Міжнародно-правове регулювання захисту жінок на універсальному рівні

професор, професор кафедри конституційного

У статті проаналізовано положення універсальних міжнародно-правових актів у галузі захисту прав жінок; приділено увагу створеним на їхній підставі конвенційним контрольним органам, визначено їхню роль у захисті прав жінок; акцентовано увагу на діяльності спеціально уповноважених посадових осіб; окреслено шляхи подальшого удосконалення співпраці світової спільноти у цій сфері правовідносин.

Ключові слова: жінки, інституційні механізми, механізми захисту, міжнародні стандарти, права людини, правове становище жінок.

В статье проанализировано положение универсальных международно-правовых актов в области защиты прав женщин; уделено внимание созданным на их основе конвенционным контрольным органам, определена их роль в защите прав женщин; акцентировано внимание на деятельности специально уполномоченных должностных лиц; очерчены пути дальнейшего усовершенствования сотрудничества мирового сообщества в этой сфере правоотношений. право жінка міжнародний захист

Ключевые слова: правовое положение женщин, институциональные механизмы, международные стандарты, механизмы защиты, права человека.

In this article it was analyzed the universal international legal acts in the sphere of women rights protection; the attention was paid to the convectional controlling body that was based on these acts, defined its role in women rights protection; it was focused on the practice of specially authorized officers; outlined the directions offurther improvement of cooperation of the world community in this sphere of legal relationship.

Key words: women, institutional mechanisms, protection mechanisms, international standards, human rights, legal women status.

Постановка проблеми. Вони - наші матері, сестри, дружини і дочки. Вони - наші колеги і співвітчизниці. Вони складають більшу половину людства. Вони - це ми. І тим паче, їм кожен день доводиться боротися проти насильства, безграмотності й нерівності, від яких вони страждають, виходячи з однієї причини: вони - жінки. За даними ООН, кожна третя жінка на протязі свого життя ризикує піддатися побиттю, спонуканню до сексу та іншим формам насильства, частіше всього з боку близьких їй людей. Крім того, жінки стикаються з великими труднощами в отриманні вільного доступу до освіти і робочих місць. Лише 77% дівчат у світі мають можливість отримати початкову освіту. Із 785 мільйонів безграмотних дорослих планети дві третини складають жінки [1]. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що міжнародна спільнота в особі

ООН не стоїть осторонь питань, пов'язаних із забезпеченням і захистом прав жінок. З моменту заснування та набрання чинності Статуту ООН 1945 року, фундаментальним принципом якого проголошено «принцип рівності чоловіка і жінки», організація плідно працює над розробкою норм щодо прав жінок в усіх сферах правовідносин. Слід зазначити, що цей процес є тривалим: його сутність полягає не лише в розробці, оновленні правового підґрунтя, але й створенні міжнародним співтовариством додаткових контрольних органів, розширенні кола їхніх повноважень та удосконаленні напрямів роботи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначене вище свідчить про актуальність обраної теми, її значимість для міжнародного права та захисту прав людини. Слід зазначити, що в науці міжнародного права питанням прав людини, зокрема жінок, присвячено значну кількість наукових праць, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, а саме: М. Буроменського, Т.Клименкової, В. Карташкіна, О. Лукашевої, І.Лукашука, Р. Махмудова, С.Сергеєвої, Г. Тункіна, К. Чижмар, О. Шакуро та ін.

Невирішені раніше проблеми. Означена тематика потребує подальшого дослідження з урахуванням нових реалій, які пов'язанні з викликами сьогодення, зокрема: права жінок під час надзвичайного стану, непропорційний вплив збройних конфліктів на жінок і дівчат, дотримання гендерного принципу у діяльності міжнародних міждержавних організацій, поява нових форм злочинності за участю жінок і дівчат тощо.

Мета статті полягає в аналізі правового підґрунтя, сучасного стану функціонування та визначення ролі міжнародних органів контролю у захисті прав жінок, діяльності уповноважених посадових осіб; вироблення рекомендацій, направлених на удосконалення положень правових актів та роботи існуючих інституцій.

