Аналіз деяких законодавчих положень щодо недопущення дискримінації у сфері здійснення економічних прав і свобод

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз деяких законодавчих положень щодо недопущення дискримінації у сфері здійснення економічних прав і свобод

Соловйов Олексій Володимирович

кандидат юридичних наук, адвокат,

МЮФ Гід Луарет Нуель

У статті зроблено спробу охарактеризувати деякі законодавчі норми антидискримінаційного правового регулювання України у сфері здійснення економічних прав і свобод людини. Зокрема, розкриті ключові характерні ознаки відповідних норм у сфері державних закупівель, економічної конкуренції, зв'язку, зовнішньоекономічної діяльності, інвестицій тощо.

Ключові слова: антидискримінаційне правове регулювання, дискримінація як правове явище, економічні права і свободи людини, заборона дискримінації, принцип недискримінації.

В статье предпринята попытка охарактеризовать некоторые законодательные нормы в сфере осуществления экономических прав и свобод человека в Украине. В частности, раскрываются ключевые характерные признаки соответствующих норм в сфере внешнеэкономической детальности, государственных закупок, экономической конкуренции, инвестиций, связи и пр.

Ключевые слова: антидискриминационное правовое регулирование, дискриминация как правовое явление, экономические права и свободы человека, запрет дискриминации, принцип недискриминации.

In this article the author contributes to the problem of anti-discrimination laws of Ukraine. More specifically, the author contributes to analysis of various statutory law provisions regulating nondiscrimination in economic rights in competition, foreign trade, investments, public procurements, telecommunication etc. антидискримінаційний правовий право свобода

Key words: anti-discrimination laws, discrimination in law, economic rights and freedoms, nondiscrimination principle, prohibition of discrimination.

Постановка проблеми. За останній час Верховна Рада України прийняла низку законів України, які так або інакше стосуються питань, пов'язаних з явищем дискримінації у сфері здійснення економічних прав і свобод людини.

Як приклад, у липні ц.р. було прийнято Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» [1]. Цей закон відповідно до його статей 2 та 4 встановлює правові засади державної допомоги, що визначена як «підтримка суб'єктів господарювання за рахунок ресурсів держави, що спотворює економічну конкуренцію, створюючи переваги для виробництва окремих видів товарів чи здійснення окремих видів господарської діяльності». З іншого боку, Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» [2] із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 травня 2014 року № 1263-VII [3] проголошує принцип недискримінації, що застосовується до будь- яких осіб, у тому числі юридичних, та у будь- яких сферах суспільних відносин (статті 2 та 4).

У зв'язку із наведеним значно актуалізується потреба загальнотеоретичного опрацювання змісту, ролі та меж антидискримінаційного правового регулювання (надалі - «АПР») у сфері здійснення економічних прав і свобод людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід відзначити, що від початку 2000-х років окремим аспектам проблеми АПР України приділяли увагу вітчизняні фахівці загальної теорії права (О. Дашковська [4], І. Панкевич [5], С. Погребняк [6], П. Рабінович, О. Руднєва [7]), філософії права (С. Боднар [8]), а також конституційного права (А. Стрекалов [9]), цивільного права (Д. Горбась [10], Є. Мічурін [11], О. Розгон [12], М. Стефанчук [13], Ю. Цюкало [14]), господарського права (М. Козачук [15]), земельного права (І. Мироненко [16]), трудового права (С. Попов [17], І. Сахарук [18], І. Твердовський [19]) тощо. Нещодавно вийшла друком колективна монографія за загальною редакцією професора Н. М. Оніщенко, присвячена дослідженню принципу рівності у праві [20]. Втім, попри неабияку свою актуальність проблеми АПР України в цілому та у сфері здійснення економічних і соціальних прав та свобод людини, зокрема, ще не була предметом спеціальних монографічних досліджень.

Невирішені раніше проблеми. В цілому вимальовуються принаймні три основні питання, що вимагають загальнотеоретичного наукового опрацювання в контексті названої проблеми:

- Якими є основні характерні ознаки норм АПР у сфері здійснення економічних прав і свобод?

- Яким є співвідношення норм АПР у сфері здійснення економічних прав і свобод людини та більш загальних норм АПР, зокрема, положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»?

