Історико-правовий аналіз формування терміну "пенітенціарна система" у кримінально-виконавчому праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНУ «ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА» У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Шкута О.О., к. ю. н.,

доцент кафедри галузевого права

Херсонський державний університет

Стаття присвячена аналізу історико-правових аспектів формування терміну «пенітенціарна система» у кримінально-виконавчому праві України. Розкрито, що сприйняття сутності та змісту пенітенціарної системи носить мінливий характер і залежить від історичного періоду та рівня цивілізаційного розвитку конкретного соціуму.

система пенітенціарний право кримінальний

Ключові слова: пенітенціарна система, історичний період, пенітенціарна політика, виправлення.

Статья посвящена анализу историко-правовых аспектов формирования термина «пенитенциарная система» в уголовно-исполнительном праве Украины. Раскрыто, что восприятие сущности и содержания пенитенциарной системы носит изменчивый характер и зависит от исторического периода и уровня цивилизационного развития конкретного социума.

Ключевые слова: пенитенциарная система, исторический период, пенитенциарная политика, исправление.

Shkuta O.O. HISTORICAL AND LEGAL ANALYZES OF THE TERM “PENITENTIARY SYSTEM” IN THE PENAL LAW OF UKRAINE

Key words: penitentiary system, historical period, penitentiary policy correction.

Постановка проблеми. Спроби виявити основні закономірності пенітенціарної системи і спрогнозувати подальший її розвиток здійснювалися у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці неодноразово. Однак аналіз сучасних наукових розвідок за цим напрямом свідчить про відсутність єдиного, уніфікованого тлумачення дефініції «пенітенціарна система». Як ніколи актуальні слова вітчизняного ученого-пенітенціариста О.Б. Пташинського: «Проголошення курсу на розбудову демократичної правової держави, зміна соціальних і політичних орієнтирів суспільного та державного життя потребують прийняття наукової концепції щодо місця та ролі пенітенціарної системи у творенні української державності. Вирішення цієї важливої як теоретичної, так і практичної проблеми потребує не тільки наукового дослідження сучасного стану світової пенітенціарної думки, але й звернення до нашої історичної спадщини, де кримінально-політичні ідеї отримали своє започаткування» [1, с. 14].

Метою статті є проведення історико-пра- вового дослідження формулювання терміну «пенітенціарна система» у кримінально-виконавчому праві України.

Виклад основного матеріалу. Перші вітчизняні наукові розвідки, у яких сприймаємо дефініцію «пенітенціарна система», сягають початку 1990-х років. Зокрема, М.П. Ме- лентьєв у навчально-практичному посібнику «Пенітенціарні системи зарубіжних країн» зазначив, що «пенітенціарна система - це не система розміщення ув'язнених у тюрмах, а вся виправна система, пов'язана з виконанням покарання у виді позбавлення волі, у сукупності із засобами й методами правового впливу на засуджених осіб, з метою відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого й запобігання вчиненню нових злочинів» [2, с. 3].

Декількома роками пізніше Г.О. Радов, уперше у вітчизняній науці розробивши док- тринальну модель Закону «Про пенітенціарну систему України», у ст. 1 цього закону запропонував визначення пенітенціарної системи як цілісного, функціонально-інтегрального утворення повноважних суб'єктів державного управління, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та їх узгоджених дій щодо забезпечення ресоціа- лізації засуджених [3, с. 11].

Разом із тим теоретико-прикладні напра- цювання наукової школи Г.О. Радова та цілої плеяди вітчизняних учених-пенітенціа- ристів і практиків (Л.В. Багрій-Шахматова, О.М. Бандурки, О.В. Беци, І.Г. Богатирьова, О.М. Джужі, А.В. Кирилюка, В.А. Льовочкі- на, П.П. Михайленка, В.П. Севостьянова, А.Х. Степанюка, В.М. Трубникова, С.Я. Фа- ренюка, І.В. Штанька та ін.) логічно вилилися у трансформацію виправно-трудового законодавства у кримінально-виконавче. Чинний КВК України від 11 липня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 р.) увібрав у себе багато прогресивних ідей, заснованих на позитивному вітчизняному та зарубіжному досвіді виконання покарань, реалізація яких надала можливість наблизити порядок виконання і умови відбування покарань до вимог міжнародних стандартів щодо діяльності пенітенціарних установ та поводження із засудженими.