Виклад основного матеріалу. Розпочинаючи наше дослідження, зазначимо, що з моменту заснування ООН плідно попрацювала над розробкою норм щодо захисту прав жінок. Як зазначено вище, Статут ООН став першим юридичним документом, у якому конкретно сформульовані положення про рівність чоловіка і жінки. Цей принцип отримав подальший розвиток у Загальній декларації прав людини 1948 року, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права 1966 року тощо. Подальша діяльність організації у цьому напрямку пов'язана як з прийняттям правових актів у різних сферах правовідносин за участю жінок, так і зі створенням спеціальних інституцій щодо захисту прав жінок.

Правове підґрунтя держав у галузі захисту жінок складають договори, які стосуються різних сфер, зокрема таких як: політичні права, протидія насильству, протидія дискримінації, забезпечення прав жінок під час збройних конфліктів, забезпечення прав жінок- ув'язнених, права жінок у сфері трудових правовідносин тощо. Так, 1952 рік ознаменовано прийняттям Генеральною Асамблеєю Конвенції про політичні права жінок, відповідно до якої держави-учасниці зобов'язалися дотримуватися принципу рівності чоловіка і жінки [2]. На розвиток подальшого закріплення цього принципу в галузі сімейного права було прийнято Конвенцію про громадянство заміжньої жінки (Л/КЕ81040 (XI) від 29 січня 1957 року) і Конвенцію про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбів (Л/ЯЕ8 1763 А (XVII) від 7 листопада 1962 року).

На розвиток політичних прав жінок у 2000 році на спеціальній сесії ГА ООН було прийнято Політичну декларацію «Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир у XXI сторіччі», відповідно до якої держави- учасниці зобов'язалися забезпечити формування в державах суспільства, в якому жінки та чоловіки будуть діяти спільно в ім'я побудови миру, де кожна людина могла б жити в умовах рівності, розвитку і миру у ХХІ сторіччі (п.10) (л/ЯЕБ 8-23/2 від 10 червня 2000 року) [3].

У 1979 році Генеральна Асамблея прийняла Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, яка охоплює низку заходів, що повинні запровадити держави для ліквідації дискримінації стосовно жінок у багатьох сферах, включаючи політичне і державне життя, громадянство, освіту, працю, охорону здоров'я, шлюб та сімейне життя. Конвенцією визначено права жінок у контексті міжнародного гуманітарного права і відображено перехід від визнання прав жінок у правовому порядку до їхньої практичної реалізації [4]. Для здійснення контролю за реалізацією положень Конвенції було створено Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, до складу якого входять 23 експерти. Він є одним із шести існуючих у межах ООН органів контролю за дотриманням договорів у сфері прав людини. Держави-учасниці зобов'язані подавати Генеральному секретареві ООН для розгляду Комітетом доповідь про законодавчі, судові, адміністративні або інші заходи, вжиті ними на виконання положень Конвенції, та про прогрес, досягнутий у цьому напрямку. Комітет щорічно через ЕКОСОР подає доповідь Генеральній Асамблеї ООН про свою діяльність та може вносити пропозиції і рекомендації загального характеру, що ґрунтуються на вивченні доповідей та інформації, одержаних від держав-учасниць. Такі пропозиції та рекомендації загального характеру включаються у доповідь Комітету разом із зауваженнями держав-учасниць, якщо такі є. Генеральний секретар надсилає Раді з прав людини доповіді Комітету щодо становища жінок. Під час розгляду питань мають право бути представленими спеціалізовані установи, якщо мова йтиме про виконання положень Конвенції, які відносяться до їхньої компетенції. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам подавати доповіді про виконання Конвенції в галузях, що охоплюють сферу їхньої діяльності.

10 грудня 1999 року, в День прав людини, був відкритий для підписання Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, який надає можливість жінкам-жертвам статевої дискримінації подавати скарги до міжнародного договірного органу - Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (Л/ЯЕ8 54/4 від 6 жовтня 1999 року) [5].