- Чи можна розглядати згаданий Закон України «Про державну допомогу суб'єктам господарювання» як елемент системи АПР, як, скажімо, приклад встановлення особливих вимог недискримінаційного характеру?

Зрештою, у контексті розвитку АПР в Україні існує потреба вирішення й більш загальних питань, як-от:

- Чи є підстави говорити про певну специфіку заборони дискримінації у сфері здійснення економічних прав і свобод людини порівняно із дотичними сферами суспільних відносин, насамперед сферою здійснення соціальних прав?

- Чи є науково обґрунтованим та практично доцільним розмежування норм АПР у названих сферах суспільних відносин, враховуючи, скажімо, об'єктивні відмінності у змісті та спрямуванні відповідних правообмежувальних заходів у кожній із цих сфер? А, можливо, режим АПР в економічній та соціальній сферах має ґрунтуватися на певних єдиних концептуальних засадах з огляду, наприклад, на пов'язаність відповідного АПР в обох сферах із майновими інтересами одних і тих самих суб'єктів господарювання?

Наведені питання лише частково окреслюють проблему АПР у сфері здійснення прав і свобод в Україні.

Мета статті. Мета цією статті полягає у тому, щоб попередньо охарактеризувати деякі норми АПР у сфері здійснення саме економічних прав і свобод людини в Україні.

Виклад основного матеріалу. У вітчизняному законодавстві, що регулює здійснення економічних прав і свобод людини, правові норми, присвячені АПР, з'являються вже у перші пострадянські роки. На початковому етапі елементи АПР були характерні насамперед для законів про зовнішньоекономічну діяльність [21, ст. 3] та інвестиції [22, ст. 19], тобто законодавства, присвяченого в цілому економічним відносинам з іноземним елементом. Однак пізніше норми АПР за своїм предметом виходять за межі лише однієї галузі міжнародного економічного права. Так, норми щодо заборони дискримінації та норми, що проголошують принцип недискримінації, з'являються у законодавстві про захист економічної конкуренції [23, ст. 6], захист прав споживачів [24, ст. 11], оподаткування [25, ст. 11].

Зовнішньоекономічна діяльність. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» 1991 року (надалі - «Закон про ЗЕД») є, очевидно, першим у пострадянський період нормативно-правовим актом України, що містив норми АПР у сфері здійснення саме економічних прав і свобод.

Стаття 2 Закону про ЗЕД, що є чинною і досі, проголошує принцип юридичної рівності і недискримінації у складі таких положень:

- рівність перед законом усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі державної, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- заборона будь-яких, крім передбачених самим законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- неприпустимість обмежувальної діяльності з боку будь-яких суб'єктів держави, крім випадків, передбачених самим законом.

Як можна побачити, Закон про ЗЕД розглядає принцип юридичної рівності і недискримінації як комплексний, що поєднує у собі:

- рівність перед законом як принцип, що характеризує відповідні публічно-правові відносини між суб'єктами ЗЕД і державою;

- обмежувальну діяльність суб'єктів держави, тобто дії дискримінаційного характеру щодо суб'єктів ЗЕД у відповідних публічно- правових відносинах;

- обмеження прав і дискримінацію як результат обмежувальних дій держави і як відповідний небажаний для суб'єкта ЗЕД режим реалізації його прав у відносинах з іншими суб'єктами ЗЕД;

- орієнтований, невичерпний перелік ознак, за якими відбувається дискримінація у сфері ЗЕД;

- сукупність випадків, коли відповідна обмежувальна діяльність та спричинювані нею наслідки хоч і є дискримінаційними за своєї природою, але визнаються законними.

Із наведеного вимальовується така характеристика АПР у сфері ЗЕД.

По-перше, прослідковується взаємозв'язок між поняттями обмеження права та дискримінації, але при цьому характерною є й відсутність чіткого розмежування між цими двома поняттями: будь-які дії держави можуть призводити як до обмеження прав, так і до дискримінації, але водночас вони можуть бути законними у певних випадках.

