Правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє середовище

Даценко О.Ф.,

старший викладач кафедри післядипломної економічної освіти та права

Хмельницький національний університет

в.о. начальника Державної екологічної інспекції в Хмельницькій області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Хмельницької області

Анотація

Досліджуються проблеми правового забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє середовище; здійснюється аналіз екологічних прав громадян, встановлених чинними нормами екологічного законодавства України; обґрунтовуються об'єктивні і суб'єктивні фактори реалізації екологічних прав людини, усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захисту від порушень.

Ключові слова: екологічні права, гарантії екологічних прав, безпечне для життя і здоров'я довкілля, екологічна інформація, реалізація екологічних прав.

Аннотация

Исследуются проблемы правового обеспечения реализации права граждан на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду; осуществляется анализ экологических прав граждан, установленных действующими нормами экологического законодательства Украины; обосновываются объективные и субъективные факторы реализации экологических прав человека, устранения причин и препятствий их ограничения, ненадежного осуществления и защиты от нарушений.

Ключевые слова: экологические права, гарантии экологических прав, безопасная для жизни и здоровья окружающая среда, экологическая информация, реализация экологических прав.

Abstract

Datsenko O F. Legal means of ensuring realization of citizens' right to a safe life and health environment

Examines problems of legal support of realization of citizens ` right to a safe life and health environment; analyses of environmental rights of citizens stipulated norms of the ecological legislation of Ukraine, substantiated the objective and subjective factors of the implementation of environmental human rights, addressing the causes and barriers of their limitations, unreliable realization and protection from violations.

Key words: environmental rights, guarantees of environmental rights, safe for life and health of the environment, environmental information, implementation of environmental rights.

Постановка проблеми

Розуміння проблем екології ґрунтується на тому, що людство є частиною екологічної системи, користується природними ресурсами та цілком залежить від стану екології, а отже, має екологічні права та обов'язки.

Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина.

Екологічні права людини і громадянина - це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки. Вони пов'язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, гарантуванням екологічної безпеки, запобіганням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Мета статті - дослідити проблеми правового забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров'я навколишнє середовище.

екологічний право довкілля

Виклад основного матеріалу

Уперше право на життя в сприятливому навколишньому середовищі було закріплено в Стокгольмській Декларації (1972 р.) щодо питань навколишнього середовища. Із тексту Декларації випливає, що право на життя в сприятливому навколишньому середовищі є таким же фундаментальним правом людини, як право на свободу і рівність. Сприятливе навколишнє середовище відповідно до Декларації - це таке середовище, яке дозволяє вести гідне життя. У Стокгольмській декларації право на сприятливе навколишнє середовище пов'язане з відповідальністю людини за охорону і покращення його стану перед теперішніми та майбутніми поколіннями.

Концептуальні ідеї Стокгольмської конференції знайшли своє відображення в інших міжнародних актах: Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), у Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (1979 р.), у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь» (1981 р.).

Ці та інші документи підвели світове співтовариство лише в 1992 році до закріплення основного принципу про право кожної людини на безпечне для здоров'я і життя природне середовище. Цьому слугує Програма дій на ХХІ століття - матеріали всесвітнього екологічного форуму в Ріо-де-Жанейро та матеріали всесвітнього саміту з екологічних проблем усієї спільноти, який відбувся в Йоганнесбурзі у 2002 р.

У заключному документі форуму в Ріо-де-Жанейро - Декларації про стан довкілля і сталий розвиток - були сформульовані основні положення глобальної екологічної політики: люди мають право на здорове довкілля та життя в гармонії з природою; сучасний розвиток не повинен відбуватися на шкоду майбутніх поколінь; кожна держава має суверенне право на розробку власних ресурсів, але без збитків довкіллю; сталий розвиток тісно пов'язаний із збереженням природного середовища; викоренення нерівності між людьми, суспільством та природою; залежність здоров'я кожної людини від стану довкілля; держави повинні розробити програми національних дій для відновлення лісів, зменшення площ пустель, збереження біорізноманіття.

Втілення в реальне життя цих положень сприятиме сталому розвитку, тобто гармонійному співіснуванню суспільства і природи, коли темпи економічного розвитку повинні бути нижчими за швидкість відновлюваних процесів у біосфері, в крайньому разі - співпадати, але не перевищувати їх.

Світова спільнота зрозуміла, що екологічна безпека кожної окремої держави можлива тільки за умов спільних дій усіх держав світу. Тому важлива екологічна глобалізація дій для подолання екологічних кризових явищ, збереження біосфери і земної цивілізації.

Україна як суб'єкт міжнародного права, керуючись пріоритетами Міжнародних договорів, повинна дотримувати екологічних прав громадян. Це виявляється в підписанні та ратифікації важливих документів у галузі збереження природи, її біорізноманіття, прав людини на безпечне довкілля, а головне - виконання їх положень. Це, зокрема, Кіотська угода з подолання парникового ефекту, Віденська та Монреальська конвенції, спрямовані проти процесів руйнування озоносфери, Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, Оргуська конвенція (1998 р.) про доступ до інформації екологічного змісту, участь громадськості в процесах прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, Картахенський протокол (2000 р.) про біобезпеку.