Питанням ліквідації дискримінації щодо жінок за ознакою статті приділено увагу й у Віденській декларації і Програмі дій 1993 року, в якій закріплено, що «повна і рівноправна участь жінок в усіх напрямках життєдіяльності як на національному, регіональному і міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм за ознакою статі, є першочерговими цілями міжнародної спільноти. Насильство за ознакою статі і всі форми сексуального домагання й експлуатації, включаючи ті з них, які витікають з культурних пережитків і незаконної міжнародної торгівлі жінками, несумісні з гідністю і цінністю людської особистості і повинні бути викоренені» (ст.18) [6]. Цей документ містить положення, яке покладає зобов'язання на ООН сприяти дотриманню всіх договорів з прав людини, що стосуються жінок.

Особливе місце серед такої категорії договорів повинно бути відведено Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами ( Л/ЯЕ8 317 (IV) від 2 грудня 1949 року), яка приділяє увагу вирішенню такого важливого питання як викорінення проституції і супроводжуючу її торгівлю людьми, що переслідує ціль проституції. Відповідно до Конвенції держави зобов'язуються прийняти заходи законодавчого, адміністративного, кримінального, інформаційного характеру з метою попередження і припинення таких дій, а також надання допомоги жертвам цих протиправних діянь [7].

У прийнятій ГА ООН Декларації про викорінення насилля стосовно жінок (ЛЖЕ848/104 від 20 грудня 1993 року), з метою захисту жінок від насильства, державам рекомендується розглянути можливість розробки національних планів дій для забезпечення захисту жінок від будь-яких форм насильства або включити з цією метою відповідні положення в існуючі плани, приймаючи до уваги, у випадку необхідності, те сприяння, яке можуть надати неурядові організації, особливо організації, які вирішують проблеми насилля стосовно жінок [8].

Враховуючи ту обставину, що насильство щодо жінок має багатосторонній характер, і що для боротьби з різними формами насилля і для усунення різних умов, в яких воно скоюється, необхідні різні стратегії, у 1997 році ГА ООН прийняла Типові стратегії і практичні заходи з викорінення насилля щодо жінок у галузі попередження злочинності і кримінального правосуддя (ЛЖЕ852/86). Документ передбачає необхідність проведення активних заходів з метою всебічного врахування гендерних аспектів у будь-якій політиці і програмах, пов'язаних з насиллям щодо жінок, забезпечення рівноправ'я чоловіків і жінок і рівного та справедливого доступу до правосуддя, а також встановлення рівного співвідношення між чоловіками і жінками на рівні прийняття рішень, стосовно викорінення насилля щодо жінок [9].

У зв'язку з цим необхідно згадати положення Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, який доповнює Конвенцію проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року (Л/КЕ8 55/25 від 15 листопада 2000 року). Протокол передбачає зобов'язання держав-учасниць забезпечувати захист особистого життя й особистості жертв торгівлі людьми, в тому числі, серед іншого, шляхом забезпечення конфіденційного провадження у справах за участю такої категорії осіб (ст. 6-7) [10].

Підкреслюючи значимість протидії насилля щодо жінок, у лютому 2008 року Генеральний Секретар ООН Пан Гі Мун оголосив про початок проведення кампанії «Разом покінчимо з насиллям щодо жінок», яка розрахована на декілька років і направлена на попередження і ліквідацію насильства щодо жінок і дівчат в усьому світі. Ця кампанія закликає уряди, громадянське суспільство, жіночі організації, молодь, приватний сектор, засоби масової інформації і всю систему ООН сумісними зусиллями покінчити з глобальним розповсюдженням насилля щодо жінок і дівчат. Кампанія передбачає досягнення в усіх державах до 2015 року таких цілей: прийняття на національному рівні з подальшим неухильним дотриманням законів по боротьбі з усіма формами насильства щодо жінок і дівчат і покарання за нього; прийняття і реалізація багатосекторального національного плану дій; розширення мережі зібрання даних щодо насилля стосовно жінок і дівчат; підвищення рівня інформованості і мобілізації громадськості; боротьба з сексуальним насильством під час конфліктів [11].

У 2012 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію «Активізація зусиль щодо ліквідації усіх форм насильства стосовно жінок», в якій закликала держави, регіональні, субрегіональні організації щодо посилення співпраці й об'єднання зусиль у сфері протидії насилля стосовно жінок (А/ЯЕБ 67/144 від 20 грудня 2012 року) [12].