По-друге, норми АПР у сфері ЗЕД охоплюють як публічно-правові, так і приватні відносини: у першому випадку забороняються дії суб'єктів держави, що самі по собі мають обмежувальний (дискримінаційний) характер, а у другому - відповідні дії, що можуть спричинити обмеження прав (дискримінацію) суб'єкта ЗЕД у його відносинах із іншими суб'єктами ЗЕД. Власне, в останньому випадку дискримінація й розглядається як кінцевий результат відповідних обмежувальних дій держави.

По-третє, як ознаки дискримінації Закон про ЗЕД виокремлює насамперед формально- юридичні (форма власності і місце розташування), проте перелік відповідних ознак не є повним (вичерпним) та може доповнюватися іншими ознаками (наприклад, розмір капіталу).

По-четверте, розмежування понять юридичної рівності і недискримінації: суб'єкти ЗЕД є рівними перед законом, що, однак, не виключає можливості їх дискримінації в їхніх економічних правах і свободах у передбаченому законом випадку.

Характерним є також зв'язок принципу недискримінації із принципом розподілу влади. Зокрема, як випливає зі статті 2 Закону про ЗЕД, будь-яке обмеження прав у сфері ЗЕД не може розглядатися як порушення принципу недискримінації, якщо таке обмеження встановлене нормою закону. Відтак принцип недискримінації тут зводиться у своїй суті до заборони тієї обмежувальної діяльності, яка регулюється будь-яким іншим нормативно- правовим актом, крім Закону про ЗЕД, тобто, сказати б, «в обхід» волі Верховної Ради України.

Правове регулювання інвестицій.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (надалі - «Закон про інвестиції») інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації.

Наведена норма значно відрізняються від проаналізованих вище положень Закону про ЗЕД.

По-перше, АПР у розглядуваній сфері сфокусоване на визначенні змісту та меж поняття рівноправного режиму. Очевидно, що це поняття розглядається як вужче щодо поняття дискримінації. Згідно із зазначеною нормою рівноправний режим виключає застосування лише тих заходів дискримінаційного характеру, які здатні спричинити відповідні конкретно визначені негативні наслідки для інвестора. Іншими словами, неможливо говорити про заборону дискримінації прав інвесторів у тих випадках, коли, скажімо, відповідні заходи хоч і є очевидним обмеженням прав, але безпосередньо не перешкоджають управлінню, використанню, чи ліквідації інвестицій.

По-друге, формулювання Закону про інвестиції в принципі не дає чіткої відповіді на питання про співвідношення понять дискримінації та обмеження прав інвесторів.

Зокрема, лишається не зрозумілим такий намір законодавця: чи розглядати явище дискримінації як тотожне обмеженню прав, що може бути правомірним, чи все ж таки ставитися до дискримінації як до явища протиправного у принципі, але забороненого законом лише при наявності певних найбільш негативних наслідків для інвестора.

По-третє, визначення рівноправного режиму не передбачає жодних легальних винятків, зокрема пов'язаних із розподілом влади чи інтересами суспільства.

Таким чином, метою АПР у сфері інвестицій є саме нормативне визначення змісту і меж рівноправного режиму. Іншими словами, Закон про інвестиції не забороняє, а обмежує дискримінацію за певних умов. Похідним від цього є можливість певної «легальної» дискримінації груп інвесторів у їхніх правах у тому разі, коли ці права не пов'язані із власне управлінням, використанням або ліквідацією інвестицій.

Захист економічної конкуренції. У Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який діяв у період з 1992 по 2001 роки, існувала окрема стаття 6, присвячена забороні дискримінації суб'єктів господарювання органами державної влади. Пізніше це нормативне положення знайшло відтворення, без суттєвих змін, у чинній статті 31 Господарського кодексу України [26].

Згідно з цієї статтею дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади вважалися, серед іншого, заборона на створення нових підприємств, встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності або виробництво певних видів товарів, прийняття рішень про централізований розподіл товарів, надання окремим суб'єктам господарювання податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, за умови, що відповідні заходи призводять до обмеження конкуренції; дискримінація у наведених формах не допускається. Водночас, законом можуть бути встановлені винятки з положень щодо заборони дискримінації з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Зі змісту наведеного вимальовується така характеристика режиму АПР у сфері економічної конкуренції:

По-перше, норми АПР містять пряму заборону дискримінації суб'єктів господарювання. У той час, як розглянуті вище норми Закону про ЗЕД та Закону про інвестиції, прямо не забороняючи дискримінацію, визначають натомість зміст та межі принципу недискримінації та рівноправного режиму відповідно.

