзери, Є.І. Фурси, С.Я. Фурси, Л.М. Баранової, І.В. Жилінкової та інших.

Мета статті - аналіз положень діючого законодавства України щодо питань застосування завдатку як способу забезпечення зобов'язань та визначення проблем правового регулювання інституту завдатку.

Завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань, які виникли під час переддоговірних стосунків за майбутнім договором. Суть завдатку визначена ст. 570 Цивільного Кодексу (далі ЦК) України, це грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок платежів, належних з нього за договором на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання [1].

Дискусійним питанням в українській цивілістичній науці залишається проблема можливості застосування завдатку для забезпечення попереднього договору. Більшість науковців схиляються до тієї позиції, що у такий спосіб забезпечення виконання зобов'язання цей правочин (попередній договір) опосередковуватися не може. Однак у чинному ЦК України перелік таких забезпечувальних способів не є вичерпним. З цього приводу український законодавець зазначає, що інші види можуть бути встановлені договором або законом. Таким чином, викликає подив наполегливе бажання сторін при укладенні попереднього договору забезпечувати останній завдатком. Але встановлення іншого правового способу захисту сторін договору може абсолютно надійно та обґрунтовано відбуватися й за іншою схемою, скажімо, шляхом забезпечення попереднього договору «грошовим забезпеченням», що, у свою чергу, дасть змогу уникнути процедури визнання недійсним укладеного правочину сторонами внаслідок неможливості застосування у правозастосовній практиці завдатку при укладенні попередніх договорів [3].

О.В. Старцев взагалі ставить під сумнів законність внесення завдатку за попереднім договором, адже основна мета попереднього договору укладення в майбутньому основного договору. Наприклад, у попередніх договорах (угодах) на купівлю-продаж квартири, що укладаються між громадянами, зазвичай вказується строк, протягом якого основний договір купівлі-продажу повинен бути укладений. Проте у тих самих попередніх договорах часто міститься угода про завдаток, за якою покупець нерухомості вносить продавцеві певну грошову суму в рахунок належних з нього платежів за основним договором, якого ще не укладено. Тому, на думку науковця, такі суми не можуть бути визнані завдатком, невиконання попередньої угоди відповідно не тягне за собою застосування санкцій, передбачених ст. 571 ЦК України, а сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, за ч. 2 ст. 570 ЦК України вважається авансом [4].

Як вірно підмітила І. Дзера, з прийняттям нового ЦК України відносини завдатку отримали нове регулювання [5; 11].

Проблема застосування законодавства в цій сфері полягає в тому, що зміст ст. 571 ЦК України має невдалу юридичну конструкцію, яка не дає однозначного розуміння щодо необхідності існування між сторонами основного зобов'язання на момент укладення договору завдатку [6; 41].

Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу (авансом), і способом забезпечення виконання зобов'язань (завдатком як штрафною санкцією).

Правовідносини, які виникають між сторонами у зв'язку із переданням завдатку, мають окремий характер від договору купівлі-продажу нерухомого майна. судовий стягнення завдаток штраф

Завдаток є правовим інструментом, за допомогою якого сторони у зобов'язаннях, які виникають на підставі домовленості сторін і закріплені договором завдатку, спонукають одна одну до належного виконання переддоговірних зобов'язань, незалежно від того, яка це сторона, боржник або кредитор (майбутні Покупець чи Продавець).

У результаті передання завдатку у сторін забезпеченого ним зобов'язання виникають додаткові права та обов'язки, які тісно з ним пов'язані. У разі порушення однією із сторін основного зобов'язання інша сторона додатково отримує право вимоги, визначене у ст. 571 ЦК України [1].

Судова практика на сьогодні йде шляхом визнання завдатком виключно суми, яка була сплачена після укладання договору з обов'язковим дотриманням його форми (відповідно до ст. 657 ЦК України договори купівлі-продажу об'єктів нерухомості мають укладатися в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню). Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана однією зі сторін грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Судові інстанції вказують: «У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися». Отже, на помилкову думку суддів Верховного Суду України, якщо договір купівлі-продажу не укладений, посилання на ст. 571 ЦК України є безпідставними, що є юридичним та правовим абсурдом [7].

Також судова практика пішла всупереч науково-практичному коментарю до ст. 570 ЦК України і нормам Цивільного законодавства, де вказано, що завдаток є видом цивільно-правової відповідальності [8].

Параграф 5 про завдаток відноситься до глави 49 розділу 1 Цивільного кодексу України про забезпечення виконання зобов'язання. Потрібно звернути увагу на те, що вказана глава про забезпечення в Цивільному кодексі йде перед главою 52 розділу 2 про загальні положення про договір. Саме це стосується суті цих відносин, оскільки відповідно до положень ст. 509 ЦК зобов'язання виникають на підставі ст. 11 ЦК, яка передбачає виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), як з договорів, так і з інших юридичних фактів [1].