Слід зазначити, що прийняті у межах універсальної міжнародної організації ООН правові документи передбачають захист жінок і дітей як у мирний час, так і під час надзвичайних обставин і збройних конфліктів, у результаті яких ці вразливі категорії осіб стають жертвами нелюдських актів, і в результаті цього важко страждають. Так, 14 грудня 1974 року ГА ООН прийняла Декларацію про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів (А/ЯЕБ 3318 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року) відповідно до якої держави, що беруть участь у збройних конфліктах, повинні докладати всіх зусиль задля того, щоб захистити жінок і дітей від руйнівних наслідків війни; заборонити застосування переслідування, катування, каральних заходів, принизливої поведінки і насилля проти тієї частини цивільного населення, яку становлять жінки і діти; визнати злочинними всі форми репресій і жорсткої, нелюдської поведінки з жінками і дітьми, включаючи ув'язнення, катування, розстріли, масові арешти, колективні покарання, насильницьке вигнання з місць проживання, яке скоюється воюючими під час воєнних операцій або на окупованих територіях (ст.4-5) [13].

У 2000 році РБ ООН прийняла резолюцію 1325 про жінок, мир і безпеку, якою визнала непропорційний і унікальний вплив збройних конфліктів на жінок і дівчат, і роль жінки у миротворчих зусиллях. У 2008 році Рада прийняла резолюцію 1820, якою визнала сексуальне насилля в якості загрози міжнародному миру і безпеці. Наступні резолюції, зокрема: 1888 (2009), 1889 (2009), 1960 (2010), 2016 (2013), 2122 (2013), акцентували увагу на зв'язку конфлікту з сексуальним насильством, і закріпили низку механізмів з метою попередження та викорінення цієї негативної тенденції. Вони також підкреслили ключову роль жінок у попередженні конфліктів і у миробудівництві, закликали до розробки стратегій, направлених на задоволення потреб жінок і дівчат під час постконфліктних ситуацій. Резолюції закликали до застосування конкретних заходів і докладення зусиль щодо інтеграції гендерних аспектів в усіх сферах підтримання миру, миробудівництва і відновлення.

Окремої уваги заслуговують норми щодо захисту прав людини жінок під час надзвичайного стану. Так, у зауваженні загального порядку 28 Комітету з прав людини міститься положення стосовно того, що держави-учасниці, які вживають заходи щодо обмеження своїх зобов'язань стосовно Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року під час надзвичайної ситуації, як це передбачено ст. 4, повинні надавати Комітету інформацію про вплив подібних заходів на становище жінок і повинні показувати, що ці заходи не мають дискримінаційного характеру (п.7) [14].

Зі збільшенням чисельності ув'язнених жінок дедалі більшого значення і актуальності набуває питання поводження з ними. З цією метою були прийняті Бангкокські правила (А/ЯЕБ 65/229 від 21 грудня 2010 року), які не заміняють Мінімальні правила поводження з ув'язненими і Токійські правила, а були прийняті з метою урахування особливих потреб ув'язнених жінок. Правила охоплюють питання загального управління закладами (розділ I); правила застосовуються лише до особливих категорій осіб (розділ II); правила щодо мір покарання і заходів, не пов'язаних із позбавленням волі, які застосовуються до жінок і неповнолітніх правопорушників жіночої статі (розділ III); правила стосовно досліджень, планування, оцінки, інформування суспільства й обміну інформацією (розділ IV) [15].

Закріплений міжнародними актами принцип рівності чоловіка і жінки покладає на держави, міжнародні структури зобов'язання щодо полегшення доступу жінок до керівних постів і забезпечення більш широкої участі в процесі прийняття рішень. Так, Всесвітня конференція з прав людини закликала уряди, а також регіональні і міжнародні організації прийняти подальші заходи у межах Секретаріату ООН з питань призначення і просування по службі співробітників жінок відповідно до Статуту ООН і закликала інші головні і допоміжні органи ООН гарантувати участь жінок на умовах рівності (п. 43) [6].