По-друге, поняття забороненої дискримінації визначено у позитивний спосіб - шляхом закріплення вичерпного (повного) переліку заходів, що обмежують права суб'єктів господарювання та підпадають під заборону згідно з волею законодавця. Тож інші ймовірні обмежувальні заходи з боку держави за таким підходом не можуть бути кваліфіковані як дискримінація та не можуть підпадати під відповідну заборону.

По-третє, із наведеного випливає й така важлива особливість АПР у розглядуваній сфері, як чітке розмежування понять «обмеження прав» та «дискримінація». Останнє є вужчим, аніж перше, та відповідно охоплює лише окремі, найбільш негативні з погляду законодавця приклади обмеження державою економічних прав і свобод людини. Іншими словами, дискримінаційні заходи розглядаються як окремий, заборонений виняток з невизначеної кількості інших заходів, якими держава може обмежувати права суб'єктів господарювання.

По-четверте, кваліфікація відповідних заходів як заборонених залежить й від такої їх ознаки, як здатність призвести до обмеження конкуренції. Така характерна ознака АПР у сфері економічної конкуренції споріднює його із нормами АПР у сфері інвестицій, де, нагадаємо, застосування заборони залежить від здатності відповідних заходів перешкодити управлінню, використанню або ліквідації інвестицій інвестором.

По-п'яте, як, сказати б, «виняток з винятку», припускається дискримінаційне обмеження прав у тому разі, коли це потрібно з огляду на певні загальносуспільні інтереси (безпека, оборона тощо).

Правове регулювання приватних економічних відносин. Окрему групу у системі норм АПР становлять норми, що забороняють або обмежують дискримінацію одних осіб приватного права (наприклад, споживачів) іншими (наприклад, суб'єктами господарювання). Тут ідеться про АПР у сфері приватних економічних відносин, заснованих на принципі юридичної рівності їх суб'єктів. До розглядуваної групи норм АПР можна віднести, серед інших:

- Абзац п'ятий частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким закріплюється заборона на встановлення у договорах про надання споживчих кредитів правил зміни відсоткової ставки, що мають дискримінаційний характер стосовно споживача;

- Частину третю статті 66 Повітряного кодексу України [27], згідно з якою експлуатант аеродрому не має права вживати дискримінаційних заходів та обмежувати права користувачів аеропорту, суб'єктів з наземного обслуговування;

- Статтю 11 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [28] в редакції Закону України № 689-VI від 18 грудня 2008 року [29] та схожу за змістом статтю 34 Господарського кодексу України, де як порушення розглядається схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника), під яким своєю чергою розуміється спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через іншу особу, до застосування постачальником до покупця (замовника) невигідних умов у господарській діяльності порівняно з цим чи іншими конкурентами покупця (замовника).

Спільною ознакою перелічених норм АПР є те, що явище дискримінації розглядається в них як виразно негативне, а відповідна заборона - виключною, без жодних винятків.

Інші галузі права (державні закупівлі, зв'язок тощо). У деяких інших галузях вітчизняного законодавства в економічній сфері дискримінація також розглядається як негативне явище, неприпустиме за будь-яких умов. При цьому нормативне визначення того, а що ж саме потрібно розуміти під дискримінацією та якими є її кваліфікуючі ознаки, а що саме не вважається дискримінацією, - відсутнє. Тож єдино можливою для суб'єктів правозастосування залишається інтерпретація поняття дискримінації як будь-яких заходів з обмеження прав, окрім тих, які прямо передбачені законом.