Ще через декілька років, працюючи над дисертаційним дослідженням, учений-практик О.Б. Пташинський вивів авторську дефініцію досліджуваного інституту, зазначивши, що «..пенітенціарна система - це сукупність

взаємопов'язаних державних установ та органів виконання покарань, створених з метою виправлення і перевиховання засуджених, які здійснюють єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань у відповідності з чинним законодавством» [1, с. 45]. У цілому погоджуємося з такою дефініцією, однак у контексті сьогодення такі категорії виправно-трудового права, як «виправлення і перевиховання засуджених» трансформувалися у «виправлення і ресоціалізацію засуджених», визначення яких закріплено на рівні КВК України. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. А відповідно до ч. 2 ст. 6 ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. При цьому кримінально-виконавче законодавство робить слушне уточнення, що необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Разом із тим наведене О.Б. Пташинським визначення «пенітенціарна система» з подальшою її характеристикою нині б було піддано критиці з наступним її перефразуванням у категорію «кримінально-виконавча система». Такої позиції, за якою кримінально-виконавча система передбачає зовнішній вплив на засудженого, а пенітенціарна - внутрішній, дотримується у вітчизняній пенітенціарній науці професор О.Г. Колб.

Дане узагальнення можна вивести з наукової сентенції О. Б. Пташинського, поданого одразу за визначенням пенітенціарної системи, а саме: «Характер і зміст цієї діяльності визначається нормами кримінально-виконавчого права, згідно яких встановлюється порядок і умови відбування покарання. Норми кримінально-виконавчого права регулюють порядок та умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі, режиму відбування покарання, працю засуджених, їх навчання та основні форми виховної роботи» [1, с. 45].

У свою чергу, розвинувши наукові судження своїх попередників, Д.В. Ягунов визначає пенітенціарну систему як сукупність органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських інституцій, об'єднаних на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладено обов'язки з вироблення та реалізації єдиної політики у сфері виконання кримінальних покарань, де всі органи й інституції взаємодіють у напрямі убезпечення суспільства шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають або відбули кримінальні покарання [4, с. 25].

У цілому тяжіючи до визначення «пенітенціарної системи», запропонованого Д.В. Ягу- новим, хочемо навести такі уточнення щодо викладеної вище дефініції:

- в контексті зарубіжного досвіду функціонування інституту пенітенціарної пробації інститути громадянського суспільства взаємодіють з пенітенціарними установами не лишез приводу ресоціалізації та після відбуття особами кримінальних покарань, а й беруть активну участь у корекційних, психо-терапе- втичних та інших програмах під час відбування покарання у виді позбавлення волі;

- Д.В. Ягуновим у наведеній дефініції не враховано таку категорію законодавства у сфері виконання та відбування покарань, як «виправлення засуджених», звужені цілі функціонування пенітенціарної системи до ресо- ціалізації. Натомість хочемо нагадати, що згідно з ч. 2 ст. 6 КВК України необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Такий підхід можемо пояснити хіба що тим, що поіменований учений розглядав функціонування пенітенціарної системи України з позиції державного управління, а не кримінально-виконавчого права.

Вельми цінною з концептуальної точки зору дослідження інституту пенітенціарної системи України є робота Є.М. Бодюла, у якій зазначено, що поняття «пенітенціарна система» може використовуватися як у науковому обігу, так і в загальновживаному значенні, оскільки позначає всю сукупність суб'єктів виконання кримінальних покарань, організаційно-правових, соціальних і громадських інститутів, що беруть участь у забезпеченні виправлення і ресоціалізації засуджених [5, с. 34].