Значну роль у системі захисту прав жінок відіграли конвенції, прийняті у межах Міжнародної організації праці, які охоплюють широке коло соціальних і трудових питань, включаючи мінімальну заробітну плату, виробничі відносини, зайнятість, соціальний діалог, соціальний захист та інші питання. Конвенції МОП з тендерних питань мають довгу історію. Вже у 1919 році, у рік заснування організації, МОП прийняла перші дві конвенції щодо жінок - № 3 «Про охорону материнства» і № 4 «Про працю жінок у нічний час». Конвенцію № 3 було декілька раз переглянуто - останній раз у 2000 році (Конвенція № 183). У 1951 році було прийнято Конвенцію про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівнозначну працю та ін. Основне призначення правових актів у цій сфері - недопущення дискримінації жінок у професійні сфері, створення сприятливих умов праці для жінок- матерів, виплата гідної заробітної плати тощо.

Правова основа співпраці держав у сфері протидії та викорінення насильства підсилюється діяльністю спеціально уповноважених осіб та відповідними інституціями, на які покладається виконання чітко визначених завдань. Так, у 1946 р. Економічна і Соціальна Рада (далі - ЕКОСОР) створила спеціальний орган - Комісію з питань становища жінок (склад 45 членів), що покликана розглядати питання досягнення рівності у всесвітньому масштабі, розробляти рекомендації, що сприяють реалізації прав жінок у політичній, економічній і соціальній сферах, а також у галузі освіти і вирішення проблем, пов'язаних з правами жінок, які потребують термінової уваги. Комісія також розробляє проекти договорів та інших документів, спрямованих на покращення становища жінок у законодавчому порядку і на практиці (резолюція 11 (II) від 21 червня 1946 року) [16]. У 1987 році ЕКОСОР постановила розширити повноваження Комісії з тим, щоб вони включали функції сприяння цілям рівності, розвитку і миру, нагляду за здійсненням заходів з метою покращення становища жінок і розгляду та оцінки прогресу, досягнутого на національному, субрегіональному, секторальному і глобальному рівнях [17].

Більше того, підкреслюючи значущу роль Комісії, ГА ООН постановила створити Асамблеєю, ЕКОСОР і Комісією триступінчастий міждержавний механізм з метою розробки загальної політики у сфері захисту прав жінок. Крім того, Комісії відводиться центральна роль у консультуванні ЕКОСОР з цього питання (резолюції 50/23 від 22 грудня 1995 року, 48/162 від 20 грудня 1993 року ).

За результатами четвертої Всесвітньої конференції Рада змінила коло повноважень Комісії і наділила її такими правами: а) надавати Раді сприяння у справі контролю, огляду й оцінки досягнутого прогресу і проблем, пов'язаних зі здійсненням Пекінської декларації і Платформи на всіх рівнях, консультувати Раду з цього питання; Ь) забезпечувати підтримку звітності з гендерних питань у діяльності ООН і у цьому зв'язку ще більше укріплювати свою каталітичну роль в інших галузях; с) виявляти питання, з яких необхідно укріпити загальносистемну координацію ООН для надання Раді сприяння у виконанні її координуючої функції; сі) виявляти питання, тенденції, нові підходи до проблем, які потребують термінового розгляду, що впливають на становище жінок або рівність між чоловіками і жінками, і виносити рекомендації з цих питань; є) підтримувати і підвищувати рівень поінформованості громадськості і забезпечувати підтримку її заходів щодо здійснення Платформи дій [18]. Комісія надає доповіді безпосередньо Раді. Її доповіді представляються у вигляді додатків офіційних звітів ЕКОСОР.

Зважаючи на негативну тенденцію у сфері захисту прав жінок, у 1994 році ООН прийняла рішення про призначення Спеціального доповідача - незалежного експерта з питання насилля стосовно жінок. До його компетенції віднесено дослідження, виявлення причин і наслідків насилля щодо жінок, розробку рекомендацій, які сприятимуть викоріненню цього негативного явища. У 2010 році Рада з прав людини створила Робочу групу з питань ліквідації дискримінації щодо жінок у законодавстві і на практиці, з метою сприяння ліквідації законів, що дискримінують жінок, і/або чинять дискримінаційний вплив на них. Крім того, на підтримку заходів з викорінення насильства щодо жінок ООН створила Цільовий фонд.