Завдяки цим та багатьом іншим документам Україна приєдналася до світової спільноти із збереження біосфери і цивілізації й бере активну участь у міжнародному співробітництві в галузі дій з охорони природи.

Закріплення цих принципів у Конституції України свідчить про їх провідну роль у загальній системі прав людини.

Стаття 50 Конституції України закріплює право на безпечне для життя и здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушеннями цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена [1] .

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України [2].

Із цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлені екологічні права громадян, до яких належать безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище.

Фактичній реалізації екологічних прав людини, усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захисту від порушень сприяє сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, яка називається гарантіями прав.

Під гарантіями прав розуміють сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захист від порушень. Вони поділяються на загальні й спеціальні.

До загальних належать соціально-економічні, політичні, ідеологічні умови життя суспільства. До спеціальних - юридичні, які закріплюються в чинному законодавстві. Однак вони перебувають у нерозривному зв'язку, взаємодії.

Гарантії екологічних прав громадян встановлені статтею 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволеного і належного поводження суб'єктів. Іншими словами, охорона прав зводиться до правотворчої діяльності зі встановлення охоронних норм у статиці (в об'єктивному змісті), виявляється в період нормального (без перешкод) здійснення екологічних прав, а захист настає у випадку порушення прав із метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус із боку компетентних органів. Як правило, охорона - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, запобігання необґрунтованому використанню, попередження та відвернення антропогенного впливу, відтворення і підвищення якості природних ресурсів, забезпечення особливого режиму використання природних ресурсів природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де закріплене загальне правило, відповідно до якого держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством.

Способи і форми захисту слід розглядати як явища не тотожні. Форми захисту - адміністративний, судовий, громадський, самозахист, звернення до Уповноваженого з прав людини тощо. А способи захисту в екологічному законодавстві, на відміну від цивільного (ст. 16 ЦК України), не містяться в узагальненому вигляді, хоча вони все-таки одержали закріплення в ресурсовому екологічному законодавстві [3]. Зокрема, до них можна віднести такі види: визнання екологічних прав; відновлення порушеного права; визнання правочину недійсним; припинення дії, що перешкоджає здійсненню права або порушує його; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також моральної шкоди (екологічної шкоди); зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб; інші способи, встановлені договором або законом.

Адміністративна форма захисту регламентується ст. 40 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року [4], відповідно до яких громадяни можуть звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організаційно залежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, в тому числі і з екологічних питань.

До громадського порядку захисту можна віднести: референдум; громадські (публічні) слухання; загальні збори громадян за місцем проживання; залучення експертів від громадськості в робочі групи, утворені органами влади з екологічних питань; участь у проведенні державної екологічної експертизи, а також проведення громадської експертизи; збори, мітинги, походи, демонстрації; робота з депутатами тощо.

У сучасних умовах досить актуальним стає питання щодо проведення громадських слухань.

Як самостійну форму захисту природних екологічних прав варто розглядати самозахист. Способи самозахисту можуть бути визначені в законі чи договорі. Характерно, що число способів самозахисту не обмежується. Вони можуть застосовуватися як окремо, так і в комплексі, але лише з дотриманням умов правомірної реалізації. Особа може самостійно обирати способи самозахисту з урахуванням змісту порушеного права, характеристики протиправної поведінки. Але обраний спосіб самозахисту не може суперечити вимогам закону.

Під самозахистом екологічних прав розуміють передбачені моральними засадами суспільства та нормами законодавства, в певних випадках визначеними в договорі, дії особи (тобто застосування засобів протидії), яка наділена зазначеним правом, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення і ліквідацію наслідків.

До форм правового захисту прав і свобод громадянина належить, зокрема, судовий захист, що є найбільш ефективним механізмом у цій сфері.

Так, ст. 293 Цивільного кодексу України встановлено право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Фізична особа має право на безпечне для життя и здоров'я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення.

Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди довкіллю, може бути припинена за рішенням суду. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту). Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

Критерії безпечного стану довкілля визначаються екологічними стандартами и нормативами та технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними й іншими нормами та правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них мають здійснюватися розміщення, проектування, реконструкція, введення в дію та експлуатація підприємств, будівель, експлуатація транспорту. Реалізація права на безпечне для життя і здоров'я довкілля деталізується в розділі IV Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я» [5].