Характерним у цьому плані є Закон України «Про здійснення державних закупівель» (надалі - «Закон про державні закупівлі») [30]. Так, його стаття 3 проголошує недискримінацію учасників на рівні одного з принципів здійснення закупівель. Стаття 5 конкретизує принцип недискримінації у складі таких трьох елементів: рівність умов для вітчизняних та іноземних учасників; вільний доступ до інформації про закупівлю; заборона на встановлення дискримінаційних вимог до учасників. Аналогічні норми містила й попередня редакція Закону про державні закупівлі 2010 року [31]. Однак у цьому законі поруч із принципом недискримінації певний час існувала й така норма, що надавала замовнику можливість вимагати від учасників закупівель наявності у них виробничих потужностей на території України [32]. Іншими словами, ця норма а пріорі обмежувала право і можливість іноземних підприємств пропонувати свої товари та послуги державним замовникам, однак, маючи законний характер, не могла вважатися дискримінаційною по-відношенню до відповідних суб'єктів.

Інший приклад знаходимо у законодавстві, що регулює відносини в галузі зв'язку. Так, відповідно до статей 43 та 47 Закону України «Про телекомунікації» [33] одним з основних принципів ліцензування у сфері телекомунікацій є створення відкритих, недискримінаційних і прозорих умов доступу до ринку телекомунікацій та діяльності на ньому; конкурс на одержання ліцензій має відбуватися на відкритих, недискримінаційних та прозорих засадах і передбачати однакові конкурсні умови та вимоги для всіх учасників конкурсу. Водночас згідно з частиною другою статті 6 цього ж закону, надання телекомунікаційних послуг на території України є винятковим правом юридичних осіб з місцезнаходженням на території України та реєстрацією відповідно до законодавства України. Таке положення наперед виключає можливість отримання ліцензії іноземними суб'єктами господарювання, в тому числі й тими, що діють в Україні через зареєстровані постійні представництва. Однак розглядувана норма не може суперечити вказаній забороні дискримінації апріорі, оскільки вже включена у систематику закону про телекомунікації і з цієї точки зору є законним правообмеженням.

Висновки

Викладене дає змогу дійти таких висновків:

1. Становлення норм АПР у сфері здійснення економічних прав і свобод людини в Україні розпочалося з їх запровадження у відносинах з «іноземним елементом» або в галузі міжнародного економічного права. На сьогодні АПР охопило увесь спектр відносин у сфері економіки, за участю як приватних господарюючих суб'єктів, так й їхніх споживачів, а також державних органів і підприємств.

2. Ознаки дискримінації у сфері здійснення економічних прав і свобод людини можуть бути як формально-юридичними (наприклад, форма власності або місце реєстрації), так й економічними (розмір капіталу).

3. АПР у сфері здійснення економічних прав і свобод людини стосується як приватних економічних відносин, так і публічних, заснованих на нерівності їх суб'єктів. При цьому дише у контексті приватних економічних відносин явище дискримінації розглядається як виразно негативне, а заборона дискримінації - повною, абсолютною, без жодних винятків.

4. Поняття дискримінації є пов'язаним із поняттями обмеження права та юридичної рівності.

a. Співвідношення між поняттями дискримінації та обмеження прав не має єдиного вирішення: одні норми АПР виходять із тотожності цих понять, другі розуміють під дискримінацією окремі випадки обмеження прав, що призводять до певних найбільш негативних наслідків для особи, треті вважають дискримінацією будь-які випадки обмеження прав, за винятком тих, можливість яких передбачена законом.

5. Поняття дискримінації та юридичної рівності (як рівності усіх перед законом) розмежовуються: юридична рівність не виключає можливості дискримінації суб'єктів господарювання у передбачених законом випадках.

Норми АПР у сфері здійснення економічних прав і свобод людини у розглядуваній сфері не обов'язково зводяться до заборони чи обмеження дискримінації або закріплення принципу недискримінації. Так, у сфері інвестицій АПР має на меті визначення змісту та меж рівноправного режиму, що виключає дискримінацію у певних окремих випадках.

Список використаних джерел

1. Про державну допомогу суб'єктам господарювання: закон України від 1 липня 2014 року № 1555--УП // Відомості Верховної Ради України. 2014. № 34. Ст. 1173.

2. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: закон України від 6 вересня 2012 року № 5207-УІ // Відомості Верховної Ради України. 2013. № 32. Ст. 412.

3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації: закон України від 13 травня 2014 року № 1263-УП // Відомості Верховної Ради України. 2014. № 27. Ст. 915.