Висновки

Враховуючи зазначене вище, необхідно підкреслити, що створення правового підґрунтя у сфері захисту прав жінок - це клопітка робота, до якої долучаються постійно діючі органи, спеціально створені інституції міжнародних міждержавних організацій, посадові особи цих структур, які є стрижнем співпраці у цій галузі. Особливої уваги заслуговують конвенційні контрольні органи, створені з метою дотримання державами- учасницями положень міжнародних договорів у галузі прав людини, які гарантують додаткову захищеність жінок у державах з неналежним рівнем правового захисту. Зокрема перед означеними структурами постає низка завдань, а саме: розповсюджувати інформацію з метою найбільш ефективного використання жінками існуючих процедур застосування договорів у своєму прагненні до повного і рівного здійснення прав людини і недопущення дискримінації; включати питання щодо становища жінок і прав людини в свою роботу і висновки, використовуючи дані з розбивкою по статтях. Необхідно закликати держави надавати в їх доповідях договірним наглядовим органам інформацію про становище жінок de-jure і de- facto; заохочувати підготовку співробітників ООН з питань прав людини і персоналу з надання гуманітарної допомоги з тим, щоб допомогти їм розпізнати особливі порушення прав стосовно жінок і протидіяти таким порушенням, а також не допускати упередженості за ознакою статі у своїй роботі.

Подальшими напрямами наукових розвідок у зазначеній сфері вважаємо дослідження діяльності урядових структур, національних недержавних організацій, фондів щодо захисту прав жінок.

Список використаних джерел

1. Прогресс для женщин - прогресс для всех [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/unforpeople/women1.shtml.

2. Конвенция о политических правах женщин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.owl.ru/win/docum/un/pol_con.htm.

3. Политическая декларация [Електронний ресурс]. Режим доступу: //http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/polded.shtml.

4. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/cedaw_handbook/ch3.shtml.

5. Факультативный протокол к Конвенции о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/womendiscrim_prot.shtml.

6. Венская декларация и Программа действий [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://un.by/documents/humrights/viennaprog.

7. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/trafficking_suppression.shtml.

8. Декларация об искоренении насилия в отношении женщин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/ded_conv/dedarations/violence.shtml.

9. Резолюция 52/86 ГА ООН «Меры в области предупреждения преступности и уголовного правосудия с целью искоренения насилия в отношении женщин» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N98/764/61/PDF/N9876461.pdf7OpenElement.

10. Протокол о предупреждении и пресечении торговли людьми, особенно женщинами и детьми, и наказании за нее, дополняющий Конвенцию Организации Объединенных Наций против транснациональной организованной преступности [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/protocol1.shtml.

11. Кампания Генерального секретаря ООН «Сообща покончим с насилием в отношении женщин» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/women/endviolence/.

12. Активизация усилий по ликвидации всех форм насилия в отношении женщин [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ga/search/view_doc.asp?symbol=A/RES/67/144&Lang=R.

13. Декларация о защите женщин и детей в чрезвычайных обстоятельствах и в период вооруженных конфликтов [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/declarations/armed.shtml.

14. Замечание общего порядка 28. Статья 3 (Шестьдесят восьмая сессия, 2000 год) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www1.umn.edu/humanrts/russian/gencomm/Rhrcom28.html.

15. Правила Организации Объединенных Наций, касающиеся обращения с женщинами-заключенными и мер наказания для женщин-правонарушителей, не связанных с лишением свободы (Бангкокские правила) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N10/526/30/PDF/N1052630.pdf7OpenElement.

16. Комиссия по правам женщин (резолюция ЭКОСОС 11 (II) от 21 июня 1946 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://daccess-ods.un.org/TMP/4007759.09423828.html.

17. Меры по укреплению роли и функций Комиссии по положению женщин (резолюция ЭКОСОС 1987/22 от 26 мая 1987 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.un.org/ru/ecosoc/docs/1987resolutions.shtml.

Размещено на Allbest.ru