Поняття «інші юридичні факти» охоплює одну з таких категорій, як правомірні дії суб'єктів приватного права, котрі, однак, не є правочинами, до яких відносяться переддоговірні відносини з приводу прав та обов'язків, ціни та інші умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, який буде укладений в майбутньому між сторонами в договорі завдатку (договорі забезпечення) про внесення завдатку.

Законодавець нормами про забезпечення зобов'язань передбачив оформлення переддоговірних стосунків. Як ще можна зафіксувати переддоговірні зобов'язання за майбутнім договором купівлі-продажу нерухомості, коли до нотаріуса ще неможливо звернутися, тому що у сторін на час виникнення пропозиції та прийняття цієї пропозиції з боку наступних Покупця і Продавця немає належно оформлених документів, таких як новий технічний паспорт, витяг з реєстру реєстрації прав на нерухоме майно, довідки з місця мешкання, рішення органу опіки та піклування та таке інше, деякі з них діють обмежений час, а у Покупця часто виникає потреба у додатковому часі на отримання достатніх коштів для оформлення договору у нотаріуса, навіть для вчинення попереднього договору.

Крім цього, для договору купівлі-продажу нерухомості передбачено обов'язок державної реєстрації. Як можна зареєструвати договір завдатку в реєстрі прав на нерухомість, в аналізі і узагальненні практики Верховний суд не передбачив, також практика упустила факт виникнення зобов'язань не лише з договірних відношень, а і з інших відношень, передбачених ст. 11 ЦК України, про що вказано вище [1].

Кожна сторона, як Покупець, так і Продавець, хоче (має намір) зафіксувати переддоговірні зобов'язання та забезпечити їх виконання іншою стороною, і більше це цікавить саме в переддоговірних відносинах з нерухомості. Вказані договори вимагають більше часу для попередньої підготовки, вартість цих договорів значна для сторін, на цю вартість впливають значна кількість факторів: інфляція, курс валют та таке інше, все це потребує договірного фіксування, для чого законодавець і передбачив просту письмову форму для договорів забезпечення, в нашому випадку для договору завдатку.

Так, ст. 547 ЦК України встановлено форму правочину із забезпечення зобов'язань, а саме те, що договір про забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі і завдаток) вчиняється лише у письмовій формі. Інша форма законом не вимагається [1].

Завдаток є видом цивільно-правової відповідальності, він виконує своє завдання шляхом грошових стягнень з винуватої сторони у разі порушення зобов'язання, зафіксованого договором завдатку, і ні в якому разі це не означає виникнення підстав для примусового укладення договору купівлі-продажу вказаної нерухомості, що спростовує думку окремих суддів про цей договір як попередній.

І. Дзера вважає, що відсутність у ЦК України правила про те, що завдатком, як і іншими способами, може забезпечуватися лише дійсне (існуюче між сторонами) зобов'язання, породжує у цивілістичній науці дискусії з цього приводу, що впливає на практику застосування завдатку. На її думку, завдаток може забезпечувати лише існуюче дійсне зобов'язання. При цьому умова про завдаток може бути як предметом окремого правочину, так і входити до змісту основного правочину, вже укладеного сторонами [9; 12].

Подібної точки зору притримується і судова практика, підтвердженням чого є наступні приклади судових рішень.

До Димитровського міського суду Донецької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБИ_3 про стягнення боргу за договором завдатку. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що 28 лютого 2014 року між нею, ОСОБОЮ_1, та відповідачем по справі, ОСОБОЮ_3, був укладений договір про внесення завдатку. Згідно з умовами цього договору оСОБА_3, яка виступала продавцем, та ОСОБА_1, як покупець, приймали на себе низку зобов'язань, основними з яких з боку Продавця є продати, з боку Покупця придбати об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, за встановленою ціною 140 000 грн., до встановленого Сторонами часу 1 квітня 2014 року. Для підтвердження своїх зобов'язань і забезпечення їх виконання ОСОБА_3 передала, а вона прийняла суму завдатку у розмірі 40 000 грн., для підтвердження цього було складено доповнення № 1 до договору від 28 лютого 2014 року. Обов'язки з боку ОСОБИ_3 згідно з вказаним договором до вказаної дати не були виконані, чим порушені переддоговірні обов'язки, які були прийняті продавцем по договору завдатку від 28 лютого 2014 року. 9 квітня 2014 року ОСОБА_3 повернула їй суму завдатку в розмірі 40 000 грн., відмовившись від виконання взятих на себе зобов'язань, але додаткову сумуу розмірі завдатку на її користь не сплатила. З урахуванням викладеного просить стягнути з ОСОБИ_3 на її користь, відповідно до положень ст. 571 ЦК України, суму цивільно-правової відповідальності відповідно до договору завдатку від 28 лютого 2014 року у розмірі завдатку 40 000 грн., та судові витрати на загальну суму 2345,00 грн.

Димитровський міський суд Донецької області судовим рішенням від 22 липня 2014 року по справі № 22-ц/778/4175/14 р. вирішив задовольнити позовні вимоги ОСОБИ_1 до ОСОБИ_3 про стягнення боргу за договором завдатку [10].

У Рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 5 листопада 2014 року по справі № 2/226/540/2014 суд прийшов до наступного висновку:

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22 липня 2014 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБИ_5 до ОСОБИ_3 про стягнення боргу за договором завдатку відмовити.

Колегія суддів вбачає, що судом належним чином встановлені фактичні обставини справи, проте рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що за ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд указав, що продавець, ОСОБА_3, свої обов'язки не виконав, чим порушив договір завдатку від 28.02.2014р., що у силу ст. ст. 570, 571 ЦК України тягне стягнення на користь позивача подвійної суми завдатку.

З такими висновками погодитися не можна. Частиною 1 ст. 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Таким чином, внесення завдатку як спосіб забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови. Однак договір купівлі-продажу між сторонами укладений не був, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати передані кошти завдатком.

Законодавець установив, що в такому випадку ці кошти є авансом (ч. 2 ст. 570 ЦК України). Оскільки, виходячи із встановлених обставин, правова природа отриманих відповідачем коштів визначена законом, то те, що сторонами вони зазначені як завдаток, правового значення не має і не може тягти за собою наслідків, передбачених ст. 571 ЦК України. З урахуванням тієї обставини, що отримані 40 000 грн. ОСОБА_3 повернула ОСОБІ_5, немає підстав для стягнення цієї суми з відповідача [11].

Висновки

Наразі можна зробити наступні висновки. Так, ст. 547 ЦК України встановлено форму правочину із забезпечення зобов'язань, а саме що договір про забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі і завдаток) вчиняється лише у письмовій формі. Інша форма законом не вимагається. Завдаток є видом цивільно-правової відповідальності, і він виконує свою мету шляхом звернення грошових стягнень з винуватої сторони у разі порушення зобов'язання, зафіксованого договором завдатку, і ні в якому разі це не означає виникнення підстав для примусового укладення договору купівлі-продажу вказаної нерухомості, що спростовує думку окремих суддів про цей договір як попередній. Законодавче регулювання та застосування завдатку не відповідає потребам практики, яка потребує забезпечувального механізму, який би діяв і у випадку укладення попереднього договору, що свідчить про необхідність удосконалення чинного законодавства в цій частині. Судова практика щодо питання форми укладання та правових наслідків договору завдатку суперечить нормам чинного законодавства, які наведені у цивільному кодексі України. Вищезазначені рішення суду слугують ще одним аргументом на користь актуальності зазначеної проблематики і необхідності її подальшого дослідження.

Література

1. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 року № 435-^ / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

2. Ухвала колегії суддів Верховного Суду України від 8 вересня 2010 р. // Рішення Верховного Суду України. 2011. № 1 (22). С. 6-8.

3. Петрицин Н.Т. Питання про співвідношення особливостей цивільної відповідальності за порушення попереднього договору та завдатку/ Н.Т. Петрицин // Часопис Київського права. 2012/1. С. 222-224.

4. Підприємницькеправо: Навч. посіб./ Заред. О.В. Старцева. К. : Істина, 2006. С. 101-103.

5. Дзера І. Особливості завдатку та забезпечуваних ним зобов'язань / I. Дзера / / Юридична газета. 2006. № 19(79). 12 жовтня С. 11-13.

6. Серебрякова Ю.О. Завдаток як вид забезпечення виконання зобов'язанння/ Ю.О. Серебрякова // Юридичний вісник. 2(15). 2010. С. 40-43.

7. Постанова судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 // Реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/.

8. Дзера І. Особливості завдатку та забезпечуваних ним зобов'язань / I. Дзера / / Юридична газета. 2006. № 19(79). 12 жовтня С. 11-13.

9. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. 3-тє вид. перероб.та доп. К. : Алерта; КНТ; ЦУЛ,2010. 752 с.

10. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 22.07.2014 року по справі № 2/226/540/2014// Реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 05.11.2014 року по справі № 2/226/540/2014// Реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Размещено на Allbest.ru