Особливості об’єктивної сторони злісного невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості об'єктивної сторони злісного невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

об'єктивний злісний піклування

У статті розглядається зміст оціночних понять, закріплених у ст. 166 КК України. Сформульовано критерії злісного невиконання обов'язків по догляду за дитиною або підопічним. Визначаються види тяжких наслідків. Проведено розмежування злочину, передбаченого ст. 166 КК, із суміжними складами.

Ключові слова: злочини у сфері сім'ї, злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або підопічним, тяжкі наслідки, ухилення батьків від утримання дітей.

Кримінальний кодекс України 2001 р. (далі - КК) забезпечує охорону відносин у сфері сім'ї, опіки, піклування та нормального розвитку дітей від злочинних посягань. Низка суспільно небезпечних діянь, що вчиняються або можуть бути вчинені в цій сфері, визначено в КК кримінально караними. І хоча така охорона не має системного характеру - адже єдиного розділу, присвяченого цим злочинам, у КК не виділено, - все ж вона має важливе значення для нормального функціонування вказаних суспільних відносин. При цьому, оскільки норми Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за злочини у сфері сімейно-опікунських відносин, є в основному бланкетними, законодавець має приділяти велику увагу формулюванням відповідних положень, враховуючи при цьому особливості категоріально-понятійного апарату регулятивного законодавства.

Одним зі злочинів, що посягає на відносини у сфері сім'ї, опіки, піклування та нормального розвитку дітей, є злочин, передбачений ст. 166 КК. Нормою цієї статті визначена кримінальна відповідальність за злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки.

Наведене визначення містить ознаки, які в основному характеризують об'єктивну сторону розглядуваного злочину. Певні з них викладені із застосуванням оціночних понять «злісне невиконання» та «тяжкі наслідки», що ускладнює сприйняття їх змісту на практиці. Також законодавець використовує формулювання «встановлені законом обов'язки по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування», що вимагає звернення до норм цивільного та сімейного законодавства для з'ясування змісту таких обов'язків.

Як відмічається у правовій доктрині, оціночні поняття суттєво ускладнюють застосування норм, в яких вони містяться, і сприяють допущенню помилок на практиці. Це пояснюється суб'єктивним моментом в їх застосуванні, оскільки зміст оціночного поняття значною мірою залежить від правосвідомості юриста, який застосовує положення закону. Водночас більшість учених підтримують думку, що слід прагнути до скорочення числа оціночних понять¹. Зокрема, при цьому можливо (за наявності доцільності) замінювати оціночні поняття на формально-визначені.

Тож виникає потреба здійснити аналіз деяких формулювань щодо опису об'єктивної сторони розглядуваного злочину з метою виявлення шляхів подолання законодавчих ускладнень та напрацювання рекомендацій по застосуванню норми ст. 166 КК України.

Суспільно небезпечне діяння злочину, передбаченого ст. 166 КК, полягає у злісному невиконанні батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування. Згідно з нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Сімейного кодексу України (далі - СК) на батьків, опікунів та піклувальників покладено низку обов'язків особистого немайнового та майнового характеру щодо дітей або підопічних. Такі обов'язки встановлені в нормах СК (статті 150-157, 152, 247, 249, 255, 256-2, 256-6), ЦК (статті 55, 67, 69, 72), Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402-ІІІ (статті 8, 12), інших нормативно-правових актах . Зокрема, відповідно до ст. 12 зазначеного Закону батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Водночас поняття «обов'язки по догляду», наявне у ст. 166 КК, у регулятивному законодавстві не міститься. Натомість законодавець вживає поняття «обов'язки щодо виховання та розвитку». Тож виникає питання стосовно змісту поняття «обов'язки по догляду». Згідно з тлумачним словником «доглядати» означає пильнувати, слідкувати за чим-небудь з метою забезпечення нормального стану; піклуватися про кого-, що-небудь; забезпечувати необхідні умови комусь-чомусь. Таким чином, на нашу думку, догляд батьків, опікунів та піклувальників за дітьми або підопічними охоплює широке коло обов'язків по їх вихованню, фізичному, психічному, духовному, соціальному та інтелектуальному розвитку, забезпеченню нормальних умов для існування (харчування, одяг, побутові умови та ін.) відповідно до їх віку та стану здоров'я, піклуванню про їх здоров'я, нагляду за ними та убезпеченню їх від різноманітних негативних чинників, задоволенню принаймні основних їх потреб.

На переконання С. М. Морозюка, обов'язки батьків по догляду за дитиною мають виключно особистий немайновий характер, тож лише порушення норм, передбачених у п.п. 6, 7 ст. 150 СК України (тобто порушення заборони будь-яких видів експлуатації батьками своєї дитини та заборони фізичних покарань дитини, а також застосування батьками інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини) можуть спричинити тяжкі наслідки. Проте, на наш погляд, порушення таких майнових обов'язків, як забезпечення дитини належним харчуванням, одягом, лікуванням, що спричинило тяжкі наслідки, також підпадає під ознаки норми ст. 166 КК України. У цьому контексті виникає питання щодо розмежування ухилення батьків від утримання дітей (ст. 164 КК) від злісного невиконання батьками обов'язків по догляду за своїми дітьми (ст. 166 КК). На нашу думку, утримання та догляд - це дві сторони турботи (піклування, дбання) про дитину. Утримання є матеріально-кількісним критерієм турботи, адже «утримувати» означає забезпечувати кого-небудь засобами до існування. Догляд, виходячи з вищезазначеної його характеристики, можна вважати якісною стороною турботи. Ці поняття є взаємопов'язаними, тому природно, що батьки, ухиляючись від утримання дитини, разом із тим не забезпечують їй належного догляду (не надаючи необхідного харчування, одягу, позбавляючи можливості оплатити лікування, необхідний відпочинок). Тож, вбачається, що конкуренція між цими нормами у певних випадках є неминучою. Зазначимо, що на практиці при настанні тяжких наслідків указані дії батьків доволі часто кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 164 та 166 КК України.

У кримінально-правовій літературі відмічається, що об'єктивна сторона розглядуваного злочину може виражатися у залишенні дітей без будь-якого нагляду на тривалий проміжок часу, безпідставному обмеженні дітей або підопічних у харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; ненаданні грошового утримання; ухиленні від догляду і лікування, ухиленні від виховання дітей (незабезпечення відвідування ними школи, відсутність контролю за проведенням дозвілля), незабезпеченні потерпілому безпечних умов за місцем проживання або в іншому місці, штучному створенні незадовільних побутових умов тощо, що призвело до тяжких наслідків. На наш погляд, до цих форм неможна відносити безпосереднє ненадання грошового утримання, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 164 КК України.

На думку деяких учених, зазначений злочин може бути вчинений у формах як дії (неналежне виконання обов'язків), так і бездіяльності (невиконання цих обов'язків) . На переконання ж інших авторів, - лише у формі бездіяльності. Вбачається, слід приєднатися до останньої точки зору, адже законодавець у розглядуваній диспозиції прямо не передбачив не належного виконання обов'язків. Для порівняння у ст. 137 КК України, де встановлена кримінальна відповідальність за неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей, безпосередньо вказані такі форми діяння, як невиконання або неналежне виконання. У цьому контексті О. I. Белова зауважує, що неналежне виконання обов'язків по догляду за дитиною (наприклад, застосування до неї фізичних покарань та інших видів покарань чи обмежень, що принижують гідність дитини) безпідставно залишилося поза межами цього злочину, а тому зазначені дії мають бути включені до його складу. З останньою позицією, вбачається, можна погодитися.

Цікаво, що в низці зарубіжних держав розглядуване діяння сформульоване через вказівку на невиконання окремих обов'язків (ст. 197 КК Австрії (залишення малолітнього), ст. 361 КК Ізраїлю (залишення дитини без нагляду або з метою її покинути). Проте запозичення такого підходу у вітчизняне законодавство уявляється недоцільним, оскільки низка суспільно небезпечних проявів невиконання батьківських або опікунських обов'язків невиправдано залишаться поза межами КК.

Відповідно до розглядуваної норми невиконання обов'язків має бути злісним. На думку науковців та практичних працівників, злісність при невиконанні батьками обов'язків є оціночним поняттям і має визначатися судом у кожному окремому випадку. До обставин, у яких виявляється злісний характер такого невиконання, у науковій літературі відносять, зокрема, його тривалість, систематичність, а також неодноразові звернення потерпілого, представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опіки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов'язків, продовження ухилення після таких звернень¹¹. При цьому також мають значення способи ухилення, вплив на матеріальний стан дитини, мотиви, сімейний і матеріальний стан особи, яка ухиляється.

Разом із тим серед науковців та практичних працівників мають місце спори щодо притаманності ознаки злісності такому діянню, як одноразове, тимчасове невиконання обов'язків по догляду за дитиною. Зокрема, деякі практичні працівники вважають, що таке діяння не є злісним і може бути лише підставою адміністративної відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють. Натомість у науковій літературі має місце позиція, за якою в деяких випадках злісним може бути визнане не лише тривале чи систематичне невиконання відповідних обов'язків, а й їх одноразове невиконання. На практиці нерідко виникає ситуація, коли дитина через недогляд батьків випадає з вікна квартири багатоповерхового будинку, внаслідок чого настають тяжкі наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження або її смерті. У таких випадках органи внутрішніх справ зазвичай порушують кримінальні справи за ознаками ст. 166 КК.

На нашу думку, одноразове нетривале невиконання обов'язків, навіть якщо воно спричинило тяжкі наслідки, не можна вважати злісним. Згідно з тлумачним словником української мови «злісний» - це той, що завдає зла, недоброзичливий, злий; сповнений злості; який завдає шкоди, шкідливий, небезпечний. Вбачається, що це поняття характеризує як об'єктивну сторону діяння (суспільну небезпечність, шкідливість), так і суб'єктивну його сторону (вказує на умисел). На наш погляд, можна запропонувати такі критерії, які в сукупності свідчать про злісність невиконання обов'язків: а) кількісно-темпоральний (об'єктивний) критерій, що виражається у значній тривалості в часі, систематичності ухилення від виконання обов'язків по догляду;

б) якісно-реляційний (суб'єктивний) критерій, який виявляється в байдужому ставленні батьків до дитини, свідомому поставленні (залишенні) їх у несприятливі умови, за яких можуть настати тяжкі наслідки, або ж свідомому зайняття пасивної позиції щодо проблем дитини або підопічного.

На думку С. М. Морозюка, слід взагалі відмовитися від цього поняття, зокрема через його неконкретний зміст; окрім того, у ньому немає потреби, оскільки криміноутворюючою ознакою у складі злочину, передбаченому ст. 166 КК, є тяжкі наслідки. Їх спричинення наділяє це діяння (неправомірну поведінку) ознакою суспільної небезпечності. З цією позицією, вочевидь, погодяться фахівці, на думку яких, не лише тривале, неодноразове й систематичне, а й одноразове невиконання обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки, є злісним. Проте нами було зроблено висновок про недоцільність такого кроку. Вочевидь, у світі не знайдеться жодного батька (матері), які, приміром, ніколи не залишали своїх дітей без нагляду хоча б на невеликий проміжок часу. Водночас не у всіх випадках такі дії є злісними. Значення ознаки злісності є показником ставлення батьків, опікунів та піклувальників до своїх обов'язків і тому виражає суспільну небезпечність самого діяння. Таким чином, виключаються випадки притягнення зазначених осіб до кримінальної відповідальності за ситуативне, одноразове невиконання ними обов'язків по догляду за умови, якщо загалом вони належно їх виконують.

Також злісність як характеристика невиконання обов'язків має важливе значення при відмежуванні злочину, передбаченого ст. 166 КК, від діяння, закріпленого у ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) «Вчинення насильства в сім'ї». Адже у цій нормі встановлено відповідальність, зокрема, за позбавлення дитини житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілому. Такі дії, на відміну від діяння, передбаченого в ст. 166 КК, не мають бути злісними.

Отже, оціночне поняття «злісний» має бути залишено в досліджуваній нормі КК.

Щодо тяжких наслідків перш за все слід відмітити: їх наявність у розглядуваній диспозиції означає, що держава не застосовуватиме до батьків заходів кримінальної репресії до тих пір, поки через систематичне невиконання своїх обов'язків не настануть зазначені наслідки. Натомість для порівняння за КК Російської Федерації відповідний злочин (ст. 156), який полягає у невиконанні або неналежному виконанні обов'язків по вихованню неповнолітнього, поєднаному з жорстоким поводженням із ним, є злочином із формальним складом і вважається закінченим із моменту завершення хоча б одного факту жорстокого поводження (якщо діяння полягає в активних діях), завершення одного або декількох таких епізодів (якщо злочин є продовжуваним) або початку жорстокого поводження (якщо злочин є триваючим).

Критичні міркування щодо наявності в досліджуваній нормі тяжких наслідків висловлює С. Г. Киренко, який зазначає, що поза увагою законодавця залишилися всі інші випадки злісного невиконання батьками, опікунами (піклувальниками) встановлених законом обов'язків по догляду. Уже сам факт їх злісного невиконання свідчить про підвищену суспільну небезпеку цих осіб. Також при цьому створюється загроза настання тяжких наслідків для особи, залишеної без догляду, і якщо такі наслідки з тих чи інших причин не настали (наприклад, при втручанні сусідів, представників органів опіки та піклування чи інших осіб), це не має звільняти винних від відповідальності. Водночас, на думку науковця, необхідно врегулювати й ситуацію, коли особа, яка раніше вже була попереджена про неприпустимість її поведінки (малимісце звернення представників різних закладів або така особа раніше притягалася до адміністративної відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання дітей (ст. 184 КУпАП), залишає напризволяще свою дитину або підопічного. Адже безглуздо, як вважає науковець, у такому випадку чекати настання тяжких наслідків від подібних дій. Тож якщо після таких заходів особа не змінює свого ставлення до підопічного, то її потрібно притягати до кримінальної відповідальності, що відповідатиме тяжкості вчиненого.

Таким чином, на переконання С. Г. Киренка, у ст. 166 потрібно передбачити відповідальність як за злісне невиконання вказаних в ній обов'язків, яке не спричинило тяжкі наслідки (якщо раніше особу було попереджено про неприпустимість такого поводження з підопічним або вона була притягнена до адміністративної відповідальності за невиконання обов'язків по вихованню дітей), так і за те саме діяння, яке спричинило смерть потерпілого, істотну шкоду його здоров'ю або інші тяжкі наслідки, визнавши це обставиною, що обтяжує відповідальність. Такі судження дослідника викликають заперечення. Фактично С. Г. Киренко пропонує посилити кримінальну відповідальність за зазначені дії. При цьому слід іще раз відмітити, що в КУпАП встановлена відповідальність за вчинення насильства в сім'ї (ст. 173-2), а також за ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей (ст. 184). Також відповідно до ст. 164 СК серед підстав позбавлення батьківських прав передбачені, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та жорстоке поводження з нею. Тож, вбачається, що перенесення моменту закінчення невиконання обов'язків по догляду... на етап вчинення діяння є зайвим через достатність сукупності інших, некримінально-правових заходів реагування на подібні дії.

Окрім того, виключення з ч. 1 ст. 166 КК тяжких наслідків і передбачення кримінальної відповідальності за саме злісне невиконання обов'язків по догляду (якщо раніше особа притягалася до адміністративної відповідальності за подібні дії) матиме наслідком повернення до адміністративної преюдиції, що суперечитиме загальним тенденціям розвитку вітчизняного кримінального законодавства. Адже у КК України 2001 р. законодавець відмовився від вказівок на це явище (що раніше спричиняло автоматичне визнання повторно вчинених адміністративних проступків злочинними діями) як умову кримінальної відповідальності.

Більшість учених погоджуються з тим, що як оціночне поняття тяжкі наслідки визначаються у кожному конкретному випадку. Позиції дослідників дещо різняться в можливому обсязі таких наслідків. Проаналізувавши та підсумувавши точки зору фахівців із цього приводу, можна дійти висновку, що вказані наслідки можна поділити на такі групи: шкода, заподіяна дитині або підопічному, а також шкода, заподіяна третім особам. У межах цих груп виокремлюються певні види наслідків:

- шкода, заподіяна дитині або підопічному: а) фізична шкода (смерть, самогубство, інвалідність, істотне погіршення стану здоров'я, захворювання на небезпечну хворобу, психічне захворювання); б) шкода фізичному, духовному, психічному, інтелектуальному та соціальному розвитку, деградація (відставання дитини в розвитку, суттєве відставання в навчанні, ухилення від навчання, незабезпечення здобуття дитиною середньої освіти, зайняття жебрацтвом, бродяжництвом, пияцтвом, вчинення ними або за їх участю суспільно небезпечних діянь); в) майнова шкода ;

- шкода, заподіяна третім особам: а) фізична шкода (вчинення дитиною або підопічним суспільно небезпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здоров'ю); б) майнова шкода (завдання дитиною або підопічним внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння великих матеріальних збитків).

При цьому слід відмітити, що суперечливими в науковій доктрині та на практиці моментами є віднесення до тяжких наслідків, зокрема, вчинення суспільно небезпечних діянь, заподіяння дитині або підопічному майнової шкоди, а також заподіяння фізичної або майнової шкоди третім особам внаслідок вчинення дитиною або підопічним суспільно небезпечних діянь, зазначених у КК, незабезпечення здобуття дитиною загальної середньої освіти. Деякі фахівці в галузі кримінального права вважають такі наслідки тяжкими. Натомість, на думку С. М. Морозюка, вчинення дитиною діяння, що містить ознаки злочину, неможна визнавати тяжким наслідком через виникнення суперечності з принципом індивідуальної кримінальної відповідальності. Адже якщо діти досягли відповідного віку, вони повинні відповідати за вчинене, а якщо не досягли, то їхні батьки не мають нести за це кримінальну відповідальність. Також дослідник вважає, що до тяжких наслідків недоцільно відносити і шкоду, спричинену дітьми та підопічними особами, оскільки за нормами цивільного законодавства (статті 1178, 1179, 1184 ЦК України) така шкода відшкодовується батьками, опікунами, піклувальниками . Погоджуючись із цими аргументами, додамо, що, на наш погляд, вчинення дитиною злочину або суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки злочину (якщо дитина не досягла відповідного віку кримінальної відповідальності), або іншого правопорушення саме по собі не може бути визнано тяжким наслідком. Проте це може свідчити про деградацію дитини, формування у неї антисоціальних настанов, укорінення девіантних форм поведінки, що, у свою чергу, цілком може бути визнано тяжким наслідком. Окрім того, вбачається, що тяжкими при злісному невиконанні обов'язків по догляду. слід визнавати лише наслідки, спричинені саме дитині (підопічному).

Щодо батьків, опікунів, піклувальників, які не виконують обов'язки по догляду за дітьми і втягують останніх у вчинення злочинів чи іншу антигромадську діяльність, Пленум Верховного Суду України зазначив, що за наявності до того підстав вони мають нести відповідальність за сукупністю злочинів - за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у таку діяльність, та ст. 166 КК (абз. 2 п. 8 постанови «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2). Уявляється, що такими підставами можуть бути, зокрема й розвиток дитини в антисоціальному напрямі.

На переконання того ж науковця, до переліку тяжких наслідків не слід відносити спричинення матеріальних збитків, щоб запобігти виникненню колізії з нормою ст. 167 КК України, де встановлена відповідальність за зловживання опікунськими правами . З цього приводу не можемо погодитися з С. М. Морозюком. Різниця між цими складами злочинів полягає, зокрема в такому. Злочин, передбачений ст. 167 КК, являє собою використання опіки чи піклування на шкоду підопічному. Він має формальний склад і є закінченим із моменту вчинення суспільно небезпечного діяння. Обов'язковою його ознакою є корислива мета, діяння спрямовано на досягнення винним вигоди. Злісне невиконання обов'язків... є злочином з матеріальним складом і є закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Його мета, якщо вона взагалі є, може бути будь-якою і на кваліфікацію не впливає. Тож, на нашу думку, якщо особи, наділені повноваженнями з опіки або піклування, зловживають ними, переслідуючи корисливу мету, і разом із тим злісно не виконують своїх обов'язків, що заподіює підопічному тяжкі наслідки, такі діяння необхідно кваліфікувати за сукупністю указаних злочинів. На практиці такі випадки мають місце. Наприклад, вироком Сторожинецького районного суду за вчинення злочинів, передбачених статтями 166 та 167 КК, засуджено гр-ку Н. При цьому судом встановлено, що Н., призначена опікуном над малолітньою О., злісно, протягом понад року не виконувала обов'язки опікуна по догляду за дитиною, а також привласнила державну соціальну допомогу на дитину, яка перебуває під опікою, в розмірі 9105 грн. Це спричинило тяжкі наслідки здоров'ю підопічної у вигляді негативної динаміки перебігу певних набутих захворювань.

Таким чином, вбачається, що заподіяння дитині або підопічному майнових збитків може бути віднесено до тяжких наслідків (наприклад, опікун залишив підопічну дитину на тривалий час без нагляду, а дитина, граючись із сірниками, підпалила власний будинок, внаслідок чого останній згорів).

Також С. М. Морозюк критикує позицію М. І. Хавронюка щодо можливості визнання тяжкими наслідками незабезпечення батьками здобуття дитиною загальної середньої освіти, оскільки право на таку освіту є конституційним правом людини, а обов'язок забезпечити її здобуття дитиною - конституційним обов'язком батьків. На противагу цьому науковець відмічає, що кожен злочин порушує те чи інше конституційне право особи, тому, якщо піти таким шляхом, слід вважати, що кожен злочин спричиняє тяжкі наслідки. На нашу думку, незабезпечення здобуття дитиною середньою освіти слід визнавати тяжким наслідком не у зв'язку з конституційністю права на освіту. Школа відіграє відмітну роль у набутті дитиною основних знань та навиків, формуванні її світогляду, розкритті її здібностей, зростанні її як особистості, підготовці до дорослого життя. Тож якщо дитина тривалий час пропускає заняття, нівелюється вплив одного з основних джерел її виховання. Таким чином, дитина, яка не здобула загальну середню освіту, зазвичай відстає від своїх однолітків у розвитку. Окрім того, не закінчивши школу, дитина втрачає можливість навчатися у вищому навчальному закладі, це також у подальшому може негативно позначитися на її працевлаштуванні. Саме ці обставини, на наш погляд, визначають необхідність віднесення такого наслідку до тяжких.

Як показали результати проведених досліджень, найпоширенішими видами тяжких наслідків, які визнають суди на практиці, є розлади шкільних навичок, несформованість складних форм інтелектуальної діяльності, обмежений кругозір, недостатній активний словник дитини, недостатній розвиток основних пізнавальних процесів: пам'яті, уваги, мислення внаслідок соціально-педагогічної занедбаності . Необхідно відмітити, що між діянням та наслідками обов'язково має бути встановлено причинний зв'язок. На це звертають особливу увагу апеляційні суди при скасуванні вироків місцевих судів та направленні справ на додаткове розслідування .

На практиці трапляються й інші за характером, такі, що не були зазначені вище, наслідки, які суди визнають тяжкими, зокрема пропажу дитини безвісти. Наприклад, Коломийським міськрайонним судом за ст. 166 КК було засуджено матір малолітнього сина, який пішов із дому у невідомому напрямі, після чого протягом десяти наступних років матір не зверталася до органів внутрішніх справ із відповідною заявою та не вжила жодних заходів для розшуку власної дитини. Тож на момент винесення вироку були відсутні будь-які відомості про стан здоров'я, місце перебування, умови проживання неповнолітньої дитини, що спричинило тяжкі наслідки .

Таким чином, норма ст. 166 КК, що містить формулу: «бланкетна диспозиція + 2 оціночні поняття», по суті є аморфною, а тому і достатньо складною для правозастосування. Тож, на наше переконання, варіантом її можливого вдосконалення може бути надання хоча б орієнтовного переліку тяжких наслідків шляхом доповнення норми приміткою, що дозволить «згладити» її «кути». У такій примітці пропонуємо визначити тяжкі наслідки як заподіяну дитині або підопічному фізичну шкоду (смерть, самогубство, інвалідність, захворювання на небезпечну для життя або здоров'я хворобу, психічне захворювання або інше істотне погіршення стану здоров'я), істотну шкоду духовному, психічному, інтелектуальному або соціальному розвитку (відставання дитини в розвитку, суттєве відставання в навчанні, зайняття жебрацтвом, бродяжництвом, пияцтвом та ін.) або значну майнову шкоду.

Уявляється, що вищезазначені проблеми потребують подальших розробок в аспекті вдосконалення норми ст. 166 КК.

Размещено на Allbest.ru