4. Дашковська О. Р. Правове становище жінки в аспекті тендерної рівності: загальнотеоретичний аналіз: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / О. Р. Дашковська ; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. Х., 2008. 35 с.

5. Панкевич І. М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти) / П. М. Рабінович, І. М. Панкевич ; Ін-т держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України. Львів: «Світ», 2001. 108 с.

6. Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): монографія / С. П. Погребняк ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Х.: Право, 2008. 240 с.

7. Руднєва О. М. Гендерна рівність у праві України: автореф. дис.... канд. юрид. наук:12.0.01 / О. М. Руднєва ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Х., 2002. 18 с.

8. Боднар С. Б. Рівність як категорія філософії права: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12 / С. Б. Боднар ; Львів. держ. ун-т внутрішніх справ. Л., 2010. 20 с.

9. Стрекалов А. Є. Обмеження основних прав та свобод людини і громадянина як інститут конституційного права України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.02 / А. Є. Стрекалов ; Харк. нац. ун-т внутр. справ. Х., 2010. 205 арк.

10. Горбась Д. В. Здійснення суб'єктивних цивільних прав фізичних осіб: поняття, способи, межі: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Д. В. Горбась ; НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. К., 2009. 20 с.

11. Мічурін Є. О. Обмеження майнових прав фізичних осіб (теоретико-правовий аспект): монографія / Є. О. Мічурін ; НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. Х.: Юрсвіт, 2008. 482 с.

12. Розгон О. В. Межі та обмеження права власності: монографія / О. В. Розгон. Х., 2006.187 с.

13. Стефанчук М. О. Межі здійснення суб'єктивних цивільних прав: монографія / М. О. Стефанчук. К.: КНТ, 2008. 184 с.

14. Цюкало Ю. В. Принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю. В. Цюкало ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2013. 22 с.

15. Козачук М. О. Свобода підприємницької діяльності та її обмеження в законодавстві України: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.04 / М. О. Козачук ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2011. 16 с.

16. Мироненко І. В. Зміст та межі здійснення права приватної власності на землю в Україні: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.06 / І.В. Мироненко ; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 2008. 19 с.

17. Попов С. В. Форми реалізації права на працю: проблеми теорії та практики: монографія / С. В. Попов. Х.: ФІНН, 2009. 336 с.

18. Сахарук І. С. Недопущення дискримінації у сфері праці як принцип трудового права: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.05 / І. С. Сахарук ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2012. 230 арк.

19. Твердовський І. М. Заборона дискримінації у сфері праці: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.05 / І. М. Твердовський ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Луганськ, 2011. 20 с.

20. Принцип рівності у праві: теорія і практика: монографія / за заг. ред. Н.М. Оніщенко. К.: Юридична думка, 2014. 380 с.

21. Про зовнішньоекономічну діяльність: закон України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 29. Ст. 377.

22. Про інвестиційну діяльність: закон України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 47. Ст. 646.

23. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: закон України від 18 лютого 1992 року № 2132-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 21. Ст. 296.

24. Про захист прав споживачів: закон України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 30. Ст. 379.

25. Про систему оподаткування: закон України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 39. Ст. 510.

26. Господарський кодекс України: офіц. текст: за станом на 20 січ. 2007 р. Харків: Одіссей, 2007. 240 с.

27. Повітряний кодекс України: офіц. текст: за станом на 16 верес. 2011 р.: К.: Паливода А. В. [вид.], 2011. 108 с.

28. Про захист від недобросовісної конкуренції: закон України від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 36. Ст. 164.

29. Про внесення змін до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»: закон України від 18 грудня 2008 року № 689-УГ // Відомості Верховної Ради України. 2009. № 15. Ст. 204.

30. Про здійснення державних закупівель: закон України від 10 квітня 2014 року № 1197-VII // Відомості Верховної Ради. 2014. № 24. Ст. 883.

31. Про здійснення державних закупівель: закон України від 1 червня 2010 року № 2289-VI // Відомості Верховної Ради України. 2010. № 33. Ст. 471.

32. Про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про здійснення державних закупівель»: закон України від 4 квітня 2013 року № 182-УП // Відомості Верховної Ради України. 2014. № 10. Ст. 113.

Размещено на Allbest.ru