На відмінну від часів, коли релігійний вплив був головним засобом впливу на ув'язненого, а каяття як змістовне наповнення діяльності з виконання покарань характеризується високим ступенем декларативності, поняття «пенітенціарна система» сьогодні не обмежується такою сутністю.

На формуванні пенітенціарної, а не кримінально-виконавчої політики, та реалізації на практиці положень щодо невключення у її зміст оперативно-розшукової функції наполягають й інші науковці. Так, Р.А. Калюжний та І.С. Сергєєв доводять, що прогресивний розвиток нашої держави буде неможливим без розробки цілеспрямованої політики в сфері забезпечення її внутрішньої безпеки, тобто боротьби зі злочинністю. Однією з основних складових цієї проблеми є розроблення та втілення в життя саме пенітенціарної доктрини [6, с. 6].

Ураховуючи це, а також сучасні загальнодержавні й суспільні зміни, пенітенціарна система має бути зорієнтована на модель функціонування перехідного типу, поєднуючи в собі загальноприйняті гуманістичні підходи до виконання покарання та особливості вітчизняної дійсності, канонів правопорядку, а також реальних ресурсних можливостей.

Щодо позиції учених-пенітенціаристів на теренах СНД, то, зокрема, Т.В. Синельникова справедливо зазначає, що система виправних установ, як один із найбільш важливих соціальних інститутів, є продуктом тривалого історичного розвитку. У процесі еволюції держави використовувалися різні назви, що характеризують дану сферу суспільних відносин. Так, у дореволюційний період ця система називалася тюремною, у радянський - виправно-трудовою. Сьогодні на законодавчому рівні закріплено такий термін, як «криміналь-

но-виконавча система», проте не дивлячись на це, дефініція «пенітенціарна система» та інші словосполучення із прикметником «пенітенціарний»: «пенітенціарна політика», «пенітенціарні установи» тощо, - набувають все більшої популярності, у зв'язку з чим і викликають особливий інтерес [7, с. 169].

Навіть у законодавстві Україні наявна неузгодженість з досліджуваного питання. Так, Указом Президента від 06.04.2011 року затверджено Положення про Державну пенітенціарну службу України, яким було фактично створено центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. У той же час на законодавчому рівні регулює діяльність служби Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Слід зазначити, що в наукових дослідженнях спеціального галузевого характеру частіше використовуються терміни, передбачені чинним законодавством: «установи виконання покарань», «кримінально-виконавча система», - а автори, які пишуть про пенітенціарну систему, як правило, не намагаються обґрунтувати вживання саме цього терміну.

Використання терміну «пенітенціарна система» в сучасній юридичній літературі має місце найчастіше у двох випадках:

- у роботах історико-правового характеру, де поняття «пенітенціарна система» та «пенітенціарні установи» носять узагальнюючий характер і застосовуються для характеристики різних етапів історичного розвитку (при цьому зазначені поняття часто поєднуються з термінами, котрі офіційно застосовувалися в конкретних історичних умовах);

- у випадках, коли йдеться про зарубіжні країни, в актах, що містять норми міжнародного права [8, с. 112].

Попри те, що слово «пенітенціарний» було запозичено з латинської мови (poenitentiarius), що означає «той, що кається; покаянний», у сучасних словниках слово «пенітенціарний» кореспондує з місцями позбавлення волі: тюрмами, місцями ув'язнення, виправними установами тюремного типу. Так, у тлумачному словнику Д.М. Ушакова відповідна дефініція розуміється як тюремне ув'язнення, виправна міра [9]. В Історичному словнику термінів слово «пенітенціарний» визначається як такий, що відноситься до суворого покарання, переважно до кримінального [10]. Широке поширення даного терміну почалося після відкриття в 1786 р. у Філадельфії (США, штат Пенсильванія) одиночної тюрми, яка отримала назву «пенітенціарій». В англійській мові «penitentiary» досі розуміється як виправна установа тюремного типу.

Історично ідея виправної системи як сукупності установ, які лише виконують покарання, була покладена в основу системи виправно-трудових установ СРСР, де системоутворюючим елементом була не пенітенціарна установа, що ставить за мету соціальне відновлення людини, а в'язниця, націлена на ізоляцію та використання людини як засобу виконання завдань, які стояли перед державою (переважно економічних). М.О. Стручковзазначав, що «виправно-трудові установи є місцями позбавлення волі і призначені для виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі» [11, с. 146]. Позбавлення волі заради позбавлення волі для максимального використання людини в інтересах держави - це верховний принцип функціонування закритої системи виправно-трудових установ СРСр, що явно свідчить про відсутність соціальної спрямованості.

Узагальнюючий підхід щодо завдань пенітенціарної політики можна знайти у роботах Г.О. Радова, який у сучасній українській історії (розпочинаючи з І991 р.) найбільш системно та кваліфіковано займався означеною проблематикою. Зокрема, до зазначених завдань, які він сформулював у вигляді головних пріоритетів сучасної пенітенціарної політики, належать:

1) створення самостійної державної пенітенціарної служби, безпосередньо підпорядкованої уряду, з покладанням на неї обов'язків, поряд з управлінням пенітенціарними установами, по об'єднанню зусиль і координації дій усіх суб'єктів соціального життя, які покликані забезпечувати безпеку суспільства;

2) надання адміністрації пенітенціарних установ права самостійно вирішувати всі питання на підставі чинного законодавства і в межах свого бюджету з повною відповідальністю за результати своєї діяльності, обмеження компетенції вищестоящих організаційних структур функціями методичного керівництва, контролю і надання практичної допомоги;

3) об'єднання навколо пенітенціарних установ усіх суб'єктів місцевого соціального життя з метою надання цим установам додаткової допомоги і підтримки людськими ресурсами, коштами і матеріалами;

4) забезпечення всебічного контролю за дотриманням пенітенціарним персоналом вимог чинного законодавства, парламентських і урядових рішень з використанням можливостей суду, прокуратури, органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих громадян у межах наданих їм законом повноважень;

5) всіляке стимулювання на державному рівні формування об'єднань громадян, які ставлять собі за мету сприяння удосконаленню діяльності пенітенціарної системи України, надання їм допомоги і підтримки;

6) розгортання в засобах масової інформації широкомасштабного висвітлення об'єктивної ролі пенітенціарної системи в житті суспільства і держави як такої, що забезпечує громадську безпеку та моральне відродження суспільства;

7) створення громадських фондів допомоги пенітенціарним установам за рахунок добровільних внесків, відрахувань і пожертвувань підприємств, організацій, установ і окремих громадян;

8) втілення в практику діяльності пенітенціарних установ новітніх наукових досягнень і технологій, зокрема методик впливу на особистість;

9) створення в пенітенціарних установах умов, стверджуючих загальнолюдські цінності, культуру людини, ідеали добра, справед-

ливості і гуманізму, які б давали засудженим уроки моральності, милосердя, людяності, формували необхідні знання, вміння та навички, можливість відчути себе особистістю, в долі якої зацікавлені суспільство і держава;

10) забезпечення соціального і правового захисту пенітенціарного персоналу з проблем загальносоціального, побутового, юридичного, матеріального, психологічного і методологічного характеру, виходячи з об'єктивних потреб якісного виконання ним своїх функцій по ресоціалізації засуджених;

11) створення державної системи пенітенціарної опіки з метою надання допомоги і підтримки звільненим з місць позбавлення волі в адаптації до життя в умовах вільного суспільства [12, с. 14].

У будь-якому випадку, якщо ми ведемо мову про трансформацію кримінально-виконавчого права у пенітенціарне, то воно все одно має забезпечувати належну реалізацію норм матеріального (кримінального) права, в якому однією із самостійних складових мети покарання (ч. 2 ст. 50 КК України) є запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Більше того, під час трансформації має дотримуватися принцип наступності, у т. ч. урахування позитивних сторін нині чинної кримінально-виконавчої політики й відповідного галузевого (кримінально-виконавчого) законодавства. У свою чергу, у змісті кримінально-виконавчої політики зазначена (запобіжна) діяльність є складовою, органічною частиною даного виду політики у сфері боротьби зі злочинністю. Зокрема, у ст. 1 КВК України «Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України» визначені і як мета (ч. 1), і як завдання (ч. 2) запобігання злочинам та асоціальній поведінці засуджених і персоналу (інших осіб).

Отже, на підставі вищевикладеного ми можемо констатувати наступне: сприйняття сутності та змісту пенітенціарної системи носить мінливий характер і залежить від історичного періоду та рівня цивілізаційного розвитку конкретного соціуму. Сучасна пенітенціарна система включає в себе всі види установ і органів держави, що здійснюють і забезпечують діяльність з виконання покарання. Тобто в неї входять не тільки місця позбавлення волі, а й інші структурні підрозділи, задіяні у сфері пенітенціарних правовідносин.

Причому ключовою ознакою в наведеному положенні є саме надання правовідносинам, на підставі участі в яких той чи інший суб'єкт стає частиною пенітенціарної системи, статусу пенітенціарних, тобто вони мають виникати за участю засуджених і з метою досягнення мети їх виправлення і ресоціалізації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пташинський О.Б. Правові проблеми реформування пенітенціарної системи в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / О.Б. Пташинський. - К., 2001. - 185 с.

2. Гуржий В.И. Пенитенциарные системы зарубежных стран : [учеб.-практ. особие] / [В.И. Гуржий, М.П. Мелен- тьев]. - К. : РИО МВД Украины, 1993. - 104 с.

3. Радов Г.О. Доктринальна модель Закону «Про пенітенціарну систему України» / ГО. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - 1997. - № 1. - С. 11-16.

4. Ягунов Д.В. Державне управління пенітенціарною системою України: історія, сучасність, перспективи : [монографія] / Д.В. Ягунов - О. : ОРІДУ НАДУ 2005. - 252 с.

5. Бодюл Є.М. Проблеми доктринального визначення поняття «пенітенціарна система» / Є.М. Бодюл // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ. - 2013. - № 1. - С. 29-35.

6. Калюжний Р.А., Сергєєв І.С. Актуальні засади побудови пенітенціарної доктрини та пенітенціарної політики / Р.А. Калюжний, І.С. Сергєєв // Проблеми пенітенціарної теорії і практики : Бюлетень. - К. : КІВС, 2000. - № 5. - С. 6-10.

7. Синельникова ТВ. Пенитенциарная система: теоретические проблемы дефиниции / ТВ. Синельникова // Вестник Владимирского юридического института. - 2014. - № 3(32). - С. 169-171.

8. Балуев Е.Н. «Пенитенциарная система»: плюрализм подходов к обозначению социально-юридического феномена и средств охраны и защиты законности и правопорядка / Е.Н. Балуев // Общество. Среда. Развитие. - 2010. - № 3. - С. 111-113.

9. толковый словарь Ушакова // Крупнейший сборник онлайн-словарей [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.onlinedics.ru/slovar/ushakov.html.

10. исторический словарь терминов // Крупнейший сборник онлайн-словарей [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.onlinedics.ru/slovar/his.htmi.

11. Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью / Н.А. Стручков. - Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1970. - 272 с.

12. Радов ГО. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі / Г.О. Радов // Проблеми пенітенціарної теорії та практики : Бюлетень. - К. : КІВС, 1996. - № 1. - С. 12-16.

Размещено на Allbest.ru