Раніше основна увага юристів приділялася охороні оточуючого природного середовища як сукупності взаємопов'язаних природних та штучних об'єктів. Не менш важливим є комплексний підхід, у результаті якого проектом охорони стає довкілля, а не навколишнє середовище. Слід розібратися в співвідношенні цих двох понять. Поняття «навколишнє середовище» охоплює широке коло елементів, пов'язаних з умовами існування людини. Середовище розподіляється на три групи об'єктів: об'єкти природного (живого) середовища (флора, фауна); об'єкти неживого середовища (морські и прісноводні басейни - гідросфера), повітряний басейн (атмосфера), ґрунт (літосфера), навколоземній космічний простір; об'єкти «штучного» середовища, створеного людиною в процесі його взаємодії з природою. У сукупності все це складає систему навколишнього середовища, яка в залежності від територіальної сфери може класифікуватися на глобальну, регіональну і національну. Довкілля - це оточення, в якому функціонують об'єкти (повітря, вода, земля, флора, фауна тощо). У буквальному розумінні цей термін означає все те, що оточує людину, а тому може інтерпретуватися як простір та об'єкти навколишнього середовища (природного навколишнього середовища, соціального навколишнього середовища, виробничого навколишнього середовища, антропогенного навколишнього середовища, космічного навколишнього середовища тощо). Отже, поняття «довкілля» є ширше за своїм змістом, ніж «навколишнє природне середовище» і є більш правильним для формулювання загальної норми на рівні Конституції та ЦК.

Праву кожної людини на безпечне для життя та здоров'я довкілля кореспондує обов'язок усіх інших осіб утримуватись від негативного впливу на нього. Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 293 ЦК: діяльність фізичної та юридичної особи, яка призвела до знищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Згідно з ч. 4 ст. 293 ЦК фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо. Із метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються Єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Усі Державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Зараз головна роль у створенні сприятливого навколишнього середовища віддається адміністративним заходам, таким як: призупинення руху транспорту на деяких вулицях, накладення штрафу за недодержання правил щодо забезпечення чистоти та порядку в містах та інших населених пунктах, що передбачено в Кодексі України про адміністративні правопорушення [6], заборона чи тимчасова призупинення санітарно-епідеміологічною службою підприємств, де умови роботи не відповідають встановленим нормам.

Діючий Цивільний кодекс України надає фізичним особам можливість використовувати цивільно-правові способи захисту права на безпечне для життя і здоров'я довкілля і розглядати в судовому порядку позови про припинення чи тимчасове призупинення діяльності порушників - юридичних та фізичних осіб, що завдають шкоду навколишньому середовищу. Порядок та підстави такого призупинення регламентовано Кодексом адміністративного судочинства України [7]. Припинення такої діяльності може буті реалізовано шляхом самозахисту права, коли потерпілий звертається безпосередньо до правопорушника з вимогами припинити порушення. Коли такі зусилля не приносять результату, потерпілий може звертатися до державних органів.

Захист права на безпечне для життя і здоров'я довкілля може також відбуватись за допомогою визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Висновки

Друга половина 20-го століття принесла дві основні зміни як у міжнародному праві, так і в правових системах майже кожної країни. Спочатку права людини, а потім і якість довкілля були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності.

І в обох випадках існуючі інститути держави і права мусіли змінитися, щоб їх гарантувати. До усвідомлення важливості прав кожної окремої людини призвели злочини тоталітарних режимів. Цінність якості довкілля були усвідомлені внаслідок почастішання випадків, коли вичерпання природних ресурсів чи їхнє забруднення створює нездоланну перешкоду для здійснення практично всіх людських прав.

Щодо 21-го століття, то дуже важливо (в національному масштабі) внести зміни до ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».

Право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище є основним загальнолюдським, фундаментальним правом. Воно тісно пов'язане з правом людини на життя й охорону здоров'я. Усі інші екологічні права громадян пов'язані з реалізацією вказаних прав, спрямовані на забезпечення або захист. Наприклад, право на участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, або доля в проведенні громадської екологічної експертизи мають на меті попередити забруднення навколишнього середовища, перетворення його на небезпечне для життя і здоров'я людини.

Право громадян на одержання в установленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров'я населення або право громадян на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, мають на меті забезпечити це право або судовий захист у разі його порушення.

Література

1. Конституція України : Закон України 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

3. Цивільного кодексу України : Кодекс України 16.01.2003 № 435-ГУ // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

4. Про звернення громадян : Закон України 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 47. - Ст. 256.

5. Основи законодавства про охорону здоров'я : Закон України 19.11.1992 № 2801-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Кодекс України 07.12.1984 № 8073-Х // Відом. Верхов. Ради України. - 1984. - № 51. - Ст. 1122.

7. Кодекс адміністративного судочинства України : Кодекс України 06.07.2005 № 2747 // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 35, / 35-36, 37 /. - Ст. 446.

8. Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству : Постанова КМУ 23.07.2008 № 665 // Урядовий кур'єр. - 20.08.2008. - № 153.

9. Екологічне право України / за ред. І.І. Каракаша. - Одеса : Фенікс, 2012.

10. Екологічне право / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого» ; за ред. А.П. Гетьмана. - Х. : Право, 2013. - 432 с.

11. Андрейцев В.І. Екологічне право / В.І. Андрейцев. - К., 2001.

Кравченко С.М. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища / С.М. Кравченко, А.О. Андрусевич, Дж. Бонайн ; під заг. ред. С.М. Кравченко. - Л. : Вид. центр ЛНУ, 2002. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru